Німеччина: домовленості (порозуміння) у кримінальному процесі в майбутньому можуть бути у певному обсязі легалізовані ("deal or no deal")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Німеччина: домовленості (порозуміння) у кримінальному процесі в майбутньому можуть бути у певному обсязі легалізовані (“deal or no deal”)

Хюльсхьорстер Ш.,

доктор, керівник Представництва Німецького фонду міжнародного правового співробітництва у Києві та Мінську

У середині січня 2009 р. Федеральний уряд Німеччини прийняв законопроект, яким він хоче на законодавчому рівні врегулювати домовленості в кримінальному процесі. За допомогою такого законопроекту має бути розширена та легалізована можливість йти назустріч обвинуваченим під час визначення міри покарання, якщо вони відповідно співпрацюють із судом.

Між іншим, такі домовленості вже застосовуються на практиці у великих за обсягом провадженнях у справах про економічні злочини або в інших важко розслідуваних кримінальних провадженнях, наприклад у процесах, пов'язаних з наркотиками. У таких провадженнях саме в судах першої інстанції виникають труднощі, бо з усіма великими провадженнями з кількома адвокатами у кожного обвинуваченого, які ще й погрожують так званим конфліктним захистом (тобто затягуванням кримінального провадження шляхом подання чисельних клопотань і цим самим ускладненням його ходу), навряд чи можна буде впоратись з огляду на недостатні ресурси персоналу. В іншому випадку ці процеси тривали б багато років без гарантії остаточного встановлення обставин справи у повному обсязі. До того ж занадто довга тривалість провадження піддається різкій критиці як з боку Федерального Конституційного суду, так і з боку Європейського Суду з прав людини. Більше того, саме з цієї причини виникають ситуації, коли навіть обвинувачені у вбивстві особи повинні звільнятись із попереднього ув'язнення.

Ті великі кримінально-правові процеси, які викликали суспільний резонанс, та у яких вже були досягнуті домовленості і в рамках яких обвинувачені з урахуванням очікуваної міри покарання, як правило були, готові визнати свою вину, закінчились через два дні арештом з випробним строком та додатково (відносно скромним) грошовим штрафом - наприклад справа про мільйонні розтрати на «Фольксвагені». Відповідно з іншою справою йшлося про ще більшу багатомільйонну розтрату (справа концерну «Маннесманн»), по якій Федеральний Верхов-ний суд скасував виправдувальні вироки, винесені першою інстанцією, та направив справу на новий розгляд. Провадження все ж було зупинене судом - правда, тепер за сплату грошової суми неприбутковій організації. Також і в рамках цієї справи мали місце домовленості в процесі. Тому деяка частина населення сприймає цю модель як «юстицію для двох класів», яка навряд чи піддається поясненню та за якої „дрібненьких вішають, а великих відпускають”.

Федеральний Верховний Суд (ФВС) взявся за це питання і піддав його критиці спочатку у 1997 р., а потім повторно у 2005 р. в рамках так званих принципових вироків: згідно з позицією ФВС вина злочинця може бути встановлена лише в рамках формального провадження. Тому домовленість може мати місце також лише відносно рішення про правові наслідки, тобто визначення міри покарання, але не відносно встановлення вини. Окрім того, покарання злочинця має бути адекватним його вині. Але обидва фактори - вина та покарання - можуть встановлюватись лише у рамках врегульованого порядку дослідження доказів, для якого у разі так званого “Deal”, тобто домовленості у кримінальному провадженні, виникає загроза взагалі не відбутися. До того ж суд у зв'язку з досягнутою під час провадження домовленістю не може вимагати від учасників процесу, аби вони відмовились від використання засобів оскарження. ФВС вимагає у цьому принциповому вироку створення законодавчих основ для цієї до сьогоднішнього дня законами не відрегульованої практики домовленостей у кримінальному процесі: мабуть із сподіванням у такий спосіб дещо обмежити цю практику або, щонайменше, направити її в упорядковане русло. В цілому ФВС визнав практику домовленостей у кримінальному процесі принципово допустимою та прийнятною, особливо з урахуванням економії прова-дження та виходячи із значної перевантаженості юстиції справами.

