Проблемні питання деяких положень правових гарантій адвокатської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

Проблемні питання деяких положень правових гарантій адвокатської діяльності

Меліхова Ю.О., аспірант

Анотація

правовий професійний адвокатський гарантія

Стаття присвячена теоретичному дослідженню правового змісту деяких положень гарантій професійної адвокатської діяльності, а саме встановлених пунктами 1, 3, 5-13 частини 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-17 від 05.07.2012 року. З'ясовано, що вказаний Закон створив підґрунтя для посилення гарантій діяльності адвоката, у порівнянні з попереднім Законом України «Про адвокатуру» № 2887-12 від 19.12.1992 року, але залишив відкритими і невирішеними чимало дискусійних питань щодо їх теоретичного тлумачення, недосконалого законодавчого викладення, а також їх практичної реалізації.

Розкривається поняття «гарантій адвокатської діяльності», визначається їх предмет, пояснюється необхідність впровадження цілісної, виваженої та злагодженої системи гарантій адвокатської діяльності, яка давала б можливість адвокатурі у повному обсязі здійснювати свій почесний обов'язок по захисту прав людини і громадянина, спираючись на закон.

Обґрунтовується, що введення у дію положень ст. 23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які розглядаються автором, - є важливим і реальним кроком України до визнання державою адвокатури однією із вагомих складових державної системи захисту прав, свобод та інтересів людини, що, беззаперечно, є необхідною умовою бездоганного функціонування інституту судової влади. Ці законодавчі положення розглядаються як серйозні гарантії для адвоката у його не завжди спокійній і безпечній діяльності, та водночас як вимога Закону до адвоката - відповідально, впевнено і принципово відстоювати законні права та інтереси свого клієнта.

Через викладення аргументованих зауважень, доводиться необхідність внесення певних змін у чинне законодавство з метою зміцнення незалежності правничої професії, неухильного дотримання прав і гарантій адвокатської діяльності, зростання професійних стандартів української адвокатури.

Ключові слова: гарантії адвокатської діяльності, забезпечення прав адвоката, правові засоби захисту прав адвоката.

Аннотация

Статья посвящена теоретическому исследованию правового содержания некоторых положений гарантий профессиональной адвокатской деятельности, а именно установленных пунктами 1, 3, 5-13 части 1 статьи 23 Закона Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» № 5076-17 от 05.07.2012 г. Установлено, что указанный Закон создал основу для усиления гарантий деятельности адвоката по сравнению с предыдущим Законом Украины «Об адвокатуре» № 2887-12 от 19.12.1992 г., но оставил открытыми и нерешёнными многие дискуссионные вопросы, касающиеся их теоретического толкования, несовершенного законодательного изложения, а также практической реализации.

Раскрывается понятие «гарантий адвокатской деятельности», определяется их предмет, объясняется необходимость внедрения целостной, взвешенной и согласованной системы гарантий адвокатской деятельности, которая давала бы возможность адвокатуре в полном объёме осуществлять свой почётный долг по защите прав человека и гражданина, опираясь на закон.

Обосновывается, что введение в силу положений ст. 23 Закона «Об адвокатуре и адвокатской деятельности», которые рассматриваются автором, - это важный и реальный шаг Украины к признанию государством адвокатуры одной из весомых составляющих государственной системы защиты прав, свобод и интересов человека, что несомненно является необходимым условием безупречного функционирования института судебной власти. Эти законодательные положения рассматриваются как серьёзные гарантии для адвоката в его не всегда спокойной и безопасной деятельности, и одновременно как требование Закона к адвокату - ответственно, уверенно и принципиально отстаивать законные права и интересы своего клиента.

Путём изложения аргументированных замечаний доказывается необходимость внесения определённых изменений в действующее законодательство с целью укрепления независимости адвокатской профессии, неуклонного соблюдения прав и гарантий адвокатской деятельности, роста профессиональных стандартов украинской адвокатуры.

Ключевые слова: гарантии адвокатской деятельности, обеспечение прав адвоката, правовые средства защиты прав адвоката.

Annotation

Melikhova Y.O. problematic issues of some provisions of legal guarantees of advocacy

The concept of «guarantees of advocacy» is defined, its subject is determined, the necessity of implementation of a coherent, balanced and well-coordinated system of guarantees of advocacy, which would allow the bar association to fully carry out its honorary duty to protect the human rights, based on the law, is explained.

