Усунення від права на спадкування як вид цивільно-правової відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ ЯК ВИД ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Юніна М.П.,

Постановка проблеми. Охорона та захист прав і законних інтересів учасників цивільних правовідносин є одним із головних завдань всіх гілок влади та державних механізмів сучасної правової держави. Посягання на абсолютні права громадян, їх порушення призводять до застосування до порушників заходів цивільно-правової відповідальності. Саме цивільно-правова відповідальність є одним із найбільш дієвих методів впливу на поведінку учасників правовідносин та визначає межі дозволеної та необхідної їх поведінки. Р.О. Стефанчук визначає цивільно-правову відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру [1].

Цивільно-правова відповідальність виконує компенсаційну, виховну та стимулюючу функції. Водночас деякі вчені стверджують, що існування норм спадкового права щодо усунення від права на спадкування також має на меті виховання учасників спадкових правовідносин, оскільки вказані норми спрямовані на недопущення неправомірної поведінки і передбачають негативні наслідки для порушників правових та інших соціальних норм [2, с. 71]. Саме тому, на нашу думку, усунення від права на спадкування можна віднести до одного з видів цивільно-правової відповідальності, що застосовується в спадковому праві. Актуальність і важливість дослідження порядку усунення від права на спадкування підтверджується тим, що спори про усунення спадкоємців від права на спадкування наразі є одними з найбільш поширених цивільних справ, що розглядаються в судах.

Стан опрацювання. Дослідженню правового регулювання усунення від права на спадкування були присвячені праці таких вчених, як: Ю.О. Заїка, О.Є. Кухарєв, З.В. Ро- мовська, Є.О. Рябоконь, С.Я. Фурса та інших.

Метою статті є дослідження актуальних питань правового регулювання порядку усунення від права на спадкування як одного з видів цивільно-правової відповідальності та підстав його застосування, а також визначення можливих шляхів вдосконалення чинного спадкового законодавства України у цій сфері.

Виклад основного матеріалу. Зростаюче у сучасних соціально-економічних умовах значення приватної власності та підстав її виникнення, до яких належить і спадкування, необхідність створення ефективного механізму захисту прав та інтересів учасників спадкових відносин визначають важливість дослідження підстав та порядку усунення від спадкування як виду цивільно-правової відповідальності.

Усунення від права на спадкування, як вказано в Цивільному кодексі України, може проводитись як за заповітом, так і за законом. Як у першому, так і в другому випадку, за п. 4 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13, усунення від права на спадкування провадиться виключно на підставі рішення суду.

Складаючи заповіт, спадкодавець за ст. 1235 Цивільного кодексу має право без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу із числа спадкоємців за законом. Також спадкодавець може скласти заповіт на користь конкретної особи або осіб, усуваючи тим самим інших можливих спадкоємців від спадкування. Водночас пояснювати причини такого усунення від права на спадкування спадкодавець не зобов'язаний. Однак це не позбавляє спадкоємця, який усунений волевиявленням заповідача від спадкування, оскаржити такий заповіт.

Так, Фрунзенським районним судом м. Харкова був розглянутий позов К. до Ш. (третя особа - 12 ХДНК) про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом. У позові

К. було зазначено, що 24 лютого 2011 р. помер її чоловікі., який залишив 18лютого 2011 р. заповіт на ім'я Ш., який був записаний зі слів І. та посвідчений Д., державним нотаріусом 12 ХДНК за місцем мешкання І. Позивачка вважала заповіт І. недійсним на підставі ст. 225 ЦК України у зв'язку з тим, що його стан здоров'я погіршувався, він страждав низкою захворювань (ІБС, кардіосклероз, цукровий діабет та ін.), був у пригніченому стані, на момент заповіту був безвольним і байдужим до життя, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Дослідивши матеріали справи, суд прийняв рішення від 25 жовтня 2013 р. про задоволення позову в повному обсязі та визнання заповіту недійсним. Однак рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 січня 2014 р. вказане рішення скасовано, у позові відмовлено. Апеляційний суд виходив із того, що обставини, з яким закон пов'язує застосування ч. 1 ст. 225 ЦК, не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачкою не надано доказів того, що на момент складання заповіту заповідач не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, підстав для визнання заповіту недійсним немає [3].

У наведеному прикладі підставою для подання позову до суду стало бажання позивачки захистити свої права, які, на її думку, були порушені усуненням її від права на спадкування.

