Щодо визначення поняття небанківської електронної платіжної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут права

ДВНЗ «Сумський державний університет»

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ НЕБАНКІВСЬКОЇ ЕЛЕКТРОННОЇ ПЛАТІЖНОЇ СИСТЕМИ

Лозовицький А.В., аспірант

Анотація

стаття присвячена становленню правового регулювання функціонування небанківських електронних платіжних систем. Проаналізовано підходи різних учених щодо визначення категорії «електронна платіжна система». Автор акцентує увагу на розкритті змісту поняття «платіжна система» як сукупності правовідносин між її учасниками.

Ключові слова: електронна платіжна система, електронні гроші, платіжний засіб, система електронних грошей.

Аннотация

Статья посвящена становлению правового регулирования функционирования небанковских электронных платежных систем. Проанализированы подходы различных ученых по определению категории «электронная платежная система». Автор акцентирует внимание на раскрытии содержания понятия «платежная система» как совокупности правоотношений между ее участниками.

Ключевые слова: электронная платежная система, электронные деньги, платежное средство, система электронных денег.

Annotation

Lozovytskyi A.V. CONCERNING THE DEFINITION OF THE NON BANKING ELECTRONIC PAYMENT SYSTEM

The article is devoted to the formation of legal regulation of the functioning of non-bank electronic payment systems. The approaches of different scholars to the definition of the category «electronic payment system» are analyzed. The author focuses on the disclosure of the content of the concept of «payment system» as a set of legal relationships between its participants.

Key words: electronic payment system, electronic money, payment instrument, electronic money system.

Постановка проблеми

На сучасному етапі розвитку грошової системи України та правового регулювання платіжних систем суспільство зіткнулося з необхідністю пошуку ефективного врегулювання суспільних відносин, що виникають у процесі становлення електронних грошових розрахунків.

Вітчизняна нормативна база часто неузгоджена з сучасними стандартами розвинених країн щодо діяльності електронних платіжних систем. Таким чином в Україні не можуть почати свою роботу платіжні системи світового рівня (зокрема, PayPal), що позбавляє українців можливості швидко та надійно здійснювати розрахунки з іноземними контрагентами за товари чи надані послуги в іноземній валюті.

Сучасні тенденції виявили, що поділ на національні та міжнародні платіжні системи є неактуальним. Перелік емітентів електронних платіжних засобів поповнився тими, що мають мережеву структуру та не потребують узгодження своєї діяльності з національними регуляторами.

Поширеною стає емісія електронних платіжних засобів як приватними небанківськими установами, так і спільнотою анонімних осіб, як у випадку обігу криптовалюти. Тож виникають платіжні системи, що не мають центрального емітента, і забезпечують розрахунки між контрагентами напряму (з використанням пірингових, однорангових комп'ютерних мереж). Такий процес є повністю децентралізованим і відсутній правовий механізм його регулювання. Це створює умови для розвитку тіньового сектору економіки, який уникає оподаткування, а також сприятливе середовище для безперешкодного фінансування терористичних організацій в Україні.

Враховуючи появу чисельних різновидів електронних грошей, необхідним є створення відповідної нормативно-правової бази, яка б унормувала їх емісію та обіг. При цьому зростання частки небанківського сегмента платіжних послуг вимагає залучення як публічно-правових, так і приватноправових механізмів державного регулювання, перегляду підходів у регулюванні діяльності платіжних систем на відповідність положенням європейського законодавства.

Спираючись на зазначене, можна стверджувати, що сьогодні є надзвичайно актуальним питання наукової розробки питань, пов'язаних з упорядкуванням діяльності небанківських фінансових установ на ринку платіжних послуг. Разом з цим у вітчизняному законодавстві немає чіткого визначення порядку створення ними електронних платіжних систем та емісії електронних платіжних засобів.

