Особливості прояву позитивної конституційно-правової відповідальності в діяльності інститутів народного представництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

особливості прояву позитивної конституційно-правової відповідальності в діяльності інститутів народного представництва

Н.В. Заяць

Розглянуті проблемні питання конституційно-правової відповідальності інститутів народного представництва у процесі формування громадянського суспільства і правової держави.

Ключові слова: конституційно-правова відповідальність, народне представництво, юридична відповідальність, правомірна поведінка, суб'єкти відповідальності.

Постановка проблеми

У демократичному суспільстві будь-яка галузь права і, зокрема конституційне право, не може належно відігравати свою роль без такого важливого чинника функціонування держави, як відповідальність. Як специфічна форма соціального зв'язку індивіда з іншими людьми та суспільством загалом, відповідальність є одним з важливих соціальних і юридичних інститутів сучасної цивілізованої держави і «… становить один із первинних фундаментальних принципів суспільного буття» [1, с. 28].

Конституційно-правова відповідальність є складовою провідних інститутів конституційного права (інституту основ конституційного ладу, інституту громадянства, інституту прав і свобод та обов'язків людини й громадянина, інституту безпосереднього та представницького народовладдя, інституту Президента тощо).

Протягом багатьох років серед учених-правників тривають дискусії, що стосуються змісту, сутності поняття «відповідальність». Це, з одного боку, засвідчує, яким багатофакторним феноменом є відповідальність, а з іншого - дає можливість виявити різноманітні риси змісту різних видів юридичної відповідальності і дійти висновку про «необхідність диференційованого підходу до відповідальності залежно від сфери соціальних відносин і соціальної ролі суб'єктів відповідальності» [2, с 6].

Стан дослідження. У сучасній науці донині немає достатньо розробленої теорії відповідальності, бо вважається, що це -«одна з найбільш складних проблем як загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук» [3, с 9]. Справедливість цих слів підтверджує стан вивчення конституційно-правової відповідальності як різновиду юридичної відповідальності загалом. Щоправда до цієї проблематики зверталися у своїх працях вітчизняні учені Г.В. Задорожна, М.І. Козюбра, О.О. Майданик, О.В. Мельник, Л.Р. Наливайко, В.М. Селиванов, В.Ф. Погорілко, Ю.Н. Тодика, В.Л. Федоренко та ін.; радянські - С.Н. Авакян, Т.Д. Зражевська, Н.М. Колосова; зарубіжні - Д. Липінський, С. Нерсесянц, М.А. Краснов, В.М. Савін, Д.Т. Шон та ін.

Системний аналіз Конституції України, сучасного законодавства України, наукових праць зарубіжних і вітчизняних учених засвідчив необхідність дослідження поставленої проблеми. У цьому контексті наша мета - розглянути проблему конституційно-правової відповідальності, її дуалістичне тлумачення («негативна» і «позитивна» відповідальність) у контексті народного представництва, особливу увагу акцентувати на дослідженні «позитивної» відповідальності.

Виклад основних положень. Науковці розглядають юридичну відповідальність переважно у двох аспектах - «негативному» (ретроспективному) та «позитивному» (перспективному). У світовій юриспруденції домінуючою є концепція «негативної», чи ретроспективної, відповідальності. Прихильники цієї концепції здебільшого розглядають відповідальність як реакцію держави на правопорушення, як державний примус, спрямований на виконання законів. «Негативна» (ретроспективна, охоронна) відповідальність - це покарання за злочини, за невиконання чинного законодавства.

Вона характеризує специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державно-правового примусу, характеризується засудженням протиправного діяння суб'єкта правопорушення, покладанням на нього обов'язку зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за вчинений злочин [4, с. 149].

Дискусійним сьогодні в науці є питання про іншу форму юридичної відповідальності - «позитивної» (добровільної, перспективної). Погляди вчених щодо визначення цієї форми відповідальності є суперечливими - від її повного неприйняття до визнання її як визначальної. Серед вітчизняних і зарубіжних конституціоналістів тривалий час ведеться полеміка між захисниками традиційного розуміння юридичної відповідальності як відповідальності винятково за здійснене правопорушення і представниками нової течії, які вважають, що поряд із «негативною» відповідальністю існує й «позитивна» відповідальність, тобто відповідальність до порушення норм права.

