Поняття "шаріат" та "фікх" та їх співвідношення у мусульманському праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОНЯТТЯ «ШАРІАТ» ТА «ФІКХ» ТА ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ У МУСУЛЬМАНСЬКОМУ ПРАВІ

Х.М. Войтович

Анотація

Шляхом аналізу понять «шаріат» та «фікх» проводиться їх розмежування та встановлюються характерні особливості кожного з них, з'ясовується їх співвідношення у системі мусульманського права.

Ключові слова: іджма, кіяс, мазхаб, мусульманське право, фікх, шаріат.

Постановка проблеми

Мусульманське право - це феномен, який не має аналогів. Жодна інша правова система світу не схожа на мусульманську. Особливість її полягає у тому, що і сьогодні релігійні норми э основним регулятором суспільного життя, як і в період становлення правової системи мусульманських держав. Саме релігія - основа сучасного законодавства у державах, в яких офіційно визнано державною релігією іслам. Згідно з релігійним вченням було сформовано правові системи сучасних мусульманських країн. Релігія стала базою для побудови та подальшого вдосконалення законодавства, як того вимагає час. Ще одна характерна особливість мусульманського права полягає у тому, що вивчати право на мусульманському ґрунті без знання ісламу неможливо. Однак і саму релігію можна вивчати через дослідження права.

Кожна релігія формує власне вчення про мораль, яке зрештою утворює систему норм поведінки для вірних. У цьому плані іслам не виняток. Однак у жодній іншій правовій системі світу релігія не мала такого сильного та тривалого впливу на право як у мусульманській. З допомогою релігійних норм ще за часів Пророка Мухаммеда почали регулювати шлюбно-сімейне життя, формувати зародки сучасних галузей права. Саме релігійні норми лягли в основу сучасного законодавства мусульманських держав.

Необхідність формування окремого комплексу знань, який би регулював суспільне життя Арабського халіфату, виникла у VIII ст., у час, коли вже був завершений період великих арабських завоювань і площа держави охопила величезні території Азії та Північної Африки і дійшла аж до Іспанії. На усіх цих землях іслам активно приживався і міг стати регуляторною основою суспільного життя. Так і почалося формування мусульманського права з його характерною особливістю -нероздільністю від релігії.

Від початку мусульманське право почали називати «шаріат», проте з часом з'явилося поняття «фікх», яким почали іменувати процес отримання юридичних знань про поняття та явища, які конкретно не згадувалися у священних книгах ісламу - основних джерелах мусульманського права. Сьогодні мусульманське право позначають двома поняттями «шаріат» та «фікх», які часто вживають як синоніми, взаємозамінні слова, між якими можна поставити знак рівності, хоча і досить умовно. Однак відмінність між цими двома поняттями існує. У з'ясуванні відмінностей у тлумаченні понять «шаріат» та «фікх» і полягає наша мета.

Стан дослідження

Якщо про близькосхідну філософію, релігію європейці знали, а подекуди і дуже ґрунтовно, то поняття «мусульманське право», здавалося, взагалі не існувало. Побутує думка, що на Близькому Сході права як такого немає, адже всі знають, що за найменшу провину там піддають тортурам або вбивають. Вважають, що тиранія панує як у сімейному житті, так і в житті суспільства. Однак це не відповідає дійсності, адже всі сфери людського життя чітко нормовані з правового боку. Оскільки мусульманське право повністю ґрунтується на Корані, а тому розглядати право на цьому ґрунті без вивчення релігії неможливо.

Посилений інтерес до мусульманського права з'явився відносно недавно у порівнянні із зацікавленістю східною філософією, астрономією та іншими науками - у середині ХХ ст. Однією з перших у цій галузі була монографія дослідника-орієнталіста Р. Шарля [1], який розкрив феномен мусульманського права через його джерела, а відповідно і через його єдність з релігією - ісламом. Вагомий внесок у дослідження феномена мусульманського права зробив російський учений Л. Сюкіяйнен. У виданій книзі проаналізував мусульманське право, його основні категорії, співвідніс право з релігійною системою тощо [2].

Основи мусульманського права (шаріату) ґрунтовно викладено у праці Г.М. Керімова. Автор показує роль шаріату у житті сучасного мусульманина, доводить, що від моменту заснування і аж до кінця ХІХ ст. мусульманський світ не знав інших правових систем, окрім шаріату. Г. Керімов ґрунтовно проаналізував систему судочинства, право власності та фінансове право, види покарань, передбачені шаріатом, інститут шлюбу та сім'ї, а також охарактеризував ісламські звичаї та їх значущість з огляду на мусульманське право - шаріат [3].

