Роль понятих під час доказування в кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Роль понятих під час доказування в кримінальному провадженні

Дворецький О.С., здобувач

Постановка проблеми. За дослідженням, учасники (суб'єкти) кримінальної процесуальної діяльності є неоднаковими за своїм процесуальним станом, правовим статусом, обсягом та змістом функцій і завдань, що ними виконуються в кримінальному провадженні. Все це пов'язано з тим, що запроваджена чинним Кримінальним процесуальним кодексом (далі - КПК) України 2012 р. змагальна модель вітчизняного кримінального процесу зумовила переформатування суб'єктного складу осіб, залучених у сферу кримінальної юстиції. Тому законодавець і визначив категорію «інші учасники кримінального провадження» та відокремив їх у § 5 Глави 3 КПК України «Інші учасники кримінального провадження», однак, слід зазначити, що даний перелік не є вичерпним. Тому що перелік інших учасників кримінального провадження, як слушно зауважують А.В. Столітній та І.Г. Каланча, фрагментарно відображено в § 3 Глави 3 «Сторона захисту» КПК України й розпорошено серед положень Кодексу [1, с. 120], що ми підтримуємо. На думку М.С. Строговича, свідки, експерти, поняті та ін. взагалі не здійснюють жодної процесуальної функції, тому він вказував, що вважати останніх повноцінними учасниками кримінального процесу є недоцільним [2, с. 111]. З нашої точки зору, така позиція не є виправданою, адже саме участь представників даної групи під час досудового розслідування часто відіграє ключову роль в отриманні важливої інформації стосовно кримінального правопорушення, що в подальшому позитивно сприяє його розкриттю. При цьому необхідно брати до уваги те, що, по-перше, такі особи не мають свого інтересу в провадженні, тому їх свідчення, тобто показання, які вони надають з приводу вчиненого кримінального правопорушення та власної оцінки події, що сталася, є більш об'єктивні. По-друге, не можна не враховувати, що в подальшому під час судового провадження вони повинні підтвердити свої, раніше надані на досудовому розслідуванні, показання. Окрім того, під час проведення більшості слідчих (розшукових) або процесуальних дій чинним КПК України передбачено обов'язкове залучення осіб, віднесених до інших учасників кримінального провадження, зокрема: понятих, перекладача, педагога, лікаря тощо.

Ступїнь розробленостї проблеми. Різні аспекти, що пов'язані з даним інститутом, неодноразово розглядали в своїх працях вчені в галузях кримінального процесу та криміналістики, зокрема: Ю.І. Азаров, Ю.П. Аленін, С.В. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.Л. Булейко, Т. Варфоломєєва, Г.П. Власова, В.І. Галаган, В. Гончареко, Ю.М. Грошевий, Є.Н. Губін, А.П. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, А.А. Котова, Л.М. Лобойко, Є.Д. Лук'янчиков, О.В. Лускатов, О.П. Кучинська, М.М. Михєєнко, В.Т. Нор, Ю.М. Фролов, В.Ю. Шепітько та ін. Але, не зважаючи на це, питання, пов'язані з інститутом понятих, досі залишаються однією з невизначених проблем кримінального процесу.

Мета статтї. На теперішній час, на нашу думку, одним із кримінальних процесуальних інститутів, що потребує переосмислення та удосконалення, є інститут понятих. Так, нагадаємо, що про понятого як учасника кримінального провадження зазначено лише у положеннях двох статей чинного КПК України (п. 25 ч. 1 ст. 3, ч. 7 ст. 223). При цьому в ч. 7 ст. 223 КПК України він лише побіжно згадує про те, що для проведення слідчих (розшукових) дій слідчий, прокурор зобов'язані запросити не менш двох незаінтересованих осіб (понятих).

Виклад основного матеріалу. Водночас інститут понятих у кримінальному судочинстві має свою давню історію. Вперше про понятих вказано в Соборному уложенні 1649 р., згідно з яким поняті були присутні під час вилучення доказів приставами, скріпляли своїми підписами факти виявленої воєводами протидії їх діяльності [3, с. 56]. Однією з основних вимог, що висувалися до осіб, запрошених понятими, була незацікавленість, що відображалася в словосполученні «сторонние люди».

