Підстави та строки адміністративного затримання особи органами внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підстави та строки адміністративного затримання особи органами внутрішніх справ

Галабурда Н.А., ад'юнкт кафедри адміністративного права та адміністративного процесу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Адміністративне затримання особи є одним із найпоширеніших заходів адміністративного примусу, що належить до групи заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Аналітичні матеріали адміністративно-деліктної практики органів внутрішніх справ свідчать, що адміністративне затримання особи застосовується в 60% випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності [1]. Це пояснюється, з однієї сторони, доцільністю та практичною спрямованістю такого заходу адміністративного примусу, з іншої - широтою правових приводів його застосування.

В той же час відсутність чіткого регулювання процесуального порядку застосування адміністративного затримання, а саме: приводів та підстав застосування, строків та порядку їх відрахування, призводить до порушення порядку застосування адміністративного затримання, наслідком чого є порушення прав і свобод громадян.

У зв'язку з цим актуальним науковим завданням вбачається на основі дослідження процесуального порядку застосування органами внутрішніх справ адміністративного затримання особи визначити підстави та строки адміністративного затримання та виробити конкретні пропозиції щодо його удосконалення.

Мета даної статті полягає у вирішенні наукового завдання щодо з'ясування сутності, підстав та строків адміністративного затримання особи органами внутрішніх справ та розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення порядку його застосування.

Науковий доробок проблемних питань, що розглядаються та вирішуються в статті, складають праці вчених-адміністративістів. Зокрема, наукові праці 60-80-х рр. минулого століття Д.М. Бахраха, І.І. Веремеєнка, М.І. Єропкіна, О.П. Клюшніченка, О.П. Коренєва, В.М. Манохіна, М.Я. Маслєннікова, О.П. Шергіна, В.А. Юсупова, О.М. Якуби та ін. Це стосується також праць провідних вітчизняних вчених-адміністративістів, таких як О.М. Бандурки, Ю.П. Битяак, А.С. Васильєав, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, О.І. Остапенка, М.М. Тищенка та ін.

Адміністративне затримання як захід забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення полягає в примусовому короткочасному обмеженні волі, дій і пересування особи, яка підозрюється у вчиненні адміністративного проступку.

На відміну від доставлення, адміністративне затримання може застосовуватися міліцією не за будь-яке адміністративне правопорушення, а лише за деякі з них, перераховані в ст. 262 КпАП, - при вчиненні дрібного хуліганства, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України [2]. Перелік цих правопорушень можна визначити як підстави для застосування адміністративного затримання.

На думку А.Т. Комзюка, наведена норма закону не відповідає потребам практики припинення адміністративних проступків, міліція повинна мати право застосовувати адміністративне затримання в усіх випадках, коли на неї покладається складення протоколів про ці проступки (ст. 255 КпАП). Оскільки з цією метою допускається доставлення порушника, автор допускає, що логічно було б передбачати його затримання на певний час, необхідний для складення протоколу. Адже без цього скласти протокол практично неможливо [3]. Така думка є слушною, та все ж, на нашу думку, неможливо обмежити в часі складання процесуальних документів по факту вчинення правопорушення (протоколу, пояснення особи, що підозрюється у скоєнні правопорушення, пояснень свідків та ін.), тим більше, що існує загальний строк адміністративного затримання, що у відповідності до ч. 1 ст. 263 не може тривати більше трьох годин.

Існують певні процесуальні проблеми щодо визначення моменту початку строку адміністративного затримання. В науковій літературі неодноразово зверталась увага на необхідність його визначення. Так, А.Т. Комзюк зазначає, що закон не встановлює порядок обчислення строку адміністративного затримання у випадках, коли особа спочатку доставляється в штаб громадського формування з охорони громадського порядку чи в інше приміщення, а вже потім - у міліцію [3]. Він підтримує висловлену авторами Науково-практичного коментаря до Кодексу України про адміністративні правопорушення під редакцією А.С. Васильєва думку про те, що моментом затримання в цих випадках необхідно вважати перше доставлення [4].

На нашу думку, моментом початку строку адміністративного затримання слід вважати час виявлення адміністративного правопорушення, що стало підставою адміністративного затримання. Процесуальною фіксацією початку часу адміністративного затримання має стати зазначення його в протоколі адміністративного затримання, що повинен складатися в усіх випадках застосування такого заходу забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Як було зазначено, адміністративне затримання застосовується у випадку вчинення окремих правопорушень, перелік яких визначений в ст. 262 КУпАП. Однак слід визнати, що вказана норма потребує постійного доповнення окремими складами правопорушень, які вводяться до Особливої частини КУпАП. Як вірно зазначає А.Т. Комзюк, нинішнє законодавство про адміністративні правопорушення не допускає затримання осіб, які вчинили, наприклад, дрібне розкрадання, незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель тощо, хоча не викликає сумніву необхідність встановлення права на його застосування в цих випадках. Однак закон «Про міліцію» (п. 5 ст. 11) не дає переліку адміністративних правопорушень, при вчиненні яких осіб може бути затримано, крім цього передбачається затримання з метою розгляду справи по суті [5]. Ця норма не співпадає з правилами ст. 262 КпАП, хоча її зміст більше відповідає потребам практичної діяльності міліції з охорони правопорядку.

