Звід законів Російської імперії та особливості його впровадження в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Реферат на тему: «Звід законів Російської імперії та особливості його впровадження в Україні»

Виконала студентка І курсу, 6 групи

Юридичного факультету

Речицька Марія Миколаївна

Керівник: Вовк О. Й.

Київ - 2018



Зміст

Вступ

1. Передумови та причини

1.1 Економічні

1.2 Соціально-політичні

1.3 Юридично-технічні

2. Історія створення

2.1 Комісії

2.2 Особливості створення

3. Структура

4. Зміст

4.1 Основні закони (том I)

4.2 Закони цивільні (том Х)

4.3 Закони кримінальні (том XV)

5. Особливості впровадження в Україні

6. Недоліки

Висновок

Література дослідження



Вступ

Актуальність. У всьому цивілізованому світі для комфортного проживання необхідно дотримуватися правових норм, тому виникає необхідність їх вивчення та розуміння, і Україна в цьому не виняток. Але перш ніж вивчати дисципліну, необхідно ознайомитися з її історією. Вивчення історії обумовлено необхідністю усвідомлення закономірностей розвитку права на українських землях, а зробити це без історичного екскурсу в минуле майже неможливо.

У сфері законодавства України час від часу науковці та державні діячі пропонують ідею проведення систематизації у вигляді зводу законів. Але для її реалізації необхідно проаналізувати певні питання, які стосуються принципів та форм проведення систематизації у вигляді зводу законів, його правової природи та правил проведення. Для цього необхідно усвідомити яким чином проводилися систематизації у минулому.

Не менш важливою проблемою є те, що більшість сучасних досліджень історії вітчизняного права проводяться на основі лише суто українських першоджерел, чи документів, що базуються на них. Таким чином вплив законодавства інших країн, до яких у певний період часу належали території України, залишається непомітним на їх тлі. Це призводить до того, що і вклад українських правознавців в такі пам'ятки історії та права можна вважати недооціненим.

Варто заначити, що майбутнім правознавцям буде корисно більш глибоко зануритися у цю тему, оскільки досвід попередників яскраво показує чого треба уникати, а чого дотримуватися. Особливо це стосується такої праці як «Звід законів Російської імперії», першого збудованого на професійній і науковій основі зібрання законодавства за всю історію Росії. Звід з'явився результатом колосальної роботи з приведення в систему великої і суперечливою законодавчої бази майже за двісті років. Навіть з позицій сучасних реалій, що має у своєму арсеналі значно більше досконалих технічних засобів, ця праця здається майже неможливою.

«Звід законів Російської імперії» можна вважати вагомою пам'яткою, що заслуговує на дослідження, спираючись не лише на його діяльність та значимість для всієї імперії, а й для окремих губерній. Так, особисто для України це стало результатом політики царизму, спрямованої на централізацію та уніфікацію, в результаті чого відбулася створення законодавства, єдиного для всієї імперії. В свою чергу це передбачало поширення на українські території російської правової системи, що мало певні відмінності, порівняно з попередньою.

Крім того, для імперії це була друга спроба систематизувати та звести в єдність право Західного краю. А якщо звернути увагу на те, що попередня спроба закінчилася невдачею, тобто проект не вступив у дію, то «Звід законів Російської імперії» можна вважати першою вдалою спробою систематизувати так зване малоросійське право.

З цих об'єктивних причин, варто приділити особливу увагу дослідженню «Зводу законів Російської імперії» та проаналізувати особливості його впровадження на території України.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження виступає «Звід законів Російської імперії».

Предмет дослідження. Предметом дослідження виступають процеси та явища, що відбувалися в період створення «Зводу законів» та під час його діяльності, історія створення, його структура, зміст, редакції, історико-правове значення, а також особливості його впровадження на території України.

Завдання дослідження:

· Визначити економічні, політичні та соціальні передумови, в яких проводилося створення Зводу, причини його впровадження.

· Висвітлити історію створення Зводу та результати діяльності комісій з цього приводу.

· Висвітлити структуру пам'ятки.

· Провести аналіз змісту Зводу та на основі цього вивести відповідну оцінку, звернувши особливу увагу на томи I, X, XV.

· Визначити правила, якими керувалися для створення систематизації.

· Висвітлити особливості впровадження Зводу в Україні, а саме: кількість статей, які діяли на певній територій.

· Визначити недоліки, характерні для цієї пам'ятки.



1. Передумови та причини

Основні причини для створення збірника були економічні, соціально-політичні та юридично-технічні.

