Пред'явлення для впізнання: тактика та процесуальні гарантії законності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ: ТАКТИКА ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ЗАКОННОСТІ

Ахтирська Н.М., к. ю. н., доцент,

доцент кафедри правосуддя

Анотація

Стаття присвячена особливостям тактики пред'явлення для впізнання та процесуальним гарантіям законності. На підставі аналізу рішень Європейського Суду з прав людини проаналізовано допустимість тактичних прийомів пред'явлення для впізнання.

Ключові слова: пред'явлення для впізнання, криміналістична тактика, тактичні прийоми, допустимі докази.

Аннотация

Статья посвящена особенностям тактики предъявления для опознания и процессуальным гарантиям законности. На основании анализа решений Европейского Суда по правам человека проанализированы допустимые тактические приемы предъявления для опознания.

Ключевые слова: следственные (розыскные) действия, предъявление для опознания, криминалистическая тактика, тактические приемы, допустимые доказательства.

Annotation

Akhtyrska N.M. DISCLAIMER FOR INTRODUCTION: TACTICS AND PROCESSAL WARRANTIES OF LAW

The article is devoted to the peculiarities of the presentation tactics for the identification and procedural safeguards of legality. Based on the analysis of decisions of the European Court of Human Rights, the admissible tactical methods of presentation for identification are analyzed.

Key words: investigative (search) actions, presentation for identification, forensic tactics, tactical techniques, admissible evidence.

Виклад основного матеріалу

Слідча (розшукова) дія пред'явлення для впізнання ретельно врегульована чинним Кримінальним процесуальним кодексом України. Втім, як справедливо зазначав Ганс Гросс: «...как..., об этом подробно изложено в законах, и само собой разумеется, что они должны быть свято соблюдаемы. Но этого недостаточно: законодатель в состоянии лишь урегулировать приемы... с формальной стороны, подыскать же внутренне содержание - это есть дело и искусство самого С.» (следователя) [1, с. 77].

О.Я. Баєв, досліджуючи поняття, сутність та види пред'явлення для впізнання, вказував, що криміналістика здавна усвідомлювала доказову силу і тактичну значущість цієї слідчої дії. Однак, у вигляді самостійної слідчої дії пред'явлення для впізнання набуло права на існування лише з прийняттям кримінально-процесуального законодавства 1960р. В підручнику криміналістики 1935 р. тактика пред'явлення для впізнання розглядалась в окремому параграфі «Акт впізнання особи» [2, с. 260].

Водночас, варто згадати, що в підручнику 1925 р. І.М. Якимов також приділив увагу питанням впізнання, зокрема, розкриваючи основи судової фотографії (зйомка трупа), вказує на використання її результатів - «одержані знімки настільки дають враження зображення живої людини, що за ними без ускладнень впізнають померлого не лише близькі, але й мало знайомі з ним люди» [3, с. 222]; детально висвітлює процес порівняння злочинця з фотографічною карткою («сличение преступника со снятой с него фотографической карточкою»), а також впізнання злочинця за фотокарткою («опознание преступника по фотографической карточке») [3, с. 49-50].

Дана слідча (розшукова) дія досконало досліджена науковцями, опрацьована на практиці, водночас, існують прогалини, які викликають неоднозначне тлумачення, що зумовлює наукові дискусії та складнощі при оцінці доказів, одержаних під час пред'явлення для впізнання.

Аналіз норм КПК України свідчить про те, що на законодавчому рівні не дається визначення пред'явленню для впізнання (ст. 228), не вказується й мета проведення, на відміну від інших слідчих(розшукових) дій. Зокрема, обшук «проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб» (ст. 234); огляд - «з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів» (ст. 237); слідчий експеримент - «з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань (ст. 240); освідування особи - «для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу» (ст. 241) [4].

Законодавець передбачає декілька видів пред'явлення для впізнання: за стадією кримінального процесу: пред'явлення для впізнання на стадії досудового розслідування (ст. 228-232);пред'явлення для впізнання на стадії судового розгляду (ст. 355); за об'єктом впізнання: пред'явлення особи для впізнання (ст. 228); пред'явлення речей для впізнання (ст. 229); пред'явлення трупа для впізнання (ст. 231); за способом: безпосередньо; за фотознімками, за матеріалами відеозапису; поза візуальним та аудіо спостереженням; впізнання осіб чи речей у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування); впізнання у режимі відеоконференції під час судового провадження (ст. 336).