It is substantiated that the enactment of the provisions of Article 23 of the Law «On Advocacy and Advocate's Working», which are considered by the author, is, of course, an important and real step for Ukraine to recognize by the state of advocacy as one of the important components of the state system of protection of human rights, freedoms and interests, which undoubtedly is a necessary condition for the impeccable functioning of the judicial power institution. These legislative provisions are regarded as serious safeguards for attorney in his not always calm and secure practice, while at the same time as the lawyer's requirement for attorney to be responsible, bold and principled to uphold the legitimate rights and interests of his client.

Key words: guarantee of advocate's working, provision of advocate's rights, legal remedies for the protection of the advocate's rights.

Постановка проблеми. Конституція України проголошує, що кожен має право на професійну правничу допомогу, з метою надання якої в Україні діє адвокатура (ст. ст. 59, 131-2). Незалежність адвокатури як правового інституту гарантується державою і визначається наділенням її відповідними правовими функціями, які дають можливість адвокатам реалізувати програму захисту прав і свобод людини на професійній основі. Водночас, у процесі здійснення своєї професійної діяльності у адвоката виникає серйозна потреба захисту своїх особистих прав і свобод. З метою такого захисту в Україні діє правовий інститут гарантій адвокатської діяльності, перелік яких викладено у ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-17 від 05.07.20І2 року.

Аналіз деяких законодавчо встановлених правових гарантій адвокатської діяльності, викриття їх основних теоретичних і практичних прогалин нині є доречним, назрілим та актуальним. Адже ліквідація таких прогалин шляхом впровадження відповідних змін у чинне законодавство України сприятиме належній реалізації адвокатом своїх прав і посиленню ролі адвоката у системі правосуддя у цілому, що у свою чергу є запорукою для надання повноцінного і дієвого правового захисту людині, його клієнту.

Ступїнь розробленостї проблеми. Питання встановлення на законодавчому рівні правових гарантій адвокатської діяльності і потреба в їх теоретичному і практичному вдосконаленні - відносно нові для вітчизняної науки, оскільки саме поняття правових гарантій діяльності адвоката вперше було виокремлено і задекларовано лише 1992 року у ст. 10 Закону України «Про адвокатуру». На жаль, не можна визнати, що протягом 25-річного періоду незалежності України з'явилась надто численна кількість наукових досліджень щодо цього вкрай важливого питання, а українська юридична література рясніє теоретичним аналізом і правовими висновками з цієї проблематики. Тому тим більшої ваги і цінності для наукової громадськості набувають наявні праці українських правників-науковців, що приділили гідну увагу вивченню і розкриттю цієї значної і серйозної теми. Серед таких праць можна виділити наукові дослідження таких вітчизняних учених, як Д.П. Фіолевський, М.А. Погорецький, О.Г. Яновська, А.В. Іванцова, Р.В. Афанасієв, Т.В. Варфоломеєва, О.Д. Святоцький, В.С. Кульчицький та ін.

Мета статті. Неупереджено, ґрунтовно і критично проаналізувати правовий зміст деяких законодавчо встановлених гарантій професійної адвокатської діяльності. Охарактеризувати прогалини їх теоретичного тлумачення і практичного застосування, висловити об'єктивні зауваження щодо їх законодавчого викладення. Надати пропозиції щодо подолання прогалин та недоліків певних гарантій професійної адвокатської діяльності шляхом внесення змін у конкретні законодавчі положення, які забезпечують правовий захист адвоката під час здійснення ним його професійних функцій.

Виклад основного матерїалу. Існування інституту адвокатури є певною гарантією забезпечення конституційних прав та свобод громадян. Але ж і сама діяльність адвокатів потребує логічно виваженої та практично налагодженої системи правових гарантій. Необхідно створити цілісну, злагоджену систему відповідних гарантій адвокатської діяльності, яка давала б можливість адвокатурі у повному обсязі здійснювати свій почесний обов'язок по захисту прав громадян, спираючись на закон.

Соціальна суть правових гарантій адвокатської діяльності полягає в юридичному забезпеченні прав та обов'язків адвокатів. Це цілісна система юридично-соціальних заходів різної функціональної спрямованості, що має здатність запровадження у практику соціальних відносин нормативних установлень законодавця. Взагалі, правові гарантії - це сукупність законодавчо встановлених засобів, які визначають порядок реалізації, а у разі необхідності, охорони й поновлення порушеного права.

Таким чином, під правовими гарантіями адвокатської діяльності слід розуміти правові засоби, закріплені у нормах права, що забезпечують порядок їх реалізації, захист і поновлення прав адвокатів у разі їх порушення [4, с. 113-114].

