Система криміналістики: традиційні підходи та новаторські пропозиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система криміналістики: традиційні підходи та новаторські пропозиції

Об'єктивні предмет її дослідження позначаються закономірності розвитку науки криміналістики на трансформації поглядів науковців налістики, істотні зміни уявлень про щодо її системи, оскільки дослідження нових сторін, властивостей об'єктів, що пізнаються, та їх результати не завжди укладаються в рамки традиційних розділів науки. Прагнення вчених розробити оптимальну, еталонну систему криміналістики зумовили появу в літературі різноманітних точок зору на її архітектоніку. Наукові дискусії навколо вдосконалення системи криміналістики не вщухають і сьогодні. Разом із тим розробка і вдосконалення системи криміналістики не зводяться до звичайного впорядкування наукового матеріалу, його групування. Ідеться про побудову цілісної наукової системи, яка відбиває закономірні зв'язки між елементами предмета наукового пізнання, властивостями об'єктів, що вивчаються. При цьому вдосконалення системи науки криміналістики вимагає врахування положень про діалектичні відношення загального та особливого, міжнаукових зв'язків, потреб практики (доступність, швидкість та простота відшукання необхідних наукових рекомендацій при їх практичному використанні).

Систематизація наукових знань належить до найбільш важливих напрямів криміналістичної доктрини. Стан сформованості системи, усталеність поглядів науковців на цю проблематику відображають сучасний рівень розвитку самої науки криміналістики, можливість реалізації її прогностичної функції, а отже, обумовлюють потребу в активізації досліджень зазначеної проблеми.

Вагомий внесок у формування системи науки криміналістики здійснили такі науковці, як Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, А.І. Вінберг, А.Ф. Волобуєв, О.Ю. Головін, В.Г. Гончаренко, О.О. Ейсман, О.О. Ексархопуло, Г.О. Зорін, Н. І. Клименко, В.О. Коновалова, В. Є. Корноухов, І. М. Луз- гін, В.О. Образцов, М.О. Селіванов, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков. При цьому слід зазначити, що поза увагою згаданих та інших вчених-кри- міналістів залишилися ціла низка нерозв'язаних питань щодо побудови системи науки криміналістики. У вітчизняній криміналістичній літературі публікації з цієї проблематики практично відсутні.

Метою статті є аналіз сучасного стану системи науки криміналістики, її структурних елементів, визначення новітніх підходів до вдосконалення існуючої архітектоніки, окреслення шляхів та напрямів упорядкування криміналістичних знань.

Аналіз новітньої криміналістичної літератури дає можливість виокремити три сучасні наукові концепції щодо формування системи науки: 1) збільшення кількості розділів; 2) повернення до двоелементної структури (загальна і особлива частини); 3) визнання панівною чотириелементної будови впорядкування криміналістичних знань.

Щодо першої концепції, то її прибічники, посилаючись на зростання обсягу сучасних криміналістичних знань, пропонують розширити рамки традиційної системи науки криміналістики за рахунок введення нових елементів. Так, М.В. Салтевський до основних розділів системи - методології науки криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичної тактики та криміналістичної методики - уводить новий елемент - криміналістичне слідознавство [1, с. 11]. Г.О. Зорін і О.Г. Філіппов вважають за потрібне ввести новий, п'ятий елемент у систему криміналістики - розділ, що включає в себе питання організації розслідування злочинів [2, с. 23; 3, с. 40-45]. «Чотириелементна система криміналістики, - наголошує Г.О. Філіппов, - є застарілою, такою, що не відповідає сучасним вимогам. Внесення в неї певних змін - не волюнтаризм, а нагальна потреба. Найкращим варіантом реформування попередньої системи є доповнення до чотирьох існуючих п'ятого розділу, в якому повинні бути зосереджені питання, що належать головним чином до організації розкриття та розслідування злочинів» [3, с. 41].

