Реалізація персоналом органів пробації соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають у неї на обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація персоналом органів пробації соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають у неї на обліку

Постановка проблеми

Сучасна світова пенітенціарна доктрина визначає соціально-виховну роботу із засудженими як один із провідних засобів досягнення мети їх виправлення і ресоціалізації та інтеграції в суспільство після звільнення. А тому реалізація персоналом органів пробації соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають у неї на обліку, слід визнати актуальною проблемою, необхідність вирішення якої підсилюється ще й тим, що в органах пробації працює персонал не з педагогічною, а юридичною освітою.

Водночас складність реалізації персоналом органів пробації соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають у неї, обумовлена наявністю встановлених законом обмежень прав та свобод засуджених у період відбування покарання, а також потребою у відтворенні у ній суспільно значущих якостей.

Аналіз наявних у сучасній науці кримінально-виконавчого права України джерел із питань соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку пробації, дозволив виділити низку проблем, що залишаються недослідженими:

- поняття соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку пробації;

- вплив диференційовано-індивідуального підходу до соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку пробації;

- відсутність науково обґрунтованої моделі критеріїв і показників оцінювання ступеня виправлення як ключової категорії соціаль¬

- но-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку пробації тощо.

Таким чином, недостатнє наукове забезпечення якості нормативно-правової бази здійснення соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку пробації, перешкоджає формуванню системного уявлення про вказаний інститут та виявленню його значення у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених.

Ступінь розробленості проблеми. Сучасні погляди на соціально-виховну роботу із засудженими відображені в наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених із різних галузей знань: права, психології, педагогіки. Серед них: В. Бадира, О. Беца, І. Богатирьов, О. Богатирьова, А. Галай, Т. Гончар, Є. Дикий, О. Джужа, І. Іванов, К. Ігошев, О. Колб, Ю. Кричун, С. Кушнарьов, В. Льовочкін, Є. Лукашова, О. Неживець, С. Морган, В. Прусс, В. Пуйко, О. Романенко, В. Рудник, В. Середницький, В. Синьов, В. Сулиць- кий, В. Стаднік, А. Степанюк, В. Тихоненко, О. Третяк, Д. Ягунов, І. Яковець та ін.

Мета статті полягає у реалізації персоналом органів пробації соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають у неї на обліку.

Виклад основного матеріалу

Важливим завданням для практичної реалізації персоналом органів пробації соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають у неї на обліку, є визначення сутності та розкриття змісту соціально-виховної роботи в системі основних засобів виправлення і ресоціаліза-

ції засуджених. Відповідно до ст. 123 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК УКрахни) соціально-виховна робота - це цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених [3].

Соціально-виховна робота також спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Крім цього, участь засуджених, які перебувають на обліку в органах пробації, у виховних заходах враховується для визначення ступеня їхнього виправлення, а також у застосуванні заходів заохочення і стягнення. Водночас стимулювання правослухняної поведінки у засуджених персонал органів пробації може здійснювати за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.

Причому у програмі диференційованого виховного впливу на засуджених слід враховувати можливості загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, які перебувають на обліку в пробації, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.

Така робота, як зауважують К. Автухов та І. Яковець, здійснюється на основі диференційованого підходу до кожного засудженого. Так, у практику запроваджено такі програми диференційованого виховного впливу на засуджених: «Фізкультура і спорт», «Професія», «Підготовка до звільнення», «Освіта», «Подолання алкогольної чи наркотичної залежності», «Духовне відродження», «Творчість», «Правова освіта» [7, с. 106].

Отже, виходячи з визначення соціально-виховної роботи із засудженими у КВК України, її метою є створення умов для успішного їх виправлення і ресоціалізації. Проте, на наш погляд, виправлення і ресоціалізація засуджених досягається й іншими засобами: режимом, суспільно-корисною працею, загальноосвітнім і професійно-технічним навчанням, громадським впливом (ст. 6 КВК України) [3].

Розглядаючи їх у нерозривній єдності та взаємовпливі у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, які перебувають на обліку пробації, ми все ж таки умовно виділяємо мету соціально-виховної роботи, що має свою специфіку і визначається нами як створення соціально-виховними засобами сприятливих умов для виправлення ресоціалізації засуджених, їх подальшої інтеграції, соціалізації, усебічного розвитку й саморозвитку особистості засудженого на основі інтеграції ресурсів особистості, виправної колонії, громади та регіону.

Таким чином, реалізація персоналом органів пробації соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають у неї на обліку, потребує окреслення змістовно-семантичних і структурно-функціональних параметрів цього потужного соціально-правового і психоло- го-педагогічного феномену з тим, щоб чітко уявляти, чого треба досягати у процесі соціально-виховної роботи із засудженими персоналу пробації.

