Об’єкт і зміст цивільних процесуальних правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Об'єкт і зміст цивільних процесуальних правовідносин

У структурі цивільних процесуальних правовідносин традиційно виділяються суб'єкти, об'єкт та зміст. Наукова спільнота досягла відносної єдності у визначенні суб'єктного складу учасників цивільних процесуальних правовідносин: до їх кола здебільшого відносяться суд та учасники цивільного процесу. Питання об'єкта і змісту цивільних процесуальних правовідносин залишаються дискусійними. Оскільки цивільні процесуальні правовідносини є однією з фундаментальних категорій науки цивільного процесуального права, невід'ємним елементом механізму процесуально-правового регулювання, то точне з'ясування сутності елементів таких правовідносин має велике теоретичне і практичне значення, що зумовлює актуальність цього дослідження.

Елементи цивільних процесуальних правовідносин традиційно розглядаються у навчальних джерелах курсу цивільного процесуального права. Проблемам об'єкта і змісту цивільних процесуальних правовідносин присвячені наукові праці таких українських учених, як Л.В. Діденко, М.П. Курило, А.Л. Паскар, С.Я. Фурса, М.Й. Штефан. Беручи до уваги здобутки цих та інших авторів, необхідно визначити, чи доцільно виділяти загальний і спеціальний об'єкт у цивільних процесуальних правовідносинах і що саме становить їх зміст. Розгляд окреслених питань та формування висновків щодо них і є метою дослідження у цій статті.

Щодо об'єкта цивільних процесуальних правовідносин у сучасній доктрині висловлено найрізноманітніші думки. Доволі поширеним є положення про існування загального об'єкта цивільних процесуальних правовідносин та спеціального об'єкта кожного елементарного правовідношення, проте змістовна сутність цих об'єктів визначається неоднаково.

Деякі вчені вважають, що загальним об'єктом усієї системи цивільних процесуальних правовідносин у конкретній справі є матеріально-правовий спір або охоронюваний законом інтерес, який суд повинен вирішити або захистити, а спеціальним об'єктом елементарних правовідносин - результат, який досягається в процесі здійснення конкретних правовідносин [1, с. 94; 2, с. 34]. Загальним об'єктом пропонується вважати саму цивільну справу [3, с. 81] або цивільну справу в розумінні її як обставин, що підлягають встановленню у справі. Кожне окреме цивільне процесуальне правовідношення має своїм об'єктом якусь частину таких обставин, що встановлюються в результаті дій учасників цього правовідношення [4, с. 40].

С.Я. Фурса, Є.І. Фурса й А.Л. Паскар розуміють під загальним об'єктом цивільних процесуальних правовідносин реальні дії суб'єктів у правовідносинах (їх поведінку) з урахуванням зазначеної ними мети. Спеціальний об'єкт визначається як те, на досягнення чого спрямовані конкретні, окремі правовідносини [5, с. 152, 154]. Цікаво відмітити, що у своєму дисертаційному дослідженні, яке датується тим же роком, що і процитована праця, створена у співавторстві, А.Л. Паскар виявила дещо інший підхід до розкриття змістовної сутності об'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Ним називається захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб, законних інтересів держави. Також стверджується, що цивільні процесуальні правовідносини характеризуються наявністю загального, стадійних і спеціальних об'єктів, які взаємодіють між собою. Загальний об'єкт являє собою організовану систему, складовими елементами якої є стадійні та спеціальні об'єкти: стадійні - це об'єкт сукупності цивільних процесуальних правовідносин, які об'єднуються в стадію цивільного процесу; спеціальні - це об'єкт окремого цивільного процесуального правовідношення. Між загальним об'єктом цивільних процесуальних правовідносин, з одного боку, та стадійними і спеціальними, з іншого, виникають зв'язки субординації. Стадійні об'єкти цивільних правовідносин (як і спеціальні) перебувають між собою у відносинах або зв'язках координації [6, с. 12].

Згідно ще з одним баченням, загальним об'єктом є мета цивільного судочинства - захист суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу, а кожне окремо взяте елементарне процесуальне відношення має свій спеціальний об'єкт: у правовідносинах позивача, відповідача та третіх осіб із судом об'єктом є захист заінтересованими особами суб'єктивних прав та інтересів, які охороняються законом; у правовідносинах за участю свідків та експертів - надання суду фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи [7, с. 407; 8, с. 172, 171].

Виділення загального і спеціального об'єктів у цивільних процесуальних правовідносинах критично сприймав М.Й. Штефан, на думку якого це неминуче призводить до існування у кожній цивільній справі одних загальних правовідносин і системи простих спеціальних правовідносин, або ж до визнання того, що кожні цивільні процесуальні правовідносини мають два об'єкти. Учений вважав, що об'єктом будуть процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів правовідносин [9, с. 98].

