Електронне судочинство через призму верховенства права: окремі питання теорії й практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.99

Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая

Електронне судочинство через призму верховенства права: окремі питання теорії й практики

Сердюк Л.Р., викладач

кафедри правового регулювання підприємницької діяльності

Анотація

європейський електронний судочинство верховенство

Стаття присвячена аналізу норм чинного законодавства України та практики Європейського суду з прав людини щодо необхідності впровадження електронного судочинства через призму формування принципу верховенства права.

Ключові слова: верховенство права, Європейський суд з прав людини, електронне судочинство, доступність правосуддя, судова система.

Аннотация

Статья посвящена анализу норм действующего законодательства Украины и практики Европейского суда по правам человека в отношении необходимости внедрения электронного судопроизводства через призму формирования принципа верховенства права.

Ключевые слова: верховенство права, Европейский суд по правам человека, электронное судопроизводство, доступность правосудия, судебная система.

Annotation

The article analyzes the current legislation of Ukraine and the law of the European Court of Human Rights on the need for introduction of e-justice in the light of the formation of the rule of law.

Key words: rule of law, the European Court of Human Rights, e-justice, access to justice, judicial system.

Постановка проблеми. Питання впровадження електронного судочинства виникло на ґрунті необхідності вирішення низки проблем, які наразі супроводжують судову систему. Протягом останніх п'яти-десяти років заінтересовані особи стали частіше звертатися за судовим захистом, що фактично призвело до перевантаження судової системи справами та іншими матеріалами. Саме по собі електронне судочинство проблеми великої кількості справ і проваджень не вирішує, оскільки це потребує комплексного й науково аргументованого підходу. Але електронне судочинство має право на існування як з урахуванням потреби імплементації здобутків передових інформаційно-комунікаційних технологій, так і зважаючи на необхідність ґрунтовної оцінки його впливу на судову діяльність загалом у контексті доступності правосуддя через призму верховенства права.

Проблема електронних судових процесів викликає неоднозначне ставлення серед науковців. Одна точка зору зводиться до того, що судовий процес відбувається із застосуванням систем передання інформації й по суті є інформаційною системою, яка може інтерпретуватися як система комп'ютерної електронної інформації. Виходячи з цього, стверджується, що теоретично і практично існує наявна сумісність між процесуальними реаліями та інформаційними технологіями. Другий підхід свідчить про те, що так звана електронізація судочинства призводить до зайвої формалізації й може бути загрозою для проведення ефективних реформ правосуддя, є деструктивною, оскільки створює складні теоретичні та прикладні проблеми.

За змістом ст. 1 Конституції України, наша держава є правовою державою, яка основана на визнанні й реальному забезпеченні прав і свобод людини та громадянина, дотриманні верховенства права, взаємній відповідальності людини й держави. Згідно зі ст. 8 Основного Закону, в Україні визнається й діє принципверховенства права. Тобто, прагнення України бути суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою має ґрунтуватися на беззаперечній дієвості й додержанні верховенства права в усіх сферах суспільного життя, у тому числі й під час здійснення правосуддя.

Ступінь розробленості проблеми. Загальнотеоретичному вивченню принципів права приділена увага в працях таких видатних учених, як М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, П.М. Рабінович. У прикладних дослідженнях, які стосуються галузевих наук, необхідно відмітити роботи П.П. Ан- друшка, В.В. Городовенка, О.В. Гетманцева, В.В. Комарова, О.В. Рожнова, С.Я. Фурси, М. Й. Штефана, М. М. Ясинюка та багатьох інших, які розглядали окремі принципи відповідних видів судочинства або принципи судової влади, обґрунтовуючи їх склад і класифікацію.

Мета статті - розкрити специфіку застосування принципу верховенства права в контексті доступності правосуддя й упровадження електронного судочинства.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення дієвості верховенства права є однією з актуальних і нагальних проблем юридичної науки, що має не лише теоретичний, а й прикладний характер. Україна як держава-учасниця Ради Європи, визнавши дію принципу верховенства права, узяла на себе відповідні зобов'язання, оскільки, згідно зі ст. 3 Статуту Ради Європи, кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини й основних свобод усіма особами, котрі знаходяться під його юрисдикцією. Крім того, з урахуванням євроінтеграційних прагнень України зауважимо, що ст. 6 Договору про Європейський Союз наголошує на тому, що засадничими принципами Союзу є спільні принципи всіх держав-членів: демократія, панування прав людини та засадничих свобод, верховенство права [1, с. 11].

