Усунення від права спадкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА СПАДКУВАННЯ

Тимченко Л.М.,

Постановка проблеми. Усунення від права спадкування - це позбавлення права на спадщину негідних спадкоємців, засноване на підставі закону та рішення суду. Цей інститут був відомий ще за часів римського приватного права, коли в «Інституціях» Марціана негідними спадкоємцями визнавалися такі, які після смерті спадкодавця доносили на нього через торгівлю забороненими товарами або взяли шлюб із жінкою всупереч імператорському едикту. Інститут усунення від права на спадкування, як зазначає Є.О. Рябоконь [7, с. 71], не є новим і для вітчизняного цивільного законодавства. Він був урегульований ст. 528 Цивільного кодексу (далі - ЦК) Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) 1963 р., яка передбачала дві групи підстав для позбавлення права на спадщину - навмисне позбавлення життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців, а також позбавлення батьківських прав і злісне ухилення батьків і повнолітніх дітей від виконання покладених на них законом обов'язків з утримання спадкодавця. Варто зазначити, що схожі норми спадкового права містяться і в законодавстві інших країн. Наприклад, у Китайській Народній Республіці (далі - КНР) спадкоємець позбавляється права на спадщину в разі вчинення умисного вбивства спадкодавця або інших спадкоємців із метою заволодіння спадщиною, залишення спадкоємця без догляду та жорстокого поводження з ним, зміни на свою користь заповіту або його знищення [2, с. 247]. Отже, питанню усуненню від спадкування приділялося завжди багато уваги в законодавстві різних країн.

Стан опрацювання. Активний внесок у розроблення теорії спадкового права зробили Ю.О. Заіка, Є.О. Рябо- конь, О.Є. Кухарєв, Л.К. Буркацький, О.А. Підопригора,

І.П. Орлов, С.Я. Фурса.

Актуальність даного питання підтверджується тим, що кожним роком збільшується кількість звернень до місцевих судів через позбавлення права на спадкування.

Метою статті є аналіз наукових підходів закордонних і вітчизняних учених до правового регулювання усунення від права спадкування. Досягнення вказаної мети вимагає виконання таких завдань:

1) огляд правового регулювання усунення від права спадкування в законодавстві іноземних країн;

2) з'ясування правового регулювання позбавлення права на спадкування відповідно до цивільного законодавства України;

3) розроблення пропозицій по вдосконаленню правового регулювання усунення від права спадкування.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до Цивільного уложення Німеччини, позбавляються спадкування особи, які умисно та протиправно позбавили життя спадкодавця або вчинили замах на його життя чи позбавили спадкодавця можливості скласти, змінити, відмінити заповідальне розпорядження [10, с. 307]. Закон Іспанії про спадкування від 1981 р. до кола осіб, які не мають права на спадщину, відносить батьків, які покинули власних дітей або вимагали від них займатися проституцією, осіб, засуджених за дії, вчинені проти спадкодавця або його подружжя, осіб, які неправдиво звинувачували спадкодавця у вчиненні злочину, внаслідок чого його було засуджено [4, с. 262]. У Франції правове регулювання спадкування закріплено в Цивільному кодексі (далі - ФЦК), Титулі 1 «Про спадкування» та Титулі 2 «Про договори дарування та про заповіти» [9]. Відповідно до ст. 726 ФЦК, до негідних спадкоємців належать: особа, яка вбила спадкодавця або вчинила замах на його життя, а також той спадкоємець, який, маючи інформацію щодо вбивства спадкодавця, не повідомив правоохоронні органи, спадкоємець, який висунув проти спадкодавця кримінальне звинувачення, що є наклепом. Отже, у цивільному законодавстві країн Європейського Союзу (далі - ЄС) містяться схожі норми щодо усунення від спадкування негідних спадкоємців. Останніми зазвичай вважають осіб, які вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини проти спадкодавця.

У ст. 1224 ЦК України від 16 січня 2003 р. чітко визначено коло спадкоємців, які усуваються від права на спадкування. Водночас необхідно зазначити, що таке усунення відбувається не автоматично, а можливе лише на підставі рішення суду. Вимога про усунення спадкоємця від права спадкування може бути пред'явлена особою, якій таке усунення надає можливість стати спадкоємцем або збільшити свою частку в спадковому майні. Подати позовну заяву про визнання спадкоємця негідним можна тільки після відкриття спадщини, тобто після смерті спадкодавця. У такому разі виникає питання, до якого суду треба звертатися: за місцем відкриття спадщини чи за місцем перебування негідного спадкоємця. Згідно зп. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від ЗО травня 2008 р., справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними [6].

