Кримінально-правовий захист діяльності громадян, спрямованої на боротьбу з протиправними посяганнями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правовий захист діяльності громадян, спрямованої на боротьбу з протиправними посяганнями

А.С. Габуда

Анотація

Обґрунтовується необхідність забезпечення кримінально-правовим захистом правомірної діяльності громадян, пов'язаної з охороною правопорядку, пропонується вказаних осіб визнавати потерпілими від опору шляхом внесення відповідних доповнень до ст. 342 КК України.

Ключові слова: опір, потерпілий, суспільно-корисна діяльність, кримінально-правовий захист, органи кримінальної юстиції, охорона правопорядку.

Вступ

Постановка проблеми. Найважливішими засобами, що забезпечують безперешкодне виконання органами державної влади, місцевого самоврядування та об'єднань громадян покладених на них обов'язків є норми кримінального закону, які встановлюють відповідальність за посягання на діяльність представників названих органів, їх життя, здоров'я, власність та інші блага, а також здійснюють захист їх близьких родичів. Особливе місце серед них займає ст. 342 КК, яка передбачає відповідальність за опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві.

Загальновизнаним є твердження, що одним з принципів протидії правопорушенням та охорони громадського порядку є участь громадськості у цій справі. Взаємодія органів кримінальної юстиції з громадськістю є складовою процесу демократизації суспільства, побудови правової держави та забезпечення законності в Україні. Досягти успіхів розрізненими зусиллями неможливо, та й захист населення без участі його самого неможливий, адже ці органи повинні працювати відкрито. Спільна діяльність цих органів і громадян, чи їх об'єднань, які беруть участь у боротьбі зі злочинністю, формує у свідомості членів суспільства необхідність зважати на загальні інтереси, з повагою ставитися до правових приписів, норм моралі. Як вірно зазначає А.М. Долгополов, широка масова різна за формою участь громадськості у зміцненні правопорядку, у боротьбі з правопорушеннями дає підстави визнати її не тільки серйозною умовою, а й важливою громадською гарантією забезпечення законності [1, с. 131].

З огляду на зазначене необхідно привернути увагу до тих осіб, які, не будучи представниками влади, працівниками правоохоронних органів, членами громадських формувань та військовослужбовцями, беруть активну участь і відіграють неабияку роль у протидії злочинності. І найголовніше, цим особам також вчиняється фізично активна протидія, заподіюється шкода їх здоров'ю. Однак, таких громадян чинна редакція ст. 342 КК не визнає потерпілими від опору. А це означає, що їх правомірна, суспільно-корисна діяльність позбавлена кримінально-правового захисту.

Стан дослідження. Питання захисту представників влади, працівників правоохоронних органів, громадськості досліджувалися багатьма вітчизняними науковцями, зокрема А.М. Бандуркою, І.І. Давидович, М.І. Коржанським, В.М. Мамчур, М.І. Мельником, Я. Мочкошем, О.М. Музичук, В.О. Навроцьким, В.І. Осадчим, Т.О. Пікулею, М.І. Хавронюком, С.С. Яценком. Проте проблеми відповідальності за опір громадянам, не віднесеним до потерпілих ст. 342 КК, залишилися поза увагою учених та практичних працівників.

Актуальність дослідження підкреслюється тим, що зміни в соціально-політичних та інших сферах життя нашого суспільства створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів у напрямку подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини. На розв'язання цих завдань Президент України видав Указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 15 лютого 2008 р., яким затверджено Концепцію реформування кримінальної юстиції України (далі - Концепція), що передбачає вдосконалення діяльності вказаних органів за європейськими стандартами з метою підвищення рівня захисту прав людини і основоположних свобод, посилення боротьби з кримінально караними діяннями і, як наслідок, на зростання довіри населення до цих органів. Цей документ та фактори, що вплинули на його прийняття, викликали необхідність проведення подальших досліджень у контексті уже названої Концепції.

Ця проблема є актуальною ще й тому, що реформування органів кримінальної юстиції, поряд з іншими заходами, як зазначається у Концепції, включає запровадження нових форм і методів їхньої діяльності і має бути спрямоване, зокрема, на забезпечення правопорядку у співпраці з громадськістю, запровадження ефективного громадського контролю за діяльністю цих органів.

Виклад основних положень

На сторінках преси, у передачах телебачення часто викладаються думки громадян, які обурюються з приводу вчинення тих чи інших правопорушень, критикують роботу працівників міліції, інших правоохоронних органів, деякі вимагають навіть дати їм більше повноважень. Все це вірно. Але ці обурення, які б вони щирими не були, як правило, носять пасивний характер.