Досліджуючи правовідносини правової безпеки у цивільному судочинстві, Я.Я. Мельник відносить до їх об'єкта і процесуальну діяльність суду чи учасників процесу, і речі, які стали предметом спору, і саму цивільну справу тощо [10, с. 22], тобто перелік елементів, які складають об'єкт цивільних процесуальних правовідносин, подається як невичерпний.

М.П. Курило виділяє такі характерні риси об'єкта процесуальних правовідносин: 1) об'єкт є складовою частиною процесуальних правовідносин, які виникають під час здійснення процесуальних прав і обов'язків, які, безумовно, спрямовані на досягнення очікуваного правового результату під час звернення до суду; 2) об'єкт - це різні матеріальні й нематеріальні блага, які характеризуються своєю індивідуальністю; 3) об'єкт досягається через процесуальні дії сторін і суду у вигляді матеріалізованого результату, який закріплюється в судовому рішенні, постанові чи ухвалі суду; 4) об'єкт - це ціль або мета, до якої у своїх інтересах прагнуть учасники процесу. Учений пропонує уніфіковане визначення поняття об'єкта процесуальних правовідносин: це матеріальне та нематеріальне благо, ціль або мета, які є результатом заявленої матеріально-правової вимоги суб'єкта, що досягається останнім через низку його процесуальних дій та процесуальних правовідносин і отримує закріплення в судовому рішенні [11, с. 267].

Розглядаючи цивільні процесуальні правовідносини винятково в межах доказування, М.А. Фокіна вважає, що на кожній стадії судочинства комплекс правовідносин має свій об'єкт: на стадії підготовки справи до судового розгляду об'єктом є порядок судочинства із забезпечення правильного і своєчасного встановлення фактичних обставин справи;

- на стадії судового розгляду - порядок судочинства із встановлення фактів, що складають предмет і межі доказування; на стадії другої інстанції - порядок судочинства із виявлення судових помилок, допущених при встановленні фактичних обставин справи судом першої інстанції, а також у передбачених законом випадках - встановлення нових фактів; у касаційній інстанції - порядок судочинства із забезпечення перевірки законності встановлених фактичних обставин справи, дотримання законодавства судом першої чи апеляційної інстанції в процесі доказової діяльності; в наглядовій інстанції - порядок судочинства із забезпечення одностайності в тлумаченні і застосуванні норм права [12, с. 382-383].

При визначенні об'єкта цивільних процесуальних правовідносин слід виходити з того, що ним завжди є те, з приводу чого виникають правовідносини, на що вони спрямовані. Це певні блага у вигляді результату, який досягається внаслідок реалізації учасниками цивільного процесу своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Для кожного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин ці результати будуть різними: для суду - справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення цивільної справи; для позивача за первісним чи зустрічним позовом і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод, інтересів; для відповідача за первісним чи зустрічним позовом - захист інтересів у контексті недопущення ухвалення несприятливого судового рішення; для третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - захист інтересів у зв'язку з можливим впливом майбутнього рішення суду на її права та обов'язки. Учасники кожних елементарних правовідношень також отримують різні результати реалізації процесуальних прав та обов'язків: наприклад, у правовідносинах «суд - свідок» для свідка результатом буде дача показань, для суду - отримання доказу у справі.

Якщо вважати об'єктом цивільних процесуальних правовідносин конкретне благо, отримуване відповідним суб'єктом, то в буквальному сенсі загальний об'єкт правовідносин у позовному провадженні складатиметься з принаймні трьох індивідуальних об'єктів (для суду, позивача та відповідача), спеціальний об'єкт елементарних правовід - ношень - з двох самостійних (для суду і відповідного учасника). Однак незалежно від сутності блага, отриманого судом, стороною, свідком, експертом тощо в кожних елементарних чи системних правовідносинах в цілому, їх об'єктом у кожному випадку залишаються процесуальні наслідки, що є результатом здійснення процесуальних дій. У свою чергу, вчинення процесуальних дій має безпосередній зв'язок з реалізацією процесуальних прав та виконанням процесуальних обов'язків.

Суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин вирізняється тим, що діє не у власних інтересах, а з метою здійснення правосуддя в цивільній справі. Враховуючи особливий статус і роль суду, в доктрині сформувалася думка, що у цивільних процесуальних правовідносинах суд не реалізовує права і не виконує обов'язки, а здійснює повноваження.

