Правосвідомість як фактор утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

-ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА "КРОК"

УДК 340.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОСВІДОМІСТЬ ЯК ФАКТОР УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ОСНОВ ДЕРЖАВНОГО ТА СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.01 - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

ПАНЧУК ІРИНА ОЛЕГІВНА

Київ - 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті "Острозька академія", Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

Ковальчук Віталій Богданович, доктор юридичних наук, професор, Національний університет "Львівська політехніка", завідувач кафедри конституційного та міжнародного права.

Офіційні опоненти:

Тимошенко Віра Іванівна, доктор юридичних наук, професор, Київський національний лінгвістичний університет, професор кафедри права;

Макаренко Лариса Олександрівна, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу теорії держави і права.

Захист відбудеться "23"грудня 2015 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.130.03 у ВНЗ "Університет економіки та права "КРОК" за адресою: 03113, м. Київ, вул. Лагерна, 30-32.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ВНЗ "Університет економіки та права "КРОК" за адресою: 03113, м. Київ, вул. Лагерна, 30-32.

Автореферат розісланий "18" листопада 2015 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.В. Корольова.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Правосвідомість як частина людської свідомості здатна разом із правом виступати регулятором правовідносин у суспільстві, а інколи на певний період виконувати цю роль самостійно. Така обставина, а також те, що правосвідомістю володіють усі без винятку індивіди, їх групи та суспільство в цілому свідчить про важливість цього явища як фактора становлення та функціонування державного та суспільного устрою. Лише за умови глибокого вкорінення принципу верховенства права, ідеї прав та свобод людини у правосвідомість громадян, держава може стати по-справжньому демократичною та правовою. Формування ж громадянського суспільства прямо залежить від глибини усвідомлення його цінностей та прагнення до їх втілення з боку учасників такого суспільства. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідити належний рівень розвитку індивідуальної та суспільної правосвідомості, який може стати фундаментом для становлення та розвитку державних та суспільних інститутів на засадах демократії.

На сьогоднішній день не існує єдиного погляду на поняття правосвідомості, її вивчення відбувається переважно в ракурсі впливу на неї певних суспільних, політичних, державних та інших явищ і дослідження результатів такого впливу. У правовій науці недостатньо чітко охарактеризовано взаємодію явища правосвідомості із іншими правовими явищами, такими як правопорядок, законність, легітимність державної влади. Постійний розвиток суспільства, держави та права, перетворення у політичному, економічному та соціальному житті України викликають потребу звільнення теорії правосвідомості від пережитків радянського минулого, оновлення підходів до перспектив підвищення рівня правосвідомості українців, формування їх громадянської правосвідомості. Шлях до демократії пролягає, перш за все, через індивіда та його активну участь у правовому, політичному та соціальному житті країни, яка зумовлюється саме високим рівнем його правової свідомості. Загалом, актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю комплексного аналізу механізмів впливу правосвідомості на демократизацію державного та суспільного ладу в Україні.

Теоретичною основою дослідження явища правосвідомості стали праці вітчизняних науковців Л.М. Герасіної, Ю.М. Грошевого, О.Г. Данильчина, О.Г. Данильяна, О.П. Дзьобаня, Д.О. Єрмоленка, Ю.Ю. Калиновського, В.В. Мухіна, О.М. Омельчука, О.В. Петришина, В.І. Тимошенко, М.М. Цимбалюка, С.В. Чайковського, М.Є. Черкас. Окрім того, у роботі було використано напрацювання дослідників початку XX ст. (І.О. Ільїна, М.М. Коркунова, Б.О. Кістяківського, П.І. Новгородцева), а також роботи науковців радянського періоду (Г.С. Остроумова, І.Ф. Рябка, І.Є. Фарбера). У дисертації відображено погляди на теорію правосвідомості та розвиток держави і суспільства представників західної наукової думки (Е. Геллнера, Р. Давида, П. Кейна, Д. Конагана, Г. Мюллера, Р. Пола).

Підґрунтям розгляду правосвідомості у контексті різних теорій праворозуміння стали роботи М.І. Козюбри, Т.В. Мельникова, В.С. Нерсесянца, Ю.Н. Оборотова, Н.М. Оніщенка, В.П. Плавича, А.В. Полякова, П.М. Рабіновича, О.В. Стовби. Дослідження концепції громадянської правосвідомості, а також впливу правосвідомості на правову систему держави, режим законності та правопорядку, легітимацію державної влади було засновано на працях М.І. Бабкіної, В.І. Бортнікової, О.Ю. Висоцького, І.Ф. Габідуліна, С.І. Іщука, Г.А. Клімової, В.Б. Ковальчука, А.Ф. Крижановського, Л.А. Луць, Г.О. Огаренка, Н.М. Оніщенко, В.М. Скрипнюк, В.Л. Толстенка, М.Г. Хаустової.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з темою наукового дослідження кафедри теорії та історії держави і права Інституту права ім. І. Малиновського Національного університету "Острозька академія": "Історія теорії та практики вітчизняного та зарубіжного конституціоналізму" (державний реєстраційний номер 0112 U 007515).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування сутності правосвідомості як фактору утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу, обґрунтування її ролі як вирішального чинника становлення громадянського суспільства та правової держави.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні дослідницькі завдання:

- визначити теоретичні та методологічні основи теорії правосвідомості;

- розкрити сутність громадянської правосвідомості як особливого виду правосвідомості;

- виявити шляхи впливу правосвідомості на розвиток правової системи держави;

- визначити роль правосвідомості в механізмі легітимації державної влади;

- з'ясувати значення правосвідомості у процесі забезпечення законності та правопорядку;

- виявити особливості індивідуальної та суспільної правосвідомості в умовах розвиненого громадянського суспільства;

- проаналізувати основні механізми впливу правосвідомості на утвердження активної громадянської позиції особи;

- з'ясувати особливості правосвідомості громадян у період демократичного транзиту та перспективи формування зрілої правосвідомості в Україні.

