Національна безпека: концептуальні підходи до розуміння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний гуманітарний університет

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ

Пучков О.О., аспірант кафедри теорії та історії держави та права

Постановка проблеми. Однією з корінних проблем людської цивілізації у сучасному світі є проблема безпеки. Забезпечення національної безпеки є особливо пріоритетним завданням для нашої держави в умовах безпрецедентно гострих викликів. Саме тому в останні роки проблематика безпеки загалом і зокрема національної безпеки набула у теоретичних дослідженнях вітчизняних та зарубіжних науковців статусу ключових категорій.

Особливо гостро постали питання боротьби з тероризмом, зовнішньою військовою загрозою, окупацією частини території держави, внутрішньою міграцією, корупцією, організованою злочинністю, розповсюдженням зброї, наркотиків, погіршенням екологічної ситуації у світі тощо. Тому для науковців та законодавця пріоритетним завданням є створення такої системи національної безпеки, яка б дозволили забезпечити належний поступальний розвиток як окремо взятої держави, так і всієї цивілізації загалом.

Характер політики безпеки держави, її спрямованість та методи здійснення значною мірою залежать від розуміння сутності національної безпеки суб'єктами прийняття управлінських рішень [19]. Саме тому для вирішення питань правового порядку у сфері національної безпеки необхідно вирішити на теоретичному рівні ряд питань, що є ключовими для розуміння змісту національної безпеки, її природи і генезису.

Аналіз юридичної літератури. Питанням пов'язаних з дослідженням поняття, змісту та значення основних атрибутів національної безпеки у цілому були присвячені роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: М.С. Алєшенкова, Д.Г. Балуєва, В.В. Башука, О.С. Бодрука, К.С. Гаджиєва, О.В. Глазова, В.П. Горбуліна, А.В. Дацюка, О. Дзьобаня, Р. Зиби, А.Б. Качинського, В.А. Ліпкана, В.А. Мандрагелі, О.В. Мельника, К.С. Нєжинскої, В. Петровского, М. М. Свердана, Є.І. Скаїкунова, В. Фехлер, В.В. Чумака та інших відомих науковців. Названі автори зробили значний внесок у теорію і практику забезпечення національної безпеки, однак, враховуючи сучасні зміни у геополітичній та національній політиці України, а також появу нових викликів та загроз, ці питання потребують подальшого вивчення.

Мета статті. Дослідження доктринальних та законодавчих підходів до поняття, змісту та значення основних атрибутів національної безпеки у сучасній правовій парадигмі.

Викладення основного матеріалу. Підвищення наукової зацікавленості до національної безпеки та її всестороннє вивчення є кроком вперед до розуміння її суті та факторів, що її обумовлюють, оскільки протягом тривалого часу «національна безпека» ототожнювалась з «державною безпекою», котра здебільшого усвідомлювалась як вузько воєнна і зовнішньополітична, та зводилася до захисту країни від зовнішніх ворогів, безпеки державних інституцій, боротьби з внутрішнім ворогом, а в основі всіх уявлень про безпеку лежали поняття «боротьби» та «співробітництва» [26]. При цьому термін «національна безпека» був введений у політико-правовий оборот ще у 1904 році Т. Рузвельтом і до 1947 року він вживався у значенні «оборони» [20, с. 15]. Таке, пов'язане з обороноздатністю та військовим потенціалом держави, бачення національної (державної) безпеки об'єктивно звужувало її прикладний простір, за межами якого залишалися безпека народу, громадянського суспільства, інтересів особистості, родини, різних соціальних груп [18, с. 147-153].

Теоретичні дискусії щодо проблем безпеки за останні десятиліття призвели до деяких змін у розумінні основ, на яких ґрунтувалось традиційне розуміння національної безпеки та безпеки держави. Так, з реформуванням поглядів на національну безпеку, пріоритет на законодавчому рівні віддається забезпеченню безпеки особистості та суспільства, а вже потім держави. Як зазначає В.В. Башук, соціальні рухи «від низу» (екологічні, демократичні, правозахисні тощо) у цьому контексті мають значний потенціал і забезпечують введення глобальної безпеки, яка гарантує безпечний розвиток для кожного індивіда, незалежно від його приналежності до будь- якої держави, національності, території чи іншої спільноти [4].