Удосконалення процесуального порядку застосування адміністративного затримання вбачається нами в необхідності закріплення терміну його здійснення в залежності від підстав затримання. Так, доцільно нормативно закріпити положення, відповідно до якого адміністративне за-тримання строком до трьох годин може здійснюватись у всіх випадках виявлення адміністративного правопорушення, а строком більше ніж на три години - у випадку вчинення правопорушення, санкція за яке передбачає застосування адміністративного арешту до розгляду та вирішення справи в суді. Це буде абсолютно доречним з декількох підстав. По-перше, термін адміністративного затримання враховується в строк адміністративного арешту. По-друге, це виключить можливість ухилення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, від явки до суду та подальшого відбування адміністративного арешту за його рішенням. Існування проблеми ухилення від відбування адміністративного арешту особами, до яких застосовувалось адміністративне затримання, підтверджується результатами адміністративно-деліктної практики. Так, 70% осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, знаючи, що санкція порушеної ними норми передбачає адміністративний арешт, після оформлення протоколу про адміністративне правопорушення та інших процесуальних документів не з'являлись до суду з метою ухилення від відбування адміністративного арешту [1].

Адміністративне затримання суттєво обмежує права громадян, у зв'язку з чим важливе точне додержання його строків. Як правило, воно не може перевищувати трьох годин.

Крім загального правила, ч. 3 ст. 263 КпАП передбачає випадки, коли допускається затримання порушника до розгляду справи. Це вчинення дрібного хуліганства, злісної непокори, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, виявлення неповаги до суду (справи розглядаються протягом доби), порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, торгівлі з рук у невстановлених місцях (розглядаються протягом трьох діб). Варто зазначити, що в Законі «Про міліцію» із перерахованих випадків вказано лише на злісну непокору, що, звичайно, не можна визнати правильним.

Ще один виняток КпАП передбачає для затримання осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Їх може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках - для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу. Очевидним є той факт, що у випадку адміністративного затримання осіб, які вчинили дані правопорушення, їх необхідно утримувати до часу проведення експертизи та отримання її результатів (хоча б і попередніх). Так, виходячи з практики кримінально-процесуального порядку притягнення до відповідальності за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, експертиза щодо встановлення виду наркотичного засобу та їх кількості проводиться в строки, що встановлюються керівником експортної установи, але не більше ніж десять днів [6; 7]. Враховуючи те, що в адміністративно-деліктному законодавстві не врегульовано процесуальний порядок проведення експертиз, експертизи в справах про адміністративні правопорушення здійснюються з урахуванням кримінально-процесуального законодавства. Таким чином, адміністративне за-тримання особи, яка порушила правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може в окремих випадках здійснюватись до десяти діб.

При здійснені адміністративного затримання у строк понад три години, на нашу думку, повинні дотримуватись такі вимоги. По-перше, адміністративне затримання не повинно підмінятись затриманням підозрюваного у вчинені злочину, що не може тривати більше сімдесяти двох годин [8]. Неузгодженість адміністративно-деліктного та кримінального законодавства щодо строків та приводів адміністративного затримання та затримання підозрюваного у вчинені злочину призводить до суттєвих порушень законодавства, про що свідчать матеріали прокурорського нагляду за дотриманням законності у проваджені кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення. Зокрема, у випадку необхідності затримання підозрюваного у вчинені злочину, коли в строк сімдесят дві години органам досудового слідства не вдалось зібрати докази для порушення кримінальної справи, а звільнення особи є недоречним за явною причетністю до вчинення злочину, складається протокол, наприклад, про злісну непокору законній вимозі працівника міліції або нецензурну лайку у громадському місці, що кваліфікується як дрібне хуліганство. З огляду на ч. 4 ст. 263 КУпАП, вчинення даних правопорушень є підставою для адміністративного затримання особи до розгляду справи суддею або начальником органу внутрішніх справ. Таким чином подовжується строк затримання особи, що підозрюється у вчиненні злочину, засобами адміністративно-деліктного законодавства.

