Неможливість застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Неможливість застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі

А.Г. Шиян

Обґрунтовується об'єктивна неможливість застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі, в сучасному кримінальному процесі України, доводиться, що акт помилування може застосовуватися тільки до засуджених осіб.

Ключові слова: акт помилування, обставина, що виключає провадження, кримінальна відповідальність, відмова в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи.

Постановка проблеми. Глибинні процеси реформування та удосконалення різних сфер життєдіяльності Україна як держава почала здійснювати з перших днів своєї незалежності. На жаль, подібних процесів поки що не спостерігається у сфері кримінального судочинства. За 18 років незалежного існування держави, на відміну від більшості пострадянських республік, так і не вдалося прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), а продовжується «латання» процесуальних прогалин, здійснювється «косметичний ремонт» багатьох заскорузлих, часто суперечливих одна-одній правових норм. Одне з таких суперечливих правових положень (воно і визначає актуальність теми статті) закріплено у ст. 6 КПК України, згідно з п. 4 ч. 1 якої кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб [1].

Тому важливо визначити можливість застосування акта помилування у сучасному кримінальному процесі України як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі. Для досягнення необхідно здійснити аналіз поглядів правників стосовно цієї проблеми; дослідити відповідні положення Конституції України, нового Кримінального кодексу України (далі - КК), інших нормативно-правових актів держави, а також законодавство деяких зарубіжних держав з цього питання; внести з урахуванням отриманих результатів пропозиції щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Стан дослідження. Питанням застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі, у свій час займалися А.Я. Дубинський, О.Р. Михайленко, В.О. Михайлов, М.М. Михеєнко, Д.П. Письменний, П.П. Підюков та інші науковці. Проте більшість цих досліджень проведено ще за радянських часів, за дії іншого законодавства, що регулювало відмінні від існуючих суспільні відносини. Крім того, питання можливості застосування акта помилування у зазначеному сенсі залишається дискусійним тому наразі щодо його вирішення серед науковців нема єдиного підходу.

Виклад основних положень. Норма про помилування окремих осіб як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі, у кримінально-процесуальному законодавстві України існує тривалий час. Вона передбачалася КПК УРСР 1922 [2, с. 71] і 1927 р. [2, с. 73]. Свій теперішній нормативний характер ця обставина зберігає ще з 1960 р. - з моменту прийняття останнього, чинного досі КПК*. Не виключено, що вона може знайти своє відповідне місце у новому КПК України: у деяких його проектах, зокрема, підготовлених робочою групою Кабінету Міністрів України у 1999, 2000, 2001 р., це планувалося.

Аналіз цієї чинної норми кримінально-процесуального права (як і тієї, що включена до проектів КПК) свідчить про те, що вона визначає можливість застосування акта помилування до конкретних осіб на різних етапах кримінального судочинства, в тому числі до порушення кримінальної справи і в процесі її розслідування. Цей висновок знаходить своє певне підтвердження й у тлумаченнях деяких процесуалістів. Так, М.М. Михеєнко і А.Я. Дубинський підкреслюють, що «у пункті 4 частини 1 статті 6 КПК йдеться про випадки помилування окремих осіб ще до того, як була порушена кримінальна справа щодо них, або ж під час провадження у справі. Такі випадки можливі, але на практиці вони не трапляються» [4, с 16]. Фактично таку же позицію відстоював ще В.О. Михайлов, який підкреслював, що акти помилування стосуються, головним чином, вже засуджених осіб, тому як підстави закриття кримінальної справи застосовуються рідко [5, с 39]. Більш категоричний у цьому питанні В.О. Колодяжний, який зазначає, що кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає закриттю внаслідок акту амністії, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих громадян; однак прийняття таких рішень не допускається, якщо винна особа заперечує проти цього [6, с 107-108].

Ще більш безапеляційною є позиція О.Р. Михайленка, який писав: «Деякі автори пишуть, що помилування взагалі не може бути застосовано в стадії порушення кримінальної справи, що воно не є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи. Таке твердження не відповідає закону, який не виключає помилування окремих осіб до розгляду справи в суді і навіть до порушення кримінальної справи. Не зовсім правильні твердження авторів про те, що в радянській практиці помилування як припинення кримінального переслідування щодо конкретної особи не зустрічається. На практиці такі випадки трапляються. Наприклад, Президія Верховної Ради СРСР помилувала до розгляду справи в суді двох американських льотчиків, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за шпигунство» [7, с 73].