Значне зацікавлення феноменом мусульманського права спостерігається і серед сучасних українських науковців - релігієзнавців, правників, філософів. Такий дослідницький діапазон зумовлений, на нашу думку, тим, що якої галузі не стосувалося б дослідження, у ньому автор обов'язково торкатиметься певних аспектів мусульманського права як невід'ємного атрибута мусульманської культури. Наприклад, Т. Шамсутдинова-Лебедюк, попри релігієзнавчу спрямованість дослідження торкається розгляду особливостей шаріату - системи мусульманського права, яка містить ряд приписів щодо сімейно-шлюбних відносин, питань, що стосуються особливостей спадкування, карного права тощо [4].

У монографіях М. Лубської висвітлюються канонічні джерела мусульманського права - Коран, Сунна, а також шаріат [5]. Науковець зазначає: «В ісламському розумінні права відображається цілісний релігійний світогляд, який ґрунтується на тому, що право - не витвір людини чи держави, а вияв волі Аллаха. Тому люди не створюють закони, а застосовують Божественні закони на практиці. Отже, законодавцем вважається лише Бог, тому між законодавчою й виконавчою владою в ісламі не може бути протиріч, оскільки вони, фактично, є виконавцями божественних законів. Тому люди здатні знаходити правові рішення лише в загальних межах шаріату» [6, с. 19].

Отже, хоч теоретична проблематика феномена мусульманського права висвітлена достатньо повно у науковій літературі, проте і досі є ще чимало аспектів, які потребують конкретного з'ясування.

Виклад основних положень

мусульманський право шаріат фікх

У будь-якій правовій системі існують центральні поняття, вивчення яких має принципове значення. Два головних поняття мусульманського права «шаріат» та «фікх» як його назви часто ототожнюють та вважають синонімами. Однак певна відмінність між цими двома термінами все ж таки існує. Залежно від мети дослідження їх можна розглядати як право у широкому та вузькому значеннях відповідно, вивчати їхні джерела та методологію отримання знань, з'ясовувати ключові поняття юриспруденції.

Шаріат - це своєрідний звід установ та приписів, обов'язкових для виконання кожним мусульманином. Шаріат заснований та ґрунтується винятково на Корані та Сунні - словах Аллаха. Всі установки і приписи носять релігійний характер, однак виступають регуляторною основою і правової сторони життя мусульман. Саме від шаріату з часом розвинулися галузі права - адміністративне, конституційне, цивільне, шлюбно-сімейне, кримінальне та інші, тобто шаріат загальною основою для формування мусульманського права.

Мусульманське право або шаріат як окрема галузь науки пережили процес становлення у VII-IХ ст., тобто в період після смерті Мухаммеда і аж до завершення формування Арабського халіфату як цілісної держави. Основне джерел шаріату - Коран та Сунна. У цих книгах мусульмани могли знайти відповіді на суперечливі питання та скористатися словами Пророка стосовно тієї чи іншої ситуації, адже вони являють собою життєпис Мухаммеда - зразок життєвого шляху для кожного правовірного, наслідування якого кожним сприятиме формуванню справедливого суспільства загалом.

Основа будь-якої релігії - віра. Для ісламу основа віри - Коран, Сунна та п'ять стовпів ісламу (віра в Аллаха, молитва, піст, милостиня, паломництво). Кожна з цих основ покликана певним чином через моральні настанови регулювати суспільні відносини. У Корані написано: «Він (Аллах) узаконив для вас в релігії те, що заповідав Нухові (Ноєві), що відкрили ми тобі, і що заповідали ми Ібрагімові (Авраамові), та Мусі (Мойсеєві), та Ісі (Ісусові): Тримайте прямо віру і не розділяйтеся у ній» [7, 42:13]. З цих слів випливає, що через релігію Аллах дає людині закон, який фіксує моральну сторону її життя, тим самим закладаючи підвалини для формування юридичного закону. Саме людина на основі закону, даного Богом, згодом може сформувати власні закони.

М.А. Родіонов вважає, що шаріат можна тлумачити у двох значеннях: як іслам загалом та як сукупність божественних законів, які обов'язкові для кожного мусульманина [8]. І перше, і друге твердження правильні та логічно обґрунтовані. Це може засвідчити чимала кількість аргументів, кожний з яких буде підтверджувати те чи інше значення шаріату в житті мусульман.

