Дільниця соціальної реабілітації у кримінально-виконавчих установах закритого типу: окремі аспекти законодавчого регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru

ДІЛЬНИЦЯ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ ЗАКРИТОГО ТИПУ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Конопельський В.Я.

Обґрунтовуються окремі аспекти законодавчого визначення такого кримінально-виконавчого інституту, як «дільниця соціальної реабілітації».

Ключові слова: дільниця соціальної реабілітації, диференціація, індивідуалізація виконання покарань, прогресивна система виконання покарань.

кримінальний соціальний реабілітація дільниця

Постановка проблеми

Дотримання відповідних принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання та відбування покарання, а саме: диференціації та індивідуалізації виконання покарання; раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки; поєднання покарання з виправним впливом є основою реалізації прогресивної системи відбування покарання. Сутність цієї системи полягає у зміні умов відбування покарання залежно від поведінки засудженої особи, у взаємозв'язку правового статусу засудженої особи зі ступенем виправлення її під час відбування покарання. З кожним наступним роком (місяцем) відбування покарання, тобто з більшим терміном перебування в ізоляції пов'язані певні, чітко визначені законом правові наслідки за умови позитивної поведінки засудженої особи, що має стимулювати її прагнення до цих змін. У наукових колах загальновизнаним є те, що зміна правового статусу засудженого, зміна обсягу його прав (пільг) як у бік збільшення правообмежень, так і зменшення є результатом оцінки поведінки засудженого (як негативної, так і позитивної), отже, результатом оцінки кримінально-виконавчої характеристики засудженого за певний термін перебування в ізоляції.

На сьогодні чинне кримінально-виконавче законодавство зазнало суттєвих змін у цій частині. Законодавець намагається привести практику виконання покарання у відповідність з міжнародними стандартами, визначивши правові підстави запровадження в установах виконання покарань гнучкої внутрішньої системи розподілу засуджених. Новелою у чинному кримінально-виконавчому законодавстві, порівняно із попереднім, є визначення порядку та умов тримання засуджених в різних дільницях в межах однієї кримінально-виконавчої установи.

Так, за чинним кримінально-виконавчим законодавством [1, c. 46, 48-50] зміна умов утримання засуджених до позбавлення волі здійснюється залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КВК України умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Щодо першого варіанту, то у ст. 94 КВК законодавець вперше визначив підстави створення у виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки дільниць карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. За вимогами закону вказані дільниці ізолюються одна від одної.

На наш погляд, заслуговують уваги з'ясування окремих аспектів законодавчого визначення такого кримінально-виконавчого інституту як «дільниця соціальної реабілітації».

Стан дослідження. Ряд проблем формування та функціонування дільниць соціальної реабілітації розглянуто у наукових працях кримінально-виконавчого спрямування. Так, Є.М. Бодюл, досліджуючи правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу, обґрунтовує пропозиції стосовно кола осіб, які можуть утримуватися в такій дільниці [1, с. 14]. У наукових публікаціях В.А. Бадири, В.О. Меркулової та Г.С. Резніченко, присвячених виконанню покарання у виді позбавлення волі стосовно засуджених жінок, розглядаються питання специфіки виправлення засуджених жінок, особливостей утворення дільниць соціальної реабілітації у жіночих кримінально-виконавчих установах, доцільності виділення такої категорії засуджених, як вагітні та жінки, котрі мають малолітніх дітей, із категорії тих, хто не підлягає переведенню до дільниці соціальної реабілітації [2, с. 55-59; 3, с 226; 4, с. 155-157]. Організаційно-правові аспекти утворення дільниці та визначення категорії осіб, які можуть там утримуватися, розглядаються у науково-практичному коментарі до Кримінально-виконавчого кодексу України [5, с 320-323].

Наша мета - проаналізувати окремі положення, що стосуються визначення категорії осіб, які мають утримуватися у дільниці соціальної реабілітації, а також формальні та матеріальні підстави переведення засуджених на більш пільгові умови утримання, з'ясувати особливості правового статусу засуджених, які утримуються в дільниці соціальної реабілітації.

Виклад основних положень

У чинному кримінально-виконавчому законодавстві визначається коло осіб, які мають перебувати у дільниці соціальної реабілітації. Відповідно до ч. 6 ст. 94 КВК у такій дільниці тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики та розподілу, переведені з дільниці ресоціалізації [6]. У ч. 1 ст. 99 КВК дещо по-іншому визначається контингент засуджених, тобто тут тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації у ст. 101 КВК визначено формальні та матеріальні підстави переведення засуджених до дільниці соціальної реабілітації. Формальні підстави передбачають відбуття певного терміну призначеного судом покарання. Термін переведення до дільниці соціальної реабілітації засуджених, які відбувають позбавлення волі у кримінально-виконавчих установах мінімального і середнього рівня безпеки, залежить від тяжкості вчиненого злочину. Так особа, засуджена за злочин середньої тяжкості, має відбути не менше однієї четвертої строку покарання; особа, засуджена за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли вона раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі (у разі наявності пенітенціарного рецидиву), - не менше третини строку покарання; особа, засуджена за особливо тяжкий злочин, також особа, яка звільнилася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання, має відбути не менше половини призначеного судом строку покарання. Матеріальні підстави переведення до дільниці соціальної реабілітації передбачають досягнення певного ступеня виправлення. Він формулюється словами «стають на шлях виправлення».

Аналіз співвідношення змісту ст.ст. 94 та 99 КВК дає підстави вважати, що законом передбачено можливість перебування в дільниці соціальної реабілітації засуджених, які переведених із дільниці карантину, діагностики та розподілу; засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації; уперше засуджених до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості. Тут виникає чимало питань. По-перше, якщо у ч. 6 ст. 94 КВК зазначається, що у дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу (отже, майже відразу після прибуття в установу - через два тижні), то не досить зрозуміло, чому основною вимогою переведення до дільниці соціальної реабілітації закон визначає позитивну поведінку протягом певного терміну відбування покарання, певний ступінь виправлення. По-друге, визначення такої категорії осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, викликає наступні міркування. Про які ж виправні установи йдеться? Якщо ті, що перелічені у ст. 94, тоді засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості переводяться у дільницю соціальної реабілітації з дільниці карантину, діагностики та розподілу, а усі інші категорії засуджених - з дільниці ресоціалізації. Або ж у цьому випадку ототожнюються колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами утримання та дільниці соціальної реабілітації, отже, йдеться лише про те, що в цих колоніях можуть утримуватися відповідні категорії засуджених. До речі, такий підхід відповідає ст. 18 КВК, де визначаються категорії засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання: вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки у порядку, передбаченому цим кодексом. Проте у будь-якому випадку ст.ст. 94 та 99 потребують узгодження та конкретизації.

Коментуючи положення чинного кримінально-виконавчого законодавства, вчені відмічають той факт, що у ст. 101 КВК не визначаються формальні підстави переведення до дільниці соціальної реабілітації вперше засуджених за злочин невеликої тяжкості, тяжкий, вчинений з необережності, засуджених, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Слід погодитися із пропозицією, що у цьому випадку, виходячи із загального правила тлумачення всіх сумнівів на користь засудженого, слід визнати формальною підставою відбуття не менше однієї четвертої строку покарання - у першому випадку, та не менше однієї третини строку покарання - у другому [4, с. 327].

Підставою зміни умов утримання має бути наявність усіх складових: як відбуття визначеної кримінально-виконавчим законодавством частини строку покарання (формальна підстава), так і доведення тієї обставини, що засуджений досяг певного рівня ступеню виправлення (матеріальна підстава). Якісні ознаки необхідних елементів для позитивного розгляду питання щодо можливості зміни умов утримання містяться у декількох кримінально-виконавчих нормах. Саме комплексний аналіз змісту ст.ст. 100, 101 КВК дає можливість визначити, що маємо розглядати матеріальні підстави для переведення в дільницю соціальної реабілітації з урахуванням можливостей переведення з дільниці ресоціалізації та із дільниці карантину, діагностики та розподілу.

Щодо першої категорії, то у ст. 100 КВК редакційно матеріальні підстави зміни умов утримання визначаються досить загально: «залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання», що викликає суб'єктивне тлумачення на рівні застосування, тобто залежно від волі адміністрації установи. Проте поведінка засудженого з перших днів перебування в установі з виконання покарань має бути спрямована на досягнення конкретних кількісних та якісних показників.

У ч. 1 ст. 101 КВК ця підстава визначається вже конкретніше: засуджений має стати на шлях виправлення. Ступінь «стає на шлях виправлення» визначається винятково на підставі поведінки засудженої особи, її ставлення до праці та навчання. Досить прискіпливо має вивчатися особиста справа засудженої особи, оцінюються дані (насамперед, начальником соціально-психологічного відділення) про поведінку у побуті, на роботі, ставлення до виховних заходів, навчання, про стан стосунків із рідними, ступінь алкогольної, наркотичної залежності, ступінь ймовірності втечі з дільниці соціальної реабілітації, де засуджені тримаються під наглядом і лише на території житлової зони - під охороною. Щодо спрямованості поведінки, можливостей певних вчинків (позитивних у тому числі), то має враховуватися характеристика особи психологом. Не можна не погодитися з науковцями у тому, що у критерії «стає на шлях виправлення» відтворюється «нормальний хід відбування покарання, відсутність незнятих чи непогашених у встановленому порядку стягнень, сумлінне ставлення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах виховного впливу», той стан, коли «у адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправленні, а можливим є лише його переведення до структурної дільниці з меншим обсягом обмежень» [5, с 327].

Проте кримінально-виконавча характеристика не може оцінюватися відокремлено від кримінально-правової, сутність якої полягає в оцінці ступеня небезпечності засудженої особи з огляду на тяжкість учиненого злочину, мотивацію суспільно небезпечної поведінки, форму вини, ставлення особи до вчиненого злочину. Справедливим є твердження, що в таких умовах доцільно утримувати осіб із загальною позитивною і невизначеною спрямованістю особистості, тих, кого можна віднести до «ситуаційного» і «нестійкого» типів злочинців, які вчинили злочини середньої і невеликої тяжкості, а також злочини з необережності. Проте вважається, що ці умови є менш ефективними для осіб, які вчинили крадіжки, насильницькі злочини і хуліганство [2, с. 14].

Щодо засуджених, які направляються до дільниці соціальної реабілітації із дільниці карантину, діагностики та розподілу, то шляхом виключення тієї категорії засуджених як такої, що за вимогами ст. 94 КВК має направлятися в дільницю посиленого контролю, слід зазначити, що до дільниці соціальної реабілітації (подібно як і до дільниці ресоціалізації) направляються засуджені, які не мають властивостей, що свідчать про соціально-педагогічну занедбаність особи (тож не виявляють стійкості негативних ознак), не схильні до правопорушень, проявляють готовність до самокерованої правослухняної поведінки. У такому випадку нема підстав говорити про досягнення засудженим певного ступеня виправлення.

Відповідно до ст. 99 КВК зміст правового статусу засуджених, які тримаються у дільниці соціальної реабілітації полягає, у наступному. Засуджені тримаються під наглядом, а на території житлової зони - під охороною; у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування у межах території дільниці; з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але у межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням; можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць (12 на рік); після відбуття шести місяців покарання в дільниці за відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати у межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство на території дільниці. Практично у засуджених з'явилася можливість суттєво скоротити час перебування за гратами, опинитися у більш пільгових умовах. Порядок та умови тримання засуджених в дільницях соціальної реабілітації докорінно змінюють правовий статус засуджених. Тож за змістом обсягу правообмежень під час відбування певної частини терміну покарання у дільниці соціальної реабілітаці, кара має полягати лише в нагляді, а отже, в обмеженні права пересуватися і обирати місце проживання та обов'язковості праці.

До речі, дільниці соціальної реабілітації створені не у всіх кримінально-виконавчих установах мінімального рівня безпеки із загальними умовами утримання та середнього рівня безпеки. Проблеми матеріально-побутового, організаційного характеру уповільнюють процес створення дільниць саме у цих підрозділах. Особливістю є те, що дільниці соціальної реабілітації мають бути облаштовані усім необхідним для того, щоб забезпечити в них тримання засуджених ізольовано від інших. У дільницях мають бути створені усі умови для життєдіяльності засуджених окремо від інших засуджених, які відбувають покарання на відповідному рівні безпеки: розміщуються певні будівлі з приміщеннями для проживання засуджених, забезпечуються умови для їхнього повсякденного життя, для здійснення побачень та телефонних розмов з рідними, проведення заходів виховного впливу, харчування, придбавання продуктів харчування та предметів першої потреби і, по можливості, умови для праці. Тож справедливим є твердження, що найбільша вірогідність їхнього створення саме у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами утримання, колоніях відкритого типу (виправних центрах), оскільки умови утримання в цих установах саме такі, як встановлюються у дільниці соціальної реабілітації. На сьогодні лише у 39 кримінально-виконавчих установах створено дільниці соціальної реабілітації [4, с 321-322].

Здійснення аналізу правового статусу засудженого, який перебуває у дільниці соціальної реабілітації у виправних колоніях мінімального та середнього рівня безпеки, у кримінально-виконавчій установі відкритого типу (виправному центрі), виправній колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами дає підстави стверджувати, що практично умови утримання засуджених в дільниці соціальної реабілітації які встановлюються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами утримання та середнього рівня безпеки, умови утримання засуджених у виправному центрі, в якому виконується покарання у виді обмеження волі (ст. 56, 59 КВК), та умови утримання засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання (ч. 3 ст. 138 КВК) ідентичними. Цілком справедливі зауваження науковців, що умови утримання в дільниці соціальної реабілітації та умови тримання засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання засуджених не можна ототожнювати, оскільки дільниця - це структурна частина колонії того чи іншого рівня безпеки, а отже, засуджена є особою, яка відбуває покарання саме в установі певного рівня безпеки. Переведення до цієї дільниці є зміною умов тримання засудженого у межах однієї установи, у межах одного рівня безпеки. Переведення ж до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання є переведенням до іншої установи, є зміною умов тримання шляхом переведення до іншої установи, а отже, регламентується іншими нормами законодавства, зокрема ч. 3 ст. 100 КВК [5, с. 322].

Висновки

Аналіз та співставлення змісту та сутності конкретних норм, що визначають умови переведення засуджених до різних дільниць у межах однієї кримінально-виконавчої установи дають підстави вважати, що в окремих випадках ці правові норми потребують удосконалення. Зокрема, необхідно конкретизувати зміст та сутність кримінально-виконавчих норм, що визначають підстави та умови прогресивної зміни умов утримання під час відбування покарання шляхом переведення до дільниці соціальної реабілітації, адже виявилася певна недосконалість та неузгодженість змісту ст.ст. 94, 99, 100 та 101 КВК в частині визначення категорії засуджених, які можуть переводитися до цієї дільниці, у визначенні матеріальних, формальних підстав такого переведення, порядку та умов тримання.

На сьогодні дуже важливим є з'ясування співвідношення змісту та сутності понять, інститутів «кримінально-виконавча установа відкритого типу - виправний центр», «кримінально-виконавча установа мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами утримання», «дільниця соціальної реабілітації» відповідно до обсягу кримінально-правової кари, обсягу правообмежень, порядку та умов виконання покарання у цих структурних підрозділах. З цим пов'язано також інша: пошук відповіді на питання: наскільки доцільним є існування трьох видів установ, різних структурних підрозділів практично з однаковими умовами тримання засуджених? Потребують законодавчого визначення ознаки відмінності цих інститутів, або ж необхідно привести у відповідність поняття, що використовуються у законодавстві і є тотожними за змістом.

Література

1. Бодюл Є.М. Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / Є.М. Бодюл. - К.: НАВСУ, 2005. - 18 с.

2. Бадира В.А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання: дисер. канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.А. Бадира. - Запоріжжя: ГУЗІДМУ, 2005. - 241 с.

3. Меркулова В.О. Жінка як суб'єкт кримінальної відповідальності: монографія / В.О. Меркулова. - [вид. 2-е]. - Одеса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2003. - 281 с

4. Резниченко Г.С. Особливості виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі стосовно засуджених жінок: дисер. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Г.С.а Резниченко. - Одеса: ОДУВС, 2009. - 245 с

5. Кримінально-виконавчий кодекс України: науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; за заг. ред. А.Х. Степанюка. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. - 560 с.

6. Кримінально-виконавчий кодекс України: офіційне видання. - К.: Атіка, 2003. - 96 с.

Размещено на Allbest.ru