Співвідношення регулювання електронної торгівлі за Директивою ЄС про електронну комерцію та законом України "Про електронну комерцію"

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПІВВІДНОШЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ ТОРГІВЛІ ЗА ДИРЕКТИВОЮ ЄС ПРО ЕЛЕКТРОННУ КОМЕРЦІЮ ТА ЗАКОНОМ УКРАЇНИ «ПРО ЕЛЕКТРОННУ КОМЕРЦІЮ»

Нескороджена Л.Л., к. ю. н., доцент кафедри міжнародного приватного, комерційного та цивільного права факультету міжнародної торгівлі та права Київський національний торговельно-економічний університет

Анотація

Стаття присвячена порівняльному аналізу норм Директиви 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради «Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку» («Директива про електронну комерцію») та Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015.

Ключові слова: електронна торгівля, електронний цифровий підпис, електронний договір, інформація, комерційне електронне повідомлення, Європейський Союз, Директива, Закон.

Аннотация

директива правовий електронний комерція

Статья посвящена сравнительному анализу норм Директивы 2000/31/ ЕС Европейского парламента и Совета «О некоторых правовых аспектах информационных услуг, в частности, электронной коммерции, на внутреннем рынке» («Директива об электронной коммерции») и Закона Украины «Об электронной коммерции» от 03.09.2015.

Ключевые слова: электронная торговля, электронная цифровая подпись, электронный договор, информация, коммерческое электронное сообщение, Европейский Союз, Директива, Закон.

Annotation

Neskorodzhena L.L. RELATIONSHIP BETWEEN ELECTRONIC TRADE REGULATION BY THE EU DIRECTIVE ON E- COMMERCE AND THE LAW OF UKRAINE "ON THE E-COMMERCE"

Key words: e-commerce, electronic digital signature, electronic contract, information, commercial e-mail, European Union, Directive, Law.

Постановка проблеми. Сфера електронної торгівлі, не дивлячись на те, що на практиці діє вже давно, законодавчо була врегульована лише у 2015 році шляхом прийняття Закону України «Про електронну комерцію» [1] (далі - Закон України). У науковій літературі є багато нарікань на даний Закон України (щодо зобов'язання вказувати електронну пошту покупця, щодо розрахункових операцій, Закон, прийнятий для контролю ринку електронної комерції, тощо) [2; 3]. Після підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС постала нагальна потреба імплементації положень директив та регламентів Європейського Союзу (далі - ЄС) у сфері електронної торгівлі, які можуть бути певним орієнтиром у нормативному забезпеченні розвиту електронної комерції. Відповідно варто провести аналіз положень Директиви 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради «Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку» («Директива про електронну комерцію») (далі - Директива ЄС) [4] і Закону України та встановити їх відповідність.

Ступінь розробленості проблеми. Дослідження питання правового регулювання електронної торгівлі здійснювалося науковцями по певних напрямах. Так, у загальному комерційну торгівлю досліджували І.Б. Бєлік, О.М. Вінник, М.М. Дутов, О.Ю. Кирилюк, І.О. Трубіна, О.С. Мельничук, В.О. Черномор, С.Д. Щеглюк та інші. Питаннями укладення електронних договорів та форми електронних договорів займалися Л.Ю. Одегова, Н.Є. Блажівська, В.С. Харчук, О.В. Коваленко, В. Чучковська та інші. Питання електронних розрахунків були предметом дослідження Ю.В. Машика, О.І. Шалевої, А.О. Тлустого та інших. Питаннями дослідження впливу Директив ЄС у сфері електронної торгівлі на українське законодавство займалися О.М. Гончаренко, А.А. Маєвська, П. Писаренко.

Метою статті є визначення на основі комплексного і системного аналізу співвідношення положень Директиви ЄС про електронну комерцію та Закону України щодо особливостей правового регулювання електронної торгівлі.