Ступінь розробленості проблеми

Аналіз наукової юридичної літератури дає можливість говорити про те, що питання природи та суті небанківських електронних платіжних систем було предметом дослідження в основному представників економічної науки. Дослідженню питань правового регулювання відносин, об'єктом яких є небанківські електронні платіжні системи, практично не приділялось уваги. Окремі аспекти правового регулювання небанківських електронних платіжних систем досліджували такі вітчизняні вчені, як Є. Алісов, І.О. Трубін, Д.О. Гетманцев, Т.К. Адабашев, М. Пожидаєва, а також низка закордонних правознавців. Враховуючи це, досліджуючи поняття «небанківська електронна платіжна система» варто звернутись до чинного законодавства та спробувати дослідити основоположні поняття, на базі яких буде побудоване досліджуване нами поняття. З методологічної точки зору дослідженню поняття «небанківська електронна платіжна система» має передувати дослідження таких понять як «платіжна система», «електронна платіжна система», «небанківська платіжна система».

Метою нашої розвідки є дослідження поняття «небанківська електронна платіжна система», а завданням - характеристика його складових елементів.

Виклад основного матеріалу

Проаналізувавши чинне законодавство України, закордонний досвід регулювання діяльності небанківських електронних платіжних систем та взявши до уваги нормативні акти Європейського Союзу, можна дійти наступних висновків щодо поняття «небанківська електронна платіжна система».

Офіційне визначення поняттю «платіжна система» дано у ст. 1 Закону України від 05.04.2001 № 2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон), де визначається, що платіжною системою є платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів [1].

Виходячи з даного визначення, платіжну систему потрібно розглядати як сукупність суспільних відносин та її структурних елементів. З метою дослідження небанківських електронних платіжних систем потребують уточнення як особливості суспільних відносин, що виникають у процесі обігу електронних платіжних засобів, так і перелік структурних елементів, з яких складається такого роду платіжна система.

Функціонування електронних платіжних систем в Україні регламентується ст. ст. 9, 10, 12, 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 7, 40, 56, 67 Закону України «Про Національний банк України», Положенням про електронні гроші в Україні, затвердженим Постановою НБУ № 481 від 04.11.2010, Закону України «Про електронну комерцію» № 675-УІІІ від 03.09.2015 та іншими нормативно-правовими актами.

Аналіз чинного законодавства України дає можливість говорити, що чинні нормативні акти не містять дефініції «електронна платіжна система» чи прямих посилань на те, що входить до складу цього поняття. Закон оперує лише поняттями «платіжна система», «електронний платіжний засіб», «електронні гроші» тощо.

З огляду історичної ретроспективи становлення поняття «електронна платіжна система» слід зазначити, що пункт 1.2 постанови Правління Національного банку України № 178 від 25.06.2008 «Про затвердження Положення про електронні гроші в Україні» (втратив чинність) приводив визначення системи електронних грошей як сукупність відносин, які виникають між емітентом і держателями, у тому числі торговцями та користувачами, щодо здійснення випуску, обігу та погашення електронних грошей.

На наше переконання, з прийняттям останніх змін до законодавства надалі є недоречним вживати термін «система електронних грошей», оскільки поряд з ним одночасно довелося б називати систему інтернет-роз- рахунків, а також системи інших законних (з використанням електронних чеків, кредитних карток) та невизнаних спеціальних платіжних засобів (з використанням віртуальної валюти, криптовалюти тощо).

Зокрема, «Положення про порядок реєстрації платіжних систем, учасників платіжних систем та операторів послуг платіжної інфраструктури», затверджене постановою НБУ від 04.02.2014 № 43, закріплює визначення міжнародної системи інтернет-розрахунків як системи, що забезпечує проведення платежів з використанням електронних грошей та врегульовується порядок узгодження Національним банком правил платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент, та умов і порядку діяльності оператора послуг платіжної інфраструктури.

Аналіз класифікації електронних платіжних систем потребує окремого дослідження, проте очевидним є те, що всі вони використовують різного роду електронні платіжні засоби.

Під електронним платіжним засобом у п. 1.14 ст. 1 Закону розуміється платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Відповідно до п. 14.2 чинної редакції Закону емісія електронних платіжних засобів у межах України проводиться виключно банками. Разом з тим, згідно з п. 10.1 Закону банки та/або небанківські установи-рези- денти мають право створювати та бути учасниками внутрішньодерж авних та/або міжнародних платіжних систем. Таким чином небанківські платіжні системи можуть брати участь у створенні електронних платіжних систем, але не мають можливості здійснювати емісію електронних грошей.

