Теоретико-прикладні проблеми предмета злочину у злочинах, що посягають на права споживачів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ ПРЕДМЕТА ЗЛОЧИНУ У ЗЛОЧИНАХ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ПРАВА СПОЖИВАЧІВ

А. Цюра

Анотація

У статті досліджено питання, що стосуються теоретичних ознак предмета злочину, а також проаналізовано проблему відповідності таким ознакам матеріалізованого виразу споживчих відносин у випадку посягання на них.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, предмет злочину, недоброякісна продукція.

Виклад основного матеріалу

Дослідження в теорії кримінального права предмета злочину як конструктивної ознаки складу злочину зумовлене тією обставиною, що предмет злочину є факультативною ознакою загального поняття про склад злочину. Тому у тих випадках, коли предмет передбачено як системну ознаку конкретного складу злочину у КК, правильне встановлення її на практиці має таке ж рівноцінне значення як і визначення ознак будь-якого іншого елемента складу злочину.

Питання щодо наявності чи відсутності предмета злочину у злочинах, що посягають на права споживачів є спірним у науці кримінального права. Так Б.О. Кирись, у праці в якій досліджено окремий злочин проти прав споживачів, не розглядав питання про недоброякісну продукцію у тій частині роботи, яка стосується об'єкта злочину. Натомість це питання науковець з'ясовував у частині дослідження, що стосується об'єктивної сторони складу злочину (ймовірно він притримується міркування, що недоброякісна продукція - це засоби злочину) [1, с. 34-39]. Тому з'ясуванню правової природи предмета злочину, а також відповідності матеріалізованого виразу споживчих відносин при порушенні цих відносин до ознак предмета злочину допоможе з'ясувати основне питання у статті: чи можна вважати продукцію, наділену якісно негативними ознаками (оскільки така продукція створює загрозу для прав споживача), предметом у злочинах проти прав споживачів?

З метою правильного визначення предмета злочину у злочинах проти прав споживачів неабияке значення має визначення тієї концепції предмета злочину, через призму якої і шукатимемо відповідну ознаку складу злочину. Як відомо, КК України не містить жодних положень з приводу досліджуваного поняття або правил його встановлення у конкретних складах. Пленум Верховного суду України (далі - Пленум ВСУ), використовуючи поняття „предмет злочину” у своїх постановах, не розкриває його змісту, а лише наводить переліки того, що необхідно визнавати предметом злочину у відповідних складах. Тим не менше, аналізуючи такі переліки, все ж можна опосередковано визначити критерії, які використовує Пленум ВСУ, а тому і одержати визначення предмета злочину, яким керується Пленум ВСУ у роз'ясненні окремих положень кримінального законодавства [2].

У науці кримінального права з'ясуванню питання предмета злочину приділено чимало уваги як у рамках Загальної частини у з'ясуванні змісту цього поняття, так і в Особливій частині при визначенні предмета конкретних складів. Тим не менше, погляди щодо цього питання серед науковців не є одностайними.

Зацікавлення питанням про предмет злочину у науці кримінального права, а саме - розгляд концепцій предмета, запропонованих окремими науковцями, зумовив дослідження предмета злочину у порядку вирішення таких питань:

предмет злочину - ознака якого елемента складу злочину?

що утворює матеріалізований вираз (зміст) предмета злочину?

які функціональні особливості предмета злочину?

чи має значення негативність якісних ознак матеріалізованого вираження суспільних відносин у визнанні його предметом злочину в конструкції деяких складів злочинів?

Видається, що вирішення зазначених питань допоможе чітко виявити ознаки певної концепції предмета злочину, на засадах якої і спробуємо встановити, чи навпаки, спростувати наявність предмета злочину у злочинах проти прав споживачів.