Закріплення принципу верховенства права відбулося не тільки в положеннях Конституції України, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», нормах процесуального законодавства. До того ж необхідно відмітити положення Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., затверджену Указом Президента України від 20 травня 20і5 р. № 276/2015, згідно з яким внаслідок її реалізації судова система України та суміжні правові інститути працюватимуть, керуючись принципом верховенства права, ефективно, продуктивно та скоординовано, стануть підзвітними громадянам України, вільними від будь-якого політичного впливу й відповідатимуть стандартам і передовим практикам Європейського Союзу. Метою зазначеної Стратегії є визначення пріоритетів реформування системи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів задля практичної реалізації принципу верховенства права й забезпечення функціонування судової влади, що відповідає суспільним очікуванням щодо незалежного та справедливого суду, а також європейським цінностям і стандартам захисту прав людини.

Вітчизняні науковці досить часто звертаються до теми вивчення феномена верховенства права. Необхідно зазначити ґрунтовні роботи С.П. Головатого, М.І. Козюбри, О.В. Петришина, С.П. Погребняка, С.В. Шевчука та інших авторів. Але, незважаючи на постійний фокус наукового пошуку щодо верховенства права, єдності в тлумаченні цього принципу не вбачається. Тому слушною є думка професора С.В. Шевчука, який стверджує, що зміст принципу верховенства права в Україні як у доктрині, так і на практиці залишається достатньо невизначеним [2, с. 112].

Дослідження сутності верховенства впливає на вивчення інших принципів права, надзвичайно важливих для здійснення правосуддя. Класичне розуміння верховенства права обґрунтував свого часу англійський теоретик, професор Університету Оксфорда А. Дай- сі, який визначив три основні положення для цього принципу: 1) відсутність державної сваволі; 2) підпорядкування кожного звичайному законові, який застосовується звичайними судами; 3) загальні норми конституційного права утворюють результат загального права країни.

Вітчизняна наука конституційного права має у своєму арсеналі низку ґрунтовних досліджень із питань розуміння та імплементації принципу верховенства права. Так, на думку Є.В. Назарова, принцип верховенства права виявляється в сукупності таких дій: 1) реалізація правотворчості, правозастосовної та правоохоронної діяльності лише відповідно до соціального ідеалу справедливості, згідно з яким людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю; 2) утвердження верховенства конституції в діяльності всіх державних органів і посадових осіб;

3) забезпечення в законодавстві пріоритету загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 4) утвердження верховенства правового закону в системі нормативних актів і забезпечення принципу правової законності в процесі правозастосовної діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування; 5) формування розвиненої системи захисту прав людини, створення професійного неупередженого та доступного для всіх громадян суду [3, с. 87-91].

У теорії судоустрою верховенство права визначається фундаментальним принципом, на основі якого будується демократична правова держава й функціонування судової влади в ній. Як зазначає В.В. Городовенко, верховенство права - це панування права в суспільстві, яке відображається в судочинстві шляхом інституалізації низки визнаних міжнародним співтовариством вимог: 1) право на оскарження дій і рішень органів державної влади;

2) вільне оцінювання судом обставин справи; 3) незалежність і неупередженість суддів;

4) незалежна судова процедура, яка включає такі складові, як справедливість, відкритість, доступність правової допомоги; 5) наявність незалежної прокуратури, яка здійснює захист прав людини в судочинстві; 6) обов'язковість судових рішень [4, с. 1-9].

