Процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт: проблемні питання та шляхи їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ТРЕТЬОЇ ОСОБИ, ЩОДО МАЙНА ЯКОЇ ВИРІШУЄТЬСЯ ПИТАННЯ ПРО АРЕШТ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Корчева T.B.,

Постановка проблеми. Пріоритетним напрямом реформування кримінальної процесуальної діяльності є захист прав, свобод і законних інтересів кожної особи, яка тією чи іншою мірою втягується у сферу кримінальної процесуальної діяльності. Забезпечення такого захисту покладено на суб'єктів, які ведуть кримінальне провадження, що спрямовано на виконання його завдань, закріплених у ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України [1]. Чітке усвідомлення кожною особою (за участі якої провадяться процесуальні дії, щодо якої застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження - Т. К.) свого власного процесуального статусу дозволяє їй, виконуючи відповідну процесуальну функцію, ефективно захищати свої права і законні інтереси. У кримінальному провадженні така можливість перебуває у взаємозв'язку з тим, наскільки повно кримінальне процесуальне законодавство регулює його правовий статус.

Як відомо, Законом України від 18 лютого 2016 р. № 1019-УІІІ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна і інституту спеціальної конфіскації» (далі - Закон України) було внесено зміни до Кримінального кодексу (далі - КК України), Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у частині визначення понять «спеціальна конфіскація» (ст. 96-1 КК України), «арешт майна», завдань і мети його застосування (ст. 170 КПК України), окреслено коло учасників кримінального і судового провадження (п. л. 25, 26 ч. 1 ст. З КПК України), їхній процесуальний статус. Проте низка його положень, на наш погляд, мають дискусійний характер, особливо ті, які стосуються визначення процесуального статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. На особливу увагу заслуговує проблема представництва третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Стан опрацювання. Проблемні питання, що виникають у сфері охорони прав, свобод, законних інтересів особи в кримінальному процесі, неодноразово привертали увагу вчених-процесуалістів, зокрема, були предметом дослідження таких учених, як: М. Строгович, С. Альперт, Л. Богословська, В. Бринцев, Т. Варфоломеєва, Ю. Грошевий, О. Капліна, П. Лупинська, В. Маринів, М. Маркуш, А. Туманянц, О. Шило, Ю. Янович і багато інших. Ухвалення зазначеного нами вище Закону України спричиняє обговорення основних його положень, зокрема й тих, які стосуються запровадження у вітчизняне законодавство спеціальної конфіскації. Варто зазначити, що таким питанням приділяється увага в роботах таких дослідників, як: І. Гловюк, Я. Замкова, Б. Слободян, Т. Смалюк, О. Та- таров, В. Цимбалюк та ін.

Розуміємо, що в межах однієї статті досить важко навести всі погляди, тому проаналізуємо лише типові.

Основна мета статті - виявити й охарактеризувати проблеми визначення кримінально-процесуального статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, розглянути проблемні питання її представництва в кримінальному провадженні.

Виклад основного матеріалу. Конституцією України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41) [2]. Застосовуючи таке конституційне положення до кримінальної процесуальної діяльності, зазначимо, що питання захисту державою права власності вирішується через створення належних процесуальних механізмів, а їх відсутність або наявність проблемних питань в їх застосуванні призводять до виникнення негативних правових наслідків для осіб у зв'язку з накладенням арешту на майно. Якщо конкретизувати питання, то маємо на увазі третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Згадуваний нами Закон України визначає, що третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особа (ч. 1 ст. 64-2 КПК України), на майно якої накладається арешт, за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України (ч. 4 ст. 170 КПК України), яка має права й обов'язки, передбачені для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосується арешту майна (ч. З ст. 64-2 КПК України), які виникають із моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна (ч. 2 ст. 64-2 КПК України). Додамо, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, віднесена законодавцем до учасників кримінального і судового провадження, що знайшло свій відбиток уп.25і п. 26 ч. 1 ст. З КПК України (у редакції досліджуваного нами Закону України - Т. К.) [3].