1.1 Економічні

У першій половині XIX століття в Російській імперії відбулася криза феодально-кріпосної системи господарювання. Капіталістичні відносини проникали і в селянське господарство, посилюючи процес соціального розшарування селянства. Подальший розвиток продуктивних сил вступав у протиріччя з існуючим ладом, що призводило до загострення класової боротьби і посилення антикріпосного руху в Росії. Як результат відбулося формування нових класів - капіталістів, найманих працівників, пролетаріату та буржуазії.

Імперія була неоднорідна за етнічним складом. Лише після перемоги над військом Наполеона, територія імперії збільшилося на 20%, а кількість населення зросла до 70 млн. людей [2;357]. Це не могло не вплинути на країну. До неї входили території, що були на різному рівні розвитку. Це сприяло ще більшість спеціалізації районів, а також урбанізації міст.

1.2 Соціально-політичні

В той самий час поміщики різноманітними засобами намагалися збільшити прибутковість своїх маєтків, зазвичай, шляхом все більшого натиску на селянина чи шляхом нововведень, що також зазнали краху через незацікавленість кріпосних. В результаті всебічного тиску на селянина лише посилився його класовий опір, що призвело до селянських хвилювань. Лише у 1826 році було зареєстровано 178 селянських виступів. У кінці царювання Миколи I їх кількість збільшилась у 1,5 рази [1;6]. Тобто кріпосницький лад не лише залишився незмінним, а й ще більше погіршив становище людей: повне безправ'я, купівля-продаж людей, знущання над ними, а також відсутність ринку вільної робочої сили.

Також не можна не зазначити різне правове становище між станами, адже, не зважаючи на всі зрушення та виникнення нових класів, вони залишалися незмінними. Дворянство, як і в попередню добу, залишалося економічно і політично панівним станом. Вони складали основу державного апарату, володіли більшою частиною землі, експлуатували селян, що жили на цих землях.

До того ж, люди, які брали участь під час війни в іноземних походах, побачили як живуть інші. Це дало їм зрозуміти, що можна не тільки працювати на когось. Такі люди чи почали сприяти антикріпосним виступам, чи, проти волі феодалів, йшли шукати кращої долі.

Крім того, продовжувалася інкорпорація приєднаних територій, вони включалися в загальну структуру феодально-васальних відносин в Росії. Царизм всілякими способами намагалися залучити інонаціональних феодалів на свій бік, тому на відмінно від російських, вони отримували не лише дворянство, а й додаткові привілеї. Те саме стосувалося й селян - селяни Царства Польського та Фінляндії залишилися особисто вільними, молдавські селяни мали право вільного переходу, селяни Казахстану взагалі звільнилися від рекрутчини, отримали права казенних селян, а також могли вільно переходити в інші стани [1;9]. Така ситуація пригнічувала російських як селян, так і представників дворянства.

Була також і політична загроза самодержавству, оскільки буржуазія та інтелігенція вимагали негайних змін. Але так як їх не було, то люди вирішили згуртуватися проти царизму. Так відбувся декабристський виступ 14 грудня 1825 року.

В той же час прагнення утримати і підкріпити устрій хиткого феодалізму призводить до ідеї своєрідною феодальної законності. Тобто, царизм, побоюючись загрози звергнення, висловлював прагнення закріпити існуючі порядки шляхом систематизації законодавства.

1.3 Юридично-технічні

Хоча імператор і намагався управляти всім одразу, але в силу людських можливостей, важко обійтися без державних органів, що виконували його політику. Навіть російський посол у Лондоні в приватному листі писав: «Країна занадто велика, щоб государ, навіть Петро Великий, міг все робити сам при дійсній формі правління, без конституції, без твердих законів, без незалежних судів» [3;5].

До створення Зводу Законів діючим збірником законів було Соборне Уложення 1649 року, яким було приведено в єдність усі попередні Устави та Постанови. Але це був швидше звід колишніх законів, ніж нових. Суспільство у будь-якому разі вдосконалювалося: виникали нові відносини, змінювалися старі, тому і так вже застаріле законодавство зовсім не відповідало тогочасним реаліям.

Щоб вийти зі скрутного становища видавалися різного роду Постанови під назвами Нововказаних статей, Іменних указів та Боярських Вироків. Вони мали доповнювати та вдосконалювати Уложення, але багато з них суперечили йому, не були узгоджені один з одним. З часом, їх число лише збільшувалося, що ще більше ускладнювало і обтяжувало законодавство своєю різноманітністю та протиріччями. До того ж, виникали нові цивільно-правові відносини, а попереднє законодавство не відображало в достатній мірі потреб суспільно-економічного розвитку.

Зі слів юриста С.Ф. Березкіна: «Це був час безрадісного стану нашого законодавства. Численні, безперервно наростаючі закони і укази, часто один одному суперечать, розсіяні були або в рукописних архівних збірках, або в сотнях книг, що видаються без системи, навіть без хронологічного порядку і позбавлених будь-якої повноти та достовірності, причому збірники нерідко замінялися копіями, наповненими грубих помилок» [7].

