Правове регулювання та проблеми ліцензування у сфері телекомунікації

Поняття ліцензії та ліцензування. Види діяльності у сфері телекомунікацій, що підлягають ліцензуванню. Дослідження проблем правового регулювання ліцензування у сфері телекомунікацій в порівнянні із досвідом країн Євросоюзу та Російської Федерації.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 10.04.2018
Размер файла 19,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ЛІЦЕНЗУВАННЯ У СФЕРІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ

Початок XXI ст. ознаменувався бурхливим розвитком галузі зв'язку, яка, у свою чергу, потребувала належного правового регулювання доступу до ринку телекомунікацій. Використання комунікаційних послуг у наш час є невід'ємною частиною життя кожної людини, а тому держава як організатор суспільних відносин повинна забезпечити використання телекомунікаційних послуг її громадянами виключно у правовому полі.

Для досягнення цієї мети органи державної влади використовують такі важелі, як контроль, нагляд та ліцензування окремих видів господарської діяльності. Так, Закон України «Про телекомунікації» [1] частинами 2, 3 ст. 42 закріплює види діяльності у сфері телекомунікацій, що підлягають ліцензуванню. У ньому подано визначення поняття ліцензії та ліцензування.

Ліцензія - це документ, що засвідчує право суб'єкта господарювання на здійснення зазначеного в ньому виду діяльності у сфері телекомунікацій протягом визначеного строку на конкретних територіях з виконанням ліцензійних умов. ліцензія ліцензування правовий телекомунікація

Ліцензування - це видача, переоформлення, продовження терміну дії, визнання недійсними, анулювання ліцензій, видача копій та дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов.

Питання ліцензування у сфері телекомунікацій досліджували такі правники, як С. Добрін, І. Стройко, А. С. Тітов [2-4]. Проте існує потреба дослідити проблеми ліцензування у сфері телекомунікацій та порівняти їх із досвідом країн Євросоюзу та Російської Федерації.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про телекомунікації» щодо безоплатного отримання рахунків за надані телекомунікаційні послуги» [5] встановлює новий вид ліцензованої діяльності у сфері телекомунікацій, який підлягає ліцензуванню, - надання в користування каналів електрозв'язку (канал електрозв'язку - це сукупність технічних засобів, призначених для перенесення електричних сигналів між двома пунктами телекомунікаційної мережі, який характеризується смугою частот та/або швидкістю передачі): місцевих, міжміських та міжнародних. До такого нововведення нечіткість формулювання п. 3 ч. 3 ст. 42 Закону України «Про телекомунікації» давала можливість вважати надання в користування каналів зв'язку складовою частиною надання послуг з технічного обслуговування й експлуатації телекомунікаційних мереж. Так з'явився новий вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, і це викликало певні заперечення та критику з боку суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері телекомунікацій, які вважали, що це призведе до подвійного ліцензування їх господарської діяльності. Разом із тим, постає питання про необхідність отримання нової ліцензії для тих суб'єктів господарської діяльності, які на час набуття законної сили новою нормою отримали ліцензії на надання послуг фіксованого телефонного зв'язку та, відповідно, надання послуг з технічного обслуговування й експлуатації телекомунікаційних мереж.

На нашу думку, встановлення нового виду діяльності, а саме надання в користування каналів електрозв'язку, яка підлягає ліцензуванню, не є актуальним, оскільки суб'єкт господарювання, що отримав ліцензію на надання послуг фіксованого телефонного зв'язку або надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, фактично та юридично вже може здійснювати вищевказані види діяльності. Тому нововведений п. 4 ч. 3 ст. 42 Закону України «Про телекомунікації» лише дублює попередні види діяльності у сфері телекомунікацій, що здійснюються суб'єктами господарювання на підставі ліцензій.

