Традиції та новели законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Традиції та новели законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств в Україні

Ю. В. Носік,

асистент кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук

Режим комерційної таємниці господарських товариств, визначений актами законодавства, є базовою складовою правового режиму комерційної таємниці даного виду юридичних осіб в Україні. Законодавчий режим комерційної таємниці господарських товариств включає два змістових елементи, а саме: а) систему закріплених в законодавчих актах України правових норм, які визначають права та обов'язки осіб щодо комерційної таємниці господарських товариств; б) встановлені законом умови і порядок набуття, реалізації та припинення таких прав і обов'язків.

Законодавчий режим комерційної таємниці господарських товариств в Україні сьогодні характеризується такими основними ознаками (властивостями). правовий комерційний таємниця господарський

Перше. Він є спільним для всіх господарських товариств, незалежно від їх виду, і базується на єдиній законодавчій базі, яку утворюють Цивільний (далі -- ЦК) та Господарський (далі -- ГК) кодекси України, а також Закон України «Про господарські товариства».

Друге. Спеціальний законодавчий режим комерційної таємниці господарських товариств перебуває у системній і тісній взаємодії із загальним правовим режимом комерційної таємниці в Україні.

Третє. Режим комерційної таємниці господарських товариств є відкритою системою і може бути розвинений, конкретизований та індивідуалізований в інших нормативно-правових і локальних актах, а також у договорах та установчих документах. Існування законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств свідчитьпро посилену увагу зі сторони держави до впорядкування правовідносин у цій сфері та прагнення створити уніфіковані нормативно-правові засади їх розвитку. Водночас, закон не запроваджує вичерпне правове регулювання відповідних суспільних відносин. Цим, по-перше, стримується надмірне втручання держави в царину приватних відносин і, по-друге, стимулюється застосування диспозитивних форм регулювання суспільних відносин. Тому законодавчий режим комерційної таємниці господарських товариств за обсягом є вужчим поняттям, ніж поняття правового режиму комерційної таємниці господарських товариств.

За позитивним змістом досліджуваний законодавчий режим фокусується на обов'язках учасників і посадових осіб господарських товариств щодо збереження комерційної таємниці останніх. Тож відповідно до класифікації правових режимів, запропонованої С. О. Кузніченком, законодавчий режим комерційної таємниці господарських товариств в Україні може бути віднесений до режимів, у яких ключову роль відіграють позитивне зобов'язання та заборона. Аналіз цих зобов'язань учасників та посадових осіб господарських товариств дозволяє зробити такі теоретичні узагальнення.

1. Зобов'язання учасників та посадових осіб господарських товариств щодо нерозголошення комерційної таємниці товариств виникають на підставі закону та належать до так званих зобов'язань ex lege. Установчий документ товариства, його локальні акти або договори можуть більш детально визначати порядок виконання таких зобов'язань, але не можуть встановлювати інші підстави звільнення від їх виконання та від відповідальності за їх порушення, аніж ті, які передбачені законом.

2. Обов'язок учасників господарського товариства не розголошувати його комерційну таємницю кореспондує праву таких учасників на одержання інформації про діяльність товариства. Реалізуючи право на одержання інформації про діяльність господарського товариства, його учасник, за звичайних умов, має можливість отримати доступ до відомостей, які становлять комерційну таємницю товариства. Відповідна інформація може міститись у протоколах ревізійної комісії, протоколах зборів органів управління товариств та інших документах, які товариство зобов'язане надати на вимогу учасника згідно зі ст. 88 ГК та ст. 10 Закону України «Про господарські товариства». Порядок одержання учасником інформації про діяльність товариства може бути визначений в установчому документі товариства.

Межі та зміст права учасників на отримання інформації про діяльність товариства можуть бути різними для різних видів учасників одного й того самого господарського товариства. Така різниця зумовлена ступенем доступу певного виду учасників до управління товариством. Межі та змістовий обсяг права учасника на управління господарським товариством визначають межі права учасника на отримання інформації про діяльність товариства.

Для визначення вказаних меж пропонується така формула. Чим більш «віддаленим» є учасник від оперативного управління діяльністю господарського товариства (з формально-правових, а не фактичних позицій), тим вужчими мають бути межі його права на отримання інформації про діяльність товариства. Звуження меж права учасника на інформацію про діяльність товариства має відбуватись у напрямку від конкретних і детальних даних до підсумкових, звітних, узагальнених відомостей і до так званої критичної інформації. Тому, наприклад, логічним і виправданим буде встановлення різних правових засад і порядку доступу до інформації про діяльність акціонерного товариства для звичайних та привілейованих акціонерів, оскільки останні, хоч і мають гарантії своїх інвестицій в акції товариства, володіють при цьому досить обмеженими можливостями впливу на оперативне управління товариством.