Висловлені останнім часом відносно цього питання погляди правників також не вирізняються єдністю. Так, В.Т. Маляренко стверджує, що порушена кримінальна справа може бути закрита у зв'язку з помилуванням окремих осіб [8, с. 56-62], а Є.Г. Коваленко - що закон не виключає помилування за вчинення злочину і до порушення кримінальної справи [9, с. 56-62]. їх підтримують А.М. Бойко і О.О. Дудоров, які зазначають, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у зв'язку з помилуванням конкретної особи. Закриття кримінальної справи у зв'язку з помилуванням особи не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує (у цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку) [10, с. 185]. Фактично протилежне стверджують автори Науково-практичного коментаря КПК України: «... помилування ..., як правило, здійснюється стосовно осіб, вже засуджених за вчинення злочинів» [11, с. 22]. Протилежна, однак уже останній, позиція демонструється авторами іншого Науково-практичного коментаря КПК. Вони зазначають, що «процедура помилування в Україні визначена ст. 44 КК і Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. .... Помилування особи до вступу в силу обвинувального вироку цим Положенням не передбачено (п. 4), разом з тим Президент України в силу п. 27 ст. 106 Конституції України не позбавлений можливості прийняти рішення про помилування певної особи на стадії порушення кримінальної справи, досудового розслідування, попереднього розгляду справи суддею і судового розгляду.... Процесуальним законодавством не врегульований порядок закриття кримінальної справи у зв'язку з помилуванням окремих осіб, однак за аналогією закону повинні застосовуватись загальні положення закриття кримінальної справи у зв'язку з актом амністії» [12, с. 32-34]. помилування кримінальний законодавство

На наш погляд, більш глибоке осмислення змісту як п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК, так і інших законодавчих актів української держави дає підстави стверджувати інше. У п. 27 ст. 106 Конституції України визначено, що помилування здійснює Президент України. Це положення має свій розвиток у КК України, ст. 44 якого визначає, що особа, котра вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим кодексом, а також на підставі Закону України про амністію чи акта помилування. Більш конкретними у питаннях застосування акта помилування є ст. 85 і 87 КК. У ст. 85 КК проголошується, що на підставі Закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або не-відбуту його частину більш м'яким покаранням. У ст. 87 КК визначено, що помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи; актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Отже, КК України акт помилування визначає як одну із правових підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності. Чи означає це те, що за цією обставиною можна відмовляти в порушенні кримінальної справи, закривати кримінальні справи на стадіях досудового розслідування, попереднього розгляду справи суддею (як це фактично випливає зі змісту ст.ст. 6, 213, 248 КПК), а також безпосередньо під час розгляду справи в суді? Актуальним у зв'язку із цим постає питання визначення моменту, настання кримінальної відповідальності. Донедавна це питання мало досить-таки проблемний характер і, доки не знайшло свого вирішення Конституційним Судом України в жовтні 2002 р., викликало серед правни-ків жваві дискусії Більшість правників, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 2 КК України про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, стверджували, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили. Однак такий погляд щодо моменту виникнення кримінальної відповідальності не був загальновизнаним у науці кримінального права. Багато юристів вважали, що кримінальна відповідальність виникає на більш ранніх стадіях - з моменту вчинення злочину, порушення кримінальної справи, затримання або арешту підозрюваного (обвинуваченого) тощо.

Цей багаторічний спір стосовно моменту настання кримінальної відповідальності був розв'язаний Конституційним Судом України. У своєму рішенні № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 р. у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) Конституційний Суд зазначив: «Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання (частина друга статті 50 Кримінального кодексу України). Особу може бути засуджено умовно чи з відстрочкою виконання вироку (статті 45, 46, 46-1 Кримінального кодексу України). Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили»

Таким чином, Конституційний Суд України своїм рішенням поставив остаточну крапку над неоднозначним трактуванням часу настання кримінальної відповідальності і чітко визначив, що вона настає тільки з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Це рішення суттєво змінює ситуацію із застосуванням акта помилування на стадіях порушення кримінальної справи, досудового розслідування, судовому розгляді справи. Ним така можливість виключається. І це є цілком логічним - рішення про застосування акта помилування може прийматися тільки щодо особи, справа про яку була розглянута в судовому засіданні, ця особа була визнана винною у вчиненні злочину, вирок щодо неї з таким рішенням вступив у законну силу.