На національному рівні перелік гарантій адвокатської діяльності закріплений у ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-17 від 05.07.2012 року [2, с. 542] (далі - Закон), в якій зазначається, що професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами.

Ст. 23 Закону «Гарантії адвокатської діяльності», без будь-якого перебільшення, являє собою революційний стрибок статусного стану адвокатури - з минулого прямо у майбутнє. Мало не півтора століття знадобилося історії, щоб повернути українській адвокатурі статус, близький до дореволюційного, і саме завдяки цій події максимально наблизитися до європейського розуміння адвокатської професії.

Теоретичність положень зазначеної статті Закону відчувається у збалансованості прогресивних новел з потужними регресивними кроками за будь-яких умов зберегти вплив держави на адвокатський корпус.

Отже, розглянемо деякі окремі положення ст. 23 Закону «Гарантії адвокатської діяльності», а саме пункти 1, 3, 5-13 частини 1, ґрунтовний аналіз яких викликає інтерес правознавців і породжує дискусійні питання.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону проголошує наступне: «забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності». З огляду на менталітет українських оперативних працівників, слідчих та суддів не зайвим було б уточнити, що саме слід вважати «перешкодами адвокатській діяльності», включивши до переліку таких дій і факти приниження честі і гідності адвоката під час слідства і у судових засіданнях з боку посадових осіб.

Як зазначається у п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону, проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій відносно адвоката, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону орган або посадові особи, які затримали адвоката або застосували до нього запобіжний захід, зобов'язані негайно повідомити про це відповідну Раду адвокатів регіону.

Згідно із Законом (п. 13 ч. 1 ст. 23) повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

У пунктах 3, 12 і 13 викладено вимоги Закону щодо дій правоохоронних органів стосовно адвоката у випадку підозри останнього у скоєнні правопорушення або злочину. Ці пункти і дії, яких вони торкаються, пов'язані між собою прямою правосуб'єктністю здійснення оперативно-слідчих дій та порядку їх виконання.

Закон максимально звужує коло осіб, до компетенції яких належить вирішення ключових питань кримінального провадження стосовно адвоката, чим гарантує забезпечення максимальної правової і етичної виваженості у підході до вирішення долі кожної окремої справи.

У порівнянні з попереднім Законом «Про адвокатуру», чинний Закон значно конкретизує і посилює гарантії адвоката. Згідно з п. 5 ст. 10 попереднього Закону кримінальну справу проти адвоката могло бути порушено Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя. Адвоката не можна було притягнути до кримінальної, цивільної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно із законом.

За чинним Законом не лише порушення кримінальної справи, але й оперативно-розшукові заходи чи слідчі дії можуть здійснюватися виключно з дозволу суду. Рішення ж суду може з'явитися за клопотанням Генерального прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

Слід підкреслити, що у Законі йдеться не про будь-якого юриста, що надає правову допомогу клієнтові, а лише про адвоката у тій інтерпретації, в якій це поняття розуміє Закон.

Окремої уваги заслуговує п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону, який зобов'язує органи або посадових осіб, які затримали адвоката або застосували до нього запобіжний захід, негайно повідомити про це відповідну Раду адвокатів регіону. У свою чергу, це положення зобов'язує Раду адвокатів забезпечити надійну й ефективну систему співпраці із зазначеними органами з метою дотримання останніми закону щодо затриманого колеги і вирішення питань захисту останнього [9, с. 148-154.]. Вказана гарантія дублюється у ст. 483 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

У той же час, на жаль, необхідність вчинення такого повідомлення носить фактично декларативний характер, оскільки воно має здійснюватися вже після затримання. При цьому, законодавством не регламентуються наслідки такого неповідомлення. Крім того, саме повідомлення, згідно із конструкцією названої статті, не можна розглядати повноцінною гарантією адвокатської діяльності, оскільки воно має вчинятися постфактум вже після проведеного затримання чи застосування запобіжного заходу [1, с. 151-155].

Гарантійні правові вимоги пункту 12 ст. 23 Закону не є новелою для українського процесуального законодавства. Вони існували ще за радянських часів. Понад те, процесуальне законодавство тих часів, починаючи десь з 60-тих років минулого століття, політизувалося менше, особливо на нижчих щаблях судочинства.

Інша справа у підході та сприйнятті позиції адвоката судом, який, на превеликий жаль, de facto був і залишається у залежності від прокуратури. Менталітет українського судді, спотворений різновладдям і політизацією, базується на принципі служіння не істині, не народу, а державі в особі конкретного «царя». Радянська практика прокурорського нагляду за всім і всіма, у тому числі і за судами, залишилася та існує в Україні і тепер. Усе це відбувається на фоні суттєвого обмеження прокурорських можливостей у країнах, де панує ідея правової держави.

Але навіть у ті непрості роки, коли адвокатура перебувала на ролі третьосортної професії і офіційно піддавалася принизливим характеристикам з боку прокурорських та партійних функціонерів, роль адвокатури визначалася «зверху» майже у наказовому порядку.

Свого часу, виступаючи на зборах московської колегії захисників 21 грудня 1933 року, генеральний прокурор СРСР А.Я. Вишинський так висловився стосовно адвокатури: «Ви старші за нас на два дні, хоча багато у чому ми вас випередили і перегнали, і насамперед у справі виконання завдань, які покладаються на органи пролетарської диктатури. Потрібно рости, товариші, і якомога скоріше!» А далі, формулюючи, на його погляд, основний обов'язок адвоката, Вишинський продовжив, що адвокат повинен «вести свій захист таким чином, щоб підняти його на висоту інтересів пролетарської держави. Ось у чому полягає ця позиція: захищаючи обвинувачуваного, не випускати з поля зору, що радянська держава оточена ворогами, що вона не звільнилася ще повністю від багатьох залишків капіталістичних класів, які намагаються підірвати цю державу з середини, що всякий серйозний злочин має антидержавний характер, - принципами радянського захисту мають бути принципи соціалістичного будівництва» [3, с. 33].

Та навіть тоді адвокати, нерідко ризикуючи особистою безпекою, виходили переможцями у дуже складних і достатньо небезпечних ситуаціях [9, с. 148-154].

Нині судова влада з усіма притаманними їй теоретичними ознаками незалежності і самостійності de facto народжується повільно і з великими потугами. Суддя постійно відчуває на своїй потилиці подих політичних віянь державної влади. Звідси нерідко виникає необ'єктивний, упереджений підхід до позиції адвоката.

Все ж, попри це, законодавець озброює адвоката може й недостатнім, але певним чітко встановленим набором засобів, щоб він міг стати вагомим гравцем на арені судочинства в Українській державі.

На підтвердження цього можна навести п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 23 Закону, які проголошують, що адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками провадження, дотримання засад змагальності і свободи у наданні доказів та доведенні їх переконливості; а життя, здоров'я, честь і гідність адвоката та членів його родини, їх майно перебуває під охороною держави, і посягання на них тягнуть відповідальність, передбачену законом.

Слід зазначити, що рівність прав адвоката з правами інших учасників провадження, а також свобода у наданні доказів та доведенні їх переконливості були притаманні і Закону України «Про адвокатуру» від 1992 року. Однак окремого положення, яке б гарантувало охорону держави від посягання на життя, здоров'я, честь і гідність адвоката, членів його родини та їх майно, у «попередньому» Законі не було.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону адвокату гарантується право на забезпечення безпеки під час участі у кримінальному судочинстві у порядку, встановленому законом. Але, на жаль, під час участі в іншому виді судочинства, зокрема, цивільному, - таке окремо виділене право статтею 23 Закону для адвоката не передбачено.

Введення у ст. 23 Закону пунктів 6 і 7 саме у такій редакції - це, безумовно, перший в історії України реальний крок до визнання державою адвокатури однією із важливих складових державної системи захисту прав, свобод та інтересів людини і як необхідної умови бездоганного функціонування інституту судової влади. Ці законодавчі новели слід розглядати і як серйозну гарантію для адвоката у його не завжди спокійній та безпечній діяльності, і як вимогу Закону - відповідально, сміливо і принципово відстоювати законні права й інтереси клієнта.

Пункт 8 частини 1 статті 23 Закону забороняє залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов'язано або може призвести до розкриття адвокатської таємниці. Аналізуючи це положення, мимоволі виникає запитання: а коли це не призведе до розкриття адвокатської таємниці, - то можна?

На наш погляд, це положення було б виправданим у Законі «Про оперативно-розшукову діяльність», але аж ніяк - у Законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Всім зрозуміло, що адвоката, як і представника будь-якої іншої професії, під тиском компромату можна залучити до «конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій». Але включення такого положення у цей Закон можна пояснити лише повною відсутністю в авторів та прибічників Закону почуття етичної грані дозволеного - а звідси і помилкою законодавця, де, на жаль, не помітили цього прикрого огріху чи свідомо погодилися з ним. Сама можливість залучити адвоката до цієї діяльності здатна викликати недовіру до адвокатури взагалі.

Пунктом 9 частини 1 статті 23 забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом. Оскільки у цьому пункті йдеться про спілкування адвоката з клієнтом, слід виходити з того, що між адвокатом і особою його клієнта вже існує офіційна угода на виконання певної роботи, що неможливо без постійного спілкування. Хто, яким чином і за якої потреби має встановлювати нюанси спілкування, а більш того - втручатися, і за якими саме ознаками має визначатись службовість або приватність спілкування? Якщо йдеться про оперативно-розшукові дії певних органів, то на це, згідно з чинним КПК, потрібна санкція як мінімум прокурора області.

Пунктами 10, 11 ч. 1 ст. 23 Закону встановлено, що внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі забороняється. Втручання у правову позицію адвоката забороняється.

Вказані два пункти стосуються одного питання, а саме: ставлення посадових осіб суду і прокуратури до правової позиції адвоката у справі. Позиція адвоката - це його особистий висновок у справі щодо досягнення максимально можливого необхідного результату на певному етапі, виходячи з того, що є. Він базується на детальному вивченні матеріалів справи, аналізі та синтезі багатьох підкреслено помітних і старанно прихованих деталей, пропущених через власні знання і досвід; результат безсонних ночей, десятків консультацій з колегами і різного роду фахівцями, заглиблення у таємниці незнайомих до цього професій і ремесел. І все це з урахуванням особистості клієнта, інших учасників процесу та зважування обставин, що так чи інакше можуть вплинути на рішення суду.

Професійний адвокат, без перебільшення, особисто заінтересований у позитивному для свого клієнта вирішенні справи, і його позиція - максимально зважена і продумана. Цілком зрозуміло, що зрілість та вагомість позиції залежить від низки обставин: сумлінність, досвід, знання, рівень мислення, взаємини з клієнтом і ступінь заінтересованості самого адвоката.

Тому спроба суду та інших представників правоохоронної системи оцінювати, а тим більше втручатися у правову позицію адвоката, чим би такі спроби не були спровоковані, висловлюючись мовою Кримінального кодексу, - замах з непридатними засобами. Заради об'єктивності слід зазначити, що практика не перевантажена випадками втручання в адвокатську позицію у справі, перерахованими у п. 10 посадовцями [9, с. 158-161].

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ІХ Закону «Прикінцеві положення» стаття 23 вводиться у дію одночасно з набранням чинності Кримінальним процесуальним кодексом України. Ця подія відбулась 20 листопада 2012 року.

Висновки. Українська держава, відповідно до норм чинної Конституції, визнала головним своїм обов'язком забезпечення прав і свобод людини, що визначає зміст і спрямованість її діяльності. Зробити це, як і прийняти у 1996 році Конституцію, без урахування надбань людства у сфері юридичної думки, було б неможливо. Вплив міжнародного законодавства і, зокрема, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, інших актів Ради Європи спричинив у країні великий прорив як у правосвідомості суспільства, так і у нормотворчій діяльності державних органів [5, с. 60].

Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності та безпеки. В оновленій Українській державі захист прав громадян і юридичних осіб має стати державною справою. Саме у цьому виявляється демократичний принцип, суть держави як самоврядного інституту. Конституція України гарантує не лише громадянські права та свободи громадянина, але й людини.

Адвокатура як правовий інститут, головне призначення якого полягає у сприянні захисту прав і свобод людини та громадянина повинна зайняти належне місце у системі правосуддя.

Незалежність адвокатури як правового інституту визначається, насамперед наділенням її відповідними правовими функціями, які давали б можливість реалізувати програму захисту прав і свобод людини [6, с. 49-50], для чого, насамперед повинні бути захищені права і свободи самого адвоката. З цією метою в Україні діє інститут гарантій адвокатської діяльності, перелік яких викладено у ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-17 від 05.07.2012 року.

Під правовими гарантіями адвокатської діяльності належить розуміти правові засоби, які закріплені у нормах права і мають предметом свого впливу права та обов'язки адвоката, забезпечують їх реалізацію, захист і відновлення у разі порушення. На наш погляд, ці ознаки втілені у правах та обов'язках адвокатів, процесуальній формі здійснення адвокатської діяльності, правових санкціях, що можуть бути застосовані як до самих адвокатів, так і до інших суб'єктів реалізації гарантій адвокатської діяльності.

