Проблема латентної злочинності та її кримінологічне значення
Обґрунтування сутності латентної злочинності, характеристика її різновидів. Розкриття кримінологічного значення досліджень латентних злочинів, їх методологічні та методичні засади. Розгляд кримінологічного значення облікованої і латентної злочинності.
Рубрика | Государство и право |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 09.04.2018 |
Размер файла | 22,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ПРОБЛЕМА ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ КРИМІНОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
О.Г. Кулик, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник
АНОТАЦІЯ
латентний злочинність облікований кримінологічний
У роботі розглянуто сутність латентної злочинності, її різновиди, розкрито кримінологічне значення досліджень латентних злочинів, їх методологічні та методичні засади.
Ключові слова: злочинність, латентна злочинність, віктимологічне опитування населення.
АННОТАЦИЯ
В работе рассмотрена сущность латентной преступности, ее разновидности, раскрыто криминологическое значение исследований латентных преступлений, их методологические и методические основы.
Ключевые слова: преступность, латентная преступность, виктимологический опрос населения
ANNOTATION
The paper considers the nature of latent criminality, its kinds, the significance of criminological research of latent crime, their methodological and methodical basis.
Keywords: criminality, latent criminality, crime victim survey.
Ще перші кримінологи усвідомлювали, що дані державної статистичної звітності щодо злочинності є неповними та існує частина реально вчинених злочинів, які з різних причин не потрапляють до неї, є прихованими або латентними. Так, А. Кетле прямо вказував на неможливість знати про всі злочини. При цьому він зауважував, що існують стабільні співвідношення між структурними частинами злочинності, які є сенс вивчати [1, с. 86]. Е. Фері зазначав, що згоден з твердженнями щодо недосконалості статистичних даних, що вони досягають лише деякого ступеня ймовірності, але не мають абсолютної достовірності або фотографічної точності, натомість він виступав проти намагань повністю заперечити необхідність всякого статистичного спостереження [2, с. 205].
У колишньому СРСР з відродженням кримінології у 1960-ті роки виник інтерес до проблеми латентної злочинності. Але в той час питання статистики злочинності, повноти обліку злочинів не підлягало широкому обговоренню в наукових колах. Перші думки з цього приводу були скептичними. Ряд вчених, які займалися статистикою злочинності (А.А. Герцензон, С.С. Остроумов), вважали, що визначити точні розміри невстановленої (латентної) злочинності неможливо [3, с. 24].
Згодом ситуація почала змінюватися. Побачив світ ряд робіт, присвячених сутності латентної злочинності, її визначенню, встановленню ступеня латентності злочинів різних видів, методів дослідження латентної злочинності [4-8]. В основному в них містилися рекомендації практичного характеру, спрямовані на обмеження штучної латентності злочинів, пов'язаної зі свідомим невнесенням відомостей про злочини до статистичного обліку. Зверталась увага на необхідність дослідження в цьому плані матеріалів про відмову у порушенні кримінальних справ, частина яких, як вважалося, містить інформацію про реально вчинені злочини.
У пострадянський період дослідження латентної злочинності активізувались і в Україні, і в Росії. Але, якщо в Україні вони здійснювались переважно в регіональному масштабі і в основному шляхом віктимологічного опитування певних груп населення, то в Росії вони набули більш широкого характеру, здійснювались в масштабах країни в цілому та регіонів, із застосуванням різних методів вимірювання латентності. На початку 2000-х років тема стала ще більш популярною і на цій хвилі деякі кримінологи, на наш погляд, почали надто захоплюватися цією проблемою, неадекватно оцінювати її наукове, кримінологічне значення, отримані оцінки щодо обсягів латентної злочинності, перебільшувати ступінь достовірності таких даних.
Наприклад, в одній з таких робіт зазначається, що якщо зареєстрований злочин взяти за 1, то латентність вбивств складе приблизно 2, тяжких тілесних ушкоджень -- 4,9; хуліганств -- 27,9; розбійних нападів -- 33,8; грабежів -- 57,7; крадіжок особистого майна -- 151,7 [9, с. 41]. Якщо прийняти такі співвідношення, то, як вказують Л.В. Кондратюк та С.В. Овчинський, вийде, що в Росії вчинялося на початку XXI століття близько 200 млн. злочинів таких видів, тобто кожний дорослий житель країни вчиняв їх тричі, а кожна сім'я постраждала від них 3-- 5 разів [10, с. 173]. Зрозуміло, що ці дані не відповідають дійсності.