З цього приводу Л.А Кушнір писав: «Земля під ногами злочинців буде горіти тільки тоді, коли у всього населення, в кожного з нас буде по-справжньому розвинуте високе почуття громадянської мужності і непримиренності» [2, с 8]. Отже, захищеність інтересів населення залежить не тільки від спеціально створених для цього органів, а й від внеску у цю справу кожного громадянина. кримінальний правовий потерпілий

Звичайно, суспільні відносини порівняно з радянським періодом зазнали значних змін. Виголошувані колись революційні заклики для сучасного суспільства неприйнятні. Проте, вони містять твердження, які не можна не враховувати і тепер, коли інших методів боротьби із злочинністю не знайдено, при формуванні принципів та правових засад взаємодії населення з відповідними органами.

У ст. 55 Конституції України гарантовано кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а у ст. 27 закріплено право кожного захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, тому не випадково І. Бондаренко до суб'єктів правоохоронної діяльності, крім державних - законодавчий, виконавчі, судові органи, президентських структур, прокуратуру тощо; деякі громадські організації та об'єднання відносить і окремих громадян [3, с. 19].

У ст. 6 Закону України «Про міліцію» зазначається, що державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється. Тобто стосунки міліції з громадянами повинні будуватися тільки на добровільних засадах, на принципах поваги до особистості.

Подібну норму містить Кодекс честі США (1983 р.), а саме його ст. 42, яка регламентує сприяння співробітнику, що виконує свій професійний обов'язок: «Кожен, незалежно від положення на території країни чи штату, будь-який громадянин Сполучених Штатів ... зобов'язаний сприяти співробітнику, який виконує свої повноваження щодо захисту законності, здійснення справедливості чи проведення заходів урегулювання ситуації».

З цього приводу цікавим є звернення В.І. Осадчого до англійського права, згідно з яким відмова допомогти поліцейському, котрий кладе край порушенню громадського порядку є злочином. Проте, таку позицію поділяють не всі вчені й у самій Англії, висловлюючи сумніви щодо того, чи слід просити громадянина діяти там, де є ризик смерті або небезпечного ушкодження. На його думку, боротися зі злочинцями повинні професіонали - спеціально підготовлені працівники. І саме тому діяльність цих працівників повинна забезпечуватися усім необхідним, у тому числі й спеціальним кримінально-правовим захистом [4, с. 44].

Отже, слід визнати правильною думку про заперечення того, що кожен зобов'язаний вести сплановану, повсякденну і непримиренну боротьбу зі злочинцями. Але реалії сучасного життя переконливо засвідчують, що жоден громадянин не повинен мовчки стояти і споглядати, як до перехожого безпричинно пристають, збивають його і грабують хулігани, знущаються над особою похилого віку, жінкою чи дітьми, чинять посягання на працівника міліції, який тільки що вимагав у порушника припинити безчинство щодо того ж громадянина, який став жертвою, а після того спостерігачем зведення рахунків нападника з міліціонером.

Правовою основою залучення громадян до зміцнення законності та правопорядку є Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. Відповідно до ст. 1 громадяни мають право створювати в установленому законом порядку громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, органам кримінальної юстиції, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. І коли члену громадського формування під час виконання ним обов'язків щодо охорони громадського порядку вчиняється протидія, то їх діяльність захищається законом і особа, яка чинить опір підлягає кримінальній відповідальність за ст. 342 КК.

Але ж аналогічні суспільно-корисні дії, зазначені у згаданому Законі, здійснюють пересічні громадяни, які не є членами громадських формувань і на яких захисна та превентивна функція ст. 342 не поширюється. Однак, у ході припинення злочинів, затримання злочинців чи надання допомоги правоохоронцям їм, як правило, правопорушники теж чинять протидію - відштовхують їх, вириваються від них, інколи шляхом насильства або погрози його застосування примушують припинити свої правомірні дії. Практика показує, що опір часто вчиняється і громадянам, які беруть участь у проведенні слідчих дій, зокрема під час огляду місця події, обшуку, виїмки, відтворення обстановки та обставин події, як поняті чи учасники процесу. Тобто мається на увазі, що протидія їхній законній діяльності карається лише тоді, коли заподіяно шкоду їх здоров'ю або потерпілий позбавляється життя. Постає запитання: чому кримінально-правовий захист корисної для всіх діяльності таких осіб не перенести на більш ранню стадію, тобто до настання вказаних суспільно небезпечних наслідків? І оскільки, як уже зазначалося і визнано, що діяльність працівників органів кримінальної юстиції щодо підтримання законності та правопорядку потребує посиленого кримінально-правового захисту, яким забезпечені також члени громадських формувань, то цілком логічно така діяльність окремих громадян теж повинна охоронятися кримінальним законом. Таку позицію підтримував ще М. Д. Шаргородський: «Створення особливої юридичної норми, сам факт її видання акцентує увагу на боротьбі із суспільно небезпечними діяннями» [5, с 83]. Всі повинні знати, що така їх діяльність охороняється кримінальним законом, а винні мають розуміти, що протидія громадянам, які вчиняють правомірні дії, є кримінально караним діянням.