Об'єктом дослідження є правосвідомість як суспільно-правове явище та суб'єктивний елемент правової дійсності.

Предметом дослідження є правосвідомість як фактор утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу України.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження було покладено комплексний підхід до аналізу поняття правосвідомості та його впливу на демократизацію державного ладу. Також, з метою забезпечення найбільшої достовірності результатів під час роботи використовувалися філософські, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання.

За допомогою діалектичного методу, його принципів та законів було розкрито зміст таких юридичних понять та явищ як правосвідомість, правова держава, громадянське суспільство, правове виховання та інші. Аналіз даних категорій проводився також з використанням логічного та герменевтичного методів, які дозволили виявити об'єктивні закономірності їх розвитку у правовій науці.

У процесі дослідження був використаний також синергетичний підхід, що дозволив проаналізувати особливості правосвідомості українського суспільства у межах перехідної (транзитивної) демократії, а також у період економічної, політичної та соціальної кризи у державі.

Метод аналізу дав змогу комплексно дослідити шляхи впливу правосвідомості на навколишню правову дійсність, а також визначити перспективи підвищення рівня правосвідомості в Україні.

Аксіологічний підхід дозволив визначити зв?язок правосвідомості з правами та свободами людини та громадянина. Зокрема, з'ясувати значення цього явища для їх реалізації та захисту як на індивідуальному, так і на суспільному рівні.

Історичний метод був використаний з метою дослідження процесу історичного становлення та розвитку теорії правосвідомості у вітчизняній та зарубіжній правовій науці, а також з метою ретроспективного висвітлення особливостей правосвідомості українців у радянську добу та в період демократичного транзиту.

Порівняльно-правовий метод застосовувався при виділенні видів правосвідомості, а також при дослідженні їх потенційного впливу на державний та суспільний розвиток. Структура правової свідомості, особливості її елементів та рівнів у контексті взаємодії з іншими правовими явищами досліджувалась за допомогою системного підходу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійснені комплексного дослідження ролі правосвідомості у встановленні демократичних основ державного та суспільного ладу:

уперше:

- запропоновано класифікацію правосвідомості за ступенем сприйняття індивідом правових норм на низький, базовий та високий рівні правової свідомості;

- запропоновано авторське визначення громадянської правосвідомості як особливого виду правосвідомості, що спрямована на пізнання, усвідомлення та оцінку публічно-правової сфери державного життя з боку громадян держави як безпосередніх учасників формування та здійснення державної влади;

- визначено місце правосвідомості у правовій системі держави та доведено її вплив на формування, функціонування і розвиток такої системи. Зокрема, правосвідомість є не лише засобом комунікації усередині та поза межами правової системи, але й повноцінним її елементом, який здатен впливати на правотворчість та правозастосування в межах такої системи;

- доведено, що правосвідомість є визначальним фактором легітимності державної влади, оскільки громадяни є безпосередніми учасниками її формування та здійснення. Демократичною така влада може вважатися лише за умови, якщо ідеологічна та психологічна складові правосвідомості містять глибокі знання про механізми формування та функціонування державної влади;

- виявлено та обґрунтовано здатність правової свідомості сприяти забезпеченню режиму законності та правопорядку в державі, існування такого режиму можливе лише на основі базового рівня правосвідомості, а його розвиток повинен бути побудований на концепції ліберального сприйняття закону пересічними громадянами та в основному позитивістського представниками державної влади;

- визначено роль правосвідомості у здійсненні волонтерства, меценатства та благодійної діяльності, а також доведено важливість позитивної оцінки цих явищ суспільною правосвідомістю для подальшого їх розвитку;

удосконалено:

- розмежування понять правосвідомість і праворозуміння та запропоновано визначати існування праворозуміння в двох значеннях - як наукового поняття та як частини самої правосвідомості;

- теорію ілюзорної ідеології, яка розвивається поза правосвідомістю і не є її органічною частиною, що зумовлює її недовговічність та нестабільність;

- концепцію формування правових цінностей громадянського суспільства на основі індивідуальної та суспільної правосвідомості;

- знання про розвиток правосвідомості у період демократичного транзиту та виділено особливості існування правової психології та правової ідеології у перехідний період в Україні;

- поняття зрілої правосвідомості, що містить сформовані на засадах поваги до права та держави правові установки та ціннісні орієнтації, спрямовані на активну участь особи у суспільному та державному житті;

дістали подальшого розвитку:

- підходи до визначення правосвідомості. Найбільш повно змісту правосвідомості відповідають соціологічний та комунікативний підходи, відповідно до яких правосвідомість - це засноване на суспільній комунікації пізнання та усвідомлення індивідами права, правових норм та правової дійсності, оцінка ними цих явищ з точки зору особистого та суспільного досвіду та формування власного ставлення до них;

- концепція формування зрілої правосвідомості. Зокрема, важливою умовою ефективного правового виховання є оновлення підходів до правового регулювання та реалізації правової освіти, що сприятиме зростанню правової грамотності, а також стимулювання правової активності, розвиток толерантності та релігійних почуттів населення.