Відповідно до ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим встановленим законом порядком місцем її проживання або за зареєстрованим встановленим законом порядком місцем її перебування [12]. Отже, треба звертатися до суду за місцем перебування негідного спадкоємця.

Також саме звернення до суду не є підставою для того, щоб нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, якого намагаються позбавити спадщини. А тому позивач (зацікавлений спадкоємець) повинен самостійно попіклуватися про збереження спадкового майна і в позовній заяві просити суд застосувати забезпечення позову відповідно до ст. 152 ЦПК у вигляді заборони нотаріусу видавати потенційно негідному спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, тому що видача вказаного свідоцтва може надалі значно ускладнити процес повернення спадкового майна належним спадкоємцям або взагалі зробити його неможливим. Якщо суд визнає вимоги позивача обґрунтованими і позбавить права на спадщину негідного спадкоємця, то строк прийняття спадщини особами, право на спадщину для яких виникло після усунення, треба обчислювати із дня набрання рішенням чинності.

Якщо спадкоємця усувають від права спадкування за рішенням суду, то отримане ним спадкове майно вважається безпідставно набутим. У такому разі діють положення ст. ст. 387 і 390 Цивільного кодексу України, відповідно до яких законний власник має право витребувати від недобросовісного набувача (негідного спадкоємця) не лише майно, але і передання всіх доходів від майна, які набувач одержав або міг одержати за весь час володіння ним, але недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним із того часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів [11].

Також виникає питання, чи мають право спадкувати за правом представлення діти спадкоємця, усуненого від права на спадщину. Відповідно до ст. 1266 ЦК України, до кола осіб, що стають спадкоємцями за правом представлення, належать: внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри спадкодавця.

Спадкування за правом представлення відбувається, якщо на час відкриття спадщини не залишилося в живих відповідного родича (вище згаданих осіб), що повинен бути власником частини спадкового майна, яка належала йому за законом. Отже, якщо особа була позбавлена права на спадкування за життя, то і її родичі будуть позбавлені права на спадкування після смерті негідного спадкоємця.

Важливо також відмежовувати поняття «усунення від права на спадщину» від поняття «зміна черговості одержання права на спадщину», бо зміна регулюється ст. 1259 ЦК України. У разі зміни черговості одержання права на спадщину спадкоємець не втрачає свого права на спадщину, а лише зменшується його розмір частки в спадщині, бо до спадкування закликається особа, яка є спадкоємцем наступних черг, але оскільки ця особа протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, то за рішенням суду вона одержує право на спадкування разом з іншими спадкоємцями.

Перейдемо до розгляду підстав усунення від права на спадкування, передбачених ст. 1224 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 зазначеної статті, не мають права на спадкування особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. У такому разі особи позбавляються спадкування і за законом і за заповітом. Але із цього правила є винятки, якщо був вчинений замах на життя спадкодавця, але останній, знаючи про це, все одно склав заповіт на користь негідного спадкоємця, то ця особа буде мати право на спадщину. Із ч. 1 ст. 1224 ЦК України не випливає, що вчинення вбивства або замаху на вбивство повинно бути саме з метою заволодіння майном (спадщи- ною), а тому вчинення вбивства з хуліганських мотивів чи з метою помсти теж позбавляє особу права на спадкування. Отже, для позбавлення спадщини в такому разі необхідно, щоб вказаний злочин і вина негідного спадкоємця були підтверджені вироком суду, який набув чинності. Але виникає питання стосовно вини особи у вчиненому злочині - чи буде особа позбавлена права на спадщину, якщо вчинила вбивство з необережності? На думку Ю.О. Заіки, вчинення злочину з необережності, наприклад, у разі порушення правил дорожнього руху, виконання будівельних робіт, техніки безпеки тощо, що спричинило загибель спадкодавця чи спадкоємців, не позбавляє притягнутого до кримінальної відповідальності за вчинення злочину права на отримання спадщини [1, с. 184]. Також треба звернути увагу на те, що кваліфікація злочину, за який було особу притягнуто до кримінальної відповідальності, має велике значення і для цивільно-правових відносин. Так, якщо особа була засуджена саме за вбивство спадкодавця, то вона позбавляється права на спадкування, але якщо особа визнана винною в скоєнні такого злочину, як умисне тяжке тілесне пошкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, тоді такий спадкоємець все одно буде мати право на спадщину. Так само особа, яка вчинила вбивство в стані неосудності, не тільки звільняється від відповідальності, але і не позбавляється права на спадкування. Щодо цього науковець Ю.О. Заіка висловлює думку про необхідність позбавлення спадщини не лише тих спадкоємців, що вчинили вбивство, але і тих, які умисно скоїли й інші злочини проти життя, здоров'я, волі й гідності спадкодавця (якщо цю обставину було встановлено судом, за винятком тих випадків, коли заповідач складе заповіт уже після вчинення такого злочину) [1, с. 188]. І справді, таке доповнення ст. 1224 ЦК України сприяло б встановленню справедливості як щодо спадкодавця, так і щодо спадкоємців.