Також викликає сумніви рівень методичної досконалості та достовірності ряду таких досліджень. Одним з них є найбільш масштабне дослідження латентної злочинності в Росії, здійснене авторським колективом НДІ Генеральної прокуратури Російської Федерації під керівництвом С.М. Іншакова. Автори заявляють, що одночасно використовували цілий ряд методів вимірювання латентності (експертні оцінки, опитування щодо ступеня віктимізації, вивчення документів тощо). Емпірична база дослідження є дуже різнорідною і включає матеріали опитування 3540 експертів, 1920 громадян (телефонне опитування), вивчення 580 постанов про відмову у порушенні кримінальної справи тощо [11, с. 62-74]. При цьому не пояснюються, яким чином здійснюється зведення даних, отриманих такими різнорідними методами. Такий же методичний підхід був використаний цим авторським колективом в новому дослідженні [12, с. 86-120].
Оцінюючи ці дані, слід зазначити, що, по-перше, викликає сумніви репрезентативність цих результатів, яка до речі має бути доведена по кожному з масивів даних. По-друге, зведення цих даних виглядає досить сумнівним. Методи дослідження надто різнорідні. Нарешті, авторський колектив оцінює ступінь латентності всіх видів злочинів, в тому числі неочевидних, що не робиться в будь-яких інших дослідженнях латентної злочинності за кордоном. Такі оцінки здійснюються за результатами експертного опитування, але саме ці дані мають досить низький рівень точності, особливо щодо злочинів, які нечасто вчиняються.
На наш погляд, є необхідність сформулювати більш виважений та обґрунтований погляд на латентну злочинність та її кримінологічне значення.
Перш за все, слід вказати на принципову неможливість встановлення даних щодо всіх злочинів, які фактично вчинені на певній території за певний період часу. Це твердження випливає з фундаментального положення теорії пізнання щодо неповноти даних, які отримуються в процесі будь-якого спостереження, через недосконалість методів пізнання, технічних засобів, недостатність матеріальних та людських ресурсів, часу тощо. Звідси вимога виявлення та обліку всіх вчинених на певній території за певний період часу злочинів, яку підтримують деякі науковці, є нереалістичною. До речі ті, хто вимагає більшої повноти і точності статистичних даних щодо злочинності, не звертають уваги на той факт, що аналогічні дані стосовно інших соціально-економічних процесів та явищ також є доволі приблизними. Достатньо згадати статистику економічних процесів, яка дуже суттєво викривляється внаслідок існування тіньового сектору економіки, численних фактів приховування реальних обсягів вироблених товарів, отриманого прибутку, виплаченої заробітної плати тощо з метою мінімізації податкових виплат та обов'язкових платежів до бюджету. Але це не заважає користуватись цими статистичними даними як у процесі наукового пізнання, так і в процесі прийняття рішень на всіх рівнях управління. Зазначене повністю стосується і статистики злочинності, але її неповнота має певну специфіку, обумовлену особливостями злочинності як соціального явища.
Певна частина фактично вчинених злочинів вчиняється за таких обставин і маскується таким чином, що інформація про них залишається відомою лише злочинцю. З приводу значної частини діянь, які мають ознаки злочинів, потерпілі через різні причини (невіра у спроможність працівників поліції розкрити злочин, небажання витрачати час тощо) не подають відповідні заяви до правоохоронних органів, перш за все поліції. У цю групу ми включаємо діяння, щодо яких особи взагалі не зверталися до поліції, і ті, відносно яких були написані заяви про вчинення злочинів, але після спілкування з працівниками поліції було вирішено їх не подавати. Як вірно вказують Л.В. Кондратюк та С.В. Овчинський, держава не вимагає від громадян повідомляти про всі злочини, і потерпілі у таких випадках самі вирішують, чи давати хід офіційному реагуванню правоохоронних органів [10, с. 172].
