Актуальність теми дисертаційного дослідження. Історія українського парламентаризму сягає століть. Його ґенеза позначена як позитивними тенденціями в умовах становлення української державності, так і кризовими явищами, особливо в сучасних умовах олігархічного парламентаризму та авторитарних тенденцій, які мали місце в 2010-2014 рр. Шлях утвердження демократії в посттоталітарних державах не є безпроблемним, що засвідчує досвід України та її найближчих сусідів, зокрема, Білорусі, Молдови, Росії, Словаччини, Угорщини та інших. Хоча кожна з цих держав у своєму розвиткові зазнала специфічних проявів антидемократії та йшла власним шляхом у побудові інституту парламентаризму.

Сучасні тенденції у розвитку парламентських інститутів багато в чому визначаються триваючими процесами глобалізації. Глобальні процеси проникли в усі сфери політичного, соціально-економічного життя суспільства, охопили різні континенти і регіони світу. Держави і суспільства мають тенденцію до взаємозалежності і взаємовпливів. Узагальнення позитивного досвіду різних держав і втілення його в суспільну практику є запорукою демократії та суспільного прогресу. З цих позицій заслуговує на увагу порівняльне теоретико-правове дослідження становлення і розвитку парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь та узагальнення їх сучасної парламентської практики.

Ці питання вже вивчались вітчизняними, білоруськими ученими та науковцями інших країн. Серед вітчизняних вчених, які зробили найбільш помітний внесок у розроблення проблеми парламентаризму, В. Авер'янов, О. Бандурка, А. Георгіца, В. Журавський, А. Заєць, Л. Кривенко, Г. Нечипоренко, В. Опришко, В. Паламарчук, С. Писаренко, В. Пігенко, В. Погорілко, О. Скребець, О. Скрипнюк, В. Тацій, М. Теплюк, Ю. Тодика, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та інші. На теренах української науки організація влади в Республіці Білорусь досліджувалась лише О. Долженковим та І. Недокусом, чого явно недостатньо. Серед білоруських науковців зазначену проблематику розробляли О. Абраменко, М. Антоненко, С. Богданкевич, В. Божанов, Г. Василевич, О. Вишневський, В. Гавриленко, О. Горелик, О. Данилов, Р. Ігнатіщев, С. Князєв, І. Котляров, Ю. Омельянюк, С. Паречина, Г. Пашковський, С. Решетніков, В. Ровдо, А. Тиковенко, О. Челядинський, В. Чернов, М. Чудаков, В. Шабайлов, М. Шевцов та інші.

Одначе дослідницький пошук зосереджувався переважно на окремих теоретико-правових і порівняльно-правових аспектах парламентаризму. Тому можна стверджувати, що на сьогодні відсутнє комплексне порівняльне теоретико-правове дослідження. Попри підвищений протягом останніх років інтерес до проблеми розвитку парламентаризму та його відповідних теоретично-правових досліджень в різних країнах, не подолана фрагментарність цих досліджень і не вироблено комплексного бачення розвитку парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь, зокрема, в контексті порівняльного аналізу. Специфічність і унікальність досліджуваної проблематики вимагають міждисциплінарного підходу.

Процес становлення парламентаризму в Україні та Білорусі має свої характерні спільні риси і відмінності. Республіка Білорусь є подібною за історичним процесом державотворення, територіальним розташуванням, близьким рівнем соціально-економічного розвитку, хоча процеси демократизації в Україні та Білорусі відбуваються по-різному. З одного боку, гіпертрофована президентська форма правління в Білорусі зумовлює висновки окремих науковців про авторитаризм влади, відсутність демократичного розвитку та формальне закріплення принципів демократичної республіки в законодавстві, а з іншого боку, - економічна та соціально-політична складова розвитку Білорусі дають цікаве підґрунтя для наукового порівняння їх з українським досвідом. Україна обрала курс на євроінтеграцію, Білорусь стала членом Євразійського економічного союзу. Показово, що у виступі на Генеральній асамблеї ООН Президент Білорусі наголошує на потребі взаємодії двох союзів для розвитку країн, для зміцнення системи міжнародного права та вирішення міжнародних конфліктів мирним, демократичним шляхом.

