Державна політика у сфері надання послуг з експертизи культурних цінностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна політика у сфері надання послуг з експертизи культурних цінностей

Культурна політика в галузі організації та проведення експертизи культурних цінностей відображена у сформованому за роки періоду незалежності України законодавстві. До основних засад державної політики у сфері культури Закон України "Про культуру" від 14 грудня 2010 року відносить захист і збереження культурної спадщини як основи національної культури [5].

Попит на проведення експертизи виникає при оцінці надходжень предметів до бібліотеки, архіву чи музею щодо визначення їх культурного та історичного значення при прийомі до музейного, архівного чи бібліотечного фонду. Також вагомим є попит на проведення експертизи при необхідності вивозу культурних цінностей за кордон. І здебільшого йдеться про приватні колекції, ніж про державні установи.

Державна експертиза культурних цінностей проводиться з метою захисту культурної спадщини від несанкціонованого та небажаного вивезення і збереження у національному культурному фонді предметів, що мають важливе значення для культури. Питання способу організації такої експертизи й диктує актуальність теми дослідження.

Аналіз існуючих досліджень та публікацій дозволяє відзначити той факт, що автори у своїх наукових пошуках у першу чергу звертають увагу саме на оцінку культурних цінностей. Оцінка культурних цінностей розглядається В. Індутним [6], Б. Платоновим [10], О. Калашніковою [7], В. Бітаєвим, В. Шульгіною, С. Шман [2], Т. Артюх [1], Н. Назимок [8].

Відзначимо, що література з мистецтвознавчої експертизи, з оцінки культурних цінностей представлена вкрай мало, а із заявленої проблематики - державної експертизи культурних цінностей, а особливо аналізу ринку культурних послуг і формуванню новітньої культурної індустрії у цій царині - взагалі відсутня. У проведенні дослідження автор у першу чергу брав до уваги існуюче законодавство у цій сфері культурної діяльності та проводив аналіз результатів його імплементації.

Мета дослідження полягає у вивченні феномена виникнення ринку надання послуг з експертизи культурних цінностей, механізму його функціонування та вироблення практичних рекомендацій щодо формування нової парадигми культурної індустрії.

Виклад основного матеріалу. Правові відносини у царині обігу культурних цінностей регулює Закон України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" [3]. Заявлено, що він спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури.

Міністерство культури України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у цій сфері затверджує порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України, а також перелік державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей.

Вказаним законом на Міністерство культури України покладається забезпечення проведення державної експертизи культурних цінностей, заявлених до вивезення (тимчасового вивезення), та при поверненні після тимчасового вивезення.

Відповідно до вимог уже вказаного закону Кабінет Міністрів України постановою від 26 серпня 2003 р. № 1343 встановив Порядок проведення державної експертизи культурних цінностей та розміри плати (тарифи) за проведення державної експертизи культурних цінностей [12]. Розміри плати або тарифи за проведення державної експертизи культурних цінностей з того часу не переглядалися та не відповідають реаліям ринку культурних послуг.

У свою чергу, відповідно до встановленого законодавства Міністерство культури України своїм наказом від 11 вересня 2014 року № 744 затвердило Перелік державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей [9]. У лютому 2016 року цей Перелік був уточнений (наказ № 36 від 8.02.2016).

Державним установам, закладам культури, іншим організаціям, що увійшли до зазначено переліку рекомендовано проводити державну експертизу культурних цінностей відповідно до утвердженого Кабінетом Міністрів України порядку [12] та затвердити персональний склад працівників, які безпосередньо проводитимуть державну експертизу культурних цінностей. Окрім цього вказані установи повинні щороку до 01 лютого надавати управлінню контролю за переміщенням культурних цінностей та охорони культурної спадщини Мінкультури України для узагальнення звіт про проведення державної експертизи культурних цінностей за встановленою формою.

З оприлюдненням цього наказу, попередній наказ Міністерства культури і мистецтв України від 15 листопада 2002 року № 647 "Про затвердження Переліку державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 05 грудня 2002 року за № 948/7236 втратив чинність.