У своєму монографічному дослідженні І. Стройко [3] відзначає, що для операторів, які використовують кабельний зв'язок з метою надання телевізійних програм абонентам у рамках закону, необхідно отримати ліцензію на надання послуг з технічного обслуговування й експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж теле- та радіомовлення, дротового радіомовлення та телемереж у Національній комісії з питань регулювання зв'язку, а також ліцензію провайдера програмної послуги у Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. За такого стану справ операторам доводиться проходити потрійне ліцензування своєї діяльності.

Разом із тим, досвід інших країн, зокрема Росії, свідчить про наявність проблем ліцензування у сфері телекомунікацій. Основні колізії інституту ліцензування виклав С. Добрін [2]. Поряд із тим, що на початку XXI ст. у Росії також активно розвивався ринок зв'язку, у процесі становлення телекомунікацій виникали й певні проблеми. Зокрема, федеральний закон «Про зв'язок» передбачав необхідність щорічного затвердження урядом Російської Федерації переліку послуг зв'язку та ліцензійних умов, що виключило можливість органом, який видає ліцензії, самостійно переглядати види послуг зв'язку, що підлягають ліцензуванню. Відповідно до ст. 29 Закону «Про зв'язок» орган, що видає ліцензію, встановлює відповідно до переліку ліцензійних умов зміст самих ліцензійних умов, вносить до них зміни та доповнення. Збереження за органом ліцензування права встановлювати ліцензійні умови (навіть у рамках встановленого Кабінетом Міністрів РФ переліку), по суті, означає збереження практики вибіркового визначення кількості ліцензійних умов для операторів [4].

Що ж до принципів ліцензування послуг зв'язку в країнах Європи, то їх встановлює Директива Європейського Парламенту і Ради «Про спільну базу для загальних дозволів та індивідуальних ліцензій в сфері телекомунікаційних послуг» [6]. Як зазначає Є. Добрін, даний документ встановлює можливість діяльності операторів у загальних рамках дозволів та/або індивідуальних ліцензій. Загальні дозволи містять визначення органом регулювання загальнообов'язкових умов, які покликані забезпечувати:

1) захист користувачів та замовників послуг (попереднє погодження державними органами регулювання стандартного договору із замовниками, складання докладних рахунків, виконання процедури вирішення спірних питань, опублікування та повідомлення про будь-які зміни умов доступу);

2) надання відомостей про споживачів з метою розміщення цієї інформації в універсальних довідниках;

3) надання послуг екстреним службам тощо. За наявності загального дозволу оператору не потрібно отримувати будь-які попередні дозволи державних органів, щоб розпочати надання послуг зв'язку. Держави Європейського Союзу можуть вимагати від підприємства, яке має загальний дозвіл, до початку надання послуги повідомити органи регулювання про свій намір та надати інформацію про свої послуги. Таким чином, процедура отримання загального дозволу має характер повідомлення.

Однак, Директива Європейського Парламенту [6] передбачає закритий перелік випадків, за яких можуть видаватися індивідуальні ліцензії з метою:

а) дозволу на доступ до радіочастот або номерного ресурсу;

б) надання особливих прав стосовно до ступу до громадських чи приватних земель;

в) накладення на суб'єкта господарської діяльності, що оформлює ліцензію певних зобов'язань, зокрема вимоги надання загально-доступних послуг;

г) накладення особливих зобов'язань відповідно до правил Європейського Союзу, що стосуються конкуренції (коли власник ліцензії має більшу ринкову частку в сегментах громадських мереж зв'язку та надання загально доступних послуг).

Отже, можемо зробити висновок про те, що в країнах Європейського Союзу ліцензійна система гармонійно співіснує із дозвільною системою, що значно спрощує порядок оформлення (отримання дозволу) та діяльності (надання певних послуг) суб'єктом господарювання у сфері телекомунікацій.

На початку 2006 р. позитивні зрушення ліцензування ринку телекомунікації відбулися у сфері надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку в України. Мова йде про Рішення Національної комісії з питань регулювання зв'язку України «Про затвердження Ліцензійних умов здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку» [7]. Прийняття такого документа вимагали безпосередньо статті 42 та 44 Закону України «Про телекомунікації», бо саме відсутність ліцензійних умов не давала правової можливості розвиватися суб'єктам господарської діяльності, що надають послуги мобільного зв'язку, а відтак і ринкові телекомунікацій. Це, у свою чергу, при-зводило до порушення законодавства у сфері використання радіочастотного ресурсу та телекомунікації.