Втім, в законі наведений невичерпний перелік об'єктів, оскільки зачасти пред'явленню для впізнання підлягає місцевість, тварини, запахи, звуки тощо. Як справедливо зауважує О.Я. Баєв, проведення такого впізнання є допустимим, якщо дотримуються умови, що гарантують гносеологічну та процесуальну «чистоту» узнавання [5].

Вчені по-різному визначають види впізнання за об'єктами. Зокрема, називаються так звані «нетрадиційні» об'єкти, до яких відносять голос, мову людини, рукописний текст, запах. В окремих джерелах це називається критеріями впізнання людини. Очевидно, що з урахуванням процесуальних і тактичних особливостей доцільно виокремлювати пред'явлення для впізнання за даними об'єктами як окремі види даної слідчої (розшукової) дії.

В залежності від способу пред'явлення для впізнання, законодавець розмежував кількісні критерії: особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі (ч. 2 ст. 228); фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох (ч. 7 ст. 228); матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб (ч. 2 ст. 228).

Подібний підхід збережено й щодо речей - річ, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох (ч.1 ст. 229); за відсутності інших однорідних речей, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред'являється в одному екземплярі (ч. 2 ст. 229). Втім, на законодавчому рівні не визначено, у який спосіб на стадії досудового розслідування здійснюється пред'явлення для впізнання речей за фотознімками чи відеозображеннями, чи допустимим є такий же підхід, у якій кількості мають надаватися фотознімки; яка кількість речей має бути на відео?

Не є одностайною позиція вчених та практиків щодо оптимальної кількості осіб, що пред'являються для впізнання. Ева Груза, польський криміналіст, вважає, що порядок проведення впізнання має проходити в групі загальною чисельністю не менше чотирьох осіб, оскільки ця умова відображає один із доктринальних постулатів, згідно з яким, для впізнання має пред'являтися парна кількість осіб задля виключення можливості розташування особи, що підлягає впізнанню, в центрі групи. Проведені дослідження свідчать, що у випадку пред'явлення непарної кількості осіб, свідок схильний вказувати на того, хто займає місце посередині. Це так званий «стереотип центрального місця». Отже, розташування підозрюваного між двома статистами збільшує вірогідність його впізнання, що не завжди означає його правдиве узнавання [6].

На стадії судового розгляду, відповідно до ч. 1 ст. 355 КПК України, також свідкові, потерпілому, обвинуваченому можуть бути пред'явлені для впізнання особа чи річ. Варто зазначити, що порядок пред'явлення речей за фотознімками, відеозображеннями деталізовано: фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню (ч. 8 ст. 355), а щодо безпосереднього пред'явлення для впізнання осіб і речей подібна деталізація відсутня. Тлумачення частини 3 ст. 355 КПК України, в якій визначено, що під час пред'явлення особи чи речі для впізнання особа, яка впізнає, повинна зазначити, чи впізнає вона особу або річ і за якими саме ознаками, дає підстави для висновку, що в суді пред'являється одна особа та річ в одному екземплярі. Відсутність посилань на загальні статті Кодексу щодо порядку проведення пред'явлення для впізнання також підтверджують висловлений висновок.

На думку суддів, які були опитані, під час судового розгляду відбувається переважно «узнавання» («Чи знаєте Ви цю особу? В яких стосунках з нею перебуваєте? (для оцінки показань)), але досить рідко виникає потреба проведення дійсного пред'явлення для впізнання, коли, наприклад, свідок вказує, що він бачив обвинуваченого під час бійки зі спини, або коли задовольняється клопотання про виклик нового свідка. У таких випадках доцільно застосовувати загальні правила пред'явлення для впізнання (у кількості не менше трьох осіб).

До того ж, якщо імперативом є обмеження щодо пред'явлення для впізнання двічі, то чи можна проводити впізнання на стадії судового розгляду тих осіб та речей, які учасники кримінального провадження вже бачили під час слідства (пред'явдення для впізнання, перехресні допити тощо). Очевидно, що це є узнавання, а не пред'явлення для впізнання.

