Згадану проблематику досліджують чимало вітчизняних та зарубіжних вчених: В. Ревун, Т. Єфименко, О. Музиченко, О. Мельник, В. Андрущенко, Т. Єфименко, П. Мельник, A. Соколовська, А. Крисоватий, С. Соломенко, І. Лютий, О. Василик, К. Швабій, І. Чугонова. Окремим проблемам фіскальної політики у своїх працях приділили увагу О. Бадрака, B. Білоцерківець, С. Герчаківський, Т. Грицюк, А. Даниленко, О. Данілов, О. Десятнюк, Я. Жаліло, О. Жовтанецький, О. Завгородня, Ю. Іванов, О. Кириленко, А. Луцик, С. Маслюченко, В. Опарін, Т. Паєнтко та інші.

Питання функціонування фіскальної політики, становлення податкової системи досліджували такі вчені, як А. Берлач, Г. Вронська, Д. Гетьманцев, В. Форсюк, Н. Бойко. Дослідженням євроінтеграційних процесів фіскальної політики займалися Г. Дмитренко, К. Кейнадський, О. Ковальова, Т. Рева, В. Попова, В. Федосов. Видання Державного департаменту адаптації законодавства Міністерства юстиції містять порівняльно-правові дослідження фіскальної політики України та країн Єропейського Союзу. Однак вирішення проблеми підвищення ефективності фіскальної політики, усунення наявних недоліків фіскального механізму вимагає подальших досліджень у даній сфері.

Мета роботи полягає у дослідженні проблемних питань правового регулювання фіскальної політики в Україні та визначення шляхів їх усунення задля активізації процесів європейської інтеграції.

Виклад основного матеріалу

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України. Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 року (набула чинності 1 березня 1998 року), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань [1, с.6].

Фіскальній політиці властивий двоїстий характер, що зумовлено самою природою фіску ("фіск" в перекладі з римської - державна скарбниця). Першоджерелом слова "політика" є грецьке "politikos" - "державна діяльність" або "громадянська, суспільна діяльність". Тобто дослівно термін "фіскальна політика" означає державну діяльність з наповнення державної казни. У найбільш широкому розумінні фіскальна політика - це сукупність фінансових заходів держави щодо формування величини і структури державних витрат, трансфертних виплат і системи оподаткування [2, с.14].

Основні напрями фіскальної політики містяться в Указі Президента України "Про стратегію сталого розвитку "Україна - 2020". Зокрема, зазначено про податкову реформу, мета якої - побудова податкової системи, яка є простою, економічно справедливою, з мінімальними затратами часу на розрахунок і сплату податків, створює необхідні умови для сталого розвитку національної економіки, забезпечує достатнє наповнення Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Головними напрямами реформи є перехід від наглядово-каральної функції фіскальних органів до обслуговуючої; зменшення кількості податків, їх розміру та спрощення порядку розрахунку і сплати; впровадження електронних сервісів для платників податків; зменшення податкового навантаження на заробітну плату з метою її детінізації; удосконалення законодавства України, спрямованого на посилення боротьби зі схемами ухиляння від сплати податків [3, с.3].

Серед фахівців існує думка, що необхідно розрізняти фіскальну політику на мікро - і макрорівні. Так, І. Бланк визначає фіскальну політику на мікрорівні як складову частину фінансової стратегії підприємства, яка полягає у виборі найбільш ефективних варіантів здійснення податкових платежів за наявності альтернативних варіантів його господарської діяльності [4, с.12]. Таке визначення є вузьким, оскільки не охоплює масштабність впливу фіскальної політики на економіку всієї держави. У Вільній енциклопедії фіскальна політика визначена як регулювання доходів і витрат держави. С. Масліченко визначає фіскальну політику як суб'єктивну форму прояву об'єктивної дії фіскального механізму, як сукупність методологічних принципів, практичних форм організації та методів використання державних фінансів [5, с.4]. Недоліком такого трактування є відсутність мети фіскальної політики, позитивним - наголос на механізмі реалізації.