Сучасні дослідники юридичної відповідальності розглядають «позитивну» юридичну відповідальність як «добровільну форму реалізації юридичної відповідальності, що являє собою юридичний обов'язок суб'єкта діяти правомірно у відповідності з вимогами правових норм». «Юридична відповідальність у конституційному праві, за визначенням В.Ф. Погорілка та В.Л. Федоренка, - це вид суспільних відносин, урегульованих нормами прав, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку, передбачену конституційно-правовими нормами, чи примусі до виконання приписів конституційних норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою у межах чинного законодавства [5, с. 511].

Позитивна юридична відповідальність - це не механічне підкорення індивіда закону, викликане страхом перед покаранням, а добровільне виконання законів, що ґрунтується на високій правовій і політичній культурі громадянина. Тобто «юридична відповідальність не може зводитися лише до державного примусу, як і державний примус до юридичної відповідальності, тому що держава на підставі чинного законодавства може не лише примушувати, а й заохочувати суб'єктів правовідносин» [5, с. 508-509].

Ознаками позитивної юридичної відповідальності є «...нерозривний зв'язок з нормами юридичної відповідальності, юридичними обов'язками, що витікають із правового статусу суб'єкта; гарантованість і забезпеченість з боку держави, схвалення дій суб'єкта чи використання заходів заохочення; здійснення у рамках загальних правил» [1, с. 60]. Це - «... самостійна та ініціативна діяльність у рамках правових норм і тих ідеалів, для досягнення яких видані норми» [6, с. 144].

Їй кореспондує право ( й обов'язок) держави на законодавчому рівні закріплювати умови виконання і реалізації суб'єктивної позитивної юридичної відповідальності, а саме: 1) наділяти громадян галузевою право- і дієздатністю (юридичним вираженням волі); 2) приймати галузеве законодавство, що передбачає юридичні факти, з якими пов'язаний перехід статусної відповідальності в суб'єктивну, що конкретизує у правах й обов'язках галузевої належності сам зміст позитивної юридичної відповідальності.

Правові домагання громадян перетворюються на правочинність унаслідок того, що вони перебувають у нерозривному зв'язку з відповідними їй обов'язками. Властивість нерозривності вказує на те, що суб'єкт не може мати правочинність (тобто він не може бути суб'єктом права), якщо він не має відповідного цій правочинності обов'язку [7, с 87].

На всіх рівнях владних структур важливо чітко визначити обсяг і співвідношення прав і відповідальності державних службовців. Широкі права при невеликій відповідальності створюють можливість для адміністративного свавілля, суб'єктивізму, необміркованих рішень. Не краща й ситуація, коли йдеться про велику відповідальність при незначних правах. У такому разі навіть найстаранніший працівник часто стає безсилим і не може повною мірою відповідати за ту чи іншу поведінку.

Конституційна, конституційно-правова, або ж конституційна й правова відповідальність у юридичній науці розглядається як різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер. Її можна трактувати як «самостійний вид юридичної відповідальності, визначений нормами конституційного права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб'єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцію держави на конституційний делікт, що передбачає зазнавання суб'єктом конституційного правопорушення визначених санкцій у межах чинного конституційного законодавства» [5, с 518-519]. Це -ключовий інститут публічного права. Вона розглядається як правовий зв'язок, втілений у певні нормативні вимоги, що стосуються правопорушника, який посягає на об'єкти, котрі безпосередньо охороняються чинним конституційним законодавством України.

Сутність конституційної відповідальності полягає у закріпленні системи конституційних гарантій, що унеможливлюють концентрацію влади в одній гілці влади або ж у руках однієї посадової особи шляхом встановлення відповідальності, та у виникненні юридичних наслідків у випадках порушеного балансу влади.

Особливі ознаки конституційно-правової відповідальності: вона має конституційний (системоутворювальний) характер, чітко виражений політичний зміст; передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності, зокрема, дострокове припинення повноважень органу держави, органу або посадової особи місцевого самоврядування, відмову від реєстрації політичної партії, громадської організації тощо; специфічність підстав конституційно-правової відповідальності; особливе коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності.

