Різновиди засобів законодавчої техніки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Різновиди засобів законодавчої техніки

Щербина B.C.,

аспірант кафедри теорії права та держави

Київського національного

університету імені Тараса Шевченка



У статті досліджено основні засоби законодавчої техніки залежно від їх суттєвих характеристик та проявів у правовій системі. Виокремлено такі засоби законодавчої техніки, як юридичні конструкції, правова мова, аксіоми, символи, презумпції, фікції тощо. Наголошено, що унормування термінології законодавства можливе виключно у рамках співпраці правників із лінгвістами.

Ключові слова: юридична техніка, правотворчість, засоби законодавчої техніки, правова фікція, правова презумпція, юридичні конструкції.

В статье исследованы основные средства законодательной техники в зависимости от их существенных характеристик и проявлений в правовой системе. Выделены следующие средства закононодательной техники, как юридические конструкции, правовая речь, аксиомы, символы, презумпции, фикции и тому подобное. Отмечено, что упорядочение терминологии законодательства возможно исключительно в рамках сотрудничества юристов слингвистами.

Ключевые слова: юридическая техника, правотворчество, средства законодательной техники, правовая фикция, правовая презумпция, юридические конструкции.

The article examines the main means of legislative technique depending on their essential characteristics and manifestations in the legal system. The following methods of law-making technique as legal constructions, legal language, axioms, symbols, presumptions, fictions are singled out. It is marked that organizations of terminology of legislation maybe exceptionally within the framework of collaboration of lawyers with linguists.

Key words: legal technique, law-making, means of legislative technique, legal fiction, legal presumption, legal constructions.



Постановка проблеми. Цілком природним є значне підвищення інтересу науковців і практиків до проблем юридичної, нормотворчої, законодавчої техніки. Оскільки не викликає сумніву, що всі вони мають істотне значення для регулювання суспільного життя. Невдалі формулювання або неточні вживання термінів, допущення суперечностей, некоректні посилання породжують зволікання, сприяють помилкам, виникненню непорозумінь у практичній правничій діяльності, а, головне, заважають ефективному реформуванню багатьох сфер державного та громадського життя.

Суспільне життя у всій його багатоманітності соціальних, культурних, економічних та політичних відносин вимагає різних регуляторів. Це можуть бути традиції, звичаїв, моральні, релігійні, корпоративні, соціальні норми та правові приписи. Таким чином, через положення законодавчих і нормативно-правових актів, договорів, актів, рішень, угод тощо забезпечують правове регулювання суспільних відносин.

Поділ засобів законодавчої техніки на різновиди у науковій літературі повністю не розроблений.

Метою роботи є дослідження різновидів засобів законодавчої техніки.

Виклад основного матеріалу. Засоби законодавчої техніки, за Ж. Дзейко, визначаються як допустимі правом явища, за допомогою яких забезпечується досягнення законодавцем мети правового регулювання під час створення і систематизації законів.

Серед різновидів засобів законодавчої техніки Ж. Дзейко вказує на:

- юридичні конструкції;

- юридичні класифікації;

- юридичну термінологію;

- правові символи;

- правові фікції;

- правові презумпції тощо [5, с. 27].

Г. Шмельова серед засобів законодавчої техніки називає:

- законодавчу термінологію;

- законодавчі конструкції;

- законодавчі презумпції;

- законодавчі фікції;

- законодавчу стилістику;

- засоби офіційного документального оформлення закону (способи його побудови, реквізити тощо) [4, с. 503].

С. Алексєєв виокремлює такі засоби законодавчої техніки:

- нормативні будови;

- системні будови;

- юридичні конструкції;

- галузеві типізації.

О. Литвинов до засобів законодавчої техніки відносить нематеріальні інструменти законодавця:

- правова мова;

- юридичні конструкції;

- правові аксіоми;

- правові символи тощо [3, с. 159].

Проаналізуємо конкретні різновиди засобів законодавчої техніки.

За А. Дутко, юридичні конструкції як засоби законодавчої техніки - це закріплені у законодавстві ідеальні узагальнювальні моделі структури правових явищ, створюваних для формування регулятивних, охоронних, захисних нормативно-правових приписів і досягнення точності і визначеності законів [3, с. 76].

За О. Литвиновим, юридичні конструкції (моделі) як засоби законодавчої техніки - це типові зразки, схеми, що використовуються законодавцем під час формулювання правових норм [3, с. 159].

Серед ознак юридичних конструкцій вказують, зокрема, що вони є:

- відображенням структури певних однорідних правових явищ, які потребують законодавчої регламентації;

- ідеальними моделями структури правових явищ [1,с. 76].