1. Питання щодо предмета злочину А.Н. Трайнін досліджував без обґрунтування місця у рамках частини своєї роботи, яка стосувалася факультативних ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину [3, с. 178- 181]. Інший вчений Є.А. Фролов зазначав, що оскільки ті або інші злочини вчиняються шляхом впливу на предмет злочину, то фізичні (природні) ознаки у багатьох випадках визначають зовнішню форму злочинних наслідків, а водночас можуть свідчити про тяжкість (розміри) шкоди, заподіяної об'єктові (наприклад, при крадіжці - вартість викраденого). З огляду на це, предмет стосується не лише сфери об'єкта посягання, але й об'єктивної сторони злочину, слугуючи отже своєрідним „перехідним містком” між ними [4, с. 224].

Усе ж ця проблема в науці кримінального права видається вирішеною на користь висновку про те, що предмет злочину - факультативна ознака об'єкта [5, с. 210]. Головним аргументом для такого висновку слугує теза про те, що предмет - це всього лиш окрема складова частина суспільних відносин як об'єкта злочину у тих випадках, коли останні вміщують окрім учасників та соціальних зв'язків, ще і матеріалізований вираз, який часто є або приводом до виникнення відповідних суспільних відносин, або ж підтверджує наявність таких суспільних відносин. Специфіка механізму заподіяння шкоди такому суспільному відношенню полягатиме у тому, що шкода йому заподіюється шляхом вилучення, знищення його матеріалізованого вираження, фактично впливаючи на нього, виконуючи дію над ним. У зв'язку з цим матеріалізоване вираження суспільного відношення визнають предметом злочину і розглядають як ознаку саме об'єкта злочину, а не об'єктивної сторони. Тому висновок, який зробили автори курсу кримінального права, видається слушним, що предмет посягання - це елемент об'єкта посягання, впливаючи на котрий злочинець порушує або намагається порушити суспільне відношення [6, с. 303]. Схожий висновок зробив і Б.С. Нікіфоров, який зазначав, що предмет злочину - це лише складова частина об'єкта злочину - суспільного відношення [7, с. 229]. Звичайно, при визначенні предмета злочину в жодному випадку не заперечується роль цієї ознаки об'єкта у визначенні якісних та кількісних ознак злочинних наслідків як ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

Іншого погляду з цього питання дотримується В.Я. Тацій, який стверджує, що предмет злочину є самостійною ознакою складу злочину і завжди стоїть поряд з об'єктом, утворюючи при цьому самостійний елемент складу злочину [8, с. 47, 56]. Щоправда, таку позицію в науці було визнано дискусійною та відповідно підтримано висновок про те, що предмет - це частина суспільних відносин, а отже й об'єкта [9, с. 69]. Науковці надають перевагу позиції, згідно з якою, предмет злочину є складовою об'єкта злочину та нерозривно пов'язаний із суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом [14, с. 11].

Якщо керуватися поглядом, що предмет злочину - це складова частина об'єкта злочину, спробуємо піддати аналізу споживчі відносини як об'єкт злочину і, відповідно, встановити наявність у них матеріалізованого вираження як окремої та необхідної складової споживчих відносин.

Відносини, у яких споживачі реалізують закріплені за ними законодавством права, складаються з приводу набуття продукції, виконання робіт, а також надання послуг з метою забезпечення побутових потреб споживача. Кримінальним правом охороняються споживчі відносини з приводу виготовлення та реалізації продукції, а також виконання робіт або надання послуг, які є якісними, безпечними для життя або здоров'я споживача, його майна, навколишнього природного середовища тощо. Небезпека порушення прав споживача виникає у випадку реалізації йому недоброякісної, небезпечної продукції, надання послуг або виконання робіт, які не відповідають вимогам, що встановлюються окремими законами та підзаконними нормативно-правовими актами [16]. Здійснення суб'єктами підприємницької діяльності такої поведінки на споживчому ринку зумовлює виникнення споживчих відносин, які не відповідають вимогам, що встановлені відповідними нормативно-правовими актами. Приводом до виникнення та існування таких відносин є товари, роботи, послуги, які не відповідають вимогам, що до них ставляться. Така недоброякісна продукція є головним чинником, що зумовлює порушення зв'язків споживчого відношення, котре виникає з приводу виготовлення та реалізації зазначеної продукції споживачеві. Порушення зв'язків фактично ж означає порушення прав споживача, які нормально можуть бути реалізовані за умови непорушності зв'язків споживчого відношення. Охороняє потенційних споживачів від виникнення та розвитку на ринку споживчих відносин, які не відповідають вимогам нормативно-правових актів, зокрема, і кримінальне право. Оскільки порушення прав споживачів призводить до створення загрози або і заподіяння істотної шкоди найвищим соціальним цінностям, закріпленим та гарантованим ст. 3 Конституції України - життю та здоров'ю особи, власності тощо.

