Теоретико-методологічні засади дослідження узгодженої діяльності у праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ УЗГОДЖЕНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРАВІ

Завальна Ж.В., д.ю.н., професор, професор кафедри цивільно-правових дисциплін

Старинський М.В., д. ю. н., доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін і фінансового права

Анотація

У статті обґрунтовуються теоретико-методологічні підходи для вивчення узгодженої діяльності у праві. Відстоюється авторська думка про те, що дослідження узгодженої взаємодії необхідно здійснювати із врахуванням психічних та соціальних характеристик осіб-учасників взаємодії.

Ключові слова: узгоджена діяльність, правила поведінки, усвідомлення, самоконтроль, самоідентифікація, самореалізація, здатність до взаємодії.

Аннотация

В статье обосновывается теоретико-методологические подходы к изучению согласованной деятельности в праве. Отстаивается авторская мысль о том, что исследование согласованного взаимодействия необходимо осуществлять с учетом психических и социальных характеристик лиц-участников взаимодействия.

Ключевые слова: согласованная деятельность, правила поведения, осознание, самоконтроль, самоидентификация, самореализация, способность к взаимодействию.

Annotation

Key words: aligned activity, behavioral rules, understanding, self control, self identification, self realization, ability to interact.

Постановка проблеми. Соціальне спілкування є продуктом розвитку людини як біологічної істоти. У процесі свого розвитку людська істота пройшла довгий шлях від людини-тварини до людини - Homo sapiens. При цьому виникнення людини розумної тісно пов'язане з певними процесами, що мали соціальну природу, головними серед яких були колективні дії направлені на добування їжі та власний захист. Як свідчить історична наука, саме колективні дії у своїй основі стали тим каталізатором, у результаті яких виникли зародки цивілізації, що надалі, розвинувшись, виконали роль соціокультурної платформи сучасних цивілізацій. Аналіз сучасного стану розвитку нашого світу впевнено доводить, що здійснення колективних дій не тільки не втратили своєї ролі, а й продовжують відігравати провідну роль у побудові сучасної моделі світового співтовариства. У цьому аспекті ми стверджуємо, що узгоджені колективні дії є каталізатором розвитку сучасного суспільства.

Ступінь розробленості проблеми. Разом з тим, дослідження питань, пов'язаних зі з'ясуванням суті, змісту та природи узгоджених колективних дій на сучасному етапі розвитку вітчизняної юридичної науки практично не здійснювалось. Окремі аспекти висвітлювались у роботах таких учених: О.О. Бандура, К.К. Жоль, А.П. Заєць, Ж. Карбоньє, М.І. Козюбра, М.П. Орзих, Ю.М. Оборотов, Н.В. Разуваєв, В.М. Сирих, Л.А. Харитонов, І.Л. Чеснов та інших. юридичний право договір соціальний

Отже, метою нашої розвідки є встановлення теоретико-методологічних засад дослідження природи узгоджених дій [8]. Відповідно до зазначеної мети, завданням статті є дослідження соціальних та психологічних якостей людини як носія правових здатностей.

Виклад основного матеріалу. Дослідження колективних дій, з нашої точки зору, варто розпочати зі з'ясування джерел їх виникнення. Як уявляється, основним і єдиним джерелом виникнення колективних дій є природа людини як соціальної істоти. Сьогодні соціологія впевнено довела, що людина поза соціумом існувати довгий час не може. Хоча історія і знає випадки, коли окремі представники людського роду свідомо усамітнювались і досить довго існували, не можна стверджувати, що людина може існувати поза соціумом, оскільки історія свідчить, що більшість свідомих відлюдників через певний час все ж таки повертались у суспільство. Враховуючи це, ми з повним правом можемо говорити про те, що людина - Homo sapiens - природно існує та інтенсивно розвивається тільки у колективі собі подібних.