У 2017 році Міністерство культури України відповідно до своїх повноважень підготувало проект нового наказу "Про затвердження Переліку державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей", який підписаний міністром та направлений на державну реєстрацію.

Відповідно до цього проекту наказу право проводити експертизу надано 133 організаціям. Серед них музеї - 66, архіви - 32, бібліотеки - 24, науково-дослідні центри - 2, регіональні органи державного управління у сфері культури - 3, театри - 2, вищі навчальні заклади - 2, громадські організації - 1, приватні підприємства - 1. Проте такий спосіб організації роботи з проведення державної експертизи культурних цінностей є хибним та суперечить чинному законодавству. Зокрема, наділення музеїв правом проведення експертизи культурних цінностей з метою визначення їх можливості вивезення з України суперечить ст. 2 Закону України "Про музеї та музейну справу" [11]. Закон визначає, що діяльність музею, пов'язана з науковою атрибуцією, експертизою, класифікацією, державною реєстрацією та усіма видами оцінки предметів, які можуть бути визначеними як культурні цінності проводиться з єдиною метою - їх включення до Музейного фонду України, а не вивезення за кордон.

Наділення музейних та інших установ правом проведення експертизи культурних цінностей з метою їх вивезення за кордон суперечить їх функціональному призначенню та є причиною виникнення корупційних ризиків і сприяє розвитку тіньового сектору державної експертизи.

При визначенні організацій, яким надається право проведення державної експертизи, за їх згодою Міністерство культури України не здійснює перевірку наявності науковців, що відповідають кваліфікаційним вимогам і мають спеціальні знання та безпосередньо проводять мистецтвознавчу експертизу. Як приклад, Меморіальний комплекс "Висота Маршала І.Конєва" та ін. Це дає можливість некваліфікованим працівникам закладів культури формально проводити експертизу та рекомендувати культурні цінності до вивезення, що у свою чергу мають бути занесені до Музейного фонду України. В результаті такої політики при вирішенні питання проведення державної експертизи утворився нелегальний ринок оцінки культурних цінностей, що є причиною корупції у закладах яким Міністерством культури України надане таке право.

Порушення норм закону спостерігається навіть у сертифікованих експертів: Київський обласний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України надав висновок Білоцерківському краєзнавчому музею щодо оцінки історичної холодної та вогнепальної зброї як "сувенірної та такої, що є різновидом господарсько-побутового призначення".

Згідно з проектом наказу деякі організації мають можливість проведення експертизи культурних цінностей у 10 групах культурних цінностей (Закарпатський краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького), 8 групах (Житомирський краєзнавчий музей), 7 групах (Волинський, Рівненський краєзнавчі музеї). Тут зауважимо, що усі згадані музеї територіально знаходять у прикордонні.

У 3 групах заявлено 8 музеїв, 11 музеїв у 4 групах, 9 музеїв у 5 групах і 6 музеїв у 6 групах культурних цінностей. Загалом за дванадцятьма групами культурних цінностей заявлено 293 позиції за якими проводиться експертиза культурних цінностей 133 установами.

Зазначимо, що у діючому на цей час наказі, установами заявлено про готовність до проведення експертизи за 360 позиціями. Відмінною особливістю проекту наказу є відсутність установ з непідконтрольних державній владі територій Автономної республіки Крим та міста Севастополя. Цим і пояснюється зниження числа заявок на проведення експертизи за встановленими групами культурних цінностей.

Розміри плати (тарифи) за проведення державної експертизи культурних цінностей встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2003 року № 1343 [12]. Досвід автора дослідження дозволяє стверджувати про невідповідність встановлених тарифів реаліям. Як приклад, при проведенні експертизи самохідної артилерійської установки ІСУ-152 повоєнного виробництва постало питання визначення її вартості. Із-за дуже заниженого тарифу, визначеного у постанові уряду, було прийняте рішення про визначення вартості експертизи за разовими калькуляціями, виходячи із собівартості робіт, підвищеного коефіцієнту - 50 відсотків та визначеного у довільній формі, за погодженням із замовником, доплати. Визначена за домовленістю сума хоча й значно перевищувала встановлені тарифи та чи була вона справедливою? Постало питання чи правильно уряд визначив методологію встановлення вартості послуг з експертизи. Адже вартість самого предмета сягала 25 тисяч дол. США, а вартість експертизи до тисячі гривень.