Термін "регулювання" у широкому розумінні означає упорядковувати, вносити порядок, систему в якусь діяльність та встановлювати правильну взаємодію відповідних частин механізму. Правове регулювання - це цілеспрямований вплив права на суспільні відносини, що здійснюється через використання системи засобів, які мають юридичний характер та забезпечують упорядкування суспільних відносин [2, с.3].

Звідси можна визначити поняття "правове регулювання фіскальної політики": це цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини у сфері регулювання доходів і витрат держави з метою їх впорядкування, що здійснюється за допомогою системи правових механізмів.

Вдосконалення фіскальної політики повинно підвищити конкурентоспроможність економіки України, активізувати інноваційно-інвестиційну складову розвитку, позитивно вплинути на структурні процеси у реальному секторі економіки, чим забезпечити динамічне економічне зростання із підвищенням рівня та якості життя населення. За формою впливу фіскальне регулювання належить до непрямих методів державного регулювання, що базуються не на прямому примушенні суб'єктів господарювання, а на використанні їхніх економічних інтересів. Використовуючи інструменти фіскальної політики, держава створює умови, за яких економічним суб'єктам вигідно враховувати інтереси держави в процесі своєї діяльності і невигідна опортуністична поведінка. Фіскальне регулювання не має самостійності відносно макроекономічної політики, тому будь-яку зміну в політиці супроводжує адекватна реакція фіскального регулювання [3, с.8].

На сьогодні в Україні створено податкову систему, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства, а також аспектів фіскальної політики ГАТТ/СОТ та інших міжнародних економічних організацій [6, с.9].

Вагому роль в регулюванні та здійсненні фіскальної політики відіграє Міністерство фінансів України, яке активно працює над запровадженням інституційних змін Державної фіскальної служби, що дозволять значно підвищити якість надання державних послуг громадянам та бізнесу, ліквідувати можливість для суб'єктивізму та корупції у роботі податкових та митних органів. З цією метою з червня 2015 року Міністерство фінансів здійснює системну реформу ДФС, яку було узгоджено з МВФ та ухвалено Урядом та яка фактично є дорожньою картою у стратегії реформування ДФС на 2 роки.

У рамках реалізації стратегії "Україна - 2020" Міністерство фінансів проводить переговори щодо укладення нових міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування та внесення змін до діючих договорів, зокрема з Кіпром, Швейцарією, Люксембургом, Нідерландами. З цією метою прийнято низку законів та розпоряджень між Урядом України та іноземних держав [7, с.4].

Україна підтримує стосунки у сфері фіскальної політики з іншими державами, які застосовують діючі в усьому світі стандарти, розроблені Організацією економічного співробітництва та розвитку і Організацією Об'єднаних Націй, завдяки чому забезпечується адаптація законодавства України щодо правового регулювання фіскальної політики до механізмів проведення такої політики в інших країнах.

Податковий тиск в Україні не є надто високим порівняно з європейськими країнами, але він нерівномірно розподіленим. Акцизний податок із вироблених в Україні товарів становить лише 5,6% загальних податкових надходжень. Вищі ставки акцизного податку дозволять зменшити надходження від ПДВ, які навпаки є завищеними [6, с.14].

Основним недоліком правового регулювання фіскальної політики є несвоєчасні зміни до законодавства. Зокрема, в Податковому кодексі в ст.351 "Права податкової міліції" досі міститься посилання на ЗУ "Про міліцію". У той час коли в 2015 році вже прийнято Закон "Про Національну поліцію".

Такі ж недоліки існують у правовому забезпеченні фіскальних органів. Більшість нормативно-правових актів або застаріли самі по собі, або містять застарілі посилання. Приймаючи нові закони та положення, уряд не приділяє уваги їх узгодженості, через це виникає багато спірних питань у регулюванні фіскальних органів. Ще однією проблемою є поверхневість реформування, коли на ділі лише змінюються назви, а якісних структурних та організаційних змін не відбувається.

У 2015 році введено електронну систему адміністрування ЇДВ, яка значно спростила процедуру справляння податку, проте існує ряд недоопрацювань, які необхідно усунути для ефективного функціонування даної системи, зокрема: доцільно звільнити покупця від обов'язку перевіряти коректність складання податкової накладної; встановити нові правила щодо термінів реєстрації податкової накладної, оскільки введені терміни є незручними; встановити штрафи для постачальників у випадку відмови реєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки на даний час штрафні санкції відсутні; удосконалити формулу розрахунку реєстраційного ліміту; вдосконалити виписки з електронної системи та ЄДРПН [7, с.6].