У підручнику з криміналістики за редакцією А.В. Дулова у систему криміналістики було введено також п'ятий розділ під назвою «Криміналістична стратегія» і розміщено його між криміналістичною тактикою та методикою розслідування окремих видів злочину [4, с. 272-289]. Викладена позиція дістала як схвалення, так і критичні зауваження. Зокрема, Р.С. Бєлкін відзначав, що криміналістична стратегія «не має загальнокриміналістичного значення, еклектична за змістом, а сфера її практичного застосування - лише один з етапів процесу розкриття та розслідування злочинів. Фактично це оновлений варіант криміналістичного вчення про планування розслідування з використанням деякої сучасної термінології системно-структурного методу, теорії рефлексії і деяких інших галузей знань» [5, с. 80]. На думку В.П. Бахі- на, цей розділ може перетворитися на «зібрання необ'єднуваного» [6, с. 10]. Тоді як О.О. Ексархопуло вважає криміналістичну стратегію «нововведенням, що має сенс» [7, с. 23-24].

Деякі вчені пропонують більш дрібне компонування основних розділів системи науки криміналістики, називаючи їх досить складними термінами, наприклад мікрооб'єктологія, субстан- ціологія [8, с. 19-35], ейдологія, фак- тологія, евристика, феноменологія [9, с. 23], гомологія [10, с. 57], адвокато- логія [11, с. 17] та ін.

Характерною особливістю сучасного періоду розвитку криміналістики слід також визнати бажання деяких вчених реанімувати двоелементний підхід до розбудови системи криміналістики. Так, на думку В.В. Степанова, система криміналістики повинна складатися із:

1) вступу в науку; 2) загальної частини, що включає в себе організацію роботи з розслідування та попередження злочинів, криміналістичну ідентифікацію, логічні основи розслідування, криміналістичну тактику; 3) особливої частини, що включає в себе методику розслідування окремих видів злочинів [12, с. 7]. Л.Я. Драпкін також пропонує у системі криміналістики виділити загальну частину, яка об'єднує загальну теорію, загальні положення криміналістичної техніки, тактики і методики, та особливу частину, яка розкриває специфіку застосування цих загальних положень у розслідуванні окремих видів і груп злочинів [13, с. 82]. Н. І. Клименко переконана, що поділ науки криміналістики на загальну і особливу частини є найбільш доцільним, оскільки підкреслює їх єдність та залежність один від одного. «Можна сперечатися, - констатує вона, - тільки щодо змісту загальної і особливої частин» [14, с. 27].

Оригінальну концепцію формування системи криміналістики за принципом «загальна - особлива частини» запропоновано В.О. Образцовим. У рамках загальної частини він пропонує такі розділи, як «Вступ до криміналістики» та «Пошуково-пізнавальна діяльність у кримінальному судочинстві як об'єкт криміналістичного забезпечення». Особлива частина складається, на його думку, з таких розділів: «Особливості криміналістичного забезпечення досудового кримінального провадження», «Організаційно- тактичні особливості підготовки та провадження слідчих дій», «Методи- ко-криміналістичне забезпечення попереднього розслідування» [15].

Відмінну за змістом концепцію пропонує і В. Є. Корноухов, за якою загальна частина криміналістики складається з двох розділів: закономірності, що відображають злочинну діяльність в обстановці вчинення злочину, і теорії розслідування злочинів. У перший розділ він включає: а) теорію слідо- знавства (в якій розкривається механізм відображення злочину в обстановці з урахуванням основних сфер діяльності людини і наводиться загальна класифікація слідів злочину); б) вчення про навички; в) вчення про спосіб; г) вчення про протидію. Другий розділ, на думку В. Є. Корноухова, становлять вчення про об'єктивні зв'язки між подією і наслідками, про засоби пізнання, про оперативно-розшукове та інформаційне забезпечення розслідування, а також теорія профілактики. Особлива частина системи криміналістики, за концепцією В. Є. Корноухова, включає в себе методики розслідування окремих видів злочинів [16, с. 20].

А.Ф. Волобуєв також вважає, що зміст криміналістики доцільно систематизувати відповідно до структури її предмета за принципом «від загального до особливого». Зазначений підхід передбачає поділ криміналістики на загальну і особливу частини.