У Зводі законів Російської імперії, тобто офіційному збірнику діючих законодавчих актів Російської імперії з 1700 р., було зазначено, що поняті залучалися під час допитів для захисту допитуваних від насильства та неправильного запису їхніх показань. При досліджені положень Статуту кримінального судочинства 1864 р. (далі - Статут) ми бачимо, що поняті брали участь під час складання протоколу про порушення, провадження судовими слідчими обшуку, виїмки, огляду, арешту, розтину трупів та інших дій з його боку. Кількість понятих оголошувалася - не менше двох. На той час, у словнику В.І. Даля «поняті» визначались як «місцеві обивателі, покликані поліцією як свідки чи на допомогу» [4, с. 287]. При цьому треба підкреслити, що тільки в Статуті був чітко визначений перелік осіб, які можуть бути запрошені як понятті. Так, у положеннях ст. 109 Статуту визначалося, що в поняті запрошуються здебільшого господарі домівок, лавок, промислових і торговельних закладів або управляючі та повірені, а також волосні та селянські посадові особи і церковні старости [5, с. 131]. Таким чином, на думку О.Ю. Хахуцяка, закон орієнтував на пошук понятих з числа найбільш порядних та достойних членів суспільства, які користувалися в той час громадською довірою та сприяли у провадженні слідчих дій за їх участю своїми знаннями про певних осіб та місцеві умови, що допомагало зміцненню зв'язків між населенням і правосуддям [6, с. 155]. У подальшому, вважає А.А. Котова, історико-соціальні зміни, що сталися в суспільстві за роки існування інституту понятих, призвели до перегляду ролі понятих у кримінальному процесі, завдання яких звелося до засвідчення правильності та об'єктивності фіксації результатів процесуальних дій у відповідних протоколах. Тобто існування інституту понятих, на її думку, відображає недовіру суспільства до правоохоронних органів, що здійснюють кримінальне провадження [7, с. 42-43], що ми вважаємо спірним питанням.

Натомість у сучасної теорії кримінального процесу існує ряд визначень поняття «понятий», зокрема, Л.М. Лобойко визначає його як фізичну особу, яка залучається до участі в кримінальному провадженні з метою засвідчення своїм підписом відповідності записів виконаної процесуальної дії [8, с. 97]. В той же час, на думку А.П. Рижакова, понятий - це не зацікавлена в результатах розслідування особа, яка залучається слідчим, прокурором для засвідчення факту проведення слідчої (розшукової) дії, а також змісту, ходу та результатів процесуальних дій [9, с. 166]. Трохи раніше М.Е. Павлов зазначив, що понятий - це особа, яка залучається владою під час обшуку, опису майна та ін. для засвідчення фактів [10, с. 124]. Дуже цікавим тлумачення цього поняття надає О.В. Хітрова, яка використала етимологічне визначення слова «понятий» («понятой»), що походить від російського дієслова «поять», тобто взяти. Виходячи з цього, поняті - це особи, які залучаються поліцією як свідки або на допомогу [11 с. 24]. З точки зору учених-криміналістів, Р.С. Белкіна та А.Р. Бєлкіна, поняті за своїм процесуальним станом є своєрідними свідками дій слідчого, які направлені на виявлення та перевірку доказів. Тобто поняті засвідчують об'єктивність змісту слідчих процесуальних документів, відповідність цього змісту відображеним явищам, послідовність вчинених слідчим дій [12, с. 38]. Як бачимо, маючи таке розмаїття у визначеннях, учені й по теперішній час дискутують щодо доцільності існування інституту понятих у кримінальному провадженні. Прибічники цього інституту обґрунтовують його необхідністю забезпечення достовірності дій працівників органів досудового розслідування. В той же час, противники наполягають на тому, що має існувати довіра до працівників державних органів, що ґрунтується на презумпції порядності державного службовця [8, с. 97]. Ми вважаємо, що ці дискусії виникають на підставі наявності значних законодавчих прогалин у нормативно-правовому регулюванні залучення цих осіб до кримінального провадження. Відсутність чітких законодавчо встановлених вимог до особи понятого, переліку його прав, обов'язків і відповідальності як учасника кримінального провадження, процесуального порядку його участі в проведенні слідчих (розшукових) дій, гарантій особистої безпеки і правового захисту значною мірою ускладнює правозастосовну діяльність органів досудового розслідування в цій сфері.