Визначення поняття «безпека» часто трактується через використання протилежного за значенням поняття «небезпека». Так, безпека - стан, коли кому або чому-небудь ніщо не загрожує [23]. Таким чином, наявність безпеки зв'язується з відсутністю загрози і небезпеки або з їхнім утриманням на певному рівні. Такий підхід, на нашу думку, є дещо усіченим та змістовно неповним, оскільки, по-перше, практично неможливо знайти ситуацію, - коли щодо будь-якого суб'єкта відсутня всяка небезпека. По-друге, зміст поняття «небезпека» пов'язаний з функціонуванням суб'єкта, його соціальною роллю, що виконується у дійсності: при визначенні поняття «безпека» через поняття «небезпека» будуть виключені з дефініції багато явищ і процесів, які повинні бути у ній відображені. Тому необхідно дослідити власне поняття національної безпеки, встановити її об'єкти та фактори, що на неї впливають.

Окрема група вчених дотримується іншої точки зору - пріоритету безпеки держави, обґрунтовуючи свою позицію тим, що у системі забезпечення національної безпеки провідну системоутворюючу роль відіграє держава. Саме державні органи і посадові особи формують нормативно-правову базу у сфері забезпечення національної безпеки, приймають рішення щодо запобігання і нейтралізації загроз, виконання яких має обов'язковий характер. Важливою також є монополія держави на застосування державної військової організації та здійснення інших передбачених законами заходів примусового характеру щодо забезпечення національної безпеки [7].

Така неоднозначність щодо визначення «пріоритетності» тягне за собою різноманітність сучасних підходів до розуміння і тлумачення національної безпеки та її основних завдань не лише у науковій сфері, а й у нормативно-правових актах окремих держав. Сьогодні у світі не існує єдиного усталеного визначення терміну «національна безпека» та переліку сфер/ компонентів, які вона має охоплювати. Так, у науковому і експертному середовищі можна умовно виділити два підходи до трактування цього терміну: вузький та розширений [15, с. 5].

Вузьке трактування категорії «безпека» більшість науковців пов'язують з зовнішніми загрозами держави, а основну функцію більшості заходів щодо забезпечення безпеки держави традиційно приписують зовнішній політиці. У такому контексті саме національна безпека стає пріоритетною метою зовнішньої політики держави. У даному аспекті варто зазначити одне із класичних визначень національної безпеки, надане Е. Азером і Ч. Муром: національна безпека - це «фізичний захист держави від зовнішніх насильницьких загроз переважно воєнного характеру» [6]. На думку Е.І. Скакунова, національна безпека - це стан, який забезпечує достатню економічну та воєнну міцність нації для протидії загрозам для її існування, які виходять як від інших країн, так і з середини країни, а гарантіями такої безпеки є володіння військовою силою та, через укладання міжнародних угод, можливість отримання допомоги від інших держав [22, с. 6-9]. Під військовою безпекою потрібно розуміти такий стан країни і світу, за якого можливість військового тиску чи агресії або відсутні, або існують гарантії протидії цим загрозам. Здатність держави захищати свої інтереси, реалізовувати цілі, попереджати, нейтралізувати або відбивати збройний напад ґрунтуються на її військовій могутності [5, с. 40].

Отже, відповідно до вузького підходу, військова могутність і політико-дипломатичний вплив є головними засобами забезпечення безпеки держави у міжнародних відносинах [14]. У такому значенні для змісту національної безпеки визначальним є фактор військової сили. Однак такі визначення, щоправда, неправомірно звужують зміст поняття «національна безпека». Саме тому у сучасних умовах є більш актуальним розширене тлумачення поняття національної безпеки.

