Процес розробки і впровадження державної політики є багатогранним і різноплановим, тому, досліджуючи його, не можна застосовувати шаблони і кліше, оскільки розв'язання кожної проблеми потребує індивідуального підходу. Для аналізу в суспільних науках часто використовуються теоретичні класифікаційні підходи, схеми та моделі [3].

З політичних міркувань і прагнучи уникнути надзвичайного ризику, країни продовжують витрачати величезні кошти в тій сфері, яка вимагає великих витрат, проте дає дуже малу вигоду. Люди зазвичай надмірно реагують на маловірогідні катастрофічні події замість того, щоб готуватися до більш вірогідних подій із меншими втратами.

Терористи мають стратегічну перевагу над країною, проти якої вони здійснюють терористичні акти. Вони можуть “загубитися" серед населення, їх важко виявити, за ліберальної форми правління виникають можливості щодо здійснення терористичної діяльності.

Терористи не мають обмежень у своїх діях, а уряди повинні контролювати себе. Можливо, найбільш важлива різниця між ними полягає в тому, що терористи здатні об'єднувати свої зусилля, а “країни-мішені” не схильні до цього.

У широкому міжнародному сенсі антитерористичне співробітництво ускладняється ревним ставленням країн до збереження свого суверенітету щодо питань правопорядку і безпеки. Співпраця буває плідною тільки тоді, коли вона комплексна. Якщо всі країни, за винятком однієї, відмовлять терористам у безпечному притулку, одна, яка утрималася, зведе нанівець зусилля всіх інших.

Однак за умови політичної волі, поглиблення співпраці, спрямованої на перекриття каналів фінансування терористів, боротьба з тероризмом може коштувати відносно недорого. Це передбачає екстрадицію більшої кількості терористів і припинення добровільних внесків, наркоторгівлі, підробки товарів, торгівлі та незаконної діяльності, які забезпечують їх засобами для дій [4].

Можна виокремити три складові фінансово - економічного механізму державної політики протидії тероризму. Важливою складовою вказаного механізму протидії тероризму, на наш погляд, є забезпечення страхового захисту від ризику “тероризм”, необхідність якого у зв'язку зі збільшенням частоти терористичних актів на території України дуже актуальна. Для задоволення зазначених потреб українські страхові компанії повинні об'єднати свої ресурси та сформувати національний резерв для страхування і перестрахування життя та ризиків тероризму, а також розробити консолідовану тарифну політику в галузі антитерористичного страхування й просування цієї специфічної послуги на ринках страхових послуг України [5].

На нашу думку, захист від тероризму через використання механізму страхування і перестрахування може служити підґрунтям для початку досліджень з окресленої проблеми в Україні за такими напрямами:

Розрахунок імовірності здійснення терористичних нападів та прогнозування масштабів і наслідків таких подій на території України в розрізі об'єктів, регіонів тощо.

Вивчення можливості застосування зарубіжного досвіду стосовно організації страхового і перестрахового захисту від ризику “тероризм" за участю українських страхових компаній.

Отже, з урахуванням міжнародного досвіду в Україні виникає нагальна потреба в розробці дієвих організаційних і регуляторних заходів щодо розвитку сфери міжнародної інституціалізації антитерористичної страхової діяльності, зокрема уніфікації тлумачення тероризму в страховому контексті з визначенням економічних критеріїв можливості його страхування.

Друга складова згаданого вище механізму державної політики протидії тероризму виходить з того, що Україні слід приєднатися до світової практики запобігання фінансуванню терористів, що дасть змогу значно зменшити ризики терористичних атак із мінімальним рівнем витрат.

Найбільш “привабливими" для легалізації (відмивання) грошей в Україні та й в усьому світі залишаються кредитні і фінансові установи. У зв'язку з цим розроблено так звані “Вольфсбергські принципи” [6] - “Загальні директиви щодо протидії відмиванню доходів у приватному банківському секторі”. Відповідно до їх положень визначено напрями банківського контролю [7].