Ліцензійні умови - це нормативно-право-вий акт, що містить вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних, технологічних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при здійсненні діяльності в сфері телекомунікацій, що підлягає ліцензуванню.

Разом із тим слід відзначити жорсткість вимог до оформлення документів, що подаються для одержання ліцензії. Такі вимоги дозволяють державним органам, що здійснюють ліцензійну діяльність у сфері телекомунікацій, максимально продуктивно реалізовувати принцип законності в діяльності суб'єктів господарювання з надання телекомунікаційних послуг споживачам. Серед них: наявність не менше 30 % працівників, які мають базову вищу освіту в галузі інформаційно-комунікаційних технологій та досвід роботи у сфері телекомунікацій не менше одного року; наявність документів, що підтверджують фінансову можливість суб'єкта господарювання здійснювати діяльність у сфері телекомунікацій з надання послуг мобільного телефонного зв'язку тощо. Проте ст. 45 Закону України «Про телекомунікації» встановлює вичерпний перелік документів, що повинен надати суб'єкт господарювання до Національної комісії з питань регулювання зв'язку України для отримання ліцензії та забороняє вищевказаному органу державної влади вимагати від ліцензіата інші документи, які не передбачені Законом України «Про телекомунікації».

Ліцензійні умови, що закріплені в Рішенні Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, встановлюють закритий перелік кваліфікаційних, організаційних та технологічних вимог до суб'єкта господарювання, який надає послуги мобільного телефонного зв'язку. Проте, на відміну від законодавства Російської Федерації, за яким орган, що видає ліцензії, не має правових основ для внесення будь-яких змін до ліцензійних умов, п. 4.2 Рішення [7] надає можливість Національній комісії з регулювання зв'язку України включати до окремих ліцензій особливі умови, які не суперечать законодавству. Особливі умови містять обов'язкові для виконання конкретним ліцензіатом додаткові умови щодо здійснення діяльності за ліцензією, не визначені п. 4.1 Рішення. Таким чином, орган державної влади при видачі ліцензії суб'єкту господарювання може оперативно корегувати конкретні ліцензійні умови в конкретних ліцензіях, не втрачаючи разом з тим можливості здійснювати опосередкований контроль за діяльністю ліцензіата.

Пункт 1.4 Рішення вимагає від суб'єктів господарювання, які надають послуги мобільного телефонного зв'язку, наявності ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України, ліцензії на здійснення відповідного виду діяльності у сфері телекомунікацій, а також відповідних дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів. Сама ліцензія на здійснення відповідного виду діяльності надає право суб'єкту господарської діяльності надавати послуги мобільного телефонного зв'язку, здійснювати технічне обслуговування та експлуатацію мереж мобільного зв'язку та каналів електрозв'язку (п. 1.8 Рішення). Виходячи з викладеного вище, можемо констатувати відсутність необхідності ліцензіату (оператору, провайдеру) звертатися до Національної комісії з питань регулювання зв'язку України за отриманням ліцензії з надання послуг з технічного обслуговування й експлуатації телекомунікаційних мереж та за ліцензією з надання в корист3вання каналів електрозв'язку (пункти 3, 4 ч. ст. 42 Закону України «Про телекомунікації»).