Тим не менш, обов'язок учасника господарського товариства щодо нерозголошення комерційної таємниці товариства не залежить і не повинен залежати від ступеня та меж доступу такого учасника до інформації про діяльність товариства, від статусу та функцій цього учасника в товаристві, фак-тичного ознайомлення з комерційною таємницею товариства чи від інших обставин. Обов'язок не розголошувати комерційну таємницю товариства зумовлений потенційною можливістю учасника правомірно отримати доступ до інформації, яка становить комерційну таємницю господарського товариства. У силу наявного права на отримання інформації про діяльність товариства зазначені інформаційні можливості у учасників господарських товариств завжди ширші, ніж у третіх осіб, не пов'язаних з товариством корпоративними правовідносинами. Відповідно, обов'язок не розголошувати комерційну таємницю товариства є іманентним і безумовним елементом правового статусу учасника господарського товариства, який (елемент) виступає правовою гарантією належного і добросовісного здійснення учасником права на інформацію про діяльність товариства в цілях ефективного управління останнім.

З огляду на таке співвідношення права на отримання інформації про діяльність господарського товариства та обов'язку не розголошувати його комерційну таємницю можна констатувати, що найбільший дисбаланс цього співвідношення має місце у вкладників командитного товариства (учасників, які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах сум зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності товариства). Будучи повністю усунутими від управління справами товариства, вони мають право ознайомлюватися лише з річними звітами та балансами товариства. Як мо, річні звіти (якщо йдеться про звіти за встановленими формами державної звітності) та баланси господарського товариства не можуть становити його комерційну таємницю згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. Тим не менше, вкладники командитних товариств не звільнені від обо-в'язку не розголошувати комерційну таємницю товариств -- обов'язку, встановленого загальними правовими приписами для всіх учасників господарських товариств усіх видів3.

З викладеного випливає, що у співвідношенні права на отримання інформації про діяльність господарського товариства, з одного боку, та обов'язку не розголошувати комерційну таємницю товариства -- з другого, переважаючим є обов'язок не розголошувати комерційну таємницю, який покладається на учасника товариства повною мірою, незалежно від того, що право учасника на інформацію про діяльність товариства може бути значно обмеженим.

Слід звернути увагу на істотний недолік змісту закріпленого в законі обов'язку учасників господарських товариств не розголошувати комерційну таємницю. Цей обов'язок зводиться лише до зобов'язання утримуватися від активних дій з повідомлення комерційної таємниці товариства третім особам.

Такий зміст обов'язку є невиправдано вузьким і формально не забороняє учасникам використовувати комерційну таємницю товариства у своїх інтересах або інтересах

третіх осіб, а також не зобов'язує учасників вживати заходів щодо забезпечення конфіденційності відомої їм комерційної таємниці господарського товариства. Невжиття учасником товариства заходів зі збереження конфіденційності комерційної таємниці товариства, яка стала йому відома, може бути не менш шкідливим для товариства, ніж активне розголошення такої таємниці.

Крім того, закон не покладає ніяких зобов'язань із забезпечення конфіденційності комерційної таємниці на осіб, участь яких у господарському товаристві припинилась, тобто на колишніх учасників товариства.

Вказані недоліки законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств, навіть за існуючих прогалин у нормативно-правовому регулюванні, можуть бути усунуті шляхом включення відповідних положень до установчого документа господарського товариства, а також за допомогою договорів про забезпечення конфіденційності комерційної таємниці. Деякі охоронні заходи пропонуються також законодавством про адміністративні правопорушення, а також кримінальним законом, однак можливості їх застосування обмежені і, у свою чергу, пов'язані з низкою теоретичних і практичних правових проблем, висвітлення яких виходить за предметні межі цієї статті.

3. За посадовими особами господарського товариства закріплено обов'язок зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію товариства, а її розголошення тягне для зазначених осіб настання відповідальності, передбаченої чинним законодавством України й установчими документами товариства. Коло посадових осіб окреслено в ч. 2 ст. 89 ГК і включає голову і членів виконавчого органу, голову ревізійної комісії (ревізора), а в разі створення ради товариства (спостережної ради) -- голову і членів останньої.

У зміст даного обов'язку посадових осіб товариства включається широке коло дій, необхідних для комплексного і всестороннього забезпечення збереження конфіденційності комерційної таємниці від усіх можливих інформаційних загроз. Однак, покладаючи на посадових осіб обов'язок зберігати комерційну таємницю, закон (за буквального розуміння) не передбачає відповідальності за невиконання ними цього обов'язку.

Крім того, наведена вимога законодавства до посадових осіб господарських товариств, хоч і виступає важливим елементом правового режиму комерційної таємниці, не враховує особливості організаційно-правової структури та системи управління в окремих видах господарських товариств, внаслідок чого втрачає універсальність дії. (Це, у свою чергу, свідчить про недостатній рівень нормотворчої техніки, застосованої при розробці відповідної правової норми.)