У загальній частині А.Ф. Волобуєв пропонує виділити такі структурні елементи:

1) положення наукознавчого характеру - відомості про криміналістику як науку (вчення про предмет, систему, методи, історію розвитку, зв'язки з іншими науками і т. ін.);

2) розділ про найбільш загальні закономірності механізму вчинення злочинів і формування інформації щодо них (вчення про спосіб злочину, місце, час і обстановку, особу злочинця, особу потерпілого, механізм утворення слідів і їх класифікацію та деякі інші, що належать до цієї частини предмета криміналістики);

3) розділ про методи загального характеру, що застосовуються при розкритті та розслідуванні злочинів (вчення про ідентифікацію і діагностику, засоби фіксації інформації, версії, прогнозування, взаємодію слідчого з оперативними апаратами, використання спеціальних знань і деякі інші положення, що належать до даної частини предмета криміналістики);

4) розділ про технічні засоби, тактичні прийоми, що використовуються при підготовці і проведенні слідчих дій (огляду, допиту, обшуку, виїмки, пред'явлення для впізнання та ін.).

В особливій частині криміналістики пропонується зосередити положення методичного характеру, в котрих розглядаються особливості механізму вчинення злочинів окремих видів або груп (криміналістичні характеристики) і специфіка їх розслідування. «Саме за таких умов, - підсумовує А.Ф. Волобуєв, - криміналістика здатна сформувати класичну структуру, що застосовується в галузях права та інших юридичних науках. Вона більш адекватно відображає предметну галузь криміналістики і набуває логічної стрункості» [17, с. 93-94].

Наведені концепції багато в чому є дискусійними, на що зверталась увага на сторінках криміналістичних видань [18, с. 72-95], і тому, безсумнівно, потребують більшої аргументації, уточнення, а можливо, й докорінного реформування.

І нарешті, третю, найбільш численну групу вчених становлять прихильники чотириелементної будови системи науки криміналістики. Незважаючи на те, що зазначена система вважається на сьогодні найбільш сталою [19; 20], у ній також залишаються невирі- шеними деякі проблеми, насамперед ті, що пов'язані з її загальною теорією, новаторськими підходами до формування архітектоніки таких розділів, як криміналістична тактика і методика.

Щодо загальної теорії криміналістики і її структури, то в цьому плані можна погодитись із зауваженням

С.В. Лаврухіна стосовно того, що «концепцію загальної теорії криміналістики до цього часу ще не розбудовано, оскільки немає єдиного підходу до формування цієї теорії (не визначено її еталонних ознак), явно недостатньо досліджені вузлові проблеми об'єктів, природи і предмета науки» [21, с. 31]. Зазначене не могло не позначатися на остаточному визначенні засад формування системи науки криміналістики. Так, деякі вчені, розкриваючи зміст її системи, узагалі уникають вживати термін «загальна теорія криміналістики», вважаючи за краще говорити про «загальнотеоретичні та наукознавчі питання», «теоретичну та практичну криміналістику». Ця структурна частина криміналістики, на їхню думку, включає розділи, які в сукупності дають певне уявлення про теоретичні та методологічні основи криміналістики, її методи та понятійний апарат, загальні теоретичні питання планування й організації розслідування та історичний розвиток криміналістики [22, с. 17; 23, с. 12-14].

Інші вчені, навпаки, віддають пріоритетне значення в системі науки криміналістики теоріям (вченням) різних рівнів, а також внутрішнім науковим зв'язкам між ними. Прибічники даної концепції вважають, що теоретичні побудови розрізняються за колом об'єктів, які вони охоплюють. З цієї точки зору можна говорити про загальну та окремі наукові теорії. Загальна теорія конкретної науки - це і є та система основних ідей даної галузі знання, яка охоплює максимально повне відображення предмета науки в його зв'язках і опосередкуваннях. «Загальна теорія криміналістики, - зазначав Р.С. Бєлкін, - це система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій та понять, методів і зв'язків, визначень і термінів, наукове відображення всього предмета криміналістики. Загальна теорія слугує методологічною основою криміналістики» [24, с. 41]. При цьому формування загальної теорії відображає сучасний рівень розвитку самої науки криміналістики. Окремі наукові теорії, у свою чергу, досліджують тільки певне коло закономірностей об'єктивної дійсності з числа тих, які вивчає криміналістика в цілому. Генетично вони можуть передувати загальній, а можуть, навпаки, породжуватися останньою [25, с. 19]. На продовження цієї думки О.О. Ексархопуло пише, що «в кожній окремій криміналістичній теорії (вченні) розкриваються закономірні зв'язки не всіх “абстрактних” об'єктів ідеалізованої моделі, а лише деякі з них, що, власне, і дозволяє говорити про їх різноманітність. У системі ж криміналістичних теорій відображається предмет криміналістики в цілому - і тим більш адекватно, чим більше розвинута ця система» [26, с. 12].