Попри те, що існує ряд необхідних змін, які досі стоять на порядку денному, постійно вносяться нові поправки щодо адміністрування, котрі лише заплутують платників податків щодо того, як правильно нараховувати та сплачувати податки та подавати звітність. Недоліки законодавства та його нестабільність створюють негативний клімат для інвесторів та призупиняють активність інвестиційних процесів економіки. Іноземні інвестори прагнуть мати гарантії для того, аби вкладати ресурси, і тому зацікавлені в стабільності та якості законодавства, яке б відповідало високим європейським стандартам.

Вітчизняну спрощену систему оподаткування малого бізнесу критикують з погляду негативного впливу стосовно надходжень від інших податків, посилення горизонтальної та вертикальної нерівності, значної кількості осіб, що зловживають відповідним податковим статусом - до 50%. Багато платників податків, використовуючи недоліки в контролі, неправильно відносять себе до тієї чи іншої групи платників єдиного податку для того, аби сплачувати меншу суму податків. Поєднання з новими податками та розширенням податкової бази впорядкування спрощеної системи оподаткування послабить надлишковий податковий тиск на офіційний сектор української економіки, який оцінюється на рівні 2-4 % від ВВП [6, с.10].

Експерти української громадської коаліції "Реанімаційний пакет реформ" виділяють такі негативні риси в проведенні фіскальної політики, які гальмують розвиток її в напрямку відповідності європейським стандартам:

1) складна система адміністрування (середній час, витрачений на підготовку, подання звітності та сплати податків, в Україні складає 350 год., у той час як в середньому по Європі і Центральній Азії - 232,7 год., в середньому по країнам ОЕСР - 176,6 год.);

2) корупція в податкових органах (з корупцією в податкових органах стикалися 26,7% підприємств);

3) високий рівень податкового навантаження (в Україні цей рівень складає 52,2%, у Європі і Центральної Азії - 34,8%, по країнах ОЕСР - 41,2%) [8, с.22].

Головною метою податкової реформи має бути створення передумов для економічного зростання за рахунок вивільнення підприємницького потенціалу української нації та сприяння реалізації конкурентних переваг країни (особливо у частині використання "людського капіталу" для прискореного розвитку інтелектуально-містких галузей). На структурному рівні реформа має сприяти прискореному оновленню економіки через пришвидшення процесів зростання нових підприємств і галузей та відмирання старих. Зокрема, для цього така реформа покликана:

1) зробити правила гри у сфері оподаткування рівними, прозорими, незалежними від сваволі чиновників.

2) знизити навантаження на сумлінних платників за рахунок більш рівномірного розподілу податкового тягаря.

3) дозволити скасувати практику встановлення планів із надходжень.

4) зменшити сукупні (держави та підприємств) витрати на адміністрування та інші суспільні втрати.

5) радикально зменшити корупцію у податковій сфері [8, с. 19].

Основним шляхом узгодження правових норм України та Європейського Союзу є адаптація - процес розробки і прийняття нормативно-правових актів та створення умов для їх належного впровадження і застосування з метою поступового досягнення повної відповідності права України європейському праву. Серед форм правової адаптації можна виділити наступні:

1) наближення процесу прийняття, внесення змін чи скасування правових норм із метою наближення положень національного законодавства до положень актів законодавства Європейського Союзу для створення належних умов імплементації правового порядку Європейського Союзу;

фіскальна політика євроінтеграційний процес

2) імплементація процесу транспонування актів законодавства Європейського Союзу, включаючи створення порядку та процедур їх впровадження (імплементація у вузькому сенсі); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм права, які відповідають європейському праву, органами державної влади (імплементація у широкому сенсі);

3) гармонізація процесу коригування законодавства держав-членів Європейського Союзу на підставі правових актів ЄС, зокрема директив, які мають обов'язкову силу для держав-членів ЄС та вимагають від цих держав приведення їх внутрішнього законодавства у відповідність до положень директив [9, с.2].

Висновки