Функції кримінального переслідування, здійснюваного слідчим органів внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФУНКЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ, ЗДІЙСНЮВАНОГО СЛІДЧИМ ОВС

Т.О. Лоскутов

З'ясовується функціональна суть здійснюваного слідчим ОВС кримінального переслідування, через яке держава виконує своє призначення у сфері боротьби зі злочинністю.

Ключові слова: функції, слідчий, кримінальне переслідування, викриття, обвинувачення.

Постановка проблеми. У схваленій Указом Президента України 2008 р. Концепції реформування кримінальної юстиції України зазначено, що досудове розслідування злочинів повинно мати єдине функціональне призначення [1, с. 25]. Його не можливо визначити без правильного розуміння функцій кримінального переслідування, здійснюваного слідчим ОВС (далі - слідчий). Отже, визначення функцій кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, є важливим питанням, тим паче у контексті прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Стан дослідження. Кримінальне переслідування розглядалося у працях С.А. Альперта, О.Г. Васильєвої, А.П. Гуляєва, І.С. Дикарьова, В.С. Зеленецького, Ю.В. Козюбенко, О.М. Ларіна, Р.В. Мазюка, С.В. Прилуцького, І.В. Рогатюка, О.Б. Соловйова, М.С. Строговича, М.О. Чельцова, О.О. Чепурного, Н.І. Щегель та ін. Вчені досліджували, як правило, лише загальні питання кримінального переслідування, не акцентуючи увагу на функціях переслідування, здійснюваного слідчим.

Тому, зважаючи на те, важливо звернутися до розгляду саме цього аспекту. З цією метою необхідно дослідити кількісний склад функцій кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, а також проаналізувати зміст кожної із функцій.

Виклад основних положень. Слідче кримінальне переслідування виконує у кримінальному процесі декілька функцій. Розглянемо їх.

1. Забезпечення реалізації генеральної функції кримінального процесу. Всі органи, які ведуть процес, покликані вести боротьбу зі злочинністю з метою її ліквідації. Це обумовлює загальне призначення всіх органів, що ведуть процес, єдину спрямованість їх спільної діяльності, тобто процесуальну функцію. Зміст такої функції характеризується найбільшим обсягом діяльності, тому її називають генеральною функцією процесу [2, с. 57].

Генеральна функція у сфері кримінального судочинства трансформується у різноманітні кримінально-процесуальні функції слідчого. Діяльність слідчого являє собою сукупність різнорівневих напрямків дій, які є векторно однаковими. Як представник державного органу, слідчий виконує державну функцію розслідування злочинів, що випливає із загального соціального завдання - боротьби зі злочинністю. Державна функція розслідування злочинів є формою реалізації правової охоронної функції, обумовленої змістом загальних нормативно-правових актів держави (Конституція України, Закон України «Про міліцію України»). Як суб'єкт кримінального процесу, слідчий здійснює кримінально-процесуальну функцію кримінального переслідування.

В.С. Зеленецький ще 30 років тому зазначав, що боротьба зі злочинністю припускає здійснення слідчим специфічної діяльності, пов'язаної з кримінальним переслідуванням осіб, які вчинили злочин [2, с. 57]. Кримінальне переслідування, здійснюване слідчим, забезпечує реалізацію генеральної функції боротьби зі злочинністю. Слідчий здійснює кримінальне переслідування з метою встановлення причетності винної особи до вчинення злочину. Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності впливає на рівень злочинності у бік її зменшення. Отже, слідче кримінальне переслідування є кримінально-процесуальним засобом здійснення державної генеральної функції боротьби зі злочинністю. Держава через слідче кримінальне переслідування виконує своє функціональне призначення. Причому «притягнення до кримінальної відповідальності невинного спричиняє суспільству і державі не менше шкоди, ніж нерозкритий злочин» [3, с. 114]. Тому рішення слідчого, що встановлюють певний ступінь причетності або не причетності конкретної особи до вчинення злочину, констатують високий ступінь ефективності боротьби зі злочинністю на відповідному етапі його здійснення.

2. Проміжна констатація наявності кримінально-правового відношення між державою і особою, яка вчинила злочин. Боротьба зі злочинністю передбачає встановлення кримінально-правових відносин між державою і особою, яка вчинила злочин. Держава повноважна не тільки встановлювати підстави кримінальної відповідальності і безпосередньо її реалізовувати, а й здійснювати обґрунтування необхідності і можливості такої реалізації у кожному випадку вчинення злочину [4, с 14].

