Мета злочину за кримінальним правом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕТА ЗЛОЧИНУ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

М.В. Гедз

Аналізуються факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, з'ясовується суть поняття «мета злочину» та його кримінально-правове значення.

Ключові слова: суб'єктивна сторона складу злочину, мета злочину.

Постановка проблеми. Протягом тривалого часу законодавець надає вагомого кримінально-правового значення меті вчинення злочину. Залежно від опису законом суб'єктивної сторони конкретного складу злочину мета його може відіграти роль обов'язкових або кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак. При цьому слід визнати обґрунтованою позицію вчених, за якою тільки в умисних злочинах є мета, адже саме нею визначається спрямованість дій винного, праг-нення до певного результату, зацікавленість в його досягненні. Встановлення мети як ознаки суб'єктивної сторони діяння необхідне в усіх випадках вчинення умисного злочину, що дасть змогу виявити його причини, а також визначити вид і строк покарання.

Встановлення мети і спрямованості діяння вимагає надзвичайного професіоналізму від працівників органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів, оскільки за допомогою показань свідків, висновків експертів, речових доказів тощо переважно встановлюються лише певні об'єктивні фактичні дані. До того ж показання потерпілих є не у кожній справі, а показання підозрюваних, обвинувачених, підсудних часто суперечливі і неправдиві.

Використання у КК України мети, що є певною мірою суб'єктивним чинником, як обов'язкову ознаку складу злочину часто недостатньо обґрунтоване, створює суттєві складнощі для коментування кримінального закону і для його застосування.

Стан дослідження. Поняття «мета злочину» не нове ні у кримінальному законодавстві України, ні в кримінально-правововій науці. Сучасні українські фахівці з кримінального права розглядали його фрагментарно, здебільшого при аналізі питань кримінальної відповідальності за злочини, в яких мета виступає обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину. Мета злочину поряд з іншими ознаками елементів складу злочину досліджувалася у працях М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, А.М. Бойка, В.І. Борисова, В.К. Грищука, М.Й. Коржанського, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Хавронюка, С.С. Яценка та ін.

Та незважаючи на чималу кількість публікацій з цієї проблематики, системного аналізу поняття мети злочину, а також з'ясування її кримінально-правового значення не здійснено, а ряд питань у науці кримінального права залишається дискусійним.

Виклад основних положень. У ч. 1 ст. 2 КК України законодавець визначив, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК. Це означає, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності та визнання її винною у вчиненні певного злочину необхідно встановити ознаки складу злочину у вчиненому нею суспільно небезпечному діянні. Виходячи із законодавчих положень, визначено, що кожному складу злочину властиві чотири обов'язкові елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона. Склад злочину - це узагальнена юридична модель, конструкція злочину. Кожен із названих елементів має певні ознаки, а склад злочину є не тільки сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак, а й їх органічною єдністю.

У юридичній літературі, присвяченій аналізу складу злочину, підкреслюється, що до складу злочину належать тільки ті ознаки злочину, які характеризують його сутність, свідчать про його суспільну небезпеку, якості, що відрізняють його від інших деліктів, передбачених нормами інших галузей права.

Одним із чи не найскладніших питань у кримінальному праві визнається характеристика внутрішніх психічних процесів, які або передують вчиненню злочинів, або відбуваються у процесі його вчинення. Чи не найбільшою проблемою є встановлення співвідношення понять суб'єктивної сторони складу злочину та вини.

На думку одних учених, поняття суб'єктивної сторони складу злочину тотожне поняттю вини. Ця позиція обґрунтовується тим, що мотив, мета і емоції є необхідними компонентами психічного ставлення, що становлять собою вину. З урахуванням цього вченими і робиться висновок, що якщо суб'єктивною стороною складу злочину виступає вина, то ознаками складу злочину, які її характеризують, можуть бути, поряд з умислом і необережністю, мотив, мета, афект тощо [1, с 38-42; 2, с 9-10].

