Сучасний стан та перспективи вдосконалення нормативно-правового регулювання обігу зброї та вибухових речовин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан та перспективи вдосконалення нормативно-правового регулювання обігу зброї та вибухових речовин

А. В. Корнієць,

кандидат юридичних наук, викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ

Окреслено теоретичні та практичні проблеми використання термінів «зброя», «вибухові речовини» в чинному законодавстві України. Розглянуто основні похідні терміни цих дефініцій, запропоновано шляхи вирішення деяких проблем. адміністративний правовий зброя вибуховий

Адміністративно-правове регулювання обігу зброї та вибухових речовин вимагає системного підходу до нормативно-правового забезпечення всіх структурних елементів адміністративно-правових режимів: режимних правил, правового статусу суб'єктів і об'єктів правовідносин. Від узгодженості правових актів, що формують адміністративно-правові режими, залежить формування та здійснення певної дозвільної політики, яка повинна передбачати та прогнозувати шляхи розвитку суспільних відносин у цій сфері. Законодавча практика України склалася шляхом утворення адміністративно-правових режимів за допомогою ліцензування тих видів діяльності, здійснення яких може викликати порушення прав та законних інтересів громадян, заподіяння шкоди їхньому здоров'ю, загрозу обороні та національній безпеці держави. До таких видів належить діяльність, пов'язана з обігом зброї та вибухових речовин.

Проблеми правового регулювання обігу зброї та вибухових речовин є дуже актуальними на даному етапі розвитку України як демократичної правової держави. Адміністративно-правовий режим обігу зброї та вибухових речовин на сьогодні не є досконалим. Існує багато недоліків у вітчизняному законодавстві, які потребують негайного усунення.

Цьому питанню присвятили свої роботи такі вчені-правознавці, як: В. А. Гуменюк, І. П. Голосніченко П. Д. Біленчук, А. В. Кофанов, О. Ф. Сулява, Я. Ю. Кондратьев, О. М. Піджаренко, М. П. Федоров, О. С. Фролов тощо.

Метою даної статті є аналіз сучасного ста-ну нормативно-правового регулювання обігу зброї та вибухових речовин, визначення на основі цього перспективних пропозицій щодо його удосконалення. Незважаючи на це, сьогодні бракує досліджень у даній сфері. У працях зазначених авторів немає єдиного розуміння поняття ліцензійної діяльності щодо вибухових речовин, виникають дискусії з приводу прийняття Закону України «Про зброю». Це пояснюється тим, що законодавчі акти України, які регулюють обіг зброї, не містять визначення цього поняття, в них відсутня і класифікація, яка б охоплювала усе коло предметів, на яке має поширюватися відповідний адміністративно-правовий режим.

Щодо обігу зазначених речовин на сучасному етапі розвитку держави склалася певна система адміністративно-правового регулювання ліцензійної діяльності. Основу цієї системи становлять Конституція України, закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [1], «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» [2], «Про перевезення небезпечних вантажів» [3]. Крім цього, до даної системи належать закони України, що регулюють правовідносини, які виникають у процесі ліцензування конкретних видів діяльності, установлених Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Це такі закони України: «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» [4], «Про державний захист працівників суду і право-охоронних органів» [5], «Про міліцію» [6] тощо. Крім цього, невід'ємною складовою в утворенні адміністративно-правових режимів у сфері ліцензування є Кримінальний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс, закони України, укази та розпорядження Президента України Постанови Кабінету Міністрів України, відомчі накази. Перелік органів виконавчої влади, що здійснюють ліцензування, а також перелік їх повноважень у сфері обігу зброї та вибухових речовин регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» [7]. Вказаними нормативно-правовими актами визначається вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, порядок її здійснення, державний контроль у цій сфері, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства.

Застосування режиму ліцензування надає певні переваги керуючим суб'єктам. У його межах посилено державний контроль за діяльністю, що має публічний інтерес. Зазначений режим може бути реалізований як шляхом попереднього (на стадії видачі ліцензії), так і шляхом наступного контролю за дотриманням власниками ліцензійних умов, на підставі яких було видано дозвіл. Саме інститут ліцензування дозволяє державі запобігти виникненню потенційно небезпечної діяльності, не вводячи державну монополію на її здійснення й не обмежуючи цим свободу підприємництва. Відсутність заборони на зайняття певною діяльністю відповідає принципам сучасної держави. У той же час необхідність одержання дозволу (ліцензії) на здійснення такої діяльності забезпечує безпеку держави [8, с 59].

Адміністративно-правовий механізм забезпечення безпеки держави дозволяє застосовувати комплекс заходів, передбачених ліцензійними вимогами та умовами, що забезпечують відповідність здійснюваної діяльності. Безумовно, держава, установлюючи тверді вимоги щодо окремих фізичних і юридичних осіб, які займаються ліцензійними видами діяльності, змушена обмежувати їхні права в інтересах усього суспільства.