За таких обставин можливо виокремити загальні риси верховенства права, які, на нашу думку, полягають у такому: 1) держава та всі її органи повинні діяти в напрямі досягнення ідеалів справедливості, в основу яких закладено фундаментальні права, свободи, інтереси людини, що в демократичній, соціальній, правовій державі визнаються найвищою соціальною цінністю; 2) реалізація повноважень органами державної влади, посадовими особами повинна здійснюватися виключно в порядку та в спосіб, визначений законами;

3) надання пріоритету правовим законам, тобто законодавчим актам, які розроблені й прийняті з урахуванням фундаментальних прав, свобод та інтересів людини, загальновизнаних міжнародних норм і принципів міжнародного права. Такі закони повинні відповідати вимогам ясності, однозначності, передбачуваності, стабільності, доступності; 4) беззаперечне дотримання юридичної рівності перед правовим законом під час судового провадження, а також взаємна відповідальність людини перед державою й держави перед людиною;

5) забезпечення прав людини в судовому порядку з урахуванням здійснення правосуддя з додержанням справедливої процедури та доступності правосуддя.

На підтвердження наведених позицій звернемося до практики Європейського суду з прав людини. У низці його рішень зауважено, що складовими верховенства права, зокрема, необхідно визнати доступність законів, які мають повною мірою відповідати правам людини, бути достатньо простими і ясними для сприйняття, зрозумілими та передбачуваними тощо; практично безвиняткова можливість доступу до суду [5, с. 8-10].

Як доводять напрацювання теоретиків права і практика Європейського суду з прав людини, складовою верховенства права визначено поняття «закон», оскільки саме на підставі закону в демократичній країні формується відповідна система судів, установлюється юрисдикція судових органів, визначаються їхні повноваження та порядок здійснення правосуддя. Перевищення повноважень, які встановлені законами, Європейський суд з прав людини розглядає як порушення права на справедливий судовий розгляд [6]. Суттєво, що Європейський суд з прав людини під принципом верховенства права розуміє не принцип законності, що сформульований на підставі позитивістського підходу в праві, а загальний природно-правовий принцип передбачуваності й справедливості нормативних писаних правил [7, с. 110-111].

Такий висновок підтверджується низкою рішень цього Суду. Зокрема, виокремлюються два компоненти, якими повинні бути закони. Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» від 26 березня 1979 р., по-перше, закон має бути зрозумілим: кожний громадянин відповідно до конкретних обставин повинен орієнтуватися в тому, яка саме правова норма застосовується в конкретному випадку; по-друге, «законом» може вважатися лише правова норма, сформульована настільки чітко, щоб кожний громадянин міг співвідносити з нею свою поведінку: він повинен мати змогу, користуючись у разі потреби послугами компетентних радників, передбачити в розумних межах, виходячи з конкретних обставин, які наслідки може мати конкретний вчинок. Ці наслідки не можуть бути передбачувані з абсолютною впевненістю: як показує досвід, цього досягти неможливо. Крім того, хоча й дуже бажано прагнути до абсолютної чіткості викладення норми, це іноді зумовлює її негнучкість, тоді як закон повинен ураховувати конкретні обставини [8].

При цьому, на думку Європейського суду з прав людини, якщо існує питання щодо застосування ефективного засобу правового захисту в ретроспективі, то цей засіб повинен існувати з достатньою мірою впевненості. Виходячи з цього, Європейський суд з прав людини дотримується позиції, відповідно до якої застосування зворотного в часі закону порушує принцип юридичної визначеності й буде несумісним із нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 1 ст. 35 Конвенції [9]. Незважаючи на те що Європейський суд з прав людини виходить із того, що слово «закон» охоплює не лише законодавчі акти, а й неписане право [10; 11], він, на думку вітчизняної дослідниці С.О. Якимчук, чітко вказує, що постанови Пленуму Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів не мають сили закону й не є обов'язковими для виконання судами та іншими органами [12, с. 355-366].