Незважаючи на досить одноманітне розуміння сутності загальної та окремих криміналістичних теорій, прибічники даної концепції висловлюють багато в чому протилежні судження щодо структури цих теорій як елементів системи криміналістики, а також характеру внутрішніх наукових зв'язків між ними. Так, О.О. Ек- сархопуло у структурі загальної теорії криміналістики виділяє три розділи: теоретичні основи криміналістичної науки, криміналістичні теорії злочину, криміналістичні теорії пізнання події злочину в процесі його розкриття, розслідування та попередження [26, с. 20]. На думку Р.С. Бєлкіна, елементами загальної теорії криміналістики є такі: вступ до загальної теорії криміналістики; вчення про методи криміналістики; вчення про мову криміналістики; криміналістична систематика; окремі криміналістичні теорії (вчення) [27, с. 39-41].

Своєрідну структуру загальної теорії криміналістики запропоновано З. І. Кірсановим, у котрій окремі криміналістичні теорії розподіляються на два рівні: які є елементами загальної теорії та які вивчаються в різних розділах криміналістики. До перших він відносить вчення про механізм злочину та його відображення; вчення про організацію діяльності щодо виявлення, попередження й розкриття злочинів та вчення про загальні методи криміналістики [28, с. 8-10]. О.Ю. Головін дійшов висновку, що найбільш прийнятною структурою загальної теорії криміналістики є така: наукознавчі основи криміналістики; методологічні основи криміналістики; система окремих криміналістичних теорій (вчень) [18, с. 77].

З огляду на зазначене вбачається за доцільне у структурі загальної теорії криміналістики виділяти два блоки: 1) наукознавчі основи криміналістики, що включають у себе наукові положення про об'єкти, предмет, методи, сферу дослідження, систему, природу, понятійний апарат та категорії криміналістики (мову криміналістики), її міжнаукові зв'язки і місце в системі знань, історію розвитку та сучасний стан; 2) окремі криміналістичні теорії (вчення). Водночас змістовному наповненню запропонованих блоків структури загальної теорії криміналістики суттєво перешкоджають неоднозначні погляди науковців щодо розуміння сутності елементів зазначеної архітектоніки і передусім об'єктів, предмета, методів, системи та природи даної науки.

Останніми роками в таких розділах системи науки криміналістики, як криміналістична тактика і методика, спостерігається суттєве збагачення наукового апарату за рахунок появи нових категорій, понять, підходів до визначення напрямів дослідження, що не могло не позначитися на трансформації поглядів на їх архітектоніку.

Щодо криміналістичної тактики, то на цей час існують дві точки зору: традиційна й новаторська. За першою до структури криміналістичної тактики входять два елементи: 1) загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її принципи, сфера реалізації, рекомендації з організації і планування розслідування та судового розгляду та ін.); 2) тактика провадження окремих слідчих та судових дій. Новаторська передбачає у структурі криміналістичної тактики такі елементи: 1) загальні положення; 2) окремі підгалузі - слідча тактика, судова тактика (тактика суду (судді), тактика державного обвинувачення, тактика професійного захисту), тактика розшукової діяльності, тактика злочинної діяльності; 3) окремі наукові теорії (вчення про криміналістичну версію, теорія тактичних операцій, теорія слідчої ситуації, теорія прийняття тактичного рішення, теорія систематизації тактичних прийомів та ін); 4) тактика провадження слідчих (розшуко-вих), негласних слідчих (розшукових) та судових дій.

Доцільність існування новаторського підходу потребує як проведення додаткових досліджень, зокрема щодо розроблення тактики провадження окремих негласних слідчих (розшуко-вих) дій, де особливого значення набувають положення теорії оперативно-розшукової діяльності, так і наведення додаткових аргументів на користь саме такого розуміння структури криміналістичної тактики.