Оскільки у ст. 23 КК України визначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, то таке розуміння суб'єктивної сторони складу злочину видається неприйнятним, бо складатиметься ситуація, коли одне поняття позначається декількома термінами, що є неприпустимим. Беззаперечно, вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони всіх без винятку складів злочинів. Відсутність вини виключає наявність суб'єктивної сторони складу злочину - однієї з чотирьох обов'язкових елементів цієї юридичної конструкції. Відсутність злочину у разі відсутності вини підтверджується й положеннями ст. 62 Конституції України, яка передбачає, що кримінальна відповідальність настає лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину.

Ототожнення вини із суб'єктивною стороною складу злочину, на нашу думку, не є прийнятним не тільки з теоретичної точки зору, а й з практичної, оскільки така ситуація може дезорганізувати судову практику, принаймні, з приводу кримінально-правового значення мотиву й мети та їх місця у системі ознак складу злочину.

Дехто з учених розглядає вину як поняття ширше за обсягом, ніж поняття суб'єктивної сторони складу злочину. Так, на думку Ю.А. Дємідова, вина не може зводитися до будь-якого елемента складу злочину, до умислу чи необережності, або до діяння, взятого з його об'єктивної сторони. Вона однаково відображається як в об'єктивній, так і в суб'єктивній стороні складу злочину [3, с 114]. Підтримуючи позицію, пов'язану із запереченням переоцінки як об'єктивної, так і суб'єктивної сторони складу злочину, учений стверджував, що зміст вини необхідно вбачати у вчиненні злочину конкретною особою, у сукупності об'єктивних та суб'єктивних ознак, в яких виразилась вина - негативне ставлення особи до цінностей суспільства [3, с 117-118]. Таку позицію підтримував і Г.А. Злобін, який вказував, що вина як складова суб'єктивної сторони злочинного діяння одночасно виступає як цілісна характеристика злочину в усіх його суттєвих для відповідальності відносинах. Ці властивості вини і роблять її необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності, у рівній мірі протилежною як об'єктивному, так і абстрактно-суб'єктивному ставленню у вину [4, с. 23]. З цього приводу П.С. Дагель вказував, що суб'єктивна сторона злочину становить відображення у свідомості суб'єкта об'єктивних ознак вчиненого ним діяння і характеризує ставлення до них суб'єкта. Вона є «своєрідною моделлю» об'єктивної сторони складу в «психіці суб'єкта». Відповідно до цього під змістом вини розуміють «сукупність психічних елементів - свідомості, волі, емоцій, мотиву, мети - що утворюють це психічне ставлення» [5, с. 46].

Прихильники твердження, що суб'єктивна сторона складу злочину не вичерпується лише виною, визначають її поняття як внутрішньої сторони, тобто психічної діяльності особи, що характеризує ставлення її свідомості і волі до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Вина, мотив і мета, на їх думку, є ознаками суб'єктивної сторони злочину, які, хоча й тісно пов'язані між собою, проте мають самостійне юридичне значення [6, с. 142-144]. Погоджуючись із такою позицією, вважаємо запропоновану дефініцію не достатньо обґрунтованою, оскільки психічне ставлення суб'єкта злочину до суспільно небезпечного діяння та його наслідків становить не що інше, як вину у формі умислу або необережності.

К.Ф. Тіхонов відзначає, що мотив, мета та емоції суттєво впливають на зміст вини. Вчений аргументує це тим, що наявність негативного ставлення особи до інтересів суспільства значною мірою залежить від мотиву, мети та емоцій. Найчастіше ці обставини обумовлюють більшу чи меншу тяжкість вини [7, с. 88].

Сутність суб'єктивної сторони складу злочину пов'язується із психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховується лише щодо суспільно небезпечного діяння та його наслідків і повинно характеризуватися конкретною формою вини [8, с. 111]. Суб'єктивна сторона складу злочину, на нашу думку, утворює систему названих компонентів, які взаємопов'язані між собою і визначають один одного. Тому є підстави вважати, що суб'єктивна сторона складу злочину охо-плює всю психічну діяльність суб'єкта при вчиненні злочину, відображає ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків та характеризується такими ознаками, як вина, мотив, мета злочину та емоційний стан особи. Ці ознаки мають важливе значення при призначенні покарання, а коли вони передбачені у диспозиції статті, то і для кримінально-правової кваліфікації діяння.

