Комерційна таємниця як об’єкт права інтелектуальної власності та категорія кримінального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА КАТЕГОРІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

В.Б. Харченко,

доцент кафедри права Сумського державного університету, кандидат юридичних наук

Розвиток в Україні цивілізованої системи господарювання і пов'язаної з нею конкуренції між господарюючими суб'єктами (підприємцями) створює нагальну потребу забезпечення захисту об'єктів права інтелектуальної власності, система яких базується на конфіденційності. На відміну від традиційних виключних прав (авторського права та патентного права), які надають їх володарю абсолютну охорону відповідних об'єктів незалежно від будь-яких суб'єктивних обставин, виключні права інтелектуальної власності, які базуються на конфіденційності, охороняють лише права та інтереси їх володарів і лише за умови, що останніми постійно вживаються заходи щодо збереження режиму конфіденційності цих об'єктів. Таким чином, вказана група прав на об'єкти інтелектуальної власності виходить за рамки традиційних виключних прав, що дозволяє окремим науковцям кваліфікувати її як «квазівиключну» [1, с. 47]. До цієї групи належить перш за все право інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. відносить неправомірне збирання, розголошення, схилення до розголошення та використання комерційної таємниці до типових проявів недобросовісної конкуренції.

Реформування економічних відносин та становлення нової економічної системи України на початку та у середині 90-х рр. минулого століття викликало нагальну потребу в перегляді всієї системи кримінально-правової охорони економічної сфери нашої держави та кардинальній зміні не лише окремих положень кримінального закону, а й векторності цієї системи охорони. Саме з цією метою та з метою посилення захисту економіки України від протиправних посягань 28 січня 1994 р. Кримінальний кодекс України 1960 року було доповнено статтями 1486 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю» та 1487 «Розголошення комерційної таємниці» [2]. З незначними змінами вказані норми були включені до нового Кримінального кодексу України 2001 року (далі -- КК).

У червні минулого року Верховною Радою України були проведені парламентські слухання на тему «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування». У рекомендаціях щодо цих слухань [3] підкреслюється, що на сьогодні в Україні система правової охорони інтелектуальної власності перебуває у стадії завершення формування, у державі створено сучасну законодавчу базу захисту прав інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизначеними на міжнародному рівні підходами до забезпечення такого захисту.

З такими висновками можна погодитися в частині створення відповідної кримінально-правової охорони основних об'єктів права інтелектуальної власності та її узгодженості з вимогами Угоди TRIPS і Світової організації торгівлі [4]. Норми КК, що передбачають охорону цих об'єктів, лише за часів його чинності (з 2001 року) змінювалися дев'ять разів. Це характеризує зазначену групу норм як одну з найбільш динамічних у системі Особливої частини закону про кримінальну відповідальність. Відповідні зміни та доповнення були внесені і у статті 231 та 232 КК.

Як відомо, основною функцією кримінального права як галузі права є охоронна, що полягає в охороні властивими кримінальному праву заходами суспільних відносин, що регулюються іншими галузями права [5, с. 14]. Вказана функція прямо зазначена у ст. 1 КК. Саме тому розгляду питань кримінально-правової охорони комерційної таємниці має передувати визначення змісту відносин права інтелектуальної власності на комерційну таємницю та критеріїв визнання інформації з обмеженим доступом як комерційної таємниці.

Питання врегулювання правового режиму охорони комерційної таємниці були розглянуті в юридичній літературі, в результаті чого до теорії та практики з цього питання зроблено суттєвий внесок. Окремі аспекти правової охорони комерційної таємниці як одного з інститутів права інтелектуальної власності та одного з видів інформації з обмеженим доступом розглядалися В. Б. Волженкіним, О. І. Перепелицею, Л. Д. Гаухманом, С. В. Максимовим, В. А. Дозорцевим, О. А. Чоботом, І. І. Дахном, І. Б. Ткачуком, А. С. Нерсесяном та ін. У сучасних умовах побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації економіки, інноваційного соціально-економічного розвитку та ринкової конкуренції питання кримінально-правової охорони комерційної таємниці набуло особливої актуальності і значущості для становлення України як правової демократичної держави європейського типу.