Потребує вдосконалення та модернізації і структура криміналістичної методики як розділу науки криміналістики передусім з огляду на пропозиції щодо доцільності розширення пізнавальних меж криміналістичної методики і поширення її рекомендацій на сферу судового розгляду окремих категорій кримінальних справ. Задля реалізації зазначеної ідеї необхідно:

- переглянути підходи до структури криміналістичної методики з огляду на наявність двох самостійних підрозділів: а) методики розслідування окремих категорій злочинів; б) методики судового розгляду кримінальних справ;

- запропонувати принципи формування окремих криміналістичних методик судового розгляду кримінальних справ і сформулювати їх кінцеву мету, спрямовану на розроблення методичних рекомендацій (порад) з оптимальної організації судового провадження, тобто з оптимальної процедури дослідження доказів, наданих сторонами обвинувачення та захисту;

- з'ясувати співвідношення криміналістичних методичних рекомендацій з процесуальною регламентацією та їх відмінність;

- з урахуванням етапів судового розгляду визначити предметну сферу реалізації рекомендацій криміналістичних методик, тобто ці рекомендації поширюються на всі етапи судового процесу чи обмежуються тільки судовим слідством;

- з огляду на широке коло учасників кримінального процесу визначити суб'єктний склад «споживачів» криміналістичних методичних рекомендацій;

- узгодити структуру, зміст і форму окремих криміналістичних методик судового розгляду кримінальних справ, з'ясувати функціональне призначення кожного з виділених елементів;

- передбачити можливість викладення криміналістичних методик судового розгляду кримінальних справ як у традиційній (описовій), так і формалізованій формі, тобто у вигляді програм судового провадження та алгоритмів дій судді у певних судових ситуаціях. Для цього необхідно: 1) виокремити типові судові ситуації, що виникають при розгляді кримінальних справ різної категорії злочинів; 2) визначити максимально вичерпний перелік завдань судового провадження, що характерні для кожної типової судової ситуації; 3) побудувати алгоритми дій судді як оптимальних засобів впливу на ситуацію і розв'язання завдань судового провадження; 4) впровадити створені алгоритми дій судді в практику діяльності органів правосуддя як на паперових носіях, так і з використанням персональних комп'ютерів, зокрема як складових автоматизованого робочого місця судді (АРМ-судді).

Наведені позиції, безумовно, далеко не всі з числа тих, які висловлені в літературі щодо системи криміналістики, свідчать про те, що ця проблема залишається однією з найбільш дискусійних наукознавчих проблем. У зв'язку з цим уявляється за доцільне висловити деякі вихідні положення щодо формування структури та змісту системи криміналістики.

По-перше, розширення сфери наукового пошуку, накопичення нових знань, потреба в їх упорядкуванні об'єктивно зумовлюють необхідність у коректуванні існуючої системи науки криміналістики. Дійсно, наукові новації (теорії, вчення), що пропонуються, не завжди вписуються у традиційні рамки системних утворень, залишаються поза визначеними структурними елементами або породжують зайві дискусії щодо їх місця у системі наукових знань.

Разом з тим реформування, тобто не просте збільшення або зменшення елементного складу системи криміналістики, а докорінна зміна концепції щодо її формування, можливе тільки за умов досягнення наукою криміналістикою певного рівня свого розвитку. Ідеться насамперед про загальну теорію і рівень її розвитку, а також наявність відповідного наукового арсеналу, упорядкувати який передбачається за нових принципів. При цьому треба враховувати, що накопичення наукового матеріалу, теоретичних розробок - це складний, еволюційний процес, який постійно триває. Ось чому важливо якомога точніше визначитися з часом здійснення такого реформування, оскільки квапливість може негативно позначитись на реалізації навіть вельми слушних пропозицій. У цьому разі йдеться про пропозиції щодо переходу до класичної двоелементної будови системи криміналістики і про готовність самої науки криміналістики до такого роду реформування. Убачається, що за сучасним рівнем накопичення наукового потенціалу криміналістики в новій конфігурації її системи залишиться значна кількість білих плям, заповнити які просто не видається за можливе.

По-друге, удосконалення системи криміналістики повинно здійснюватись із врахуванням існуючих наукових парадигм щодо її предмета, оскільки система науки і є певним чином структуроване знання про її предмет. Сучасний стан криміналістики характеризується наявністю і співіснуванням низки парадигм, орієнтованих на вивчення її предмета. Більш того, спостерігається бажання деяких учених значно розширити, «розмити» предмет криміналістики, що не сприяє формуванню усталених поглядів на її систему [29, с. 44-48; 30, с. 11-13; 31, с. 60-63].