Як показало міжнародне віктимологічне опитування, проведене у 20042005 рр. у 30 країнах Європи та 12 головних містах, у середньому 59 % осіб, які постраждали від 5 поширених злочинів (крадіжки з автомобілів, крадіжки велосипедів, проникнення у помешкання з метою крадіжки або спроби такого проникнення, крадіжки особистого майна), не звертались з цього приводу до поліції [13]. Згідно з результатами опитування, проведеного на замовлення МВС Російської Федерації у 2009 р. та 2010 р., цей показник склав 71 % та 66 % відповідно [14, с. 61]. За результатами здійснюваних авторським колективом ДНДІ МВС України під керівництвом автора протягом 2002-2015 рр. щорічних опитувань студентів міста Києва, цей показник становив у середньому 59,8%.
Ці дві групи латентних злочинів, тобто діянь, інформація щодо яких не надходила до правоохоронних органів, та щодо яких не складалися документи первинного статистичного обліку, і вони не були враховані при складанні державних статистичних звітів, у кримінології прийнято йменувати природно латентною злочинністю [15, с. 13, 14]. Зрозуміло, що ці злочини залишаються без реагування правоохоронної системи. Існування природно латентної злочинності обумовлено об'єктивно.
Слід звернути увагу на ще одну важливу обставину щодо природно латентної злочинності. Ми знаємо, що вона існує, ми можемо підтвердити це на основі достовірно встановлених окремих фактів вчинення таких злочинів, але ми не можемо визначити її кількісні параметри. Щодо злочинів, які залишаються відомими лише злочинцям, відповідні оцінки можуть бути зроблені тільки стосовно окремих видів посягань (наприклад, злочини у сфері господарської діяльності), але вони будуть дуже приблизними. Дані опитувань, наведені вище, являють собою суб'єктивні оцінки громадян про вчинені щодо них діяння як злочини. Частина цих оцінок можуть бути невірними як з фактичної (відсутність самої події), так і з юридичної (незначущість діяння, невірне віднесення його до певного виду злочину тощо) точок зору. Крім того слід врахувати поширену в останні роки в суспільстві хворобливу реакцію на будь-які конфлікти, непорозуміння, в результаті чого до поліції поступає маса повідомлень про адміністративні правопорушення, які громадяни вважають злочинами [10, с. 172].
Про певну частину діянь з ознаками злочинів інформація до поліції надходить, але через різні причини не реєструється, і ці діяння до державної статистичної звітності злочинності не потрапляють. Це штучно латентні злочини, сукупність яких утворюється у два способи. У ряді випадків працівники поліції з різних мотивів незаконно відмовляють громадянину у прийнятті заяви про злочин. Особа може оскаржити це рішення до керівництва органу поліції або подати заяву до органів прокуратури, а може не здійснювати додаткових дій щодо подання заяви. В останньому випадку частина реально вчинених злочинів, про які йдеться в таких заявах, залишиться необлікованою і без належного реагування.
Значна кількість заяв та повідомлень про злочини приймається правоохоронними органами, реєструється, обліковується та перевіряється. Згідно з КПК 1960 р. перевірка здійснювалася до порушення кримінальної справи і за її результатами приймалося два основних рішення - про порушення кримінальної справи або про відмову в її порушенні. На практиці головною причиною відмови у порушенні кримінальної справи була відсутність події діяння або відсутність у діянні складу злочину. Вважалося, що по певній частині діянь, щодо яких надійшли заяви та повідомлення, рішення про відмову у порушенні кримінальної справи були прийняті не обґрунтовано, тобто це були злочини, які не були зареєстровані, обліковані і відповідно залишилися латентними.
З 2013 р. у відповідності з порядком, встановленим новим КПК України, інформація про такі діяння з ознаками злочинів практично відразу заноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), відносно них розпочинається досудове розслідування, і вони вважаються злочинами і обліковуються як злочини. Фактична та юридична перевірка інформації про діяння з ознаками злочинів тепер здійснюється вже в процесі досудового розслідування. На цій стадії передбачена можливість закриття кримінального провадження якщо: встановлена відсутність події кримінального правопорушення (злочину) (п. 1 ч. 1 ст. 284); встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (злочину) (п. 2 ч. 1 ст. 284); набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (п. 4 ч. 1 ст. 284); існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню (п. 6 ч. 1 ст. 284). На сьогодні абсолютна більшість кримінальних проваджень як і раніше закриваються за відсутності події або складу злочину, і ці діяння вилучаються з числа облікованих злочинів. У випадках прийняття необґрунтованих рішень про закриття кримінального провадження утворюється масив латентних злочинів.