Відповідно до ч. 2 згадуваної статті, не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки в спадщині. Заповіт, укладений під впливом насильства чи обману, за рішенням суду буде визнаний недійсним. Тоді прийняття спадщини відбувається відповідно до гл. 86 Цивільного кодексу «Спадкування за законом». Отже, негідний спадкоємець, який перешкоджав спадкодавцю скласти заповіт, отримував би спадщину за законом, а тому законодавець слушно закріпив положення про позбавлення спадщини і за законом для таких негідних спадкоємців. Варто звернути увагу на те, що ця підстава позбавлення спадщини була відома ще з римського приватного права, коли спадкоємці, які знищили «табличку із заповітом», позбавлялися права на спадщину [5, с. 439].

Ч. З ст. 1224 ЦК України передбачений ще один випадок позбавлення права на спадкування в разі спадкування за законом. У вказаній частині зазначено, що не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Ця норма відсилає нас до ст. 164 Сімейного кодексу України, в якій зазначені підстави позбавлення батьківських прав, а саме: спадкування законодавство цивільний кодекс

1) мати або батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) батьки ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини [8].

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, у сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Також варто зазначити, що позбавлення батьківських прав відбувається тільки судовим порядком.

Але це не єдиний випадок, коли близькі родичі будуть позбавлені права на спадкування в разі спадкування за законом. Так, не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей закріплений у гл. 15 Сімейного кодексу України (далі - СК). Безпосередньо в ст. 180 СК зазначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення останніми повноліття. Гл. 16 СК передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які є непрацездатними або продовжують навчання і у зв'язку із цими обставинами потребують матеріальної допомоги. У цих випадках утримання буде надаватися за умов, що батьки можуть здійснювати таке утримування, а в разі навчання повнолітньої доньки чи сина, воно триває до досягнення особою 23 років. Гл. 17 СК встановлений кореспондуючий обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги. Обов'язок по утриманню виникає не лише між батьками і дітьми, але і між іншими членами сім'ї та родичами. Так, гл. 22 СК України регулюється порядок надання утримання бабою та дідом своїм онукам, та навпаки, утримання братів і сестер, мачухи, вітчима, пасинка, падчерки, обов'язок особи, яка до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю, утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п'ять років. Отже, обов'язок по утриманню може виникати не тільки між близькими родичами, але і між більш далекими або між особами, які проживали однією сім'ю. Так, уч. 5 ст. 1224 ЦК України закріплено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Правило цієї статті поширюється на всіх спадкоємців за законом, навіть на тих, які не повинні були утримувати спадкодавця відповідно до сімейного законодавства. За встановлення факту ухилення від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця суд враховує поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього, та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Як зазначено в постанові № 7 Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 2008 р., непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Для усунення від спадкування в такому разі необхідно встановлення двох фактів: факту ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги і факту перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та його потребу в допомозі саме цієї особи. Згідно з листом Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13, безпорадний стан треба розуміти як безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку із чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування [3]. Ухилення особи від утримання спадкодавця і надання йому допомоги характеризується умисною формою вини, тобто коли особа знала про потреби спадкодавця, його стан, мала можливість йому допомогли, але спеціально цього не робила. Але водночас суд все-таки буде враховувати можливість отримання такої допомоги спадкодавцем і від інших осіб, а також фізичну та матеріальну змогу самого спадкоємця надавати таку допомогу.