2. Історія створення

Історія створення Зводу розпочалася ще в 1700 році. Указом 28 лютого 1700 року Петро Великий наказував знести Соборне уложення 1649 року разом із створеними після нього Постановами. Коротке поняття про склад законодавства цих пір пояснить силу цього веління та причину його [6;399]. З цього моменту одна за одною почали створюватися численні комісії, що мали розглядати це питання.

2.1 Комісії

Перша комісія, 1700 року. Вона мала назву «Палата про Уложення». ЇЇ членами були бояри, думні дворяни, стольники і дяки, що мали зіставити та упорядкувати звід чинних на той час законів. В результаті до 1703 року було складено три глави Уложення.

Друга комісія, 1714 року. Оскільки діяльність першої комісії була невдалою, Петро Великий наказав усунути всі нововказанні статті, що не були узгоджені з Уложенням, а ті, що могли діяти як доповнення до Уложення, з'єднати з ним самим. Саме цим займалася Канцелярія земських справ з 1714 по 1718 рік за дорученням сенату. В результаті, було створено 10 глав Зведеного Уложення. Але вони так і не були остаточно закінчені та залишилися без розгляду.

Третя комісія, 1720 року. Так як і друга комісія не стала результативною, було вирішено створити нове Уложення шляхом зведення Російського, Шведського та Датського. Мовний бар'єр, недостатня кількість фахівців та суттєва різниця різних систем законодавства призвели до того, що після смерті Катерини I, комісія перестала існувати, не залишивши після себе жодних результатів.

Четверта комісія, 1728 року. Було зібрано по п'ять депутатів з кожної губернії з метою створення Зводного Уложення разом із доповненнями та вдосконаленням. Але зі смертю Петра II комісія перестала існувати, так і не розпочавши роботу. закон російський український

П'ята комісія, 1730 року. Відрізнялася від четвертої лише тим, що кількість депутатів збільшили, застосовується доповнення з іноземних джерел, а головною метою мало бути створення нового уложення, а звід теперішніх законів мав лише допомагати. Але комісія не могла створити щось нове, не впорядкувавши перед цим старе, в результаті чого, прийшли до думки, що спершу треба звід. Але це було непосильно, тому в 1741 році, комісія перестала існувати.

Шоста комісія, 1754 року. За наказом Елизавети, комісія мала зібрати всі закони та відділити діючі від недіючих. Але через в 1754 році імператриця наказала створити нові закони. Хоча й були досягнені деякі результати, врешті решт, від неї залишилася лише назва.

Сьома комісія, 1760 року. Була відновлена попередня комісія, та знову була передчасно розпущена через коронацію Єкатерини II.

Восьма комісія, 1767 року. Завдання комісії було створення нового Уложення. Для цього всі закони були розділені на 15 груп. Існувало 19 відділень комісій, але через незначні результати, в 1774 році комісія була скасована.

Дев'ята комісія, 1797 року. Змінена назва на «Комісія для складання (а не створення) Законів». Але серед їх праць були лише одні починання, що не були єдиним цілим, що в результаті навіть не були розглянуті.

Десята комісія, 1804 року. Остаточна систематизація права почалася з імператорського указу Олександра I про заснування комісії, що мала на меті створили нове Уложення, з усіма частинами законодавства, в тому числі й провінційних. Комісія складалася із Ради, що становили міністр юстиції та його радники та трьох експедицій.

Загалом, останню комісію можна поділити на два етапи. Результатом діяльності, розпочатого у 1804 році, було створення проекту цивільного уложення, що був відправлений на розгляд до Державної ради. При його розгляді була висловлена думка, що проект потрібно розглядати за допомогою зводу законів, що є в розпорядженні комісії, які слід було привести в систематичний порядок і надрукувати. Іншими словами, було визнано за необхідне зробити відомими і самі джерела вітчизняного права, з яких комісія черпала правила, викладені в проекті. В результаті був створений «Систематичний звід чинних законів Російської імперії». Комісія призупинила свою діяльність зі смертю Олександра I.

Другий етап розпочався з указу Миколи I від 31 січня 1826 року, в якому мовилося перетворити комісію у II відділення Особистої Канцелярії. Комісія складалася з 20 чиновників, яких очолив Балугянский. Предметом діяльності стало «видання всіх взагалі законів досі відбулися, у вигляді повного зібрання, в термінологічній послідовності», тобто створення Повного зібрання законів та створення зводу чинних законів, влаштованого у вигляді Уложення, з виключенням недіючих норм, але без змін в існуючих.

