Встановлений порядок проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів як об’єкт злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Встановлений порядок проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів як об'єкт злочину

С.М. Алфьоров

Характеризуються обов'язкові та факультативні ознаки об'єкта злочину, передбаченого ст. 181 КК України, розглядаються суспільні відносини у сфері проповідування релігійних віровчень і виконання релігійних обрядів як об'єкт злочину.

Ключові слова: об'єкт злочину, суспільні відносини, проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів.

Постановка проблеми. Об'єкт злочину є одним із чотирьох обов'язкових елементів складу злочину. Він дає можливість визначити соціально-політичну сутність злочину, з'ясувати суспільно небезпечні наслідки. Чим важливіший об'єкт, тим небезпечнішим є злочин, що посягає на нього, а отже, тим пріоритетнішою повинна бути його кримінально-правова охорона. Вчення про об'єкт злочину - одне з ключових у кримінальному праві й містить ряд складних, дискусійних і цікавих питань. При цьому нагальним було та залишається теоретичне визначення його поняття. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. У кримінально-правовій літературі об'єктом злочину називають суб'єктивні права особи, правові норми в їх реальному існуванні, цінності як умова здорового існування суспільства, життєві інтереси, що захищаються правовими нормами, правові блага та інші подібні явища [1, с. 11].

Проте, найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об'єкта злочину як суспільних відносин. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується також і на чинному кримінальному законодавстві. Однак, деякі статті КК України найчастіше вказують не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини [2, с. 78].

На думку А.В. Савченка, об'єктом злочину є суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства. Зрозуміло, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найзначущі для інтересів суспільства і держави відносини, яким злочинні посягання завдають або можуть завдати значної шкоди. Відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання (звичаєві, моральні, партійні тощо), а також правом заборонені, не можуть бути об'єктом злочину. Суспільні відносини завжди мають об'єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього. Більше того, суспільні відносини є первинними щодо самого злочину. Оскільки злочин завжди посягає на об'єктивно існуючий об'єкт, певну реальність, то він не може завдати шкоду тому, чого немає в об'єктивній дійсності [2, с. 79-80].

Отже, об'єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди. Серед великої кількості таких об'єктів є суспільні відносини у релігійній сфері. Необхідність поширення кримінальної юстиції на неї є безперечно виправданою, адже означені відносини являють собою надзвичайно складне та специфічне явище. Гарантовані державною та закріплені в Конституції України й Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» права і свободи людини у сфері віросповідання нерідко, є об'єктом злочинних посягань та зловживань. Саме тому дослідження означених суспільних відносин як об'єкта кримінально-правового захисту є актуальним та доцільним.

Стан дослідження. Загалом дослідженням об'єкта злочину займалось та продовжує займатись багато науковців та вчених. Серед них -С.Б. Гавриш, В.К. Грищук, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, П.С. Мати-шевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, Б.С. Нікіфоров, А.В. Савченко, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк та ін.

Проблеми кримінально-правової охорони суспільних відносин в релігійній сфері аналізували П.П. Андрушко, Р.Р. Галіакбаров, В.Г. Гончаренко, П.С. Дагель, В.В. Джунь, В.В. Клочков, Н.Ф. Кузнєцова, К.Б. Марисюк, М.В Палій, С.С. Яценко та ін.

А.В. Тарасенко вважає, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого за ст. 181 КК України, є релігійна діяльність особи щодо двох проявів свободи віросповідання: проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів [3, с 499]. М.І. Мельник та М.І. Хавронюк зазначають, що безпосереднім об'єктом є встановлений порядок проповідування релігійних віровчень та відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров'я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість та моральність [4, с 403].

Виклад основних положень. Проповідування релігійних віровчень і виконання релігійних обрядів не є абстрактними поняттями. Це насамперед певні суспільні відносини, що виникають між людьми. Щоб охарактеризувати об'єкт цього злочину, необхідно головну увагу приділити суспільним відносинам, що виникають у сфері проповідування релігійних віровчень і виконання релігійних обрядів. Саме вони є тим середовищем, в якому скоюється злочин, передбачений ст. 181 КК України.

Розглянемо детальніше суть цих суспільних відносин. Слід зазначити, що, піддаючи кримінально-правовій охороні відносини у сфері проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, законодавець передбачає злочинний характер будь-яких посягань на ці відносини, надаючи їм особливого значення. Будь-яке негативне втручання у встановлений порядок їх здійснення визнається суспільно небезпечним, тобто містить у собі можливість (загрозу) завдання шкоди суспільству.