Досліджуючи повноваження суду першої інстанції, Т.І. Дузінкевич робить висновок, що ними є нерозривно пов'язані між собою права і обов'язки, які можуть бути безпосередньо втілені у діях суду, спрямовані на розгляд усіх справ, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, та вчинення інших дій, якими наділено суд першої інстанції цивільної юрисдикції відповідно до норм цивільного процесуального законодавства для досягнення завдань цивільного судочинства [13, с. 21]. На думку К.В. Гусарова, функціональні повноваження охоплюють весь комплекс цивільних процесуальних прав та обов'язків судового органу на різних стадіях цивільного процесу, що дає змогу судові з винятковою повнотою встановлювати обставини справи, застосовувати норми права, постановляти рішення та ін. [14, с. 136].

Розуміння повноважень суду як синтезу чи комплексу прав та обов'язків не дає можливості визначити, в чому полягає відмінність між категоріями повноважень суду та правами і обов'язками інших учасників цивільних процесуальних правовідносин, якщо в обох випадках йдеться про права і обов'язки. Не вбачається за можливе погодитися з переконанням, що права суду за загальним правилом збігаються з його обов'язками [15, с. 46]: право - це можливість діяти певним чином, міра можливої поведінки, обов'язок же - міра необхідної поведінки, необхідність діяти певним чином.

Заслуговує на увагу твердження, що повноваження не можна вважати ні суб'єктивним правом, ні виключно юридичним обов'язком. Повноваження суду доцільно розглядати як надання можливості певної діяльності, яка чітко передбачена законом, для вирішення питань, віднесених до його відання [16, с. 16].

Отже, підсумовуючи дослідження у цій частині, можна визначити, що об'єктом цивільних процесуальних правовідносин є процесуальні наслідки реалізації повноважень суду, прав та обов'язків інших суб'єктів правовідносин.

Стосовно змісту цивільних процесуальних правовідносин у сучасній доктрині сформувалося три концептуальні підходи.

Відповідно до першого з них зміст цивільних процесуальних правовідносин становлять права та обов'язки їх учасників як межі дозволеної поведінки суб'єктів [5, с. 153; 17, с. 50, 51]. На думку прибічників такого розуміння змісту цивільних процесуальних правовідносин, саме суб'єктивні права та обов'язки учасників процесуальних правовідносин утворюють сукупність найістотніших властивостей цивільних процесуальних правовідносин та дають змогу відрізнити одне правовідношення від іншого [4, с. 40].

Як стверджують представники другої концепції, суб'єктивні права та обов'язки - це лише конкретно можлива і конкретно необхідна поведінка учасників процесу. Права та обов'язки отримують реальний характер тільки в результаті здійснення дій, передбачених законом [1, с. 96], тому зміст цивільних процесуальних правовідносин становлять не лише права та обов'язки суб'єктів, а й процесуальні дії, спрямовані на реалізацію цих прав та обов'язків [2, с. 34].

Зміст цивільних процесуальних відносин має об'єктивну природу з огляду на те, що до нього входять права і обов'язки, закріплені в нормах цивільного процесуального законодавства. Водночас на нього впливає багато суб'єктивних факторів: волевиявлення суб'єктів, їх діяльність, мета діяльності, характер і ступінь заінтересованості в результатах вирішення справи тощо. Таким чином, зміст цивільних процесуальних відносин має складну структуру: об'єктивно-юридичну (цивільні процесуальні права і обов'язки) та суб'єктивно-фактичну (цивільна процесуальна діяльність) [18, с. 73].

Третя концепція будується на тому, що зміст цивільних процесуальних правовідносин складають процесуальні дії. На переконання Г.Л. Осокіної, діяльність (поведінка) суб'єктів врегульованих правом відносин набуває юридичного характеру саме тому, що здійснюється в порядку реалізації суб'єктивних прав та/або виконання юридичних обов'язків. Юридична поведінка суб'єктів правовідносин є нічим іншим, як процесом та результатом реалізації ними своїх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Тому змістом правовідношення є лише поведінка його учасників, а їх права та обов'язки становлять юридичну форму, яка визначає внутрішній зміст правовідношення, тобто характер і обсяг процесуальної поведінки учасників судового процесу [19, с. 58, 59].

Зміст цивільних процесуальних правовідносин слід аналізувати, виходячи з того, що становить його наповнення і сутність. Як відзначається про це у доктрині, процесуальні відносини складаються з приводу реалізації процесуальних прав та обов'язків, однак самі процесуальні права та обов'язки не можуть входити до змісту правовідносин, оскільки існують незалежно від конкретного процесуального правовідношення. Процесуальні права та обов'язки виникають в силу закріплення їх у нормі права. Вступаючи в процес (чи будучи притягненим у процес), той чи інший учасник набуває певного обсягу прав та обов'язків. Проте у правовідносини з судом суб'єкт вступає при реалізації конкретного права чи конкретного обов'язку [8, с. 169].