2.2 Особливості створення

Необхідність складання Повного зібрання законів було обгрунтовано тим, що, по-перше, без попереднього зібрання всіх законів неможливо виділити діючі закони, по-друге, повне зібрання законів буде посібником для роз'яснення сенсу чинних законів, по-третє, повне зібрання законів Російської імперії матиме велике значення для історичної науки.

Вважається, що невдача попередніх комісій заключається у тому, що вони роздиралися протиріччями, боротьбою між новим і старим, в основі якої лежало питання про існування кріпосного права, тобто про існування феодалізму.

Та не слід думати, що Микола I міркував над необхідністю скасування кріпосного права та відкрив дорогу новим віянням. Якраз навпаки, його установка заключалася у тому, щоб нічого не змінювати в праві, а лише привести в порядок існуючі норми.

Та все ж таки, основною причина чому було вирішено скласти звід без змін, натомість доповненої та вдосконаленої версії, полягала в простій істині. Френсіс Бекон сказав: «Коли закони наростаючи одні над іншими, множаться до неймовірної кількості, або прийдуть в безповоротнє змішення, то перш за все становитиме необхідність зробити їм розбір в самій суті» [4; 86]. Як було зазначено не буде ніякого виходу окрім як розібрати закони за родами і предметами, відокремити діючі від недіючих и привести все в єдиний склад, тобто скласти звід.

Важливим кроком було притягнення до систематизації М.М. Сперанського. У січні 1826 цар доручив йому скласти докладну доповідь про діяльність попередніх комісій щодо систематизації російського законодавства. Причину невдач всіх комісій Сперанський бачив у тому, що «всі майже приступали прямо до кінця ... не приготувавши ні початку, ні середини», тобто, замість того, щоб зібрати і впорядкувати існуючу законодавчу базу, комісії або починали складати нову, або становили склепіння з «невірного зборів уривків» [8; 126].

Зважаючи на це, було вирішено розділити всі роботи відділення на три етапи: складання хронологічного Повного зібрання, потім систематичного введення законів і, нарешті, укладень на основі кодифікаційної обробки законодавчого матеріалу. Відповідно, за свою діяльність комісії пройшла всі три етапи систематизації - корпорацію, консолідацію та частково кодифікацію.

Результатом першого етапу було створення у 1830 році «Повного зібрання законів Російської імперії», до якого увійшли близько 3 тисяч законодавчих актів з 1649 по 1825 рік. З подальшим доповненням у 6 томів кількість актів зросла до 30 920.

З часом постало питання: яким чином Звід буде внутрішньо організований? За основу було взято «Зводне Уложення» (складення колишніх і нових законодавчих актів) і «Кодекс Юстініана» (що складається з Institutiones і Digesta - виписок з праць юристів, Codex - буквального зборів законодавчих актів, складеного в хронологічному порядку і Novellae - нових постанов), оскільки вважалося, що саме вони «представляють справу законодавче; всі інші види - це лише виписки, збірники, покажчики, книги навчальні та вчені» [8; 143-145].

Для створення Зводу були встановлені певні правила: 1) виключити з зводу всі закони, що вийшли з ужитку; 2) виключити всі повторення, і замість багатьох постанов, одне і те ж які свідчать, прийняти в звід одне з них цілковите; 3) зберегти слова закону, витягуючи статті зводу з самого їх тексту, потім пов'язати і з'єднати по порядку; 4) закони занадто багатослівні і великі повинні бути скорочені; 5) із законів, що суперечать, обирати той, який краще за інших; 6) всі предмети, зазначені в алфавітному реєстрі і які стосуються змісту книги, розташувати в систематичному порядку за розділами, главам і відділенням таким чином, щоб жоден предмет не був пропущений; 7) закон викласти тими ж словами, що і сам текст; 8) в кінці кожної статті помістити номер указу і слово, позначене в алфавітному покажчику; 9) в кінці кожної книги має бути зміст і алфавітний покажчик.

Також існувало ще одне правило, яке запропонував Сперанський - «після написання Зводу, встановити постійний порядок і на весь наступний час, так, щоб все знову виходить було розподіляється в його продовженні» [8; 152-154]. Таке правило випливало з того, що Звід був збіркою чинного законодавства, тому він повинен був відображати і його зміни. Тому закон від 12 лютого 1834 встановлював правило: зміни в законодавстві «означаються в щорічному Зводу Продовженні». При виданні Зводу належало щороку видавати Продовження, де прийняті закони розміщувалися б по системі, прийнятій в Зводі, а раз в десять років робити нове видання Зводу.