Отже, виникнення охоронюваного кримінальним правом споживчого відношення зумовлює наявність у ньому окремої та водночас необхідної складової - продукції, яка може задовольнити певні потреби споживача. Споживче відношення як об'єкт кримінально-правової охорони, без такої складової, як продукція, виникнути не може. Відповідно споживче відношення виникає і одночасно стає об'єктом кримінально-правової охорони за наявності трьох складових: 1) учасники відношення; 2) зв'язки між учасниками відношення; 3) продукція - привід до виникнення споживчого відношення і водночас його матеріалізоване вираження. З'ясувати ж роль конструктивної ознаки складу злочину, яку виконує матеріалізоване вираження споживчого відношення у випадку його кримінально-правової охорони, спробуємо у подальшому розгляді запропнованих у цій статті питань.

2. Питання про те, що утворює предмет злочину як ознаку складу, є на сьогодні вирішене в науці кримінального права. Науковці спершу висунули тезу про те, що предмет - це речі матеріального світу, з приводу яких виникають охоронювані кримінальним правом суспільні відносини або речі, які посвідчують існування суспільних відносин (документи) [4, с. 221-222]. Така позиція, хоч і була сприйнята в науці, проте повною мірою не відобразила переліку усього того, що визнається предметом злочину у конструкції складу злочину в рамках Особливої частини КК. Очевидно, що таке визначення не охоплює тих випадків, коли предметом злочину визнають, наприклад: відомості, що містять державну таємницю (ст. 111, 114 КК України); конфіденційну інформацію про особу (ст. 182 КК України); відомості про екологічний стан (ст. 238 КК України) тощо. Тому цілком слушно предметом злочину, окрім речей матеріального світу, визнано у науці кримінального права і процеси та явища, через вплив на які заподіюється шкода об'єктам кримінально-правової охорони [7, с. 132]. Роз'яснюючи таку позицію, її автор зазначав, що відносини між людьми в суспільстві часто містять різні стани і процеси, предмети матеріального і нематеріального світу - знаряддя і засоби праці, її предмет і результати, документи, відомості та ін. [7, с. 132].

Окремі науковці висунули і спробували довести тезу про те, що не лише вищеперелічені елементи утворюють зміст предмета злочину, а до таких потрібно зачислити і людей [10, с. 89]. Ще далі у своєму висновку пішов один з авторів курсу кримінального права, зазначаючи, що предметом є той елемент суспільного відношення як об'єкта кримінально-правової охорони, на який безпосередньо впливає злочинець [6, с. 303]. Але наведені висновки виявились спірними, оскільки містять до колізію таких понять, як „предмет злочину” та „потерпілий”.

Існують і новітні інтерпретації питання про те, що утворює зміст предмета злочину. Наприклад, Є.В. Лащук пропонує визнавати предметом злочину матеріальні цінності, що фіксуються органами чуття людини або спеціальними технічними засобами [14, с. 11]. Видається, що визначаючи предмет злочину без зазначення переліку конкретних форм, у яких наявне матеріальне вираження суспільного відношення, ми позбавляємо це поняття чітких, однозначно визначених критеріїв, що, відповідно, може слугувати приводом для неоднозначного вирішення питання про предмет злочину на практиці.

Тому, змістовну складову предмета злочину утворюють саме речі, процеси, явища матеріального світу, через вплив на які заподіюється шкода об'єктові кримінально-правової охорони.