В теорії кримінального права вони отримали назву факультативних ознак суб'єктивної сторони складу злочину. Проаналізуємо кожну із них. В юридичній літературі загальноприйнятим є поняття мотиву злочину, під яким розуміється причина, що спонукає до вчинення злочину [9, с 60]. Також під мотивом розуміють усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину [8, с 123].

Щодо мети злочину, то в науці кримінального права під метою злочину розуміють той уявний і бажаний суб'єктом кінцевий результат, якого вона прагне досягнути, вчиняючи суспільно небезпечне діяння [10, с 294]. Також метою злочину вважають бажання особи, яка вчинює суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків [11, с 464].

На відміну від мотиву, мета злочину характеризує безпосередній злочинний результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи злочин. Мотив і мета по-різному характеризують вольовий процес, де зрештою мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка вчиняє злочин, а мета визначає бажаний результат, до якого прагне особа.

Слід відзначити, що за своїм характером мотив тісно пов'язаний із метою злочину, оскільки саме він є поштовхом до досягнення злочинного результату. Мотив дає відповідь на питання, чому особа вчиняє діяння, що є спонуканням для вчинення. Мета ж відповідає на питання, заради чого особа вчиняє діяння, що вона прагне досягти цим, до якого конкретного результату прямує винний.

Мотив і мета злочину є взаємопов'язані, але водночас не тотожні поняття, іншими словами, усвідомлення мотиву перетворює його на мету.

Наступною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є емоційний стан особи. У цьому контексті слушною є позиція О.В. Авраменка, який стверджує, що до емоційного стану особи слід відносити поняття стану сильного душевного хвилювання, яке вживається у КК України. Під сильним душевним хвилюванням як юридико-психологічним поняттям, науковець пропонує розуміти емоційний стан особи у вигляді афекту, стресу чи фрустрації, що значною мірою обмежує її здатність усвідомлювати свої дії або бездіяльність та (або) керувати ними під час вчинення нею передбаченого КК суспільно небезпечного діяння [12, с.13].

З'ясувавши поняття ознак суб'єктивної сторони складу злочину, докладніше розглянемо мету злочину. Загальноприйнятим у кримінальному праві України є положення, що мета злочину є ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, а також те, що вона характерна для злочинів, що вчиняються лише з прямим умислом. Визначити, які конкретні суспільно небезпечні наслідки своїх дій передбачав винуватий й бажав їх настання, можна лише при ретельному аналізі складу вчиненого особою злочину і виявленні його елементів та всіх обставин справи. Порушення цього може призвести до серйозних помилок щодо кримінально правової кваліфікації діяння.

Використання у КК України мети як обов'язкової ознаки складу злочину здійснюється для уточнення меж злочинності того чи іншого діяння, відмежування його від інших, встановлення посиленої відповідальності тощо. Разом з тим, як обґрунтовано стверджує М.І. Хавронюк, використання у КК України таких ознак суб'єктивної сторони, як мета, мотив і спрямованість діяння як обов'язкових ознак складу злочину часто є недостатньо обґрунтованим і створює суттєві складнощі як для коментування кримінального закону, так і для його застосування, а саме:

- по-перше, інколи вони мають певне ідеологічне чи політичне забарвлення, якого слід уникати в кримінальному законі;

- по-друге, формулювання нових складів злочинів з вказівкою на мету, мотив і спрямованість діяння часто створює конкуренцію між нормами Особливої частини КК, оскільки вчинення певного діяння з певною метою часто фактично означає готування до іншого передбаченого КК діяння;

- по-третє, інколи використання мети як обов'язкової ознаки складу злочину демонструє абсурдність санкцій КК;

- по-четверте, встановлення мети і спрямованості діяння вимагає надзвичайного професіоналізму від органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів, оскільки за допомогою показань свідків, висновків експертів, речових доказів тощо переважно встановлюються лише пе-вні об'єктивні фактичні дані, показання потерпілих є не у кожній справі, а показання підозрюваних, обвинувачених, підсудних часто є суперечливими і неправдивими. Загалом мистецтво довести ознаки суб'єктивної сторони вимагає знання і застосування усіх можливостей оперативно-розшукової діяльності, кримінального процесу, тактики проведення певних слідчих дій і методики розслідування кримінальних справ певних категорій. Оскільки нерозумно було б очікувати цього від усіх без винятку працівників органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів (з огляду на різноманітні фактори об'єктивного і суб'єктивного характеру, такі як недостатній рівень освіти, плинність кадрів, рівень навантаження на слідчих тощо), то не слід і застосовувати ознаки мети і мотиву у тих складах злочинів, де явної потреби у цьому немає [13, с.61].