Ліцензійна діяльність у галузі виробництва вибухових матеріалів промислового призначення регулюється Постановою Кабінетом Міністрів України від 14 листопада 2002 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування», відповідно до якої ліцензії на здійснення діяльності у сфері виробництва вибухових матеріалів видаються Державним комітетом з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду [7].

Поряд із Державним комітетом з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, у сфері обігу вибухових речовин, на Міністерство внутрішніх справ (далі - МВС) України покладається обов'язок щодо видачі дозволів на придбання, зберігання та перевезення вибухових матеріалів. Відповідне повноваження закріплене в Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» (далі - Інструкція МВС), затвердженій наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622 [9]. Дана Інструкція МВС визначає завдання органів внутрішніх справ зі здійснення дозвільної системи, порядок видачі дозволів на придбання, зберігання, перевезення та використання зброї та вибухових речовин, контроль за об'єктами дозвільної системи, детальний порядок придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення і використання зброї та бойових припасів.

Що ж до обігу зброї, то на сьогодні саме Інструкція МВС, яка є лише внутрішнім документом правоохоронного відомства, регулює одну з найважливіших і найнебезпечніших сфер суспільних відносин у нашій державі.

Поряд з Інструкцією МВС існує безліч нормативно-правових актів, які певною мірою регулюють обіг зброї. Але, на превеликий жаль, у цій правовій базі відсутній головний документ - Закон України «Про зброю».

В Україні, починаючи з 1998 р., на розсуд народних депутатів було винесено 9 законопроектів про зброю. Але тільки на початку 2004 р. законопроект за номером 1171-д досяг у законодавчому процесі найбільш позитивних результатів - Верховна Рада України 4 березня 2004 р. прийняла цей законопроект у першому читанні, незважаючи на те, що Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності спільно з Кабінетом Міністрів України доопрацював зазначений законопроект, який був схвалений парламентом у першому читанні.

Новелою у цьому напрямі є законопроект «Про обіг зброї невійськового призначення», яким передбачається врегулювати питання набуття права власності на зброю невійськового призначення, особливості її зберігання, користування нею, спадкування та відчуження. Цей законопроект спрямований на посилення захисту життя та здоров'я, прав і свобод громадян, власності усіх форм, охорони громадського порядку і навколишнього природного середовища, створення умов для вій-ськово-патріотичного виховання молоді, розвитку вітчизняного збройового виробництва, стрілецького спорту, а також зміцнення міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю та незаконним розповсюдженням зброї [10].

У ньому наведено чітке законодавче визначення основних видів зброї, а також встановлено єдиний порядок придбання, зберігання, використання та застосування службової та цивільної зброї, здійснено більш детальну, порівняно із законопроектами «Про зброю», класифікацію зброї та боєприпасів, деталізовано види та типи зброї, які можуть знаходитися у власності громадян, спортивних, мисливських та інших організацій [11].

Враховуючи аналіз нормативно-правового регулювання обігу зброї, пропонуємо прийняти Закон України «Про зброю», який би регулював загальний порядок обігу всіх видів зброї, та Закон України «Про обіг зброї невійськового призначення», у якому деталізувалася б дозвільна процедура зазначеного в ньому виду зброї.

Закон України «Про зброю» за своєю сутністю та структурою не повинен вносити у правове поле України щось принципово нове. Він лише повинен систематизувати та вдосконалити ті норми, що на сьогодні передбачені в різних нормативно-правових актах, відомчих інструкціях тощо. Норми Закону України «Про зброю» повинні бути спрямовані на захист життя, здоров'я громадян, їх власності, запобігання незаконному розповсюдженню та обігу зброї, зміцнення міжнародного співробітництва з цих питань.

При цьому, на нашу думку, лише після прийняття Закону України “Про зброю» і визначення статусу підприємств з особливими статутними завданнями (та й у цілому врегулюванням питання цивільного обігу зброї в державі) можна розглядати питання про надання права користування вогнепальною зброєю окремим приватним структурам (наприклад банківським), суб'єктам господарювання тощо.

Тому першочерговим завданням є прийняття такого Закону України «Про зброю», який створить правову базу та надасть поштовх для розгляду інших законопроектів щодо права власності та користування зброєю.

Компетенція органів внутрішніх справ що-до видачі дозвільних документів у сфері обігу вибухових матеріалів регулюється Законом України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» [10], яким визначено повноваження МВС України щодо видачі дозволів на придбання, зберігання та перевезення вибухових матеріалів. Цей перелік обігу вибухових речовин, порівняно зі зброєю, дещо обмежений, оскільки до компетенції МВС України не належить видача ліцензії на виробництво вибухових матеріалів промислового призначення. Ця прерогатива, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» [7], віднесена до Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Аналіз цієї постанови свідчить про наявність певних суперечностей і часткової невідповідповідності у частині повноважень МВС України Законові України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення». Так, у Законі закріплено участь МВС України у розробці державних цільових програм з підвищення рівня безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами; погодження проектів нормативно-правових актів з питань забезпечення безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами; контроль за додержанням установленого законодавством порядку поводження з вибуховими матеріалами з метою запобігання їх незаконному обігу і використанню. Таким чином, на міністерство поширюються повно-важення щодо контролю за виробництвом матеріалів промислового призначення у частині запобігання незаконного обігу, підвищення рівня безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами. Інші дії з вибуховими матеріалами, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» [7] віднесені до повноважень Державним комітетом з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, який здійснює ліцензування певного виду господарської діяльності щодо виробництва вибухових речовин. Тобто, відповідно до даного нормативно-правового акта, МВС України не наділено ніякими повноваженнями щодо обігу вибухових речовин. У зв'язку з цим виникає необхідність у внесенні змін до вищезазначеної постанови в частині розширення повноважень МВС України щодо надання дозволу на виробництво вибухових матеріалів промислового призначення.