Основним першим аргументом є те, що: оскільки шаріат ґрунтується на Корані, який є і основою віровчення та культу, то, відповідно, і шаріат, й іслам мають спільне джерело - Коран. Це доводиться і тим фактом, що до кінця ХІХ ст. в усіх мусульманських країнах законодавство ґрунтувалося винятково на шаріаті, жодних змін та доповнень до чинних релігійних норм та приписів не вносилося, тобто спостерігалася нерозчленована єдність релігії та права.

Підставою для твердження, що шаріат є сукупністю обов'язкових для виконання божественних законів, є тлумачення Корану як слова божого, а Сунни - як життєпису Пророка Мухаммеда, тобто це ті закони, які Бог дає людині, і слідюючи за якими, будуючи своє життя згідно з ними, людина зможе досягти певних благ. Однак стосуються вони найперше духовної сторони людського життя. Тобто іслам - це сукупність божественних настанов людям. Шаріат - звід обов'язкових для виконання божественних законів. Іслам та шаріат являють собою єдність релігії та правознавства, вони взаємодоповнюють та взаємо-обумовлюють один одного.

У Корані визначено типи людських вчинків та міру покарання за недотримання певних їх видів, що відповідно було перенесене і в шаріат. Мусульманські правознавці виділяють три типи людських вчинків: обов'язкові, дозволені та заборонені. Стосуються ці вчинки передовсім дотримання релігійних норм та приписів.

До сьогодні шаріат не втратив своєї актуальності. Він і тепер неухильно діє в Афганістані, Ірані, Саудівській Аравії, Сомалі й Судані та деяких інших мусульманських державах.

Справді, у шаріаті містяться зародки сучасних галузей права, однак це лише загальні приписи, які не мають під собою реальної основи, бо їх створення не обумовлене практикою, які досить часто не можуть вирішити суперечливі питання у системі «людина - людина».

Отже, шаріат - це божественний закон, який регулює в основному стосунки «Бог - людина» та детально описує наслідки, що звідси випливають. Однак з часом стає зрозуміло, що цитат з Корану та Сун-ни недостатньо для того, аби пояснити всі суперечності, які почали виникати на правовому ґрунті ісламу. Це стосувалося і розвитку інституту приватної власності, появи нових видів злочинів, та й державний устрій вимагав певних змін. Саме в цей час і виникає поняття «фікх».

Фікх («fiqh») - процес отримання знань про іслам через юриспруденцію. Слово «fiqh» у перекладі з арабської мови означає «глибоке, повне розуміння». У найпростішому визначенні поняття «фікх» - це систематизовані знання про правила поведінки мусульманина. Ісламські юристи вважають, знання Божих правил люди отримують тоді, коли чітко усвідомлюють потрібне «wajib», заборонене «haram», рекомендоване «mandаb», несхвалюване «makruh».

Вважається, що у Корані чи Сунні (підставах для мусульманського Божественного закону) можна знайти відповіді на найрізноманітніші запитання зі щоденного життя мусульманина, проте іноді відповідь на потрібне запитання не вдається відшукати. У тих випадках мусульманські правознавці - сунніти прагнуть прийти до висновків, використовуючи два методи: аналогію «qiyas» або історичну згоду суспільства «іjma». Висновки, отримані з допомою цих двох методів, становлять найширокіший масив законів. Саме тому фікх ще називають методологією юриспруденції, або вченням про походження, джерела та принципи, на яких ґрунтується ісламська юриспруденція.

Кіяс - рішення за аналогією. Цей метод у фікху застосовують тоді, коли у божественому законі не можуть знайти відповідь на питання, що стосуються конкретного випадку, однак схожий випадок мав місце і описується у Корані чи Сунні. Як свідчать джерела мусульманського права, шаріат встановлює далеко не всі закони, а лише створює загальні норми поведінки, формує орієнтири та принципи, на основі яких згодом можна сформулювати рішення у будь-якій справі з найрізноманітніших галузей життя людини. Вважається, що кіяс сприяв як заповненню прогалин, що існували в Корані і Сунні, так і усуненню наявних у них значних суперечностей.

Другим методом отримання знань, а відповідно і формування правових норм у фікху, поряд з кіясом, є іджма. Іджма - історична згода суспільства. Це метод отримання юридичних знань, згідно з яким правову норму формує погоджена спільна думка юристів певного періоду. З допомогою іджми було утверджено канонічний текст Корану, тексти основних збірників хадісів, затверджено перелік мусульманських свят.