Разом з тим, існування будь-якої спільноти передбачає необхідність узгодження дій її членів, що пов'язано з її функціонуванням та безпекою. Узгоджені дії, маючи своєю метою розвиток соціальної спільноти та її безпеку, у своїй основі мають два основних напрямки впливу. Першим напрямком є заохочення членів до певної поведінки та другим - покарання за небажану поведінку. Тобто спільнота функціонує шляхом встановлення контролю за діяльністю її членів та заохочує корисну поведінку і карає шкідливу. Це дає нам підстави говорити про те, що основним напрямком контролю з боку спільноти є поведінка її членів. Контролюючи дії членів спільноти, зазвичай застосовуються правила, що ділять людську поведінку на три категорії: 1) добра поведінка, що має бути заохочена; 2) погана поведінка, що має бути покарана; 3) звичайна поведінка, що не вимагає реакції.

Описана модель існування спільноти змальовує основні параметри її функціонування і є характерною практично для всього сучасного світу, що дає нам можливість говорити про провідну роль узгоджених дій у розвитку сучасного суспільства. Також це свідчить, що саме людина як соціальна істота є джерелом узгоджених дій та їх реалізації. У цьому аспекті звернемо увагу на можливості та здібності людини до узгоджених дій.

В аспекті нашої розвідки, розкриваючи здібності та можливості людини до узгоджених дій, через призму вище зазначених напрямків їх впливу, варто звернути увагу на тих контролерів, які є джерелами можливої узгодженої поведінки. Як уявляється, розкриття їх суті виявить ті методологічні аспекти, які варто враховувати при дослідженні узгоджених дій.

Аналіз практики соціальної взаємодії людей дає можливість виділити таких контролерів як: сама людина, контрагент людини, треті особи, прямо не пов'язані з людиною. Людина як соціальна істота може вводити певні правила поведінки сама для себе і виконувати їх. У такому випадку вона стає контролером встановлених соціальних правил і є первинним контролером. Соціалізація та підкорення правилам поведінки досягається через сукупність здатностей, які є вродженими, природними для людини та мають різнонаправлений характер. Мається на увазі, що особа має бути здатна усвідомлювати своє Я, а також здатна усвідомлювати та співвідносити себе з Іншим.

Враховуючи предмет нашої розвідки та використовуючи знання загальної психології, на даному етапі нашого дослідження, необхідно розставити акценти щодо розуміння понять психологічної науки та ракурс їх використання (співвідношення) із правовими поняттями та категоріями у дослідженні соціальної взаємодії.

Аналіз наукової літератури з психології свідчить про те, що діяльність людини є: а) несвідомою (рефлекси, активність, що закладена при народженні та здійснюються рефлекторно); б) свідомою (психічна діяльність, що здійснюється відповідно до волі та бажань і під контролем особи); в) підсвідомою (психічні процеси, що були усвідомлені особою та згодом доведені до автоматизму чи переведені з оперативної пам'яті у довготривалу) [1, 5, 6, 7, 9].

Перший вид активності (діянь) є базовою для розвитку фізичної (фізіологічної), психічної та соціальної діяльності. Оскільки цей вид діяльності є загальним для всіх живих істот та вродженим, його не можна врегульовувати. Його можна тільки враховувати у разі необхідності створювати середовище для життєдіяльності (або припинення життєдіяльності - смертна кара), встановлювати правила недоторканності тіла (захист від застосування тортур).

Натомість психічні процеси самоідентифікації, самореалізації, самоконтролю, у тому числі і самопримусу, є свідомими актами особи. Це дає нам можливість говорити про те, що регулювання та контроль своєї поведінки взагалі, а особливо в актах взаємодії особа здатна здійснювати тільки свідомо, базуючись на первинних інстинктах, рефлексах, відчуттях тощо, та відповідно нести відповідальність за свої вчинки.

Також варто звернути увагу на те, що здатність усвідомлювати є природною здатністю психіки середньостатистичної та душевно здорової людини. При цьому здатність усвідомлення складається із різних видів здатностей, направлених як на зовнішній світ, так і на себе. Здатності усвідомлювати зовнішній світ, навколишнє середовище, інших осіб і соціум взагалі, усвідомлювати можливість діяти та взаємодіяти у соціумі можуть бути реалізовані тільки після усвідомлення себе, свого Я та віднайдення місця та усвідомлення своїх можливостей щодо себе та щодо Інших.