Очевидно, що вільний обіг вибухових матеріалів і речовин неприпустимий, оскільки неконтрольований допуск до них некваліфікованого або кримінально орієнтованого персоналу може викликати суспільно небезпечні наслідки, порушення законних інтересів громадян і держави в цілому. З метою недопущення протиправного використання вибухових матеріалів і речовин держава зобов'язана створити твердий адміністративно-правовий режим обігу вибухових матеріалів і речовин, установивши режимні правила, юридичні, організаційні, інформаційні, матеріально-технічні гарантії функціонування такого режиму, з відповідним розширенням повноважень органів внутрішніх справ у частині погодження ліцензійної процедури щодо виробництва вибухових матеріалів промислового призначення. Безумовно, у процесі реалізації адміністративно-правового режиму обігу вибухових матеріалів і речовин можуть бути обмежені права й свободи громадян, однак цей процес повинен здійснюватися тільки на підставі Закону України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення».

Стаття 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [1] визначає орган ліцензування як орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності. Таким чином, законодавець передбачив як суб'єкт правовідносин у сфері ліцензування конкретних видів діяльності тільки орган, який визначений Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» затверджений перелік органів виконавчої влади, що здійснюють ліцензування [7]. Відповідно до цієї постанови, ліцензування діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту понад 100 м/с покладається на Міністерство внутрішніх справ України. У свою чергу, виробництво вибухових матеріалів покладено на Держпромгірнагляд. Таким чином, відповідно до чинного законодавства, органи внутрішніх справ не можуть бути суб'єктами правовідносин у сфері ліцензійної діяльності, пов'язаної з обігом вибухових матеріалів.

Разом із тим, обіг вибухових матеріалів потребує твердого контролюючого, наглядового впливу з боку держави з метою запобігання суспільно небезпечним наслідкам охорони життя, здоров'я, інтересів громадян. Для вирішення такого завдання необхідно створити відповідні адміністративно-правові режими діяльності органів внутрішніх справ щодо ліцензійного обігу вибухових матеріалів, визначити види діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Установлений порядок ліцензійної діяльності щодо вибухових матеріалів промислового призначення за своєю правовою природою належить до адміністративно-технічного регулювання, оскільки правові норми, які регулюють дану діяльність, як правило, є технологічними, виробничими, встановлюють різного роду нормативи, вимоги до кваліфікації персоналу, дотримання заходів безпечного ведення робіт, що необхідно передбачити у чинних нормативно-правових актах.

Тому держава для забезпечення безпечного обігу вибухових матеріалів і речовин повинна розробити додаткову форму контролю щодо запобігання використання вибухових матеріалів з кримінальною метою. Органом, який здійснюватиме ліцензійну діяльність з виробництва вибухових матеріалів промислового призначення (при виробництві, зберіганні, поширенні, застосуванні, перевезенні), відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», може стати Міністерство внутрішніх справ України.

Література

1. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : закон України від 1 черв. 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

2. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності : закон України від 6 верес. 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 48. - Ст. 483.

3. Про перевезення небезпечних вантажів : закон України від 6 квіт. 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 28. - Ст. 222.

4. Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення : закон України від 23 груд. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 6. - Ст. 138.

5. Про державний захист працівників суд- і правоохоронних органів : закон України від 23 груд. 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. -№11. - Ст. 50.

6. Про міліцію : закон України від 20 груд. 1990 р. //Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. -№4. -Ст. 20.

7. Про затвердження переліку органів ліцензування : постанова Кабінету Міністрів України від 14 листоп. 2000 р. № 1698 // Урядовий кур'єр. - 2000. - 7 груд.

8. Богандов А. Б. Лицензионное право РФ: теория, законодательство, практика : монография / А. Б. Богандов. - М. : Эксмо, 2004. - 237 с.

9. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів : наказ Міністерства внутрішніх справ від 21 серп. 1998 р. № 622.

10. Про обіг зброї невійськового призначення : проект Закону України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=30944.

11. Мойсик В. До питання про важливість Закону «Про обіг зброї невійськового призначення» [Елек-тронний ресурс] / В. Мойсик. - Режим доступу : http://www.razom.org.ua/news/1921.

Размещено на Allbest.ru