Закономірність розгляду змісту права інтелектуальної власності на комерційну таємницю та безпосередньої сутності цього об'єкта права інтелектуальної власності обумовлена необхідністю визначення кримінально-правової характеристики будь-якого злочину або групи злочинів саме через аналіз складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона) і перш за все об'єкта і предмета злочину.

У зв'язку з цим слід зазначити, що право на комерційну таємницю базується не на юридичній монополії правовласника, а на фактичній, тобто безпосередньо на особу, яка є володільцем інформації, що визнана комерційною таємницею, покладається обов'язок щодо збереження цієї інформації в таємниці (збереження монополії) [6, с. 264]. Таким чином, за своєю суттю інститут комерційної таємниці, як і інститут інтелектуальної власності, обмежує доступ третіх осіб до специфічних інформаційних ресурсів їх володільця, утворюючи завдяки цьому умови для монопольного становища суб'єкта на ринку. В обох випадках монопольне володіння інформацією, що обумовлює зниження витрат нижче існуючого на ринку відповідного конкурентного рівня, сприяє здобуттю монопольного становища. У той же час, за спрямованості комерційної таємниці та інших інститутів права інтелектуальної власності на досягнення однієї і тієї ж мети, вони мають і суттєві відмінності [7 с. 68--69].

Патент як форма контракту розкриває формулу винаходу тією мірою, яка є достатньою, щоб предмет винаходу міг бути створений належним чином третіми особами. Відповідно, патентний захист має сенс лише у випадках, коли формула винаходу в будь-якому разі може бути виявлена безпосередньо із самого винаходу. За таких умов без відповідного патентного захисту копіювання винаходу стає доступним та відносно дешевим засобом (наприклад, у формі зворотного проектування). У той же час, є винаходи (наприклад технологічні процеси як засіб виготовлення виробу), що є новим, більш ефективним засобом виробництва певного, вже добре відомого, виробу. У цьому разі, коли спосіб виробництва не може бути встановлений без-посередньо із самого виробу, доцільно тримати таку інформацію в таємниці. Більше того, у даних випадках патентний захист може нашкодити володарю патенту, оскільки треті особи будуть мати можливість вивчити формулу винаходу і застосувати її у своєму виробництві. Витрати щодо пошуку порушника патенту, які вимушений у цьому разі нести володар патенту, будуть розмірними з розміром роялті, що отримує володар патенту від продажу ліцензій добросовісним набувачам [8, с. 153--154].

Виходячи з цього сукупність інститутів, з якими взаємодіє особа у разі прийняття рішення про збереження певних відомостей у таємниці (комерційна таємниця), є альтернативою іншому інституту інтелектуальної власності -- патентному праву. Вирішальним фактором, що впливає на інституціональний вибір, Б. Претнар визначає альтернативу можливості (неможливості) розкрит-тя конкретних відомостей через виріб [9, р. 185]. Про достатньо високу ефективність захисту відомостей за допомогою визнання їх комерційною таємницею свідчить світовий досвід. Так, рецептура виготовлення поширеного у всьому світі напою «КОКА-КОЛА»® зберігається в таємниці понад 100 років і застрахована THE COCA-COLA COMPANY від розголошення та по-ширення (промислового шпіонажу) на суму 43 мільйони доларів США [10, с. 47].

Як уже зазначалося, чинне цивільне законодавство України розглядає комерційну таємницю виключно як один з об'єктів права інтелектуальної власності. Водночас, КК у статтях 231 та 232 передбачає відповідальність за незаконні дії щодо комерційної таємниці і відносить їх до злочинів у сфері господарської діяльності (розд. VII Особливої частини). Безумовно, реалізація права на комерційну таємницю пов'язана певним чином із здійсненням господарської діяльності. Але в теперішній час взагалі важко обмежити сфери, досягнення у яких не мають комерційної цінності і які не беруть участі в економічному кругообігу. Наприклад, здійснення господарської діяльності неможливе без реалізації господарюючим суб'єктом (підприємцем) свого права на річ (майно) відповідно до закону та за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (права власності). Але це не є підставою для розгляду цього права винятково як пов'язаного із здійсненням господарської діяльності.

Слід підкреслити, що злочин завжди спрямований на спричинення шкоди об'єктивно існуючим суспільним відносинам. Твердження, що суспільні відносини є об'єктом злочину, не тільки переважає у науці кримінального права, а і отримало закріплення безпосередньо в законі. Структура суспільних відносин являє собою цілісну систему елементів, які її утворюють, мають взаємозв'язок та взаємодію між собою. У філософській і правовій науці структурними елементами суспільних відносин визначаються: 1) суб'єкти (носії) відносин; 2) предмет, з приводу якого ці відносини існують; 3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.

Суб'єктами суспільних відносин права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особи, які законно контролюють інформацію, що є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи у певній формі та сукупності її складових невідома та є нелегкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність і є предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності. Особливості суб'єкта права на комерційну таємницю полягають у можливій множинності володарів і відсутності серед них автора.

По-перше, інформація, що є комерційною таємницею, може бути правомірно отримана або правомірно віднайдена декількома особами незалежно одна від одної. Але, як уже відзначалося, реєстраційної системи закріплення права на комерційну таємницю не існує і не може існувати. За цих обставин володільці інформації фактично взаємопов'язані між собою, оскільки для збереження конфіденційності інформації для третіх осіб вони вимушені, кожний зі свого боку, за-стосовувати адекватні існуючим обставинам заходи щодо збереження її секретності. По-друге, комерційна таємниця не може передбачати права авторства. Жоден з її творців (створювачів) не має права авторства, оскільки воно є абсолютним правом і може належати лише одній особі. У деяких випадках у комерційної таємниці взагалі може і не бути автора, коли вона являє собою результат колективних послідовних зусиль багатьох осіб протягом тривалого часу (знання, досвід, навики). По-третє, первісним володільцем майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю може бути не лише фізична, а і юридична особа, оскільки первісне право не обумовлено творчою діяльністю його носія, а творчість не є обов'язковою ознакою цього виду права інтелектуальної власності.

Предметом суспільних відносин права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка за-конно контролює цю інформацію.

Зміст суспільних відносин права інтелектуальної власності на комерційну таємницю (соціальний зв'язок) полягаєу тому, що лише володілець комерційної таємниці має: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Розглядаючи механізм спричинення шкоди вказаним суспільним відносинам, слід зазначити, що незаконні дії щодо предмета цих відносин порушують його конфіденційність, яка є обов'язковою ознакою комерційної таємниці, тобто через руйнацію предмета цих відносин руйнуються і суспільні відносини в цілому. Особливістю спричинення шкоди суспільним відносинам права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є і те, що відновлення таких відносин, тобто поновлення порушених майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю, не-можливе. З часу, коли інформація, що є комерційною таємницею, стає відомою або лег-кодоступною, вона назавжди втрачає ознаки комерційної таємниці, що, в свою чергу, призводить до руйнації суспільних відносин у цілому.

Необхідно підкреслити, що розглянута структура суспільних відносин зазначеного виду права інтелектуальної власності, передбачає комерційну таємницю як обов'язковий елемент перших. У кримінальному праві України предмет як структурний елемент суспільних відносин (об'єкта злочину) і предмет злочину як існуючу поряд з об'єктом самостійну факультативну ознаку складу злочину відрізняють один від одного [11, с. 27].

Сьогодні предметом злочинів, передбачених статтями 231 та 232 КК, є відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю. Отже, чинне кримінальне законодавство України визначає ці два види таємниці як тотожні або однорідні (однотипні). При цьому повністю ігнорується положення щодо охорони властивими кримінальному праву заходами суспільних відносин, які безпосередньо регулюються іншими галузями права. Дійсно, поняття комерційної таємниці та банківської таємниці визначаються у цивільному законодавстві України. Але Цивільний кодекс України (далі -- ЦК) відносить ці два види інформації не лише до різних інститутів, а і до різних галузей цивільно-правових відносин.

Так, банківська таємниця визначається у ст. 1076 гл. 72 «Банківський рахунок» ЦК і віднесена до зобов'язального права (Книга п'ята), а також гл. 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. та Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267.

Вказані нормативні акти визначають банківську діяльність як окремий вид або навіть складову частину господарської діяльності. Так само, як один із видів господарської (підприємницької) діяльності, яка регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», іншими законодавчими актами України, а також нормативно-правовими актами Національного банку України, розглядає банківську діяльність і наука кримінального права [12, с. 177; 13, с. 145--146]. Тобто будь-які порушення у сфері банківської діяльності, у тому числі пов'язані з незаконним отриманням, розголошенням чи іншим використанням банківською таємницею обґрунтовано містяться у розд. VII Особливої частини КК «Злочини у сфері господарської діяльності». Разом з тим, у п. 6 ч. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначається, що банківською таємницею, зокрема, є відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції тощо. Тобто визнається, що банківська та комерційна таємниці не є тотожними або однорідними поняттями і що комерційна таємниця, за певних умов, може визнаватися предметом банківської таємниці. Таку саму позицію щодо співвідношення комерційної та банківської таємниці займають і вчені-криміналісти. Так, І. Б. Ткачук зазначає, що визнання інформації, яка є комерційною таємницею, банківською таємницею не виключає її статусу комерційної таємниці [14, с. 13].

Аналогічно вирішується питання щодо співвідношення банківської таємниці та комерційної таємниці Господарським кодексом України (далі -- ГК), у ст. 155 якого зазначено, що комерційна таємниця є одним з об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Визначаючи правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці, ст. 162 ГК вказує, що суб'єкт господарювання, який є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. При цьому строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених умов.

Виходячи з цього особа, яка має намір надати будь-яким відомостям режим комерційної таємниці, повинна визначити коло відомостей, що становлять таку таємницю, встановити порядок ознайомлення з вказаними відомостями та коло осіб, які мають право з ними знайомитися, тобто забезпечити їх конфіденційність. На відміну від зазначеного, коло відомостей, що є банківською таємницею, визначається виключно законом і є єдиним для всіх банківських установ, їх клієнтів та кореспондентів. Виключно законом визначається також коло осіб, які у відповідних випадках мають право отримувати відомості, що є банківською таємницею. Сама кредитна організація на свій розсуд не має права розширити або звузити ні перелік відомостей, що належать до банківської таємниці, ні коло осіб, які мають право отримувати ці відомості [15, с. 153].

Таким чином, банківську та комерційну таємниці об'єднує лише те, що вони є видами інформації з обмеженим доступом, використовуються або можуть бути використані при здійсненні господарської діяльності та мають у своїй назві зазначення «таємниця». Разом з тим, вони відносяться до різних частин та інститутів цивільного права (права інтелектуальної власності та зобов'язального права) і об'єднання їх кримінально-правової охорони однією нормою КК є недопустимим і суперечить принципам та системі кримінального права України. Норми кримінального права не можуть перебувати в якомусь невизначеному порядку, тому що це може призвести до грубих порушень законності та прав громадян [5, с. 17].

Викладене дозволяє дійти однозначного висновку, що тотожні або аналогічні протиправні дії щодо інформації, яка є комерційною таємницею, та інформації, яка є банківською таємницею, кардинально відрізняються між собою і за безпосереднім об'єктом цих посягань, і за предметом злочинів.

Відповідно до зазначеного вважаємо необхідним розмежувати кримінально-правову охорону банківської таємниці і комерційної таємниці, передбачивши дві окремі норми щодо наведених предметів злочину у різних розділах Особливої частини КК. Норму щодо охорони банківської таємниці, вочевидь, необхідно залишити у розд. VII Особливої частини КК «Злочини у сфері господарської діяльності». Щодо кримінально-правової охорони комерційної таємниці, то доцільним є включення відповідної норми до окремого розділу Особливої частини КК, який передбачав би групу злочинів у сфері інтелектуальної власності на тих підставах, що вказаний вид інформації з обмеженим доступом є одним з об'єктів саме права інтелектуальної власності. Щодо необхідності створення зазначеного самостійного розділу Особливої частини КК вже неодноразово вказувалося і в законодавчих ініціативах [16], і в науці кримінального права [17, с. 17; 18, с. 96--101]. комерційний таємниця інтелектуальний власність

Для правильної кваліфікації вчиненого злочину обов'язковим є встановлення всіх елементів та ознак складу злочину. Зазначене цілком стосується і встановлення та правильного визначення предмета злочинів, передбачених статтями 231 та 232 КК. Особливістю предмета, що перебуває в режимі комерційної таємниці, є його віднесення до виду нематеріального.

Протягом багатьох тисячоліть людство використовувало у ринкових відносинах матеріальні об'єкти -- землю, природні ресурси, результати збирання та матеріального виробництва, у зв'язку з чим було побудовано і відповідну систему правової охорони зазначених об'єктів. Але більш ніж два століття тому в господарській діяльності почали відігравати значну роль результати інтелектуальної діяльності, нематеріальні за своєю суттю. Це викликало необхідність пристосування вже існуючого механізму правової охорони до нових об'єктів за ознаками їх форми (об'єкти авторського права) або змісту, формалізованого певним чином (об'єкти патентного права). Але згодом з'ясувалося, що існують результати інтелектуальної діяльності, які ніяким чином не можуть бути формалізовані і тим не менш беруть участь в економічному обороті. Такі об'єкти відособлюються шляхом збереження в таємниці від невизначеного кола суб'єктів ринку господарювання і потребують специфічного механізму правової охорони.

Підґрунтя для комерційної таємниці в нашій державі з'явилося лише після переходу до нової економічної системи. За часів СРСР діяло адміністративне правило щодо обов'язкового безкоштовного якнайбільшого поширення досягнень, отриманих на окремому підприємстві, серед підприємств всієї галузі. Так званий обмін досвідом фактично унеможливлював саме існування інституту комерційної таємниці. Тобто певні секрети виробництва, безумовно, існували і на той час, але відповідної системи правової охорони вони не мали і не могли мати.

У теперішній час зазначена категорія об'єктів права інтелектуальної власності отримала у законодавстві України визначення «комерційна таємниця». У більшості ж держав застосовується визначення «ноу-хау» (know how)1 [19, с. 3].

Слід зазначити, що комерційна таємниця не збігається з іншими видами інформації з обмеженим доступом, яку можна визначити як «професійна таємниця» або «службова таємниця» і яка зазвичай асоціюється з відомостями, збереження яких у таємниці покладається на представників певних професій спеціальними законами або окремим законом щодо працівників усіх професій, -- «лікарська таємниця» (ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р., «банківська таємниця» (ст. 1076 ЦК, статті 60--62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), «адвокатська таємниця» (ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р.), «таємниця вчинюваних нотаріальних дій» (ст. 8 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.), «державна таємниця» (ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1997 р.) тощо. Зазначені види таємниці не є результатом інтелектуальної діяльності і не можуть бути віднесені до об'єктів права інтелектуальної власності.

Поряд із терміном «комерційна таємниця», у міжнародних угодах, національних законодавствах інших країн та юридичній літературі застосовуються терміни: «ноу-хау», «секрети промислу», «секрети виробництва», «промислова таємниця», «виробнича таємниця», «торговельна таємниця», «закрита інформація», «службова таємниця».

Розгляд змісту наведених термінів, обсяг майнових прав на вказані таємниці та режим їх правової охорони свідчать, що у більшості випадків така різноманітна термінологія обумовлена або складностями перекладу, або співвідношенням «частина -- ціле», або тим, що деякі з них не відносяться до предмета суспільних відносин права інтелектуальної власності.

Стаття 505 ЦК визначає, що комерційна таємниця підлягає правовій охороні лише у разі коли вона у цілому чи в певній формі та сукупності її складових:

має дійсну або потенційну комерційну цінність;

є невідомою для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить;

не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить;

до неї немає вільного доступу на законних підставах;

є предметом адекватних та відповідних існуючим обставинам заходів щодо збереження їх секретності з боку особи, яка законно контролює цю інформацію.

Недотримання зазначеної сукупності умов, або хоча б однієї з них, що призвело до розго-лошення, використання або інших протиправних дій щодо комерційної таємниці, виключає право інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Так, постановою Вищого господарського суду України від 12 лютого 2008 року ? 12/197 (05-5-12/10264-А) у справі щодо розгляду касаційної скарги Інституту «КОЛАН» зазначено, що інформація, яка була предметом спору, не може вважатися комерційною таємницею у зв'язку з її неналежним зберіганням з наявністю доступу до неї третіх осіб [20].

Разом з тим, законодавство України обмежує коло відомостей (інформації), які можуть бути визначеніяк комерційна таємниця. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не стаовлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 року ? 611, комерційну таємницю не можуть становити: 1) установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; 2) дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; 3) відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також про наявність вільних робочих місць; 4) документи про сплату податків і обов'язкових платежів; 5) інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також про інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; 6) документи про платоспроможність; 7) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; 8) відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню. Проте вказані обмеження не поши-рюються на відомості, що віднесені до комерційної таємниці за міжнародними договорами.

Слід зазначити, що віднесення інформації до переліку відомостей, що не становлять комерційної таємниці, не накладає на її володільця обов'язку відкрити до неї вільний доступ усіх бажаючих. Більше того, володілець такої інформації правомочний застосувати організаційні та інші заходи щодо обмеження доступу до такої інформації фізичних та юридичних осіб, які не мають визначеного законом права ознайомлюватися з нею. Разом з тим, у випадку розголошення або іншого використання такої інформації, володілець останньої неправомочний вимагати заборони на її поширення та відшкодування спричиненої шкоди.

У процесі обміну інформацією з державними органами суб'єкти господарювання, у визначених законом випадках, вимушені надавати за запитами представників державних установ відомості, які виходять за межі зазначеного вище переліку і становлять комерційну таємницю. У цьому разі такі відомості охороняються як спільна комерційна таємниця, а відповідальність за її збереження в державних установах має покладатися на відповідних службових осіб цих установ.

Викладене дозволяє дійти висновку, що у разі вчинення злочину комерційна таємниця є елементом (предметом) суспільних відносин права інтелектуальної власності як об'єкта складу злочину. Водночас, комерційна таємниця є тим елементом суспільних відносин, який безпосередньо піддається злочинному впливу, йому в першу чергу завдається шкода і через спричинення останньої руйнуються суспільні відносини, тобто ця таємниця є предметом злочинного впливу. Комерційна таємниця є предметом злочинів, передбачених статтями 231 та 232 КК, оскільки саме з ознаками (властивостями) цієї інформації закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак складів цих злочинів. Отже, в аспекті кри-мінального права комерційна таємниця має потрійне значення і одночасно є: 1) предметом охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин; 2) предметом злочинного впливу; 3) предметом злочину.

Наприкінці слід наголосити, що обрану українським законодавцем термінологію щодо зазначення цього виду права інтелектуальної власності (комерційна таємниця) не можна визнати досконалою та обґрунтованою. В українській мові термін «комерція» передбачає таке його визначення -- торгівля й пов'язані з нею справи [21, с. 444]. Тобто, визначаючи таємницю як комерційну, законодавець пов'язує її саме з торговельною діяльністю. Але ч. 2 ст. 505 ЦК України вказує на віднесення до комерційної таємниці відомостей технічного, організаційного, комерційного, ви-робничого характеру. Крім того, зазначена норма вказує на віднесення до комерційної таємниці і відомостей іншого характеру, тобто не визначає наведений перелік як вичерпний.

Такі саме недоліки має і більшість зазначених вище термінів, оскільки вони або обмежують коло конфіденційної інформації, яка є одним з об'єктів права інтелектуальної власності («промислова таємниця», «торговельна таємниця»), або взагалі визначають її як інформацію з обмеженим доступом, що не є об'єктом права інтелектуальної власності («службова таємниця»). Необхідність виключити множинну термінологію для визначення однієї категорії є очевидною.

Наведене стосується не лише формального визначення цього поняття в цивільному праві України, оскільки будь-яка термінологія є умовною, а має суттєве практичне значення. Як зазначалося вище, обов'язковою ознакою виду таємниці, що розглядається, є те, що вона має дійсну або потенційну комерційну цінність. Це безпосередньо зазначене в ч. 1 ст. 505 ЦК, і відсутність цієї ознаки є підставою для відмови в правовій охороні інформації, навіть за наявністю всіх інших ознак. Визначення наведеного терміна (комерційна цінність) у буквальному значенні цього слова обумовлює правову охорону інформації, про яку йдеться у гл. 46 ЦК, лише у разі коли вона пов'язана з торговельною діяльністю. Широке або надто широке тлумачення цього терміна дотепер обумовлює суперечливе до нього ставлення та його законодавчу невизначеність.

Вважаємо, що найбільш вдалим терміном, який за своїм змістом відповідає обсягу цього об'єкта права інтелектуальної власності, є «секрет промислу» [22, с. 111--115] або, більш бажано, -- «таємниця промислу», виходячи з того, що промисел -- це дії того, хто промишляє що-небудь [22, с. 612]. Таким чином, дійсна або потенційна цінність зазначеної інформації матиме зовсім інший зміст і не викликатиме будь-яких непорозумінь. Зазначений термін безумовно не такий сучасний та ефектний, як, наприклад, «ноу-хау», але в повному обсязі визначає зміст інформації з обмеженим доступом, яка є одним з об'єктів права інтелектуальної власності.