У чинному законодавстві (ст. 14 ЦК України) передбачені підстави, за наявності яких спадкоємець позбавляється права на спадкування після чітко визначеного спадкодавця. Вказані в ст. 1224 ЦК України підстави усунення від спадкування можна поділити на дві групи: ті, наявність яких є підставою для усунення від спадкування спадкоємців як за законом, так і за заповітом, та ті, наявність яких дозволяє говорити про усунення від спадкування спадкоємців лише за законом, не позбавляючи спадкодавця можливості скласти заповіт на користь цих осіб.

До перших обставин належать передбачені ч. ч. 1 та 2 ст. 1224 ЦК України умисне позбавлення вказаними особами життя спадкодавця, будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя. Не має значення мета вчинення таких протиправних дій або результативність цих дій. Також такими обставинами є умисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, внести в нього зміни або скасувати за умови, що такі діяння сприяли виникненню права на спадкування в них або інших осіб, або збільшенню їхньої частки в спадщині (ч. 2 ст. 1224 ЦК України).

До другої групи підстав усунення від спадкування належать підстави, викладені в ч. 3-5 ст. 1224 ЦК України. До них належать позбавлення батьків батьківських прав щодо дитини-спадкодавця, якщо їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини; ухиляння батьками та повнолітніми дітьми, а також іншими особами від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця; визнання шлюбу між спадкодавцем і спадкоємцем недійсним безпосередньо з моменту його укладення за рішенням суду; ухиляння можливого спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Наявність вказаних обставин усуває від спадкування всіх можливих спадкоємців, зокрема й тих, що мають право на обов'язкову частку в спадщині (ст. 1241 ЦК України), а також поширюються на відказоодержувачів (ст. 1238 ЦК України) [2, с. 74]. спадкування компенсаційний цивільний відповідальність

До першої групи обставин, що усувають можливих спадкоємців від спадкування, відносяться обставини, вказані вч. 1 ст. 1224 ЦК України, що становлять достатньо велику суспільну небезпеку та належать до кримінальних злочинів. їх наявність повинна бути підтверджена вироком суду, на підставі якого спадкоємець усувається від спадкування. Як вказує Є.О. Рябоконь, жодного додаткового рішення суду про визнання спадкоємця негідним не вимагається [2, с. 72].

Ч. 1 ст. 1224 ЦК України першою підставою для усунення від спадкування називає умисне позбавлення можливими спадкоємцями життя спадкодавця або будь-кого з можливих спадкоємців, а також вчинення замаху на їхнє життя. Водночас істотне значення має саме наявність умислу в особи, що вчинила вказані діяння. Тобто особа, яка вчинила вказані діяння через необережність або в стані, що виключає можливість її покарання, не може бути усунута від спадкування на підставі ч. 1 ст. 1224 ЦК України.

Зазначене підтверджується ухвалою Верховного Суду України від 17 грудня 2008 р. в справі № 6-19613св08. Цією ухвалою було задоволено частково касаційну скаргу та скасовано рішення апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2008 р. про скасування рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 травня 2008 р. за позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна. Підставою для винесення касаційної скарги стало те, що, приймаючи рішення, районний і апеляційний суди помилково застосували до правовідносин між сторонами справи норми ч. 1 ст. 1224 ЦК України. Такого висновку Верховний Суд України дійшов, зважаючи на те, що ОСОБА 2, що позбавила життя ОСОБУ1 (спадкодавця) і яку усунуто від спадкування, вчинила злочин, перебуваючи в стані хронічного психічного захворювання, і не усвідомлювала протиправності своїх дій, а тому в її діях відсутній умисел як форма вини. Саме це стало підставою для скасування рішення апеляційного суду та передання справи на новийрозгляд [4].

Однак вчинення замаху на життя спадкодавця або потенційних спадкоємців не завжди стає підставою для усунення від спадкування. Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1224 ЦК України, не усувається від спадкування особа, яка вчинила замах на життя спадкодавця або спадкоємців, якщо спадкодавець, знаючи про це, усе ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом. Запровадження такої норми викликане бажанням законодавця сприяти подальшій реалізації принципу свободи заповіту [5, с. 11].