Наведене дає підстави для висновку про актуальність і доцільність пропонованої дисертаційної роботи для розвитку вітчизняної правової науки та практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах Міжнародного українсько-білоруського науково-дослідницького проекту НАН України № Ф41.5/017 "Тенденції та перспективи розвитку політичних систем і державності України та Республіки Білорусь". Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов'язана з науковим дослідженням кафедри теорії та історії держави і права Інституту права ім. І. Малиновського Національного університету "Острозька академія" на тему "Історія теорії та практики вітчизняного та зарубіжного конституціоналізму" (0112 U 007515).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є виявлення позитивного та негативного досвіду України та Республіки Білорусь в історії становлення та розвитку парламентаризму, та через теоретико- та порівняльно-правовий аналіз процесів становлення та розвитку інституту парламентаризму, висунути науково-обґрунтовані перспективи вдосконалення парламентаризму в зазначених державах.

Мета дисертаційного дослідження зумовила постановку й необхідність вирішення таких задач:

- з'ясування теоретико-правових і методологічних основ дослідження проблематики парламентаризму задля вдосконалення визначення поняття та основних ознак інституту парламентаризму;

- дослідження історичних передумов розвитку парламентаризму та його визначальних етапів в Україні та Республіці Білорусь;

- аналіз розвитку та правових основ становлення парламентаризму в країнах-сусідах (Україні та Білорусі);

- проведення компаративного аналізу політико-правових моделей організаційної діяльності парламентів України та Республіки Білорусь;

- проведення порівняльного аналізу виборчих систем, за допомогою яких формується парламент України та Палата представників Національних зборів Республіки Білорусь;

- обґрунтування ролі та місця парламенту в системі органів державної влади обох держав, визначення впливу Верховної Ради України і Національних зборів Республіки Білорусь на становлення правової держави;

- обґрунтування доцільності використання ефективного досвіду обох країн у розвиткові парламентаризму та його використання в подальшому державотворчому процесі.

Об'єктом дослідження є інститут парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь.

Предметом дослідження є процес становлення та розвитку інституту парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь у контексті формування та функціонування парламентів обох держав і взаємодія їхніх законодавчих органів з іншими органами влади та інститутами представництва суспільних інтересів.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить комплексний багаторівневий підхід, який передбачає використання загальнонаукових, філософських і спеціальних юридичних методів пізнання при порівняльному дослідженні становлення та розвитку парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь. Для більш глибокого пізнання парламентаризму як державно-правового явища в Україні та Білорусі широко використано методи пізнання. Ідеться насамперед про методи емпіричного та теоретичного дослідження, порівняння, абстрагування, класифікації, системного підходу. У процесі роботи над першим розділом використано історичний і спеціальні методи: історико-порівняльний, історико-типологічний і проблемно-хронологічний. Методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, узагальнення, аналогії та екстраполяції застосовано в ході роботи над другим і третім розділами з метою бінарного аналізу парламентаризму, парламентських систем, а також для їх порівняльного дослідження в обох державах. Проблеми становлення та розвитку парламентаризму в Україні та Білорусі висвітлено через призму юридичного аналізу, що зумовило застосування спеціальних правових методів дослідження: формально-юридичного, порівняльно-правового, функціонально-правового, історико-правового і статистичного (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2). Комплексна підготовка дисертаційного дослідження зумовлює поєднання, систематизацію та застосування всіх зазначених принципів і методів пізнання для досягнення поставленої мети.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає насамперед у тому, що розроблено концептуальне бачення перспектив розвитку парламентаризму в Україні та Білорусі. Протистояння глобальним проблемам парламентаризму закладає основу для виділення нового наукового напрямку в рамках теоретично-правового дослідження і порівняльно-правового аналізу становлення та розвитку парламентаризму в Україні та Білорусі. Сформульовано висновки і пропозиції, що характеризуються науковою новизною:

уперше:

- здійснено комплексний ретроспективний аналіз становлення та розвитку інституту парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь в порівняльному аспекті;

- визначено перспективи розвитку парламентаризму в Україні з урахуванням негативних тенденцій розвитку та виокремленням позитивного досвіду Білорусі, а саме: вдосконалення української нормативно-правової бази, яка визначає порядок роботи парламенту шляхом прийняття спеціальних законів про парламент і про нормативно-правові акти; вдосконалення політико-правової моделі організації діяльності парламенту шляхом посилення відповідальності уряду перед парламентом і формування бікамерального парламенту в Україні; вдосконалення виборчої системи шляхом стабілізації виборчого законодавства, закріплення основних положень про виборчу систему в виборчому кодексі;

удосконалено:

- визначення поняття "парламентаризм" в тому аспекті, що це не тільки система організації влади, взаємодії держави та суспільства, а й певна ідеологія, яка включає в себе низку демократичних цінностей, серед яких саме парламент повинен займати провідне місце;

- концепцію бікамералізму в Україні через призму як позитивного, так і негативного досвіду становлення парламентаризму в Білорусі, що сприятиме прийняттю більш якісних законів, врахуванню місцевих особливостей та інтересів усіх соціальних груп і регіонів;

- теоретичні положення процесу державотворення через призму теоретико-правового дослідження парламентів України та Республіки Білорусь, спосіб їх формування, їх місця і ролі в політичній системі та взаємодії з громадянським суспільством;

дістали подальшого розвитку:

- теоретичні положення про необхідність удосконалення парламентсько-президентської форми правління в Україні через посилення відповідальності уряду перед парламентом, наявності бікамерального парламенту та посилення представницької функції парламенту;

- теоретико-правові положення щодо становлення і розвитку інституту опозиції в Україні та Білорусі як складової засад розвитку парламентаризму, шляхом законодавчого забезпечення правових засад діяльності парламентської опозиції - прийняття спеціального закону;

- теоретико-правові положення щодо розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні та Республіці Білорусь, які сприятимуть становленню парламентаризму, шляхом прийняття спеціального закону в обох країнах, та шляхом подолання корупції, що розпочинається не лише з належного правового регулювання, а й з дієвих механізмів реалізації законів та демократичних механізмів функціонування суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації та результати можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій діяльності - сформульовані в роботі висновки та положення можуть бути використані для дослідження теоретичних і прикладних проблем процесів державотворення у пострадянських країнах, а також подальшого розвитку українського парламентаризму;

- у правотворчій діяльності - окремі пропозиції мають не лише теоретичне спрямування щодо правотворчої діяльності, а й конкретні положення стосовно удосконалення чинного законодавства. Практичні рекомендації роботи можуть бути використані органами державної влади України в ході розроблення нормативно-правових актів, а також розв'язання завдань конституційної реформи. Особливе значення мають висновки та пропозиції дисертації для реалізації співпраці нашої країни з Республікою Білорусь у політичній і правовій сферах;

- у навчальному процесі - результати дослідження знайдуть належне застосування в освітньому процесі вищої школи України при читанні курсів "Теорія та історія держави та права України", "Теорія та історія держави та права зарубіжних країн", "Історії політичних та правових учень", а також для підготовки навчально-методичного забезпечення дисциплін, посібників, підручників тощо;

- у правовиховній роботі - оскільки становлення парламентаризму в країні пов'язане з розвитком громадянського суспільства, відповідно, положення дисертації дають змогу скласти цілісне уявлення про конкретні правові та юридичні механізми, що забезпечують формування, нормативне функціонування та ефективний розвиток держави.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою, яка виконана на основі особистого дослідження. У дисертаційній роботі використано матеріали досліджень, проведених особисто дисертантом, та спільно із співавторами, що відображено у списку опублікованих праць.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені та обговорені на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Інституту права імені Іоникія Малиновського Національного університету "Острозька академія". Основні положення та окремі висновки доповідалися на міжнародних наукових конференціях: "Концептуальные основы развития национальных правовых систем в контексте процессов глобализации и региональной интеграции: постсоветский опыт и перспективы устойчивого развития" (м. Мінськ, Республіка Білорусь, 7-8 жовтня 2011 р.); "Вплив юридичної науки на розвиток міжнародного та національного законодавства" (м. Харків, Україна, 12-13 квітня 2012 р.); "Протидія корупції: європейський досвід та українські реалії" (м. Львів, Україна, 20-21 квітня 2012 р.); "Современные тенденции развития юридической науки, правового образования и воспитания" (м. Полоцьк, Республіка Білорусь, 18-19 травня 2012 р.); "Международное право и законодательство Российской Федерации" (м. Москва, Російська Федерація, 15-16 червня 2012 р.); "Актуальные вопросы совершенствования правовой системы на современном этапе" (м. Мінськ, Республіка Білорусь, 11-12 жовтня 2012 р.); "Universitas Europaea: spre o societate a cunoaєterii prin globalizare єi europenizare. Єtiinюa uridicг universitarг оn contextul promovгrii valorilor europene" (м. Кишинів, Республіка Молдова, 15-16 жовтня 2012 р.); "Современное общество, глобализация и право" (м. Санкт-Петербург, Російська Федерація, 21-22 жовтня 2012 р.); "Актуальні проблеми сучасної наукової думки" (м. Київ, Україна, 14 листопада 2014 р.); "Права людини в Україні в сучасних умовах: пошук нових механізмів утвердження та забезпечення" (м. Київ, Україна, 10 грудня 2014 р.); "Еволюція наукової думки в контексті європейського вибору України" (м. Київ, Україна, 21 жовтня 2015 р.). Результати дисертаційного дослідження було використано здобувачем у ході викладацької діяльності в Університеті економіки та права "КРОК" на посаді асистента кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету.

Публікації. Основні наукові результати дисертації знайшли відображення у двадцяти чотирьох публікаціях з них 11 статей у наукових фахових виданнях України, 3 статті у науковому фаховому виданні Білорусі, 10 тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Постановка мети та завдання визначають структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділені на 8 підрозділів (в другому розділі третій підрозділ поділений на три пункти), висновків, списку використаних джерел (293 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими та освітніми державними програмами, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет роботи, подано теоретико-методологічну основу дисертації, положення, що характеризують її наукову новизну, розкрито теоретичне і практичне значення дослідження, подано інформацію про апробацію результатів здійсненої наукової роботи.

Перший розділ "Методологія дослідження та аналіз передумов становлення парламентаризму в Україні та Білорусі" складається з трьох підрозділів, присвячених аналізові методологічних основ парламентаризму в Україні та Білорусі, передумов його становлення.

У підрозділі 1.1 "Теоретико-правові та методологічні основи дослідження парламентаризму" досліджено теоретико-правові та методологічні основи процесу становлення та розвитку парламентаризму.

Теоретичною основою для історичного становлення і розвитку концепції парламентаризму є роботи І. Бентама, Л. Дюгі, А. Есмена, Дж. Локка, Дж.С. Міля, Ш. Монтеск'є, М. Оріу та інших. Низка вчених, досліджуючи питання тлумачення терміну "парламентаризм" та його характеристик, використовували такий підхід до визначення: по-перше, ідеться про організацію влади; по-друге, про головне становище представницького органу - парламенту в ній, що робить ці визначення близькими за суттю. Проаналізувавши становлення підходів до поняття "парламентаризм", вбачаємо, що це не тільки система організації влади, взаємодії держави та суспільства, а й певна ідеологія, що містить низку демократичних цінностей, провідне місце серед яких повинен займати парламент.

Специфіка дослідження виокремлює порівняльний аналіз парламентаризму. Становлення і розвиток парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь досліджено в працях українських науковців І. Недокуса ("Еволюція політичного режиму Республіки Білорусь") і О. Долженкова ("Трансформація політичних систем України та Білорусі: порівняльний аналіз"), що глибоко аналізують державотворчі процеси в обох країнах, наголошуючи на їхніх подібностях та відмінностях. Доводиться, що парламент України потребує модифікації та вдосконалення його ролі в парламентсько-президентській формі правління та системі органів державної влади загалом.

У підрозділі 1.2 "Розвиток парламентаризму в Україні: ретроспективний погляд" обґрунтовується, що згідно з правовим підходом в основу парламентаризму покладено нормативно-правові засади суспільного і державного устрою країни, функції органів державної влади та основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Аналіз ґенези парламентаризму передбачає розгляд документів, що втратили юридичну силу та є історичним спадком, зокрема, проект Конституції України гетьмана Пилипа Орлика 1710 р., "Руська правда" П. Пестеля 1825 р., проект "Конституції" М. Муравйова 1825 р., "Книги буття" Українського народу 1921 р., Конституція (Основний закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 р., Конституція (Основний закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 р. тощо. Генезис парламентаризму в Україні засвідчує існування майже всіх видів і форм представницької демократії, відомих у Європі. Представницькі, законодавчі органи - протопарламенти, які діяли в певний історичний період, є віддзеркаленням соціальних, політичних і культурних процесів того часу. Зокрема прослідковується тенденція та прагнення до вирішення внутрішніх і зовнішніх політико-економічних проблем колективно. Інститут парламентаризму в Україні має багатовікову історію, невід'ємну від розвитку державності, починаючи з давньоруського віче, що існувало впродовж кількох століть і було важливим елементом тогочасної політичної структури держави. Коли Україна була у складі Радянського Союзу, народне волевиявлення здійснювалося через проведення з'їздів Рад і скликань Верховної Ради Української РСР, які заперечували будь-який прояв парламентаризму. У 1990 р. в Україні, після розпаду Радянського Союзу, було прийнято Декларацію про державний суверенітет. У 1991 р. було оголошено про політичну та економічну незалежність країни. З моменту проголошення незалежності, перед парламентом постало чимало складних завдань, від ефективного вирішення яких залежить розвиток і становлення демократичної, соціальної, правової держави.

У підрозділі 1.3 "Історичні передумови розвитку парламентаризму в Республіці Білорусь: ретроспективний погляд" обґрунтовується, що ґенеза парламентаризму в Республіці Білорусь, по-перше, потребує розгляду документів, які втратили юридичну силу і є історичним спадком, зокрема, Конституції Речі Посполитої 1791 р., Конституції Соціалістичної Радянської Республіки Білорусь 1919 р., Конституції (Основного закону) Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки 1927 р., Конституції (Основного закону) Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки 1937 р., Конституції (Основного закону) Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки 1978 р. тощо. Інститут парламентаризму в Білорусі має багатовікову історію, починаючи з давньоруського віче. Коли Білорусь була у складі Радянського Союзу, народне волевиявлення здійснювалося через проведення з'їздів Рад і скликань Верховної Ради Білоруської РСР, які так само, як і в Українській РСР, заперечували будь-який прояв парламентаризму. У 1990 р. в Білорусі, після розпаду Радянського Союзу, було прийнято Декларацію про державний суверенітет. У 1991 р. було оголошено про політичну та економічну незалежність країни.

Генезис парламентаризму в Україні та Білорусі відображає етнічну спорідненість, ментальну подібність, близький рівень соціально-економічного розвитку та аналогічні політичні процеси в державах-сусідах, що зумовлено схожістю формування державності. Однак вбачаємо відмінності в процесі становлення парламентаризму. Зокрема, специфічною рисою для українського парламентаризму є діяльність еміграційних структур українського передпарламенту (1920-1992 рр.), тобто створення та діяльність представницьких органів з метою захисту національних інтересів і боротьби за незалежність з-за кордону громадянами, які в певний час виїхали з України. А специфічною рисою розвитку білоруського парламентаризму є тісні відносини з Росією, результатом яких став союз із РФ та її безпосередній вплив на державотворчі процеси в цій країні.

Другий розділ "Становлення сучасного парламентаризму і парламентських систем в Україні та Білорусі" складається з трьох підрозділів, у яких досліджено та охарактеризовано бінарний аналіз парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь, зокрема, в таких аспектах, як правовий статус, організаційно-правові умови функціонування, політико-правові моделі організаційної діяльності та механізми формування Верховної Ради України і Національних зборів Республіки Білорусь.

У підрозділі 2.1 "Становлення сучасного парламентаризму в Україні" доводиться, що велике значення для розвитку парламентаризму в нашій країні мав конституційний процес і його етапи. Після проголошення незалежності до прийняття Конституції України у Верховній Раді було розглянуто чотири проекти Основного закону. У першому проекті парламент був зазначений як Національні Збори України, які складалися з двох палат - Ради депутатів і Ради послів. У наступних проектах визначалося, що Парламент - єдиний законодавчий орган, його структура залишалася однопалатною, варіювалася назва: Народна Рада України, а в останніх двох проектах ? Верховна Рада України. Конституція України була прийнята 28 червня 1996 р., заклала основи побудови демократичної правової держави та створення правової бази для розвитку парламентаризму. Важливим етапом розвитку парламентаризму після прийняття Конституції України, була конституційна реформа 2004 року. Головне досягнення реформи - перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. Але з часом, не вдаючись до політичних оцінок, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 20-рп/2010 від 30 вересня 2010 р. закон "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. було визнано неконституційним у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Відповідно, зазначені зміни свідчать, що на той час Україна не була готова до таких змін. Повалення авторитарного режиму В. Януковича, повернення до демократичних засад розвитку зумовили зміни до Конституції України. Верховною Радою України було прийнято закон "Про відновлення дії окремих положень Конституції України" від 21 лютого 2014 р., який передбачає зміну і перерозподіл владних повноважень вищих органів влади. Відповідно до вказаних змін у країні утвердилася парламентсько-президентська республіка. Згідно з Конституцією Верховна Рада України є парламентом, який має право приймати закони з будь-яких питань. Однак, характеризуючи законодавчу діяльність Парламенту України, неможливо оминути проблеми, які виникають під час здійснення цієї функції законодавчим органом. Ефективність здійснення законодавчої функції викликає сумніви, оскільки багато законів не відповідають потребам сьогодення: досі є чинними окремі закони радянського періоду; відмічається нерозвинутість законодавчої бази України порівняно з іншими країнами Європи.

У підрозділі 2.2 "Утвердження парламентаризму в Республіці Білорусь" доведено, що розвиток парламентаризму в Білорусі, його сучасні витоки безпосередньо пов'язані з прийняттям Декларації "Про державний суверенітет Республіки Білорусь" від 27 липня 1990 р. Із проголошенням незалежності на території країни встановлювалося верховенство Конституції Білоруської РСР і законів Білоруської РСР. Конституція Республіки Білорусь була прийнята 15 березня 1994 р., у ній закріплювалося, що Президент є главою держави і виконавчої влади, а Верховна Рада Республіки Білорусь - парламент, визначався як законодавча гілка влади, що "підносилася" над виконавчою владою. У результаті конституційної реформи гілки влади дійшли консенсусу. За Конституцією Республіки Білорусь із внесеними змінами від 1996 р. представницьким і законодавчим органом є парламент - Національні збори Республіки Білорусь. Як наслідок, ці зміни дали можливість парламентаризму Білорусі розвиватися по-новому. Аналізуючи Конституції України та Республіки Білорусь, відзначимо відмінності між Верховною Радою та Національними зборами: по-перше, структурно в Україні однопалатний парламент, у Білорусі - двопалатний; по-друге, наявність закріплення представницької характеристики законодавчого органу в Конституції Республіки Білорусь та відсутність цієї тези в Конституції України; по-третє, термін повноважень Верховної Ради України становить п'ять років, а Національних зборів Білорусі - чотири.

Підрозділ 2.3 "Роль і місце парламентів України та Білорусі в становленні демократичної, правової держави" складається з трьох пунктів, у яких обґрунтовується, що аналіз перехідного періоду свідчить про те, що в Україні та Республіці Білорусь після майже чверть століття їхньої незалежності залишилося багато проблем з минулого, хоча процеси демократизації державної влади та суспільства стрімко набирають обертів. У цьому контексті важливо дослідити основні моменти: по-перше, якими нормативно-правовими актами визначається порядок роботи того чи іншого парламенту; по-друге, політико-правові моделі організаційної діяльності парламентів країн-сусідів; по-третє, виборчі системи, щоб з'ясувати, яким чином відповідний тип реалізується на конституційному рівні та який він справляє вплив на організацію і роботу парламентів.

У пункті 2.3.1 "Правові засади діяльності Верховної Ради України та Національних зборів Республіки Білорусь" стверджується, що важливим є питання правового регулювання діяльності Верховної Ради України, яке ґрунтується на Конституції України, Регламенті Верховної Ради України, а також низці законів: "Про статус народних депутатів України", "Про комітети Верховної Ради України" тощо. До основних нормативно-правових документів, що становлять правову базу функціонування парламенту Білорусі, належать: Конституція Республіки Білорусь, регламенти Палати представників та Ради Республіки, а також закони "Про Національні збори Республіки Білорусь", "Про статус депутата Палати представників, члена Ради Республіки Національних зборів Республіки Білорусь", "Про нормативно-правові акти Республіки Білорусь" та інші. Бінарний аналіз законодавства України та Білорусі дає можливість наголосити на тих законодавчих актах, яких потребує Україна і які не прийняті, зокрема, "Про Верховну Раду України" та "Про нормативно-правові акти". На сьогодні нормативно-правова база в Білорусі, як показує аналіз, є дещо ефективнішою, ніж в Україні.

У пункті 2.3.2 "Політико-правові моделі організаційної діяльності парламентів в Україні та Білорусі" доводиться, що розвиток парламентаризму прямо залежить від принципу розподілення повноважень між гілками влади та їхнього взаємозв'язку. У президента є низка повноважень стосовно парламенту та уряду. Зокрема, він як глава держави може достроково припиняти повноваження парламенту та уряду, тобто виступає в ролі арбітра між цими гілками влади. Президент має реальну можливість у певних патових ситуаціях взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок влади вирішувати їх. Вказане характерне для глав держав як України, так і Республіки Білорусь. Однак Білорусь є президентською республікою і Президент домінує серед інших гілок влади, а Україна - парламентсько-президентською республікою, у якій чітко забезпечуються розподіл повноважень і взаємодія Президента, Парламенту та Уряду. Забезпечення стабільності урядів обох держав перебуває на одному рівні, але певні розбіжності між ними дають можливість запозичити позитивний досвід один в одного для побудови демократичної, соціальної країни та утвердження в ній парламентаризму. Найголовнішими з них є: по-перше, посилення відповідальності уряду перед парламентом в Україні та Білорусі; по-друге, запровадження бікамерального парламенту в Україні.

У пункті 2.3.3 "Механізм формування парламентів України та Республіки Білорусь" вказується, що проблема визначення ефективної парламентської виборчої системи є чи не найскладнішою для обох держав. Від цього вибору залежить, чи сприятиме інститут виборів конституційному розвиткові політичної системи, забезпечуючи відкритість, конкуренцію та відповідальність політичних сил, або деструктивно впливатиме на політичну сферу, коли в державі обмежується політичний плюралізм, встановлюється клановість політики й атомізація політичних сил. На сьогодні Верховна Рада України формується шляхом змішаної системи, а Палата представників Національних зборів Республіки Білорусь - мажоритарної системи абсолютної більшості. Основною характеристикою, на яку треба зважати, є, на нашу думку, бездоганність виборчої системи з юридичної точки зору, тобто стабільної і такої, що відповідає інтересам усього суспільства. Як свідчить практика України, політичні сили, що мають більшість у парламенті, у разі невідповідності чинної виборчої системи їхнім інтересам, роблять спроби чи створюють таку систему, яка надала б їм найбільше переваг. Одним зі способів уникнути безпідставних і суб'єктивних змін є закріплення основних положень про виборчу систему в виборчому кодексі, як це зроблено в Республіці Білорусь. Таким чином, ефективною виборчою системою є система, яка могла б забезпечити ефективність діяльності уряду та дати можливість новим громадянським течіям долучатися до сфери політики. Стабільність виборчого законодавства в Україні сприятиме розвиткові парламентаризму.

Третій розділ "Перспективи розвитку парламентаризму в Україні та Білорусі" складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню бікамералізму та представницької характеристики парламенту, можливості законодавчого закріплення цих інститутів, розгляду процесів становлення політичної опозиції та розвитку громадянського суспільства в Білорусі та Україні.