Тобто, на теперішній час існує певна обмеженість у закріпленні процесуального статусу понятого в чинному КПК України, зокрема: по-перше, якщо розглядати процесуальний статус понятого навіть за загальноприйнятими елементами, зокрема, за сукупністю прав, свобод та обов'язків, то в чинному КПК України не передбачено та не закріплено будь-яких прав, свобод та обов'язків понятого, крім обов'язку особи, яку залучають для проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого, на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії (ч. 3 ст. 66 КПК України); по-друге, розглядаючи такі складові елементи процесуального статусу понятого, як громадянство, дієздатність, відповідальність, обмеження і заохочення, що більш повно дозволяють визначити процесуальний статус інших учасників кримінального процесу, то треба визначити, що такі критерії не знайшли відображення у положеннях чинного кримінального процесуального законодавства. На думку А.П. Рижакова та Н.Є. Павлова, не підлягає сумніву твердження про те, що понятий має бути повнолітнім [9, с. 166; 10, с. 124], що ми підтримуємо. Крім того, не можна не погодитися з твердженням про те, що понятий - це фізична особа, яка повинна бути дієздатною, не бути в стані алкогольного сп'яніння, не мати фізичні або психічні недоліки, що перешкоджають сприйняттю змісту, ходу і результатів слідчих (розшукових) дій, перешкоджати робити заяви і зауваження, приносити скарги на дії слідчого, прокурора, зокрема: сліпих або таких, що мають низький зір, глухих, німих [13, с. 553]. Не меншою вимогою щодо правового статусу понятого повинна бути вимога до його громадянства. Хоча В.І. Галаган і О.М. Калачова вважають недоцільним включення до структури правового статусу понятого ознаки громадянства. Вони вважають, що зазначена категорія в передбачених законом випадках є передумовою правосуб'єктності особи, зокрема, щоб набути статусу судді, вона повинна бути громадянином України. Але ця вимога відсутня щодо потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого тощо [14, с. 38]. На нашу думку, громадянство особи має значення не лише для визначення його процесуального статусу, а й для процесу залучення понятих до участі в кримінальному провадженні. Як зауважує Ю.І. Азаров, без чітко визначеного чинним кримінальним процесуальним законодавством України громадянства понятого допускається, що особа, яка запрошується слідчим, прокурором для участі в слідчий (розшуковій) дії, може бути як громадянином України, так й іноземним громадянином або особою без громадянства. Однак якщо така особа не є громадянином України, то може виникнути проблема подальшого запрошення такого понятого до суду для допиту, якщо він, наприклад, постійно (переважно) перебуває за кордоном і не має можливості прибути на територію України для надання пояснень і показань [15, с. 166], що ми підтримуємо. Як ми вже зауважували раніше, законодавець зазначає, що поняті повинні бути лише незаінтересованими (незацікавленими) особами. Як слушно зауважує Ю.І. Азаров, декларуючи незаінтересованість (незацікавленість) понятих, законодавець тим самим об'єктивно визнає понятого як учасника кримінального провадження, який сприяє дотриманню принципу об'єктивності та неупередженості кримінального процесу, оскільки лише незацікавлена у вирішенні питання особа може бути гарантом об'єктивного та неупередженого досудового розслідування та судового розгляду, і навпаки, - його певна зацікавленість може призвести до отримання необ'єктивного та незаконного результату [15, с. 164-165]. І з цим не можна не погодитися тому, що незаінтересованість (незацікавленість) особи в результатах досудового розслідування, яка запрошується в якості понятого, є однією з головних вимог, що має висуватися до цього учасника кримінального провадження. Під «незаінтересованістю» понятого слід розуміти відсутність його власного процесуального інтересу в кримінальному провадженні [13, с. 553]. Тому законодавець і вводить деякі обмеження на участь понятих, що торкаються його незаінтересованості (незацікавленості), зокрема, в положеннях ч. 7 с. 223 КПК України зазначено, що понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