Практичне значення одержаних результатів дослідження.

1) у науково-дослідній сфері - результати дослідження можуть становити теоретико-методологічну основу для подальшої розробки проблематики теорій правосвідомості, демократії, громадянського суспільства та правової держави;

2) у правотворчій та правозастосовній діяльності - одержані результати і висновки дисертації можуть бути використані суб'єктами правотворчої діяльності при аналізі та обґрунтуванні реформ системи правового виховання та правової освіти населення України, а також органами державної влади та інститутами громадянського суспільства з метою підвищення рівня правосвідомості українців та формування їх громадянської правосвідомості;

3) у навчальному процесі - теоретичні напрацювання та розробки автора можуть використовуватися у навчальному процесі, при викладанні таких дисциплін як "Теорія держави і права", "Політологія", "Історія політичних та правових вчень", а також при розробці спеціальних курсів, що пов'язані із проблематикою правової культури та правосвідомості в українському суспільстві.

Особистий внесок здобувача. В роботі викладено авторські розробки щодо сутності правосвідомості як фактору утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу України, її ролі у процесі становлення громадянського суспільства та правової держави в Україні, що зроблені з використанням останніх досягнень юридичної науки. Наукові положення, результати та висновки дисертації, що виносяться на захист одержані автором самостійно та ґрунтуються на його особистих дослідженнях.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення, висновки та результати дисертаційного дослідження апробовано на таких науково-практичних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція "Соціокультурний розвиток людини і суспільства" (м. Рівне, 2013); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція "Малиновські читання" (м. Острог, 2014); ХХ Наукова студентсько-викладацька конференція "Дні науки" (м. Острог, 2015); Перша міжнародна науково-практична конференція "Теорія і практика конституціоналізму: український та зарубіжний досвід" (м. Львів, 2015).

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції дисертації викладені у 9 наукових публікаціях, з них 6 - статті, опубліковані у наукових фахових виданнях України, 1 - стаття, опублікована у науковому періодичному виданні іноземної держави, 2 - тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (286 найменувань на 29 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок, із яких основний текст - 190 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологію роботи, її наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію і публікацію основних положень дослідження.

Перший розділ "Теоретико-методологічні основи дослідження правосвідомості як суспільно-правового феномену" складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. "Питання сутності правосвідомості в контексті основних теорій право розуміння" містить загальнотеоретичний аналіз різних підходів до розуміння явищ права та правосвідомості.

Зазначено, що категорії праворозуміння та правосвідомості є надзвичайно близькими та здійснюють взаємний вплив, адже засновані на процесах людської свідомості. Зважаючи на це, доцільно розглядати праворозуміння в двох аспектах - як частину правосвідомості, яка відповідає за сприйняття і розуміння особою та суспільством явища права і діє в сполученні з іншими компонентами правосвідомості, а також як наукову діяльність по дослідженню явища права.

Передусім, правосвідомість розглянуто у контексті природного, позитивістського, психологічного, соціологічного та комунікативного підходів до розуміння права. Відмічено широкий розвиток теорії правосвідомості у межах природної школи права. Психологічна теорія права лежить в основі дослідження емоційної складової правосвідомості. Найбільш обґрунтованим є дослідження правової свідомості у межах соціологічного та комунікативного праворозумінь, із урахуванням їх основних теоретичних та методологічних положень. У межах даних теорій правосвідомість постає як важлива частина суспільних відносин та комунікативного процесу, а також виступає складовою механізму легітимації норм права.

У підрозділі 1.2. "Поняття правосвідомості, її структура та види" проаналізовано погляди на розуміння сутності правосвідомості, її структуру та види.

Дослідження різних підходів до сутності правосвідомості дає підстави вважати, що дане явище слід розглядати у співвідношенні з правом, суспільними відносинами, моральною та релігійною свідомістю. У процесі дослідження правосвідомості слід також зважати на її водночас суб'єктивний та об'єктивний характер, абстрактну та раціоналізовану форму. Подвійна природа правосвідомості відбивається і на її здатності впливати на суспільну і державну реальність. При формулюванні дефініції правосвідомості варто виходити із її суспільної природи, яка розглядається у межах соціологічного та комунікативного підходів до розуміння права. У зв'язку з цим дано авторське визначення правосвідомості як заснованого на суспільній комунікації пізнання та усвідомлення індивідами права, правових норм та правової дійсності, оцінка ними цих явищ з точки зору особистого та суспільного досвіду та формування власного ставлення до них.

В роботі отримала подальше обґрунтування доцільність виокремлення в межах правосвідомості трьох елементів, а саме правової ідеології, правової психології та поведінкової складової правосвідомості. Правова ідеологія - це структурована та втілена на теоретичному та практичному рівні науково обґрунтована система уявлень суспільства про правову дійсність, що завдяки формуванню правових цінностей та цілей може впливати на правосвідомість людей та на розвиток соціального та державного життя. При цьому допускається існування особливого виду правової ідеології - ілюзорної ідеології, що розвивається поза правосвідомістю і не є її органічною частиною. В той же час, правова психологія є елементом правосвідомості, що найменше піддається регулюванню та є основою для формування позитивного чи негативного ставлення до права. Психологічний аспект суспільної правосвідомості виражається у правовому менталітеті народу. Поведінковий елемент правосвідомості містить мотиви правової поведінки та правові установки, які в результаті зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі.

Відмічено, що обґрунтованим є виокремлення трьох видів правосвідомості - суспільної, групової та індивідуальної. Доведено, що доцільним є виділення у межах індивідуальної правосвідомості особливого її підвиду - правосвідомості особистості, носієм якої є всебічно розвинена особа, яка обізнана з нормами права і добре орієнтується в правовій сфері, здатна аналізувати оточуючу її правову дійсність і активно діяти у ній. В той же час, суспільна або масова правосвідомість являє виражені у взаємовідносинах між індивідами погляди на право та державу, а також пов'язані з цим емоції та настрої великої кількості людей (суспільства), що можуть набувати форм думок, домовленостей, текстів, досвіду певних осіб.

Запропоновано класифікувати правосвідомість за ступенем сприйняття правових норм, за яким можна виділити низький, базовий та високий рівні правової свідомості. Перший характеризується негативним ставленням людини до права, що часто є причиною порушення нею його норм. Відмінною рисою другого є наявність у індивіда необхідної мінімальної поваги до права, яка утримує його від дії пов'язаних із порушенням закону. При цьому, правосвідомості такої особи можуть бути притаманні окремі деформації, наприклад, правовий інфантилізм, що однак у більшості випадків не призводить до протиправної поведінки. Високий рівень правосвідомості характеризується схваленням у межах правосвідомості правових норм та розвинутими правовими установками, мотивами щодо їх дотримання.

У підрозділі 1.3. "Вплив правосвідомості на суспільно-політичні процеси та формування громадянської правосвідомості" здійснено аналіз особливостей впливу правової свідомості на суспільно-політичні процеси, надано визначення громадянської правосвідомості та визначено особливості її формування.

Однією із передумов впливу правосвідомості на суспільно-політичні процеси є своєрідний інформаційний простір на базі якого розвивається наразі суспільна правосвідомість. Такий простір формується із великої кількість правової інформації, часто неправдивої та викривленої з метою маніпуляції масовою свідомістю. Проте, за умови належної якості такої інформації відмічається підвищення загального інтелектуального розвитку суспільства, правова освіченість населення, поінформованість про власні права та обов'язки і відповідно правова активність. Окрім того, встановлено своєрідне сприйняття сьогоднішньою суспільною правосвідомістю демократії, її принципів та цінностей у поєднанні з декларованою демократизацією усіх сфер життя та європейським вектором розвитку держави. правосвідомість легітимація громадянське суспільство

Здійснено висновок про те, що неналежна увага до правосвідомості окремих індивідів має як наслідок зниження рівня суспільної правосвідомості в цілому, що починається з недостатнього рівня правових знань населення. При цьому, правосвідомість кожного окремого громадянина, втілюючись у його вчинках здатна впливати не лише на його власне правове життя, але й опосередковано на всю правову систему.

Обґрунтовано важливість функціонального аспекту правосвідомості у контексті впливу на суспільно-політичні процеси. Так, набуття знань про право особою, групою чи суспільством як вираження пізнавальної функції правосвідомості - це початковий та невід'ємний етап усього циклу існування даного явища. Відзначено важливість позитивної оцінки правових норм з боку суспільства, яка повинна ґрунтуватися лише на загальному високому рівні правосвідомості, а також інших видів свідомості людини - моральної, релігійної, тощо. Інакше, є ризик позитивної оцінки антидемократичних нормативно-правових актів. Кінцевим результатом всього процесу засвоєння та осмислення правових норм є втілення їх у життя, основою якого є правові установки і ціннісні орієнтації, що фактично визначають та детермінують усю направленість змін, що відбуваються у суспільстві та відображаються у регулятивній функції правосвідомості.

Доведено, що необхідність глибоких зміни у державному та суспільному устрої України вимагає і формування нових правових установок у її громадян, тобто формування громадянської правосвідомості. Громадянська правосвідомість - це вид правосвідомості, що спрямований на пізнання, усвідомлення та оцінку публічно-правової сфери державного життя з боку громадян держави, які є безпосередніми учасниками формування та здійснення державної влади.

Другий розділ "Правосвідомість в правовій демократичній державі" складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Правосвідомість як базовий елемент правової системи держави" здійснено аналіз різних підходів до розуміння правової системи держави та місця правосвідомості у ній. Зазначено, що правосвідомість є повноцінним елементом структури правової системи держави та взаємодіє із іншими її складовими.

В роботі акцентовано, що хоча правосвідомість як явище правової дійсності характеризується перш за все приналежністю до суб'єкта права, це не позбавляє правову науку необхідності та можливості вивчати її як цілком самостійне явище, повноцінний елемент правової системи. Окрім того, недоцільним є виділення правової ідеології як єдиного елементу правосвідомості, що входить у правову систему. Правосвідомість є і теоретично і практично цілісним утворенням, окремі складові частини якого не можуть існувати одна без одної. Таким чином, правосвідомість є складовою частиною правової системи, з усіма своїми елементами, видами та рівнями. В той же час, правосвідомість є частиною правової культури, а рівень її розвитку пов'язаний із рівнем правосвідомості.

Правосвідомість є фактором комунікації як всередині правової системи, так і за її межами. Окрім того, вона здійснює безпосередній вплив на інші елементи правової системи. Так, дане явище тісно пов'язана з системою права - функціонування правових норм у суспільстві є неможливим без відображення їх у індивідуальній та суспільній правосвідомості. Відмічено зв'язок правосвідомості з правовідносинами, що виникають між суб'єктами права. У процесі регулювання суспільних відносин вона здатна трансформувати зміст права, підвищувати або понижувати його значення для індивідів.