З часу прийняття постанови тарифи і не переглядалися. Максимальний розмір плати за просту експертизу становить 13 грн. 21 коп., а за складну експертизу 26 грн. 42 коп. за одиницю. З неофіційних джерел відомо, що за експертизу вивезених у 2016 році з України у Туреччину двох німецьких мотоциклів зразка 1940 року заявником експертизи було сплачено 1500 доларів США або 40 тисяч гривень. Відповідно до Переліку організацій яким надано право проводити державну експертизу у групі культурних цінностей "предмети техніки" зазначено, що такий експертний висновок може зробити Національний військово-історичний музей України.

Окремою темою для дослідження є продаж предметів колекціонування із приватних колекцій та експертна оцінка при їх вивезенні. Зазначимо, що Музейний фонд України має не тільки державну складову, а й приватну частину, яка теж функціонує у визначеному правовому полі [11]. Так, наприклад, директор Національного військово-історичного музею України у 2016 році з власної колекції продав предмети уніформи радянського періоду колекціонеру з Туреччини. Проте, відомостей у митній службі та мінкультури про таку операцію з вивезення культурних цінностей немає. Для дослідження постає питання про статус приватних колекцій, їх державної реєстрації та ряд інших, пов'язаних із цією темою.

Кошти, що надходять від проведення державної експертизи, підлягають зарахуванню до державного бюджету і використовуються на потреби бюджетних установ і організацій, які проводили експертизу, відповідно до законодавства. Відчутна різниця недоотриманих бюджетом коштів свідчить про недооцінку державними органами влади важливості регулювання у цій сфері. Результатом такого стану організації експертної діяльності у галузі культури стає не тільки безповоротна втрата Музейного фонду України і фінансові втрати, а, подекуди, й створення злочинних організованих груп, що профілюють свою діяльність у цій сфері.

Окрім відсутності контролю за відповідністю експертів кваліфікаційним вимогам, в Україні не запроваджено контроль або ліцензування діяльності експертів. І на прикладі значних фінансових втрат та недоотриманих коштів державним бюджетом від експертної діяльності, та високий рівень корупційних ризиків при організації роботи з проведення державної експертизи культурних цінностей постає питання про запровадження ліцензій на таку діяльність і запровадження дієвого механізму контролю у цій царині. У цьому контексті виправданим є створення державної установи з експертизи культурних цінностей.

Міністерству культури України можливо важко прийняти рішення про створення нової установи через урядову заборону. Проте є й вихід. Зокрема, Закон України "Про вищу освіту" [4] дозволяє вищим навчальним закладам утворювати наукові та науково-дослідні організації. Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв здійснює підготовку мистецтвознавців експертів та являється суб'єктом оціночної діяльності за спеціалізацією оцінка культурних цінностей. Академією створено Центр експертизи культурних цінностей який є базою для практики студентів-мистецтвознавців. Спеціалісти центру є дійсними судовими експертами, які внесені до Реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, мають значний стаж експертної роботи, практичні навички в користуванні спеціалізованим програмним забезпеченням, технічними засобами, експертним обладнанням та у повній мірі можуть забезпечити весь спектр експертних досліджень у сфері мистецтвознавства, культурології, а також захисту авторських прав українських митців. Центр, як і сама Академія, могли би виступити у ролі такої державної установи. Проте, вони навіть не включені до числа установ, яким надається право державної експертизи культурних цінностей. Це свідчить про недосконалість підходів до організації роботи з проведення державної експертизи культурних цінностей і, очевидно, нагальною вимогою є їх зміна та утворення єдиної державної установи за цим напрямом, що дозволить уникнути корупційних ризиків у цій сфері та надійно забезпечить державні інтереси у збереженні культурної спадщини.