Розширений підхід до змісту національної безпеки охоплює практично всі сфери суспільного життя і розглядається як захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, а також відсутність загроз національним цінностям та життєво важливим інтересам громадян, суспільства, держави. Зараз широкий підхід до визначення національної безпеки є більш популярним у науці, тому для розуміння сутності та вектору наукових пошуків варто розглянути поняття, які наявні у доктрині у контексті цього напрямку.

В.А. Ліпкан, вказуючи на те, що національна безпека є центральним поняттям особливої наукової дисципліни - націобезпекознавства, розглядає її як систему, яка «у широкому розумінні становить собою множину потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства і держави, загроз та небезпек, внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних та суб'єктивних, природних, техногенних та антропогенних чинників, що впливають на стан національної безпеки, умови їх генезису, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об'єднані цілями і завданнями щодо просування забезпечених недоторканістю потреб нації, національних інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України» [16, с. 5].

Зрештою, як справедливо зазначають сучасні дослідники, концентрація зусиль на державній безпеці чи розгляді безпеки особистості, як чомусь протилежному до безпеки держави, є неправомірною [3]. У цьому контексті варто зазначити думку М.М. Свердана, котрий вважає, що національна безпека має три взаємозалежні рівні: безпека людини (громадянина), безпека суспільства та безпека держави, а пріоритетність вказаних рівнів визначається дією багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів суб'єктивного та об'єктивного характеру, зокрема суспільних відносин, політичною системою, економічним укладом, ступенем розвитку інститутів громадянського суспільства, станом зовнішніх зносин з іншими країнами та іншими чинниками [21].

Досить цікавою з наукової точки зору є класифікація, запропонована А.В. Дацюком. Автор визначає, що існує три напрямки: аксі- ологічний (ціннісний), пріоритету національних інтересів та «інтегрований» [9].

У межах ціннісного підходу увага акцентується на захисті цінностей суспільства. Серед базових цінностей виокремлюють політичну незалежність, економічний добробут, розвиток, справедливість тощо. При цьому безпека визначається не лише як захищеність національних цінностей, але і як їх безперешкодне поширення [2, с. 23].

Як приклад, американський науковець Г. Даєм зазначає, що «протягом усієї історії американці поширювали свої переконання, цінності і стиль життя, намагаючись принести благодать американського стилю управління і західної цивілізації для всіх інших людей світу» [1]. В. Фехлер вважає, що «національна безпека це - з одного боку, відсутність загроз для власних цінностей (об'єктивний фактор), а, з іншого - відсутність побоювань перед атакою на ці цінності (суб'єктивний фактор)» [24, с. 25; 25].

Тобто на думку дослідників, які дотримуються аксіологічного підходу саме національні цінності є головним елементом суті національної безпеки. Однак, з бурхливим розвитком науки та процесами глобалізації, національні цінності зберігаються лише у закритих країнах переважно мусульманської правової системи, в інших системах вони піддаються нищівному впливу глобалізаційних процесів, підміняються іншими. Через призму об'єктів національної безпеки (людина, суспільство, держава) можна зазначити, що цінності характерні лише першим двом, держава власних цінностей не має і не може мати. національний безпека юридичний тероризм

Інший напрям наукових розробок полягає у дослідженні національної безпеки у контексті пріоритетного захисту національних інтересів. У межах даного напряму національна безпека розглядається як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, людства у цілому від внутрішніх та зовнішніх загроз. У даному контексті під життєво важливими інтересами розуміється сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості розвитку особистості, суспільства і держави [17, с. 19]. На думку О. Дзьобана, національні інтереси генетично виникають, формуються й існують, як правило, до появи довгострокових або короткострокових загроз і небезпек, конкретизуються у міру їх актуалізації і загострення й об'єктивуються у систему національної безпеки за допомогою різних методів, форм і засобів [10], а головними об'єктами національної безпеки виступають громадяни (їх права і свободи), суспільство (його духовні та матеріальні цінності), держава (її конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність).