Крім того проводилася редакційна обробка тексту. Варто зауважити, що при створення Зводу, Сперанський дозволяв собі дещо редагувати та змінювати закони. Хоча Сперанський керувався тим, що «Звід - це істинне відображення того, що є в законах, але він не є ні доповнення, ні тлумачення їх», деякі дослідники припускають, що він і сам неодноразово формулював нові норми, що не спиралися на чинні закони, особливо в сфері цивільного права.

В результаті, 19 січня 1833 року на засіданні Державної Ради з 1 січня 1835 року було вирішено ввести «Звід законів» в дію як єдиний вірний юридичний кодекс.

Надалі, коли Звід законів був вже готовий, імператор заснував сім ревізійних комісій. Завданням таких ревізій була перевірка, по-перше, повноти Зводу - чи всі наявні положення приведені в ньому; по-друге, не наведено в ньому положення, вже скасовані подальшими. Ревізія пройшла досить успішно: істотні зауваження припали лише на митний статут, де виявилася необхідність змін, внесених потім спеціальними циркулярним приписами [9]. Перевірка Зводу полегшилася тим, що кожна стаття мала посилання на джерело.



3. Структура

Звід законів заключав лише чинні закони, які були систематизовані не за хронологією, а за галузевим принципом, хоча і не послідовно наведеним. Він розподілявся на 8 розрядів (книг) та 15 томів, що загалом містили 42 тисячі статей. Згодом, затверджені у 1845 році «Уложення про покарання кримінальні та виправні» були внесені до 15 тому замість попереднього. А у 1885 році був виданий 16 том, до якого ввійшли 4 статути судової реформи 1864-1865 років.

У 1842 і 1857 роках Звід законів був повністю перевиданий, а потім перевидавалися лише окремі томи і виходили доповнення і зміни - Шість неповна видань (1876, 1833, 1885, 1886, 1887, 1889 років). Остання редакція Зводу, зі значними змінами, була зроблена в 1906 році.

Як вже було раніше зазначено, кожна стаття мала посилання на джерело. Ним був відповідний акт у «Повному зібранні законів», разом із датою та номером. Для кожної статті Зводу законів складався коментар, який носив значення тлумачення, але не мав сили закону.

Крім того Сперанський розробив власну систему поділу Зводу. Подібно до римського права, де був присутній поділ на публічне на приватне право, законодавець розділив все законодавство на державні та цивільні закони.



4. Зміст

Величезна кількість законів, а також різносторонніх думок про них не дають змоги провести повний детальний аналіз змісту у цьому рефераті. Зважаючи на ці об'єктивні причини, буде проведено поверхневий аналіз, висвітлено найважливіші факти та нововведення. Найбільшу увагу буде приділено Основним законам (том I), законам цивільним (том Х) і законам кримінальним (том XV).

Звід законів містив значно більше точні формулювання та визначення в порівнянні з раніше діючими законами. Але подолати архаїзм колишнього законодавства укладачі не змогли, оскільки мали формувати положення Зводу виходячи зі змісту Повного зібрання законів.

Як вже зазначалося раніше, М.М. Сперанський розмежував Звід на розряди законів і відповідно - на окремі томи. Це пояснювалося тим, що «Два союзу, два порядки відносин необхідні в державі: союз державний і союз цивільний. Союз державний є внутрішній і зовнішній; тут питання тільки про перший. Союз цивільний є або сімейності, або союз за майна. З спілок виникають права і обов'язки. Ті чи інші визначаються і охороняються законами. Звідси два порядки законів: закони державні і закони цивільні» [8; 155]. Таким чином, в історії російського права вперше відбулося формальне розділення на право публічне та приватне. Крім того, в Зводі вперше згадуються такі основні галузі права як: державне, цивільне, адміністративне, кримінальне, процесуальне.

Державні закони поділяються в свою чергу на чотири категорії: закони основні, установи, закони державних сил, закони про стани. Сюди відносяться також закони запобіжні (статути благочиння) і закони кримінальні.

Цивільні закони поділяються на три категорії: закони "союзу сімейного", загальні закони про майно і закони межові, що визначають порядок розмежування кордонів володіння, особливі закони про майно (звані законами державного благоустрою або економії, що належать до сфери торгівлі, промисловості і кредиту).

Вперше сфера цивільного права була виділена як окрема галузь (хоча матеріальне право ще не було відокремлене від процесуального). Цей принцип діятиме протягом усієї подальшої історії права Росії.

4.1 Основні закони (том I)

Під час царювання Миколи I царизм досягає своєї вершини. Це не могло не відобразитися у законодавстві. У ст. I. Основних законів була сформульована ідея самодержавної влади: "Імператор Російський є монарх самодержавний і необмежений. Коритися верховної його влади не тільки за страх, а й за совість сам бог велить". Смертна кара загрожувала кожному, хто мав навіть умисел на замах на особу і влада імператора.