Щодо поділу юридичних конструкцій як засобів законотворчої техніки, А. Дутко здійснює його за такими критеріями:

I) за сферою застосування:

- загальноправові юридичні конструкції;

- міжгалузеві юридичні конструкції;

- галузеві юридичні конструкції;

II) за видами галузей позитивного права:

- конституційні юридичні конструкції;

- адміністративно-правові юридичні конструкції;

- цивільно-правові юридичні конструкції;

- кримінально-правові юридичні конструкції тощо;

III) за поділом системи права на публічне та приватне:

- публічно-правові юридичні конструкції;

- приватно-правові юридичні конструкції;

IV) за функціями галузей у правовому регулюванні:

- матеріальні юридичні конструкції;

- процесуальні юридичні конструкції;

V) за складом:

- прості юридичні конструкції;

- складні юридичні конструкції;

VI) за формою законів, в яких закріплюються конструкції:

- кодифікаційні юридичні конструкції;

- юридичні конструкції поточної законотворчості;

VII) за способом закріплення:

- текстуальні юридичні конструкції;

- смислові юридичні конструкції [1,с. 78-79].

Перейдемо до розгляду такого засобу законодавчої

техніки, як правова мова. До цього засобу висувається ряд вимог:

- по-перше, вимога щодо простоти та зрозумілості правового припису. У тексті закону мають вживатися лаконічні фрази і вирази, оскільки норми права розраховані на невизначене коло суб'єктів;

- по-друге, вимога стосовно точності викладу думки. У межах усього нормативно-правового акта є недопустимим використання двозначностей у термінах. Крім того, має дотримуватись правило «одне поняття - один термін». Сама ж термінологія повинна мати стійкість, єдність слововживання тощо;

- по-третє, вимога щодо логічності і послідовності викладу правової інформації. Це означає, що законодавча думка маж бути стрункою і завершеною, тобто відповідати предмету правового регулювання. Наявність внутрішніх суперечностей та дублюючих норм у тексті закону також не допускається;

- по-четверте, вимога, що стосується стандартизації правової мови. У нормативно-правовому приписі мають вживатися словоформи, що є усталеними та апробованими практикою;

- по-п'яте, вимога стосовно емоційної нейтральності правової мови. Закон має бути викладений таким чином, щоб не містити емоційно навантажених лексичних конструкцій.

Серед складових елементів правової мови виокремлюють:

- термінологію;

- правові пропозиції;

- правову абревіатуру;

- правові фразеологізми [3, с. 158].

Такий елемент правової мови, як термінологія, розглядається крізь призму юридичної та законодавчої термінології.

У шостому томі Юридичної енциклопедії за редакцією Ю. Шемшученка «юридична термінологія» (від лат. terminus - межа, кордон, межовий знак) визначається як сукупність термінів, що виражає систему правових понять і призначена забезпечувати потреби спілкування у сфері юридичної науки і практики [9, с. 476-478].

Під юридичними термінами розуміються слова або словосполучення, що виражають поняття у правовій сфері суспільного життя і мають визначення в юридичній літературі (нормативно-правових актах, юридичних словниках, довідниках, енциклопедіях, наукових працях тощо). За наявності визначення у нормативно-правових актах юридичний термін вважається кодифікованим. Він стає еталоном для використання в усіх законодавчих і підзаконних актах, діловій документації та сфері усної правової комунікації [9, с. 482-483].

У другому томі вищезгаданої Юридичної енциклопедії законодавча термінологія визначається як сукупність слів (словосполучень), за допомогою яких у текстах законів позначаються поняття [4, с. 504].

М. Клочко досліджує вимоги, що висуваються до юридичних термінів.

Перша вимога полягає у тому, що терміни, котрі вживаються, мають бути однозначними, тобто необхідно уникати використання омонімів та паронімів для позначення понять. У разі наявності «синонімічного ряду» необхідно

вживати слово, що найповніше відображає сутність конкретного явища.

За наявності синонімів треба вживати те слово, яке найповніше відбиває сутність конкретного явища, правової категорії. Проте такі синонімічні терміни, як «вогнестрільна зброя/вогнепальна зброя», «виключна підсудність/виняткова підсудність», «термін/строк», все ж зустрічаються як у законах, так і в науковій літературі.

Друга вимога стосується необхідності того, щоб, незважаючи на складність юридичної термінології, вживані терміни були простими та зрозумілими. Законодавцеві варто надавати перевагу термінам, що вже визнані та апробовані, й прагнути, щоб слова і вирази закону давали правильне уявлення про зміст законодавчих норм. Окрім того, важливо відштовхуватись від небагатослівного та максимально чіткого розуміння юридичних термінів.