Третій напрямок (інтегрований) у дослідженні феномена національної безпеки полягає у взаємозв'язку національних цінностей та інтересів, необхідності врахування їх взаємо- обумовленості у дослідженні проблем національної безпеки. Так, на думку В.П. Горбуліна та А.Б. Качинського, «національна безпека (безпека нації) - це захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави та довкілля у різних сферах життєдіяльності від внутрішніх і зовнішніх загроз, що забезпечує сталий і поступальний розвиток країни». На думку авторів, існує дві взаємозалежні системи: національної безпеки й забезпечення національної безпеки. Перша відображає процес взаємодії інтересів і загроз, друга є процес забезпечення національної безпеки [8, с. 25].

Що стосується законодавчого визначення поняття національна безпека, то воно міститься у Законі України «Про основи національної безпеки України» [13]. На нашу думку, визначення, що міститься у законі, є недосконалим. Так, при перерахуванні напрямів, які є пріоритетними для суб'єктів забезпечення національної безпеки, законодавець приходить до логічних помилок, коли поняття розкриваються через не співрозмірні категорії за змістом, або тотожні. Національна безпека є захищеністю у сфері інформаційної безпеки. Також при перерахуванні вказаних напрямів, законодавець включає сфери, яка одна одною поглинаються. Наприклад, сфера правоохоронної діяльності за своєю природою та відповідно змісту Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» [І2] включає боротьбу з корупцією, прикордонну діяльність та оборону, міграційну політику, захист прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетну та митну політику, ревізійну діяльність, монетарну та валютну політику, захист інформації, ліцензування, захист екології і навколишнього природного середовища; інформаційна безпека за своєю природою та відповідно змісту Доктрини інформаційної безпеки України [11] - захист інформації, забезпечення свободи слова, зв'язку, інформаційних технологій; соціальна політика за своєю природою містить у собі охорону здоров'я, освіту та науку, пенсійне забезпечення, житлово-комунальну сферу тощо. Враховуючи, наш попередній аналіз доктринальних положень змісту поняття національна безпека, на нашу думку, законодавець помилково не включає саме національні цінності, які є базовими для сталого розвитку людини та суспільства. Особливого значення така помилка набуває через призму теорії аномії Е. Дюркгейма, у контексті динамічного розвитку українського суспільства в умовах глобалізації, впливу західних цінностей на процеси соціалізації та відчуження власних, національних цінностей.

Тобто, національна безпека - це статико- динамічний стан захищеності фундаментальних цінностей та інтересів від потенційних, реальних загроз і викликів для людини, держави і суспільства. Національна безпека має особливу природу, на неї впливають не тільки колективні суб'єкти - народи і громадські об'єднання, а й конкретні індивіди. Від правової свідомості особистості, від рівня її моральності також залежить національна безпека.

Як можна простежити з дефініції категорії «національна безпека», одним з її важливих атрибутів є нескінченність правового змісту. Національна безпека містить безліч відтінків, що відображають об'єктивну реальність суспільних відносин і, як наслідок, відображає безліч видів загроз та шкоди для цінностей або інтересів об'єктів національної безпеки. Тому, з теоретико-правової точки зору, національна безпека представляється як єдність - система.

Така система існує постійно у темпоральному значенні, звичайно з певними змінами. Однак, власне межі між загрозою і станом безпеки, а відповідно і обсяг застосовуваних юридичних норм, не є чимось сталим. Вони змінюються безперервно, під впливом не тільки соціально-економічних факторів, але й іноді у зв'язку з швидкоплинними змінами суспільної культури, психології і навіть моди. Юридично ця межа визначається нормами чинного права для суб'єкта захисту національних інтересів, але слід враховувати, що на законодавця важливий вплив здійснюють саме межі такої діяльності, попередні прецеденти використання конкретних заходів.