Предмет правових гарантій адвокатської діяльності складають різноманітні за своєю суттю процесуальні права та обов'язки адвокатів, що визначаються законом; обов'язки державних органів, юридичних і фізичних осіб щодо адвокатської діяльності. Однак, як свідчить практика, можливість використання адвокатами своїх прав забезпечується повною мірою ще далеко не в усіх випадках. Допускаються й брутальні порушення цих прав. Для усунення цього важливо (серед інших заходів), посилити увагу державних органів, слідчих, прокурорів, суду до того, що закон покладає на них обов'язок забезпечувати можливість здійснення адвокатами кожного їхнього процесуального права, а також безперешкодне виконання ними своїх обов'язків.

Такі права адвоката забезпечені тим надійніше, чим меншим є елемент власного розсуду слідчого, прокурора, державного посадовця, суду в оцінці того, чи знаходяться дії адвоката у межах, визначених законом. Критерієм у вирішенні ними питання, чи використовується процесуальне право в його дійсних межах, є закон, його вказівки. Чим вони чіткіші й повніші, чим більш послідовно у них реалізується ідея забезпечення прав і законних інтересів громадян, які беруть участь у процесі, тим надійніше захищені їх процесуальні права та інтереси. Визначаючи наперед позицію слідчого, прокурора, суду при вирішенні ними відповідних питань, такі вказівки можуть захищати адвокатів від порушення їхніх прав.

Згідно ж із загальним правилом, адвокат діє у межах свого права, якщо використовує засоби захисту, не заборонені законом. У разі дотримання адвокатом норм, що визначають законність застосованих ним засобів реалізації своїх прав і виконання своїх обов'язків, до нього не можуть бути застосовані заходи будь-якого впливу чи тиску. Саме про це й ідеться в «Основних положеннях про роль адвокатів»: «Уряди забезпечують те, щоб юристи: а) могли виконувати всі свої професійні обов'язки в обстановці, вільній від погроз, перешкод, залякування чи невиправданого втручання... б) не зазнавали судового переслідування й судових, адміністративних, економічних або інших санкцій за будь-які дії, вчинені відповідно до визнаних професійних обов'язків, норм та етики, а також погроз такого переслідування і санкцій» [7, с. 122-129].

Глибокою помилкою було б уявлення про права адвоката як про засоби, необхідні лише йому самому. Права адвокатів необхідні також усьому суспільству у цілому, оскільки вони сприяють повноті, всебічності, об'єктивності судочинства, досягненню на цій основі успіху в охороні прав і свобод людини [8, с. 163-166]. Саме тому налагоджене і систематизоване, реальне і повноцінне забезпечення інституту гарантій діяльності адвокатів є нерозривно пов'язаним із гарантією забезпечення конституційних прав і свобод громадян - їхніх клієнтів.

Література

1. Афанасієв Р.В. Проблеми правового регулювання окремих гарантій адвокатської діяльності» / Р.В. Афанасієв // Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2014 - с. 151-155.

2. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України № 5076-17 від 05.07.2012 року, зі змінами, внесеними згідно із Законами № 1702-УІІ від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 50-51, с. 2057 та № 1404-^ІІ від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, с. 542 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 27, с. 282.

3. Вышинский А.Я. Революционная законность и задачи советской защиты. Исправленная и дополненная стено грамма доклада на собрании московской коллегии защитников 21 декабря 1933 года // Редакционно-издательский сектор мособлисполкома. - Москва, 1934. - 44 с. - с. 33.

4. Іванцова А.В. Організаційні форми діяльності адвокатури : [монографія] / А.В. Іванцова. - Харків : ФІНН, 2011. - с. 113-114.

5. Кононенко О.В. Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту / О.В. Кононенко // Право України. - 2001. - № 2. - с. 60.

6. Логінова С.М. Якою бути адвокатурі в Україні? / С.М. Логінова // Право України. - 1997. - № 8. - с. 49-50.

7. Основні принципи, що стосуються ролі юристів // ООН. Конгрес щодо попередження злочинності й поводження з правопорушниками (серпень, 1990, Гавана): доповідь, підготована Секретаріатом ООН. - Нью-Йорк, 1991. - с. 122-129.

8. Погорецький М.А. Адвокатура України : [підручник] / М.А. Погорецький, О.Г. Яновська. - К. : Юрінком Інтер, 2014. - 368 с. - с. 163-166.

Фіолевський Д.П. Адвокатура : [підручник] / Д.П. Фіо- левський. - 3-тє вид., випр. і доп. - Київ : Алерта, 2014. - с. 148-154; с. 158-161

Размещено на Allbest.ru