Здійснено висновок про те, що у процесі правотворчості велике значення має не лише наукова правосвідомість, але й професійна та побутова. Важливу роль у законотворчому процесі відіграє ідеологічна складова правосвідомості законодавця, рівень його правових знань, навички володіння юридичною технікою та зокрема, володіння мовою права, що включає спеціальну юридичну термінологію.

Правосвідомість відіграє значну роль в процесі правозастосування, адже суб'єкт який застосовує право завжди є носієм правосвідомості. Окрім того, правозастосування та його результати у багатьох випадках є предметом оцінки з боку суспільної правосвідомості, що безпосередньо впливає на загальне сприйняття громадянами системи права, якості роботи органів держаної влади та існуючого в країні державного та політичного устрою в цілому

У підрозділі 2.2. "Роль правосвідомості в процесі легітимації державної влади" надано характеристику значення правосвідомості у процесі легітимації державної влади.

Обґрунтовано, що легітимація державної влади - це процес, який у великій мірі побудований на правовій та політичній свідомості громадян. Важливе значення для нього має як ідеологічна, так і психологічна сторони правосвідомості. Так, ідеологічна складова відповідає за пізнання політико-правових механізмів формування державної влади, її функціонування та припинення діяльності. У той же час, психологічний сторона правосвідомості відповідає за емоційну оцінку відповідності власне процедури формування державної влади уявленням людини про правильне і неправильне, а також за оцінку фактичного стану дотримання такої процедури.

Правосвідомість, будучи частиною механізму легітимації державної влади, одним з її джерел, повинна узгоджуватися з іншими його елементами, передусім із політичною та моральною свідомістю. Наголошено на визначальній ролі саме суспільної правосвідомості у механізмі легітимації державної влади. Зазначено, що одним з аспектів легітимації влади є політична участь, основою якої є саме правосвідомість. Окрім того, правосвідомість виступає гарантією легітимації демократичної влади, що спирається на принцип верховенства права у своїй діяльності і взаємовідносинах із суспільством.

Найоптимальнішою умовою легітимації демократичної влади в країні є усвідомлення та схвалення громадянами конкретних конституційно-правових механізмів формування системи органів влади. На сьогоднішній день в Україні не можна говорити про повну і незаперечну легітимацію влади, адже більшість громадян досить критично сприймають як сам передбачений законодавством порядок обрання та призначення вищих органів влади, так і фактичне його виконання.

У підрозділі 2.3. "Правосвідомість в процесі забезпечення режиму законності і правопорядку" здійснено аналіз ролі правосвідомості у процесі забезпечення режиму законності і правопорядку.

Визначено, що панування режиму законності та правопорядку має позитивний вплив на правосвідомість, адже формує у її межах почуття впевненості в праві, законі та владі. Та й в цілому, чим вищий рівень законності у суспільстві, чим міцніший правопорядок у державі, тим швидше і якісніше відбувається становлення правосвідомості кожного громадянина і усього народу. Повага до права як до реального і ефективного регулятора суспільних відносин тим більше зростає у населення, чим більше позитивних прикладів його дії воно спостерігає. Високий рівень правосвідомості є одним з показників існування режиму законності та правопорядку.

У контексті впливу правосвідомості на підтримання законності принципову роль відіграє базовий рівень правосвідомості індивіда, який передбачає такі погляди на право та державу, які б утримували останнього від вчинення правопорушень, а мотиви (наприклад, страх перед покаранням) законослухняної поведінки при цьому можуть не відповідати високим критеріям розвиненої правосвідомості. Проте, такий стан речей не може існувати тривалий час.

У роботі наголошено, що індивідуальна та суспільна правосвідомість здатна оцінювати законодавчі акти, визнавати чи не визнавати їх справедливими, навіть враховуючи те, що вона не розділяє категорій права та закону, визнаючи за право лише норми, що закріплені у нормативно-правових актах. Таким чином, правосвідомість українців більше схильна до ліберального розуміння права та закону. Це пов'язано з високоморальним та глибоко релігійним характером культури нашого народу, який не може не справляти вплив на його правосвідомість. В той же час, панування законності у діяльності органів державної влади, що є легітимними та діють на правовій основі, повинно бути засноване на точному і неухильному дотриманні її представниками букви закону, сумлінному виконанні ними усіх його приписів. Зрештою, їхня правосвідомість повинна мати особливо високий рівень, зокрема, у ідеологічному її аспекті.

Третій розділ "Правосвідомість в умовах становлення сучасного громадянського суспільства" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Правові цінності сучасного громадянського суспільства" розглянуто систему правових цінностей громадянського суспільства, що формується на основі правосвідомості.

Обґрунтовано, що однією із умов існування та ознак громадянського суспільства є розвинута система правових цінностей, що лежить в основі ефективно правового регулювання суспільних відносин. Правові цінності є невід'ємною частиною розвинутої правосвідомості, а також представляють собою відмінні риси колективної та індивідуальної правосвідомості громадянського суспільства. Правовими цінностями в громадянському суспільстві можна вважати ті явища правової дійсності, які зароджуються в індивідуальній та суспільній свідомості і є важливими та визначальними для переважної більшості членів такого суспільства та виражають їх спрямованість у сфері правовідносин у межах громадянського суспільства.

Зроблено висновок про те, що становлення правових цінностей громадянського суспільства проходить певний шлях, що включає, перш за все, засвоєння членами такого суспільства інформації про навколишню правову дійсність, її осмислення за допомогою категорії правового мислення та формування ціннісних орієнтацій, які і відображають становлення та засвоєння на рівні правосвідомості таких правових цінностей.