Розглядаючи проблему загроз національній безпеці, необхідно виходити з того, що загроза є виразом реальних і вже наявних суперечностей, які розвиваються або можуть розвиватися у суспільстві - між окремими класами, національними, релігійними та іншими соціальними верствами і групами, між суспільством і державою, у державі - між гілками влади, між владою і опозицією, у міжнародних і міждержавних відносинах, а також у сфері міжособистісних відносин. Разом з тим, загрози національній безпеці неможливо підпорядкувати будь-якій універсальній ієрархії рангів.

Суспільство може протистояти загрозам, але без допомоги права не здатне перемогти їх. Юридичні норми впорядковують, класифікують загрози безпеки і визначають можливі заходи їх профілактики або попередження. Звичайно, заходи є необхідними, коли застосовуються для досягнення справедливих цілей і у конкретних життєвих обставинах, суворо дотримуючись встановлених законом норм поведінки. При цьому успіх повинен залежати від дотримання чітких процесуальних гарантій, які здійснюються послідовно і невідворотно.

Застосування сили для забезпечення безпеки не може вирішуватися імпульсивно, тому що це може зруйнувати цінності, що існують у суспільстві. Це пов'язано з тим, що цінності та інтереси, що охороняються правом, у реальності ніколи не бувають ізольованими одна від одної. Вони переплітаються одна з одною, що охорона їх від зазіхань за допомогою сили неминуче зачіпає інші, не менш важливі інтереси людини, суспільства і держави. Те, що видається обґрунтованим при застосуванні сили для окремої людини, а часто і певної групи людей, інколи може бути неприйнятним для суспільства загалом.

Охорона цінностей або інтересів від загроз тягне за собою нівелювання або непряме знищення інтересів іншого об'єкта. Причому зараз, як і раніше, це здійснюється заходами і методами далеко не досконалими, їх застосовують люди і колективи зі складною організацією. Тому, природно, що зберігається можливість помилок та зловживань. Як би не намагалася держава зробити використання сили виключно законним, воно неминуче відбивається на інтересах суспільства і конкретних людей, іноді вельми значно завдаючи їм шкоди. Тому будь-яка соціальна група, або власне соціум, а тим більше держава прагне забезпечити свою безпеку за допомогою права. У свою чергу «якість» права залежить від стану безпеки. При цьому право врівноважує використання політичних і силових методів забезпечення безпеки, але досягти цього балансу вкрай важко, оскільки право обмежене у можливості регламентації багатьох і насамперед силових методів забезпечення безпеки.

Правова особливість поняття «національна безпека» полягає у тому, що воно наділене певними властивостями: відображати непорушну цілісність, що існувала до завданої шкоди; містить у собі умови для постійної діагностики самої цілісності і місця частки щодо загроз і небезпек. Ці властивості визначають єдність заходів, завдяки яким безпека це не просто випадкове існування, а взаємообумов- лені та взаємозалежні відносини відповідно до правових норм окремо взятої системи. Тому безпека є неподільною, а безпека кожної держави (або об'єкта безпеки) нерозривно пов'язана з безпекою всіх інших держав (об'єктів).

Наступним атрибутом поняття «національна безпека» є захищеність, що виражає визначену правом діяльність, що здійснюється всередині встановлених територіальних кордонів по добровільно прийнятим учасниками міжнародних відносин, державою або суспільством обов'язковим правилам. У межах міжнародного права ця діяльність залишається лише у тому випадку, якщо держава або їх група, дотримуючись власних інтересів, обмежує себе певними правовими кордонами. Національна безпека як раціональна доктрина, що розширює захищеність держави до безмежності, не визнається міжнародним правом. Національна безпека можлива тільки як правовий стан, що встановлює для певних умов незмінні межі поведінки у міжнародних відносинах. Як зазначає В.В. Башук, захищеність, як ознака національної безпеки, фіксує сутнісну характеристику ефективної системи забезпечення безпеки, оскільки від ступеня захисту держави і суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз залежить їхнє існування, здатність проводити самостійний політичний і економічний курс, вирішувати різноманітні завдання у складному і суперечливому світі відповідно до своїх національних інтересів [4].

