Основні засоби виправлення та ресоціалізації засуджених до покарання у виді громадських робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні засоби виправлення та ресоціалізації засуджених до покарання у виді громадських робіт

М.Я. Гуцуляк

Анотація

Обґрунтовується доцільність використання основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених до покарання у виді громадських робіт, аналізуються погляди науковців на визначення режиму виконання такого покарання, а також на психолого-педагогічний вплив соціально-виховної роботи і суспільно-корисної праці.

Ключові слова: виправлення, ресоціалізація, порядок і умови виконання, суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота.

Постановка проблеми. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Це законодавче положення забезпечується нормами Кримінально-виконавчого кодексу України У ст. 1 КВК передбачено, що метою кримінально-виконавчого законодавства. України визнано створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, захист інтересів особи, суспільства, держави, запобігання вчиненню злочинів як засудженими, так і іншими особами. Лише за умови виправлення засуджених можемо говорити про досягнення карального ефекту від призначеного покарання. Тільки виправлення особи дозволяє згодом формувати її правослухняну поведінку, уникати рецидиву, відновлювати засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, чим і буде забезпечено загальну та спеціальну превенцію. засуджений ресоціалізація покарання

Раніше на нормативному рівні не було закріплено понять "виправлення" та "ресоціалізація". Під виправленням розуміється не тільки мета або результат, що досягається при застосуванні покарання, а й процес, що передує ресоціалізації як кінцевій меті застосування кримінального покарання. Все це досить чітко врегульовано ч. 1 ст. 6 КВ

К, де зазначено, що виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості, чим створюється у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Зрештою виправлення є необхідною умовою ресоціалізації - свідомого відновлення засудженого у соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Стан дослідження. Науковці справедливо відзначають, що для виправного впливу на засуджених до громадських робіт не обов'язкова наявність всіх основних і додаткових засобів виправлення. Так, до засудженого із середньою або вищою освітою, який відбуває покарання у виді громадських робіт, може не застосовуватися такий засіб виправлення, як загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, однак це не означає, що на нього не здійснюється виправний вплив.

Під громадськими роботами розуміється кримінальне покарання, що поєднується не тільки з каральним, а й з виправним впливом. Виправний вплив на засуджених до громадських робіт, як зазначали ще А. Наташев та Н. Стручков, представляє собою особливий (специфічний) виховний процес, який складається із комплексу засобів виправлення і ресоціалізації, які тісно взаємодіють між собою [1, с 91]. При цьому комплекс засобів, які взаємодіють між собою, складається як із основних засобів виправлення і ресоціалізації, передбачених у ст. 6 КВК України, так і не основних, або додаткових засобів виправлення - заходи заохочення і стягнення.

Виклад основних положень. Особливе значення серед засобів виправлення, які застосовуються до засуджених до громадських робіт, має встановлений порядок та умови виконання і відбування покарання (режим). В режимі проявляється весь комплекс обмежень прав і свобод засудженого до громадських робіт. Режим - основоположний засіб, який визначає порядок і умови реалізації всіх інших засобів виправлення та ресоціалізації відносно засудженого до громадських робіт. На відміну від інших засобів виправлення та ресоціалізації режим виправляє шляхом реалізації кари. Кара проявляється саме у режимі виконання та відбування кримінального покарання.

Протягом останніх десятиліть мінялися визначення поняття "режим" і ставлення до його суті. Про це свідчать положення, висловлені науковцями у різний час і за різних обставин.

Спочатку процитуємо положення, що обґрунтовувалися у 70- 80-ті рр. XX ст. Режим - це діяльність виправно-трудової установи (УВП), що регулюється нормами виправно-трудового (кримінально-виконавчого) права, з ізоляції засуджених та нагляду за ними, здійсненню обмежень, пов'язаних з позбавленням волі, виконання засудженими власних обов'язків та здійснення належних їм прав, створенню умов для успішного використання засобів виправно-трудового впливу, що гарантується заходами стягнень і заохочень [2, с. 114-115]. М.О. Стручков під режимом у виправно-трудових установах пропонував розуміти врегульований нормами права порядок виконання покарання у вигляді позбавлення волі [3, с. 227- 228]. А.И. Васильєв вважає, що режим відбування покарання - це "встановлені нормами … виправно-трудового (кримінально-виконавчого) права… порядок та умови відбування покарання у виді позбавлення волі, що забезпечують реалізацію кримінально-правової кари та заходів виправно-трудового впливу по відношенню до засуджених для досягнення цілей покарання" [4, с. 6].

Для порівняння - формулювання сучасних вчених. Режим - це встановлені нормами кримінально-виконавчого права порядок та умови відбування (виконання) покарання, які забезпечують реалізацію кримінально-правової кари, створюють умови для застосування заходів виправно-трудового впливу до засуджених для досягнення цілей покарання [5, с. 222].

