Кооперативні організації, крім здійснення суто господарської діяльності, виконують важливу соціальну функцію і, таким чином, сприяють покращенню якості життя населення України, а тому потребують особливої уваги і підтримки з боку держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед сучасних наукових досліджень, присвячених вирішенню окремих проблем економічного розвитку кооперації в Україні, можна виділити роботи таких українських вчених як Н.Б. Дворник, Т.Г. Камінська, Л.І. Катан, окремі питання правової регламентації кооперативних відносин розкриваються в роботах О.В. Гафурової, Я.З. Гаєцької-Колотило, Р.В. Мавліханової, Т.П. Проценко, В.І. Семчика, Н.І. Титової, В.Ю. Уркевича та ін.

Невирішені раніше проблеми. На сьогодні в Україні відсутні комплексні дослідження правового забезпечення системи кооперації в цілому через призму науки господарського права, що обумовлює актуальність даного дослідження.

Мета роботи - дослідження основних проблем, які заважають кооперативним організаціям України здійснювати ефективну діяльність в економічному просторі, та напрацювання пропозицій щодо шляхів їх подолання.

Виклад основного матеріалу. Сучасний стан національної економіки України характеризується істотним дисбалансом прибутків, що отримує невелика група підприємств, які, як правило, або є суб'єктами природних монополій або суб'єктами господарювання на суміжних ринках, при цьому, порушуючи чинне антимонопольне законодавство, зловживають своїм монопольним становищем, та рештою суб'єктів ринкових відносин різних форм господарювання, в тому числі й кооперативних організацій, які в таких умовах позбавлені можливості гідної конкуренції, а тому приречені на жалюгідне існування.

Монополізм в національній економіці і, водночас, процеси глобалізації, які зараз відбуваються в світі, руйнують місцеву українську культу і традиції. Глобальний капіталізм розглядає соціальні організації, включаючи кооперативи, які мають міцні територіальні коріння, як перешкоду для свого розвитку.

І це зрозуміло, тому як основною метою створення і діяльності будь-якої комерційної господарської організації є отримання прибутку, в той час як кооперативні організації виконують значно ширший спектр завдань - підтримання розвитку місцевих громад у соціально-економічній і культурній сферах, тобто виконують у суспільстві важливу соціальну функцію.

Окремі кооперативні організації, як суб'єкти господарського права та система кооперації України як соціальне-економічне явище, яка фактично утворює окремий (кооперативний) сектор економіки, крім здійснення господарської діяльності (виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг), опікуються питаннями створення нових робочих місць (особливо в сільській місцевості), що зменшує рівень безробіття; подолання бідності шляхом забезпечення гідних економічних умов життя своїх членів; створення та утримання соціальних закладів (медичних, освітніх, культурних, побутових та ін.), чим в сукупності сприяють підвищенню загального рівня життя населення.

Кооперація України є одним із визначальних інститутів, який дасть змогу покращити ефективність функціонування як окремих галузей народного господарства, так й економіки в цілому, при цьому виступає надійним партнером держави у виконанні нею основних соціально-економічних завдань. Сучасна кооперація України ще перебуває в стадії свого становлення, а тому потребує підтримки з боку держави.

Вищезазначене свідчить про актуальність наукової розробки питання напрямів державної підтримки розвитку кооперативної форми господарювання, з метою підвищення ефективності її діяльності, вирівнювання в Україні конкурентного середовища та забезпечення кооперативним організаціям можливості виходу на національний та світові ринки.

Для цього кооперативна форма господарювання потребує комплексного законодавчого забезпечення, в тому числі у сфері конкурентних відносин і зовнішньоекономічної діяльності, що є важливим чинником збільшення виробництва продукції народного споживання і, як наслідок цього, - підвищення доходів населення, забезпечення його зайнятості та самозайнятості, а також сталого розвитку сільських територій [1, с.28-29].

На сьогодні в наукових колах активно підтримується принцип забезпечення рівних умов господарювання для всіх господарюючих суб'єктів, у тому числі й для кооперативних організацій. Втім, історичний досвід розвитку кооперацій провідних економік світу свідчить про те, що навіть у тих країнах, які мають високий рівень економічного розвиту та дотримуються цивілізованих правил господарювання, кооперативний сектор економіки має суттєву підтримку з боку держави.

Зокрема, в ст.129.2 Конституції Іспанії (ухвалена 27.12.1978 р.) зазначено, що кооперативи є найважливішою організаційно-правовою формою підприємницької діяльності землеробів, і що публічна влада активно розвиває різні форми участі в підприємницькій діяльності і сприяє розвитку кооперативних об'єднань за допомогою видання відповідних законів [2, с.79].

Прикладом створення самодостатньої та ефективної системи кооперації є Японія. Так, на початку запровадження кооперативного руху в кожному японському селі було створено базові кооперативи за формулою "одне село - один кооператив", загальна кількість яких вже перевищує 15000. Після Другої світової війни було розроблено і впроваджено низку державних програм, спрямованих на розвиток системи кооперації, зокрема:

створено законодавчу базу, яка регулює діяльність кооперативів Японії, а саме: закон про сільськогосподарські кооперативи (1947 р.), закон про рибальські кооперативи (1948 р.), закон про лісові кооперативи (1978 р.), а згодом - закони про споживчі кооперативи, про кредитні асоціації, про кооперацію підприємств, про реконструкцію та укрупнення сільськогосподарських, рибальських, лісових кооперативів та їх федерацій;

утворено Центральну Асоціацію сільськогосподарських кооперативів Ja Zen-Chu (1954 р.);

засновано Кооперативний коледж (1955 р.), а в подальшому - Центральний кооперативний коледж (1969 р.), які забезпечують підготовку кваліфікованих кадрів для роботи в кооперативах;

утворено Національну Федерацію асоціацій сільськогосподарських кооперативів Ja Zen-Noh, яка здійснює політичну співпрацю на всіх рівнях між кооперативними виробниками і владою.