В той же час необхідно вказати на те, що в чинному кримінальному процесуальному законодавстві існує заборона залучення як понятих працівників правоохоронних органів. Визначення поняття «правоохоронні органи» на законодавчому рівні надано в положеннях ч. 1 ст. 2 Закону України «Про держаний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 р. [16]. Відповідно до цих положень Закону, до зазначених органів слід віднести органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку в Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи й установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Слід зазначити, що деякі науковці висловлюють свою незгоду з такими положеннями. Так, зокрема, Р.С. Степанюк зазначає, що заборона залучення як понятих працівників правоохоронних органів є непродуманою, адже однозначного визначення та повного переліку правоохоронних органів немає. Коло цих органів, вважає він, є досить широким, що значно ускладнює пошук понятих. До того ж, на його думку, навряд чи можна знайти розумне пояснення, чому заборонено залучати в якості понятих, наприклад, працівників органів державної лісової охорони, рибоохорони, державної фінансової інспекції та ін. [17, с. 247].

Водночас прибічники заборони, О.М. Бандурка, Є.М. Бурдоль та ін., наголошують на тому, що понятими не можуть бути співробітники органів охорони правопорядку, тобто тих органів, у яких правоохоронна функція є головною в їх діяльності. Мова, на їхню думку, йде про органи прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Військової служби правопорядку в Збройних Силах України, митні органи, органи державної податкової служби, кримінально-виконавчої служби, прикордонної служби, тому що необхідно пам'ятати про наявність так званої корпоративної або іншої службової зацікавленості в результатах кримінального провадження у таких осіб, на що в подальшому може вказати сторона захисту, а це потягне за собою визнання отриманих за їх участю доказів недопустимими [13, с. 553], що ми підтримуємо. Але ми вважаємо, що Р.Л. Степанюк слушно вказує на потребу в забороні долучати як понятих під час проведення слідчих (розшукових) або інших процесуальних дій практикантів і стажерів правоохоронних органів та осіб, які відбувають адміністративний арешт за адміністративні правопорушення. Тому що вказана категорія осіб не може бути в повному обсязі об'єктивною під час складання процесуального документа, підтвердження фактів, викладених у такому документі, їх допиту як свідків [17, с. 247].

При цьому слід зазначити, що законодавець у положеннях ч. 7 ст. 223 КПК України визначає обов'язок слідчого, прокурора на запрошення не менш двох понятих під час проведення конкретних слідчих (розшукових) дій, зокрема: пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, огляду особи. Але він вказує й на виняткові випадки, коли проведення слідчих (розшукових) дій може проходити без присутності понятих, тобто коли під час проведення таких дій застосовується безперервна відеозапис ходу цих дій. При цьому не можна не вказати на те, що існує виняток і для цього випадку, зокрема, під час проведення обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи, обшук особи, коли присутність понятих є обов'язковою незалежно від застосування технічних засобів фіксування цієї дії. В той же час кримінальний процесуальний закон надає слідчому, прокурору право на самостійне рішення про участь понятих в інших, не зазначених у положеннях ч. 7 ст. 223 КПК України, процесуальних діях, якщо він вважає це доцільним. Таким чином, метою участі понятих у проведенні слідчих (розшукових) або інших процесуальних дій законодавець вбачав посвідчення факту провадження цих дій, їх ходу та результатів.

За дослідженням, законодавець у положеннях КПК України визначає посадових осіб (слідчого, прокурора), які мають право на залучення понятих під час проведення слідчих (розшукових) або інших процесуальних дій. Але він не приймає до уваги, що відповідно до положень ч. 1 ст. 41 КПК України зазначено, що оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого прокурора. Тобто, під час виконання письмового доручення слідчого співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Тому під час проведення відповідної слідчої (розшукової) дії він має право залучати понятих, а виходячи з цього, він також є посадової особою, яка має на це право.

Не менш цікавим питанням, що торкається понятих, є те, що за положеннями чинного кримінального процесуального законодавства вони можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної дії.