Багато вітчизняних і російських правознавців не визнають конституційно-правової відповідальності самостійним видом юридичної відповідальності. Тому в багатьох підручниках тема конституційно-правової відповідальності майже не розглядається або ж заперечується, чи розглядається поверхово [8, с. 46]. Так, Д.А. Липінський, прихильник концепції «негативної» юридичної відповідальності, вважає, що така «відповідальність», яка не підкріплена реальним механізмом впливу на людську поведінку, належить до категорії гасел, які не сприймаються тими, кому вони адресовані» [9, с. 13]. Водночас цей же науковець, розглянувши різні прояви державно-примусової форми реалізації відповідальності (обов'язок, осуд, реалізацію санкцій правової норми), вважає, що сутністю державно-примусової форми реалізації є насамперед обов'язок.

Звичайно, може бути відсутній осуд, покарання, але «... обов'язок бути підданим цим впливам завжди буде мати місце у принципі відповідальності, тому що відповідальність - це ширший захід, ніж покарання, стягнення, осуд» [10, с. 17].

Право на існування самостійного виду юридичної відповідальності як «позитивної» заперечує М.А. Краснов. Це зводиться до того, що він правовим регуляторам поведінки мимоволі відводить роль охоронця дисципліни і порядку, а не стимуляторів активної, правомірної поведінки [2, с. 9]. А отже, нейтралізує і нову роль права, що спрямована на виховання не тільки законослухняних, а й самобутніх, активних, свідомих громадян, які позбавлені патерналістичних рис і самостійно розв'язують складні питання та несуть за це відповідальність. Водночас цей науковець зазначає, що майбутнє саме за стимулюючою функцією конституційно-правової відповідальності: «В історичному плані майбутнє за внутрішньою (тобто «позитивною - Н.З.) відповідальністю» [2, с 39].

До того ж конституційну відповідальність, як і «позитивну» юридичну відповідальність, переважна більшість учених розглядає у двох аспектах: «позитивному» (перспективному) і «негативному» (ретроспективному). Вони дотримуються дуалістичного характеру конституційної відповідальності, що втілює в собі позитивний вид відповідальності, такий як відповідальне ставлення суб'єкта до своїх конституційних обов'язків, і «негативну» відповідальність як настання несприятливих наслідків за неправомірну поведінку. «Позитивна» і «негативна» конституційна відповідальність нерозривно пов'язані між собою, унаслідок чого творча спрямованість позитивної конституційної відповідальності поєднується з необхідним комплексом санкцій відповідальності негативної (ретроспективної).

«Позитивною» може бути лише конституційно-правова відповідальність держави, органів публічної влади та посадових осіб. «Позитивність» конституційно-правової відповідальності зазначених суб'єктів зумовлена специфікою їхнього правового статусу, який характеризується імперативністю. Вона виявляється, головним чином, «… у спрямованому впливі - як відповідальне ставлення суб'єктів до своїх конституційних компетенцій і дійове суспільно корисне їхнє виконання» [11, с 65].

Серед українських учених є окремі прихильники концепції «негативної» відповідальності, які заперечують право на існування «позитивної» конституційно-правової відповідальності. «Термін «позитивна відповідальність», - вважає Г.В. Задорожня, - містить у собі певну внутрішню змістовну суперечність, оскільки «… відповідальність» передбачає настання саме негативних наслідків, які знаходять своє вираження у відповідній втраті морального, матеріального чи іншого зразка, а тому немає логічного зв'язку між лексичними одиницями «відповідальність» і «позитивна» відповідальність. … Відтак, прослід-ковується невідповідність лексичної форми та юридичного змісту, а це зумовлює виникнення сумніву щодо доцільності введення у правовий обіг поняття «позитивна відповідальність» [12, с 108]. Проте, як зауважує А.В. Зінов'єв, «навряд чи можна застосовувати делікт у повному обсязі до конституційної відповідальності, котра часто настає і без порушення права» [13, с 6]. На цю обставину звернули увагу українські правознавці В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко (на праці яких, до речі, посилається Г. В. Задорожня). Вони визнають існування «позитивної» юридичної відповідальності взагалі і конституційно-правової зокрема: «…позитивну юридичну відповідальність можна визначити як вид суспільних відносин, що урегульовані нормами права, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку чи примусі до виконання норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою в межах чинного законодавства» (курсив наш. - З.Н.) [5, с. 509].