Дано характеристику особливостям формування та відображення у правовій свідомості таких основних правових цінностей як свобода, рівність, справедливість, приватна власність, охорона прав та свобод людини і громадянина. Наголошується, що перелік таких цінностей не може бути вичерпним, проте доцільно розглядати вищезгадані правові цінності як базові та основоположні.

У підрозділі 3.2. "Правосвідомість як фактор утвердження активної громадянської позиції" надано характеристику ролі правосвідомості в процесі формування активної громадянської позиції індивідів.

Відзначено, що правосвідомість є запорукою всякої особистої та соціальної правової ініціативи. Будь-які важливі для становлення громадянського суспільства вчинки особи піддаються осмисленню у межах її правової ідеології та психології, тобто оцінюються в аспекті правових знань та уявлень людини, а також її правових емоцій, настроїв та стереотипів. Тому, на чільне місце у процесі формування громадянського суспільства поряд з основними демократичними, економічними та політичними реформами повинна бути поставлена правосвідомість громадян та заснована на ній активна громадянська позиція.

У контексті утвердження активної громадянської позиції підкреслено важливість таких факторів як революційні події спрямовані на повалення нелегітимної влади, глобалізація, консолідації, волонтерство, меценатство та благодійна діяльність громадян і громадських організацій, участь особи у громадських об'єднаннях і політичному житті суспільства. Усі ці аспекти підвищення рівня громадянської активності ґрунтуються на індивідуальній та суспільній правосвідомості.

Зроблено висновок, що сформованій і стійкій громадянській правосвідомості корисні процеси світової інтеграції, проте неконтрольований їх вплив на правові уявлення, настрої, емоції громадян України може знівелювати у їх правосвідомості національні цінності та ідеї. В той же час, консолідація українського суспільства має відбуватися передусім навколо ідеї прав людини та громадянина, навколо цінностей демократії, а також спільного прагненні громадян здійснювати реформи в усіх сферах суспільного та громадського життя.

Наголошено, що для утвердження активної громадянської позиції важливим є не лише високий рівень правосвідомості волонтерів, благодійників та меценатів, але й належне відображення їх роботи у індивідуальній та суспільній свідомості та надання їй правового значення, здійснення її належної юридичної оцінки, загальне визнання належності такій діяльності певних правових ознак.

У підрозділі 3.3. "Особливості правосвідомості громадян в період демократичного транзиту та фактори формування зрілої правосвідомості" проаналізовано теоретичні та практичні аспекти особливостей правової свідомості в період демократичного транзиту та формування зрілої правосвідомості.

Зроблено акцент на тому, що в умовах демократичного транзиту в правовій психології громадян відмічаються залишкові явища правосвідомості тоталітаризму - страх, байдуже чи негативне ставлення до суспільних та державних справ, бажання приховати своє справжнє ставлення до суспільно-політичної ситуації та замкнутість по відношенню до реформ.

Найбільш неоднозначно перехід до демократичного устрою відобразився на правовій ідеології суспільства. Відмічено негативне ставлення до правової ідеології у перехідних суспільствах, відсутність правової ідеології чи підміна її на політичну ідеологію. Сприяти становленню здорової правосвідомості могла б чітко розроблена та науково обґрунтована демократична ідеологія, яка б втілювалась у державних програмах розвитку.

Формування зрілої правосвідомості залежить від розвитку громадянського суспільства, економічного зростання та демократизації усіх сфер суспільного та приватного життя. Зроблено акцент на тому, що становлення зрілої правосвідомості залежить від рівня правової грамотності населення. В Україні постійне зростання рівня мінімально необхідної правової грамотності зумовлюється мінливістю її економічної та політичної ситуації, а також недостатньою кваліфікацією правотворців, що видають велику кількість безсистемних і подекуди суперечливих нормативно-правових актів.

Відмічено, що основним завданням на шляху до підвищення рівня правосвідомості на сьогодні є удосконалення правового регулювання сфери правового виховання громадян. Важливою є правова активність особи не лише у публічно-правовій сфері, але й у сфері приватно-правових відносин.

Ще одним фактором формування зрілої правосвідомості є толерантність. Її виховання повинно відбуватися поряд з іншими аспектами виховання, в тому числі і правового. Важливим аспектом виховання зрілої правосвідомості визнається врахування релігійного світогляду громадян. При цьому у процесі правового виховання слід уникати формування у правосвідомості населення надто сильних орієнтацій на релігійні норми. Релігійна свідомість повинна бути частиною розвиненої загальної культури населення, без якої у свою чергу неможливим є існування здорової правосвідомості.

ВИСНОВКИ

Дослідження сутності правосвідомості як фактору демократизації державного та суспільного устрою України дало підстави для формулювання наступних науково-теоретичних узагальнень, висновків та пропозицій:

1. У межах дисертаційного дослідження розмежовано поняття правосвідомості та праворозуміння. З'ясовано, що поняття праворозуміння необхідно розглядати у двох значеннях. По-перше, як органічну частину правосвідомості, що виражає процес розуміння особою права. По-друге, як наукове поняття, що використовується на позначення певної наукової теорії трактування сутності та походження права. У зв'язку з цим, найбільш доцільним є вивчення явища правосвідомості через призму основних положень психологічної, соціологічної та комунікативної теорії права, які розглядають правосвідомість як продукт суспільного життя. Такий підхід до даного явища є основою для формулювання авторського його визначення, відповідно до якого правосвідомість - це засноване на суспільній комунікації пізнання та усвідомлення індивідами права, правових норм та правової дійсності, оцінка ними цих явищ з точки зору особистого та суспільного досвіду та формування власного ставлення до них.