Третя вимога апелює до необхідності того, щоб правова термінологія була стабільною, тобто без багатозначного читання й розуміння. Зміст термінів не має змінюватися залежно від прийняття нового закону. Проте суспільні відносини, будучи динамічними за своєю природою, спричинюють нові явища та процеси, котрі, у свою чергу, сприяють появі та вживанню нових слів.

Отже, так чи інакше, вимога щодо стабільності юридичної термінології як засобу законодавчої техніки не означає відсутності змін у системі термінів.

Четверта вимога стосується неприпустимості вживання в тексті нормативного акта іноземних слів і термінів, якщо існують рівнозначні слова і терміни в українській мові, котрі, у свою чергу, є природними для сучасної української термінології.

Український мовознавець С. Караванський у книзі «Пошук українського слова, або Боротьба за національне “Я”» подає перелік русизмів, що зустрічаються у нормативно-правових актах України. Отже, вживання русизмів також варто виключити з українського законодавства.

П'ята вимога полягає в необхідності єдності юридичної термінології, тобто певному правовому поняттю у різних нормативних актах має відповідати той самий термін, і різні поняття не варто позначати одним терміном.

М. Клочко також наголошує, що внормування термінології законодавства можливе виключно у рамках співпраці правників із лінгвістами.

З одного боку, мовознавці можуть надати лінгвістичну оцінку термінам, визначити їх узгодженість із нормативами української мови чи відхилення від них. З іншого боку, юристи професійно розуміються на тонкощах вживання термінів у практичній діяльності. Така співпраця може бути одним із тих необхідних заходів, що сприятиме створенню належних умов для формування усталеної системи юридичних термінів.

Розглядаючи правові аксіоми як засоби законодавчої техніки, варто зауважити, що аксіому визначають як положення, що сприймається без доказів з огляду на ясність та доступність. За Т. Кашаніною, правові аксіоми - це загальновизнані істини, які не потребують доказування, прямо чи опосередковано відображені у нормах права [7, с. 191].

«Класичною» аксіомою в праві вважається положення, за яким влада всередині державі поділяється на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову.

Серед прикладів аксіом у рамках чинного кримінального законодавства наводять такі:

- аксіома «дозволено все, що не заборонено законом»;

- аксіома «ніхто не може бути двічі засуджений за один і той же злочин»;

- аксіома «злочин карається»;

- аксіома «немає злочину, немає покарання без зазначення про це в законі» [3, с. 160].

Засобами законодавчої техніки є також правові символи. Це умовні образи, що використовуються для вираження певного юридичного змісту, котрі закріплені в законодавстві. Про такі правові символи, як «формений одяг», «посвідчення співробітника правоохоронного органу», «офіційний документ», йдеться, зокрема, під час створення норм антикорупційного законодавства [3, с. 160].

Серед різновидів засобів законодавчої техніки називають також законодавчі презумпції (від лат. «припущення»), Останні - це припущення про вірогідність певного юридичного факту, що закріплені в законодавстві. Виокремлюють заперечні та незаперечні законодавчі презумпції. На думку А. Нашиц, правова презумпція як прийом законодавчої техніки - це припущення про те, що ймовірний факт виникає у всіх випадках [2, с. 216]. В. Косович твердить про низку підходів до потрактування цього засобу законодавчої техніки.

По-перше, за В. Бабаєвим, презумпція - це припущення про наявність чи відсутність предметів, зв'язків, явищ, засноване на зв'язку між ними, і предметами, зв'язками, явищами, які наявні та підтверджені життєвою практикою. По-друге, В. Зуєв правову презумпцію представляє як результат узагальнення визначень правових припущень, які використовуються у різних галузях права, галузевих юридичних науках. Ю. Арзамасов презумпцією називає припущення про наявність фактів, які можуть підтверджуватись чи спростовуватись у процесі доказування [6, с. 216]. За Т. Кашаніною, правова презумпції - це обов'язок правозастосувача визнати без доказів презюмований факт, на який є вказівка у законі, установленим і вирішити, відповідно до цього, юридичну справу [7, с. 186].

В Юридичній енциклопедії зауважується, що заперечні презумпції є припущеннями про існування факту, доки не буде встановлено (доведено) інше. Зокрема, у цивільному праві діє «презумпція вини правопорушника», коли певна особа вважається винною у порушенні зобов'язань, заподіянні шкоди доти, доки не доведе відсутність своєї вини [2, с. 504].