Разом з тим, варто наголосити на тому, що опис, характеристику, можливості та необхідність для соціуму здійснення впливу та корегування здатностей сприймати та взаємодіяти із суспільством, державою іншими суб'єктами, вибудовувати із ними відносини досить активно вивчає сучасна юриспруденція. Більш того, у чинному законодавстві навіть існують намагання нормативного регулювання цих здатностей (дієздатність, види дієздатності, позбавлення дієздатності, наслідки невиконання зобов'язань, відповідальність тощо).

Проте більшість наукових досліджень, в основу яких покладений позитивізм, не враховують того, що начебто є врегульовані та унормовані у нормі законодавства прояви здатностей. Насправді вони є внутрішніми здатностями, які, як підземні води, можуть у будь-який момент вирватись на поверхню і знести всі побудовані та чітко вибудувані сильні та сталі, на вигляд, конструкції, але збудовані на недослідженому хиткому ґрунті людської психіки. Так само, логічні та досконалі, із технічної точки зору, норми, виписані законодавцем, не спрацьовують із-за неврахування існуючих психічних, антропологічних, соціальних здатностей застосовувачів чи виконавців.

Здатності, направлені на себе, на свій внутрішній світ є основою для психічних процесів, що стосуються аналізу свого внутрішнього стану (у назві із префіксом «само») - самоусвідомлення, самоідентифікація, самореалізація, самоконтроль, самопримус тощо. Саме ці акти та їх дослідження є важливими в аспекті нашої розвідки, що надалі стане основою для дослідження суб'єктів та особливостей їх діяльності щодо здійснення узгодженої взаємодії у суспільстві.

Перший вид здатностей - самоусвідомлення - направлений і концентрується на власних психічних внутрішніх емоціях, станах, відчуттях, які особа виявила, та усвідомила у себе як автономну відокремлену (насамперед, від матері) особу. Усвідомлює свої можливості переживати емоції почуття, потреби, бажання на фізичному, фізіологічному, психічному рівнях. Таким чином визначаються обсяги та межі своїх психічних та тілесних кордонів, своїх впливів.

Здатність усвідомлення Я та порівняння з Іншими становлять другий вид здатностей Задатки самоідентифікації є закладеними при народженні, відповідають соціальній природі людини. Для повної успішної соціалізації, входження у взаємодію, ця здатність має і повинна бути розвиненою вихованням та досвідом. - самоідентифікація - та необхідні для порівняння їх з емоціями, станами, відчуттями Інших для ідентифікації за різними системами «свій - чужий», «безпечний - небезпечний», «передбачуваний - непередбачуваний», «довіряти - недовіряти» тощо. Як показує практика, самоідентифікація є найважливішою для отримання особою відповіді на питання, які правила дотримувати - свої чи чужі. Дана здатність є визначальною для відокремлення чужих емоцій, станів переживань, чужих меж кордонів, чужих правил поведінки від своїх. Рівень співпадання чи неспівпадання своїх правил із чужими є рівнем ідентифікації свого Я серед своїх і Я серед чужих - Інших. Саме це впливає на можливість чи неможливість встановлення майбутньої взаємодії.

Самоідентифікація містить також здатність розмежовувати свою та чужу діяльність. У науковій літературі, в якій висвітлюються питання діяльності особи, поширена думка про те, що діяльність людини має свою ціль. Кожна особа, яка діє/не діє, має ціль. Але дана позиція не враховує наявність свідомої діяльності без мети, без цілі (говорять «людина лінькується», підлітки «никають без цілі»). Такий психологічний стан осіб є попереднім перед усвідомленням цілі. Тобто енергія є, бажання є, проте перше нікуди діти, друге ще не сформувалось у конкретну ціль. Усвідомлення цілі є складним психологічним процесом, який проходить довгий шлях боротьби із багатьма потребами, бажаннями і викристалізовується як одне з основних. Причому ціль може бути: 1) своя - та, що прийшла з глибин підсвідомого, надсвідомого, свідомого - у результаті аналізу потреб, або 2) сприйнята як своя. Остання може бути сприйнята як чуже бажання, пропущене через свідоме, відкладене у підсвідоме і повертається у сферу свідомого вже в оболонці свого. Через деякий час здійснюється ідентифікація і першого, і другого виду цілей як своїх. Досягнення цілей здійснюється на наступному рівні - самореалізації.