Такий висновок повною мірою має своє підтвердження у Положенні про здійснення помилування, затвердженому Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005. У п. 1 цього Положення визначено порядок здійснення Президентом України помилування відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України. Згідно зі ст.ст. 2 і 3 цього Положення право клопотати про помилування має особа:

а) засуджена судом України, яка відбуває покарання або відбула основне покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.

У п. 4 цього Положення визначено, що клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили [2, с 632-633].

Фактично такого ж змісту норми містилися у Положенні про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 588/2000 [2, с 627-630], Положенні про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженого Указом Президії Верховної Ради України від 31 грудня 1991 р. № 22 [2, с 621-625], Положенні про порядок здійснення помилування громадян, засуджених судами Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради України від 9 липня 1990 р. № 46-12 [2, с 615-620], Інструкції від 19 лютого 1981 р. про порядок подання до Президії Верховної Ради СРСР і Президій Верховних Рад союзних республік матеріалів за клопотаннями про помилування засуджених і виконання актів з питань помилування [2, с 605-614].

Висновки. Отже, по-перше, обставиною, що виключає провадження у кримінальній справі, акт помилування бути не може, за цією обставиною не можна ні відмовляти в порушенні кримінальної справи, ні закривати справу в процесі її розслідування чи судового розгляду; по-друге, акт помилування може застосовуватися тільки до засуджених осіб; по-третє, як обставина, що виключає провадження у кримінальній справі, він повинен бути виключений як зі ст. 6 чинного КПК України (подібне вже давно зроблено у низці пострадянських країн*), так і з його можливих проектів.

Акт помилування - не єдина обставина, яка згідно з чинним КПК України виключає провадження у кримінальній справі, бо ст. 6 КПК визначено ще й низку інших. Вивчення можливості їхнього (і не тільки) застосування як обставин, що виключають провадження у кримінальній справі в сучасному кримінальному процесі України, на наш погляд, є перспективним напрямом подальших наукових досліджень.

Література

1. Кримінально-процесуальний кодекс України. Коментар основних положень / упоряд. В.М. Тертишник. - К., 2006. - 272 с.

2. Маляренко В.Т. Амністія та помилування в Україні: навч. посібник / В.Т. Маляренко, А.А. Музика. - К., 2007. - 700 с.

3. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик. - М., 1983. - 352 с.

4. Михеєнко М.М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський. - К., 1997. - 624 с.

5. Михайлов В.А. Процессуальный порядок прекращения уголовных дел в стадии предварительного расследования: учеб. пособие / В.А. Михайлов. - Волгоград, 1970. - 136 с.

6. Колодяжный В.А. Возбуждение уголовного дела: проблемы теории и практики: монография / В.А. Колодяжный. - Луганск, 1999. - 148 с.

7. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе / А.Р. Михайленко. - Саратов, 1975. - 150 с.

8. Маляренко В.Т. Про закриття кримінальної справи (окремі аспекти) / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 3 (37).

9. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - К., 2004. - 712 с.

10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [3-тє вид., переробл. та доповн.]. - К., 2005. - 1064 с.

11. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К., 2006. - 890 с.

12. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: научно-практический комментарий / под общ. ред. В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. - Х., 2003. - 960 с.

13. Конституційне судочинство в Україні: законодавство та практика застосування: навч. посібник. - Харків, 2002. - 832 с.

14. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / под общ. ред. В.В. Мозякова. - М., 2002. - 864 с.

15. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь (станом на 04.10.2009 р.). - Мн., 2001. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.aau.edu.ua/up/docs/kpk_final.html.

16. Уголовно-процессуальный Кодекс Азербайджанской Республики. - Баку, 2001. - 568 с.

Размещено на Allbest.ru