Людина не може себе раціонально убезпечити поза соціумом, поза сукупною суспільною свідомістю, оскільки сили і межі можливостей людини обмежені. При цьому сукупні зусилля багатьох індивідів - членів суспільства можуть призвести до створення ефективної і спеціалізованої системи безпеки. Суспільство формує державу та її інститути, що служать цілям безпеки. Держава, у свою чергу, будучи обмежена правом і законністю, у змозі оцінити і виміряти ступінь і недоліки власної системи - системи національної безпеки.

Наступним атрибутом національної безпеки є стійкість, що означає реальну здатність протидіяти внутрішнім або зовнішнім загрозам і, як наслідок, забезпечувати непорушність, цілісність національних інтересів, цінностей. Тобто, стійкість буває двох видів - зовнішня і внутрішня. При цьому остання, характерна лише для суспільства та держави, як соціальних інститутів. При цьому, важливим показником безпеки держави є стійкість національної культури до несприятливих впливів внутрішніх і зовнішніх чинників, стабільність і прогресивність її розвитку. Ця ознака безпеки держави пов'язана, насамперед, зі здатністю національної культури до самозбереження і самовираження, з можливостями держави надати у контексті неоднозначного цивілізаційного процесу прийнятні форми розвитку держави [4].

Висновки. Отже, національна безпека - це статико-динамічний стан захищеності фундаментальних цінностей та інтересів від потенційних, реальних загроз і викликів для людини, держави і суспільства. Національна безпека має особливу природу, на неї впливають не тільки колективні суб'єкти - народи і громадські об'єднання, а й конкретні індивіди. Від правової свідомості особистості, від рівня її моральності також залежить національна безпека. Національній безпеці характерні певні атрибути, які розкривають її зміст. До них віднесено - нескінченність правового змісту, постійність існування у часовому вимірі, динамічність, захищеність життєво важливих інтересів та цінностей об'єктів національної безпеки, стійкість. Звичайно вказаний перелік не є вичерпним, а тому розкриває можливості у наукових пошуках у цьому напрямку.

Література

1. Diem G.N. American Foreign Policy I: Sixteen Key Shaping American Foreign Policy / G.N. Diem

2. Алешенков М.С. Секьюритология : [монография] / М.С. Алешенков, Б.Н. Родионов. - М. : МГУЛ, 2008. - 104 с.

3. Балуев Д.Г. Личностная и государственная безопасность: современное международно-политическое измерение : дисс. ... докт. полит, наук / Д.Г. Балуев. - Нижний Новгород, 2004. - 487 с.

4. Башук В.В. Розуміння національної безпеки в філософсько-правовому і соціокультурному аспектах / В.В. Башук // Юридичні науки: теорія і практика суспільного розвитку. - 2013. - № 9. - С. 350-353.

5. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти : [монографія] / О.С. Бодрук. - Київ : НШМБ, 2001. - С. 299.

6. Гаджиев К.С. Политическая наука : [пособие для преподавателей, аспирантов и студентов гуманитарных факультетов] / К.С. Гаджиев. - М. : Международные отношения, 1994. - 398 с.

7. Глазов О.В. Національна безпека: сутність, ознаки, концепція та геополітичні чинники / О.В. Глазов // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. Сер.: Політологія. - 2011. - Т 155, Вип. 143. - С. 42-46.

8. Горбулін В.П. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України / В.П. Горбулін,

A. Б. Качинський. - К. : Євроатлантикінформ, 2007. - 592 с.

9. Дацюк А.В. Збройні етнополітичні конфлікти та шляхи їх врегулювання у контексті забезпечення національної безпеки держави : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. політ. наук : 21.01.01 / А.В. Дацюк ; Рада національної безпеки і оборони України, Національний ін-т проблем міжнародної безпеки. - К., 2007. - 20 с.