В.А. Бадира вважає, що режим виконання/відбування покарання виконує переважно каральну та превенційну функції і пов'язаний із забезпеченням внутрішньої та зовнішньої безпеки відповідно засуджених, персоналу і громадськості [6, с. 115]. При цьому пропонується поглянути на режим не як на виправний та ресоціалізаційний засіб, а як на необхідний мінімум примусу, що має забезпечувати безпеку громади, засуджених та персоналу, оскільки досягнути змін у свідомості людини на користь нейтралізації не конформної соціальної інтеракції через примус навряд чи можливо, на що вказує сам життєвий досвід та що підкріплюється аргументацією психологічних досліджень вітчизняних та іноземних науковців [6, c. 116].

На думку А.Х. Степанюка, режим виявляє свою здатність служити деякому набору цілей і завдань і сам виявляється сукупністю певних можливостей, що і дозволяє визначити його як засіб різних цілей і завдань. Тому режим вказаний автор розглядає і як засіб виправлення засуджених, і як засіб виконання і відбування покарання [7, с 216-217].

В теорії кримінально-виконавчого права в широкому сенсі під режимом розуміють всю сукупність матеріальних і процесуальних норм, які регламентують діяльність адміністрацій установ та органів виконання покарань, які забезпечують його реалізацію, а також сукупність умов та правил відбування кримінального покарання засудженими.

Слід звернути увагу на визначення, зроблене І.Г. Богатирьовим: це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує постійний нагляд за засудженими, виконання покладених на них судом обов'язків, реалізацію їх прав і законних інтересів та власну безпеку [8, с 81].

Отже, більшість вчених відносять поняття "режим" винятково до позбавлення волі. Однак, на нашу думку, така позиція не є бездоганною. Громадським роботам також властивий режим, адже кримінально-виконавче законодавство чітко регламентує порядок та умови їх виконання.

На відміну від режиму такі засоби виправлення і ресоціалізації, як соціально-виховна робота, суспільно-корисна праця, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив не можуть містити у собі елементи кари. В іншому випадку ними можна було б покарати засудженого, а це неможливо.

Чинний КВК України не дає нормативного визначення режиму громадських робіт. Однак ст. 102 КВК України закріплює визначення режиму щодо позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 102 КВК режим у виправних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

З цього законодавчого положення ми спробуємо сконструювати поняття режиму виконання і відбування громадських робіт, відкинувши деякі положення, які характерні виключно покаранням, пов'язаним з позбавленням волі.

Таким чином, режим громадських робіт - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і умови відбування покарання, який забезпечує неухильне виконання покладених на них обов'язків; сумлінне ставлення до праці і контроль за ними під час відбування покарання; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу.

З огляду на те, що законодавчо та в нормативно-правових актах, які регулюють порядок і умови відбування покарання у виді громадських робіт, не закріплено термін "режим громадських робіт", ми будемо користуватися словосполученням "порядок виконання і умови відбування покарання у виді громадських робіт". Великий тлумачний словник сучасної української мови дає таке визначення слів "порядок" та "умови". Порядок (стан) - коли все робиться, виконується так, як слід, відповідно до певних вимог, правил, упорядкованість, лад. Злагодженість, узгодженість у діях, організованість. // Додержання правил, норм поведінки де-небудь; дисципліна. Умови - правила, які існують або встановлені в тій чи іншій галузі життя, діяльності, які забезпечують нормальну роботу чого-небудь; правила, вимоги, виконання яких забезпечує що-небудь [9, с. 888, 1295].

Детальний аналіз цих термінів дає нам підстави стверджувати, що термін "порядок" - поширюється на персонал кримінально-виконавчих інспекцій, як суб'єктів виконання громадських робіт, а термін "умови" - на осіб, які відбувають покарання у виді громадських робіт. Наша позиція кореспондується із законодавчими положеннями ст. 36 КВК України "Порядок виконання покарання у виді громадських робіт", зміст якої зводиться до нормативних настанов суб'єкту виконання цього покарання та ст. 37 КВК України "Умови відбування покарання у виді громадських робіт", зміст якої зводиться до визначення обов'язків та заборон щодо засуджених до громадських робіт.

На відміну від засуджених до виправних робіт, відносно засуджених до громадських робіт законодавець не регламентує порядку застосування засобів виправлення і ресоціалізації. Не містить КВК України вказівок щодо особливостей праці засуджених до громадських робіт. А реалізація такого засобу, як громадський вплив у новому кодексі - на порядок нижчий, ніж у ВТК 1970 р. і раніше чинних нормативно-правових актах. З цього приводу ми підтримуємо думку тих науковців, які вказують на необхідність проведення з засудженими до громадських робіт соціально-виховної роботи підрозділами кримінально-виконавчих інспекцій та адміністраціями підприємств, де засуджені будуть відбувати покарання, а також там, де вони постійно працюють чи навчаються. Наприклад, Н.Г. Осадча відзначає, що "виховна функція покликана виконувати завдання громадськості: колективів, де відбувають покарання засуджені, постійно виховувати у них бажання працювати або навчатися, а у тих випадках коли в них буде складатися обстановка нетерпимості або загального осуду злочину та злочинця". Однак одночасно науковець скептично ставиться до свого твердження, зазначаючи, що в умовах розмивання орієнтирів категорій добра і зла, нав'язування орієнтації на збагачення будь-якою ціною, вказує на те, що така обстановка в колективах буде створюватися далеко не завжди [10, с 181].