Слід зауважити, що на теперішній час з приводу цього питання, а також того, що торкається питань збереження інституту понятих у кримінальному процесі, постійно ведуться дискусії. Так, О. Баєв, М. Гладишев, В. Панюшкін та ін. виступали на користь збереження цього інституту та необхідності проведення допитів понятих, вони вважають, що можливість такого допиту - це отримання нового джерела доказів, яке можна використати в суді для обґрунтування обвинувачення [18, с. 13]. Підтримують їхню думку С.О. Колосович та Е.А. Зайцева, які визначають понятих як своєрідних спостерігачів за проведенням слідчої (розшукової) дії, що надає можливість допитати їх як свідків, за необхідності уточнити певні дані [19, с. 100-101].

В той же час О.В. Хітрова зауважує, що істотна відмінність між відомостями свідка і понятого зумовлена двома факторами: моментом початку пізнання і цілеспрямованістю їх пізнавальної діяльності. Тобто, з її точки зору, свідок сприймає обставини кримінального правопорушення незалежно від того, чи стали вони відомі правоохоронним органам. В той же час, знання понятого пов'язано з кримінальним провадженням і протікає цілеспрямовано в межах досудового розслідування. Тому, вважає вона, дані, що отримані таким шляхом, не можуть бути прийняті за докази, взяті з такого джерела, як показання свідка, для доведення будь-якої тези у кримінальному провадженні [11, с. 48]. Підтримує цю думку О.В. Белькова, яка вважає, що допитувати понятого як свідка в тому самому кримінальному провадженні, де він брав участь як понятий, про обставини кримінального правопорушення, відносно якого проводиться досудове розслідування, є не коректним щодо процесу доказування [20, с. 94]. При цьому О.Л. Булейко зазначає, що поширена практика допиту понятих як свідків є ні чим іншим, як створенням «штучних свідків», що, на її погляд, є недопустимим з точки зору чинного кримінального процесуального законодавства. Вона вважає, що такі особи не можуть повідомити жодних даних, а тільки підтверджують ті, що вже викладені в протоколі слідчої (розшукової) або процесуальної дії, проведеної за її участю [21, с. 140]. На думку О.П. Острийчука, свідок у кримінальному провадженні та свідок слідчої (розшукової) дії - це різні за своїм правовим статусом особи [22, с. 119].

На наше переконання, в деяких випадках допит понятих в якості свідків під час судового розгляду є доцільним. Так, вони можуть підтвердити чи спростувати законність дій слідчого під час проведення слідчої (розшукової) дії та правильності й повноти відображення в протоколі встановлених відомостей, окремих особливостей проведення дії й поведінки учасників, отримання доказів, застосування технічних засобів. Поділяють цю думку й О.А. Бончук, Р.О. Куйбіда та М.І. Хавронюк, які вважають, що предметом такого допиту понятого можуть бути лише обставини проведення слідчої (розшукової) дії й отримання доказів, а не обставини вчинення кримінального правопорушення, з приводу якого здійснюється провадження [23, с. 485], що ми підтримуємо. Крім цього, А.А. Котова слушно звертає увагу на те, що суд, здійснюючи допит понятого як свідка відповідної слідчої (розшукової) дії, таким чином оцінює докази, щоб заповнити або усунути прогалини досудового розслідування [24, с. 105].

Таким чином, на підставі вищевикладеного, понятий - це учасник кримінального процесу, який є повнолітньою фізичною, незацікавленою в ході кримінального провадження особою, що запрошується та добровільно залучається до проведення слідчої (розшукової) або іншої процесуальної дії з метою засвідчення своїм підписом правильності й повноти відображення в протоколі встановлених відомостей, окремих особливостей проведення дій і поведінки учасників, за якими він спостерігав, отримання доказів, застосування технічних засобів.

Література

понятий кримінальний провадження

1. Столітній А.В. Інші учасники кримінального провадження в системі суб'єктів кримінального процесу / А.В. Столітній, І.Г. Каланча // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: «Юридичні науки». - Випуск 6. - Херсон, 2015. - Том 3. - С. 120-124.

2. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строгович - Москва: Юрист, 1968. - 479 с.

3. Тихомиров М.Н. Соборное уложение 1649 г / М.Н. Тихомиров, П.П. Епифанов - Москва: Из-во Моск. ун-та, 1961. - 63 с.

4. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т / В.И. Даль; ред. К.В. Виноградова. - Печ-ся по изд. 1955г. (1880-82). Москва: Русский язык, 1998. - Т.3 П. - 556 с.

5. Российское законодательство Х-ХХ веков. Судебная реформа.; под. ред. О.И. Чистякова (отв. ред.) - Москва: Юрид. лит-ра, 1991. - Т 8. - 496 с.

6. Хахуцяк О.Ю. Статус понятого у кримінальному провадженні / О.Ю. Хахуцяк. - Юридична наука - Київ: ВНЗ «Національна академія управління» - № 4. - 2015. - С. 154-160.

7. Котова А.А. Понятий як суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності / А.А. Котова. - Адвокат, 2011. - № 2 (125). - С. 42-45.

8. Лобойко Л.М. Кримінальне-процесуальне право: [курс лекцій] / Л.М. Лобойко. - 2-е изд. змінене і допов. - Київ: Істина, 2008. - 488 с.

9. Рыжаков А.П. Уголовный процесс: [учебник для вузов] / А.П. Рыжаков. - 2-е изд. измен. и доп. - Москва: Из-во «Норма», 2003. - 688 с.

10. Павлов Н.Е. Субъекты уголовного процесса: [учебное пособие для юрид. вузов] / Н.Е. Павлов. - Москва: Новый Юрист, 1997. - 144 с.

11. Хитрова О.В. Участие понятых в российском уголовном судопроизводстве / О.В. Хитрова. - Москва: СПАРК, 1998. - 60 с.

12. Белкин Р.С. Эксперимент в уголовном производстве: [метод. пособие] / Р.С. Белкин, А.Р. Белкин. - Москва: ИНФРА М - НОРМА, 1997. - 160 с.

13. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2 т / [О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.]; за заг. ред. В.Я. Тація та ін. - Х.: Право, 2012. - Т. 1 - 768 с.

14. Галаган В.І. Встановлення процесуального статусу окремих осіб, які беруть участь у досудовому провадженні : [монографія] / В.І. Галаган, О.М. Калачова. - Луганськ: Резников В.С., 2012. - 212 с.

15. Азаров Ю.А. Процесуальний статус понятого / Ю.А. Азаров // Науковий вісник Академії муніципального управління. Сер. «Право». - 2013. - Випуск 1-2. - С. 163-171.

16. Про держаний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.1993 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/3781-12.

17. Степанюк Р.Л. Новації КПК України щодо слідчих дій: проблеми реалізації та напрями удосконалення / Р.Л. Степанюк // Актуальні питання досудового розслідування слідчими органів внутрішніх справ: матеріали Всеукраїнскої науково-практичної конференції (Дніпропетровськ, 18-19 квітня 2013 року). Київ: Хай-Тек Прес, - 2013. - С. 245-249.

18. Баев О. Тактика осмотра судом местности и помещения / О. Баев, Н. Гладышев, В. Панюшкин // Советская юстиция. - 1978. - № 13. - С. 12-13.

19. Уголовный процесс: [учебник] / под ред. С.А. Колосовича, Е.А. Зайцевой. - изд. 2-е, перер. и доп. - Москва: ИМЦ ГУК МВД России, 2003. - 492 с.

20. Белькова О.В. Понятий як свідок / О.В. Белькова // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Харків: НУВС, 2001. (спецвипуск) - С. 91-95 [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://nbuv.gov.ua/UJRN/ VKhnuvs_2001_Spets.vip._24.

21. Булейко О.Л. Участь понятих у кримінальному процесі: [монографія] / О.Л. Булейко. - Київ: КНТ, 2010. - 168 с.

22. Острийчук О.П. Показання як процесуальне джерело доказів у кримінальному провадженні: дис. ... канд. юрид. наук / О.П. Острийчук. - Київ, 2016. - 243 с.

23. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року / за ред. О.А. Банчука, Р.О. Куйбіди, М.І. Хавронюка. - Харків: Фактор, 2013. - 1072 с.

24. Котова А.А. Інститут понятих у кримінальному провадженні України: дис.. канд. юрид. наук / А.А. Котова. - Київ, 2013. - 218 с.

Размещено на Allbest.ru