2. Внутрішня структура правосвідомості включає правову ідеологію, правову психологію та поведінковий або ж вольовий елемент. Кожен з цих елементів однаково важливий і лише за умови їх одночасного гармонійного розвитку можна говорити про високий рівень правосвідомості. При цьому, правова ідеологія має досить чітку структуру, що знаходить відображення у науково обґрунтованій системі уявлень суспільства про правову дійсність, яка в свою чергу може змінюватись під впливом засобів та методів правового виховання. В той же час, такий елемент як правова психологія мало піддається зовнішньому впливу, а в її межах зазвичай формується різко позитивне чи навпаки різко негативне ставлення особи та суспільства до певного нормативно-правового акту. Не менш значимим у структурі правосвідомості є вольовий елемент правосвідомості, який містить мотиви правової поведінки та правові установки, що в результаті зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі.

3. У межах індивідуальної правосвідомості варто виділити правосвідомість особистості - особливий вид індивідуальної правосвідомості, носієм якого є всебічно розвинена особа, яка обізнана з нормами права і добре орієнтується в правовій сфері, здатна аналізувати оточуючу її правову дійсність і активно діяти у ній. У зв'язку з цим визначено також три види правосвідомості за рівнем сприйняття правових норм - низький, базовий та високий. Перший характеризується негативним ставленням людини до права. Відмінною рисою другого є наявність у індивіда необхідної мінімальної поваги до права, яка утримує його від дії пов'язаних із порушенням закону. Характерними рисами високого рівня правосвідомості є схвалення суб'єктом права правових норм та розвинуті правові установки, мотиви щодо їх дотримання. При цьому, усі зазначені рівні правосвідомості можуть виділятися у межах індивідуальної чи суспільної, повсякденної, професійної чи наукової правосвідомості.

4. Важливою складовою процесу утвердження принципу верховенства права, становлення правової держави та громадянського суспільства є підвищення ефективності трьох основних функцій правосвідомості - пізнавальної, оціночної та регулятивної. Таке зростання потенційної можливості правової свідомості впливати на суспільно-політичні процеси прямо залежить від становлення громадянської правосвідомості, що спрямована на пізнання, усвідомлення та оцінку публічно-правової сфери державного життя з боку громадян держави як безпосередніх учасників формування та здійснення державної влади.

5. Правосвідомість - базовий елемент правової системи. Це обумовлено об'єктивним характером самої правової свідомості, а також особливостями побудови такої системи. Правосвідомість також являє собою важливий елемент правової культури, яка в свою чергу теж належить до структури правової системи. Таким чином, правосвідомість в контексті правової системи є самостійним елементом, а також виступає у межах її структури в органічній єдності із правовою культурою. Роль правосвідомості як елемента правової системи полягає у здатності підтримувати комунікацію між її складовими. Проте визначальною є її можливість здійснювати безпосередній вплив на інші елементи всередині такої системи - систему права та правовідносини, правотворчість та правозастосування.

6. Легітимація державної влади є складним суспільно-політичним та правовим процесом, важливу роль у якому відіграє правосвідомість, оскільки високий рівень індивідуальної та суспільної правосвідомості є передумовою легітимності державної влади. Зокрема, в межах ідеологічної та психологічної складових правосвідомості, у громадян формуються уявлення про те, яким повинен бути механізм формування державної влади, її функціонування та припинення діяльності, також, чи відповідає діюча влада тим чітким критеріям та вимогам, що висуваються до неї суспільством. Окрім того, правосвідомість є основою для оцінки нормативно правових актів державної влади не лише на предмет їх відповідності встановленій процедурі прийняття таких актів, але й суспільним уявленням про право та закон, справедливе та несправедливе. Таким чином, високий рівень правосвідомості є гарантією легітимації демократичної державної влади, адже визнає лише верховенство права як основну умову її існування та реалізації.

7. Режим законності та правопорядку в державі повинен ґрунтуватися на високому рівні правосвідомості населення. При цьому, для тимчасового забезпечення режиму законності та правопорядку велике значення має базовий рівень правосвідомості. Правосвідомість у процесі забезпечення режиму законності та правопорядку відповідає за усвідомлення і оцінку індивідом та суспільством категорій права та закону. Цей процес у правосвідомості звичайних громадян ґрунтується на ліберальному розумінні даних явищ, разом з тим, визначена необхідність переважно позитивістського розуміння права та закону з боку представників державної влади.

8. Правосвідомість учасників громадянського суспільства відрізняється високим рівнем сприйняття правових норм та містить розвинуту систему правових цінностей. Процес формування правових цінностей проходить шляхом засвоєння правових знань індивідами через правову поінформованість, осмислення їх за допомогою категорії правового мислення та формування ціннісних орієнтацій особи і суспільства, які є безпосереднім джерелом таких цінностей. Їх перелік не може бути виключним, проте виділено основні правові цінності - це свобода, рівність, справедливість, приватна власність та охорона прав і свобод людини та громадянина. У зв'язку з цим, характерними рисами правової ідеології громадянського суспільства є відображення та узагальнення у її межах уже сформованих правових цінностей та ідеалів, які є показником високого рівня розвитку суспільства та держави, з метою їх подальшого збереження, а також формування нових ціннісних орієнтацій у правосвідомості суб'єктів права, що б забезпечило подальший розвиток громадянського суспільства.