На теперішній час кооперація Японії представляє собою економічно ефективну та конкурентоздатну систему, яка гарантує гідне життя членам кооперативів, підвищує рівень їх культури через освітні програми, а також забезпечує продовольчу безпеку всієї країни [3, с.80-85].

Цікавим є й досвід розвитку кооперації Сінгапуру, доля кооперативних підприємств якого на глобальному страховому ринку складає 25%, а доля молочних фермерських кооперативів становить 33% від світового ринку молочних продуктів. У Сінгапурі, який має найбільш конкурентоздатну економіку в світі, кооперативи переважно працюють як сімейні підприємства, при цьому мають великий соціальний вплив.

Питання підтримки в Україні кооперативної форми господарювання на загальнодержавному рівні врегульовано Законом України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" [4].

Відповідно до ч.1 ст.3 цього Закону метою державної підтримки малого і середнього підприємництва є: формування конкурентного середовища та підвищення рівня їх конкурентоспроможності; стимулювання інвестиційної та інноваційної активності суб'єктів малого і середнього підприємництва; сприяння провадженню суб'єктами малого і середнього підприємництва діяльності щодо просування вироблених ними товарів (робіт, послуг) на внутрішній і зовнішній ринки; забезпечення зайнятості населення шляхом підтримки підприємницької ініціативи громадян.

Намічені цілі підлягають реалізації шляхом:

запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві;

залучення суб'єктів малого підприємництва до постачання продукції (робіт, послуг) для державних і регіональних потреб;

забезпечення державної фінансової підтримки малих і середніх підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами;

сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва;

сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного контролю та нагляду, отримання документів дозвільного характеру для суб'єктів малого і середнього підприємництва та скороченню строку проведення таких процедур;

впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб'єктами малого і середнього підприємництва новітніх технологій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг).

На жаль, норми Закону щодо основних напрямів державної підтримки малого і середнього підприємництва носять переважно бланкетний характер і до цього часу не реалізовані в спеціальному законодавстві України.

Українські науковці, які займаються дослідженням економічних проблем діяльності кооперативних організацій, і фахівці системи кооперації висловлюють думку про те, що, в сучасних умовах господарювання, розвитку кооперативних організацій особливо заважає непомірний податковий тиск та дорожнеча кредитних коштів.

Вважаємо, що вказані проблеми можуть бути вирішені лише на законодавчому рівні шляхом:

запровадження неприбуткового статусу виробничих кооперативів, адже відповідно до міжнародних принципів кооперації, а також принципів кооперації, закріплених в ст.3 Закону України "Про кооперацію", метою діяльності кооперативів є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю [5], при цьому прибуток виступає лише засобом її досягнення.

Отже, кооперативна форма господарювання не може розглядатися як форма підприємництва.

Для цього: в Цивільному кодексі України

з розділу 8 "Підприємницькі товариства" слід виключити параграф 2 "Виробничий кооператив"; в Господарському кодексі України

в главі 10 виключити норми, що встановлюють створення виробничих кооперативів на засадах підприємництва; в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" [8, ст.1] виключити норми щодо створення виробничих кооперативів з метою одержання прибутку;

закріплення в Податковому кодексі України права кооперативів усіх типів (виробничих, обслуговуючих і споживчих) самостійно визначати свій статус як платника податку (прибуткова або неприбуткова організація) в залежності від специфіки їх діяльності та поширити на всі кооперативи пільгу, що мають сільськогосподарські виробники, - реєструватися суб'єктами спеціального режиму їДВ, що надасть можливість переводити ПДВ на спеціальні рахунки та використовувати ці кошти на закупівлю обладнання.

Необхідно відмітити, що спеціальні режими оподаткування кооперативів тривалий час існують в Іспанії, Італії, Греції, Португалії, Франції, Польщі, Канаді та підтвердили ефективність такої форми оподаткування [9, с.181-185];

запровадження довгострокового пільгового державного кредитування на розвиток матеріально-технічної бази кооперації, що може використовуватися у виробництві продукції та забезпечувати глибоку переробку виробленої сировини.

Для цього необхідно ухвалити окремий закон про кредитування суб'єктів кооперації, який би визначав правову основу кредитування кооперативних організацій України, умови надання довгострокових пільгових кредитів та джерела такого кредитування;

створення та розвитку системи кредитної кооперації, яка на відміну від комерційних банків, що забезпечують належне виконання кредитних договорів заставою, іпотекою, порукою або страхуванням, діятиме за принципом взаємної поруки членів кредитних кооперативів, заснованої на взаємній довірі членів один до одного, а також створення системи кооперативних банків.

Для цього Закон України "Про кооперацію" слід доповнити статтями, які окремо регулюють правові та організаційні основи діяльності кредитних кооперативів і кооперативних банків.

кооперативна форма господарювання державна підтримка

Висновки