З метою розуміння комплексної дії принципу верховенства права та доступності правосуддя як його невід'ємного компонента проілюструємо це на конкретних прикладах рішень Європейського суду з прав людини в питаннях тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі - Конвенція). На нашу думку, показовою в сенсі доступності правосуддя є справа «Голднер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 р. У рішенні зазначено, що преамбула Конвенції не включає верховенство права до її завдань і цілей, а тільки вказує на нього як на характерну ознаку загального духовного спадку держав-членів Ради Європи. Водночас Європейський суд з прав людини і Європейська комісія мають бачення, сутність якого полягає в тому, що тлумачити це посилання як риторику, яка не має значення для Конвенції, є помилковим. На думку Європейського суду з прав людини, держави, які підписали Конвенцію, виходили з глибокої віри у верховенство права, а верховенство права в судових справах важко уявити без можливості отримати доступ до правосуддя. Виходячи з наведених міркувань, цей Суд дійшов висновку, що було б неприпустимо, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції містив детальний опис процесуальних гарантій, які надаються сторонам у судових справах, і не захищав би передусім те, що надає можливість практично скористатися такою гарантією, як доступ до суду. Такі характеристики процесу, як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються сенсу, якщо немає самого судового розгляду [13].

У контексті рішень Європейського суду з прав людини забезпечення права на справедливий суд забезпечується доступністю правосуддя. Тому ми підтримуємо позицію С.В. Прилуцького, який зауважує, що нарівні з принципом незалежності судової влади виділяється принцип доступу до правосуддя, який становить основу сучасної концепції справедливого судочинства [14, с. 141-145]. При цьому автор стверджує, що доступність правосуддя включає в себе такі аспекти: 1) коло правовідносин, на які поширюється юрисдикція судів; 2) система судів; 3) територіальна юрисдикція судів; 4) право на оскарження; 5) ставки судового збору; 5) доступ до судової практики та законодавства; 6) засоби обміну документами й інформацією між особою, яка звертається до суду, і судом.

З урахуванням того, що принцип доступності правосуддя є загальновизнаним, а механізми його реалізації залежать від правової системи кожної окремої держави, проаналізуємо його з погляду позицій, викладених у рішеннях Європейського суду з прав людини. Зауважимо, що за буквального розуміння п. 1 ст. 6 Конвенції може скластися враження, що вона прямо не закріплює право зацікавленої особи на вирішення судом виниклого спору про цивільні права й обов'язки, окреслюючи виключно вимоги справедливості розгляду. Водночас якщо в особи відсутній доступ до правосуддя, то решта гарантій права на справедливий судовий розгляд стають нездійсненними.

Видається, що на підставі цієї тези у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини розробив принцип права на доступ до суду, який випливає з положень п. 1 ст. 6 Конвенції. Отже, верховенство права передбачає, зокрема, забезпечення доступу кожному до правосуддя з метою захисту права на основі справедливого судового розгляду та застосування зрозумілого й передбачуваного закону.

З урахуванням викладеного виникає потреба дослідження впливу електронного судочинства на доступність правосуддя, оскільки інформаційні технології дають змогу не тільки прискорити судовий процес, а й мають серйозний ресурс для того, щоб здійснення судочинства не перетворювалося на «келейне» дійство за участю визначених акторів. Упровадження електронного судочинства надає також і можливість широкого доступу до правосуддя всім заінтересованим особам, що вказує на перспективу повноцінного виконання положень Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в аспекті права на справедливий суд, права на повноважний суд, рівності перед законом і судом, гласності й відкритості судового процесу через призму верховенства права.

Як зауважує В.В. Білоус, електронне судочинство, порівняно із традиційним, більшою мірою гарантуватиме доступ до правосуддя, швидкість розгляду справ судами, сприятиме якості судових рішень, контролю сторін за розглядом справи та економії судових витрат, посилить змагальність і публічність судових процесів [15, с. 289-295]. Погоджуючись із позицією зазначеного автора, необхідно зауважити, що електронне форматування судочинства має на меті й вирішення низки супутніх питань, зокрема подання (надсилання) до суду запитів, звернень, клопотань, скарг процесуального та непроцесуального характеру, а також обмін даними між судом і запитувачем інформації, управління справою з боку судді.

Як нам видається, упровадження електронного судочинства може суттєво впливати на територіальну доступність судових послуг шляхом віртуалізації проведення судових процесів у будь-якому суді та в будь-якій судовій справі. У цьому аспекті важливо, що такий підхід до організації судочинства з використанням новітніх інформаційних технологій дасть змогу максимально наблизити до заінтересованих осіб власне судовий розгляд справи з одночасною економією фінансових, часових, людських ресурсів і як наслідок інтенсифікувати здійснення правосуддя.