Наступним видом здатностей є самореалізація. Самореалізація - здатність самостійно діяти щодо обрання варіантів своєї поведінки та способів і засобів її контролю. Само- реалізація це вольова активність людини, що заснована на самоусвідомленні та самоідентифікації, яка проявляється на зовні, яка може бути побачена та сприйнята Іншими. Це власні психологічні зусилля, направлені на виконання прийнятих рішень та досягнення цілей. Дана здатність лежить в основі встановлення своїх правил поведінки та їх дотримання. Відповідно самі правила та інтенсивність їх дотримання направлені на реалізацію цілі, обраної та усвідомленої особою. Для реалізації цілі особа має обрати методи та способи її досягнення. Одна й та ж ціль може бути досягнута різними шляхами. При цьому, особа може відпрацювати власні правила поведінки чи погодитись на виконання правил Інших. Далі, виконання названих правил може здійснюватися самою особою чи взаємодіючі з Іншими. І на останок, залежно від наявності чи відсутності вільної волі у взаємодіючих осіб, взаємодія може бути імперативна чи диспозитивна.

Сполучаючи у різних варіаціях названі параметри, особа може мати декілька планів поведінки для досягнення цілі у взаємодії, чи без неї. Так може бути лінійний план поведінки - без взаємодії як такої або із мінімальною взаємодією. У практичному плані це об'єктивується у таких результатах поведінки як: а) моя ціль - мої правила поведінки; б) моя (діяльність) поведінка - мій результат. Нелінійний план досягнення цілей, в якому враховуються або чужі правила, або чужа поведінка, виглядає так: 1) моя ціль - мої правила - чужа (діяльність) поведінка - мій результат; 2) моя ціль - чужі правила - моя (діяльність) поведінка - мій результат.

Як уявляється, дані схеми чітко ілюструють можливі сполучення внутрішніх і зовнішніх здатностей особи до взаємодії. Проте варто зазначити, що це є можливим тільки за умови, що взаємодія є диспозитивною (мається на увазі, здійснюється за волею сторін-контрагентів) і можна сподіватись на узгоджену взаємодію, яка у більш розширеній схемі буде виглядати наступним чином: моя ціль - узгоджені правила поведінки - узгоджена моя і чужа діяльність - наш результат, яким досягнута і моя ціль також.

Даний рівень контролю у взаємодії можна вважати повністю залученим (особа само- реалізувалась) тільки тоді, коли, аналізуючи всю свою діяльність, здійснену на стадії самореалізації, людина дасть сама собі і отримає позитивні відповіді на питання про те, чи всі здатності, що вона відчуває у собі та про які вона знає, вдалось реалізувати у цій взаємодії, і чи досягнута ціль, на яку сподівалась людина, вступаючи у дану взаємодію? Якщо не досягнута ціль, можливо особа вдоволена самим процесом взаємодії?

Разом з тим, як показують соціальні дослідження, на практиці соціалізація є більш впливовою ніж рефлексія, оскільки якими б не були введені для себе самого моральні правила, загальна система соціального контролю має залежати насамперед від досягнень кооперації за допомогою самопримусу. Взаємодія, реалізація якої забезпечується контрагентом сумісно з яким (у договірній, узгодженій взаємодії) або яким (в імперативній взаємодії) встановлені обов'язки, є прикладом контролю другого рівня.

Взаємодія сама по собі є соціальним актом. Для входження у взаємодію необхідний певний соціальний досвід, якого людина набуває ще з дитинства знаходячись у соціумі. Маючи природну здатність для спілкування ця здатність під впливом досвіду спілкування, а також із врахуванням культури у сім'ї, типу темпераменту, особливостей характеру розвивається у внутрішнє переконання у своїй здатності бути стороною узгоджених дій.