Аналіз чинних статей КК України (наприклад, ч. 3 ст. 204, ст. 225, ст. 227, ст. 327 КК України), які містять ознаки злочинів, що посягають на права споживачів, вказують в основному на такий вид речей матеріального світу, як продукція. Оскільки диспозиції зазначених статей КК є бланкетними, тобто такі, що охороняють суспільні відносини, врегульовані цивільним правом, з'ясовувати поняття продукції потрібно, враховуючи положення законодавства України про захист прав споживачів. Згідно зі ст. 1 Закону України „Про захист прав споживачів” [11] продукція - це товар, робота, послуга, яка виготовляється, виконується, надається для задоволення суспільних потреб.

Продукція як матеріалізоване вираження споживчих відносин, хоча і подане у широкому розумінні (не лише як товар, але і робота, послуга), відповідає вищенаведеному визначенню змістовної складової предмета злочину і, відповідно, охоплене такими поняттями, як речі, процеси, явища матеріального світу, через вплив на які заподіюється істотна шкода споживчим відносинам. Оскільки використання саме продукції з негативними якісними властивостями як приводу до виникнення споживчого відношення створює загрозу настання або настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді порушення охоронюваних кримінальним законом прав споживачів. злочин кримінальний право споживач

3. Функціональні властивості предмета злочину відображають його специфічну ознаку, зміст якої полягає у поведінці суб'єктів відношення щодо предмета цього відношення. Питання щодо функціональних особливостей предмета злочину розкрив Є.А. Фролов, який стверджував, що якщо річ є „пасивною”, якщо над нею вчиняється дія, вона так чи інакше „терпить” вплив (знищується, вилучається, змінюється тощо), то ця річ повинна бути визнана предметом злочину [4, с. 225].

Основною проблемою у визначенні функціонального критерію предмета злочину є розмежування предмета злочину від засобів і знарядь вчинення злочину. Не вдаючись у дослідження відмінностей між засобами та знаряддями вчинення злочину як ознаками об'єктивної сторони злочину (що не входить до предмету цього дослідження), загалом приєднуємось до поглядів Є.А. Фролова, який зазначав, що використання засобів та знарядь злочину має „активний” характер, коли річ застосовують як інструмент впливу на об'єкт [4, с. 225]. Продовжуючи висловлену вище позицію важливо вказати, що засоби і знаряддя вчинення злочину відмежувати від предмета злочину винятково за змістовною складовою неможливо, оскільки як і у предметі злочину це ті ж речі, процеси, явища матеріального світу. Наприклад, вогнепальна зброя, транспортний засіб в одному випадку може бути визнано предметом злочину, а в іншому - засобом або знаряддям вчинення злочину. Відповіддю на питання чи ця річ є предметом, чи навпаки, засобом або знаряддям злочину, слугуватиме саме функціональний критерій (роль, яку виконує річ у момент вчинення злочину). Тому якщо роль „активна” - з допомогою речі, процесу, явища посягають на охоронювані суспільні відносини, використання їх полегшує вчинення злочину, потрібно говорити у такому випадку про засоби або знаряддя злочину. У протилежному випадку, якщо річ, процес, явище є внутрішнім структурним елементом об'єкта кримінально-правової охорони - конкретного суспільного відношення, і тому діють не з їх допомогою, а навпаки, - діяння виконується над річчю, процесом, явищем з метою заподіяння істотної шкоди суспільному відношенню - важливо визнавати таку річ, процес, явище предметом злочину. Висловлена позиція не є новою і підтримується, відповідно, іншими науковцями [14, с. 11].

Запропоновані позиції у рамках задекларованої теми дослідження можна викласти так:

1) використання суб'єктом підприємницької діяльності недоброякісної продукції є приводом до виникнення споживчих відносин, охоронюваних кримінальним законом (тоді недоброякісна продукція - предмет злочину);

2) чи навпаки, реалізація недоброякісної продукції суб'єктом заподіює шкоду вже наявним споживчим відносинам (у такому випадку недоброякісна продукція - засіб вчинення злочину).