Термін «небанківська платіжна система» існував в українському законодавстві довгий час. Зокрема редакція Закону станом на 07.07.2011 передбачала можливість створення в Україні внутрішньодержавних банківських та небанківських платіжних систем (п. 10.1 Закону). Згідно з п. 10.03 членом внутрішньодержавних небанківських платіжних систем міг бути банк, що має банківську ліцензію Національного банку України, а також небанківська фінансова установа, яка має ліцензію національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на здійснення переказу коштів, і які уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи.

Наразі законодавчого визначення небанківської платіжної системи не має. Проте варто зазначити, що учасниками сучасних небанківських електронних платіжних систем є ширше коло суб'єктів, ніж ті, що охоплюються поняттями «небанківська фінансова установа» або «небанківська фінансово-кредитна установа» у вітчизняному законодавстві. Зокрема, під словом «небанківські» слід розуміти юридичних осіб, які не здійснюють діяльність по наданню кредитів та інших фінансових послуг.

На наше переконання, фактичне коло учасників відносин щодо емісії та обігу електронних платіжних засобів у глобальній мережі є ширшим ніж те, що передбачене законодавством України. Нині наявні у глобальній мережі електронні платіжні системи здебільшого не оперують поняттями платіжна організація та учасники платіжної системи у розумінні Закону. У структурі таких платіжних систем можуть бути відсутні фінансові установи, юридичні особи взагалі.

З аналізу чинного законодавства очевидною є недосконалість нормативно-правового визначення досліджуваних нами понять, зокрема формулювання того, що стосується організаційної структури небанківської електронної платіжної системи та суб'єктного складу суспільних відносин, що виникають у процесі її функціонування.

У рамках виконання положень Угоди про асоціацію між Україною та країнами ЄС слід вести мову про приведення вітчизняного законодавства у відповідність до ряду документів. Зокрема, статтями 1-2 Директиви Європейського парламенту та Ради Європи 2009/110/ЄС щодо започаткування та здійснення діяльності установами - емітентами електронних грошей та нагляд за ними встановлена можливість емісії електронних грошей не тільки банками, але й іншими спеціалізованими інститутами з випуску електронних грошей. Дана Директива оперує двома різними поняттями - «інститут електронних грошей» та «емітент електронних грошей», який і є тою самою небанківською фінансовою установою з правом емісії електронних грошей, некредитна установа з правом емісії електронних грошей.

У Директиві 2015/2366/ЄС про платіжні послуги на внутрішньому ринку у новій редакції 2015 року (відома як Payment Services Directive 2 (PSD2)) йдеться про гарантії вільного доступу на європейський ринок різним платіжним системам, у тому числі небанківським платіжним сервісам, які можуть здійснювати грошові перекази не тільки через банки, а й за допомогою різних платіжних агентів, через мережу телекомунікацій та операторів систем інформаційних технологій.

Слід констатувати існування такого поняття як провайдер небанківських платіжних послуг, яким є будь-яке підприємство, яке не є банком і надає платіжні послуги своїм клієнтам з використанням насамперед електронних грошей. В європейських нормативно-правових актах таке поняття містить усі юридичні особи, які не є кредитними установами та інститути електронних грошей, які також вважаються небанківськими установами; у контексті США - всі юридичні особи, які не приймають депозити до запитання [6, с. 3].

У законодавстві України не передбачений особливий правовий статус для емітентів електронних грошей, у той час, як у провідних зарубіжних країнах, що активно практикують використання розрахунків і платежів з використанням електронних грошей, існують спеціалізовані організації, які здійснюють виняткову діяльність [7, с. 25].

Разом з тим, можливість випуску електронних грошей установами, які не є кредитними, вимагає нормативно-правового визначення організації нагляду за діяльністю зазначених організацій, який повинен здійснюватися за принципом: єдності мети банківського та небанківського нагляду; пропорційності нагляду; дотримання меж небанківського нагляду [7, с. 26].