По-друге, норма адміністративно-деліктного законодавства, що зобов'язує особу, яка здійснює провадження у справах про адміністративне правопорушення, повідомляти прокурора про адміністративне затримання, що здійснюється до трьох діб, або санкції у випадку необхідності затримання особи до десяти діб, не відповідає Конституції України, зокрема ч. 2 ст. 29 в якій зазначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду [9]. Якщо враховувати те, що як тримання під вартою, арешт, так і адміністративне затримання особи передбачає обмеження волі та можливості вільного пересування, то рішення про їх застосування повинен давати суд. Тому вважаємо, що настав час коли норми щодо адміністративного затримання повинні відповідати принципу законності та бути орієнтовані на захист прав та законних інтересів громадян. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне внести зміни до статті 263 КУпАП, відповідно до яких осіб, які підозрюються у вчинені правопорушень, може бути затримано на строк від двадцяти чотирьох до двісті сорока годин винятково за рішенням суду.

До розгляду справи суддею може бути затримано також осіб, які незаконно перетнули державний кордон України, порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях.

Особливий порядок обчислення строку адміністративного затримання встановлено щодо іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України. У відповідності до ч. 4 ст. 263 КУпАП таких осіб може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України. Однак ця норма не узгоджується з іншими нормами КУпАП, що встановлюють підстави та порядок адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства. Так, ч.1 статті 203 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України. Компетенцією щодо складення протоколу про зазначені адміністративні правопорушення, відповідно до п.1 ч.2 ст. 255 КУпАП, та щодо застосування адміністративного затримання, відповідно до п.1 ч.2 ст.262 КУпАП, наділені посадові особи органів внутрішніх справ. Таким чином, останнє речення ч. 4 ст. 263 КУпАП доцільно викласти в такій редакції: «Іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу внутрішніх справ чи Державної прикордонної служби».

Особливий порядок обчислення строку адміністративного затримання встановлено для правопорушників, які перебувають у стані сп'яніння. Час їх перебування до витвереження в приміщенні органу внутрішніх справ у строк адміністративного затримання не зараховується, цей строк обчислюється лише з моменту витвереження зазначених осіб. Однак у законодавстві не визначено, хто визначає стан сп'яніння особи та момент її витвереження. Очевидним є те, що таку оцінку повинен давати медичний працівник (фахівець з відповідного напрямку медицини - лікар-нарколог) або працівник міліції, але за чітко визначеними та нормативно закріпленими критеріями стану сп'яніння. Останні, на жаль, не визначені, хоча необхідність їх розробки та нормативної регламентації обумовлена потребами адміністративно-деліктної практики. Потреба таких критеріїв особливо відчувається в практичній діяльності підрозділів Державної автомобільної інспекції при виявленні та затриманні осіб, що керують транспортним засобом у стані сп'яніння. Підводячи підсумок дослідженню підстав та строків адміністративного затримання особи органами внутрішніх справ, слід зазначити наступне. Слід вирізняти підстави та приводи адміністративного затримання особи органами внутрішніх справ. Підставами адміністративного затримання є вчинення адміністративних правопорушень, перелік яких визначений в ст. 262 КУпАП. Приводами адміністративного затримання є: необхідність забезпечення своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом; забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

Строк адміністративного затримання особи органом внутрішніх справ повинен бути чітко визначений в КУпАП і залежати, по-перше, від ступеня суспільної шкідливості адміністративного правопорушення та виду адміністративного стягнення за його вчинення; по-друге, від процесуальної доцільності провадження у справі про адміністративне правопорушення. При цьому повинні чітко визначатись на законодавчому рівні підстави та процедури його встановлення та подовження.

адміністративний затримання особа процесуальний

Список використаної літератури

Аналітичні дані результатів діяльності служб та підрозділів Департаменту громадської безпеки МВС України у 2008 році. - К.: ДГБ МВС України.

Кодекс України про адміністративні правопорушення // ВВР УРСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1122.

Комзюк А.Т. Законність застосування міліцією доставлення і адміністративного затримання правопорушників // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод і обов'язків: Науковий збірник. - Х.: Українська академія управління при Президентові України (Харківський філіал), 2000. - С. 151-156.

Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий) / Под общ. ред. А.С. Васильева. - Х.: ООО «Одиссей», 2000.

Комзюк А.Т. Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення: система та компетенція міліції щодо їх застосування // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.13. - Х.: Ун-т внутр. справ, 2001. - С. 107-113.

Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 року // ВВР. - 1994. - № 7. - Ст. 17.

Про затвердження Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України: Наказ МВС України від 30 серпня 1999 р. № 682.

Кримінально-процесуальний кодекс України // ВВР УРСР. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

Конституція України // ВВР - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Размещено на Allbest.ru