Виклад основного матеріалу. Аналіз відповідності Закону України Директиві ЄС буде неповним без аналізу Договору про заснування Європейської спільноти (далі - Договір про ЄС) [5], який визначив загальні принципи підприємницької діяльності, а беручи до уваги те, що електронна торгівля є різновидом підприємницької діяльності, тому фактично можемо зробити висновок, що положення Договору про ЄС про підприємницьку діяльність стосуються і електронної торгівлі.

Відповідно до ст. 44 Договору про ЄС з метою досягнення свободи підприємницької діяльності в окремих видах діяльності Рада ЄС ухвалює Директиви, які повинні сприяти розвитку як внутрішньому торговельному ринку держав, так і міжнародному (ст. ст. 131, 133 Договору про ЄС) та допомогти у зближенні законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, що безпосередньо впливають на запровадження чи функціонування спільного ринку (ст. 94 Договору про ЄС).

З цією метою у Договорі про ЄС було закладено ряд принципів щодо врегулювання здійснення торговельної діяльності та які, надалі, були закріплені у законодавстві України, а саме:

- заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої держави-члена (ст. 43 Договору про ЄС). Даний принцип закріплений у ст. 26 Конституції України, яка зазначає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України;

- надання пріоритетного режиму тим видам діяльності, де свобода підприємницької діяльності особливо вагомо сприяє розвиткові виробництва й торгівлі (ст. 44 Договору про ЄС);

- заборонено використовувати ті адміністративні процедури та звичаї, що випливають із національного законодавства чи угод між державами-членами, укладені раніше, та перешкоджають свободі підприємницької діяльності (ст. 44 Договору про ЄС);

- заборонено, як несумісні з внутрішнім ринком, всі угоди метою чи наслідком яких є запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку (ст. 81 Договору про ЄС). Даний принцип закріплений у ст. 6 Господарського кодексу України [6] та у Законах України «Про захист економічної конкуренції» [7], «Про захист від недобросовісної конкуренції» [8];

- заборонена монополізація на спільному ринку чи на істотній його частині (ст. 82 Договору про ЄС). Даний принцип закріплений у ст. 6 Господарського кодексу України [6] та у Законі України «Про захист економічної конкуренції» [7].

Щодо електронної торгівлі Рада ЄС прийняла ряд директив, які у тій чи іншій мірі регулюють питання електронної торгівлі. У цілому питання електронної торгівлі регулює Директива ЄС [4]. Зазначена Директива, яка була прийнята з метою досягнення правової визначеності та забезпечення впевненості споживача, визначає загальні положення щодо здійснення та розвитку електронної торгівлі. Так, директива встановила вимоги щодо:

- інформації', яка надається з боку постачальника послуг. Відповідно до ст. 5 згаданої Директиви одержувачу послуги повинно бути надано:

ім'я постачальника послуг;

географічна адреса заснованого постачальника послуг;

детальна інформація про постачальника послуг, включаючи адресу його електронної пошти, що дозволяє швидко з ним зв'язуватись та безпосередньо й ефективно надсилати йому повідомлення;

якщо постачальник послуг зареєстрований у торговельному чи подібному реєстрі, то інформацію про цей торговельний реєстр, в який він занесений, та реєстраційний номер або еквівалентні засоби ідентифікації постачальника послуг у цьому реєстрі;

якщо діяльність підлягає ліцензуванню, - особливості відповідного контрольного органу;

стосовно професій, що регулюються законодавством ЄС: будь-який професій

ний орган чи подібна установа, в якій зареєстрований постачальник послуг; професійне звання та назва держави-члена, де воно було видане; посилання на професійні правила, що застосовуються на території держави-члена, де заснована установа, та містяться засоби доступу до них;

якщо постачальник послуг займається діяльністю, яка підлягає сплаті ПДВ, ідентифікаційний номер, про який йдеться у ст. 22(1) шостої Директиви Ради 77/388/ ЄЕС від 17 травня 1977 року про гармонізацію законодавства держав-членів стосовно податку з обігу - Спільна система податку на додану вартість: універсальна основа оцінки [4].

У ст. 7 Закону України передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов'язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до такої інформації:

- повне найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - підприємця;

- місцезнаходження юридичної особи або місце реєстрації та місце фактичного проживання фізичної особи - підприємця;

- адреса електронної пошти та/або адреса інтернет-магазину;

- ідентифікаційний код для юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків для фізичної особи - підприємця, або серія та номер паспорта для фізичної особи - підприємця, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має відмітку у паспорті;

- відомості про ліцензію (серія, номер, строк дії та дата видачі), якщо господарська діяльність підлягає ліцензуванню;

- щодо включення податків у розрахунок вартості товару, роботи, послуги та, у разі доставки товару, - інформація про вартість доставки;

- інші відомості, що відповідн о до законодавства підлягають оприлюдненню [4].

Тобто, як бачимо, законодавець врахував вимоги Директиви щодо інформації про постачальника (продавця) у сфері електронної комерції.

- комерційних повідомлень. У ст. ст. 6-7

Директиви зазначається, що комерційні повідомлення повинні відповідати таким вимогам:

комерційні повідомлення чітко ідентифікуються як такі;

фізична чи юридична особа, від імені якої надсилається комерційне повідомлення, чітко ідентифікується;

рекламні пропозиції, такі як знижки, винагороди та подарунки, якщо такі передбачаються на території держави-члена, де заснований постачальник послуг, чітко ідентифікуються як такі, а умови, що мають бути задоволені для їх кваліфікації, легко доступні та подаються чітко і однозначно;

рекламні змагання чи ігри, якщо такі передбачені на території держави-члена, де заснований постачальник послуг, чітко ідентифікуються як такі, а умови участі легко доступні та подаються чітко і однозначно [4]. Фактично те ж саме прописано і у ч. 4 ст. 10 Закону України. Крім того, у ч. 1-3 ст. 10 Закону України у відповідності до ст. ст. 6-7 Директиви прописані вимоги щодо комерційних повідомлень, що надсилаються без згоди одержувача та зазначається, що комерційне електронне повідомлення може надсилатися особі без її згоди лише за умови, що вона може відмовитися від подальшого отримання таких повідомлень;

- договорів в електронній формі.

Директива щодо укладення договорів в електронній формі заклала певні умови, а саме:

1) укладення договору в електронній формі має такі ж наслідки, як і укладення договору у письмовій формі (ч. 1 ст. 9 Директиви). Законодавець України, користуючись тим, що у Директивах закладений обов'язковий результат, який держави-члени ЄС повинні досягти протягом зазначеного терміну, але форми і методи досягнення результату залишені на розгляд держав [9, с. 28], у Законі України конкретизував порядок укладення електронного договору. Насамперед зазначено, що договір укладається відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, тобто з обов'язковим визначенням істотних умов, що містяться у зазначених кодексах. Ч. 2 ст. 11 Закону України передбачила додаткові істотні умови, які обов'язково повинні бути прописані в електронному договорі: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості [1].

2) у ч. 2 ст. 9 Директиви надано право державам-членам визначити види договорів, до яких не застосовується законодавство у сфері електронної торгівлі та наведений приблизний перелік: контракти, які передбачають появу чи передачу прав на нерухоме майно, окрім прав оренди; контракти, що вимагають відповідно до закону залучення судів, державних органів чи професій, що передбачають реалізацію державних повноважень; контракти про поручительство та майнове забезпечення, що надається особами, які діють у цілях, що лежать поза межами їхньої комерційної чи професійної діяльності; контракти, що регулюються сімейним правом чи спадковим правом [4]. Законодавець України розширив перелік правочинів, на які не поширюється дія Закону України, а саме:

- коли встановлено спеціальний порядок переходу права власності або предметом правочину є об'єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежені у цивільному обороті відповідно до законодавства;

- коли однією зі сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень цього Закону до правочину;

- стороною правочину є орган державної влади або орган місцевого самоврядування у частині виконання ним функцій держави або місцевого самоврядування чи правочин вчиняється відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель»;

- правочин підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації відповідно до законодавства;

- вчинення правочину регулює сімейні правовідносини;

- правочин стосується грального бізнесу, у тому числі парі, тоталізатори та інші азартні ігри, або проведення лотерей, крім не грошових лотерей, відповідно до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та лотерей, визначених Законом України «Про рекламу»;

- виконання зобов'язання забезпечується особою, яка уклала договір поруки або іншої форми майнового забезпечення, за умови, що така особа діє у цілях, що виходять за межі її господарської діяльності чи незалежної професійної діяльності [1].

Варто зауважити, що ЄС стимулює держави-члени скорочувати перелік контрактів, на які не поширюється законодавство щодо електронної торгівлі, та розвивати свою інформаційно-телекомунікаційну систему, адже кожні п'ять років вони зобов'язані подати до Комісії звіт про застосування обмеження з поясненням причин зберігання у силі таких категорій контрактів.

- набуття чинності договору, який укладений в електронній формі. У п. 34 Директиви ЄС передбачено, що кожна держава-член має доповнити своє законодавство вимогами, які зроблять контракти, укладені за допомогою електронних засобів, дієвими і фактично зазначається, що цього можна досягнути через регламентацію електронних цифрових підписів, які регулюються Директивою 1999/93/ ЄС Європейського парламенту та Ради від 13 грудня 1999 року про систему електронних підписів у межах Співтовариства [10]. Україна ще у 2003 році прийняла Закон України «Про електронний цифровий підпис», який у ст. 3 прирівняв електронний цифровий підпис за правовим статусом до власноручного підпису (печатки) [11].

Беручи до уваги викладене, варто зробити такі висновки:

- І в ЄС, і в Україні розвиток електронної торгівлі спрямований на забезпечення зайнятості населення, на стимулювання економічного зростання та інвестування суб'єктами господарювання в інноваційні технології, на посилення конкурентоспроможності всіх суб'єктів господарювання, забезпечення доступу до Інтернету всім громадянам;

- Директива ЄС є орієнтиром у нормативному забезпеченні розвитку електронної комерції, однак ЄС надає право доповнювати своє законодавство певними вимогами, що не суперечать загальним встановленим вимогам. Україна у законодавстві щодо електронної торгівлі конкретизувала перелік договорів, на які не поширюється дія законодавства про електронну торгівлю, розкрила схему розрахунків у сфері електронної торгівлі тощо;

- Фактично при розробці Закону України «Про електронну комерцію» законодавець чітко слідував нормам Директиви ЄС та Договору про ЄС;

- У сфері електронної торгівлі в Україні ще не має виробленої судової практики, яка вказала б на недоліки та прогалини у правовому регулюванні електронної торгівлі. Лише після певного часу дії Закону України «Про електронну комерцію» можна буде говорити про проблеми у сфері електронної торгівлі.

Література

1. Про електронну комерцію: Закон України від 03.09.2015 № 675-Vni // Відомості Верховної Ради. - 2015. - № 45. - Ст.410.

2. Калашник В. E-commerce: плюси та мінуси Закону України про електронну комерцію / В. Калашник, Ю. Миколаїв.

3. Нікіфоров А. Чому укладання договорів у сфері електронної комерції це не лише click та tap / А. Нікіфоров, С. Михайлик // Юридична газета online від 09.11.2016.

4. Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема, електронної комерції, на внутрішньому ринку: Директива 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради («Директива про електронну комерцію»): Міжнародний документ від 8 червня 2000 року.

5. Договір про заснування Європейської Спільноти: Міжнародний документ від 25.03.1957.

6. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. №436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - Ст. 144.

7. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 р. №2210-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №12. - Ст.64.

8. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996 р. №236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №36. - Ст. 164.

9. Писаренко В.П. Порівняльний аналіз Європейського законодавства в галузі електронного документообігу / В.П. Писаренко // Публічне управління. - 2011. - № 4. - С. 28-33.

10. Про систему електронних підписів, що застосовується в межах Співтовариства: Директива 1999/93/ЄС Європейського парламенту та Ради: Міжнародний документ від 13 грудня 1999 року.

11. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22 травня 2003 року № 852-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 27.

Размещено на Allbest.ru