До речі, В.М. Мамчур та І.І. Давидович поняття «виконання громадського обов'язку» пропонують, замінити таким «здійснення суспільно-корисної діяльності» [6, с. 9; 7, с. 7]. Ці пропозиції слід визнати обґрунтованими і їх необхідно підтримати.

Крім того, при розгляді цього питання слід скористатися аналізом зазначеної проблематики іноземного кримінального законодавства. Так, ст. 182 КК Естонської Республіки передбачає відповідальність за опір представнику влади або іншій особі, яка виконує обов'язки з охорони громадського порядку при виконанні або свого службового або громадського обов'язку, поєднане з насильством над особою, а також примушування цих осіб до виконання явно незаконних дій за тих же обставин [8]. У ч. 1 ст. 270 КК Латвійської Республіки визнається злочином опір представнику влади або іншій державній посадовій особі, яка виконує покладені на нього обов'язки, або опір особі, що бере участь у попередженні чи припиненні злочинного або іншого протиправного діяння, або примушування цих осіб до виконання явно протиправних дій, поєднане із застосуванням насильства або погрозою застосування насильства [9].

У ст. 242-2 Примірного Кримінального кодексу США встановлено, що особа вчиняє місдімінор (категорія найменш небезпечних злочинів), якщо з метою перешкодити публічному службовцю провести законний арешт або виконати будь-який інший обов'язок вона створює значний ризик заподіяння тілесного ушкодження такому публічному службовцю або будь-кому іншому або застосовує засоби, що виправдовують застосування або вимагають застосування значної сили для подолання опору [10].

Встановлена кримінальна відповідальність і за вчинення опору, тобто активної протидії правомірній діяльності представника влади, що виконує службові обов'язки, або осіб, які виконують громадянський обов'язок, ст. 219 КК Республіки Узбекистан [11].

Своєрідно це питання вирішується за КК Голландії, ст. 180 якого передбачає, що особа, яка актом насильства або погрози насильством чинить опір публічному службовцю в законному виконанню його обов'язків або будь-яким іншим особам, які допомагають цьому публічному службовцю робити це згідно з правовим обов'язком або надають допомогу на його прохання, винна у вчиненні опору публічному службовцю [12].

І хоча у перелічених кодексах статус громадян, які беруть участь у попередженні та припиненні правопорушень визначається по-різному, проте усі вони захищають правомірну корисну їх діяльність і за опір, який їм чиниться, встановлено кримінальну відповідальність.

Висновок

Отже, враховуючи міжнародний досвід з цієї проблематики, вважаємо за необхідне передбачити на відповідному законодавчому рівні захист правомірної діяльності осіб, які допомагають чи сприяють органам кримінальної юстиції виконувати службові обов'язки з охорони громадського порядку, нагляду і контролю за додержанням законів, у проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, або самостійно, з власної ініціативи припиняють правопорушення, затримують злочинця, тобто вчиняють корисні для інших громадян, суспільства і держави дії.

Для підвищення активності громадян в охороні правопорядку і посилення захисту їх діяльності необхідно передбачити у ч. 2 ст. 342 КК відповідальність за опір громадянину, який вчиняє суспільно корисні дії в інтересах суспільства або окремих громадян, спрямовані на боротьбу з протиправними посяганнями.

Література

1. Долгополов А.М. Громадські об'єднання та їх участь в охороні громадського порядку і державного кордону / А.М. Долгополов // Проблеми пра-возастосовчої та правоохоронної діяльності - 2006. - № 2. - С 131-136.

2. Кушнир Л.А. Чувство долга гражданского / Л.А. Кушнир. - Кишинев: Картя молдовеняскэ, 1969 - 55 с

3. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки / І. Бондаренко // Право України. - 2003. - № 4. - С 18-21.

4. Осадчий В.І. Правоохоронній діяльності - спеціальний кримінально-правовий захист / В.І.Осадчий // Право України. - 1996. - № 8. - С 43-44.

5. Шаргородский М.Д. Уголовный закон / М.Д. Шаргородский. - М., 1948. - 128 с

6. Мамчур В.М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право, кримінологія» / В.М. Мамчур. - К, 2002. - 16 с

7. Давидович І.І. Кримінально-правова охорона представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право, кримінологія» / І.І. Давидович. - К., 2007. - 14 с.

8. Уголовный кодекс Эстонской Республики / науч. ред. В.В. Запело-ваю. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 262 с.

9. Уголовный кодекс Латвийской Республики. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 313 с.

10. Примерный Уголовный кодекс (США). - М., 1969. - 303 с.

11. Уголовный кодекс Республики Узбекистан: научно-практический комментарий. - Ташкент, Академія МВД Республики Узбекистан, 1996. - 388 с.

12. Уголовный кодекс Голландии. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. - 252 с

Размещено на Allbest.ru