Існування цих двох груп штучно латентних злочинів не викликає сумніву, але є серйозна проблема визначення їх кількісних параметрів. Ні в Україні, ні в Російській Федерації нам не відоме жодне репрезентативне дослідження масиву діянь, за якими було необґрунтовано відмовлено у порушенні кримінальної справи або щодо них було закрите кримінальне провадження.
На сьогодні за визнанням більшості кримінологів єдиним об'єктивним методом дослідження латентної загальнокримінальної злочинності визнається віктимологічне опитування населення. Воно передбачає визначення кола осіб, які, на їхню думку, протягом певного періоду часу постраждали від злочинів, і встановлення кількості таких злочинів (суб'єктивна віктимізація) та визначення відсотку тих з них, хто не повідомляв про це до правоохоронних органів та кількості злочинів, про які вони не повідомляли (ступінь латентності). Зіставляючи такі дані, отримані шляхом опитування репрезентативної вибірки населення, з даними щодо кількості всього населення, можна отримати приблизні кількісні параметри латентних злочинів окремих видів, тобто найбільш поширених злочинів з потерпілим, які громадяни можуть ідентифікувати і оцінити як злочини. Фактична та юридична вірність відповідей не перевіряється, тобто ступінь достовірності цих даних може викликати сумніви, які можуть бути до певної міри зняті тільки за результатами багаторічних моніторингових опитувань і аналізу отриманих результатів.
На закінчення хотілося б зробити наступні загальні висновки методологічного та методичного характеру.
1. Дані державної статистичної звітності щодо злочинності, як і будь-які статистичні дані, що відображають соціально-економічні процеси, учасники яких зацікавлені у приховуванні їх масштабів, є приблизними і не повною мірою відображають їх реальні параметри. Аналіз і оцінка таких даних мають здійснюватися з обов'язковим врахуванням цього факту, про що говорили ще засновники кримінології, які робили перші аналітичні дослідження злочинності. Критична оцінка даних державної статистичної звітності щодо злочинності, використання альтернативних даних можуть бути здійснені тільки за результатами репрезентативних наукових досліджень, які б доводили невірність даних державної статистики злочинності і обґрунтовано визначали інші кількісні та якісні характеристики злочинності та окремих видів злочинів.
2. Кількісні параметри зареєстрованої і латентної злочинності не можуть прямо зіставлятися, оскільки вони отримані різними методами, мають різні процедури перевірки, рівень достовірності і включають дані щодо різних переліків злочинів. Таке зіставлення може стати можливим тільки після тривалого здійснення репрезентативних віктимологічних опитувань, детального аналізу і оцінки отриманих результатів.
3. Дані про обліковану і латентну злочинність є різними за обсягом та змістом інформації. Дані про обліковану злочинність містять значну кількість показників щодо злочинних діянь, осіб, які їх вчинили, та інших обставин вчинення злочинів. Дані про латентну злочинність являють собою кількісні показники злочинів окремих видів.
4. Облікована і латентна злочинність мають різне кримінологічне значення. Перша є результатом обліково-реєстраційної діяльності правоохоронних органів держави, предметом кримінально-правового впливу з боку цих органів, інформаційною базою для оцінки криміногенної ситуації в державі та прийняття управлінських рішень щодо її покращення. Дані про латентну злочинність придатні тільки для додаткової оцінки окремих, хоча й дуже важливих, аспектів криміногенної ситуації.
5. Латентна злочинність являє собою особливий предмет дослідження, який вивчається шляхом застосування вибіркових методів, перш за все віктимологічних опитувань населення. Кримінологічне значення досліджень латентної злочинності полягає у визначенні максимально наближених до реальності кількісних параметрів найбільш поширених злочинів з потерпілим і доведенні необхідності постійної роботи щодо покращення реєстрації та обліку злочинів, скорочення, а з часом і повного виключення фактів незаконної відмови в реєстрації та постановці злочинів на облік, тобто цього найбільш неприйнятного виду штучної латентної злочинності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кетле А. Социальная система и законы ею управляющие / А. Кетле ; пер. с фр. Л.Н. Шаховской. - СПб. : Н. Поляков и К°, 1866. - 313 с.
2. Ферри Э. Уголовная социология / Э. Ферри ; сост. и предисл. В.С. Овчинского. - М. : ИНФРА-М., 2005. - 658 с.