9. Громадянська позиція особи визначається рівнем її правосвідомості. Відповідно, позитивний чи негативний вплив на рівень громадянської активності правова свідомість здійснює виходячи із характеру відображення у ній ряду подій та явищ правової дійсності, що знаходяться із правовою свідомістю особи та суспільства у безпосередньому взаємозв'язку. Серед них потрібно особливо відзначити революційні події, спрямовані на повалення нелегітимної влади, процеси глобалізації, рівень консолідації суспільства, розвиток волонтерського руху, благодійництва та меценатства, участь індивідів у громадських організаціях та політичному житті суспільства та держави.

10. У період демократичного транзиту правосвідомість володіє особливостями, що відображаються у ідеологічній та психологічній її складових. Так, характерними рисами правосвідомості в цей період у аспекті правової психології є специфічна мотивація дотримання закону громадянами, у якій переважає страх, а також байдуже чи негативне ставлення до суспільних та державних справ. Особливостями правової ідеології в умовах транзитної демократії є низький рівень правових знань, ідеологічна невизначеність або відсутність правової ідеології у суспільстві, підміна правової ідеології на політичну, негативне ставлення до явища ідеології.

11. Запровадження системи ефективного правового виховання та освіти в Україні є однією з першочергових умов підвищення правосвідомості її громадян. У зв'язку з цим важливо нормативно закріпити чіткі та зрозумілі, а головне прогресивні форми такого виховання, а також охопити ними усі верстви населення. На сьогоднішній день правова освіта в нашій державі спрямована лише на одну категорію населення - молодь. Проте, важливо поширити її на більш широкі суспільні верстви, залучаючи до цього процесу дошкільні навчальні заклади та заклади післядипломної освіти, громадські організації та приватних осіб. При цьому, метою правового виховання та освіти повинно бути у першу чергу засвоєння загальних понять про право, державу та громадянське суспільство, їх основних принципів і лише у другу чергу вивчення законодавчого масиву. В той же час формування поваги до Конституції України повинно стати одним з основних пріоритетів у процесі правового виховання населення, адже лише за цієї умови вона може бути реальним та ефективним регулятором суспільних відносин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Панчук І.О. Загальні риси професійної правосвідомості суддів [Електронний ресурс]// І.О. Панчук / Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". - 2013. - № 1 (7). - Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2013/n1/13piopps.pdf.

2. Панчук І.О. Особливості правової ідеології у перехідних суспільствах (транзитних демократіях) в контексті досвіду вітчизняного державотворення / І.О. Панчук // Наукові праці МАУП. - 2014. - Вип. 1. - С. 105-110.

3. Панчук І.О. Правосвідомість та становлення громадянського суспільства в Україні / І.О. Панчук // Вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. - 2014. - № 2. - С. 40-43.

4. Панчук І.О. Аналіз політико-правових аспектів громадянської правосвідомості / І.О. Панчук // Правничий вісник університету "Крок". - Вип. 20. - 2014. - С. 113-117.

5. Панчук И.О. Индивидуальное правосознание как фактор демократических преобразований в государстве и обществе: украинский опыт / И.О. Панчук // Legeasiviata. - 2015. - №1. - С. 69-72.

6. Панчук І.О. Правосвідомість як фактор забезпечення законності / І.О. Панчук // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія "Право". - 2015. - № 33. - С. 25-28.

7. Панчук І.О. Роль індивідуальної та суспільної правосвідомості у здійсненні волонтерської діяльності / І.О. Панчук // Університетські наукові записки. - 2015. - № 2 (54). - С. 21-26.

8. Панчук І.О. Проблема правосвідомості у контексті основних теорій праворозуміння / І.О. Панчук // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Малиновські читання", м. Острог, 14-15 листопада 2014 року. - Острог: Видавництво національного університету "Острозька академія", 2014. - С. 53-54.

9. Панчук І.О. Вплив правосвідомості на розвиток правової системи держави / І.О. Панчук // Теорія і практика конституціоналізму: український та зарубіжний досвід: матеріали учасників Першої науково-практичної конференції (Львів, 30 квітня 2015 р.). - Львів: ННІПП НУ "Львівська політехніка", 2015 р. - С. 114-118.

АНОТАЦІЯ

Панчук І.О. Правосвідомість як фактор утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - ВНЗ "Університет економіки та права "КРОК", Київ, 2015.

Дисертація є першим загальнотеоретичним дослідженням правосвідомості як фактору утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу України.

У роботі проаналізовано сутність правосвідомості у контексті основних теорій праворозуміння. Досліджено вплив правосвідомості на суспільно-політичні процеси та розкрито особливості формування громадянської правосвідомості. Здійснено аналіз правосвідомості як елементу правової системи держави та досліджено вплив даного явища на такі її складові як система права, правотворчість та правозастосування. З'ясовано роль правосвідомості в процесі легітимації державної влади і забезпеченні режиму законності та правопорядку.

Досліджено систему правових цінностей сучасного громадянського суспільства. Розкрито значення правосвідомості як фактору утвердження активної громадянської позиції. Охарактеризовано особливості правосвідомості у період демократичного транзиту. Визначено сутність зрілої правосвідомості та фактори, що впливають на її формування.

Ключові слова: правосвідомість, правова культура, правова система, легітимація державної влади, режим законності та правопорядку, громадянська правосвідомість, зріла правосвідомість, правосвідомість у період демократичного транзиту, правові цінності громадянського суспільства, правове виховання, правова освіта.

...