Співвідношення довіреності і договору доручення

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Довіреність та договір доручення є одним з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов'язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.

Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (повіреному), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення довірителем і повіреним. Довіреність адресується третім особам, і в разі розбіжностей між повноваженнями представника, викладеними в довіреності, від повноважень повіреного, викладених у договорі, береться до уваги, у разі виникнення спору, текст довіреності [1]. З огляду на вищевказане, однією з підстав відмінності довіреності від договору доручення є суб'єктний склад осіб, які беруть участь в укладенні правочинів про делегування прав. Але такий поділ не є чітким, адже у природі цих правочинів є аспект, який на практиці часто плутають з самою природою таких правочинів, а саме множинність осіб як представників, так і тих осіб, яких представляють. На нашу думку, на практиці їх важко розмежувати, адже у відносинах кожен договір доручення та довіреність не є однотипним, а доповнюється пунктами, які притаманні конкретним відносинам, тому суб'єктний склад зазвичай важко розподілити до категорій «суб'єктушди» або «правової природиугоди».

Відповідно до ч. 2 ст. 510 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, у договірних правовідносинах може існувати множинність осіб як представників, так і тих, хто їх уповноважує. Тому й довіреності можуть видаватися кількома особами, на кількох осіб, а також кільком різним особам за різними довіреностями на здійснення тих самих дій. Отже, нотаріус не може відмовляти в посвідченні довіреності, виданої кількома особами, відповідно до ч. З ст. 244 ЦК України, в якій зазначається, що довіреність видається однією особою іншій [2]. У ст. 237 ЦК України зазначено, що сторона у правовідносинах може бути представлена кількома особами за множинності осіб у зобов'язанні. Згідно зі ст. 58 Закону України «Про нотаріат», довіреності можуть складатися від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї або декількох осіб [3]. Інакше це суперечило б можливості виникнення договірних відносин, в яких має місце кілька довірителів та які зобов'язані видати довіреність згідно зі ст. 1007 ЦК України. Множинність представників також має місце і під час призначення керівників структурних підрозділів, які діють не на підставі договору, а акту юридичної особи, який видається керівником підлеглому для здійснення керівництва у структурних підрозділах. Цей акт може бути одноособовим, але не можна виключати й множинності. Довіреність може видаватись як на керівництво якогось одного конкретного підрозділу конкретній особі, так і кільком особам.

Незалежно від множинності осіб як представників, так і тих, хто їх представляє, довіреність, залежно від суб'єктів, може бути видана на різних підставах. Наприклад, Л.З. Дмитренко у своїй науковій праці, зазначає, що основою для видачі довіреності може бути не лише договір, а й акт органу юридичної особи, зокрема рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства про створення філії або представництва й призначення керівників цих структурних підрозділів, яким видається довіреність; рішення правління про вповноваження члена правління виступити від імені юридичної особи, який діятиме на підставі довіреності; видача довіреностей керівником юридичної особи працівникові на здійснення тих чи інших дій від імені юридичної особи [4, с. 69].

Якщо довіреність акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю видається на підставі акту рішення загальних зборів, необхідно звернути увагу на те, що в деяких юридичних осіб немає органів управління (наприклад, у повного та командитного товариств). У такому разі відповідно до ст. 122, ч. З ст. 134 та ст. 136 ЦК України довіреність видають особи, уповноважені діяти від імені повного та командитного товариства відповідно до засновницького договору або меморандуму. Окремо варто вказати на те, що за умови видачі особою безвідкличної довіреності мають бути з'ясовані підстави для цього, адже в ч. 4 ст. 249 ЦК України передбачає можливість видачі такої довіреності пов'язує з установленням факту в нормах законодавства [5, с. 96].

Крім вищезазначеної особливості, варто розглянути питання, яке виносить на розгляд З.В. Ромовська: у нотаріальній практиці трапляються ситуації, коли внутрішні відносини представництва оформлюються договором, тобто зазвичай договором доручення, а зовнішні довіреністю. Щодо цієї ситуації ст. 205 ЦК України встановлює, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом [6, с. 29].

Варто зауважити, що норми Глави 68 ЦК України щодо договору доручення не встановлюють спеціальних вимог щодо форми. Отже, він може бути укладений не тільки в письмовій, айв усній формі. Ч. З ст. 237 ЦК України встановлює загальне правило, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Важливим аспектом є і те, що виникнення представництва на підставі договору, без довіреності можливо. На нашу думку, представництво без довіреності, на підставі договору виникає за договором довірчого управління, оскільки спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини встановлюють: управитель діє без довіреності. Також особливістю є те, що адвокат не може здійснювати представництво тільки на основі довіреності, адже це забороняється законодавством, він має обов'язково укласти договір про надання правової допомоги, а вже тільки на підставі договору видається довіреність для представництва інтересів клієнта в суді (ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») [10].

Розглянемо окремі цивільно-правові аспекти договору доручення. Отже, за даним цивільно-правовим договором представництво щодо відносин між представником та третіми особами виникає на підставі довіреності, оскільки спеціальні норми, що закріплюють цей договір, зокрема вч. 1 ст. 1007 ЦК України йдеться про те, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Отже, зовнішні відносини представництва, тобто вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, відбуваються на підставі довіреності [7, с. 22].

На думку І.В. Спасибо-Фатєєвої, договірне представництво виникає на підставі договору, зокрема, цим договором є договір доручення або транспортного експедирування. Варто зауважити, що договір управління майном не є підставою для видачі довіреності, адже управитель діє у відносинах з третіми особами від власного імені (ч. 1ст. 1029,ч.4ст. 1033 ЦКУкраїни). У законодавстві України (ст. 42 Господарського кодексу України) чітко встановлено, що не можна посвідчувати довіреність для здійснення підприємницької діяльності (зокрема припинення підприємницької діяльності), оскільки підприємницька діяльність здійснюється лише діями самого підприємця [1].

У застосуванні термінів «доручення» та «довіреність» на нашу думку, також виникають певні колізії. Зокрема, П.О. Олексюк, посилаючись на лінгвістичні словники та фахові довідники, доводить, що, оформляючи представництво, варто вживати поняття «доручення» [7, с. 22]. Не маючи нічого проти трактування цих двох термінів як синонімів, вважаємо, що, перш за все, слід дотримуватись їх правових дефініцій. До цього часу в деяких нормативних актах зустрічається термін «доручення» в розумінні представництва перед третіми особами, зокрема в Господарському кодексі України та Законі України «Про нотаріат»

Проаналізувавши правову природу довіреності та договору доручення з позицій матеріального права, варто звернути увагу на застосування даних правочинів на практиці. Є певна особливість щодо нормативно-правового регулювання інституту представництва у ГК України. Зокрема, норма ст. 65 ГК України встановлює, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства та вирішує питання його діяльності в межах і порядку, визначених установчими документами. Водночас, за ст.ст. 48, 62 ГК України, голова правління акціонерного товарситва вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Відповідно до ст. 79 ГК України, вкладник командитного товариства має право діяти від імені товариства в разі видання йому довіреності та відповідно до закону. Необхідно звернути увагу і на те, що у Законі України «Про нотаріат» теж застосовуються обидва терміни. Для посвідчення правочину (договору, заповіту, довіреності тощо) нотаріусу подається довіреність або інший документ, що надає повноваження представникові. Дійсність довіреності перевіряється нотаріусом за допомогою Єдиного реєстру довіреностей [8].

Вважаємо, що для видання довіреності від імені юридичної особи в усіх процесуальних кодексах передбачений майже ідентичний порядок їх посвідчення. Дещо відрізняється порядок видання довіреності від імені фізичної особи. Порівняно з іншими процесуальними кодексами (адміністративним, господарським), де передбачена процедура посвідчення довіреності лише нотаріусом або посадовою особою, якій, відповідно до закону, надано право посвідчувати довіреності, цивільне процесуальне законодавство передбачає й інші можливі випадки посвідчення довіреності, а саме посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, за рішенням суду або за місцем його проживання. Але варто відзначити, що на практиці майже всі довіреності від імені фізичної особи посвідчуються нотаріально.

На певний недолік довіреності вказує і Д. Дрейзіна, яка зазначає: «Порівнюючи поняття довіреності та інституту представництва, можна зробити висновок, що довіреність не породжує обов'язків між клієнтом та довіреною особою, а відображає стосунки, засновані на довірі між особами» [9]. Варто повністю погодитися із твердженням автора, а тому відносини між клієнтом і адвокатом мають бути врегульовані договором про адвокатську діяльність, а довіреність може бути тільки документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги в суді. З такої позиції виходить і Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [10]. Так, у всіх видах проваджень, крім кримінального процесуального, документом, який може посвідчувати повноваження представника, є довіреність. На жаль, процесуальні кодекси не характеризуються наявністю єдиного підходу щодо порядку посвідчення таких довіреностей. Насамперед необхідно звернути увагу на те, що різниця в порядку посвідчення довіреностей залежить від того, хто виступає довірителем, а саме фізична особа або ж юридична особа (орган, підприємство, установа, організація) [11, с. 337; 12, с. 273-274; 13, с. 271].

Вважаємо, що надання договору доручення під час звернення до нотаріуса за посвідченням довіреності не є обов'язковим, оскільки відповідно до ст. 208 ЦК України наявність письмової форми договору доручення залежить від суб'єктного складу та суми договору; гл. 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення; у ст. 205 ЦК України передбачено, що сторони правочину можуть обирати форму правочину за відсутності імперативних приписів закону з цього приводу; а згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, установленої законом, не спричинює його недійсність крім випадків, установлених законом.

Висновки. Отже, враховуючи вищевказане, можна дійти висновку, що довіреність і договір доручення, хоч і належать до правочинів одного виду, а саме мають на меті делегування прав, але, у зв'язку зі своїми специфічними особливостями, не є тотожними. Так, довіреність, згідно з ЦКУ, є актом, функцією якого є представництво, а договір доручення передбачає зобов'язання, яке встановлюється таким договором, метою якого є виконання певних дій повіреним на користь та коштом довірителя. У нотаріальній практиці здебільшого внутрішні відносини представництва оформлюються договором доручення, а зовнішні довіреністю, тому договір доручення немає спеціальних вимог щодо форми і сторони можуть на власний розсуд визначати, в якій формі укладати правочин, а у разі укладання довіреності такі умови наявні. Не менш важливою є підстава, на основі якої видається довіреність. Так, крім договору, основою для видачі довіреності може бути акт органу юридичної особи, зокрема рішення загальних зборів акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Література

1. Спасибо-Фатєєва І.В. Порядок посвідчення та скасування довіреностей.

2. Цивільний кодекс України від 16 квітня 2003 р. II Відомості Верховної Ради. 2003. № 40-44. Ст. 356.

3. Про нотаріат: Закон України від 02 вересня 1993 р. II Відомості Верховної Ради України. 1993. № 39. Ст. 383.

4. Дмитренко Л.Д. Сутність та ознаки представництва: сучасний стан нормативно-правового регулювання та проблемні аспекти: [монографія]/Л.Д. Дмитренко. Львів: Світ, 2015. 439 с.

5. Спасибо-Фатєєва І.В. Деякі проблеми, пов'язані з участю держави Україна в цивільно-правових відносинах / І.В. Спасибо-Фатєєва II Вісник Академії правових наук України. 2006. -№4,С. 96-107.

6. Ромовська З.В. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс/З.В Ромовська. К.: Атіка, 2005. 560 с.

7. Олексюк П.О. Форми та види представництва у цивільному процесі України / П.О. Олексюк II Право України. 2016.-№5.-С. 22-25.

8. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року II Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18. Ст. 144.

9. Дрейзіна Д.В. Деякі питання участі адвоката в цивільному процесі /Д.В. Дрейзіна// Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. 2002. № 2.

10. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05 липня 2012 р. II Відомості Верховної Ради України. -2012. -№14,Ст. 176.

11. Заборовський В.В. Правовий статус адвоката в умовах становлення незалежної адвокатури України: [монографія]/ В.В. Заборовський. Ужгород: Видавничий дім «Гельветика», 2016. 848 с.

12. Заборовський В.В. Правова природа довіреності та ордера як документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги / В.В. Заборовський II Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Ужгород, 28-29 березня 2014 р.). Ужгород: Ужгородський національний університет, 2014. С. 273-276.

13. Заборовський В.В. Довіреність в якості документу, що посвідчує повноваження адвоката / В.В. Заборовський II Порівняльно-аналітичне право. 2016. № 6. С. 270-272.

Размещено на Allbest.ru