З урахуванням цього до учасників небанківської електронної платіжної системи треба відносити не тільки фінансово-кредитні установи, які отримали ліцензію НБУ на здійснення своєї діяльності, а і некредитні установи, приватні юридичні особи, які можуть бути емітентами електронних платіжних засобів.

Нашим наступним кроком має стати конкретизація правової природи суспільних відносин, що виникають між учасниками електронних платіжних систем. небанківський електронний платіжний система

У нормативно-правових актах ЄС зазначається, що платіжна система є формальною угодою, яка базується на законодавстві (це включає закони, стандарти, правила та процедури, встановлені законодавцями, судами, регуляторами, операторами систем та наглядачами центрального банку) або на приватних контрактних угодах з множинним членством, спільними правилами та стандартизованими процедурами - для передачі, клірингу, взаємозаліку та / або погашення грошових зобов'язань, що виникають між її членами [8, с. 40].

Згідно зі ст. 2 Директиви 98/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу «Про незворотність розрахунків у платіжних системах та системах розрахунків по цінних паперах» від 19.05.1998 платіжна система означає формальну угоду:

1) між трьома і більше учасниками, не рахуючи можливої участі агенту з питань розрахунків, центрального контрагента, клірингового центру або непрямого учасника, яка має загальні правила та стандартизовані угоди для виконання платіжних доручень між учасниками; 2) яка регулюється обраними учасниками системи законодавством країни-члена ЄС, проте учасники можуть вибирати тільки законодавство країни-члена ЄС, де знаходиться керівний орган, принаймні, одного з учасників; 3) та яка називається (без шкоди іншим більш строгим загальним умовам, які визначені національним законодавством) системою, і про яку Комісія повідомляється країною-членом ЄС, законодавство якої застосовується, після того, як така краї- на-член ЄС переконається в адекватності та відповідності правил системи [5].

Оскільки у законодавстві України зазначені вище норми не знайшли свого відображення, слід проаналізувати приватноправовий аспект функціонування платіжних систем у працях вітчизняних науковців.

Так, Т.К. Адабашев вважає, що державне регулювання у сфері функціонування платіжних систем має здійснюватися щонайменше у двох важливих напрямках: 1) платіжної системи як частини фінансової системи країни;

2) платіжної системи як сфери господарської діяльності. У першому випадку мова йде про регулювання платіжної системи як одного з основних елементів фінансової системи країни зі специфічними завданнями щодо забезпечення стабільної роботи платіжної системи, яка є необхідною умовою проведення та реалізації цілей грошово-кредитної політики країни, у другому - регулювання послуг переказу коштів та суміжних видів послуг суб'єктів господарювання [9, с. 317].

Критикуючи Т.К. Адабашева за намагання розглядати платіжну систему з позицій господарського права, де панують диспозитивні відносини, які врегульовуються договором між суб'єктами господарювання, М. Пожида- єва вдається до трактування відносин у сфері функціонування платіжних систем виключно з позицій публічного права [10, с. 140]: 1) платіжна система у цілому належить до організаційних елементів грошової системи, не є рівнозначною грошовій системі і не може бути самодостатнім явищем; 2) правовідносини щодо регулювання діяльності платіжних систем, не на пряму, але тісно пов'язані з відносинами з мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих публічних фондів коштів; 3) відносини у сфері організації та функціонування платіжних систем регулюються, насамперед на публічно-правових засадах імперативними нормами національного законодавства з питань діяльності платіжних систем та переказу коштів.

Однак, на нашу думку, у такому підході прослідковується надмірне поглиблення у публічно-правовий аспект.

У широкому розумінні платіжна система є елементом грошової системи країни, невіддільною складовою державної кредитно-фінансової системи, яка сприяє реалізації цілей грошово-кредитної політики центрального банку [11, с. 143] і регулюється імперативними нормами національного законодавства; у вузькому розумінні - як міжгалузевий інститут права, що являє собою сукупність договірних відносин суб'єктів господарювання всіх форм власності з приводу забезпечення руху коштів між ними, врегульовані нормами національного та міжнародного законодавства.

У рамках розвитку доктринального тлумачення платіжної системи заслуговує на увагу те, що це категорія економічної науки, яка у підтвердження вищенаведеного, також розглядає платіжну систему у широкому розумінні як загальноекономічне явище, а у вузькому - мікроекономічну категорію.

Для цілей нашого дослідження небанківських електронних платіжних систем важливим є виокремлення вузького розуміння платіжної системи з метою подальшої розвідки правових засад функціонування міжнародних платіжних систем та закритих платіжних систем, що здійснюють емісію власної валюти з допомогою інтернет-мережі.

Висновки

Під небанківською електронною платіжною системою слід розуміти врегульовану законодавством сукупність відносин, які виникають учасниками платіжної системи щодо здійснення емісії, обігу та погашення електронних платіжних засобів. На нашу думку, запропоноване визначення поняття «небанківська електронна платіжна система» розкриває його сутність не лише як економічної категорії, а і як юридичної. Це дає можливість вести мову про те, що платіжна система може бути предметом дослідження не лише економічної, а і юридичної наук.

Література

1. Про платіжні системи та переказ коштів в україні: Закон україни від 05.04.2001 № 2346-ІІІ // офіційний сайт верхов. ради україни. [Електронний ресурс]. режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2346-14. назва з екрана.

2. Про електронні гроші в україні: положення, затверджене Постановою Правління національного банку україни від 25.06.2008 р. № 178 // офіційний сайт верхов. ради україни. [Електронний ресурс]. режим доступу: http:// zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0688-08. назва з екрана.

3. Положення про порядок реєстрації платіжних систем, учасників платіжних систем та операторів послуг платіжної інфраструктури», затверджене постановою нБу від 04.02.2014 № 43 // офіційний сайт верхов. ради україни. [Електронний ресурс]. режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/z0348-14. назва з екрана.

4. директива Європейського парламенту та ради Європейського союзу 2009/110/Єс // офіційний сайт верхов. ради україни. [Електронний ресурс]. режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_a18. назва з екрана.

5. Про незворотність розрахунків у платіжних системах та системах розрахунків по цінних паперах: директива Європейського Парламенту та ради Європейського союзу 98/26/Єс // офіційний сайт верхов. ради україни. [Електронний ресурс]. режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/994_455. назва з екрана.

6. Johnson E. Nonbanks and Risk in Retail Payments: EU and U.S. / Terri Bradford, Fumiko Hayashi, Christian Hung, Simonetta Rosati, Zhu Wang, Stuart E. Weiner // In Managing Information Risk and the Economics of Security. New York: Springer Publishing, 2009. 48 p.

7. Єсімов с.с. Інформаційно-правові засади регулювання обігу електронних грошей у контексті розширення застосування / с.с. Єсімов // вісник національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2014. № 810. с. 22-27.

8. Kokkola T. The payment system: Payments, securities and derivatives, and the role of the Eurosystem [Electronic resource] / Tom Kokkola // European Central Bank. [Електронний ресурс]. режим доступу: https://www.ecb.europa.eu/pub/pdf/ other/paymentsystem201009en.pdf. Title from the screen.

9. Адабашев Т.К. деякі особливості державного регулювання платіжних систем в україні / Т.К. Адабашев // ученые записки Таврического национального университета им. в. и. вернадского. серия: «Юридические науки». 2013. Т 26 (65). № 2-1. Ч. 1. с. 316-323.

10. Пожидаєва М.А. діяльність платіжних систем як предмет фінансово-правового регулювання / М.А. Пожидаєва // Публічне право. 2016. № 2. с. 134-142.

11. Кравченко І.с. визначення сутності поняття «платіжна система» / І.с. Кравченко, Ю.с. Балакіна. [Електронний ресурс]. режим доступу: http://fp.cibs.ubs.edu.ua/ files/1403/14kisvsp.pdf. назва з екрана.

Размещено на Allbest.ru