Проповідування релігійних віровчень та виконання релігійних обрядів як різновиди суспільних відносин з позиції кримінального права, складаються з таких елементів: а) суб'єкта цих відносин; б) предмета, що є причиною виникнення цих відносин; в) соціального зв'язку, що складає зміст цих відносин.

Суб'єктами у цих відносинах можуть бути люди (фізичні особи), релігійні об'єднання громадян тощо. Вони одночасно є носіями та учасниками цих відносин. Передбачається наявність щонайменше двох таких суб'єктів.

Що ж стосується предметів цих суспільних відносин, то серед них можна визначити як матеріальні (наприклад, література релігійного змісту, людина та інше), так і нематеріальні (духовні блага). Предмет цих суспільних відносин та предмет як факультативна ознака складу злочину за ст. 181 КК України в окремих випадках можуть збігатися, хоча мають різний статус. Соціальний зв'язок як зміст досліджуваних суспільних відносин, є взаємодією між суб'єктами з приводу предмета цих відносин. Цей зв'язок існує в реальній дійсності, має об'єктивний прояв та може полягати, наприклад, у певних стосунках всередині релігійної групи, між віруючими (адептами та пасторами), а також у різноманітних обрядових церемоніях, масових молебнях, дотриманні посту тощо. Тобто цей зв'язок проявляється у будь-якій взаємодії, що виникає під час проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів.

Суб'єкт, предмет та соціальний зв'язок як елементи досліджуваних суспільних відносин є нерозривними між собою. Негативний вплив на будь-який окремий елемент завдає шкоди всім іншим елемента зокрема та суспільним відносинам загалом. Отже, об'єктом злочину, передбаченого ст. 181 КК України, є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини в сфері реалізації встановленого порядку проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, на які посягає суб'єкт злочину, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди.

Проведення обґрунтованої класифікації об'єктів кримінально-правової охорони сприяє більш точному розкриттю ролі та значення кожного з них, визначенню місця конкретного об'єкта в загальній системі суспільних відносин, а також з'ясуванню суспільної небезпеки злочинного посягання. Класифікація об'єктів злочину впливає також і на вирішення питання про кваліфікацію злочинів [2, с 84]. Загальновідомими класифікаціями є «вертикальна» та «горизонтальна».

Що стосується характеристики об'єкту злочину, передбаченого ст. 181 КК України, за «вертикальною» класифікацією, то йому притаманні такі особливості. Його загальним об'єктом як і для більшості інших злочинів визначається життя, здоров'я, права і свободи особи. Тобто загальним об'єктом є найвища цінність, яку зобов'язана охороняти держава - людина у всіх її проявах, чи то як біологічна істота, чи сформована соціальна особистість.

Що стосується родового об'єкта, то його визначення пов'язане з розділом V Особливої частини КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина», в якому і є ст. 181 КК України. Родовий об'єкт визначається у межах, гарантованих Конституцією прав та свобод людини і громадянина.

Оскільки згаданий розділ Особливої частини КК України містить значну частину кримінальних норм, що охороняють умовно різні сфери суспільного життя, то у ньому можливе виділення певних видових об'єктів злочину. Це стосується, наприклад, статей, що охороняють релігійні відносини, до яких саме належить і ст. 181 КК України. Отже, доцільно виділити видових об'єкт, що об'єднує склади злочинів, які стосуються релігійної сфери. До них входять поряд із ст. 181 ще ст.ст. 161, 178, 179, 180 КК України.

Що стосується «горизонтальної» класифікації безпосереднього об'єкту цього злочину, то слід відзначити, що тут наявний додатковий обов'язковий об'єкт. До нього належить здоров'я і життя особи, суспільна моральність, статева свобода чи недоторканість, а також нормальний розвиток неповнолітніх [3, с 499]. Додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок діяльності релігійної організації, який забезпечує здоров'я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість та моральність.

Отже, суспільні відносини, що полягають у проповідуванні релігійних віровчень чи виконанні релігійних обрядів та супроводжуються посяганням на здоров'я людей, статевою розпустою визнаються об'єктом злочину, передбаченого ст. 181 КК України. Діяльність релігійної групи не завжди стає складовою частиною об'єкта цього злочину, але все ж вона може зазнати шкоди від нього.