Йдеться про повні та командитні товариства, управління якими здійснюється повними учасниками товариства. Законодавство не передбачає створення окремих органів для ведення справ повних і командитних товариств або для прийняття рішень щодо їх діяльності. Відтак, у господарських товари-ствах цих видів відсутні посадові особи, на яких закон покладає обов'язок зберігати комерційну таємницю. Учасники ж таких товариств, як зазначалось раніше, несуть лише обов'язок не розголошувати комерційну таємницю і, на жаль, не зобов'язані забезпечувати конфіденційність цієї таємниці в комплексі.

Зазначені прогалини законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств також можуть бути усунуті за допомогою відповідних положень в установчому документі товариства, а також за допомогою цивільно-правових договорів. У пригоді в даній ситуації також можуть стати положення концепції фідуціарних обов'язків менеджерів корпорацій, розроблені в теорії довірчих відносин1. До числа таких обов'язків, як відомо, належать обов'язки лояльності та конфіденційності.

З прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства» (далі -- Закон) набуває актуальності питання про новели та зміни, яких зазнає режим комерційної таємниці господарських товариств взагалі та акціонерних товариств зокрема після того, як Закон набуде чинності.

Положення цього Закону дійсно вносять зміни в регулювання відносин, які виникають з приводу комерційної таємниці акціонерних товариств. Водночас, ці зміни, у поєднанні зі спеціальним характером норм останнього позначаються й на загальній характеристиці законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств в Україні. Зокрема, модифікуються ознаки спільності законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств та єдності його джерельної бази -- ознаки, які були наведені на початку цієї статті. Дані властивості законодавчого режиму комерційної таємниці залишаються чинними для всіх інших видів господарських товариств в Україні, крім акціонерних товариств.

Законодавчий режим комерційної таємниці акціонерних товариств виходить з-під дії спільного для інших господарських товариств режиму в зв'язку з тим, що за Законом деякі складові цього режиму істотно відрізняються від аналогічних елементів у спільному режимі (в чому саме -- буде розкрито далі).

Ознака єдності джерельної бази зникне через те, що основним джерелом законодавчого режиму комерційної таємниці акціонерних товариств стає Закон, норми якого мають спеціальний характер, і положення ЦК та ГК, а також Закону «Про господарські товариства» в цій частині на акціонерні това-риства не поширюватимуться. Слід, однак, визнати, що причини такого зникнення більшою мірою є формальними за своєю природою, адже випливають суто з розташування правових норм в одному або в іншому нормативно-правовому акті, незважаючи на те, що за змістом деякі норми Закону та інших названих законів є ідентичними і дублюють одна одну.

Переходячи до результатів аналізу законодавчих змін у режимі комерційної таємниці акціонерних товариств, слід зробити ремарку, що правове регулювання інформаційних відносин в акціонерних товариствах відповідно до прийнятого Закону істотно еволюціонувало за всіма векторами інфор-маційних процесів у них. Вдосконалено правові засади побудови інформаційної інфраструктури акціонерного товариства, його прозорості для акціонерів та заінтересованих осіб, створено гарантії доступу до інформації, необхідної органам управління та посадовим особам товариства для виконання своїх функцій, вжито заходів до усунення можливостей зловживання інформаційними правами зі сторони акціонерів тощо. Що ж стосується зобов'язань з приводу комерційної таємниці, котрі, як зазначалось, гарантують належну та добросовісну реалізацію уповноваженими особами права на отримання інформації в господарських товариствах, то в їх регулюванні сталося значно менше змін, що свідчить про відносну стабільність законодавства у цій сфері.

Обов'язок акціонерів не розголошувати комерційну таємницю товариства не зазнав жодних змін, порівняно з аналогічним обов'язком учасників інших господарських товариств. Він покладається на всіх акціонерів товариства, незалежно від того, якими акціями вони володіють (простими чи привіле-йованими). Водночас, збереглись і старі недоліки -- в тому розумінні, що цей Закон прямо не забороняє акціонерам використовувати комерційну таємницю у своїх інтересах або інтересах третіх осіб, а також не зобов'язує їх вживати заходів щодо збереження конфіденційності комерційної таємниці товариства. Не отримали законодавчого вирішення проблеми збереження конфіденційності комерційної таємниці особою, яка припинила участь в акціонерному товаристві (відчужила акції). Однак, як і раніше, ці недоліки можуть бути усунуті за допомогою локального нормативно-правового та договірного регулювання.