Підставою для усунення від спадкування за нормою ст. 1224 ЦК є, відповідно до ч. 2 вказаної статті, також умисне перешкоджання особою спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт, що сприяло виникненню права на спадкування в цієї особи чи в інших осіб або сприяло збільшенню їхньої частки в спадщині. Так, судом Валківського району Харківської області було розглянуто справу за позовом Л. до О. про визнання заповіту недійсним таусунення від спадкування. Водночас позивач Л. посилався на те, що відповідачка, яка проживала разом із спадкодавцем як наймач, перешкоджала наданню спадкодавцеві кваліфікованої медичної допомоги та цілком позбавила його спілкування з людьми. Вказаними діями відповідачка, на думку позивача, умисно перешкоджала спадкодавцю скласти заповіт на користь інших осіб, або скасувати наявний заповіт на її користь. Дослідивши надані по справі докази, зокрема, висновок судової почеркознавчої експертизи, за висновком якої заповіт підписаний саме заповідачем, суду позові відмовив, а на підтвердження того, що в заповідача не було волевиявлення на складання заповіту, не надано доказів [3].

Для визнання спадкоємця негідним на зазначеній підставі обов'язковою умовою є виникнення права на спадкування в цієї особи чи в інших осіб або збільшення їхньої частки в спадщині, що стало результатом протиправних дій цієї особи, якими вона перешкоджала складенню заповіту, його зміні або скасуванню. Це означає, що в разі недосягнення особою, що перешкоджала спадкодавцеві в укладенні або зміні заповіту, мети збільшення своєї частки в спадщині або виникненню права на спадкування в цієї особи чи в інших осіб взагалі, така особа все одно може стати спадкоємцем після померлого спадкодавця, що є, на нашу думку, несправедливим стосовно інших спадкоємців. У таких випадках, на наш погляд, для усунення спадкоємця від спадкування немає значення, чи отримав він завдяки своїм діям очікуваний результат у вигляді виникнення права на спадкування або збільшення частки у спадщині, чи ні. Відсутність очікуваного результату не робить дії такої особи правомірними та не є перешкодою для визнання її негідним спадкоємцем.

Що ж стосується обставин, викладених у ч. ч. 3-5 ст. 1224 ЦК України, то вони, на відміну від обставин, закріплених уч. ч. 1,2 вказаної статті, становлять меншу суспільну небезпеку. Так само, як і у випадках з обставинами, вказаними в ч. 1 ст. 1224 ЦК України, жодного додаткового рішення суду про визнання спадкоємця негідним, коли відповідні обставини стосовно усунення спадкоємця мають бути встановлені судом згідно з ч. ч. 3-5 ст. 1224 ЦК України, не вимагається.

Так, однією з основних умов, що висуваються до батьків, усунених від спадкування після своїх дітей, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, є відсутність судового рішення про поновлення їх у правах на час відкриття спадщини. Водночас позбавлення батьківбатьківських прав не впливає на право дитини бути спадкоємцем після смерті батьків.

Також за ч. З ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Водночас невиконання батьками своїх обов'язків з утримання дітей не пов'язане з позбавленням їх батьківських прав. Факт неправомірного ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця також має бути підтверджений судовим порядком. Ухвалюючи рішення щодо встановлення факту неправомірного ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, на нашу думку, суд повинен врахувати не тільки поведінку зобов'язаної особи, а й необхідність такої допомоги для спадкодавця та наявність можливості її надання в спадкоємця.

Також підставою для усунення від спадкування є, відповідно до ч. 4 ст. 1224 ЦК України, визнання шлюбу між спадкодавцем і спадкоємцем недійсним безпосередньо з моменту його укладення, за рішенням суду.

Винятком із такого правила є надана законом можливість визнання судовим порядком права на спадкування того з подружжя, хто не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Таке надання права на спадкування добросовісному подружжю можливо за умови, що рішення про визнання шлюбу недійсним прийнято після смерті одного з подружжя [6, с. ЗО].

Ч. 5 ст. 1224 ЦК України вказує, мабуть, на одну з найбільш розповсюджених у судовій практиці підстав усунення від спадкування негідних спадкоємців - ухилення можливого спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Складність таких справ полягає в тому, що для задоволення позовних вимог на підставі ч. 5 ст. 1224 ЦК необхідне доведення наявності певної сукупності обставин: по-перше, умисного ухилення майбутнього спадкоємця від надання спадкодавцеві допомоги за умови, що він має змогу її надавати; по-друге, перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво; по-третє, потреби спадкодавця в допомозі саме цієї особи [5, с. 15-16]