Визнаючи безперечну прогресивність і своєчасність згаданого Закону України, зауважимо, що деякі його положення є доволі спірними. У науковій літературі обговорюються питання щодо визначення процесуального статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, моменту набуття нею власного процесуального статусу, окремих особливостей виконання слідчих дій за її участі. Так, І. Гловюк звертає увагу на наявність істотних недоліків у визначенні моменту набуття статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Дослідниця зазначає, якщо буквально тлумачити ч. 2 ст. 64-2 КПК, то можна стверджувати, що в разі звернення слідчого до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не виникне, адже в статті йдеться лише про звернення прокурора до суду. Безумовно, це варто розглядати як технічну помилку законодавця, а не як свідомий крок, але вона потребує усунення, уточнення і формулювання ч. 2 ст. 64-2 КПК [4, с. 217].

На окрему увагу заслуговує проблема процесуального порядку допиту третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, що також має значення для визначення її процесуального статусу. Так, О. Татаров зосереджує увагу на тому, що особа, яка набула прав підозрюваного, обвинуваченого, не може бути допитана як свідок. Науковець зазначає, що свідок зобов'язаний надати показання про відомі йому обставини кримінального провадження. Водночас на підозрюваного, обвинуваченого такого обов'язку законом не покладено [5].

Зважаючи на описану складність процесуального статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, цілком виправданою нам здається позиція законодавця щодо наділення такої особи правами й обов'язками, передбаченими КПК України для підозрюваного, обвинуваченого, у частині, що стосується арешту майна (ч. З ст. 64-2 КПК України). Доречно буде нагадати, що арешт майна входить до переліку заходів забезпечення кримінального провадження, які мають як процесуальний, так і виражений примусовий характер з обмеженням прав людини, зокрема й конституційних [6, с. 256]. Сказане дає нам підстави вважати, що допит третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має проводитися в режимі допиту підозрюваного, обвинуваченого. Із цих позицій, здається доволі сумнівною думка Т. Смалюка, який пропонує із ч. З ст. 64-2 КПК України виключити положення про те, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права, передбачені КПК України для підозрюваного, обвинуваченого [7, с. 229].

Уч. 4 ст. 96-2 КК України законодавцем пропонується поширити режим спеціальної конфіскації в такий спосіб: «Гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, зазначених у п. п. 1-4 ч. 1 цієї статті. Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів» [8]. Зауважимо, що варто зосередити увагу на позиції законодавця стосовно умови застосування спеціальної конфіскації до третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Повинно бути встановлено, що остання знала або повинна була і могла знати, що таке майно одержано внаслідок вчинення злочину, чи є предметом злочину, відповідає іншим ознакам, зазначеним у п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України (ч. 4 ст. 96-2 КК України), адже спеціальній конфіскації не може підлягати майно, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

З огляду на зазначене стає очевидним, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, будучи наділеною правами й обов'язками, передбаченими КПК України для підозрюваного, обвинуваченого (ч. З ст. 64-2 КПК України), має право брати активну участь у доказуванні, спрямованість якого визначається нею самою, відповідно до власних інтересів, які вона захищає. Сказане дає підстави віднести третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт, до сторони захисту. Заради справедливості зазначимо, що дане питання було предметом наукового осмислення. На захисний напрям діяльності третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, вказує вже згадувана нами І. Гловюк, яка звертає увагу на те, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути віднесена до сторони захисту, на що побічно вказують і формулювання КПК України щодо відсильного характеру прав і обов'язків цієї особи до права й обов'язків підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосується арешту майна. Поділяючи погляди науковця з даного питання, доповнимо розгляд.

По-перше, наділення третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, правами підозрюваного, обвинуваченого, дає підстави вважати за можливе допит її в режимі допиту підозрюваного, обвинуваченого. Подруге, будучи наділеною правами підозрюваного, обвинуваченого, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, для захисту своїх майнових прав має процесуальну можливість брати активну участь у доказуванні. Додамо, що до кола інтересів згаданої особи належить і заперечення висунутої підозри, або обвинувачення. Отже, вважаємо за доцільне запропонувати доповнити п. 19 ч. 1 ст. З КПК України «сторони кримінального провадження» з боку захисту - вказівкою на третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Зважаючи на наведені аргументи, здається досить логічною і зрозумілою позиція законодавця щодо наділення третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, правом на професійну правничу допомогу. У ч. ч. 4, 5 ст. 64-2 КПК України нормативно закріплено, що представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, є особа, яка в кримінальному провадженні має право бути захисником; повноваження представника третьої особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт, на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) документами, передбаченими ст. 50 КПК України (ч. 5 ст. 64-2 КПК України). Вказане дає право дійти висновку, що це - адвокат.