На допиті, який передує пред'явленню для впізнання, з'ясовуються ознаки, за якими відбуватиметься впізнання, втім, непоодинокими є випадки, коли особа не може назвати конкретні ознаки ідентифікації, але погоджується впізнати за умови пред'явлення особи чи речі безпосередньо. В науці за критерієм виокремлення ознак виділяється два види впізнання: сукцесивне та симультанне. Сукцесивне впізнання відбувається на підставі виокремлення ряду релевантних, значущих ознак в процесі детального ознайомлення з об'єктом впізнання. Симультанне впізнання є відмінним від сукцесивного, оскільки відбувається одномоментно, на підставі «згортання» ідентифікаційних елементів, коли залишається система опорних ознак (комплексне впізнання). Результати симультанного впізнання завжди у науковців і практиків викликали сумніви щодо достовірності, оскільки не існувало можливості перевірки за відсутності таких показань під час допиту.

Як справедливо зазначає О.Я. Баєв, якщо ці спроби слідчого виявились безрезультатними (щодо одержання від особи показань про ознаки), а під час пред'явлення для впізнання особа вказала на якийсь об'єкт як на такий що спостерігала раніше у зв'язку з вчиненням злочину, то доказова (а не фактична!) значущість такого впізнання досить невелика, якщо не сказати більше - відсутня» [5].

Дискусія щодо можливості та законності проведення впізнання за відсутності конкретно визначених ідентифікаційних ознак була нібито закінчена законодавцем - «якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу» (ч. 1 ст. 228). У такий спосіб узаконено проведення симультанного впізнання, втім недосконале формулювання викликало нову хвилю наукових дебатів. Законодавцем використано два терміни « при кмети» і «ознаки ». Якщо особа н е може назвати прикмети, вона мусить назвати «сукупність ознак». За тлумачним словником української мови, «прикмета» - це те, що характеризує кого-, що-небудь, відмітна ознака когось, чогось; особливість; чийсь зовнішній вигляд; а «ознака» - риса, властивість, особливість кого-, чого-небудь [7]. В криміналістиці використовуються поняття «особливі прикмети» (шрам від видалення апендиксу), «разючі прикмети» (шрам на обличчі, кульгавість,, татуювання на повіках). Термінологічна схожість викликає правові суперечки щодо можливості проведення впізнання та оцінки його результатів. Так, практики вважають, якщо не було названо сукупності конкретних ознак, то пред'явлення для впізнання виключається.

Доцільно було б ч. 1 ст. 228 КПК України викласти наступним чином: «якщо особа заявляє, що вона не може назвати особливі прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, це фіксується в протоколі допиту та не виключає проведення пред'явлення впізнання. Результати такого впізнання не мають наперед визначеної сили та оцінюються в сукупності з іншими доказами».

Згідно з ч. 4 ст. 228 КПК України, з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Слідчій та судовій практиці відомі випадки, коли підозрювані та обвинувачені клопочуть про визнання результатів пред'явлення для пізнання неналежними, у зв'язку з тим, що захисник підозрюваного був у кімнаті, де перебував підозрюваний, а не контролював процес впізнання свідками, потерпілими та дії слідчого.

Конституційна гарантія на захист є непорушною, підозрюваний, обвинувачений мають право захищати себе самостійно або залучати захисника. Щодо пред'явлення для впізнання, то законодавець не вказав, де має знаходитися захисник, відсутнім є унормування й випадку, коли підозрюваний має декількох захисників. То ж справедливо постає питання, чи може захисник підозрюваного у наведеній ситуації контролювати безпосередньо процес впізнання?