Отже, структурний підхід до соціально-виховної роботи, її реалізації персоналом органів пробації дозволяє розглядати її як складну систему взаємопов'язаних компонентів, змістовний аналіз яких дозволяє уточнити й розширити надане законодавцем визначення.

Майже всі сучасні дослідники в галузі пенітенціарної діяльності (юристи, психологи, педагоги та соціальні працівники) до її структури включають компоненти: суб'єкт, об'єкт, мету, напрями, зміст, технологію (форми, методи, етапи), результат [4, с. 38-43; 5, с. 39; 6, с. 45]. Нерозривна функціональна єдність і взаємодія цих компонентів дозволяє говорити про соціально-виховну роботу як систему.

До соціальних інституцій, що беруть участь в організації соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку в пробації, належать органи місцевого самоврядування, районні та міські центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, служба у справах дітей, територіальні органи поліції, суд, прокуратура, органи праці та соціального захисту населення, центри зайнятості, освітньо-виховні, психологічні, медичні, спортивні, мистецькі, промислові, соціально-захисні, релігійні, громадські установи та організації; окремі особи, волонтери, соціальні працівники та ін.

Володіючи соціально-виховним та іншим потенціалом, усі ці соціальні інституції можуть бути використані персоналом пробації з метою не тільки проведення соціально-виховної роботи, а і для інтеграції таких засуджених у суспільство після звільнення.

Таким чином, соціально-виховна робота серед засуджених, які перебувають на обліку в органах пробації, передбачає особливий статус як одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, тому що ця категорія засуджених не ізолюється від суспільства, не позбавлена родинних і соціальних зв'язків і на 90% вона має роботу.

Підставою для проведення соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку пробації, є постановка їх на облік відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили і копія якого засвідчується підписом судді та завіряється печаткою суду.

Засуджена особа вважається поставленою на облік в органи пробації, а судове рішення прийняте до виконання із дня реєстрації копії судового рішення, винесеного стосовно неї, у відповідному журналі вхідної кореспонденції.

У день першого візиту засудженої особи до органу пробації персонал органу пробації проводить із нею бесіду, під час якої перевіряє документи, що посвідчують особу засудженого, з'ясовує відомості, що мають значення для виконання судового рішення (наявність документів, необхідних для працевлаштування, наявність судимостей, застосування амністії, стан здоров'я, коло спілкування тощо), роз'яснює порядок та умови відбування покарання, права й обов'язки засуджених осіб, відповідальність за їх невиконання, а також право звертатися до соціальних служб із метою отримання соціальних послуг, документів, вирішення питань матеріального становища тощо.

Таким чином, соціально-виховна робота - це цілеспрямована діяльність персоналу органів пробації для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених осіб, які перебувають у них на обліку. Здійснення соціально-виховної роботи персоналом органу пробації передбачає:

- складання працівником пробації індивідуального плану роботи із засудженими з метою відбування ним кримінального покарання. Такий план ґрунтується на попередній оцінці засудженого, його каятті у вчиненому злочині чи навпаки, відшкодуванні збитків потерпілому або державі, на оцінці ризиків вчинення повторного злочину. На нашу думку, позитивним кроком до співпраці засудженого і працівника пробації є такий факт, коли план роботи обговорюється із засудженим і за можливістю узгоджується з ним. У разі, коли поведінка засудженого у процесі відбування покарання змінюється, план бажано переглянути і внести відповідні корективи;

- аналіз виконання засудженою особою обов'язків, покладених неї судом та відповідно до закону. Тим самим працівник пробації у змозі періодично здійснювати оцінку ступеня виправлення засуджених осіб, а у деяких випадках застосовувати диференційований підхід під час надання консультативної, психологічної та інших видів допомоги засудженим особам;

- залучення засуджених до праці, навчання, участі у виховних заходах та соціально корисній діяльності;

- проведення спільно із правоохоронними органами індивідуально-профілактичної роботи із засудженими особами з метою запобігти вчиненню ними повторних злочинів;

- сприяяння у вирішенні соціальних проблем засудженого, зокрема конфліктних ситуацій у сім'ї, на роботі, надання їм правової, психологічної допомоги.

Отже, здійснення органом пробації соціально-виховних заходів щодо засуджених до покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, засуджених осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років є гарантування безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.

Соціально-виховна робота із засудженими, до яких судом застосовано пробацію, має на меті виправлення цих засуджених, і проводиться за індивідуальним планом роботи з урахуванням оцінки ризиків вчинення засудженими повторних кримінальних пра¬

вопорушень, передбачає диференційований підхід під час надання консультативної, психологічної та інших видів допомоги, сприяння працевлаштуванню, залучення до навчання, участь у виховних заходах та соціально корисній діяльності, проведення індивідуально-профілактичної роботи.