Якщо аналізувати положення досліджуваного нами Закону України у визначенні процесуального статусу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, зауважимо, що вч. 6 ст. 64-2 КПК України зазначено, що представник має процесуальні права третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інтереси якої він представляє. До того ж чинний КПК України також не вказує на представника, який є адвокатом, як на учасника кримінального і судового провадження, про що свідчать п. п. 25, 26 ст. З КПК України (у редакції досліджуваного нами Закону України - Т. К.). Показово, що дана тематика стала предметом обговорення в юридичній літературі. Так, Т. Смалюк зосереджує увагу на необхідності відокремлення прав представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, від особи, яку представляють. За абсолютно справедливим зауваженням автора, виникає питання, чи може користуватися представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, усіма з вищеперелічених процесуальних прав. Здається, що ні. Окремі із прав такої особи не можуть належати її представнику [9]. Я. Замкова наголошує на тому, що кримінальне процесуальне законодавство повинно повно та чітко відображати процесуальне положення кожного з учасників кримінального провадження незалежно від тривалості такої участі [10, с. 153].

Загалом погоджуючись з авторами, доводиться констатувати, що деякі норми КПК України містять суперечності щодо досліджуваного питання. Якщо спиратися на ст. 64-2 КПК України, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має право в кримінальному провадженні мати представника. Водночас така особа, будучи наділеною правами підозрюваного, обвинуваченого, має право на першу вимогу мати захисника (п. З ч. 1 ст. 42 КПК України). І нарешті, у ч. 7 ст. 173 КПК України закріплено, що підозрюваний, обвинувачений, треті особи мають право на захисника, на право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.

Прагнучи забезпечити термінологічну чіткість, варто розглянути питання щодо розмежовування понять «представник» і «захисник». На наше переконання, позиція законодавця, викладена вч. 4 ст. 64-2 КПК України, відповідно до якої представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути особа, яка в кримінальному провадженні має право бути захисником, є неприпустимою. Спробуємо обгрунтувати своє твердження.

Не викликає сумніву, що процесуальна діяльність представника і захисника спрямована на захист інтересів особи. Зважаючи на це, функцію захисту можна розглядати як діяльність учасників процесу, їхніх захисників, представників, законних представників, спрямовану на спростування підозри, обвинувачення, виявлення обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого або пом'якшують їхню відповідальність, представництво інтересів, а також надання учасникам процесу правової допомоги й охорону їхніх особистих і майнових прав. Але сказане не свідчить про те, що представник, це «особа, яка в кримінальному провадженні має право бути захисником» (ч. 4 ст. 64-2 КПК України), адже, на наше переконання, у такому разі виникає ризик змішування понять «представник» і «захисник».

Якщо звернутися до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-УІ від 5 липня 2012 р., вона містить визначення основних термінів, зокрема й термінів «захист», «представництво» та «інші види правової допомоги». Закріплено, що захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення (п. 5 ст. 1). Представництво ж, як інший вид адвокатської діяльності, полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні (п. 9 ст. І) Зі змісту вищезазначених термінів, ані в терміні «захист», ані в терміні «представництво» не йдеться про третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також особу, яка надає їй правову допомогу (представника). [11]. Як бачимо, захист і представництво - це різні види адвокатської діяльності, які виконують різні учасники процесу.