10. Дзьобань О. Національні інтереси як основа національної безпеки: світоглядно-методологічні аспекти /

O. Дзьобань // Вісник №3(62). - 2010. - С. 124-136.

11. Доктрина інформаційної безпеки України : затверджена Указом Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017.

12. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів : Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 50.

13. Про основи національної безпеки України : Закон України // Відомості Верховної ради України. - 2003. - № 39. - С. 351.

14. Зиба Р. Інституціоналізації європейської безпеки / P. Зиба // Варшава : ВЧЕНИЙ, 2004. - С. 34.

B. Концептуальні засади розвитку системи забезпечення національної безпеки України : [аналіт. доп.] / О.О. Резнікова,Ю. Цюкало, В.О. Паливода, С.В. Дрьоирмов, С.В. Сьомій - К. : НІСД, 2015. - 58 с.

15. .Ліпкан В.А. Національна і міжнародна безпека в визначеннях та поняттях / В.А. Ліпкан, О.С. Ліпкан, О.О. Яковенко. - К. : Текст, 2006. - 256 с.

B. Мандрагеля В.А. Причини та характер воєн (збройних конфліктів): філософсько-соціологічний аспект / А. Мандрагеля. - К., 2003. - 569 с.

16. Мельник О.В. Розуміння категорії «національна безпека» у вітчизняному та зарубіжному правознавстві / О.В. Мельник // Держава і право. Сер. Юридичні і політичні науки: зб. наук. праць. - 2007. - Вип. 38. - 776 с.

17. Нєжинская К.С. Національна і демографічна політика як напрямок забезпечення національної безпеки Російської Федерації: проблеми нормативно-правового регулювання і правозастосовної практики / К.С. Нєжинская // Юридичний світ. - 2013. - № 3. - С. 64-67.

18. Петровский В. Доктрина «Национальной безопасности» в глобальной стратегии США / В. Петровский. - М. : Международные отношения, 1980. - Ст. 333.

19. Свердан М.М. Національна безпека: макроеконо- мічний контекст / М.М. Свердан // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. - 2013. - Вип. 1. - С. 82-87.

20. Скакунов Е.И. Международно-правовые гарантии безопасности государств / Е.И. Скакунов. - М. : Международные отношения, 1983. - С. 189.

21. Словник української мови : у 11 томах. - Том 1, 1970. -137.

22. Тимків Я. Теорія і практика сучасної європейської політики безпеки: прикад Польщі : [навч. посібник] / Я. Тимків. - Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2011. - 224 с.

23. Фехлер В. Поняття національної безпеки держав / В. Фехлер // Безпека і народів в процесі європейської інтеграції / За ред. В. Смялка, Й. Тумановського. - Торунь, 2002. - С. 166.

Чумак В.В. Теоретико-правовий аналіз понять «національна безпека» і «державна безпека»/ В.В. Чумак, Б.В. Бернадський // Правничий вісник Університету «КРОК». - 2014. - Вип. 20. - С. 95-103.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню доктринальних підходів та законодавчого визначення поняття національна безпека, аналізу його змісту, виокремлення та тлумаченню значення основних атрибутів національної безпеки у сучасній юридичній науці.

Ключові слова: безпека, національна безпека, ознаки національної безпеки, атрибути національної безпеки, зміст національної безпеки.

Статья посвящена исследованию доктринальных подходов и законодательного определения понятия национальная безопасность, анализа его содержания, выделения и толкования значения основных атрибутов национальной безопасности в современной юридической науке.

Ключевые слова: безопасность, национальная безопасность, признаки национальной безопасности, атрибуты национальной безопасности, содержание национальной безопасности.

Puchkov O.O. NATIONAL SECURITY: CONCEPTUAL APPROACHES TO THE UNDERSTANDING The article is devoted to the research of doctrinal approaches and legislative definition of the concept of national security, analysis of its substance, identification and interpretation of the significance of the main attributes of national security in actual legal science.

Key words: security, national security, signs of national security, national security attributes, substance of national security.

Размещено на Allbest.ru