Посилення імплементаційних процесів у зв'язку з євроінтеграцією України, стрімкість розвитку господарсько-процесуальних відносин у межах українського та міжнародного простору обумовлюють оновлення господарського процесуального законодавства, удосконалюючи ефективність впливу імплементації норм між народного права на господарське процесуальне законодавство України.

У контексті сучасного врегулювання господарсько-процесуальних відносин важливе місце займають питання імплементації міжнародно-правових норм у господарському процесуальному законодавстві, окремі аспекти яких досі мають дискусійний характер.

Ступінь розробленості проблеми

Окремі аспекти імплементації норм міжнародного права були дослідженні такими вченими, як М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, В.С. Бойченко, Є.Т. Усенко та ін. Питання щодо імплементації норм у господарське процесуальне законодавство досліджували такі вчені, як О.А. Беляневич, В.К. Мамутов, Л.М. Ніколенко, В.Д. Чернадчук тощо.

Метою статті є загальнотеоретичне дослідження імплементації норм міжнародного права у господарське процесуальне законодавство України.

Виклад основного матеріалу

Для окреслення особливостей та механізму імплементації норм міжнародного права та їх впливу на господарське процесуальне законодавство України слід на початку дослідження визначитися з розумінням та змістом імплементації норм міжнародного права взагалі. У науковій спільноті склалося різне бачення на термінологічне розуміння імплементації норм міжнародного права. Одні автори використовують термін "національно-правова імплементація" [1], інші - "внутрішньодержавно-правова імплементація" [2], треті - "внутрішньоправова імплементація" [3].

Термін "імплементація" перекладається як виконання, здійснення, наповнення [4].

Розкриваючи зміст самого поняття "імплементація", необхідно відзначити, що в широкому сенсі - це спільна організаційно-правова діяльність держав і міжнародних організацій, спрямована на здійснення цілей міжнародно-правових норм на міжнародному рівні. У вужчому смисловому значенні імплементація є цілісним механізмом здійснення міжнародного права за допомогою засобів національного права [5, с.364].

Дійсно, імплементація пов'язана з реалізацією міжнародних норм у внутрішньодержавному праві. Однак зв'язок цей розуміється по-різному, звідси й неоднозначне тлумачення самої імплементації. Вона розуміється або як фактична реалізація міжнародних норм, або як умова цієї реалізації, або як діяльність із реалізації.

Слід погодитися з визначенням, що запропонував А.С. Гавердовський, як із найповнішим та найбільш змістовним. Імплементацію норм міжнародного права А.С. Гавердовський пропонує розглядати як "цілеспрямовану організаційно-правову діяльність держав, що робиться індивідуально, колективно або в рамках міжнародних організацій із метою своєчасної, усесторонньої і повної реалізації взятих ними відповідно до^міжнародного права зобов'язань" [2, с.62]. Його очевидна перевага полягає в тому, що тут зафіксований підхід до процесу реалізації міжнародного права як до органічного поєднання правотворчої й організаційної діяльності держав, здійснюваної ними всередині держави і на міжнародній арені, зокрема за допомогою та в межах наявних або новостворюваних інституційних структур. У зв'язку з вищевикладеним необхідно надати визначення щодо механізму імплементації, під яким слід розуміти сукупність засобів, використовуваних державами й іншими суб'єктами міжнародного права з метою реалізації його норм.

Слід зазначити, що термін "імплементація" не завжди застосовується, оскільки окремі дослідники виступали проти його використання. Наприклад, Є.Т. Усенко звужував використання цього терміна до процесу реалізації міжнародно-правових норм спеціально створеними для цього органами імплементації і вважав недоцільним використання терміна "імплементація". На його думку, більш вдалим є використання терміна "здійснення" [6, с.15].

Схожої думки дотримується В.Г. Буткевич, який віддає перевагу використанню терміна "реалізація норм міжнародного права", оскільки, на його думку, відсутність одностайності щодо термінологічного визначення зумовлена переплутуванням форм, способів, засобів, стадій реалізації норм міжнародного права [7, с.32].

На підставі вищезазначених поглядів, можливо зробити висновок, що імплементація норм міжнародного права - реалізація державою міжнародно-правових норм у національну правову системи країни.

Необхідно відзначити, що держави вдаються до різних форм імплементації норм міжнародного права. У загальній теорії права прийнято залежно від характеру правореалізуючих дій, обумовлених змістом правової норми, виділяти чотири форми: дотримання, виконання, використання і застосування права. Дотримання як форма імплементації міжнародного права полягає в тому, що суб'єкти не виходять за рамки, встановлені цим правом, утримуються від дій, які означали б його порушення. Виконання виражається в активній діяльності суб'єктів стосовно здійснення норм, що зобов'язують до певних дій. Особливість цієї форми імплементації полягає в тому, що суб'єкти повинні, незалежно від власного бажання, здійснювати активні дії, передбачені нормами права. Суть використання полягає в реалізації можливостей, які надаються нормами права учасникам суспільних відносин. Під правозастосуванням слід розуміти здійснювану у процедурно-процесуальному порядку владно організуючу діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, що полягає в індивідуалізації юридичних норм шляхом ухвалення акта застосування права. Процес застосування - основна сфера дії загальних принципів права, які мають насамперед процесуальний характер.