Врешті-решт, як стверджує ФВС, допустимість домовленостей у кримінальному процесі може випливати також і з ідеї захисту свідків/потерпілих, яка, з точки зору право-державних міркувань, спрямована на те, щоб не понижувати потерпілих або свідків (або потерпілих у якості свідків) до рівня простого об'єкта право-державного провадження. Тобто цей аспект може бути також підставою для того, щоб відмовитись від подальшого прояснення обставин справи (і таким чином від довготривалого прийняття та дослідження доказів), якщо у разі домовленості з учасниками процесу можна досягти визнання своєї вини особою, що скоїла діяння.

Два інших важливих основоположних вироки ФВС, оголошених зовсім нещодавно, також пов'язані з цим питанням і можуть також мати певний вплив на використання домовленостей у кримінальному процесі: Перший Сенат у кримінальних справах Федерального Верховного суду саме в рамках відповідного кримінального провадження оголосив вирок у справі про несплату податків на суму понад 1 млн євро і підкреслив у ньому, що у справах про такі суми за всіма правилами слід призначати покарання у виді позбавлення волі і що тут не може йтися ні про яке умовне покарання (умовне засудження може бути застосоване максимально на два роки).

У другому винесеному ФВС вироку говориться про те, що суд, починаючи з певного відрізку часу або стану процесуального розгляду кримінальної справи, може обмежити строки для подання клопотань про допуск доказів. Подані захистом після закінчення цього строку клопотання про допуск доказів можуть розглядатися як непрямий доказ затягування захистом процесу з розгляду справи по суті. Завдяки такому рішенню можна було б також значно скоротити саме заплутані великі провадження у справах про економічні злочини. Але, з іншого боку, цим самим - щонайменше частково - у деяких обвинувачених зникатиме заінтересованість у досягненні домовленостей у кримінальному процесі, яка передусім зорієнтована на те, аби не потрапити у в'язницю. Отже, таким чином великі провадження не зможуть вже безмежно затягуватись, а з іншого боку, починаючи із зазначеного вище розміру суми, наприклад у разі приховування доходів від оподаткування, необхідно все рівно рахуватись із покаранням у виді позбавлення волі, до того ж без застосування умовного засудження.

Практика домовленостей у кримінальному процесі частково піддається досить сильній критиці: правова держава, мовляв, зазнаватиме цим самим шкоди, а махінації на задвірках судової зали є недопустимими. Домовленості у кримінальному процесі є лише прикрашеним приховуванням того, що держава відступає перед злочинцями у сфері економіки. Торгівля справедливістю і, особливо, покаранням не має нічого спільного з правовою державою і не повинна мати місця.

Поданий тепер Федеральним урядом до Парламенту законопроект, з одного боку, виконує висловлену ФВС вимогу про необхідність врегулювання цієї матерії на законодавчому рівні, а саме шляхом запровадження нового § 257с - поряд з іншими змінами - у Кримінально-процесуальному кодексі.

Зокрема проект виходить з таких принципів:

принципи призначення покарання залишаються недоторканними. Міра покарання повинна й надалі орієнтуватись на вину обвинуваченого;

недоторканними залишаються також і принципи кримінального провадження. Не запроваджується, зокрема, ніякого «принципу консенсусу». Порозуміння ніколи не може бути єдиною основою вироку. Суд і надалі залишається зобов'язаним розслідувати справжні обставини справи аж до моменту досягнення ним відповідного переконання;

має гарантуватись, по-можливості, найбільший рівень прозорості. Порозуміння може бути досягнутим лише під час відкритого судового розгляду, а про хід подій за межами судового розгляду суд повинен повідомляти публічно. Досягнення порозуміння повинно постійно та досконально протоколюватися та згадуватись у вироку;