Міжнародні акти в галузі прав людини передбачають можливість закріплення в національному законодавстві таких засобів захисту, водночас встановлюють, що при цьому мають бути вжиті заходи, скеровані на забезпечення пропорційності між заходами обмеження прав на захист та заходами щодо захисту прав підозрюваного/обвинуваченого. Так, в ст. 22 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, вказано, що «кожна Сторона вживатиме таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення ефективного й належного захисту: а) тих, хто повідомляє про кримінальні злочини, або в інший спосіб співробітничає із органами слідства та пе- реслідування;Ь) свідків, які дають показання стосовно цих злочинів [8]. В Конвенції про боротьбу з транснаціональною злочинністю передбачено, що «кожна Держава-учасниця вживає, у межах своїх можливостей, належних заходів, спрямованих на забезпечення ефективного захисту від імовірної помсти або залякування щодо свідків, які беруть участь у кримінальному провадженні та дають свідчення у зв'язку зі злочинами і, у відповідних випадках, щодо їхніх родичів та інших близьких їм осіб;... Ь) прийняття правил доведення, що дозволяють свідчити таким чином, який забезпечує безпеку свідка, наприклад, дозвіл свідчити за допомогою засобів зв'язку, таких як відеозв'язок або інші належні засоби. Положення цієї статті застосовуються також до потерпілих, оскільки вони є свідками (ст. 24). Згідно з Конвенцією ООН про боротьбу з корупцією «Кожна Держава-у- часниця розглядає можливість включення до своєї внутрішньої правової системи належних заходів для забезпечення захисту будь-яких осіб, які добросовісно й на обґрунтованих підставах повідомляють компетентним органам про будь-які факти, пов'язані зі злочинами, передбаченими цією Конвенцією, від будь-якого несправедливого поводження (ст. 33) (10).

Європейський суд з прав людини також в своїх рішеннях звертав увагу на необхідність дотримання балансу інтересів захисту та свідків (потерпілих) при введенні таких заходів. Принципи справедливого розгляду вимагають, щоб інтереси захисту співвідносились з інтересами свідків та жертв, що дають показання, при цьому будь-які заходи, скеровані на обмеження прав захисту, повинні бути продиктовані нагальною необхідністю (рішення у справі «Доорсон проти Нідерландів» (Doorson v Netherlands), 20524/92, 26 березня 1996 року[ 11]; «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів» (Case of Van Mechelen and Others v. the Netherlands) від 23 квітня 1997 р.) [12].

Системне тлумачення норм КПК України дає підстави для висновку, що при проведенні пред'явлення для впізнання поза візуальним контактом, захисник перебуває у приміщенні, в якому знаходиться підозрюваний. Присутність захисника в приміщенні, де перебуває той, хто впізнає (свідки, потерпілі), суттєво знизило б ефективність забезпечення безпеки вказаних осіб, зводило б нанівець значення інституту державного захисту потерпілих та свідків. Отже, в умовах забезпечення безпеки осіб, таке обмеження не порушує конституційних гарантій на захист.

Водночас, в іншому випадку, коли не вживаються заходи безпеки, а відбувається пред'явлення для впізнання по голосу, захисник має право контролювати процес впізнання, перебуваючи в одній кімнаті з особами, що впізнають. пред'явлення впізнання кримінальний процес

Пред'явлення для впізнання має проводитися вчасно, у розумні строки. Так, у справі «Міхеєв проти Росії», в якій заявник скаржився на катування співробітниками правоохоронних органів та примушуванні його до визнання вини у викраденні, зґвалтуванні та вбивстві дівчини (доки затриманий піддавався тортурам, дівчина приїхала додому, пояснивши, що затрималась у друзів, забувши повідомити членів сім'ї) Європейський суд визнав порушення конвенційних вимог, зокрема, «пред'явлення для впізнання (співробітників правоохоронних органів) було проведено приблизно через два роки після вчиненого ними злочину [13]. Суд нагадав, що відсутність результатів будь-якого проведеного розслідування саме по собі не свідчить про його неефективність: обов'язок провести розслідування «це не обов'язок одержати результат, а обов'язок вжити заходи» [14]. Не кожне розслідування може бути вдалим або привести до результату, що підтверджує істинність викладених заявником фактів; проте воно має в принципі бути здатним до встановлення обставин справи, і в випадку, якщо скарги виявились обґрунтованими, до ідентифікації та покаранню винних [15].

У справі «Попов проти Росії» Європейських суд також послався на низку порушень в проведенні пред'явлення для впізнання. 26 вересня 2001 р. 0 14 годині четверо підлітків з школи для дітей з порушенням слуху йшли по парку «Сокольники» в напрямі трамвайної зупинки, коли побачили бійку двох молодих людей. Згодом одного з них виявили мертвим. Школярі повідомили своєму вчителю про побачене. Вони запам'ятали, що волосся одного з учасників бійки було зібране в «хвіст», одягнений він був у шкіряну куртку. В травні 2002 р. затриманого пред'явили для впізнання, на якому двоє школярів впізнали учасника бійки, один був невпевнений («на 50%»), інший заперечував факт наявності серед осіб того, хто брав участь в інциденті.

Під час впізнання затриманого мало місце процесуальне порушення, оскільки особи, в числі яких пред'являлась для впізнання особа, були очевидно старшими, і лише волосся затриманого було зібране в «хвіст», що суттєво знизило доказову базу одержаних результатів впізнання.

В судовому засіданні викладач школярів пояснив, що у всіх школярів був хороший зір, проте із-за особливостей психічного стану дітей - у них були певні проблеми з пам'яттю, вони страждали на зниження рівня пам'яті, у зв'язку з чим вони не могли пам'ятати ситуацію опісля півроку [16].

Отже, нова трактовка пред'явлення для впізнання має супроводжуватися розробкою нових тактичних рекомендацій щодо його проведення на підставі міжнародних актів, рішень Європейського суду та з урахуванням практики правоохоронних органів інших держав в умовах інтенсивності міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. Так, заслуговує на увагу метод «подвійного сліпого впізнання» (doubleblind sequential lineup), який використовує британська поліція. Тактика його проведення полягає в тому, що особі, яка впізнає повідомляється, що серед осіб, які будуть пред'явлені, можливо й немає того, щодо кого нею давались показання. Крім того, проведення впізнання доручається іншому офіцеру, а не тому, в провадженні якого перебуває справа і який знає підозрюваного. За даними тривалих досліджень, наведена тактика суттєво знижує вірогідність помилкової позитивної ідентифікації та суттєво підвищує рівень захисту невинуватого [17].

Література

1. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики / Ганс Гросс. Новое изд., перепеч. с изд. 1908г. М.: ЛексЭст, 2002. 1088 с.

2. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие/ О.Я. Баев. М.: Издательство Экзамен, 2003. 432 с.

3. Якимов И.Н. Криминалистика. Руководство по уголовной технике и тактике. Новое изд., перепеч. с изд. 1925г. М.: ЛексЭст, 2003. 496 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.20l2 р. // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page2.

5. Баев О.Я. Производство следственных действий. Криминалистический анализ УПК России, практика, рекомендации http://iknigi.net/avtor-oleg-baev/46513-proizvodstvo-sledstvennyh-deystviy-kriminalisticheskiy-analiz- upk-rossii-praktika-rekomendacii-oleg-baev/read/page-1.html.

6. Груза Эва. Опознание человека в польском уголовном процессе // Воронежские криминалистические чтения. Воронеж, 2010. Вып. 12. С. 142.

7. Академічний тлумачний словник української мови // http://sum.in.ua/ Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27.01.1999р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 47-48.

8. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15.11.2000р. // http://search.ligazakon. ua/l doc2.nsf/link1/MU00144.html.

9. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003р.// Відомості Верховної Ради України від 07.12.2007р., № 49.

10. «Доорсон проти Нідерландів» (Doorson v Netherlands), 20524/92, від 26 березня 1996 року https://ru.scribd.com/ document/269974341/Case-of-Doorson-v-the-Netherlands.

11. «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів» (Case of Van Mechelen and Others v. the Netherlands) від 23 квітня 1997 р.) http://www.eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=384.

12. Дело «Михеев против России». Решение Европейского суда по правам человека от 26 января 2006г // http://www. srji.org/resources/search/5/.

13. Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom, №. 46477/99, § 71, ECHR 2002 II)// hudoc.echr.coe.int/app/ conversion/pdf/.

14. Mahmut Kaya v. Turkey, №. 22535/93, § 124, ECHR 2000 III)// www.lawmix.ru/abrolaw/8472.

15. Дело «Попов против России»: http://www.garant.ru/ products/ipo/prime/doc/2466733/#ixzz4oMWumjxg Office of Justice Programs // Електронний ресурс: [Режим доступу]: www.ojp.usdoj.gov.

Размещено на Allbest.ru