Що ж стосується факультативних ознак об'єктивної сторони злочину - предмета та потерпілого, то предмета злочину в диспозиції нема, тому він є необов'язковим елементом. Якщо виділяти його шляхом тлумачення кримінально-правової норми, то предметом злочину є людина як біологічна істота, її фізичне здоров'я чи нормальний психологічний розвиток. Визначення людини предметом злочину - досить дискусійне питання з огляду на існування такої факультативної ознаки об'єкта злочину як потерпілий. Слід з'ясувати, чи може потерпілий бути предметом злочину, чи ні. У цьому контексті слід погодитись з М.Й. Коржанським, який пояснює, що «під час учинення посягання проти особи і деяких інших предметом злочину виступає не потерпілий, не люди взагалі, а людина як жива біологічна істота, людина у своїй природній реальній сутності. Визнавати потерпілого предметом злочину нема підстав, оскільки це не тотожні поняття. Хоча предмет злочину і потерпілий часто збігаються в одній особі, проте потерпілий - це поняття більш процесуальне», отже «заподіяти шкоду особі можна тільки впливаючи на предмет - на тіло людини або на психіку» [1, с. 125-126].

Як вже зазначалося, проблема потерпілого від злочину у кримінальному праві є складною та недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. За загальним правилом, потерпілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду [2, с. 86].

Потерпілим від злочину, передбаченого ст. 181 КК України, може бути визнана лише фізична особа (юридичні особи виключаються). Можна виділити такі її характеристики:

залежно від соціально-демографічних якостей, потерпілим може бути людина будь-якої статі, освіти, сімейного стану, національності, віросповідання і таке інше; особливу увагу законодавець приділяє віку потерпілого, доповнюючи з цією метою ст. 181 КК України кваліфікуючою ознакою, ч. 2 (ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх);

соціальна роль особи; жертвою злочинних діянь у середині релігійних груп можуть бути люди будь-якої професії, соціального достатку тощо; не залежить це і від займаної посади чи статусу особи, адже досить поширена участь впливових осіб у складі релігійних груп різноманітних напрямків та течій;

рівень морально-психологічних якостей; чим освіченіша особа, тим стійкіші її психологічні якості та всебічно розвиненіші погляди, а, отже, менше шансів стати потерпілою від злочинної діяльності деструктивних релігійних груп.

Іноді виникає ситуація, коли злочинна шкода потерпілому завдається за його згодою чи провокується ним. У деяких випадках потерпілий може не повідомити правоохоронні органи про факт злочинного посягання на нього, вважаючи це зрадою його вірі. Прибічники різних релігійних груп деструктивного змісту досить часто стають жертвами злочину, самі того не розуміючи і не бажаючи розуміти. Вплив релігійних вірувань на свідомість особи інколи буває настільки сильним, що вона згодна на будь-що, аби тільки слідувати повчанням пасторів.

У таких випадках виникає дискусійне питання про легітимність притягнення до відповідальності організаторів або керівників, котрі очолюють релігійні групи, діяльність яких пов'язана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою, але за добровільною згодою потерпілих. Такі керівники твердо стоять на тому, що всі обряди та церемонії проводиться за взаємною згодою осіб і відсторонюються від будь-яких звинувачень на свою адресу. Задля досягнення мети навіть існує практика підписання з адептами релігійних груп договорів, за якими останні підтверджують свою згоду на вчинення щодо них насильницьких дій.

Отже, об'єкт злочину, передбаченого ст. 181 КК України, є досить специфічним. Це пов'язане насамперед з тими суспільними відносинами, що є в його основі. У будь якому разі його наявність у кримінально-правовій нормі дає можливість захистити значну частину віруючого населення від злочинних зловживань на їх релігійних почуттях. Наявність проблемних аспектів, пов'язаних із застосуванням цієї статті практичними підрозділами вимагає подальшого її дослідження. Належне розуміння сутності об'єкту цього злочину та його елементів дасть змогу підвищити ефективність її практичної реалізації.

суспільний проповідування релігійний кримінальний

Література

1. Коржанський М.Й. Предмет та об'єкт злочину: монографія / М. Й. Коржанський. - Дніпропетровськ: Юр. Акад. МВС; Ліра ЛТД, 2005. - 252 с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - [вид. 3-тє, переробл. та доповн.]. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

3. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Х.: Одіссей, 2008. - 1208 с.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. - [3-те вид., перероб. та доп.]. - К.: Атіка, 2005. - 1064 с.

Размещено на Allbest.ru