Передумовою функціонування кримінального процесу є кримінальний закон Порушення його приписів призводить до настання кримінальної відповідальності. С.А. Альперт стверджував, що питання про кримінальну відповідальність тісно пов'язане з питанням про кримінально-правове відношення. Кримінальне право регулює відношення між злочинцем і державою у зв'язку із фактом вчення злочину. Такі відношення є кримінально-правовими і виникають у момент вчинення злочину [5, с 19].

Виникнення кримінально-правових відносин не залежить від здійснення кримінального процесу. Останній для реалізації норм кримінального закону виступає допоміжним (забезпечувальним) чинником. Під час здійснення кримінально-процесуальної функції кримінального переслідування слідчий встановлює і доказує кримінально-правове відношення. Результат ефективного виконання кримінального переслідування - це публічне (офіційне) підтвердження кримінально -правового відношення між державою і особою, яка вчинила злочин

Констатація зазначеного кримінально-правового відношення не є миттєвим процесом. М.С. Городецька має рацію, коли пише, що слідчий картину злочину, яка на початку провадження є чистою дошкою, вимальовує по часточках, збираючи докази, виконуючи пізнавальну діяльність [6, с 43]. Після встановлення події злочину та особи, щодо якої є припущення про її винність, слідчий збирає обвинувальні докази. Виконуючи кримінальне переслідування, слідчий здійснює співставлення ознак конкретного складу злочину з діяльністю певної особи. Встановлення відповідності між ними означає підтвердження існування вищезазначеного кримінально-правового відношення.

Не підтвердження слідчим відповідності між ознаками конкретного злочину і діяльністю особи засвідчує відсутність кримінально-правового відношення між державою і особою, щодо якої мало місце припущення про її винність. У такому випадку слідчий відмовляється від подальшого кримінального переслідування зазначеної особи та повертається до встановлення іншої особи

Слідче кримінальне переслідування через засвідчення кримінально-правового відношення між державою і злочинцем забезпечує можливість реалізації кримінальної відповідальності за вчинене злочинне діяння. Тому не можна не погодитисья з Ю.В. Козюбенком, який зазначає, що «кримінальна відповідальність і кримінальне переслідування співвідносяться як мета і засіб» [7, с. 110].

3. Визначення пізнавального напряму кримінально-процесуальної діяльності органів досудового слідства. Ця функція слідчого кримінального переслідування тісно пов'язана з попередньою. Констатація наявності кримінально-правового відношення між державою і особою, яка вчинила злочин, здійснюється слідчим шляхом прийняття за результатами пізнавальної діяльності рішень, у яких здійснюється кваліфікація суспільно-небезпечного діяння (про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину; про притягнення як обвинуваченого, про складання обвинувального висновку).

Здійснюючи пізнавальну кримінально-процесуальну функцію, слідчий встановлює подію злочину, а потім й особу, щодо якої буде здійснюватися кримінальне переслідування. Якщо ж у результаті кримінально-процесуального пізнання особа, яка вчинила злочин, не буде встановлена, то функція кримінального переслідування не буде реалізована. У такому випадку слідчий змушений повернутися до виконання пізнавальної кримінально-процесуальної функції.

Кримінальне переслідування - це специфічна персоніфікована процесуальна діяльність, під час здійснення якої слідчий викриває особу у вчиненні злочину. Характер діяльності з викриття визначається способами її здійснення. Для встановлення причетності винної особи до вчинення злочину слідчий виконує різні процесуальні дії, передбачені кримінально-процесуальним законом. Результатом здійснення слідчих (процесуальних) дій є докази. кримінальний переслідування злочинність боротьба

Здобуті слідчим обвинувальні фактичні дані констатують причинний зв'язок між подією злочину і конкретною особою. Вина підтверджується особи в обвинувальних рішеннях слідчого. Якщо слідчий вважатиме, що особа, щодо якої здійснюється переслідування, не причетна до вчинення злочину, то він виносить постанову про закриття кримінальної справи щодо особи у частині пред'явленого обвинувачення. Така постанова свідчить про відмову слідчого від подальшого кримінального переслідування щодо конкретної особи. В.С. Зеленецький справедливо зазначає, що стан інформаційної рівноваги може і повинен змінюватися у двох напрямках повному встановленні винності конкретної особи в пред'явленому їй обвинуваченні або повному його спростуванні [2, с 80].