Висновки

Отже, повномірне запровадження електронного судочинства не тільки зробить судовий захист доступнішим, а й зменшить навантаження на суддів і як наслідок на працівників апаратів судів. Більше того, на необхідність законодавчого врегулювання норм суддівського навантаження й навантаження працівників апаратів судів звертають увагу не тільки судді, а й практикуючі юристи. Законодавче врегулювання норм навантаження суддів надасть можливість провести розрахунки навантаження, визначити нормативну кількість суддів і працівників апарату судів, здійснювати фінансування судової системи відповідно до цих показників. І проблема не тільки в недофінансуванні судової системи. Якщо найближчим часом законодавчо не врегулювати нормативи навантаження суддів, то це потягне за собою й інші проблеми. По-перше, це порушення процесуальних строків розгляду судових справ у контексті недотримання розумних строків. По-друге, зниження якості розгляду справ через велику завантаженість суддів і як результат зменшення ефективності роботи всієї судової системи України. Тому питання запровадження електронного судочинства для вирішення означених проблем і його адаптації до норм вітчизняного процесуального законодавства є нагальним науковим завданням.

Література

1. Основи права Європейського Союзу : [нормах матеріали] / за заг. ред. М.В. Буроменського. - Х. : ФІНН, 2010. - 392 с.

2. Шевчук С.В. Основи конституційної юрисдикції / С.В. Шевчук. - Х. : Консум, 2002. - 243 с.

3. Назаренко Є.В. Державно-правова реформа - шлях до правового прогресу / Є.В. Назаренко // Державно-правова реформа в Україні. - К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. - С. 87-91.

4. Городовенко В.В. Верховенство права як фундаментальний принцип судової влади / В.В. Городовенко // Часопис Академії адвокатури України. - 2012. - № 1 (14). - С. 1-9.

5. Рабінович П.М. Верховенство права (за матеріалами практики Страсбурзького Суду та Конституційного Суду України) / П.М. Рабінович // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 2 (45). - С. 8-10.

6. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 р. // Офіційний вісник України. - 200б. - № 29. - С. 2122.

7. Малюшин К.А. Принципы гражданского исполнительного права: проблемы понятия и системы / К.А. Малюшин ; науч. ред.: В.В. Ярков. - М. : Инфотропик, 2011. - 256 с.

8. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» від 26 березня 1979 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// medialaw.org.ua/Hbrary/sprava-sandi-tajms-pro1y-spoluchenogo- korolivstva/.

9. Рішення Європейського суду з прав людини справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 р. // Офіційний вісник України. - 2006. - № 29. - С. 2122.

10. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Солдатенков проти України» від 18 лютого 2010 р. // Офіційний вісник України. - 2010. - № 25. - С. 1005.

11. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мироненко і Мартенко проти України» від 10 грудня 2009 р. // Офіційний вісник України. - 2010. - № 83. - С. 2932.

12. Якимчук С.О. Реалізація принципу верховенства права в цивільному процесуальному законодавстві України через призму рішень Європейського суду з прав людини / С.О. Якимчук // Університетські наукові записки. - 2012. - № 1 (41). - С. 355-366.

13. Решение по делу «Голднер против Объединенного Королевства» от 21 февраля 1975 г. : в 2 т. / Европейский суд по правам человека ; под ред. В.А. Туманова. - М. : Норма, 2001. - Т 1. - 2001. - 532 с.

14. Прилуцький С.В. Перспективи впровадження мирового суду в умовах реформування судочинства в Україні / С.В. Прилуцький // Вісник Академії адвокатури України. -

2010. - № 2 (18). - С. 141-145.

15. Білоус В.В. Інформатизація судочинства як гарантія конституційного права на доступ до правосуддя / В.В. Білоус // Конституція України - основа розбудови правової демократичної соціальної держави та формування правової системи : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 23-24 черв. 2011 р. - Х.,

2011. - С. 289-295.

Размещено на Allbest.ru