По-третє, систематизація криміналістичних знань повинна здійснюватись за певних, чітко визначених критеріїв. Так, якщо визнати панівною концепцію, за якою предмет криміналістики становлять закономірності, що виявляються як при вчиненні злочинів, так і при їх розслідуванні, то саме ці закономірності в їх структурованому вигляді і можуть виступати критерієм систематизації криміналістичних наукових знань, тобто системі закономірностей, що входять у предмет криміналістики, повинна відповідати система наукових знань.

По-четверте, найбільш істотними ознаками придатності тієї чи іншої системи слід вважати логічність розташування наукових знань і характер стосунків між її елементами. Якщо буде визнано, що тільки певна модель - чотириелементна чи двоелементна - здатна забезпечити реалізацію змістовних, функціональних, субординаційних, координаційних зв'язків між її елементами, то саме цю модель треба визнати оптимальною за даних умов. При цьому в такого роду моделі поряд із існуючими елементами доцільно визначити і ті, яких немає, але бажано мати, що надавало б змогу розглядати цю модель як своєрідний орієнтир здійснення наукового пошуку. Дійсно, аналіз моделі зразу б надавав можливість бачити прогалини, які необхідно заповнювати відповідними науковими розробками.

По-п'яте, незважаючи на численні пропозиції щодо конфігурації системи науки криміналістики, усе ж таки головними її елементами в тій чи іншій інтерпретації виступають: загальна теорія, криміналістична техніка, криміналістична тактика та методика розслідування окремих видів злочинів. У той самий час самі зазначені елементи являють собою системні утворення більш низького рівня.

По-шосте, відносини підпорядкованості цілого і частини, що існують між предметами загальної теорії криміналістики та окремих криміналістичних теорій, виступають тим критерієм, який дозволяє віднести ту чи іншу теоретичну побудову до теорії певного рівня.

По-сьоме, загальні положення, якими розпочинаються такі розділи системи, як криміналістична техніка, криміналістична тактика та методика, доцільно розглядати як сукупність теоретичних побудов, що становлять резерв для формування самостійних окремих криміналістичних вчень. Причому, якщо теоретичні побудови достатньо чітко співвідносяться з предметом кожної із галузей криміналістики - техніки, тактики чи методики, то створені на їх базі окремі криміналістичні теорії можуть мати і міжгалузеву спрямованість. Так, категорію «тактична операція» одні вчені включають до загальних положень криміналістичної тактики, інші - до загальних положень криміналістичної методики. Створена ж на основі консолідації певних знань окрема криміналістична теорія тактичних операцій може розглядатися як більш комплексне утворення, що дозволяє реалізовувати функції тактичної операції як у криміналістичній тактиці, так і в методиці.

По-восьме, теоретична база криміналістики безпосередньо видозмінюється, поповнюючись теоріями різного ступеня зрілості, наукової та практичної значущості. Разом із тим заявки та твердження про вже сформовану ту чи іншу нову теорію або необхідність створення такої повинні бути максимально аргументованими з огляду на те, що далеко не всі теоретичні побудови можуть претендувати на рівень окремих наукових теорій, навіть якщо вони є результатом монографічного дослідження. Більше того, усі нововведення, які претендують на статус «окремої криміналістичної теорії», повинні співвідноситися з тими критеріями, які розроблені у криміналістиці. Нехтування ж цими критеріями призводить до суто суб'єктивної, інколи без достатньої наукової аргументації оцінки результатів наукового пошуку, до штучно механічного перенесення в загальну теорію таких теоретичних побудов, яким надано статус окремої криміналістичної теорії за власних бажань того чи іншого вченого.

Отже, система криміналістики є складною побудовою ієрархічно розташованих елементів, котрі, перебуваючи у відносній динаміці, відображають певну еволюцію щодо уявлень про предмет цієї науки.

Список використаних джерел

криміналістика тактика науковий

1. Салтевський М.В. Криміналістика: підручник: у 2 ч. Ч. 1. Харків: Консум: Основа, 1999. 416 с.

2. Зорин Г.А. Теоретические основы криминалистики. Минск: Амалфея, 2000. 416 с.

3. Филиппов А.Г. О системе отечественной криминалистики. Государство и право. 1999. № 8. С. 40-45.