4. Забезпечення виховного і попереджувального впливу держави на суспільство. Слідчий зобов'язаний виконувати діяльність таким чином, щоб здійснити виховний вплив на суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності і на інших громадян [2, с 48]. Такою процесуальною діяльністю слідчого є кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочин. В.С. Зеленецький наголошує, що факт порушення будь-якого обвинувачення проти конкретної особи вже здійснює і виховний, попереджувальний вплив [2, с 48].

Під час кримінального переслідування слідчий чинить виховний і попереджувальний вплив на окремих учасників кримінального процесу і на членів суспільства взагалі. Спрямованість слідчої діяльності на викриття винної особи у вчиненні злочину сприяє зникненню спонукання у цієї особи до неправомірної поведінки. Бажання особи вчинити злочин блокується її свідомістю, в якій збереглася уява про здійснення слідчого кримінального переслідування, що призвело до покарання злочинця. Страх особи перед кримінальною відповідальністю, що є результатом кримінального переслідування, змінює майбутнє ставлення особи до порушення кримінального закону.

Викриття слідчим винної особи виховує громадян, які безпосередньо не причетні до кримінального переслідування. Це відбувається шляхом спостереження громадянами за процесуальною діяльністю слідчого. Він здійснює слідчі (процесуальні дії) для здобуття обвинувальних доказів, що встановлюють причетність винної особи до вчинення злочину. Доведення слідчим винності особи обумовлює обов'язок цієї особи зазнати державно-правових репресій. Це не може не викликати відповідної реакції навіть в осіб, не причетних до вчинення злочину.

Уявлення громадян про можливість настання кримінальної відповідальності за вчинення злочинного діяння визначають характер майбутньої поведінки останніх. Справедливо зазначав теоретик права С.С. Алексєєв, який писав, що головною функцією правової відповідальності є штрафна, каральна функція. Вона спрямована на забезпечення попередження (превенцію) можливості вчинення нових правопорушень. Застосування заходів державно-примусового впливу до особи «настроює» її проти нових правопорушень (окрема превенція). Крім того, можливість застосування заходів державно-примусового впливу сприяє виробленню в осіб мотивів до неухильного дотримання юридичних норм (загальна превенція) [8, с. 151].

Виховальний і попереджувальний вплив слідчого кримінального переслідування є поступовим. Кожний наступний етап здійснення слідчим кримінального переслідування наближає громадян до констатування реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Реалізація цього принципу кримінального права сприяє майбутній правомірній поведінці громадян.

Отже, слідче кримінальне переслідування шляхом встановлення особи, винної у вчиненні злочину, забезпечує виховний і попереджувальний вплив держави на всіх членів суспільства.

5. Забезпечення руху кримінального процесу. Обов'язковою частиною кримінального процесу є обвинувачення (кримінальне переслідування). Важко уявити кримінальний процес без кримінального пере слідування, що здійснюється для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Вірно наголошував М.С. Строгович, який писав, що кримінальний процес ведеться заради того, щоб встановити особу, яка вчинила злочин, визначити її вину і піддати її покаранню. Тому без кримінального переслідування кримінальний процес є неможливим, безцільовим, безпредметним [9, с. 57].

Обвинувачення - це той механізм, який приводить у дію всю машину кримінального судочинства [10, с. 79].

Кримінальне переслідування є рушійною силою кримінального процесу. Всі процесуальні функції породжуються кримінальним переслідуванням, що впливає на правовідносини, котрі виникають, розвиваються і припиняються у межах кримінального процесу.

6. Забезпечення реалізації принципу змагальності на досудовому слідстві. Людство не знайшло кращої моделі кримінального процесу, ніж змагальна, тому що вина не призводить до дублювання кримінально-процесуальних функцій і забезпечує ефективність кримінально-процесуальної діяльності. Змагальна модель кримінального процесу обумовлює наявність класичної тріади кримінально-процесуальних функцій: кримінального переслідування, захисту, правосуддя.

Здійснення слідчим функції кримінального переслідування автоматично стимулює до активності функцію захисту. На стадії досудового розслідування слідчий збирає обвинувальні докази для викриття винної особи у вчиненні злочину. Сторона захисту, реагуючи на таку діяльність слідчого, протистоїть законними процесуальними засобами.