Цю точку зору варто підтримати. Обсяг цивільних процесуальних прав та обов'язків є спільним і загальним для кожних цивільних процесуальних правовідносин. Проте без волевиявлення особи та здійснення нею відповідної дії права та обов'язки залишатимуться лише можливістю чи необхідністю. їх наявність як така не викликає жодних процесуальних наслідків, можливість настання яких утворюється тільки в результаті реалізації певного права, виконання певного обов'язку. Процесуальні дії, вчинювані відповідним суб'єктом, становлять сутність кожного окремого правовідношення, конкретизують та індивідуалізують його. Відтак, зміст цивільних процесуальних правовідносин становлять процесуальні дії з реалізації повноважень суду, прав та обов'язків інших суб'єктів правовідносин.

Проведене дослідження показало, що сьогодення правової науки характеризується наявністю різних, часом взаємовиключних підходів до розуміння об'єкта і змісту цивільних процесуальних правовідносин. Ґрунтовний аналіз цих елементів дав змогу визначити, що:

- об'єктом цивільних процесуальних правовідносин є процесуальні наслідки реалізації повноважень суду, прав та обов'язків інших суб'єктів правовідносин;

- зміст цивільних процесуальних правовідносин становлять процесуальні дії з реалізації повноважень суду, прав та обов'язків інших суб'єктів правовідносин.

Список використаних джерел

цивільний процесуальний правовідносини

1. Гражданский процесс: учеб. для вузов / под ред. М.К. Треушникова. - [2-е изд., перераб. и доп.]. - М.: Городец, 2007. - 783 с.

2. Решетникова И.В. Гражданский процесс / И.В. Решетникова, В.В. Ярков. - [7-е изд., перераб.]. - М.: Норма, ИНФРА-М, 2016. - 304 с.

3. Медведев Ю.В. Некоторые аспекты гражданских процессуальных правоотношений / Ю.В. Медведев // Вестник ВЭГУ. - 2016. - №3 (83). - С. 73-82.

4. Коршунов Н.М. Гражданский процесс: учеб. / Н.М. Коршунов, А.Н. Лабыгин, Ю.Л. Мареев; под ред. Н.М. Коршунова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. - 431 с.

5. Цивільний процес України: академічний курс: [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.]; [за ред. С.Я. Фурси]. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. - 848 с.

6. Паскар А.Л. Цивільні процесуальні правовідносини: структурно-функціональний аналіз: ав - тореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / А.Л. Паскар. - К., 2009. - 21 с.

7. Курс цивільного процесу: підруч. / [В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.]; за ред. В.В. Комарова. - Х.: Право, 2011. - 1352 с.

8. Сахнова ТВ. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основные институты / Т.В. Сахнова. - М.: Волтерс Клувер, 2008. - 696 с.

9. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: академічний курс / М.Й. Штефан. - К.: Ін Юре, 2005. - 624 с.

10. Мельник Я.Я. Цивільні процесуальні правовідносини правової безпеки в цивільному судочинстві / Я.Я. Мельник // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - 2016. - Вип. 37. - Т. 2. - С. 20-25.

11. Курило М.П. Щодо визначення об'єкта правовідносин у різних галузях процесуального права / М.П. Курило // Форум права. - 2013. - №2. - С. 266-271.

12. Фокина М.А. Механизм доказывания по гражданским делам: дисс…. д-ра юрид. наук: 12.00.15 / М.А. Фокина. - М., 2011. - 612 с.

13. Дузінкевич ТІ. Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Т.І. Дузінкевич. - Івано-Франківськ, 2015. - 279 с.

14. Гусаров К.В. Функціональні повноваження суду в стадії розгляду цивільної справи та проблема заочного рішення / К.В. Гусаров // Українське право. - 2004. - №1 (17). - С. 136-143.

15. Тихиня В.Г Гражданский процесс: учеб. / В.Г. Тихиня. - [2-е изд., перераб.]. - Минск: Тетра - Системс, 2013. - 496 с.

16. Гарієвська М.Б. Дискреційні повноваження суду при розгляді цивільних справ у суді першої інстанції: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / М.Б. Гарієвська. - К., 2016. - 262 с.

17. Діденко Л.В. Особливості змісту цивільних процесуальних правовідносин / Л.В. Діденко // Юридичний науковий електронний журнал. - 2016. - №3. - С. 49-51.

18. Модліцький О. Політико-юридичні проблеми визначення змісту та елементів цивільно-процесуальних відносин / О. Модліцький // Політичний менеджмент. - 2011. - №2. - С. 69-76.

19. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть: учеб. / Г.Л. Осокина. - [3-е изд., перераб.]. - М.: Норма, ИНФРА-М, 2013. - 704 с.

Размещено на Allbest.ru