3. Кондрашков Н.Н. Количественные методы в криминологии / Н.Н. Кондрашков. - М. : Юридическая литература, 1971. - 184 с.
4. Шляпочников А.С. Выявление латентной преступности / А.С. Шляпочников, Г.И. За- брянский // Советское государство и право. - 1971. - № 5. - С. 98-103.
5. Рябцев В.П. Борьба с латентными хищениями на железнодорожном транспорте / В.П. Ряб- цев // Вопросы борьбы с преступностью. - М. : Юридическая литература, 1972. - Вып. 15. - С. 126-134.
6. Ковалкин А.А. Латентная преступность и ее выявление органами внутренних дел : Учеб. пособ. / А.А. Ковалкин. - К. : КВШ МВД СССР, 1986. - 96 с.
7. Акутаев Р.М. Проблемы латентной преступности : Учеб. пособ. / Р.М. Акутаев ; Дагестанский государственный университет. - Махачкала, 1988. - 80 с.
8. Конев АА. Преступность в России и ее реальное состояние : Монография / А.А. Конев. - Н. Новгород : Гос. Фирма “Сэтрик”, 1993. - 324 с.
9. Криминологические и уголовно-правовые идеи борьбы с преступностью : Сборник статей. - М. : ИГПАН, 1996. - 96 с.
10. Кондратюк Л.В. Криминологическое измерение / Л.В. Кондратюк, В.С. Овчинский ; под ред. К.К. Горяинова. - М. : Норма, 2008. - 272 с.
11. Латентная преступность в Российской Федерации : 2001-2006 : Науч. изд. / Под ред. С.М. Иншакова. - М. : ЮНИТИ-ДАНА : Закон и право, 2007. - 351 с.
12. Теоретические основы исследования и анализа латентной преступности : Монография / Под ред. С.М. Иншакова. - М. : ЮНИТИ-ДАНА : Закон и право, 2011. - 839 с.
13. Van Dijk Jan. Criminal Victimisation in International Perspective : Key Findings from the 2004-2005 ICVS and EU ICS / Van Dijk Jan, Van Kesteren John, Smit Paul Tilburg University, UNICRI, UNODC, (2007) The Hague, Ministry of Justice, WODC, 2007. - 293 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // www.unicri.it/ documentation_centre/publications/icvs/ _pdf_files/ICVS2004_05report.pdf.
14. Изучение общественного мнения об уровне безопасности личности и деятельности органов внутренних дел Российской Федерации : Науч.-практ. пособ. / А.Л. Ситковский, О.В. Яковлев, Е.Ф. Кузьминский [и др.]. - М. : ФГУ “ВНИИ МВД России”, 2011. - 130 с.
15. Горяйнов К.К. Латентная преступность в России : опыт теоретического и правового исследования / К.К. Горяинов, А.П. Исиченко, Л.В. Кондратюк. - М. : ВНИИ МВД России, 1994. - 152 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності. Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності. Об'єктивні, суб'єктивні причини, що зумовлюють існування латентної злочинності. Спеціально-юридичні методи дослідження злочинності.
курсовая работа [31,6 K], добавлен 27.01.2011Методологія науки кримінології. Класифікація детермінантів злочинності. Інформаційне та організаційне забезпечення попередження злочинів. Поняття і напрями кримінологічних досліджень. Види прогнозування кримінології. Процес кримінологічного прогнозування.
контрольная работа [24,8 K], добавлен 19.07.2011Поняття та принципи попередження злочинності. Форми координаційної діяльності правоохоронних органів. Профілактичні заходи попереджувальної злочинності. Принципи діяльності профілактичної злочинності та їх види. Спеціалізовані суб’єкти даної діяльності.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.02.2011Теоретичні аспекти попередження злочинів - системи по застосуванню передумов, що реалізується шляхом цілеспрямованої діяльності усього суспільства по усуненню, зменшенню й нейтралізації факторів, що сприяють існуванню злочинності та здійсненню злочинів.
реферат [25,1 K], добавлен 17.02.2010Рання історія юридичної психології: використання психології в розслідуванні злочинів, питання оцінки показань свідків. Оформлення юридичної психології як науки. Соціологізація кримінологічного знання в ХХ ст., поява психологічних теорій злочинності.