Одним із позитивних зрушень стало прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про телекомунікації» щодо безоплатного отримання рахунків за надані телекомунікаційні послуги [2]. У даному нормативно-правовому акті йдеться про право кожного споживача на безкоштовне отримання рахунків за фактично надані телекомунікаційні послуги. Проте, як вдало зауважує І. Стройко [3, с 16], мета, яку ставив законодавець перед нововведенням, не була досягнута головним чином через те, що завданням Закону України «Про внесення змін до Закону країни «Про телекомунікації» було встановлення на законодавчому рівні заборони операторам та провайдерам телекомунікаційних послуг стягувати оплату за розшифрування суми за фактично надані послуги. Оскільки на рівні Закону не було встановлено обов'язку оператора чи провайдера телекомунікаційних послуг розшифровувати виставлені рахунки безкоштовно, ви-никла ситуація, за якої передбачено заборону стягнення коштів за розшифрування рахунку за фактично надані телекомунікаційні послуги, а обов'язок надавати безкоштовно споживачеві таку інформацію не встановлено. Тому більшість операторів та провайдерів телекомунікаційних послух скористалися такою колізією норми права і не здійснюють для своїх споживачів безкоштовного розшифрування рахунку за надані послуги. Однак права споживачів захищає п. 3.16 Рішення [7], який зобов'язує ліцензіата (оператора, провайдера) надавати споживачам необхідну, доступну, достовірну, своєчасну та вичерпну інформацію щодо телекомунікаційних послуг, які надають він або його провайдери, інформацію про себе як виконавця послуг та своїх провайдерів, наявність відповідних ліцензій та іншу інформацію, необхідну для укладання договору про надання телекомунікаційних послуг. Надана ліцензіатом інформація повинна забезпечувати споживачеві можливість свідомого вибору послуг та контролю за їх виконанням.

З іншого боку, необхідно враховувати й технічну можливість або відсутність такої можливості устаткування телекомунікаційної мережі розшифровувати надані послуги. Логічним вирішенням цієї ситуації могло б стати право органу, що надає ліцензію суб'єктові господарської діяльності для здійснення телекомунікаційних послуг, вимагати у ліцензіата (оператора, провайдера) технічної можливості розшифрування рахунків за фактично надані послуги. Таким чином, законодавець встановив би обов'язок суб'єкта господарської діяльності для отримання ліцензії довести свою технічну спроможність повноцінно надавати телекомунікаційні послуги споживачам та разом із тим унеможливив би фінансові зловживання під час надання рахунків за телекомунікаційні послуги.

Що стосується змін, внесених законодавцем до п. 16 ст. 32 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про телекомунікації», то тут можна відзначити, що нова редакція вищевказаного Закону передбачає право споживача за його особистим зверненням до оператора, провайдера, що надає телекомунікаційні послуги, та з урахуванням технічної можливості обладнання телекомунікаційної мережі отримати розшифрування рахунку за фактично надані послуги за рахунковий період, до якого споживач має претензії. При цьому у розшифрованому рахунку вказується номер абонента, якого викликав споживач, вид послуги, час початку і закінчення кожного сеансу зв'язку, обсяг наданих послуг, суми коштів до сплати за кожний сеанс зв'язку. Отже, буквально розуміючи зміст цієї норми, можна зробити висновок про те, що мова йде лише про телефонний зв'язок. Тоді постає питання про можливість отримання детальної інформації про рахунок за фактично надані послуги кабельного телебачення, інтернету та інших телекомунікаційних послуг, що можуть надавати провайдери.

Наступним спірним питанням, на яке доречно вказує І. Стройко [3, с 16], проте не пропонує його вирішення, є тлумачення слів п. 16 ст. 32 Закону «особисте звернення споживача». На нашу думку, особистим зверненням є безпосереднє звернення людини до відділу обслуговування споживачів оператора чи провайдера. Слід зазначити, що про написання заяви чи інші подібні дії мова не йде. Якщо споживачем є фізична особа, то в такій ситуації проблем не виникає: споживач за наявності посвідчення особи в усній формі звертається до суб'єкта господарської діяльності, який надає телекомунікаційні послуги, та, як результат, отримує детальну інформацію про рахунок за певний період користування послугами. На питання про дії споживача-юридичної особи в цьому випадку п. 16 ст. 32 Закону відповіді не дає. А тому пропонуємо змінити зміст вищезгаданої норми та викласти її такій редакції: за письмовою заявою споживача та за наявності документа, що посвідчує особу (паспорт для фізичних осіб, довіреність та паспорт для юридичних осіб), з урахуванням технічної можливості обладнання телекомунікаційної мережі нарахована до сплати сума за надані послуги повинна бути розшифрована тільки за той рахунковий період, до якого споживач має претензії, із зазначенням номера абонента, якого викликав споживач, виду телекомунікаційної послуги, часу початку і закінчення кожного сеансу зв'язку (телекомунікаційної послуги), обсягу наданих телекомунікаційних послуг, суми коштів до сплати за кожний сеанс зв'язку (комунікації).