Висновок. Уряд та Міністерство культури України не сформували державний орган з проведення експертизи, а надали такі повноваження значній кількості установ та організацій. Контроль за наявністю у цих організаціях фахових експертів відсутній. Міністерство культури України надає дозвіл на вивіз культурних цінностей за кордон за заявочним принципом по формальним ознакам відповідності чинному законодавству. Концептуально при формуванні законодавства у цій сфері культурної індустрії розробники опирались на досвід державних установ. Проте, в Україні сформувався і діє приватний ринок надання послуг з експертизи культурних цінностей. У сукупності це призвело до виникнення нелегального ринку послуг з оцінки культурних цінностей, який сформувався на базі державних установ та значним фінансовим втратам для державного бюджету. Ринок послуг з експертизи культурних цінностей за розрахунковою оцінкою спеціалістів може складати понад 10 млн. грн. на рік із значною перспективою росту ринку, у той час як держава теж за розрахунковою оцінкою проведеною на основі діючих тарифів отримала 265 тисяч грн. Позиції держави на цьому ринку слабкі через хибний спосіб організації порядку проведення експертизи культурних цінностей, що обумовлює значні фінансові втрати.

Інновації у цій сфері полягають у запровадженні ліцензування діяльності експертів, встановленню контролю за рівнем об'єктивності експертизи, опрацювання чітких критеріїв за якими проводиться експертиза і до якої групи відноситься предмет (національного, державного, регіонального, місцевого значення і т. ін.), інформатизація самого процесу видачі акту експертизи та дозволу на вивезення, а також утворення єдиного державного органу з оцінки культурних цінностей, що підлягають вивезенню за кордон та позбавлення невластивих функцій інших установ. Окремо зауважимо на посиленні фахової підготовки експертів у вищих навчальних закладах мистецького спрямування та проведенні періодичної їх професійної підготовки по завершенні навчання.

Література

1. Артюх Т.М. Товарознавча експертиза ювелірних коштовностей. Теорія і практика: Монографія /Артюх Т.М. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. - 303 с.

2. Бітаєв В.А. Методичні засади експертного дослідження культурних цінностей [навч.-метод. посібник] /Бітаєв В.А., Шульгіна В.Д., Шман С.Ю. - К.: НАКККІМ, 2010. - 128 с.

3. Закон України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" - Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/laws/show/l068-14

4. Закон України "Про вищу освіту" - Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

5. Закон України "Про культуру" - Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17.

6. Індутний В.В. Оцінка пам'яток культури - К.: СПД Моляр С.В., 2009. - 537 с.; Індутний В. В. Оцінка культурних цінностей / В. В. Індутний, Е. В. Чернявська, С. М. Шкляр. - К.: АЯКС ПРІНТ, 2006. - 608 с.

7. Калашникова О. Л. Основи мистецтвознавчої експертизи та вартісної оцінки культурних цінностей: [підруч.] / О. Л. Калашникова. - К.: Знання, 2006. - 497 с.

8. Назимок М. М. Пробірний контроль. Експертна оцінка ювелірних виробів з дорогоцінних металів: [Навч. посіб.] / М. М. Назимок, О. К. Шликов, Т. М. Артюх. - К.: Воля, 2009. - 248 с.

9. Наказ Міністерства культури України "Про затвердження Переліку державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей" від 11.09.2014 № 744 - Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1168-14.

10. Платонов Б. О. Новації в навчанні оцінювачів культурних цінностей. Модель трьох активів / Б. О. Платонов. - К., 2013; Платонов Б. О. Основи оціночної діяльності / Б.О. Платонов. - К.: НАКККіМ, 2013. - 227 с. Платонов Б О. Аналіз прибутковості творів мистецтва / Платонов Борис Олексійович // Вісник НАКККІМ. - 2017. - № 1. - С. 86 - 90.

11. Закон України "Про музеї та музейну справу" - Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/ laws/show/249/95-вр; Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Музейний фонд України" від 20 липня 2000 р. № 1147 - Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/laws/show/1147-2000-п.

12. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення державної експертизи культурних цінностей та розмірів плати за її проведення" від 26 серпня 2003 р. № 1343 - Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/laws/show/1343-2003-п.

Размещено на Allbest.ru