Продукція, з приводу якої виникає споживче відношення, є його внутрішнім структурним елементом. Без такого елемента неможливе виникнення споживчого відношення, а якщо немає охоронюваного кримінальним правом відношення - об'єкта кримінально-правової охорони, то відповідно немає на що посягати. Специфіка порушення споживчого відношення якраз і полягає у тому, що реалізація недоброякісної продукції зумовлює виникнення:

конкретного споживчого відношення, яке одразу стає об'єктом кримінально-правової охорони;

водночас - і порушення цього відношення через використання суб'єктом продукції як приводу до виникнення такого відношення, коли її використовувати не можна.

Отже, реалізація такої продукції спричиняє порушення споживчого відношення так би мовити зсередини. Тоді як знаряддя і засоби вчинення злочину щодо суспільного відношення, на яке посягають, є зовнішніми елементами. Видається, що з таких міркувань продукцію не можна визнати засобом чи знаряддям вчинення злочину, бо саме через вплив на такий структурний елемент споживчого відношення, йому заподіюється істотна шкода. Звісно, що такий вплив є специфічним, бо виражається у реалізації продукції, а не як це трапляється у злочинах проти власності - вилучення, знищення тощо.

З функціональною складовою предмета злочину нерозривно пов'язане питання щодо можливості визнання речей, наділених якісно негативними ознаками предметом злочину.

4. Найдискусійнішим у вченні про предмет злочину є питання про можливість визнання речей, процесів, явищ матеріального світу, які є якісно негативними для соціуму, предметом злочину. Використання ж їх виконує винятково деструктивну для охоронюваного кримінальним правом суспільного відношення функцію. Тезу про те, що „антицінності” не можуть слугувати предметом злочину висловлено у науковій літературі [9, с. 74] та вона широко дискутується [12, с. 71-75]. Видається, що така теза є спірною. Гадаємо, що автор дійшов до такого висновку завдяки концепції, котрою він керувався у визначенні об'єкта злочину, а саме: „об'єкт злочину - цінності” [9, с. 51]. Цінностями ж визнають лише те, що має позитивне значення для суб'єкта. Відповідно про негативне значення для суб'єкта може йтися у випадку реалізації йому недоброякісної продукції, радіоактивно забрудненої продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, інших підакцизних товарів, виготовлених з недоброякісної сировини (матеріалів) тощо. Очевидно, що з погляду обраної науковцем концепції об'єкта злочину, позиція автора є слушною. Але такий погляд на вирішення проблеми предмета не є універсальним, оскільки, по-перше, не відповідає загальнотеоретичним вимогам до предмета злочину, розглянутим вище, по-друге, безпідставно звужує перелік усього того, що на сьогодні визнають предметом злочину на практиці. Тому правильним буде висновок, що речі, процеси чи явища матеріального світу, які хоча і якісно негативні, але є приводами до виникнення охоронюваних кримінальним правом суспільних відносин, утворюючи внутрішню складову таких відносин, повинні бути визнані у кінцевому підсумку предметом злочину.

Є.В. Лащук розглядаючи досліджуване питання зазначає, що предмет злочину як цінність - це те, що оцінюють, тобто належить до системи відносин між людьми. Критерії оцінки матеріальних речей можуть бути різними: корисність, безпека, соціальне значення тощо. За таких критеріїв науковець виділив види предмета злочину, зокрема, позитивні (матеріальні блага) і негативні цінності (матеріальні антиблага) [14, с. 10].

Відповідно, науковці визнали предметом злочину вогнепальну зброю у складі злочину, передбаченого ст. 262 КК України [13, с. 590], наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори у складі злочину, передбаченого ст. 305 КК [13, с. 680] та ін. Причому такі висновки підтверджуються і положеннями п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р., № 3, „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, боєвими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристростроями чи радіоактивними матеріалами”, п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р., № 4 „Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” [15].

Такою ж логікою вирішення питання доцільно користуватись і у випадку злочинів, що порушують права споживачів.