Використана література

1. Дозорцев В. А. Интеллектуальнuе права: Понятие. Система. Задачи кодификации : сборник ста-тей / В. А. Дозорцев. -- М. : Статут, 2003. -- 416 с.

2. Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення : Закон України від 28 січня 1994 р. ? 3888-XII.

3. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та право-застосування : рекомендації парламентських слухань // Голос України. -- 2007. -- ? 125. -- 19 липня.

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності стосовно виконання вимог, пов'язаних із вступом України до СОТ : Закон України від 31 травня 2007 р. ? 1111-V.

5. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кри-воченко [та ін.] ; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- 3-тє вид., перероб. і допов. -- К. : Юрін-ком Інтер, 2007. -- 496 с.

6. Крайнєв П. П., Ковальова Н. М., Мельников М. В. Судові експертизи у сфері інтелектуальної власності / П. П. Крайнєв, Н. М. Ковальова, М. В. Мельников ; за ред. П. П. Крайнєва. -- Вінниця : ПП «Поліграфічний центр «Фенікс», ДІВП ВАТ «Інфраком»--«Інфраком-І», 2008. -- 376 с.

7. Дахно І. І. Право інтелектуальної власності : навч. посіб. / І. І. Дахно. -- К. : Либідь, 2003. -- 200 с.

8. Елисеев А. Н., Шульга И. Е. Институциональнuй анализ интеллектуальной собственности : учеб. пособ. / А. Н. Елисеев, И. Е. Шульга. -- М. : ИНФРА-М, 2005. -- 192 с.

9. Pretnar Bojan. Intelektualna lastina v sodobni konkurenci in poslovanju: pravne osnove, ekonomska analiza in podjentiski cilji / B. Pretnar. -- Ljubljana: GV Zalohba, 2002.

10. Жданов А. А. Изобретательство -- стандартизация -- патентование / А. А. Жданов. -- М. : Изд-во стандартов, 1980. -- 220 с.

11. Тацій В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України : навч. посіб. / В. Я. Тацій. -- Х. : УкрЮА, 1994. -- 76 с.

12. Кримінальне право України. Особлива частина : підруч. для студентів вищих навч. закладів освіти / М. І. Бажанов, В. Я. Тацій, В. В. Сташис, І. О. Зінченко [та ін.] ; pа ред. професорів М. І. Бажа-нова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- К. : Юрінком Інтер; Х. : Право, 2001. -- 496 с.

13. Гаухман Л. Д., Максимов С. В. Преступления в сфере yкономической деятельности / Л. Д. Гаухман, С. В. Максимов. -- М. : Учебно-консультационнuй центр «ЮрИнфоР», 1998. -- 296 с.

14. Ткачук И. Б. Коммерческая тайна: организация защитu, расследование посягательств / И. Б. Тка-чук. -- М. : Щит-М, 1999. -- 168 с.

15. Волженкин Б. В. Yкономические преступления / Б. В. Волженкин. -- СПб. : Юридический центр Пресс, 1999. -- 312 с.

16. Проект закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо впорядкування відповідальності за злочини проти інтелектуальної власності» [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/ pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511

17. Нерсесян А. С. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / А. С. Нерсесян. -- К., 2008. -- 19 с.

18. Харченко В. Б. Впорядкування кримінальної відповідальності за злочини у сфері інтелектуальної власності в контексті європейської інтеграції України / В. Б. Харченко // Право України. -- 2008. -- ? 9.

19. Чобот О. А. «Ноу-Хау» та договір на його передачу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.03 / О. А. Чобот ; Університет внутрішніх справ. -- Х., 1994. -- 24 с.

20. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http//www.arbitr.gov.ua/docs/28_1851615.html

21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. -- К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2003. -- 1440 с.

22. Дозорцев В. А. Понятие секрета производства (ноу-хау) / В. А. Дозорцев // Вестник Вuсшего Арбитражного Суда Российской Федерации. -- 2001. -- ? 7. -- С. 99--113; ? 8. -- С. 105--119.

Размещено на Allbest.ru