Захист прав людини в умовах реалізації відповідальності держави за міжнародні злочини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Захист прав людини в умовах реалізації відповідальності держави за міжнародні злочини

Важна Катерина Анатоліївна

кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин

Київського національного університету культури і мистецтв

Міжнародні злочини (далі - МЗ) є найтяжчими і найсерйознішими порушеннями міжнародного права, суспільно небезпечний характер яких зумовлює найтяжчі наслідки і становить пряму загрозу міжнародному миру та безпеці. Міжнародно-правова відповідальність за МЗ включає в себе, насамперед, міжнародно-правову відповідальність держави, а також міжнародну кримінальну відповідальність фізичних осіб. На різних рівнях виникає чимало проблем щодо забезпечення дотримання прав людини під час реалізації відповідальності за міжнародний злочин. Постає необхідність створення міжнародно-правових механізмів, які б одночасно забезпечили реалізацію справедливої відповідальності за міжнародний злочин, застосування заходів щодо недопущення повторення міжнародного злочину в майбутньому тією ж державою та недопущення порушення прав людини у межах реалізації такої відповідальності.

На сьогодні головними інституційними механізмами боротьби з міжнародними злочинами та підтримання міжнародного миру й безпеки є такі інституції з універсальною юрисдикцією: Рада Безпеки (з якою найчастіше пов'язують прийняття рішень та вживання необхідних заходів для припинення міжнародного злочину та покарання за нього, а інколи й заходів із превенції МЗ), Міжнародний Суд ООН та Міжнародний кримінальний суд [2, c. 193-194]. Проте, наскільки діяльність вказаних інституцій є ефективною у реалізації відповідальності за міжнародні злочини та забезпеченні дотримання прав людини у межах реалізації такої відповідальності?

Рішення Ради Безпеки (далі - РБ) ООН у багатьох випадках можуть мати політичне забарвлення, а в багатьох інших випадках рішення взагалі не зможуть бути прийнятими Радою Безпеки внаслідок застосування права вето постійним членом. Хоча історії відомі випадки накладення санкцій РБ за міжнародні злочини, все ж цей орган є політичним, а не судовим [2, c. 194].

Необхідною умовою для прийняття справи до розгляду Міжнародним Судом (далі - МС) ООН є згода держави, яка має бути стороною у судовій справі. З цього випливає, що Суд не зможе розглядати справу і виносити рішення щодо держави, яка вчинила міжнародний злочин, без її на те згоди (ст. 36 Статуту МС ООН). У літературі наводяться випадки винесення рішень Міжнародним Судом ООН за відсутності згоди сторони на юрисдикцію Суду, проте, на сьогодні ці випадки скоріше є винятками, а такі рішення чи висновки Суду носять рекомендаційний або декларативний характер [4, c. 258-259].

Важливим органом у системі міжнародного судочинства є Міжнародний кримінальний суд (далі - МКС). Проте, МКС не може здійснювати свою юрисдикцію за злочини, здійснені громадянами держав-неучасниць Статуту або на їх територіях. Також Римським статутом 1998 року встановлюється, що юрисдикція МКС обмежується лише «фізичними особами» (стаття 1; стаття 25, п.1), що є слабкою стороною для міжнародного судочинства. Аналіз сутності і механізмів здійснення міжнародних злочинів свідчить про те, що міжнародний злочин не може бути реалізованим лише окремими фізичними особами без участі механізму держави [2, с. 120-148].

Доктринальні дослідження та міжнародна практика свідчать, що вчинення міжнародних злочинів (таких як агресія, геноцид, апартеїд та інші) неможливе без залучення всього механізму держави. Міжнародний злочин не міг би бути реалізованим без залучення центральних і місцевих органів влади, інших державних організацій і установ, силових структур, у багатьох випадках засобів масової інформації, і, звичайно, все це передбачає залучення великих фінансових ресурсів держави. Такий злочинний режим повинен бути узаконеним у внутрішньодержавних нормативно-правових актах, що означає злочинність і криміногенність законодавчих органів і внутрішньодержавної судової системи. Проте, із цього великого механізму індивідуальну кримінальну відповідальність за Римським статутом будуть нести лише окремі фізичні особи. Покарання фізичних осіб у таких випадках є важливим. По-перше, у доктрині міжнародного права індивідуальна кримінальна відповідальність фізичних осіб розглядається як форма відповідальності держави за міжнародний злочин: вилучення фізичної особи з-під юрисдикції держави і реалізація судочинства на міжнародному рівні розглядається як обмеження суверенітету держави-порушниці у межах відповідальності за міжнародний злочин. По-друге, законність і справедливість судового розгляду і винесеного вироку щодо таких фізичних осіб внутрішньодержавними органами держави-порушниці є сумнівними.