Отже, з метою запобігання фінансуванню тероризму в Україні доцільно вжити низку організаційних заходів і, передусім:

- звести до мінімуму готівковий обіг грошових коштів через розширення сфери використання електронних засобів розрахунків;

- запровадити сучасні форми звітності, які б забезпечували чіткий контроль за грошовим обігом;

- надати працівникам оперативно-розшукових підрозділів більше повноважень щодо отримання інформації про фінансово-господарську діяльність окремих вкладників;

- уніфікувати національну правову базу, створити єдині системи контролю за переміщенням готівки і безготівковими операціями, щоб унеможливити приховування терористичними угрупуваннями своїх капіталів.

На вимогу щодо реалізації ст.18 п.1 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" [8] розпорядженням від 30 грудня 2015 р. № 1407-р Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення на період до 2020 року.

Метою Стратегії є законодавче, організаційне та інституційне вдосконалення і забезпечення стабільного функціонування національної системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, а також розповсюдження зброї масового знищення. Стратегія визначає перелік заходів, вжиття яких є необхідним для досягнення зазначеної мети [9].

Розглянемо також третю, на наш погляд, складову політики протидії тероризму.

На Даоському економічному форумі 2016 р. під час обговорення питань щодо подолання кризової ситуації на Сході України тодішній міністр фінансів України Наталія Яресько зазначила, що проведення антитерористичної операції на Донбасі потребує щоденних видатків у розмірі 57 млн дол. США. Військова складова бюджету на 2016 р. стала найбільшою за всю історію незалежної України, що зумовлює зростання фінансового навантаження на бюджет країни та соціальні фонди держави.

Отже, до основних гравців, які формують ціну “ринку” тероризму, належать центральні та регіональні органи державного управління і спеціальні та правоохоронні служби. Маючи “монополію” на вжиття заходів щодо протидії проявам тероризму, вони задають монопольну ціну і оголошують її державі та суспільству. Незважаючи на засекреченість окремої частини державного бюджету, що витрачається на діяльність спецслужб, можна припустити, що в Україні на боротьбу з тероризмом уже зараз витрачається не один мільйон доларів (у США - близько 60 млрд на рік). Однак методики розрахунку ефективності таких витрат в Україні на сьогодні не існує [10; с.60-65].

Це підтверджує теорія бюрократії в економічному аналізі, в якій досліджуються структури виконавчої влади (“бюро”), що не виробляють економічні блага, які мають ціннісну оцінку, і отримують частину своїх доходів (або всі) із джерел, не пов'язаних із продажем результатів діяльності “бюро”.

На підставі узагальнення відповідного вітчизняного і міжнародного досвіду пропонується згідно з методологією аналізу [11; с.6] економічний аналіз державної політики щодо боротьби з тероризмом здійснювати за такою схемою:

- усебічний аналіз проблем, пов'язаних із тероризмом, - прояв їх симптомів та виявлення причин, зокрема економічних;

- ідентифікація так званої “неспроможності ринку" - підстав для анти - та контртерористичних дій держави з огляду на економічні, соціальні та політичні чинники;

- визначення цілей і завдань антитерористичної політики;

- пошук і формування альтернативних механізмів, інструментів (зокрема фінансово-економічних) щодо запобігання, припинення (нейтралізації) та мінімізації наслідків терористичної діяльності;

- порівняння цих механізмів та інструментів з метою вибору найкращого з них з огляду на результативність та ефективність антитерористичної політики, що передбачає:

- визначення ефективності і результативності політики;

- формулювання показників ефективності і результативності;

- вибір методів оцінювання ефективності і результативності заходів державної політики;

- оцінка ймовірних результатів, наслідків прямих і побічних впливів обраного варіанта політики;

- оцінка потенційної неспроможності влади - ризиків державного втручання (встановлення можливих причин неефективності анти - та контртерористичних дій).

Таким чином, з використанням загальноприйнятої методології аналізу політики, побудовано модель процесу вироблення одного з можливих варіантів фінансово-економічного механізму державної політики протидії тероризму (див. рисунок).

бюджетна витрата фінансовий механізм боротьба тероризм

Модель застосування фінансово-економічного механізму в процесі політики протидії тероризму

Висновки та перспективи подальших досліджень