Саме ці два методи і формують фікх - мусульманське право конкретної доби. Оскільки з допомогою фікха найчастіше врегульовують відносини «людина - людина», а творцями юридичних норм виступають люди, то його можна назвати людським правом.

У фікху виділяють такі галузі юриспруденції: мусульманська економічна юриспруденція, мусульманська політична юриспруденція, мусульманська шлюбна юриспруденція, мусульманська кримінальна юриспруденція, мусульманська юриспруденція, що торкається правил етикету, мусульманська богословська юриспруденція, мусульманська гігієнічна юриспруденція, мусульманська військова юриспруденція. Тобто це сукупність галузей юриспруденції, зумовлена вимогами часу та неухильним розвитком суспільства.

Зародження та розвиток теоретичної бази фікха пов'язують із діяльністю таких юристів, як імам Абу ль-Хасан аль-Шаарі, імам Джа-лалуддін аль-Махаллі, імам аль-Байгакі, імам Ібн Маджах, імам аль-Хакім, шейх Мухаммед Ібн Абдуллаг ас-Сумалі, шейх Сафі аль-Дін.

Одним з найвпливовіших юристів сунніти визнають імама Абу Хаміда аль-Газалі. Вже з титулів (імам, шейх) стає зрозуміло, що це люди, які володіли ґрунтовними знаннями релігії, без чого неможливий тісний взаємозв'язок релігії та права на мусульманському ґрунті.

Діяльність юристів завжди була пов'язана з певною школою права або мазхабом, до якого вони себе відносять. Так, у суннітському ісламі виділяють чотири основних мазхаби: ханіфітський, ханбалітсь-кий, малікітський, шафіїтський. Ці школи загалом тлумачать певні норми в одному напрямку, проте різняться лише у незначних деталях.

Зміст і форми мусульманського права і до сьогодні залишаються ще повністю невизначеними. Ісламські юристи вважають це позитивним. У невизначеності змісту норм вони вбачають можливість вирішувати справу, ґрунтуючись на загальних принципах шаріату і використовуючи різні джерела або їх комбінації - фікх, тобто лише поєднання шаріату та фікха може дати позитивні результати.

Висновок

Поняття «шаріат» та «фікх» разом утворюють феномен мусульманського права. Однак, як бачимо, певна відмінність між двома поняттями існує. Вже із самого методу отримання правових знань можемо зробити висновок про різницю між ними на основі джерела отриманих знань: певних тлумачень юристів або ж неухильному авторитеті Корану та Сунни. Фікх допускає право людини творити правові норми, відповідно і створювати своєрідну «модель» життя для інших. Шаріат же вказує людині на шлях, обраний для неї Богом. Отже, фікх - це людське право, шаріат - право божественне. Шаріат лише зводить у єдине правові норми, записані у Корані, фікх встановлює юридичні норми, зумовлені вимогами часу.

Література

1. Шарль Р. Мусульманское право / Р. Шарль, пер. с фр. С.И. Волка, под. ред. и с предисл. Е.А. Беляева. М.: Изд-во иностр. литер., 1959. 142 с.

2. Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право: вопросы теории и практики / Л.Р. Сюкияйнен. М.: Наука, 1986. 254 с.

3. Керимов Г.М. Шариат. Закон жизни мусульман. Ответы Шариата на вопросы современности / Г.М. Керимов. М.: Леном, 1999. 303 с.

4. Шамсутдинова-Лебедюк Т.Н. Хідоя - коментар мусульманського права / Т.Н. Шамсутдинова-Лебедюк // Людина і світ. 2002. № 6. С. 40-45.

5. Лубська М.В. Мусульманське право в ісламській традиції: історико-релігієзнавчий аналіз: Монографія / М.В. Лубська, В.І. Лубський. Черкаси: Брама, 2004. 208 с.; Лубська М.В. Мусульманське право: релігієзнавчо-правовий контекст: монографія / М.В. Лубська. К.: Фітосоціоцентр, 2006. 196 с.

6. Лубська М.В. Мусульманське право як філософсько-релігієзнавчий феномен: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філософ. наук: спец. 09.00.14 «Релігієзнавство» / М.В. Лубська; Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2008. 25 с

7. Коран / пер. и коммент. Ю.И. Крачковского. Баку: Язычы, 1990. 744 с.

8. Родионов М.А. Ислам классический / М.А. Родионов. СПб.: Азбука-классика, Петербургское востоковедение, 2004. 224 с.

Размещено на Allbest.ru