Царська влада закріплювалася як спадкова, спадкоємців визнавався старший син імператора (у разі бездітності цього спадкоємця престол міг перейти до другого сина імператора). Кошти на утримання членів імператорської сім'ї надходили з державної скарбниці або доходів з майна.

Законодавець розрізняв верховне і підпорядковане управління. Органами верховного управління були: Державна рада, Комітет міністрів, канцелярії і двір імператора.

Державна рада складалася з загальних зборів і департаментів, котрих було п'ять: 1) законів, 2) справ військових, 3) справ цивільних і духовних, 4) державної економії, 5) наук, промисловості і торгівлі. Державна рада брав участь в обговоренні законів, бюджету і звітів уряду.

Комітет міністрів, будучи дорадчим органом. В його компетенцію входили справи про призначення пенсій та допомог, про дозвіл православним церквам, монастирям і архієрейським будинкам купувати нерухомість.

До органів підлеглого управління ставилися Сенат і міністерства. Сенат проголошувався вищим судовим органом, в його компетенцію входило: уявлення думок імператору про суперечність прийнятих законів перш виданим, нагляд за діяльністю міністрів, отримання від них пояснень

На чолі фінансового управління губернії перебувала казенна палата, що складалася з керуючого, його помічника та начальників відділення. Паралельно діяли палати державного майна.

4.2 Закони цивільні (том Х)

Розвиток цивільного права проходив на основі кодифікації старих форм права, що не могло не вплинути на характер цієї галузі: збереглися елементи станової нерівності, обмеження речових та зобов'язальних прав. Селянам заборонено було виходити з общини і закріплювати за собою земельний наділ. Обмежувалася правоздатність та дієздатність духовних осіб і євреїв.

У сфері цивільного права широко застосовувалися місцеві звичаї і традиції, рівень юридичної техніки був невисоким, що відбилося на термінології: юридична особа визначалася як "стан осіб", сервітут - "право участі приватного", правоздатність та дієздатність не розмежовує.

Система речового права складалася з: права володіння, прав власності, права на чужу річ (сервітути), заставного права. Розрізнялося законне і незаконне володіння.

Заставне право піддавалося детальному регламентуванню. Відрізняли заставу приватним особам і заставу в кредитних установах.

У зобов'язального права розрізнялися зобов'язання з договорів і зобов'язання з заподіяння шкоди. Звід законів містив спеціальний розділ про складання, виконання та припинення договорів. Предметом договору могли бути майно або дії осіб. При встановленні мети, що суперечить законам, договір вважався недієздатним. Засобами забезпечення договорів були: завдаток, неустойка, порука, застава і заклад.

Договори оформлялися домашнім, нотаріальним або явочним порядком. Нотаріальним порядком оформлялися договори міни і продажу нерухомості. У купчій вказувалося, яким чином продавець придбав дане майно і підтверджувалася його свобода від заборони на відчуження та розпорядження ним.

Договір товариства в нових економічних умовах набув широкого поширення. Передбачалися такі їх види: 1) товариство повне (члени товариства відповідають за його угоди всім своїм майном); 2) товариство на вірі або за вкладами (частина членів, "товариші" відповідають всім своїм майном, частина, "вкладники" - тільки зробленими вкладами); 3) товариство по ділянках або компанія на акціях (члени відповідають тільки зробленими вкладами у вигляді акцій); 4) товариство трудове чи артіль (члени пов'язані круговою порукою, мають загальний рахунок). Для виникнення товариства була потрібна реєстрація (для виникнення акціонерного товариства - дозвіл уряду).

Сімейне право зберегло принципи, вироблені в XVIII столітті, а саме: єдиною формою шлюбу був церковний шлюб. Умови вступу в шлюб та його розірвання бралися з норм і правил відповідного віровчення.

Для православного шлюбу було потрібне: досягнення шлюбного віку (шістнадцять років для нареченої, вісімнадцять для нареченого), наявність свободи волі і свідомості. Перешкодами до шлюбу були: перебування в іншому шлюбі, духовний сан і чернецтво, відмінність віросповідань, спорідненість (до четвертого ступеня включно), засудження на безшлюбність (за перелюбство).

Дружина була зобов'язана всюди слідувати за чоловіком, суд міг примусити її до цього. Дружина отримувала паспорт з дозволу чоловіка. Порушивши подружню вірність дружина могла бути піддана тюремному ув'язненню.

Майно подружжя було роздільним. Придане або майно набуте дружиною окремо, визнавалися її власністю. Як самостійні суб'єкти, члени подружжя могли вступати один з одним в зобов'язання і угоди.

Закон ділив дітей на законних і незаконнонароджених (позашлюбних). Останні не мали права на прізвище батька і його майно. У разі непокори діти на вимогу батьків могли бути ув'язнені. У відносинах батьків з дітьми також діяв принцип роздільності майна.