4. Криминалистика: учеб. пособие / А.В. Дулов, Г И. Грамович, А.В. Лапин и др.; под ред.

А.В. Дулова. Минск: НКФ «Экоперспектива», 1996. 415 с.

5. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. М., 2001.240 с.

6. Бахин В.П. Предмет науки криминалистики: лекция. Киев, 1999. С. 10.

7. Криминалистика: учебник / под ред. Т А. Седовой и А.А. Эксархопуло. СПб., 2001. 928 с.

8. Криміналістика. Навчально-методичне забезпечення / О.А. Кириченко, І. Г. Кириченко, Г. І. Васильєв та ін. Одеса: НД РВВ ОІВС, 2000. 172 с.

9. Зорин Г.А. Теоретические основы криминалистики. Минск: Амалфея, 2000. 416 с.

10. Образцов В.А. Криминалистическая дидактика: еще раз об изменении научной парадигмы // Российское законодательство и юридические науки в современных условиях: состояние, проблемы, перспективы. Тула, 2000. С. 57.

11. Баев О.Я. Криминалистическая адвокатология как подсистема науки криминалистики // Профессиональная деятельность адвоката как объект криминалистического исследования: сб. науч. тр. Екатеринбург, 2002. С. 15-21.

12. Степанов В.В. О системе советской криминалистики // Теория и практика криминалистики и судебной экспертизы. Саратов, 1982. С. 7.

13. Драпкин Л.Я. Ситуационный подход и система криминалистики // Предмет и система криминалистики в свете современных исследований: сб. науч. тр. М., 1988. С. 81-82.

14. Клименко Н.И. Криминалистика как наука: монография. Киев: НВТ «Правник», 1997. 82 с.

15. Криминалистика / под ред. В.А. Образцова. М., 1977.

16. Головин А.Ю. Криминалистическая систематика. М.: ЛексЭст, 2002. 336 с.

17. Зуев Е.И. Предмет, задачи, методы и система советской криминалистики // Криминалистика (актуальные проблемы). М., 1988. С. 15-18.

18. Баев О.Я. Введение в курс криминалистики // Воронежские криминалистические чтения. Вып. 1. Воронеж, 2000.

19. Лаврухин С.В. Система криминалистики. Государство и право. 1999. № 8. С. 31.

20. Криминалистика: учебник / под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. М., 1994. 528 с.

21. Криминалистика: учебник / под ред. Н.П. Яблокова. М., 1995. 503 с.

22. Белкин Р C. Курс криминалистики: в 3 т. Т. 1: Общая теория криминалистики. М.: Юристъ, 1997. 408 с.

23. Белкин Р C. Курс криминалистики: в 3 т. Т. 2: Частные криминалистические теории. М.: Юристъ, 1997. 464 с.

24. Эксархопуло А.А. Криминалистическая теория: формирование и перспективы развития в условиях НТР: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.09. СПб., 1993. 33 с.

25. Криминалистика: учебник: в 3 т. Т. 1: История, общая и частные теории / под ред. Р.С. Белкина, В.Г. Коломацкого, И.М. Лузгина. М.: Акад. МВД РФ, 1995. 280 с.

26. Кирсанов З.И. Система общей теории криминалистики: науч.-метод. пособие. М.: Акад. МВД РФ, 1992. 32 с.

27. Волчецкая Т.С. Криминалистические проблемы реализации принципа состязательности сторон в уголовном судопроизводстве // Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации - проблемы практической реализации: материалы всерос. науч.-практ. конф. Краснодар, 2002. С. 44-48.

28. Гончаренко В.Г. Методологічні проблеми вчення про предмет криміналістики // Актуальні проблеми криміналістики: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 25-26 верес. 2003 р.) / редкол.: М. І. Панов (голов. ред.), В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова та ін. Харків: Гриф, 2003. С. 11-13.

29. Кузьмічов В.С. Головоломка криміналістики // Криміналістика у протидії злочинності: тези доп. наук.-практ. конф. (Київ, 16 жовт. 2009 р.). Вид. присвяч. 45-річчю каф. криміналістики Київ. нац. ун-ту внутр. справ. Київ: Хай-Тек Прес, 2009. С. 60-63.

Размещено на Allbest.ru