Ще однією підставою для позбавлення права на спадкування за спадкування за законом є недійсність шлюбу між подружжям. Відповідно до ст. 39 СК України, шлюб є недійсним, якщо:

1) зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

2) зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою.

3) зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною [8].

У цих випадках саме орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб за заявою заінтересованої особи.

У гл. 5 СК також вказані підстави визнання шлюбу недійсним за рішенням суду, а саме:

1) відсутність вільної згоди чоловіка або жінки на укладення шлюбу;

2) визнання шлюбу фіктивним;

3) підстави, зазначені вст. 41 СК.

Визнання шлюбу недійсним позбавляє чоловіка і жінку можливості користуватися правами й обов'язками, передбаченими законодавством для подружжя, а також можливості спадкувати один після одного за спадкування за законом. Водночас закон стоїть на захисті інтересів особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

У цьому разі така особа буде мати право на спадщину після смерті другого з подружжя навіть якщо шлюб було визнано недійсним.

Розглядаючи підстави усунення від права на спадкування, варто зауважити, що положення ст. 1224 поширюються на всіх спадкоємців, зокрема й на тих, хто має право на обов'язкову частку в спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальну відмову.

Висновки

Розглянувши питання усунення від права на спадкування, можна зробити висновок, що негідний спадкоємець визнається за рішенням суду, якщо його поведінка була протизаконною не лише до відкриття, а і після відкриття спадщини. Перелічені в ст. 1224 ЦК України підстави усунення є обґрунтованими і кореспондуються з обов'язками, викладеними в сімейному законодавстві. Але варто зазначити, що вказаний перелік підстав усунення від права на спадкування не є повним. Для захисту інтересів, прав спадкодавця і встановлення справедливості та наближення нашого законодавства до законодавства країн ЄС варто доповнити ст. 1224 Цивільного кодексу України таким текстом: «Спадкоємці, які умисно вчинили злочини проти життя, здоров'я, волі й гідності спадкодавця або інших спадкоємців, усуваються від права на спадкування, якщо цю обставину було встановлено судом (за винятком тих випадків, коли заповідач складе заповіт уже після вчинення такого злочину)».

Список використаних джерел

1. Заіка Ю.О. Спадкове право України : [навч. посібник] / Ю.О. Заіка. - К.: Істина, 2006. -216 с.

2. Кухарєв О.Є. Спадкове право : [навч. посібник] / О.Є. Кухарєв. - К.: Аперта, 2013. - 328 с.

3. Лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 р.

4. Міжнародне приватне право : [підручник для студ. юрид. вищ. навч. закп.] / за ред. В.П. Жушмана, І.А. Шуміло. -X.: Право, 2011. -- 320 с.

5. Підопригора О.А. Римське право : [навч. посібник] / О.А. Підопригора, Є.О. Харитонов. - К. : Юрінком-Інтер, 2003. -512 с.

6. Про судову практику у справах про спадкування постанова Пленуму Верховного Суду України : постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від ЗО травня 2008 р.

8. Рябоконь Є.О. Усунення від права на спадкування / Є.О. Рябоконь II Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні Науки. - 2005. - № 67-69. - С. 71-74.

9. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р.

Анотація

У статті проводиться огляд правового регулювання усунення від права спадкування за законодавством України та країн Європейського Союзу. Досліджуються підстави усунення від права спадкування відповідно до Цивільного кодексу України. У результаті проведеного аналізу, ґрунтуючись на законодавстві країн Європейського Союзу, надаються пропозиції по вдосконаленню правового регулювання усунення від права спадкування.

Ключові слова: спадкування, спадкодавець, спадкоємець, негідний спадкоємець, відкриття спадщини, заповіт, спадкування за законом, спадкування за правом представлення, усунення від права на спадщину.

В статье рассматривается правовое регулирование лишения наследства по законодательству Украины и стран Европейского Союза. Исследуются основания для лишения наследства в соответствии с Гражданским кодексом Украины. В результате проведенного анализа, основываясь на законодательстве стран Европейского Союза, сформулированы предложения по улучшению правового регулирования лишения наследства.

Ключевые слова: наследование, наследодатель, наследник, недостойный наследник, открытие наследства, завещание, наследование по закону, лишение наследства.

Размещено на Allbest.ru