Отже, захист як окремий вид адвокатської діяльності стосується тих учасників кримінального провадження, які притягуються або притягувалися (маємо на увазі - виправдано - Т. К.) до кримінальної відповідальності, у процесуальних правах яких є право на захист. Саме це відрізняє захисника як учасника кримінального провадження від інших осіб, які теж надають професійну правничу допомогу, але іншим учасникам кримінальної процесуальної діяльності. майно арешт кримінальний законодавство

Наведене дозволяє визначити процесуальний статус адвоката, який надає в кримінальному провадженні правову допомогу третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Висловимо думку, що більш логічним для адвоката буде найменування не «представник», а «захисник», з віднесенням його (разом із третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт - Т. К.) до сторони захисту.

Отже, проведене дослідження дозволяє сформулювати такі висновки:

1. Аналіз положень чинного законодавства дозволяє визнати третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також її захисника сторонами кримінального провадження з боку захисту. Відповідно до цього п. 19 ч. 1 ст. З КПК України потребує доповнення вказівкою на третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також її захисника (з боку захисту).

2. Доцільно доповнити ч. 1 ст. 45 КПК України вказівкою на третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

3. Для усунення суперечності між зазначеною ч. 1 ст. 45 КПК України та ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-У1, де визначені основні терміни, доповнити п. 5 ч. 1 ст. 1 згаданого Закону України вказівкою на третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

4. Крім того, беручи до уваги запропоновані нами пропозиції, вважаємо, що потребує відповідного уточнення редакція ч. 4 ст. 64-2 КПК України. Дослідження проблемних питань, а також авторські пропозиції щодо внесення змін до відповідних норм кримінального процесуального законодавства сприятимуть його вдосконаленню.

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квітня 2012 р. № 4651-У1, редакція від 3 серпня 2017 р.

2. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР, редакція від ЗО червня 2016 р.

3. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації: Закон України від 18 лютого 2016 р. № 1019--VIII II Відомості Верховної Ради. - 2016. -№11,- Ст. 127.

4. Гловюк І. Кримінально-процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт /1. Гловюк II Кримінальний процес : сучасний вимір та проспективні тенденції: 1-й Харк. кримінал, процесуал. полілог: присвяч. 50-річчю каф. кримінального процесу Нац. юрид. ун-ту ім. Ярослава Мудрого та 85-річчю від дня народж. д-ра юрид. наук, проф., акад. НАПрН України Ю. Грошевого (м. Харків, 16 грудня 2016 р.) [ зб. ст.] / ред. кол.: О. Капліна, В. Маринів, О. Шило. - Харків : Право, 2017. -400 с.

5. Кримінальний процес : [підручник] /за ред. В. Тація, Ю. Грошевого, О. Капліної, О. Шило. -Харків : Право, 2013. - 824 с.

6. СмалюкТ. Арешт майна третьої особи у кримінальному провадженні /Т. Смалюк// Порівняльно-аналітичне право. -2017.

7. Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-111, редакція від 3 вересня 2017 р.

Анотація

У статті досліджується процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт для забезпечення спеціальної конфіскації. Визначаються й аналізуються проблемні питання, які стосуються представництва третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Відповідно до досліджуваної тематики вносяться авторські пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного кримінального процесуального законодавства.

Ключові слова: спеціальна конфіскація, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, адвокат, захисник, представник, кримінальне провадження.

В статье исследуется процессуальный статус третьего лица, в отношении имущества которого решается вопрос об аресте с целью обеспечения специальной конфискации. Определяются и анализируются проблемные вопросы представительства третьего лица, в отношении имущества которого решается вопрос об аресте. В соответствии с исследуемой тематикой вносятся авторские предложения по усовершенствованию отечественного уголовного процессуального законодательства.

Ключевые слова: специальная конфискация, третье лицо, в отношении имущества которого решается вопрос об аресте, адвокат, защитник, представитель, уголовное производство.

In the article the procedural status ofa third person regarding the property ofwhom the issue of arrest is being solved with the purpose ofa special confiscation providing is being investigated. It is identified and analyzed problematic issues of representation of a third person, regarding the property of whom the issue of arrest is being solved. In accordance with the investigated subject matter, author's proposals of improving the domestic criminal procedural legislation are being made.

Key words: special confiscation, third person regarding property of which issue of arrest is being solved, lawyer, defender, representative, criminal proceedings.

Размещено на Allbest.ru