реферат [33,3 K], добавлен 26.04.2016Загальна характеристика жіночої злочинності як суспільної проблеми в різні періоди часу. Аналіз статистичних даних жіночої злочинності за період 1960 – 1990 років. Виявлення закономірностей і особливостей жіночої злочинності в різних країнах світу.
реферат [20,6 K], добавлен 29.04.2011Дослідження міжнародно-правових стандартів попередження рецидивної злочинності. Аналіз заходів, що є альтернативними тюремному ув’язненню. Характеристика вимог, які повинні надаватись до поводження із ув’язненими щодо попередження рецидивної злочинності.
реферат [21,5 K], добавлен 17.09.2013Кримінологія як наука, що вивчає злочинність як соціальне явище, предмет та методи її вивчення. Спостереження за злочинцями в суспільстві. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності. Динаміка рецидивної злочинності та критерії її визначення.
контрольная работа [24,3 K], добавлен 25.03.2011Розробка заходів нейтралізації об'єктивних причин і умов, що сприяють проявам організованої злочинності. Вдосконалення правового регулювання діяльності органів державної влади, установ, організацій у сфері запобігання організованій злочинності.
статья [42,9 K], добавлен 11.09.2017Поняття злочину та злочинності за думкою Платона. Концепція покарання як виправлення чи перевиховання та принцип невідворотності покарання з точки зору Платона. Аналіз причин злочинності за творами Платона і причини злочинності в сучасний період.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 17.02.2012Аналіз відповідності вітчизняних кримінально-правових засобів міжнародно-правовим заходам запобігання злочинності у сфері економіки. Проблема протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, на початку ХХ століття. Аналіз змін законодавства.
статья [23,3 K], добавлен 11.09.2017Предмет та основні методи вивчення кримінології як наукової дисципліни. Поняття та структура злочинності, причини та ступінь розповсюдження даного явища в сучасному суспільстві, схема механізму детермінації. Заходи щодо попередження злочинності.
презентация [78,4 K], добавлен 12.12.2011Історичний процес розвитку кримінологічної науки у зарубіжних країнах. Причини розвитку кримінологічних шкіл сучасності та їх вплив на рівень злочинності. Аналіз сучасних закордонних кримінологічних теорій та їх вплив на зменшення рівня злочинності.
курсовая работа [47,8 K], добавлен 07.08.2010Інститут покарання як один з найбільш важливих видів кримінально-правового впливу на процес протидії злочинності та запобіганні подальшій криміналізації суспільства. Пеналізація - процес визначення характеру караності суспільно небезпечних діянь.
статья [13,8 K], добавлен 07.08.2017Умови переходу до ринкових відносин. Економічні злочини. Витоки та специфіка банківської злочинності. Досвід роботи підрозділів банківської безпеки. Найпопулярніші сфери та види банківської злочинності. Участь юридичних осіб у банківському шахрайстві.
реферат [12,9 K], добавлен 22.07.2008Створення виконавчої інформаційної системи на рівні оперативного управління для обробки даних про рух товарів. Засоби захисту комерційної інформації. Небезпека організованої злочинності для бізнесу. Значення ергономіки в системі безпеки життєдіяльності.
реферат [30,6 K], добавлен 13.11.2010Дослідження проблематики організованої злочинності як об'єкту міжнародної взаємодії у юридичні літературі. Ознаки, властивості та глобальний характер організованої злочинності. Вивчення міжнародного досвіду протидії їй. Діяльність України у цьому процесі.
статья [19,3 K], добавлен 20.08.2013Психологічні аспекти формування особи неповнолітнього злочинця. Сутність діяльності з протидії вчиненню злочинів неповнолітніми. Проблеми криміналістичної характеристики неповнолітньої злочинності та вдосконалення шляхів розслідування таких злочинів.
статья [22,6 K], добавлен 07.02.2018Кримінологічна характеристика злочинної жорстокості, її зв’язок з насильницькою злочинністю. Визначення поняття насильницьких злочинів. Наявність психічних аномалій у осіб та їх вплив на вчинення таких злочинів. Профілактика насильницької злочинності.
контрольная работа [672,9 K], добавлен 15.03.2010Злочинність – загальносоціальна проблема та як форма порушення прав людини. Сучасний стан злочинності в Україні. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю. Превенція як гуманна форма протидії злочинності.
дипломная работа [114,6 K], добавлен 24.06.2008