Соціально-виховна робота проводиться з усіма категоріями суб'єктів пробації, крім обвинувачених осіб та осіб, які направляються для відбування покарання до виправних центрів. Кримінально-виконавчим законодавством ресоціалізація визначена як свідоме повернення засудженого до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Соціально-виховна робота визначена як діяльність персоналу органу пробації та інших соціальних інституцій, спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Ключовою відмінністю системи пробації від наявної в Україні системи виконання покарань, альтернативних позбавленню волі, є її соціальна складова частина, яка включає заходи соціальної реабілітації, соціальної допомоги, ресоціалізації, заходи соціальної підтримки та контролю, що мають вирішити завдання попередження повторного вчинення нових злочинів клієнтами.

Останні принципи та положення функціонування сучасної пробації викладені у рекомендаціях CM/Rec (2010) 1 Комітету міністрів Ради Європи - так званих Європейських правилах пробації. Цими правилами пробація визначається як система виконання у суспільстві покарань, призначених правопорушнику, що включає коло заходів виховного впливу, таких як нагляд, контроль та надання допомоги, які мають на меті залучення засудженого до суспільного життя та гарантування безпеки суспільства.

Для того, щоб зрозуміти роль соціально-виховної роботи у пробації в Україні, доцільно розглянути імовірні види пробації, які є досить умовними, оскільки характеризують лише єдину систему відносин, характеризують швидше різницю у формах пробаційної діяльності, пов'язаної із процесуальним статусом її суб'єктів та особливостями віку.

Так, досудова функція пробації у деяких країнах отримала назву «соціальне дослідження особистості підсудного». Вона полягає у власному соціальному дослідженні особистості злочинця, складанні попереднього соціального повідомлення (доповіді) про нього, присутності на засіданнях суду. У деяких країнах соціальне обстеження готує не система пробації, а соціальні служби.

У соціальному дослідженні встановлюється інформація про попередні судимості затриманої особи, її соціальна характеристика, тобто біографія, умови життя, які сприяли формуванню особистості. Далі проводиться її медичне обстеження, встановлення фізичного та психічного стану. І наприкінці здійснюється перевірка та уточнення соціальних

відомостей: ставлення особи до навчання та праці, до суспільства.

Узагальнення вищевикладеного дозволяє сформулювати таке визначення соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку органа пробації: це інтегрована категорія кримінально-виконавчого законодавства, яка втілена в систему засобів виправлення і ресоціалізації з метою надання засудженому консультативної, психологічної та правової допомоги та залучення його до соціально-виховного процесу.

Висновки

Таким чином, проведення із засудженими соціально-виховної роботи забезпечить формування та закріплення у суб'єктів пробації прагнення до заняття суспільно-корисною діяльністю, дотримання вимог законів, інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів. Заходи соціально-виховного характеру повинні обов'язково враховувати психологічні особливості особи, її кримінально-правову та демографічну характеристики.

Для пенітенціарної пробації особливої актуальності набуватиме соціальний супровід осіб для підготовки до адаптації та життя на волі. Ця функція на сьогодні існує в установах виконання покарань, а правовідносини у цій сфері закріплено спеціальним законом України про соціальну адаптацію осіб, звільнених від покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі.

Поряд із цим, як показує практика, реалізація завдань зазначеного закону значно ускладнюється відсутністю спеціальної служби, яка б відповідала за координацію заходів суб'єктів соціальної адаптації від початку цієї роботи в період відбування покарання аж до вирішення проблем соціальної адаптації. Отже, за наявної системи неможливо говорити про цілісність та безперервність процесу соціальної адаптації, оскільки необхідною є його корекція у процесі реалізації заходів. Передання таких функцій органам пробації допоможе вирішити зазначену проблему.

Література

1. Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні : Указ Президента України від 24 травня 2011 р. № 597/2011 II Офіційний вісник Президента. - 2011.-№ Іб.-Ст. 748.

2. Про пробацію : Закон України від 5 лютого 2015 р. № 160-VHI II Відомості Верховної Ради України. - 2015. - № ІЗ.-Ст. 93.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України II Відомості Верховної Ради України. - X. : ПП «ІГВІНІ», 2007. - 96 с.

4. Кримінальний кодекс України II Відомості Верховної Ради України. - К. : Вид-во Паливода А.В, 2016. -215 с.

5. Безпальча Р. Форми та методи допомоги жінкам в ув'язненні та після виходу з місць позбавлення волі ІР. Безпальча. - К. : Задруга, 2005. - 100 с.

6. Неживець О. Ресоціалізація засуджених та осіб, звільнених з місць позбавлення волі : [монографія] І О. Неживець, Л. Жук, І. Жук. - К. : Кондор, 2009. - 222 с.

7. Соціальна та виховна робота з неповнолітніми правопорушниками : [навчальний посібник] І О. Третяк, В. Бади- ра, О. Олійник, С. Чебоненко. - Чернігів : Видавець Лозовий В.М.,2012.-228с.

Размещено на Allbest.ru