У міжнародному праві традиційно затвердилося правило, згідно з яким вибір способів застосування його норм належить до компетенції держави, якщо тільки самі норми не встановлюють певного способу свого застосування. Безумовно, державі та її праву належить вирішальна роль у здійсненні норм у галузі прав людини. Гарантією належного виконання цієї ролі є надійний внутрідержавний правопорядок. Пошана цього правопорядку - характерна риса міжнародного права, із чого виходить, що сам факт невжиття якихось спеціальних заходів для реалізації норми, відсутність закону, адміністративних правил не може слугувати підставою для відповідальності держави. Відповідальність настає у тому разі, якщо виявиться, що держава не досягла результату, який встановлюється нормою, і посилання на те, що вона вжила заходів, необхідних для виконання, будуть безпідставними.

Відповідальність за застосування норм міжнародного права несе держава загалом. Сюди належить також відповідальність за відповідну діяльність усіх державних органів, юридичних і фізичних осіб. Інше становище суттєво обмежило б можливість здійснення міжнародного права. Таким чином, норми міжнародного права, будучи імплементованими у внутрішньодержавному праві, не розчиняються в ньому, а посідають особливе становище. Будучи частиною правової системи держави, вони застосовуються відповідно до її цілей та принципів, у встановленому нею процесуальному порядку.

Першим і найбільш важливим кроком в імплементації слід вважати приєднання держав до міжнародних конвенцій. Конвенції повинні бути не тільки ратифіковані, але й одночасно інкорпоровані в національне законодавство. Таким шляхом буде забезпечена їх імплементація.

Важливе значення для імплементації норм міжнародного права мають міжнародно-правові стандарти. Міжнародно-правовими стандартами у сфері судочинства слід вважати такі стандарти, які містяться в міжнародних конвенціях. Ці стандарти мають два аспекти: перший вказує на обов'язковість їх дотримання, а другий пов'язаний із рекомендаційним характером відповідних міжнародно-правових норм [8, с.23]. Особливе значення для господарського процесуального права має Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод, яка була ратифікована Україною у 1997 р. Положення Конвенції мають певні особливості в господарському судочинстві, оскільки вона застосовується судами з урахуванням практики Європейського суду із прав людини (далі - ЄСПЛ) для унеможливлення будь-якого порушення Конвенції. Тому судам під час ухвалення рішень слід враховувати постанови ЄСПЛ, у яких дається тлумачення положень Конвенції і які потребують застосування у конкретній справі.

Слід погодитися із судженням Л.М. Ніколенко, яка стверджує, що господарське судочинство розвивається з урахуванням загальновизнаних стандартів, що є необхідною умовою сучасного розвитку України. Нині жоден суд не може здійснювати свою діяльність без урахування визнаних стандартів правосуддя, що є характерною рисою сучасного розвитку господарського судочинства і визначає важливий напрямок його реформування. Господарська діяльність інтегрується в міжнародний економічний простір, а отже, вимагає загальних підходів, загальних правових уявлень і загальних стандартів. Використовувати міжнародно-правові стандарти у реформуванні судочинства в Україні необхідно з урахуванням національних особливостей розвитку суспільних відносин, зберігаючи позитивний вітчизняний досвід, який накопичувався роками [9, с. 205].

Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод є обов'язковим для виконання міжнародно-правовим договором. Окрім того, більшість науковців дотримуються думки, що у разі суперечностей між нормами міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою, і нормами національного законодавства пріоритетному застосуванню підлягають норми міжнародних договорів [10, с.312].

Положення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод мають як конституційний, так і законодавчий механізми імплементації у господарське процесуальне законодавство України [11]. Конституційний механізм досліджує процес впровадження правових позицій ЄСПЛ у національну правову тканину через постанови. Застосування постанов ЄСПЛ судами загальної юрисдикції під час розгляду та вирішення господарських справ можливо за таких умов:

винесення постанови по скарзі, поданій проти України, внаслідок констатації порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод;

субсидіарне застосування поряд із Конвенцією про захист прав людини, іншими міжнародними нормами та національним господарським процесуальним законодавством;

відсутність загрози вторгнення у сферу національного суверенітету.

Одним із дискусійних питань є проблема допустимості застосування норм міжнародного права, витлумачених ЄСПЛ, з конкретного випадку за невідповідності нормам внутрішньодержавного права. При цьому допускається включення механізму конституційної імплементації положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод у господарське процесуальне право України, який передбачає безпосереднє застосування норм Конвенції Конституційним Судом України, а також застосування положень Конвенції у тлумаченні ЄСПЛ [12].

Законодавчий механізм досліджує процес впровадження правових позицій ЄСПЛ, виражених у постановах національного законодавства. До основних проблем судово-правової системи, на які вказує у своїх рішеннях ЄСПЛ та які, відповідно, вимагають оперативного реагування правотворчих органів, відносяться тривалість термінів судових процедур; неналежне оформлення судових повісток і повідомлень; захист прав і законних інтересів осіб, які не були залучені до участі у справі; перегляд судових актів, які набрали законної сили, а також за нововиявленими обставинами.

Одним зі способів усунення протиріч міжнародних договорів та національного господарського процесуального законодавства є прийняття нормативних постанов Пленуму Вищого господарського суду України, які не повинні суперечити іншим нормативно-правовим актам [13]. Як нормативна постанова Пленуму Вищого господарського суду України з питань господарського процесу має розглядатися така постанова, у якій: а) містяться роз'яснення судам із питань застосування норм міжнародного права; б) містяться роз'яснення судам із питань застосування господарського процесуального законодавства (його норм); в) формулюються певні правила поведінки суб'єктів правовідносин у сфері господарського процесуального судочинства; г) заповнюються прогалини господарського процесуального права.

імплементація міжнародне господарське процесуальне право

Висновки