не існує жодних обмежень щодо використання засобів оскарження. Домовленість про відмову від оскарження не може бути предметом порозуміння. Також і після досягнення порозуміння вирок може бути перевірений у повному обсязі, а підсудному про це повинно надаватись детальне роз'яснення. обвинувачений покарання кримінальний

Цим самим до Кримінально-процесуального кодексу додається новий § 257с, який містить положення про допустимий зміст, досягнення та наслідки домовленості. При цьому рамки, які визначають діючі принципи кримінально-процесуального права, не змінюються.

Необхідна прозорість та документування подій, пов'язаних із досягненням домовленості (не в останню чергу з метою перевірки у ревізійній інстанції), гарантуються шляхом закріплення змістовних обов'язків суду щодо інформування та протоколювання (§§ 243 абз. 4, 257с абз. 4, 5, § 273 абз. 1а).

Відмова від оскарження не може бути предметом домовленості (§ 257с абз. 2 речення 3). Додатково по кожному випадку, у якому досягнення домовленості передувало вироку, передбачено обов'язок щодо надання роз'яснень відповідній особі про її право подавати засоби оскарження (§ 35а речення 3). Якщо таке роз'яснення не було надане, то відмова від оскарження не є дійсною (§ 302 абзац 1).

Право на подання засобу оскарження залишається недоторканним для всіх учасників провадження. Не виключається або не обмежується ані апеляція, ані ревізія проти вироку, якому передувала домовленість. Цим самим гарантується необхідний контроль з боку суду щодо розгляду засобів правового оскарження.

Нарешті посилюються комунікативні елементи кримінального процесу, які поза межами порозуміння придатні сприяти ходу провадження (§§ 160b, 202a, 257b), але в рамках судового провадження можуть слугувати також підготовці домовленості.

Проект свідомо не встановлює різниці між підсудним із захисником та підсудним без захисника, та не виключає з положень про порозуміння також і можливість провадження в суді нижчої інстанції - окружному суді. «2-класова юстиція», якої побоюються у випадку протилежних регулювань, не була б ані справедливою, ані не брала б до уваги ту обставину, що досягнення домовленостей відбувається також і в судах нижчої інстанції.

Окрім того, сам проект містить також необхідні новели до Закону про порушення громадського порядку.

Як висновок вищевикладеному слід констатувати, що, як показує судова практика, домовленість у кримінальному провадженні здавна вже стала стійкою складовою саме для змістовних проваджень у кримінальних справах стосовно економічних злочинів та злочинів у сфері обігу наркотиків. З огляду на перевантаження судів і тим самим на необхідність збереження функціональної здатності юстиції, а також з огляду на великі труднощі пошуку істини в таких провадженнях, таке урегулювання законом, мабуть, є необхідним „як менше зло”. Щонайменше таке врегулювання може спробувати спрямувати практику досягнення домовленостей в упорядковане русло; у деяких найбільших, найскладніших та найзаплутаніших процесах можна буде досягти винесення покарання, адже відчутна кількість подібних процесів взагалі ризикує залишитись недоведеною до кінця або непроясненою остаточно. Таким чином, законопроект уявляє собою серединний шлях між вимогою заборонити будь-які домовленості та принципом консенсусу. Проте потрібно прагнути рівномірного застосування для того, аби у правовій свідомості суспільства не вкорінилася вже цитована попередньо фраза: „дрібненьких вішають, а великих відпускають”. Досягнення становища неупередженого застосування гарантує передбачена в законопроекті можливість скористатися цими нормами і на рівні найнижчих - окружних судів. Крім того, домовленість у кримінальному процесі не повинна стати звичкою та правилом, за допомогою якого можна легко уникнути обтяжливого кримінального провадження. Така можливість повинна залишатися винятком.

Размещено на Allbest.ru