А от обов'язок посадових осіб акціонерного товариства щодо комерційної таємниці зазнав істотних і, водночас, контроверсійних змін. З одного боку, розширено визначене в ГК коло посадових осіб, які несуть зобов'язання щодо комерційної таємниці товариства ex lege. До цього кола додано членів ре-візійної комісії, а також голову та членів іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

З іншого боку, обов'язок посадових осіб органів акціонерного товариства «зберігати» комерційну таємницю (ч. 5 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства») звужено лише до заборони її «розголошувати» (ч. 2 ст. 62 Закону). Цю зміну можна оцінити як послаблення законодавчої охорони комерційної таємниці акціонерних товариств.

Крім того, Закон формально не забороняє посадовим особам використовувати комерційну таємницю в своїх інтересах або інтересах третіх осіб, а також не зобов'язує цих осіб вживати заходів щодо збереження конфіденційності комерційної таємниці товариства2. Виняток становить лише той випадок, коли можливість ознайомитись з інформацією про діяльність товариства надана виконавчим органом товариства на вимогу інших органів та посадових осіб товариства в межах, встановлених законом, статутом і внутрішніми положеннями товариства. Особи, які при цьому отримали доступ до інформації з обмеженим доступом несуть відповідальність за її неправомірне використання (ч. 6 ст. 58 Закону).

Безпосередня згадка в Законі про принципи (кодекс) корпоративного управління стимулюватиме впровадження в акціонерних товариствах деяких загальноприйнятих в Європі та світі стандартів, які стосуються комерційної таємниці, в контексті інформаційної політики товариств. Так, відповідно до (рекомендаційних) Принципів корпоративного управління, затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 11 грудня 2003 р. № 571 інформаційна політика товариства повинна регулювати порядок визначення переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, їх збереження та доступ до них. Інформаційна політика товариства має передбачати розкриття додаткової інформації, оприлюднення якої не повинно порушувати права товариства на конфіденційну інформацію та комерційну таємницю, і створення надійної системи її захисту.

Важливу роль у системі охорони комерційної таємниці акціонерних товариств мають відігравати договори, які укладаються з членами органів управління товариства. Умови таких договорів затверджуються вищим за ієрархією органом управління і мають включати положення про конфіденційність інформації та комерційної таємниці. Водночас, слід пам'ятати, що ці договори, як правило, припиняються з припиненням повноважень члена органу управління. Тому для збереження за ним зобов'язань із конфіденційності комерційної таємниці товариства після припинення повноважень в органі управління бажано укладати окремий договір про конфіденційність з розширеними часовими межами дії.

Закон має деяке значення і для розвитку наукової дискусії про коло суб'єктів прав на комерційну таємницю. У ній обговорюється питання, чи можуть інші суб'єкти, крім суб'єктів господарювання та підприємництва (зокрема, держава, АР Крим, територіальні громади, фізичні особи), бути носіями прав на комерційну таємницю. У Законі держава та територіальні громади безпосередньо названі в числі можливих акціонерів товариства поряд з фізичними та юридичними особами (ч. 1 ст. 4). Як акціонери держава і територіальні громади мають право отримувати інформацію про господарську діяльність акціонерного товариства у встановленому законом та статутом порядку. Така інформація може включати також і відомості, що становлять комерційну таємницю товариства. Тому, нарівні з іншими акціонерами, держава і територіальні громади несуть обов'язок не розголошувати комерційну таєм-ницю товариства. Це дозволяє стверджувати, що в якості акціонерів держава і територіальні громади, маючи право на доступ до комерційної таємниці товариства та несучи обов'язок не розголошувати її, повноцінно діють у правовідносинах, що виникають з приводу набуття, здійснення та припинення прав на комерційну таємницю. Відтак, виключення держави і територіальних громад з кола суб'єктів прав на комерційну таємницю є необґрунтованим.

Підсумовуючи викладене, слід відзначити таке. Законодавчий режим комерційної таємниці господарських товариств в Україні визначає основні засади правового регулювання суспільних відносин, які опосередковують циркулювання конфіденційної комерційно цінної інформації серед учасників та посадових осіб товариств. Цей режим незмінно зберігає свої основні риси, висвітлені в цій статті, від дня набуття чинності Законом України «Про господарські товариства» та продовжує традиційно виконувати дві функції, а саме: 1) гарантування належного і добросовісного здійснення учасниками господарського товариства права на отримання інформації про діяльність товариства в цілях ефективного управління ним та 2) забезпечення виконання фідуціарних обов'язків лояльності і конфіденційності з боку посадових осіб органів управління товариства. Зміни, зумовлені прийняттям ЦК та ГК, а також Закону України «Про акціонерні товариства», суттєво не позначились на змістовому аспекті законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств в Україні, який залишається невід'ємно пов'язаним із загальним правовим режимом комерційної таємниці та відкритим для доповнення і конкретизації умов збереження комерційної таємниці в господарських товариствах на рівні установчих документів, локальних правових актів і договорів.

Размещено на Allbest.ru