Незаперечні презумпції, на відміну від заперечних, - це припущення про існування певного факту, навіть якщо можна встановити (довести) інше. Прикладом може слугувати «презумпція недієздатності осіб до досягнення законодавчо визначеного віку». Це означає, що особа не може бути суб'єктом певних правовідносин до досягнення віку, встановленого законодавством, оскільки вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними [4, с. 504].

Одним із різновидів засобів законодавчої техніки є законодавчі фікції. Термін походить від латинського слова “йсііо”, що означає вигадку або вимисел. Під законодавчою фікцією розуміють такий прийом, за допомогою якого в статті закону неіснуючий факт оголошується наявний і набуває юридичного значення. Прикладом законодавчої фікції може бути положення ст. 21 Цивільного кодексу України, котре встановлює, що днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набуття законної сили рішення суду про оголошення його померлим [4, с. 504-505].

Як зауважує А. Нашиц, сутність прийому фікції полягає у штучному зближенні чи прирівнюванні одне до одного таких речей, які насправді різні (а інколи протилежні), у свідомому ототожненні істинного з неістинним [2, с. 221-222]. Найбільш суттєвою ознакою правової фікції О. Курсова називає свідоме визнання неіснуючого у реальності наявним або заперечення наявного. К. Панько наголошує, що норми-фікції для свого об'єкта регулювання вичленовують ті обставини, що перебувають у стані непоправної невідомості чи невирішуваної відомості, і надають їм значення юридичних фактів. Неправдивість фікції, на думку автора, виражається в уявленні про:

- існування факту, який не існує чи існує в іншому вигляді;

- існування фактів, які не є доведеними, однак передбачувані;

- факт, який виражається у трактуванні іншого відомого факта, еквівалентного першому;

- факт як неіснуючий, у той час як він існує.

О. Ульяновська говорить про такі ознаки правових фікцій:

- умовність;

- універсальність;

- нормативність;

- формальна визначеність;

- неспростовність;

- правове значення [6, с. 218].

З огляду на все вищевказане, можна підсумувати, що, залежно від основних характеристик законодавчої техніки та їх проявів у правовій системі, різновиди засобів законодавчої техніки є надзвичайно різноманітними. Це юридичні конструкції, правова мова, аксіоми, символи, презумпції, фікції тощо.

законодавчий засіб правовий термінологія

Список використаних джерел

1. Дутко А.О. Класифікація юридичних конструкцій як засобів законотворчої техніки / А.О. Дутко II Вісн. Нац. ун-ту «Львів, політехніка». - 2014. - № 810. - С. 75-80.

2. Нашиц А. Правотворчество: теория и законодательная техника / А. Нашиц ; пер. с румын.: И. Фодор ; под ред.: Д.А. Керимов, А.В. Мицкевич ; послесл.: Д.А. Керимов. - М. : Прогресс, 1974 . -256 с.

3. Литвинов О.М. Про нормотворчу техніку в контексті ефективності кримінологічного законодавства / О.М. Литвинов II Право і Безпека. - 2012. -№1.-С. 157-161 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pib_2012_1_35.

4. Юридична енциклопедія. Т. 2. Д-Й / ред.: Ю.С. Шемшученко; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. - К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П.Бажана, 1999. - 741 с.

5. Дзейко Ж. Правила і засоби законодавчої техніки: загальна характеристика / Ж. Дзейко II Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук, праць. - 2005. - Вип. 286: Правознавство. - Чернівці: Рута. - С. 25-29.

6. Косович В.М. Загальнотеоретичі аспекти удосконалення нормативно-правових актів України [Текст] : дис... док. юрид. наук :01 / В.М. Косович ; Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. -Львів, 2015. -488 с.

7. КашанинаТ.В. Юридическаятехника: учебник/Т.В. Кашанина.-М.:Эксмо,2007.-512с.

8. Хворостянкіна А.В. Законодавчі дефініції у правовій теорії та практиці європейських держав (порівняльний аналіз) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / А.В. Хворостянкіна ; Ін-т законодавства ВР України. - К., 2012. -20 с.

9. Юридична енциклопедія. Т. 6. Т-Я / ред.: Ю.С. Шемшученко; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. - К. : Вид-во «Укр. енцикп.» ім. М.П.Бажана, 2004. - 768 с.

10. Законознавство: [навч. посібник] / О.Л. Копиленко, О.В. Богачова, С.В. Богачов. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2011.-152 с.

11. Чорнолуцький РВ. Принципи юридичної (законодавчої) техніки та їх роль і значення в законопроектній діяльності / Р.В. Чорно- луцький II Молодий вчений. - 2014. - № 8(2). - С. 83-88.

Размещено на Allbest.ru

...