Унаслідок аналізу конструктивних ознак предмета злочину в науці кримінального права, а також з'ясування відповідно до таких ознак матеріалізованого виразу споживчих відносин у випадку їх порушення, зроблено такі висновки:

предмет злочину - складова об'єкта злочину, а у випадку кримінально-правової охорони споживчого відношення важливою складовою є продукція;

зміст предмета злочину утворюють: речі, процеси, явища матеріального світу. Продукція (у широкому розумінні товар, робота, послуга) - відповідають ознакам речі, процесу чи явища матеріального світу;

функціональною складовою предмета є дії, які виконують над ним (вилучення, знищення). У випадку порушення споживчого відношення продукцію реалізують, уможливлюючи тим самим виникнення споживчого відношення, яке не відповідає вимогам у нормативно-правових актів;

речі, процеси, явища, які хоча й наділені якісно негативними ознаками в окремих складах злочинів, визнані в науці кримінального права та практиці його застосування предметом злочину. Так само - і у випадку порушення споживчого відношення через використання недобросовісними суб'єктами неякісної, небезпечної продукції потрібно визнавати таку продукцію предметом злочину, оскільки вона є необхідною внутрішньою складовою споживчого відношення. Без такого компонента неможливе виникнення споживчого відношення як об'єкта кримінально-правової охорони.

Анотація

1. Кирись Б. А. Уголовно-правовые средства обеспечения качества продукции / Б. А. Кирись, М. В. Костицкий, В. П. Лисицын и др. Львов, 1987.

2. Див. напр.: п. 2, 3 постанови Пленуму ВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12 із змінами від 4 червня 1993 р., 13 січня 1995 р., 3 грудня 1997 р. „Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”: Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: навч. посібн. / [укл. Б. О. Кирись]. Львів: ПАІС, 2005. С. 158; п. 11 постанови Пленуму ВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”: Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: навч. посібн. / [укл. Б. О. Кирись]. Львів: ПАІС, 2005. С. 203.

3. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления / А. Н. Трайнин. М.: Госюриздат, 1957.

4. Фролов Е. А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института / Е. А. Фролов. Свердловск, 1969. Вып. 10.

5. Див. напр.: Курс уголовного права. Общая часть. / [под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, доц. И. М. Тяжковой]. М.: Из-во Зерцало, 1999. Т. 1: Учение о преступлении.

6. Курс советского уголовного права: в 5 т. / [под общей ред. проф. Н. А. Беляева, проф. М. Д. Шаргородского]. Л.:, 1968. Т. 1: Часть Общая.

7. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву / Б. С. Никифоров. М.: Госюриздат, 1960.

8. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве / В. Я. Таций. Х.: Выща школа, 1988.

9. Фесенко Є. В. Злочини проти здоров'я населення та системи заходів з його охорони / Є. В. Фесенко. К.: Атіка, 2004.

10. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Н. И. Коржанский. М., 1980.

11. Закон України „Про захист прав споживачів” у редакції Закону № 3161-IV від 01.12.2005 // ВВР. 2006. № 7. ст. 84.

12. Готін О. М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки: проблеми кримінальної відповідальності: монографія. / О. М. Готін. Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004.

13. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / [за ред. С. С. Яценка]. К.: А.С.К., 2002.

14. Лащук Є. В. Предмет злочину в кримінальному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Національна академія внутрішніх справ України. К., 2005.

15. Див. напр.: п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р., № 3, „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, боєвими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристростроями чи радіоактивними матеріалами” // Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: навч. посібн. / [укл. Б. О. Кирись]. Львів: ПАІС, 2005. С. 227; п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р., № 4, „Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” // Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: навч. посібн. / [укл. Б.О. Кирись]. Львів: ПАІС, 2005. С. 262. 16. Див. напр.: Закон України „Про стандартизацію” від 17.05.2001 р. // Відомості Верховної Ради, 2001, № 31, ст. 145 (зі змінами і доповненнями); Закон України „Про безпечність та якість харчових продуктів” в редакції закону № 2809-IV від 06.09.2005 р. // Відомості Верховної Ради. 2005. № 50. ст. 533.

Размещено на Allbest.ru