Протистояння сторін кримінального переслідування і захисту між собою для досягнення бажаного результату є змістом змагальної форми досудового розслідування. Однак справедлива змагальність неможлива без незалежного арбітра. Функцію останнього на зазначеній стадії виконує суд, який контролює, щоб змагання кримінального переслідування і захисту відбувалося у рівних умовах та при однакових можливостях. Таким чином, здійснення слідчим кримінального переслідування забезпечує появу функцій захисту та правосуддя у формі судового контролю. Реалізацію останніх не можливо уявити без попереднього обвинувачення.

Ще М.С. Строгович слушно зазначав, що значення кримінального переслідування як процесуальної функції може бути визначено тільки у зв'язку з двома іншими основними процесуальними функціями. Кримінальне переслідування без захисту надавало б кримінальному процесу однобокий обвинувальний характер. Про захист без кримінального переслідування взагалі не можна вести мову, оскільки такий захист фактично і логічно неможливий (нікого і ні від чого захищати). Судова функція дає позитивні результати, приводить до засудження і покарання осіб, які дійсно вчинили злочин [9, с 58-59].

Існування взаємозалежних діалектично протилежних кримінально-процесуальних функцій кримінального переслідування та захисту, над якими стоїть незалежний суд (функція правосуддя у формі судового контролю над сторонами), гарантує реалізацію принципу змагальності на досудовому слідстві. Тому справедливо зазначає МС. Городецька, коли пише, що «…ідея відсутності слідчого кримінального переслідування (виділено нами. Т.Л.) позбавить стадію досудового слідства конфлікту, який є рушійною силою, позбавить наступальності слідства з метою встановлення істини» [6, с 44].

Висновки. На підставі вищевикладеного маємо підстави для таких узагальнень: по-перше, держава через слідче кримінальне переслідування виконує своє функціональне призначення у сфері боротьби зі злочинністю; по-друге, слідче кримінальне переслідування виконує у кримінальному процесі декілька функцій: забезпечення реалізації генеральної функції кримінального процесу; проміжна констатація наявності кримінально-правового відношення між державою і особою, яка вчинила злочин; визначення пізнавального напряму кримінально-процесуальної діяльності органів досудового слідства; забезпечення виховного і попереджувального впливу держави на суспільство; забезпечення руху кримінального процесу; забезпечення реалізації принципу змагальності на досудовому слідстві.

Дослідження функцій кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, проведене в даній роботі, не є вичерпним. Подальші наукові розвідки можливі у таких напрямах: а) дослідження функцій кримінального переслідування, здійснюваного органом дізнання; б) дослідження функцій кримінального переслідування, здійснюваного прокурором.

Література

1. Див.: Офіційний вісник України. - 2008. - № 27 - С. 20-29.

2. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе / В.С. Зеленецкий. - Харьков: Вища школа, 1979. - 144 с.

3. Дикарев И.С. Признание, соблюдение и защита прав и свобод человека и гражданина в структуре публичного уголовного преследования / И.С. Дикарев // Правоведение. - 2006. - №3. - С. 108-119.

4. Васильева Е.Г. Правовые и теоретические проблемы прекращения уголовного преследования и производства по уголовному делу / Е.Г. Васильева. - М.: Юрлитинформ, 2006. - 312 с.

5. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе / С.А. Альперт. - Харьков, 1974. - 38 с.

6. Городецька М.С. Реформування кримінально-процесуального законодавства щодо функціонального призначення слідчого / М.С. Городецька // Матеріали круглого столу «Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства» (м. Дніпропетровськ, 25 травня 2007 р.). - Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2007. - С. 41 - 44.

7. Козюбенко Ю.В. Уголовное преследование: деятельность по реализации норм права или одна из форм этой деятельности / Ю.В. Козюбенко // Правоведение. - 2005. - № 3. - С. 100-111.

8. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С.С. Алексеев. - М.: Юридическая литература, 1966. - 188 с.

9. Строгович М.С. Уголовное преследование в советском уголовном процессе / М.С. Строгович. - М.: АН СССР, 1951. - 187 с.

10. Рогатюк І. Функція обвинувачення - рушійна сила кримінального процесу / І. Рогатюк // Право України. - 2002. - №2. - С. 79-82.

Размещено на Allbest.ru