В.М. Орлов підтримує доцільність застосування до засудженого до громадських робіт кримінально-виконавчими інспекціями, адміністраціями підприємств, на яких засуджений відбуває покарання, а також адміністраціями організацій, де засуджені працюють або навчаються, такого засобу виправлення та ресоціалізації, як соціально-виховна робота, відмічаючи, "що ступінь участі в організації і проведенні виховної роботи вказаних суб'єктів досить різна. Основну роль в організації і проведенні виховної роботи із засудженими до громадських робіт повинна відігравати якраз кримінально-виконавча інспекція а інші суб'єкти лише надавати допомогу в цьому" [11, с 187].

На наш погляд, проведення із засудженими соціально-виховної роботи повинно бути обов'язковим. Необхідно також відмітити, що вказана обставина в повній мірі буде відповідати вимогам ряду принципів закріплених у ст. 5 КВК України, наприклад, таких, як стимулювання правослухняної поведінки і поєднання покарання з виправним впливом.

Наступним засобом виправлення та ресоціалізації засуджених до покарання у виді громадських робіт психолого-педагогічний вплив у виді переконання та примусу. Фахівці можуть використовувати: психолого-педагогічний аутотренінг, впливати шляхом навіювання на сферу несвідомого у психіці і шляхом переконання на її свідому частину.

Одним із основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених до громадських робіт є суспільно корисна праця. Свій конкретний прояв праця знаходить у виконуваній людиною роботі. Відповідно до ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється. Залучення особи до примусової праці також суперечить Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) "Про скасування примусової праці" (№ 105 від 25.06.1957 р.).

Але відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції України, примусовою працею не вважається, зокрема, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду тощо. З цього приводу науковці займають різні позиції, що свідчить про складність і неоднозначність вирішення цього питання. Одні вчені, наприклад, МО. Стручков, О.О. Бєляєв вважають, що праця засуджених не може бути елементом кари [3, с. 12]. Інші вважають, що каральні елементи, власне, й сконцентровані саме у праці.

Ми підтримуємо позицію вчених, які вважають, що на працю покладено виконання виховних функцій, і її використання пов'язано не лише із засудженням чи карою за злочин, а й з її соціальною природою - бути матеріальною підставою виховання особистості.

Висновок. Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що до основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених до покарання у виді громадських робіт слід віднести: встановлений порядок та умови виконання і відбування покарання, соціально-виховну роботу із засудженими, психолого-педагогічний вплив та суспільно-корисну працю.

Література

1. Наташев А.Е. Основы теории исправительно-трудового права / А.Е. Наташев, Н.А. Стручков. - М. : Юрид. лит., 1967. - 191 c.

2. Див.: Белая Н.П. Организационные и правовые основы взаимодействия уголовно-исполнительных инспекций с органами внутренних дел и местного самоуправления: дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: 12.00.11 / Наталья Петровна Белая. - Рязань, 2005. -183 с.

3. Стручков Н.А. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью / Н.А. Стручков. - Саратов: Издат. Сарат. унта, 1970. - 273 с.

4. Васильев А.И. Режим в исправительно-трудовых учреждениях / А.И. Васильев, Л.С. Саблина. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. - 64 с.

5. Николаева Л.М. Обязательные работы как новый вид наказания назначаемый несовершеннолетним / Л.М. Николаева // Сборник аспирантских научных работ юридического факультета КГУ. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2008. - Вып. 8. - С. 208-213.

6. Бадира В.А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Валентина Андріївна Бадира. - Запоріжжя, 2006. - 240 с.

7. Степанюк А.Х. Актуальні проблеми виконання покарань (сутність та принципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослідження): дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: 12.00.08 / Анатолій Хомич Степанюк. - Х., 2002. - 393 с.

8. Богатирьов І.Г. Кримінально-виконавче право України: підручник / І.Г. Богатирьов. - К.: Правова єдність, 2008. - 352 с.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. - 1440 с.

10. Осадчая Т.Г. Обязательные работы как новый вид наказания в российском уголовном законодательстве: дис. на соискание науч. степени кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Татьяна Генадьевна Осадчая. - Ростов-н-Д., 1999. - 215 с.

11. Орлов В.Н. Вопросы исправительного воздействия на осужденных к обязательным работам / В.Н. Орлов // Труды юридич. ф-та Ставропол. госуд. ун-та. - Ставрополь: СВШ, 2003. - Вып. 4. -С. 185-194.

Размещено на Allbest.ru