У сфері спадкового права розширювалася заповідальна свобода. Заповідати можна було кому завгодно і що завгодно з майна (або все майно). Визнавалися недійсними заповіти, зроблені божевільними, самогубцями, неповнолітніми, монахами та особами, по суду позбавленими прав стану. В області спадкових прав дочки мали менші права, ніж сини.

Закон розрізняв нотаріальний та домашній заповіт, в обох випадках була потрібна присутність свідків при складанні заповіту. Іноді допускалося складання заповіту в надзвичайних обставинах (в походах, госпіталі, за кордоном), коли порядок складання був спрощеним.

4.3 Закони кримінальні (том XV)

Саме у томі XV Зводу вперше в Росії були виділені Загальна та Особлива частини, дані поняття злочину, форм провини, видів співучасті і багатьох інших інститутів кримінального права. Звід законів містив значно чіткіші формулювання, більш точні визначення в порівнянні з раніше діючими законами. Був втілений принцип, згідно з яким норми, що розкривають загальні ознаки злочину, формулювалися раніше норм, присвячених покаранню. Норми, присвячені злочину, покарання, призначення покарання, звільнення від покарання і меж дії кримінального закону були згруповані і виділені в самостійні глави.

Положення Зводу формулювалися, виходячи з колишніх законів, що відобразило їх архаїзм. Дослідники звертали увагу на характерну для колишнього законодавства і не подолану при складанні Зводу казуальность, недостатню визначеність ознак складу злочинів, крайню дробность різних відтінків злочинних діянь і при цьому невизначеність санкцій у формулюваннях «вчинити за законами», «покарати за всією суворістю закону», « покарати в міру провини ».

Визначаючи систему злочинів, Звід законів поставив на перше місце злочину проти віри, на друге - «злочинні проти Священної Особи Імператорської Величності і членів імператорського дому і наругу Імператорської Величності злими і вредітельнимі словами», «бунт і зраду супроти Государя і Держави». На третьому місці стояли злочини проти уряду, далі - проти безпеки, життя і прав громадського стану осіб; проти статутів про повинності, статутів казенного управління і благоустрою; проти прав родинного стану, проти прав на майно, брехливі вчинки.

Що стосується кримінального процесу, то він був пронизаний інквізиційним початком. Розслідування поділялося на попереднє (дії по виявленню злочину, огляд і огляд, збір і зберігання речових доказів, обшук і виїмку) і формальне (допит обвинуваченого, свідків, проведення очних ставок, збір письмових доказів, повальний обшук, отримання висновків від обізнаних людей).

Докази підрозділялися на досконалі і недосконалі, докладно розписувалися правила оцінки доказів у їх силі. За попереднім слідством спостерігали прокурор і стряпчі, які були своєрідними «захисниками невинності».

Суду ставилося в обов'язок «доставити підсудного всі можливі засоби до його виправданню і в разі скарги на учинені при слідстві упущення розглянути всі обставини оного з точністю».

Передбачався апеляційний і ревізійний порядок перегляду вироків: після розгляду в нижній інстанції справи могли передаватися на ревізію в Палату кримінального суду, а якщо її вирок не санкціонував начальник губернії, то в Сенат.



5. Особливості впровадження в Україні

На території більшості українських земель, що перебували в складі Росії, до 40-х років XIX ст. продовжувало діяти місцеве право, зберігали чинність Литовські статути й збірники магдебурзького права. Російське законодавство в цей період застосовувалося лише на території Слобідської губернії.

Та в 10 томі Зводу були спеціальні норми права, які застосовувались виключно в Чернігівській та Полтавській губерніях, а саме 53 статті.

В Україні Звід вступив в дію з 1835 року лише в тій його частині, яка регламентувала державні та адміністративно-правові відносини. Та вже в 1840 році на Лівобережну, а в 1842 році й на Правобережну Україну поширилося дію Зводу у його повному обсязі.



6. Недоліки

Хоча Звід законів і знаменував собою значний крок у розвитку російського права і його систематизації, все ж в ньому було багато неузгоджених і суперечливих норм і статей, і його відсталість виявилася з повною очевидністю незабаром після опублікування Зводу законів.

Все ж таки, зважаючи на високий темп роботи та велику кількість інформації, виникали певні помилки. Так, короткий опис процесів і Артикул Військовий потрапили під шапку Військового статуту і були датовані 1716 роком.

Систематизація не могла змінити нормативні акти, видані в законодавчому порядку і не змінені наступним законом.