У цьому визначенні чітко прослідковується дуалізм у тлумаченні поняття «конституційно-правова відповідальність», вказується на визначальні ознаки позитивної і негативної конституційно-правової відповідальності. Але у такому разі, з погляду Г.В. Задорожньої, не можна розглядати конституційно-правову відповідальність як різновид юридичної відповідальності взагалі чи допустити, що складова юридичної відповідальності - конституційно-правова відповідальність - не має тих родових прикмет, які має юридична відповідальність.

В.Ф. Погорілко і В.Л. Федоренко вважають, що «… юридичній відповідальності у конституційному праві властиві загальні ознаки юридичної відповідальності» [5, с. 511]; «…категорія «юридична відповідальність» у конституційному праві є загальною і охоплює конституційно-правову відповідальність» [5, с. 510]. Отже, конституційно-правова відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, її пріоритетним видом у конституційному праві України. Під конституційно-правовою відповідальністю слід розуміти позитивне діяння суб'єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого виконують вимоги конституційно-правових приписів і заохочуються державою в межах і формах, передбачених чинним законодавством.

Конституцією України визначені суб'єкти конституційно-правової відповідальності. Це - Президент України, Конституційний Суд України, Верховна Рада України, депутати різних рівнів, Верховний Суд України, інші державні органи, а також інститути безпосередньої демократії. Умовно коло суб'єктів конституційної відповідальності можна поділити на три основні категорії: конституційно-правова відповідальність органів державної влади та їх посадових осіб; конституційно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування; конституційно-правова відповідальність політичних партій та інших громадських об'єднань громадян [5, с. 524]. Можна стверджувати, що з переходом до пропорційної виборчої системи конституційно-правову відповідальність за вибори в Україні повинні нести не тільки органи державної влади й органи місцевого самоврядування, а й політичні партії. Конституційно-правова відповідальність визначається нормами самого конституційного права і поширюється на громадянина, якщо він не є посадовою особою. Вони можуть бути суб'єктами конституційно-правової відповідальності, але у статусі державних службовців, посадових осіб, депутатів тощо. Пріоритетною інстанцією, перед якою суб'єкти конституційно-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність, є Український народ.

Основними видами конституційно-правової відповідальності є такі: визнання недійсними виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відмова в реєстрації політичної партії, втрата депутатського мандату; дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; усунення з поста Президента України в порядку імпічменту; резолюція недовіри Кабінету Міністрів України, відставка уряду та інші. Крім того, конституційна відповідальність передбачає відповідальність Президента України, Уряду, посадових осіб перед власним народом. Водночас вона передбачає і зворотну форму відповідальності особи, громадян перед власною державою, що зрозуміло з відповідних положень, сформульованих у Конституції України.

Особливе місце в розв'язанні питання конституційно-правової відповідальності стосовно відповідальності законодавців за якість і дієвість прийнятих законів належить законодавчому органу. Загальна незадоволеність станом законодавства, якістю і кількістю прийнятих законів та їх ефективністю, неврегульованістю суспільних відносин, порушенням основ законодавчої техніки, суперечливістю вже прийнятих законів, їх значною декларативністю, а головне - відсутністю продуманої перспективної законодавчої політики дають право ставити питання про відповідальність законодавців за законотворчість. Аналіз публікацій вітчизняних і зарубіжних вчених про помилки в законотворчості, про якість законів тощо дають можливість умовно виділити три групи проблем: а) відповідальність у законотворчості; б) відповідальність законодавців за вироблення законодавчої політики; в) відповідальність за розроблення нових й удосконалення існуючих механізмів контролю громадськості за діяльністю влади, владних структур і посадових осіб.