У підрозділі 3.1 "Місце парламентаризму та законодавчих органів у державно-правовому розвиткові України та Білорусі" вказується, що найважливішою функцією парламенту є функція представництва. В Україні перший крок до представництва більшого кола прав та інтересів громадян у Верховній Раді України був зроблений з прийняттям змішаної виборчої системи. Наступний крок - це законодавче закріплення в Конституції України представницького характеру вищого органу законодавчої влади. Взаємозалежність формування демократичної держави, законодавче закріплення принципу представництва народу та становлення парламентаризму є очевидними. Аналізуючи відповідне положення в аспекті порівняльного аналізу в Конституції Республіки Білорусь, вкажемо, що у ст.90 зазначається, що парламент - Національні збори є представницьким і законодавчим органом Республіки Білорусь.

Доцільність створення двопалатного парламенту в Україні, на нашу думку, найбільш відповідає нинішнім реаліям. Про доцільність запровадження та ефективність бікамерального парламенту свідчить багатоманітний зарубіжний досвід. Модель Національних зборів Республіки Білорусь має бікамеральну структуру, і, як показують практика та наукові дослідження, це найбільш вдала форма парламенту. Наявність двох палат парламенту сприяє прийняттю більш якісних законів, що враховують місцеві особливості та інтереси регіонів. У процесі тривалої дискусії з вироблення ефективної форми парламенту очевидними стали низький ступінь досліджень доцільності впровадження бікамералізму в Україні, певна, на нашу думку, зацікавленість олігархічних кіл у досягненні своїх інтересів, що забезпечується створенням хаосу і невизначеності в парламенті. За двопалатного парламенту виразником інтересів регіонів є одна з палат, що сприятиме ухваленню законів, у яких повніше відображатимуться інтереси регіонів.

У підрозділі 3.2 "Шляхи та перспективи вдосконалення моделі парламентаризму в Білорусі та Україні" аргументується потреба становлення та розвитку політичної опозиції та громадянського суспільства в Україні та Білорусі. В обох країнах відсутній закон про парламентську опозицію, законодавчо не закріплено поняття інституту опозиції. Прийняття законів про опозицію є необхідним і закономірним етапом на шляху до встановлення розвинутої демократії. У сучасних умовах в Україні та Республіці Білорусь важливим є чітке розмежування влади, її функцій, контролю та відповідальності за результати роботи. У цьому контексті важливим було б закріплення на конституційному рівні положення про громадянське суспільство. Разом з тим, цей процес є взаємоспрямованим, оскільки становлення громадянського суспільства залежить від подальшого розвитку парламентаризму в рамках чинних Конституцій шляхом створення відповідних законів для функціонування цього інституту. Вченими України в ході конституційного процесу здійснено серйозні напрацювання, чому сприяє політичний розвиток держави після Революції Гідності. У контексті дослідження важливим є обґрунтування пропозиції з удосконалення формування громадянського суспільства: реальна реалізація принципу поділу влади в Україні та Білорусі; закріплення в Конституції України представницького характеру Верховної Ради України та положення про законодавчу ініціативу народу.

Одним зі сприятливих чинників побудови громадянського суспільства є подолання корупції. Важливим напрямом антикорупційної діяльності є протидія політичній корупції. У будь-якій державі, де не діють демократичні механізми, влада породжує політичну корупцію. Одним із елементів корупції є таке явище, як непотизм. Непотизм живучий у країнах із перехідними політичними системами. Політичну корупцію в Парламенті в період новітньої історії України та Білорусі, ? становлення незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, ? можна частково сприйняти як рудимент пострадянської дійсності. Ще одним негативним елементом політичної корупції в Україні є олігархічний парламентаризм, що характеризується посиленням впливу олігархів на владу. В Білорусі проявів такого явища не спостерігається. В Україні та Республіці Білорусь створено необхідні правові основи для запобігання, виявлення та викорінення корупційних проявів. Запобігання корупції починається не тільки з належного правового регулювання, а й з дієвих механізмів реалізації законів. Обидві країни перебувають на початковому етапі подолання корупції. Революція Гідності в Україні, складна політична, соціально-економічна криза, зовнішня агресія вимагають рішучих антикорупційних дій.

інститут парламентаризм україна білорусь

Висновки