Звід законів не охопив всього законодавства країни. Так, до Зводу були включені багато місцевих законів, що діяли на окремих територіях Російської імперії - в Прибалтиці, Польщі, Фінляндії, на Кавказі. Не увійшов в нього Звід військових постанов, введений в дію в 1839 р, Звід морських кримінальних постанов (1851 г.), а також затверджені в 1839 році статути сільський поліцейський і сільський судовий, видані для державних селян.

Норми, що стосувалися одного і того ж предмету врегулювання були нерідко розкидані по різних частинах, що ускладнює користування Зводом.

Також вчені виділяли такі вади Зводу законів, як казуїстичність; несамостійність (неправильна вказівка посилань на ті нормативно-правові акти, які були зазначені в Зводі законів або невідповідність тексту назві самого нормативного акту) та застарілість (невідповідність норм Зводу законів тим суспільним відносинам, які існували в реалії).

Філіппов О. вказує, що Звід законів Російської імперії «зберігав в числі своїх постанов такі, які не мали розумних основ в умовах сучасного життя» 11; 554. Це підтвердив і Корф М., який зауважує, що Звід законів Російської імперії «штучно призвав до життя не одну постанову, яка, при загальному русі законодавства, само собою повинна зникнути і уступити місце іншому, більш відповідаючому дійсності» 13; 321.



Висновок

Підбиваючи підсумки виконаної роботи, хотілося б, в першу чергу, зауважити, що дана тема далеко не вичерпується змістом реферату. Для її повного розкриття необхідно досліджувати кожнен аспект та галузь окремо.

В межах дослідження були широко розглянуті такі питання як передумови та причини створення, діяльність та результат комісій. Детально висвітлена структура пам'ятки. В міру можливостей проаналізований том I, X, XV. Зазнечено всі необхідні для систематизації правила. Надано інформацію щодо особливостей впровадження в Україні. Визначено найбільш помітні недоліки Зводу.

В рамках Зводу в історії російського права вперше відбулося формальне розділення на право публічне та приватне.

Будучи в своїй основі феодально-кріпосницьким, Звід законів враховував в деякій мірі інтереси буржуазії, що на той час тільки розвивалась як окремий клас.

Систематизація привела до формування спеціальних галузей законодавства. Вперше сфера цивільного права була виділена як особлива галузь (хоча матеріальне право ще не було відокремлене від процесуального). Цей принцип діятиме протягом усієї подальшої історії права Росії.

Та Звід став значимим і тому, що спричинив активізацію кодифікаційного процесу. Зважаючи на те, що у Зводі було багато застарілих норм, одразу після його створення було розпочато роботу зі створення нового кримінального кодексу. У 1845 році було затверджено "Уложення про покарання кримінальних та виправних".

Та все ж таки, незважаючи на те, що Звід законів Російської імперії увібрав в себе чимало застарілих норм, які гальмували розвиток капіталістичного суспільства, це зібрання законів значно підняли авторитет Російської держави в очах більш цивілізованої Європи і проіснували, зазнавши ряд змін, аж до 1917 року.

Література дослідження

1. Росийское законодательство X-XX веков. Том шестой. Законодательство первой половины XIX века.

2. История государства и права СССР, “Юридическая литература”; под редакцией Ю.П.Титова, 1988.

3. Архив кн. Воронцова, кн. 17, М., 1880.

4. Сперанский М.М. Обозрение исторических сведений о своде законов / М.М. Сперанский, 1833.

5. Теличенко И.В. Очерк кодификации малоросийского права до введения Свода Законов / [соч. И. Теличенка]. - Киев : Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого, 1888. - 100 с. Сперанский М.М. О коренных законах государства / М.М. Сперанский.: Эксмо, 2015. -544 с.

6. Березкин С.Ф. Сперанский как кодификатор. Речь, читанная С.Ф.Березкиным в заседании Одесского Юридического Общества 11-го февраля 1889 года. Одесса, Экономическая типография, 1889, с.3.

7. Сперанский М.М. Руководство к познанию законов. СПб, «Наука», 2002.

8. Тесля А.А. Источники (формальные) гражданского права Российской Империи в XIX - начале XX века.

9. Юшков С.В. История государства и права СССР ч. 1, Москва, 1961.

10. Ткач А.П. История кодификации дореволюционного права Украины, Київ, 1968.

11. Филипов А. Н. Учебникь исторіи русскаго права / А. Н. Филипов. - Юрьевь: Тип. К. Маттисе- на, 1907. - 732 с.

12. Корф М. А. Жизнь графа Сперанского / М. А. Корф. - СП. : Изданіе императорской публичной библіотеки.

13. Марчук И. Ю. Критика Свода законов Российской Империи в дореволюционной юридической литературе / И. Ю. Марук// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2012. - Т. 25 (64). № 1. 2012. - С. 290-297.

Размещено на Allbest.ru

...