Особливо важливим є питання позитивної відповідальності для політиків, державних діячів, депутатів, які мають статус недоторканності. Так, якщо не визнавати «позитивну» конституційно-правову відповідальність депутатів за їх діяльність, при тому, що депутати

Верховної Ради України мають привілей недоторканності, тоді взагалі їх діяльність нічим не обмежена і може мати винятково свавільний характер. Лише позитивна відповідальність покладає на депутатів певні обов'язки, що мають правовий характер і стимулюють їх активність, самостійність у прийнятті рішень, ініціативність у виконанні своїх професійних обов'язків. Тому цілком очевидно, що створення ефективного правового механізму захисту Конституції України неможливе без визнання конституційної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності.

Висновки

позитивний конституційний юридичний відповідальність

Отже, по-перше, позитивний і негативний аспекти діалектично взаємопов'язані: чим вищий рівень відповідальності в позитивному сенсі, тим рідше виникає ретроспективна відповідальність. Винятково ретроспективний аспект не може повністю розкрити роль юридичної відповідальності в механізмі зміцнення законності й правопорядку. Якщо негативна (ретроспективна) відповідальність виконує охоронні функції, то позитивна (перспективна) - виражає її демократичний характер і творчу роль. По-друге, суб'єкти юридичної відповідальності виконують свої обов'язки не лише під впливом примусових, каральних санкцій, правових заборон, які невиправдано звужують досліджуване поняття, заперечуючи можливість суб'єктів здійснювати вільний вибір та виконувати приписи правових норм не через страх бути покараним, а свідомо та добровільно, керуючись почуттям гідності, особистого та службового обов'язку, отримуючи задоволення від високопрофесійно виконаного обов'язку.

Вимагає ретельних досліджень як ретроспективна, так і перспективна конституційно-правова відповідальність, забезпечення переходу від відповідальності ретроспективної до перспективної. Саме у цьому полягає тенденція демократизації та гуманізації конституційно-правової відповідальності. Конституційно-правова відповідальність відіграє провідну роль у процесах легалізації та легітимації виборних органів державної влади та органів місцевого самоврядування і є гарантією визнання їх демократичності й авторитету. У зв'язку з цим існує потреба прийняття Закону України «Про відповідальність вищих посадових осіб держави», створення нових й удосконалення існуючих механізмів контролю за діяльністю владних структур, державного апарату, його службовців.

Список літератури

1. Венедіктов В. С. Юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ України: монографія / В.С. Венедіктов. - Х., 2003. - 60 с.

2. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства: методологические подходы / М.А. Краснов; отв. ред. Е.А. Лукашева. - М.: Ин-т государства и права, 1999. - 55 с.

3. Братусь С.Н. Коррупционное преступление / С.Н. Братусь // Законность. - 2000. - № 6. - С. 2-12.

4. Кириченко СО. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави / СО. Кириченко. - К.: Логос, 1999. - 84 с.

5. Конституційне право України. Академічний курс: підручник: у 2-х т. / за заг. ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Юридична думка, 2006 - Т. 1 - 543 с

6. Матузов Н.И Социалистическая демократия как единство прав, обязанностей и ответственности личности / Н.И. Матузов // Советское государство и право. - 1977. - № 11. - С. 135-143.

7. Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность (социальный аспект проблемы) / А.Ф. Плахотный. - Х., 1972. - 159 с.

8. Ячменев Ю.В. Юридическая отвественность и ее виды в современной учебной литературе: критический анализ / Ю.В. Ячменев // Правоведение. - 2001. - № 1 - С. 247-248.

9. Липинский Д. А. Проблемы юридической ответственности / Д.А. Ли-пинский под. ред. Р.Л. Хачатурова. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - 385 с.

10. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации / М.В. Баглай. - М.: НОРМА-ИНРРА, 1998 - 760 с.

11. Сушінський О.І. Конституційна солідарна відповідальність в аспекті захисту виборчих прав / О.І. Сушінський // Вибори та демократія. - 2006. -№ 1. - С 65.

12. Задорожня Г.В. Щодо конституційно-правової відповідальності / Г.В. Задорожня // Право України. - 2007. - № 9. - С 107-109.

13. Зиновьев А.В. Конституционная ответственность / А.В. Зиновьев // Правоведение. - 2003. - № 4. - С. 4-16.

Размещено на Allbest.ru