Як вже зазначалося, мета злочину в ряді випадків вказується у законі як необхідна ознака суб'єктивної сторони складу злочину, внаслідок чого вона набуває значення обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони складу злочину. В.К. Грищук підкреслює, що мета злочину є обов'язковою (необхідною) ознакою складу злочину: а) коли законодавець прямо вказує на неї як на обов'язкову (необхідну) ознаку основного складу злочину; б) коли законодавець прямо вказує на неї як на обов'язкову (необхідну) ознаку кваліфікованих складів злочинів; в) коли зі змісту диспозиції норми кримінального закону випливає, що мета є обов'язковою (необхідною) ознакою складу злочину. Коли мета не вказана в диспозиції норми кримінального закону як обов'язкова (необхідна) ознака складу злочину, то вона може виконувати роль пом'якшуючих або обтяжуючих обставин [10, с 295].

Висновок. Провівши дослідження Особливої частини КК України, ми встановили, що законодавець на мету злочину як обов'язкову (конституційну, кваліфікуючу) ознаку складу злочину посилається у 79 статтях. Крім того, мета злочину враховується як у основних складах злочинів, так і у кваліфікованих та особливо кваліфікованих.

З вищевикладеного випливає, що істотної потреби у передбаченні мети як обов'язкової ознаки у ряді статей КК України немає. Підставою для такого твердження можуть служити міркування: по-перше, слід погодитися з формулюванням, що мета у деяких складах злочинів викладена не зовсім чітко і вдало; по-друге, треба зважати й на обґрунтовуване науковцями твердження, що встановлення мети і спрямованості діяння створює ускладнення для правозастосовної практики у частині доказування, вимагає надзвичайного професіоналізму від органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів. А відтак не варто застосовувати ознаки мети і мотиву у тих складах злочинів, де явної потреби у цьому немає. Але просто вилучити з відповідних статей таку ознаку як мета злочину неможливо. На нашу думку, певні статті слід переформулювати таким чином, щоб не змінився обсяг криміналізації, однак це вже предмет окремого дослідження.

Література

мета злочин кримінальний право

1. Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. - Воронеж: Издво Воронеж. ун-та, 1974. - 243 с.

2. Ворошилин Е.В. Субъективная сторона преступления: учебное пособие / Е.В. Ворошилин, Г.А. Кригер. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - 76 с.

3. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Ю.А. Демідов. - М.: Юрид. лит., 1975. - 182 с.

4. Злобин Г.А. Виновное вменение в историческом аспекте / Г.А. Зло-бін // Уголовное право в борьбе с преступностью: сб. статей. - М.: ИГПАН, 1981. - С. 22-34.

5. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве / П.С. Дагель // Ученые записки ДВГУ.- 1968. - Вып. 21. -Ч.1. - С. 45-48.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [3-є вид., перероб. і допов.] - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 496 с.

7. Тихонов К. Ф. Субъективная сторона преступления / К.Ф. Тихонов.- Саратов: Приволж. кн. изд-во. -1967. - 103 с.

8. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник. / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - [вид. 3-тє, переробл. та допов.]. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

9. Бородин С.В. Преступления против жизни / С.В. Бородин. - М.: Юристъ, 1999. - 356 с.

10. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2006. - 568 с.

11. Вереша Р.В. Суб'єктивні елементи підстави кримінальної відповідальності: підручник / Р.В. Вереша. - К.: Атіка, 2006. - 740 с.

12. Авраменко О.В. Стан сильного душевного хвилювання: кримінально-правові та психологічні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.В. Авраменко. - Львів, 2008. - 19 с.

13. Хавронюк М.І. Дещо про мету, мотив і спрямованість суспільно небезпечного діяння / М.І. Хавронюк // Життя і право. - 2004. - № 4. - С. 60-64.

Размещено на Allbest.ru