Так, Приморським судом м. Маріуполь був розглянутий позов Особи 1 до Особи 2 про усунення від права на спадкування, визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування та встановлення факту родинних стосунків. Особа 1 у позові вказувала, що після смерті її брата відкрилася спадщина, для прийняття якої із заявою до нотаріальної контори звернулася вона та її племінник, який є сином померлого. У позові Особа 1 зазначала, що відповідач за життя спадкодавця не надавав йому жодної допомоги, хоча той був інвалідом другої групи та потребував такої допомоги, вона, навпаки, піклувалася про брата, забезпечувала всім необхідним для нормального життя. Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 18 квітня 2007р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2007 р., позов було задоволено. Однак Колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України була розглянута касаційна скарга Особи 2, щодо якої 19 березня 2008 р. винесено ухвалу про часткове задоволення касаційної скарги та скасування рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2007р. та ухвали апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2007р. Підставами для прийняття ухвали такого змісту була, на думку суддів Судової палати у цивільних справах, недоведеність фактів безпорадного стану спадкодавця, його потреби в отриманні допомоги від сина (який проживав в іншому місті) за умови надання йому за висновком суду допомоги сестрою й племінницею та ухилення відповідача від надання допомоги батьку [7].

Отже, лише за одночасного настання вищезазначених обставин і доведеності згаданих фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування на підставі ч. 5 ст. 1224 ЦК України [8].

Ст. 1224 ЦК України містить вичерпний перелік обставин, що є підставами для усунення від спадкування. Саме тому суди слушно відмовляють у задоволенні позовів, в яких вказані інші, ніж у ст. 1224 ЦК, підстави для усунення від спадкування. Так, 29 травня 2012р. Подільським районним судом м. Києварозглянуто справу№ 2-5212011 за позовом проусунення від права на спадкування, в якому позивач як підставу для усунення від спадкування зазначала, що відповідач спонукала спадкодавця до вживання спиртних напоїв шляхом регулярного купування спиртного, що призвело до його смерті від цирозу печінки. Дослідивши всі матеріали справи та з'ясувавши, що до відповідних правоохоронних органів звернень і повідомлень із боку родичів щодо смерті спадкодавця не надходило та не зареєстровано, та будь-які матеріали щодо його смерті відсутні, суд у задоволенні позову відмовив. Підставою для такої відмови стало те, що ст. 1224 ЦКмістить вичерпний перелік підстав для усунення від спадкування, а твердження позивача про те, що відповідач своїми діями умисно позбавила спадкодавця життя не знайшли свого підтвердження в судовомузасіданні [9].

Висновки

Отже, можна зробити висновок про те, що усунення особи від спадкування та позбавлення її можливості стати спадкоємцем після смерті конкретної особи є видом цивільно-правової відповідальності, що застосовується лише в чітко визначених законом випадках за умови доведеності обставин, що можуть стати підставою для її застосування.

Сучасне спадкове право спрямоване на створення ефективного механізму захисту прав та інтересів учасників спадкових правовідносин. Саме тому, на нашу думку, імперативність правил щодо усунення від спадкування можливих спадкоємців за наявності відповідних обставин і вичерпний перелік таких обставин є цілком виправданими та доречними.

Список використаних джерел

1. Рябоконь Є.О. Усунення від права на спадкування / Є.О. Рябоконь II Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2005.

2. Кухарєв О.Є. Актуальні питання вирішення судами спорів про усунення від права на спадкування / О.Є. Кухарєв II Вісник Національної асоціації адвокатів України. - 2017. - № 5(33). - С. 9-18.

3. Заїка Ю.О. Спадкові права «добросовісного» подружжя в недійсному шлюбі / Ю.О. Заїка II Підприємництво, господарство і пра- во.-2002.-№11.-С. 28-30.

Анотація

У статті розглянуті актуальні питання правового регулювання порядку усунення від права на спадкування. Визначено, що, зважаючи на виконувані функції, усунення від спадкування можна назвати видом цивільно-правової відповідальності. Охарактеризовані підстави та порядок застосування такого виду відповідальності в спадковому праві.

Ключові слова: спадкування, усунення від спадкування, цивільно-правова відповідальність, заповідач, спадкоємець.

В статье рассмотрены актуальные вопросы правового регулирования порядка устранения от права на наследование. Определено, что, исходя из выполняемых функций, устранение от наследования можно считать видом гражданско-правовой ответственности. Охарактеризованы основания и порядок применения такого вида ответственности в наследственном праве.

Ключевые слова: наследование, устранение от наследования, гражданско-правовая ответственность, наследодатель, наследник.

In the articles considered pressing questions of the legal adjusting of order of removal are from a right on an inheritance. Certainly, that, having regard to executable functions, a removal from an inheritance can be named the type of civil liability. The described grounds and order of application ofsuch type of responsibility are in the inherited right.

Key words: inheritance, removal is from inheritance, civil liability, testator, heir.

Размещено на Allbest.ru