Підводячи підсумки, слід відзначити, що останнім часом законодавець робить чіткі та поступові кроки до гармонізації правового регулювання у сфері зв'язку й телекомунікацій зокрема. Це свідчить про увагу до галузі, що тільки розпочинає свій розвиток і становлення. Проте незважаючи на здобутки у даній сфері, законодавство в цій галузі потребує подальшого вдосконалення.

Література

1. Про телекомунікації: закон України від 18 листоп. 2003 р. № 1280-IV // Офіційний вісник України. - 2003. -№ 51. -Ст. 2644.

2. Добрин С. Обзор отдельных аспектов российского законодательства в области телекоммуникаций / Сергей Добрин // Мобильные телекоммуникации. - 2006. - № 9. - С. 29-34.

3. Стойко И. Новое означает лучшее? / Ирина Стройко // Юридическая практика. - 2006. - № 17. -С. 1, 1617.

4. Титов А. С. Лицензирование в области связи в современных условиях / А. С. Титов // IKS -on-line. -2006. -№ 7. -С. 44-48.

5. Про внесення змін до Закону України «Про телекомунікації» щодо безоплатного отримання рахунків за надані телекомунікаційні послуги : закон України від 19 січ. 2006 р. № 33 80-IV // Офіційний вісник України. - 2006. - № 6. - Ст. 288.

6. Про спільну базу для загальних дозволів та індивідуальних ліцензій в сфері телекомунікаційних послуг : директива Європейського Парламенту і Ради від 10 квіт. 1997 р. № 97/13/ЄС [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

7. Про затвердження Ліцензійних умов здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку: рішення Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 26 січ. 2006 р. № 179 // Офіційний вісник України. - 2006. -№ 8. - Ст. 465.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Принципи ліцензування господарської діяльності, державний вплив на економічні процеси у країні. Основні важелі правового регулювання, що використовуються державою у сфері господарювання, економічні й адміністративні методи. Критерії ліцензування.

    реферат [21,7 K], добавлен 07.04.2011

  • Дослідження правового регулювання ліцензування господарської діяльності в Україні. Визначення поняття ліцензування та характеристика його ознак. Ліцензування певних видів господарської діяльності. Дослідження ліцензування як правового інституту.

    курсовая работа [29,9 K], добавлен 03.03.2010

  • Поняття ліцензування - засобу державного впливу на господарську діяльність, що використовується в цій якості поряд з іншими засобами державного регулювання економіки. Методи державної діяльності в сфері ліцензування та завдання органів, що її здійснюють.

    реферат [20,8 K], добавлен 21.11.2010

  • Нормативно-правові джерела врегулювання відносин у паливно-енергетичній сфері. Особливості ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, транспортування нафти магістральним трубопроводом, постачання і зберігання природного газу.

    контрольная работа [39,8 K], добавлен 27.12.2011

  • Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Основні дані, які повинні міститися у заяві про видачу ліцензії. Підстави для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії. Поняття підприємництва та некомерційної господарської діяльності.

    контрольная работа [21,0 K], добавлен 14.10.2012

  • Застосування до навколишнього середовища системи ліцензування. Мета, види екологічного ліцензування. Принципи державної політики України у цій сфері. Екологічне нормування і стандартизація. Добровільна і обов’язкова сертифікація. Екологічна експертиза.