Міжнародно-правова відповідальність за МЗ повинна застосовуватись до держави-правопорушниці в цілому, адже не зважаючи не те, що деякі фізичні особи були вилучені з-під юрисдикції держави-порушниці і щодо їх діянь були винесені вироки на міжнародному рівні, злочинний механізм держави (включно із злочинною політичною ідеологією, нормативно-правовими актами, що узаконювали елементи МЗ та ін.) продовжує існувати. Така ситуація може призвести як до продовження порушень прав людини в межах держави, так і до повторення міжнародного злочину в майбутньому [3].

На нашу думку, до держави, яка вчинила міжнародний злочин, потрібно застосовувати форми відповідальності, що передбачають тимчасове обмеження суверенітету такої держави з метою викорінення елементів, які можуть призвести до повторення міжнародного злочину. Такі форми відповідальності у доктрині називають надзвичайною сатисфакцією. Надзвичайна сатисфакція неодноразово застосовувалася на практиці у міжнародних відносинах при здійсненні міжнародного судочинства і встановленні відповідальності за міжнародні злочини [2, с. 130-132]. Найважливішою метою такого режиму відповідальності повинне бути викорінення злочинних елементів із державного механізму та його перебудова для недопущення повторення міжнародного злочину так, щоб такі міжнародні міри відповідальності створили якнайменше негативних наслідків для населення держави, тобто без порушень прав людини (адже ці заходи повинні прийматись для відновлення прав людини у державі-правопорушниці, так і у постраждалій державі) і без будь-якого економічно негативного впливу на населення. На нашу думку, вказані міжнародні міри відповідальності насамперед повинні передбачати реформування законодавства і судової системи, ліквідацію чи реформування злочинних політичних партій, заборону злочинної ідеології тощо [3]. Вказані реформи (в межах реалізації відповідальності держави за міжнародні злочини) повинні бути направлені також на унеможливлення у майбутньому узурпації державної влади та на унеможливлення використання державного механізму особою чи групою осіб для здійснення у власних інтересах злочинних діянь (які також призводять до порушення прав людини).

Для реалізації ефективного міжнародного судочинства і встановлення справедливих мір відповідальності (які б встановлювали якнайменший негативний вплив на загальне населення держави) судовий процес розгляду справи про відповідальність держави за міжнародний злочин повинен здійснюватися уповноваженим міжнародним судовим органом діючим на постійній основі. До сьогодні у міжнародній практиці судові рішення за міжнародні злочини держав часто виносились спеціально створеними для конкретного випадку судами ad hoc, які в доктрині інколи критикувались як суди переможців над переможеними.

У доктрині присутній впливовий науковий напрям (В. Пелла, Р. Аго, А. Бустаманте, Ф.В. Гарсіа Амадор, Дж. Гінзбургс, Г. Доннедьє де Вабр, Ф. Малекян, К. Сальданья) за яким на міжнародно-правовому рівні потрібно створити спеціальний міжнародний судовий орган, який би вирішував справи щодо відповідальності держав за міжнародні злочини. Вказаний орган повинен бути міжнародним, кримінальним, рішення такого судового органу повинні бути як інтернаціональними, так і наднаціональними, має володіти виключною юрисдикцією щодо питань своєї компетенції [2, с. 195-197; 2, с. 59, 65, 88-89; 3, с. 45-48]. На думку деяких авторів, доцільно, наділити правом порушення справи в суді не лише держави, але і Раду Безпеки як головний орган, який відповідає за підтримання міжнародного миру й безпеки [2, c. 65-66]. В доктрині висуваються ідеї (зокрема, В. Пеллою) щодо створення спеціальної кримінальної палати при МС ООН, яка буде відповідати вищеописаним ознакам міжнародного спеціального судового органу [4, c. 77-78].

На нашу думку, створення у позитивному міжнародному праві спеціального міжнародного судового органу з юрисдикцією розгляду справ щодо держав за вчинення ними міжнародних злочинів заповнить існуючі прогалини міжнародно-правового регулювання та значно підвищить ефективність міжнародного права у боротьбі з міжнародними злочинами, підтриманні міжнародного миру та безпеки і забезпеченні дотримання прав людини у межах реалізації відповідальності за міжнародні злочини.

Список використаних джерел

відповідальність міжнародний злочин

1. Блищенко И. П. Международный уголовный суд / И. П. Блищенко, И. В. Фисенко. - М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 293 с.

2. Важна К. А. Концепція кримінальної відповідальності держави : дис. …кандидата юрид. наук : 12.00.11 / Важна Катерина Анатоліївна. - К., 2013. - 243 с.

3. Важна К. А. Реалізація міжнародного судочинства у сфері відповідальності держав за міжнародні злочини: проблеми та перспективи їх вирішення : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [«Проблеми відповідальності держави»], (Київ, 08 квітня 2016 р.). - Одеса : Фенікс, 2015.

4. Лукашук И. И. Право международной ответственности / Игорь Иванович Лукашук. - М. : Волтерс Клувер, 2004. - 432 с.

5. Фисенко И. В. Борьба с международными преступлениями в международном уголовном праве / И. В. Фисенко. - Мн. : «Тесей», 2000. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru