Глобальні проблеми розвитку держави в умовах інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глобальні проблеми розвитку держави в умовах інформаційного суспільства

І.О. Балинський

Виникнення глобальних проблем безпосередньо пов'язано з конкретними умовами життєдіяльності суспільства, рівнем розвитку соціально-економічного середовища, в якому реалізується та чи інша сфера діяльності людей; автор, розглядаючи державу як соціокультурний простір, аналізує глобальні трансформаційні процеси, зумовлені інформатизацією суспільного розвитку.

Ключові слова: аксіологія інформаційного поля, інтернаціональний простір, інформаційне суспільство, новітня національна держава.

Постановка проблеми. Однією із проблем розвитку інформаційного суспільства вчені називають процеси глобалізації. За визначенням Маргарет Арчер, «глобалізація - це процес, який призводить до поєднання структур, культур та інститутів, і таким чином відбувається формування єдиного світу» [1, с. 64]. У сфері соціально-економічних наук глобалізацію пов'язують насамперед з ідеєю вільного світового ринку, глобальної масової культури і світовим інформаційним співтовариством. Інтернаціональні підприємства діють на глобальному товарному і фінансовому ринках на основі високих інформаційних технологій, а праця конкурує на глобальному ринку праці. Звідси формується низка проблем, пов'язаних із глобалізаційними процесами.

Стан дослідження. На виникнення проблем глобалізації вперше звернули увагу західні вчені у 60-х рр. XX ст. Так, О. Тофлер, Дж. Форестер, Р. Хейлбронер [2; 3; 4] до глобальних проблем відносять досить вузьке коло питань: перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, виснаження ресурсів. Такі вчені, як Е. Пестель, Я. Тінберген [5; 6], визнаючи наявність багатьох глобальних проблем, найважливішою вважають економічну відсталість країн, що розвиваються. Г. Кан, Дж. Фелпс вважають, що перед людством стоїть близько 20 глобальних проблем, 9 із яких - найголовніші [7]. Близько до теоретичного обґрунтування глобальних проблем підійшли вчені колишнього СРСР Д. Гвішіані, В. Загладін та ін. [8; 9]. Хоча їхні позиції не завжди співпадають і до того ж їм не вдалося завершити розробку цілісної концепції, проте в їхніх обґрунтуваннях наведено причини, що породжують глобальні проблеми, які дають змогу виділити вагомі критерії перспектив розвитку людства, розкрито конкретно-специфічні форми їх прояву, означено внутрішні зв'язки і взаємозалежності між окремими проблемами; намічено шляхи вирішення їх.

З-поміж сучасних науковців вирізняється оригінальністю підходу до формування інформаційного суспільства Т. Єршова, яка зазначає, що ключова небезпека полягає у глобалізації виробництва і мобільності всесвітніх корпорацій. Такі тенденції несприятливо впливають на політику охорони довкілля, а також на право на працю і соціальний захист. «Інформаційні технології, - підкреслює ця авторка, - не вплинули на рівень проблеми рівності громадян, регіонів та країн. Навіть на соціальній арені вони не проникли далі, аніж на індивідуальний рівень. Поки що мова йде лише про поширення персональних комп'ютерів, а не про організацію доступу до інформаційних ресурсів і послуг для суспільства. До сьогодні інформаційні технології використовували для зміцнення благоустрою та влади, а головні соціальні зміни, які вони принесли зі собою, відбулися виключно на робочих місцях та у взаємовідносинах між компаніями» [10, с. 102].

Виклад основних положень. Сучасні вчені вважають, що в умовах інтенсивного використання глобальних інформаційних мереж виникають нові форми культурної агресії з боку найбільш розвинених країн щодо менш розвинутих, виникає небезпека втрати цілими суспільствами своєї культурної та національної самобутності, включаючи самобутність мовну, відбувається нав'язування людству споживацьких стандартів поведінки і смаків, які відтворюють інтереси транснаціональних компаній-виробників. Проблемність такої ситуації полягає у невключеності багатьох суспільств у побудову єдиного інформаційного суспільства, а подекуди й у витіснення з нього низки країн на маргінес сучасних процесів. Аналогічна ситуація спостерігається і щодо України. Її вага та роль у сучасних інформаційних процесах є, радше, декларативною, аніж реальною.

Соціально-економічна та політична сфери українського суспільства не відповідають західним стандартам. Усі процеси взаємообміну відбуваються за схемою кредитування, що унеможливлює повноцінний внутрішній та зовнішній розвиток суспільства. Український інформаційний простір відіграє сьогодні роль базового для поширення інформаційного продукту більш розвинутих країн. Фінансово та політично - це продукція американської маскультури. Ідеологічно - російський інформаційний продукт, чия питома вага в інформаційному просторі України надзвичайно велика (за різними даними, від 30 до 45%). У результаті відбуваються процеси руйнування, насамперед засобами аудіовізуальних ЗМІ, культурних традицій, що дає підстави твердити про вторинність власне інформаційного ринку України щодо інших (більш потужних, саме внаслідок глобалізації) інформаційних ресурсів.

Ще одна проблема глобалізації інформаційного ринку пов'язана із мірою його впливу на становлення новітніх національних держав, до яких ми зараховуємо й Україну. Німецький соціолог і культуролог Гейко Шрадер зазначає, що «сучасна держава втрачає свій фундамент - національну ідентичність. Занепад великих ідеологій під час колапсу централізованих економік сприяє цьому процесу. Окрім того, у багатьох країнах національна ідентичність ставиться під сумнів і з іншої причини: національні держави, які виникли у постколоніальний період, на відміну від національних держав старого світу, особливо коли ми говоримо про країни з глибокими традиціями громадянського суспільства (Англія, Франція і т. д.), характеризуються поступовим розпадом національної та етнічної ідентичностей. Державні кордони є, радше, політичними, аніж етнічними, а національні ідентичності, як і етнічності, - це конструкції, які можуть конкурувати одна з одною» [11, с. 264-265].

Г. Шрадер розуміє під процесами етнічності ознаки особливо слабких національних держав. На його думку, у низці країн третього світу та у колишніх країнах соціалістичної Східної Європи під час глобалізаційних процесів національна ідентичність дуже слабка та вразлива, і навіть сильний націоналістичний символізм (військові паради, святкування дат незалежності чи звільнення і т. п.) не може приховати цю слабкість. Як наслідок - існує ймовірність розпаду цих національних держав на ще менші.

Засобом запобігти таким процесам Г. Шрадер вважає спроби створення певних інтернаціональних просторів зі спільною політикою в економічній та суспільній сферах. Ця позиція та її аналіз потребують певних зауваг. Ми схильні поділяти позицію німецького соціолога щодо втрати молодими національними державами своєї національної ідентичності під час глобалізаційних процесів інформаційної доби. Наведені нами думки науковця цілком адекватно відтворюють сучасну українську ситуацію. Квазінаціоналізм влади не є конструктивним, а відтак цілком загрожує територіальній цілісності країни. Інформаційні ресурси держави, передусім, електронні медіа, використовуються задля збереження наявного балансу сил, а отже, не сприяють модернізації суспільства. В результаті ми можемо прогнозувати зародження потужних сепаратистських течій, які за наявності інформаційних ресурсів матимуть змогу впливати на суспільні процеси. Однак створення інтернаціональних просторів як певної альтернативи не слід вважати засобом збереження ідентичності та державності. На пострадянському просторі такою спробою є створення СНД, структури, яка моделює відновлення новітньої за формою централізованої (центром і надалі залишається Москва) наддержави - конфедерації, учасники якої корелюють свої дії. Проте де-факто така модель могла би бути ефективною за умови рівності можливостей партнерів. У реальній ситуації відбувається гуртування потужним центром тенденційних сателітів з метою поширення території впливу, яка через певний час протиставлятиметься іншому аналогічному інтернаціональному утворенню.

В українській ситуації розігрується геополітичне протистояння за схемою СНД - ЄС чи СНД - НАТО. Саме тому, ми вважаємо, оптимальним варіантом подолання Україною глобалізаційних проблем інформаційної доби є пошук адекватних до її можливостей шляхів власного розвитку через створення внутрішніх інститутів модернізації національної ідентичності. Ключовим засобом їх ефективної діяльності ми вважаємо наявні інформаційні ресурси та технології, які за умови формування конструктивної національної ідеології здатні стати інструментом її реалізації.

Ще однією проблемою, яка витікає з попередньої чи доповнює її, є аксіологія сучасного інформаційного поля. Сучасний американський культуролог Михайло Епштайн, аналізуючи сучасне інформаційне суспільство, наводить цікаве порівняння. У ХVІІІ ст. Томас Роберт Мальтус у своїй праці «Дослід про закон народонаселення і його вплив на майбутнє вдосконалення суспільства» сформулював закон диспропорції між зростом народонаселення і кількістю природних ресурсів для виробництва продуктів харчування. Населення зростає у геометричній прогресії (2, 4, 8, 16...), тоді як продовольчі ресурси - лише в арифметичній (1, 2, 3, 4, 5…). Друга половина ХХ ст. сформулювала нову диспропорцію розвитку людства - вже не демографічну, а інформаційну. Диспропорція між людством як сукупним виробником інформації та окремою людиною як її споживачем і користувачем. Розвиваючи цю аналогію, М. Епштайн зазначає, що «основний закон історії - відставання людини від людства. Зростають диспропорції між розвитком людської індивідуальності, обмеженої біологічним віком, і соціально-технологічним розвитком людства, для якого поки що немає часової межі. Збільшення віку людства не супроводжується таким же значним збільшенням індивідуальної тривалості життя. З кожним поколінням на особистість лягає все більший тягар знань та вражень, які були накопичені попередніми поколіннями і які вона не у змозі засвоїти» [11, с. 312]. Звідси надзвичайно важлива проблема інформаційної доби: гіперінфляція самої інформації.

Ситуація, яка виникла, доволі парадоксальна. Ще 20-30 років тому існували процеси, спрямовані проти узурпації інформації. Сьогодні ж інформаційна пропозиція у декілька разів перевищує попит. Інформаційний вибух дискредитував та знецінив саму інформацію, яка перестала бути символом влади. Ряд сучасних дослідників вважають, що свідомий інформаційний простір складається з величезної кількості «інформаційного сміття». Домінуючими стають соціально-інформаційні технології, пов'язані з виборчими кампаніями, формуванням «громадської думки», «резонансу» та інших форм «демократії більшості». «За таких умов формуються нові цінності. Попит і цінність інформації визначають не її обсяг, повнота, достовірність, оперативність чи конфіденційність, а зовсім інші подекуди несподівані якості та властивості» [12, с. 452]. Як наслідок - формуються новітні ознаки інформації, які суперечать її природі. До таких відносять сучасне трактування приватності інформації.

Приватність інформації належить до унікальності людського життя. Новітня приватність передбачає право інформаційної власності: бути почутим лише тобою визначеним колом споживачів інформації, що порушує поняття ієрархічності інформації і принципової засади щодо свободи доступу (для уточнення: ми ведемо мову про інформацію, яка, скажімо, становить державну таємницю). Суттєвих трансформацій зазнає естетична цінність інформації, пов'язана із мовностилістичними особливостями її вербального відтворення. Сучасна мова електронних ЗМІ американізована, її типовими рисами стають «логізація» та «командність», що позбавляє інформацію синонімічних можливостей, багатозначності у переосмисленні, інтерпретації при аналізі.

Аксіологія інформаційного поля фіксує і зміну типу відносин «інформація - знання». Незважаючи на зміну соціокультурних парадигм, знання донедавна вважалися конструкцією, що впорядковувала інформаційні процеси. Е. Левінас стверджує, що гуманізація, соціалізація системи людських знань спричинила формування альтернативних систем знань і, як наслідок, альтернативних інформаційних мереж та конструкцій. Відбувається діяльна закоріненість інформації, що дає поштовх для створення і паралельного співіснування багатьом незалежним системам інформації та знань, які, до того ж, неможливо замінити одна одною. «Інформація, набуваючи ознак діяльності, торпедує структури знання: на перший план виходять проектноорінтаційні потоки інформації, де знання - лише специфічний розділ інтелектуальних ресурсів… Діяльність і її рефлексивна проекція існує в умовах дефіциту інформації, своєрідних знаннєвих прогалин - вона завжди реалізується у шлейфі передбачуваних та прогнозованих наслідків» [13, с. 115]. Це призводить до хаотизації інформаційного простору і зменшення обсягу інформації.

Знання не може бути лише інтелектуальним ресурсом, воно є системотворчою складовою всіх процесів і фактично утримує суспільні процеси від їх ентропії. Зміна функцій знань в інформаційному суспільстві зароджує ентропії вже самої інформації. Створення паралельно функціонуючих систем знань та інформації провокує проблему інформаційного елітаризму, коли лише частина населення отримує доступ до нових технологій інформаційних ресурсів, маючи нагоду реалізувати цю перевагу. Таким чином, формується нова еліта та нові форми інформаційного тоталітаризму, які потенційно впливають на зміну ціннісних орієнтацій як інформаційного поля зокрема, так і суспільства в цілому.

Отже, поява глобальних проблем в українському інформаційному суспільстві безпосередньо пов'язана з конкретними умовами життєдіяльності нашої держави, рівнем розвитку соціально-економічного середовища, в якому реалізується та чи інша сфера діяльності людей. Виокремлені нами найбільш суттєві проблеми становлення інформаційного суспільства в Україні є свідченням зародження у сучасну добу низки контроверсійних процесів, які значно впливають, передусім, на суспільну та культурну сфери розвитку держави.

глобальний інформаційний суспільство держава

Література

1. Арчер М. Реализм и морфогенез // Теория общества: Сб. / Маргарет Арчер. - М.: КАНОН-пресс-Ц, Кучково поле, 1999. - С. 63-78.

2. Тоффлер Э. Третья волна / Элвин Тоффлер. - М.: ООО «Фирма «Изд-во ACT», 1999. - 784 с.

3. Форрестер Дж. Мировая динамика / Джей Форрестер. - М.: Наука, 1978. - 149 с.

4. Хейлбронер Р. Экономика для всех / Роберт Хейлбронер, Л. Туроу. - Новосибирск: Экор, 1994. - 315 с.

5. Пестель Э. За пределами роста / Эдуард Пестель. - М.: Прогресс, 1988.

6. Тинберген Я. Пересмотр международного порядка / Ян Тинберген. - М., 1980. - 416 с.

7. Кан Г. Настоящее и будущее экономики // Шахназаров Г.X. Американская модель с будущим в конфликте / Г. Кан, Дж. Фелпс. - М., 1984. - С. 27-34.

8. Гвишиани Д. Методологические проблемы моделирования глобального развития / Д. Гвишиани. - М., 1977. - 392 с.

9. Загладин Н. Отечественная культура XX - начала XXI века / Н. Загладин. - М.: Русское слово, 2005. - 158 с.

10. Ершова Т. Информационное общество в России как проблема социально-политического выбора и общественной инициативы / Т. Ершова // Мир России. - 2003. - Т. XII. - № 1. - С. 101-108.

11. Шредер Г. Техническая оптика / Г. Шредер, Х. Трайбер. - М.: Техносфера, 2006. - 424 с.

12. Эпштейн М. Знак пробела. О будущем гуманитарных наук / Михаил Эпштейн. - М.: НЛО, 2004. - 565 с.

13. Левінас Е. Етика і Безконечність / Емануель Левінас. - К.: Пор-Рояль, 2001. - 134 с.

Размещено на Allbest.ru