    презентация [60,7 K], добавлен 12.02.2014

  • Державне регулювання підприємницької діяльності: його поняття та проблемні моменти. Основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів. Порядок та термін реєстрації, підстави для її скасування. Ліцензування, стандартизація та сертифікація.

    курсовая работа [36,0 K], добавлен 05.12.2009

  • Поняття та юридичне значення ліцензування. Види діяльності, що потребують ліцензування та органи, що його здійснюють. Порядок одержання ліцензій. Призупинення та анулювання ліцензій.

    курсовая работа [29,7 K], добавлен 16.12.2002

  • Ліцензування як один із засобів державного регулювання. Аналіз правоутворюючого значення ліцензії. Підстави для прийняття рішення про анулювання ліцензії як санкції за порушення вимог ліцензійного законодавства. Аналіз положень Закону про ліцензування.

    реферат [19,6 K], добавлен 07.04.2011

  • Особливості законодавчого регулювання надання послуг у сфері освіти країн Європейського Союзу та інших країн Центральної Європи. Система законодавства про освіту країн СНД. Практика застосування правового регулювання сфери освіти у США та країн Азії.

    дипломная работа [258,1 K], добавлен 08.08.2015

  • Поняття завдання правового регулювання в сфері інформаційних відносин. Поняття правового регулювання і комп'ютерної програми. Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права. Проблеми в законодавчій регламентації інформаційних відносин.

    презентация [70,6 K], добавлен 19.02.2015

  • Загальна характеристика ліцензування і порядок обороту алкогольної продукції на території України. Особливості видачі ліцензії на право торгівлі алкогольною продукцією. Аналіз законодавства і державне регулювання сфери обороту алкогольної продукції.

    дипломная работа [107,1 K], добавлен 11.01.2011

  • Поняття та етапи проведення процесу ліцензування, права та обов’язки сторін згідно укладеного договору. Визначення питань, які слід враховувати, укладаючи відповідну ліцензійну угоду. Методика управління процесом ліцензування після підписання угоди.

    реферат [17,4 K], добавлен 03.08.2009

  • Теоретичні засади створення фінансових установ в Україні. Особливості співвідношення понять "створення" та "державна реєстрація" фінансових установ, сутність ліцензування їх операцій. Правові основи створення банків в Україні та ліцензування їх операцій.

    магистерская работа [173,7 K], добавлен 14.03.2010

  • Правова характеристика договору підряду на капітальне будівництво згідно норм Цивільного законодавства. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність працівників в Трудовому кодексі України. Правове регулювання ліцензування в будівельній діяльності.

    контрольная работа [37,1 K], добавлен 24.03.2011

  • Поняття та сутність іноземних інвестицій в Україні, як об’єкту правовідносин в сфері інвестування. Механізм правового регулювання та основні категорії в сфері іноземного інвестування. Перспективи розвитку правового регулювання інвестицій в Україні.

    дипломная работа [117,8 K], добавлен 14.02.2007

  • Поняття та види автотранспортних перевезень. Особливості організації та легітимації перевезень в Україні. Ліцензування та сертифікація автоперевезень. Договір перевезень вантажів автомобільним транспортом: проблеми та тенденції правового регулювання.

    дипломная работа [188,2 K], добавлен 26.08.2010

  • Поняття та принципи рекламної діяльності та її правове забезпечення. Інформаційна політика держави в сфері реклами, її історичні аспекти. Види суб’єктів рекламної діяльності за законодавством. Питання правового регулювання захисту суспільної моралі.

    дипломная работа [155,2 K], добавлен 21.07.2009

  • Різні точки зору вчених на поняття, роль й місце державних управлінських послуг у механізмі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Міжнародний досвід та нормативно-правове регулювання адміністративних послуг, їх класифікація.

    курсовая работа [52,1 K], добавлен 30.07.2011

  • Правове забезпечення розвитку підприємництва на сучасному етапі в Україні. Суб’єкти, об’єкти, ліцензування підприємницької діяльності. Дослідження організаційно-правових форм підприємств в Україні. Зміст та структура установчих документів підприємства.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 27.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.