Усвідомлення своєї значущості для себе, яка складається із високої оцінки своїх сил, можливостей, ролі та місця у суспільних групах, тобто позитивна оцінка певного набору психічних та соціальних параметрів, що визначає для себе сама особа Необхідно зазначити, що така позитивна оцінка своєї значущості у суспільстві не є об'єктивною, тобто не відповідає загальним уявленням про значущість особи для соціуму чи для держави. У даному випадку не відбувається легітимація здатності до узгодженої взаємодії і соціумом, і/або державою.. Аналізуючи поведінку як прояв здатностей Іншого, особа порівнює їх зі своїми. У випадку, якщо Інший є вищим або рівним особі, вона йде на встановлення договірної взаємодії, узгоджуючи правила поведінки, цілі тощо [2, 3, 4]. В іншому випадку, або особа взагалі відмовляється від взаємодії, або взаємодіє на імперативній основі встановлюючи свої правила поведінки та вимагаючи їх дотримання/ виконання аж до застосування силових методів впливу. Якщо силових ресурсів недостатньо, особа все ж таки може прийняти рішення про входження у договірну взаємодію, але така взаємодія буде недобросовісною. Такі варіанти взаємодії не є предметом нашої розвідки та вимагають окремого дослідження, тому зосередимось на характеристиці саме договірної, узгодженої взаємодії.

Елементами здатності до взаємодії можна вважати здатності входити, перебувати у взаємодії та припиняти взаємодію. Залучення здатності входження та перебування в узгодженій взаємодії відбувається за наявності довіри (прогнозування поведінки Іншого та очікування дзеркальної поведінки). Непередбачуваність, а якщо точніше - ризикованість поведінки, яка є підставою падіння рівня довіри до Іншого і дає підставу для виходу із взаємодії.

Основною причиною участі в узгодженій взаємодії є об'єктивна неможливість досягти поставленої цілі самостійно. У позитивному праві для досягнення такої мети використовується така конструкція правовідносин як зобов'язання. Отримання результату досягається через вплив на поведінку Іншого, тобто виставлення вимоги до Іншого. Причому правила поведінки можуть бути як власними, так і встановлені третьою особою (державою).

При цьому встановлення та реалізація здатності взаємодіяти має складну природу, оскільки є залученим не тільки психологічний рівень - самосприйняття і адекватної самооцінки, але й соціальний рівень оцінки поведінки Іншого. Суб'єктивне сприйняття здатності - самооцінка - може бути як об'єктивною, так і необ'єктивною. Якщо самооцінка не відповідає рівню оцінки, вказаної у нормативному джерелі, або не відповідає середньостатистичній, прийнятій у даній соціальній групі, взаємодія є неефективною.

Контроль з боку третіх осіб, не пов'язаних з первинною взаємодією, є соціальним контролем третього рівня і проявляється у пасивному адмініструванні поведінки контрагентів, а, у разі необхідності, в адмініструванні заохочення і примусу залежно від того, чи дотримуються контрагенти узгодженої поведінки. Контролерами третього рівня можуть бути неієрархічні соціальні організації або держава.

Як показує аналіз соціокультурного розвитку суспільства, на особу, що існує у соціумі, впливають ряд факторів, наявність яких практично не залежить від бажання особи. До таких факторів можна віднести: страх, ефективність дій, соціум. Страх як можливість настання несприятливих умов існування чи результатів діяльності є надзвичайно потужним фактором, що лежить в основі підкорення особи соціуму. Це пояснюється тим, що в основі будь-якої діяльності особи, разом з іншими, лежить несвідомий, рефлекторний страх існування. У даному випадку страх є первинною формою свідомості, яка, у процесі активності переходить на рівень свідомості та усвідомлюється особою як потреба збереження життя (підтримання стабільності існування) та продовження роду (збільшення шансів до залишення сліду у соціумі, існування даного виду (фамілії) на території та у часі Можливо дана потреба формується в особи як необхідність довести до свідомості Інших значущість для соціуму Вас та/або Ваших нащадків.).

