Добровільні народні дружини Української РСР: історико-правовий досвід створення і функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru

ДОБРОВІЛЬНІ НАРОДНІ ДРУЖИНИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ДОСВІД СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ

О.С. Воробець

Розглянуто особливості організації народних дружин Української РСР, з'ясовано їхню роль в охороні громадського порядку та боротьбі проти злочинності. народний дружина охорона порядок злочинність

Ключові слова: правоохоронні громадські формування, добровільні народні дружини, масовий рух, охорона громадського порядку.

Постановка проблеми

Залучення населення до правоохоронної діяльності в сучасних умовах закономірно і справедливо можна трактувати як форму участі громадян в управлінні справами суспільства і держави, як один з основних факторів зміцнення конституційного ладу та правопорядку на основі подальшого розвитку народовладдя. Адже розширення впливу і сфери діяльності громадських формувань є важливою умовою становлення і зміцнення громадянського суспільства. Якщо на державному рівні прагнути якісно відповідати європейським стандартам, то серед нагальних змін буде й трансформація вітчизняної пострадянської міліції у національну поліцію. І тут не обійтися, зокрема, без вивчення і творчого використання історико-правового досвіду.

В Україні найвідомішою формою правоохоронних громадських формувань залишаються добровільні народні дружини, які сьогодні активно відроджуються власне з ініціативи самих громадян. Явище це безумовно позитивне. Відтак, використання напрацьованого історико-правового досвіду таких утворень може допомогти при створенні сучасних ДНД. Тому вважаємо за доцільне розглянути особливості організації народних дружин як добровільних правоохоронних громадських формувань Української РСР, їхню справді важливу роль в охороні громадського порядку та боротьбі проти злочинності. Актуальність зазначеної теми пов'язана з тим, що українська міліція з метою ефективного виконання покладених на неї складних завдань і функцій, обов'язково повинна спиратися на широкий громадський актив, на добровільні допоміжні громадські формування. Новизна теми нашої наукової розвідки полягає, передусім, у тому, що вперше в історико-правовому аспекті спеціально окреслюється проблема організації та діяльності правоохоронних громадських формувань УРСР у післявоєнний період. Будемо прагнути до того, щоб історія розвитку правоохоронних громадських формувань, зокрема добровільних народних дружин, набула нарешті необхідної повноти і цілісності.

Стан дослідження. Загальна проблема організації та діяльності правоохоронних громадських формувань цікавила чимало радянських, російських та українських науковців. Різних аспектів цієї проблеми торкалися О. Джафарова, Д. Каблов, В. Колпаков, В. Московець, Р. Мулукаєв, М. Новіков, С. Чоботенко та інші. Про передумови створення ДНД в Українській РСР 1950-х рр. Д. Каблов зазначає: «Гостро постала проблема створення навколо органів міліції широкого активу громадськості. У 60-ті рр. ведеться активний пошук нових, більш ефективних форм співробітництва і взаємодії ОВС та населення України. Так, наприкінці 1958 р. створені добровільні народні дружини» [1, с 158].

А щодо відродження цих формувань у незалежній Україні, то відомий дослідник теми В. Колпаков пише: «Активізація діяльності громадських формувань з правоохоронними функціями, котра спостерігається останнім часом, пояснюється громадянською зацікавленістю населення України, занепокоєнням з приводу складних проблем, що існують у царині боротьби з правопорушенням і охорони громадського порядку» [2, с 3].

На сьогодні комплексно не вивчено питання організації та діяльності радянських правоохоронних громадських формувань, які надавали суттєву допомогу, зокрема органам внутрішніх справ, передусім це стосується періоду кінця 1940-х - 60-х рр.

Що ж до радянських авторів, сучасників тих років, то фрагментарність, ідеологічна заангажованість їхніх праць не повною мірою відображає реальну картину. Особливість же нашого дослідження полягає в аналізі й використанні документів і розсекречених матеріалів державних архівів, в основному галузевого архіву МВС України, архіву інформаційного бюро ГУМВС України у Львівській області, Державного архіву громадських об'єднань України, а отже, йдеться про на наукову реконструкцію тогочасної правоохоронної практики за участю громадських формувань. Врахування минулого досвіду у реаліях сучасності безумовно сприятиме розвитку громадянського суспільства, значному поліпшенню діяльності української міліції та її зв'язку з громадськістю.

Виклад основних положень

Досвід попереднього державного утворення на теренах сучасної України (УРСР) знає чимало форм участі громадян в охороні громадського порядку та у боротьбі з правопорушеннями: 1) бригади сприяння міліції, постійно діючі штаби охорони порядку, комісії зі збереження соціалістичної власності тощо; 2) групи охорони громадського порядку; 3) комсомольські оперативні загони; 4) ДНД та ін. Та найбільш виразним елементом громадської ініціативи з подачі та під контролем партійних і радянських органів тих часів залишилися у народній пам'яті добровільні народні дружини. Покоління 1980-х ще пам'ятає активістів з червоними пов'язками із жовтим написом «народний дружинник». Ініціатива, що спочатку так добре була підхоплена масами, тоді вже перетворилася на формальне виконання громадських обов'язків.

Нагадаємо, ще у перше десятиліття радянської влади, з 1926 р., трудящі, як провідний клас «робітничо-селянської» держави, під керівництвом партійних організацій зорганізовувалися у дружини для боротьби з хуліганством, розкраданням соціалістичної власності та іншими правопорушеннями, при чому на добровільних засадах і за виробничим принципом. Такі дружини створювались на фабриках, заводах, залізничних дільницях, вони працювали при клубах підприємств. За рекомендацією партійних, комсомольських та профспілкових організацій до них вступали найсвідоміші активісти з числа робітників. До речі, дружинники, котрі допускали порушення дисципліни чи інші проступки, звільнялися зі складу дружин. Дружини брали участь в охороні громадського порядку під керівництвом працівників міліції, котрі скеровували, інструктували, формулювали завдання і надавали необхідну допомогу.

В історичних працях зазначили, що добровільні народні дружини (ДНД) як масовий громадський рух в Україні спершу виникли у великих промислових містах Донбасу - Єнакієвому та Горлівці [3, с 103]. З 1953 р., після смерті диктатора Сталіна, у житті радянської країни настала «хрущівська відлига». Наслідком процесу десталінізації стало, зокрема, і загальне пом'якшення радянського кримінального і кримінально-процесуального права. Певна лібералізація торкнулася і системи судочинства. А щодо практики діяльності правоохоронної системи, то і вона піддалася деяким змінам.

12 березня 1953 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про основні завдання МВС», в якій було підкреслено, що радянська міліція не користується повагою серед населення. Щоби виправити становище, пропонувалося широко залучити на допомогу органам міліції громадськість.

Зазначимо, що деяке послаблення командно-адміністративної системи та наслідки амністії, яка стосувалася в основному загально-кримінальних (неполітичних) в'язнів концтаборів, спричинили зростання правопорушень у сфері громадського порядку. Особливо це стало відчутно у великих промислових центрах, де серед населення був чималий контингент колишніх в'язнів, руками яких відбудовувалися ці міста. Через наплив молодих шукачів кращого заробітку, необтяжених опікою своїх родин, ситуація з підтриманням належного громадського порядку дедалі ставала гіршою. У промислових районах в умовах нерозвиненої соціальної інфраструктури для населення (зокрема у сферах організації побуту, культури і проведення дозвілля) фіксували випадки антигромадської поведінки (хуліганських проявів, дрібних правопорушень, пияцтва тощо).

Наступна постанова «Про участь трудящих в охороні громадського порядку в країні» була прийнята ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР ще 2 березня 1958 р. [4, с 225]. Вже наприкінці того ж року в УРСР нараховувалося 3 500 штабів ДНД, які об'єднували десятки тисяч дружинників. Щоправда, правове закріплення діяльності ДНД в Україні відбулося аж у 1961 р. На основі загальносоюзного нормативно-правового акта 8 червня того ж року ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР видали спільну постанову «Про добровільні народні дружини з охорони громадського порядку» [5, с 13].

ДНД формувалися з перевірених і авторитетних робітників, щоб захистити загальний громадський спокій і «соціалістичний» правопорядок. І хоча бюрократична заорганізованість при створенні ДНД та загалом їхньої діяльності таки мала місце, як і пізніший адміністративний примус до участі в ній, в цілому добровільні народні дружини знайшли добрий відгук у населення, ставши примітним явищем радянського суспільного життя, і сприймалися в основному позитивно.

За статистикою щороку кількість добровільних народних дружин в Україні лише збільшувалася. Міністерство охорони громадського порядку УРСР (так іменували МВС на початку 1960-х [3, с. 106-107]), видало з цього приводу чимало директив і наказів, основний з яких датований 3 квітня 1963 р. «Про взаємодію органів міліції з добровільними народними дружинами з охорони громадського порядку» [6, с. 93].

Правоохоронній практиці відомі декілька видів добровільних народних дружин, які відрізнялися за своїм функціональним призначенням. Це передусім - територіальні і спеціалізовані ДНД. Крім того, існували зведені оперативні загони.

Територіальні народні дружини закріплювалися за меншими територіями (зонами, дільницями) для постійного їх обслуговування. З огляду на охорону громадського порядку і профілактику правопорушень такими територіями найчастіше були мікрорайон, парк, вулиця, території селищної або сільської Ради.

Широкого розповсюдження набули спеціалізовані народні дружини або спеціалізовані групи у складі дружин, які організовувалися з метою підвищення ефективності боротьби з окремими видами правопорушень. Серед них були відомі групи з боротьби з розкраданням соціалістичної власності і спекуляцією, з охорони громадського порядку, попередження правопорушень з боку неповнолітніх, дотримання паспортних правил, забезпечення безпеки дорожнього руху, дотримання антиалкогольного законодавства, боротьби з наркоманією та ін.

Поступово до середини 70-х рр. рух народних дружин набирає розмаху і стає масовим. Зростає кількість попереджених ними правопорушень. Юридична література 1960-70-х рр. рясніє брошурами, присвяченими діяльності ДНД у різних куточках Радянського Союзу, в тому числі в УРСР. Окрім агітаційного забарвлення, вона несе на собі яскравий відбиток політичної кон'юнктури хрущовських часів та має певну наукову обмеженість. Та, попри те, ці джерела дають можливість відтворити організаційну структуру та повсякденну діяльність добровільних народних дружин з охорони громадського порядку, значимість цього маштабного і суспільно корисного явища.

Значну роль ДНД у справі охорони громадського порядку заперечувати не можна. Цінність їхньої діяльності полягала, насамперед, у попередженні правопорушень і принциповому ставленні до підтримання охорони правопорядку. З початку своєї діяльності - це делеговані трудовими колективами кращі люди, котрі добровільно і безкоштовно охороняли громадський порядок і безпеку, щиро вважаючи такі обов'язки почесними та корисними для суспільства.

Однак знівелювати добру ідею її так би мовити «покращенням» було цілком у дусі радянської бюрократичної системи. Форсування чисельності і кількості ДНД відбулося після XXII з'їзду КПРС 1961 р., коли прийняли відірвану від реалій розвитку суспільства, держави і права «програму будівництва комунізму». Згодом партійні та радянські чиновники рапортували керівництву ЦК КПРС про те, що в Україні створено 31,5 тисяч бригад ДНД, які об'єднали понад 1,5 млн дружинників [7, с 68].

Ситуація погіршилася тоді, коли громадян у ці формування почали вербувати добровільно-примусово, в гонитві за масовістю. Пізніше, вже на початку 1980-х рр. радянські люди вже сприймали добровільні народні дружини здебільшого як формальну необхідність і всіляко ухилялися від виконання таких специфічних «громадських обов'язків».

Тож до знецінення ідеї ДНД призвела сама радянська система, з її процентоманією, відірваною від життя паперовою статистикою та партійною заорганізованістю. Та все ж, навіть у таких обставинах добровільні народні дружини були тим виразником громадського впливу на порядок хоча б у публічних місцях, за відсутності будь-якого іншого подібного впливу в усіх сферах державного життя, не беручи до уваги спроб дисидентів, які переважно були перетворені радянським режимом на політв'язнів.

Сьогодні українське суспільство, держава і право все ще перебувають в умовах перехідного періоду, переживають системну кризу, яка посилилась у зв'язку із загальносвітовою фінансово-економічною кризою. Зрозуміло, що правоохоронні органи, зокрема міліція, працюють у надзвичайно складних умовах. Разом з тим громадяни все частіше, не покладаючись ні на державу, ні на органи міліції, прагнуть убезпечити свої родини, сусідів, інших громадян свого міста, села від будь-яких протиправних посягань. Тому відродження ДНД в сучасній Україні почалося з ініціативи знизу. Громадяни по всій країні об'єднуються у добровільні формування, аби охороняти громадський порядок, протидіяти правопорушенням.

Для здійснення такої діяльності вже з 2000 р. сформована певна правова основа. Так, ст. 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» № 1835-III від 22 червня 2000 р. гласить: «Членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку і в охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями і за станом здоров'я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов'язання».

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об'єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Державної прикордонної служби України і одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування й нарукавної пов'язки, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України. Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюється у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ України і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України.

«Не можуть бути членами зазначених громадських формувань, - зазначається у цьому Законі, - особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію, визнані в судовому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, та інші особи у випадках, передбачених законами України» [8, с. 124].

Рішення про створення ДНД приймається на організаційних зборах громадян, що бажають вступити в дружину, за виробничо-територіальним принципом - на підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах, житлово-комунальних підприємствах та ін.

Діяльністю ДНД керують органи місцевої влади. Державні органи, громадські організації, посадові особи зобов'язані сприяти ДНД в їх роботі з охорони громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі з правопорушеннями та надавати їм всіляку допомогу [9, с. 26].

Численні повідомлення про відродження формувань ДНД в Україні знаходимо і в пресі, і в глобальній мережі. У публікації «Добровільна народна дружина повертається» від 22 січня 2009 р. зокрема йдеться про таке: «Відтепер разом із правоохоронцями спокій та порядок на вулицях Харкова охоронятимуть і члени громадських формувань. Сьогодні у Дзержинському райвідділі 30 добровільних стражів порядку. Це представники козацтва, місцеві мешканці та студенти. У райвідділі кажуть, що вступити до лав дружинників можуть усі бажаючи. Головне, добра репутація та жодних «боргів перед законом». Крім пов'язок із написом «Охорона порядку», добровольцям видаються відповідні посвідчення» [10].

Втім, повноваження сучасних членів ДНД суттєво обмежені. Тож у разі надзвичайної ситуації без працівника міліції вони не мають права затримати порушника порядку.

Водночас Кодекс України про адміністративні порушення (КУАП) передбачає відповідальність громадян за невиконання вимог як міліціонера, так і члена громадського формування, якщо він в цей момент перебуває на службі. Згідно з розділом 2 «Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України» дільничні інспектори міліції організовують діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку з метою здійснення громадського та профілактичного впливу на поведінку відповідних осіб, діяльність підприємств, установ та організацій.

Щоб проілюструвати, за яким принципом працюють сучасні ДНД та які їхні цілі, слід звернутися до конкретних прикладів. Програма діяльності добровільної народної дружини «Яструб», що діє на Житомирщині вже кілька років та затверджена рішенням місцевої ради, передбачає такі обов'язки членів цього громадського формування:

надання допомоги Коростенському міськрайвідділу внутрішніх справ із забезпечення громадського порядку і громадської безпеки, запобігання адміністративним проступкам і злочинам у місті;

інформування працівників міськрайвідділу і лінійного відділу внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються злочини, місця концентрації злочинних угруповань;

сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, що їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, громадян від злочинних посягань;

забезпечення безпеки дорожнього руху, боротьби з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх, проведення профілактичної роботи в освітніх установах міста;

охорона громадського порядку у місцях, визначених міською радою, міським головою, виконавчим комітетом, здійснення безпеки на території міста;

регулярно, згідно графіку, проводити рейди-перевірки по крамницях, кіосках, барах та кафе міста щодо продажу спиртних напоїв та тютюнових виробів неповнолітнім, разом з працівниками відділу торгівлі, міліції;

у вечірній час з працівниками міліції проводити рейди по кафе, барах та дискотеках міста з метою виявлення молодих людей, які займаються продажем і вживанням наркотичних речовин та інших психотропних засобів;

проводити в навчальних закладах міста виступи перед учнівською молоддю про недопущення вживання ними спиртних напоїв, наркотичних речовин та інших хімічних засобів;

відвідувати неблагополучні сім'ї, діти з яких схильні до порушення закону;

проводити серед населення міста профілактичні заходи та роботу з недопущення посіву наркотичного маку та самогоноваріння;

за допомогою медичних працівників проводити рейди перевірки з виявлення хворих на СНІД та туберкульоз з метою постановки їх на облік та лікування;

по місту та біля ринків постійно проводити рейди з виявлення громадян, які займаються самогоноварінням та збутом саморобних спиртних напоїв;

проводити перевірки у вечірній та нічний час, після 23-ї години, щодо дотримання громадянами тиші та багато ін. [11].

Нині від високопосадовців все частіше лунають заклики відроджувати на місцях добровільні народні дружини. Так, наприклад, за даними центру зв'язків з громадськістю ГУМВС України у Закарпатській області [12], лише в одному Хустському районі діє понад три десятки громадських формувань добровільної допомоги правоохоронцям. У їх складі - колишні працівники ОВС та МНС, депутати районної та сільської рад, освітяни та лікарі, економісти та молоді люди. Отже, на державному рівні органи міліції шукають опори у громадських формуваннях, аби протистояти правопорушенням.

Висновки

Таким чином, завдання, які ставлять перед собою і виконують відроджені народні дружини цілком на часі, бо загострення криміногенної ситуації стає однією із актуальних проблем сьогодення. Вона в Україні періоду внутрішньої системної, а також загальносвітової фінансово-економічної кризи продовжує залишатися складною. Злочинність вже набула рис чіткої корисливо-насильницької спрямованості, організованості, професійності.

Для забезпечення дієвого захисту прав, законних інтересів і майна громадян, активне залучення до правоохоронної роботи громадських формувань нині розглядається як гостра необхідність. Як правило, фінансування витрат, пов'язаних з діяльністю ДНД, забезпечується за рахунок коштів, визначених у місцевих бюджетах та інших джерелах, не заборонених законодавством для покриття їхніх витрат, а особливо для зміцнення їх матеріально-технічної бази.

Ефективно діє Програма МВС України з розвитку партнерських стосунків між міліцією та населенням. Передбачені Програмою заходи [13, с 339] мають за мету підняти на новий рівень ділове співробітництво між міліцією та населенням, створити організаційно-правові передумови для ширшого залучення населення до проведення профілактичної роботи та охорони правопорядку. Таким чином, з 2004 р. забезпечення участі громадськості в діяльності ОВС як один з пріоритетів відомчої політики, набуває нової якості.

На відміну від радянських часів та перших років незалежності, акцент було зроблено на встановленні режиму відкритого співробітництва з громадськими (правозахисними) організаціями, адекватне реагування на їх запити і пропозиції, вільний доступ до нетаємної інформації, на активне залучення зацікавлених осіб до заходів, що здійснюються ОВС у сфері охорони прав і законних інтересів громадян.

Одним з основних завдань програми є сприяння в реалізації вимог Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». А також надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку, запобігання адміністративним правопорушенням та злочинам, сприяння захисту інтересів держави та громадян від злочинних посягань, участь у боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх, участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського порядку в разі виникнення надзвичайних обставин.

Через особисту участь громадян в охороні громадського порядку та у боротьбі зі злочинністю відбуваються позитивні зміни у правосвідомості людей. Крім того ця діяльність впливатиме і на реалістичну оцінку дій міліції, зміни її негативного іміджу, часом штучно нав'язаного засобами масової інформації, на розуміння важливості справи, яку щодня роблять працівники органів внутрішніх справ задля загальної внутрішньої безпеки, міцного правопорядку та законності, належної охорони прав і свобод громадян та інших осіб.

Звернення ж до відповідного історико-правового досвіду радянської міліції щодо взаємодії з громадськими правоохоронними формуваннями, який потрібно ґрунтовно вивчати з наукових позицій, національних інтересів має як теоретичне, пізнавальне, так і практичне значення для створення сучасної ефективної системи протидії правопорушенням.

Література

1. Каблов Д. Генеза проблем існування громадських формувань з охорони громадського порядку / Д. Каблов // Право України. - № 5. - 2006. - С. 157

2. Колпаков В.К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка. / В.К. Колпаков. - К.: Украинская академия внутренних дел, 1993. - 80 с.

3. Міліція України: історичний нарис, портрети, події / П.П. Михайленко, О.Д. Святоцький, М.І. Ануфрієв та ін. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - 885 с.

4. Див.: Собрание постановлений СССР. - 1959. - № 4. - С. 225.

5. Чоботенко С.П. История развития и становления ДНД, общественных организаций и формирований / С.П.Чоботенко. - Запорожье: Днепровский металург. - 2000. - 240 с.

6. Кравченко Ю.Ф. Міліція України / Ю.Ф. Кравченко. - К.: Генеза, 1999. - 430 с.

7. Довідник дружинника. - К.: АН УРСР, 1963. - 380 с.

8. Див.: Офіційний вісник України. - 2000. - № 30. - С. 124.

9. Голосніченко І.П. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ / І.П. Голосніченко Я.Ю. Кондратьєв. - К.: Українська академія внутрішніх справ. - 1995. - 350 с.

10. Див.: [Електронний ресурс]. - Режим доспупу: http://kharkovnews. info/news/n4313

11. Див.: [Електронний ресурс]. - Режим доспупу: http://korosten.in.ua/ index.php?page=228

12. Див.: [Електронний ресурс]. - Режим доспупу: http://mukachevo.net/ readnews.php?nid=16297

13. Див.: Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - Вип. 42. - 346 с.

Размещено на Allbest.ru