Здатність до дотримання встановлених правил поведінки приходить через усвідомлення того, що для досягнення тих чи інших цілей, яких досягали Інші, вже є випробувані методи та способи, які є відображенням найбільш раціонального шляху досягнення даної цілі, в якому оптимально та максимально ефективно і раціонально (не більше і не менше) затрачуються сили, енергія та інші ресурси. У даному випадку можна говорити про прояв природи принципу ефективності, який спрацьовує і на рівні індивіда, і на рівні соціуму.

Говорячи про фактор соціуму варто зазначити, що у підкоренні, дотриманні правил поведінки спрацьовує переданий досвід існування попередників. На психічному рівні також активну роль відіграє фактор довіри до своїх попередників, які встановили та випробували правила поведінки. Тобто особа у своїй діяльності має сподівання на передбачуваність очікуваного результату від такої ж діяльності, такого ж порядку з такими самими ресурсами.

Залежно від рівнів контролю, відповідно до суб'єктів, що здійснюють конкретний контроль на кожному рівні, ними (суб'єктами Суб'єкт контролю третього рівня може встановлювати правила для всіх інших суб'єктів.) встановлюються правила поведінки. Правила, що стосуються узгоджених дій і джерелом яких є контролери, об'єктивуються в: а) особистій етиці і моралі; б) контрактах і договорах; в) якщо контролер соціальна організація, то в організаційних правилах і нормах, якщо держава, то у законах. Встановлення правил поведінки пов'язане із закріпленням тих оптимальних заходів, які необхідні для втримання сталого правопорядку. Створення нових чи зміна старих правил викликається новими потребами, які переросла людина і для свого подальшого розвитку їй необхідні нова (змінена) сфера існування. На психічному рівні ці процеси відбуваються, починаючи з усвідомлення досягнення цілей, задоволення потреб.

Враховуючи викладене, можна зробити наступні висновки. При дослідженні узгоджених дій суб'єктів слід виходити з того, що людина, як основний суб'єкт є соціальною істотою та володіє психологічними характеристиками, які необхідно враховувати при побудові колективної діяльності. Враховуючи це, основним і єдиним джерелом виникнення колективних дій є людина як носій психічних та соціальних якостей. Це необхідно враховувати при побудові системи регулювання та контролю за людською діяльністю. У процесі своєї активності людина піддається впливу контролерів трьох рівнів: сама людина, контрагент людини, треті особи, прямо не пов'язані з людиною. Лише врахування особливостей впливу цих контролерів на поведінку людини, що розкриті вище, дасть можливість більш чітко зрозуміти регулятивний потенціал права.

Література

1. Асмолов А.Г. Психология личности / А.Г. Асмолов. - М.: МГУ, 1990. - 367 с.

2. Завальна Ж.В. Право на договір як основа для договірного регулювання адміністративних відносин / Ж.В. Завальна // Наше право. - 2010. - № 1. - С. 54-57.

3. Завальна Ж.В. Щодо питання про види форм договірного регулювання відносин / Ж.В. Завальна // Форум права. - № 2. - 2011. - С. 282-286.

4. Завальна Ж.В. Договірне регулювання відносин: [навчальний посібник] / Ж.В. Завальна, О.О. Маркова. - Суми: Поліграф, 2014. - 260 с.

5. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б.Ф. Ломов. - М.: Наука, 1984. - 444 с.

6. Рубенштейн С.Л. Основы общей психологии: в 2 т. / С.Л. Рубенштейн. - Т 2. - М.: Педагогика, 1989. - 328 с.

7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. - М.: Смысл, Академия, 2005. - 352 с.

8. Социальная психология личности / под ред. М.Н. Боб- невой, Е.В. Шороховой. - М.: Наука,1979. - 232 с.

9. Старинський М.В. Окремі теоретико-методологічні засади конструювання понять (дефініцій) у праві / М.В. Старинський // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 10. - С. 3-6.

10. Фрейд З. Психология бессознательного / З. Фрейд. - М.: Просвещение, 1989. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru