Конституційне право затриманого чи заарештованого користуватися правничою допомогою захисника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія Державної пенітенціарної служби

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЗАТРИМАНОГО ЧИ ЗААРЕШТОВАНОГО КОРИСТУВАТИСЯ ПРАВНИЧОЮ ДОПОМОГОЮ ЗАХИСНИКА

Олійник В.С., к. ю. н., старший викладач

кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права

Анотація

У статті досліджуються поняття і зміст конституційного права затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника. Аналізуються ознаки і елементи змісту названого права, дається авторська оцінка щодо користування особою названим суспільним благом особистої недоторканності. Пропонуються висновки і рекомендації.

Ключові слова: конституційне право на свободу людини, конституційне право на особисту недоторканність, конституційне право затриманого і заарештованого на захист, право користуватися правничою допомогою захисника.

Аннотация

В статье исследуется понятие и содержание конституционного права задержанного и арестованного пользоваться законодательной помощью защитника. Анализируются признаки и элементы содержания названного права, дается авторская оценка относительно пользования лицом, названным общественным благом личной неприкосновенности. Предлагаются выводы и рекомендации.

Ключевые слова: конституционное право на свободу человека, конституционное право на личную неприкосновенность, конституционное право задержанного и арестованного на защиту, право пользоваться законодательной помощью защитника.

Annotation

Oliynyk VS. CONSTITUTIONAL RIGHT DETAINED OR ARRESTED TO USE THE LEGISLATIVE HELP OF DEFENDER

In the article a concept and maintenance of constitutional right are investigated detained and arrested to use the legislative help of defender. Signs and elements of maintenance of the adopted right are analyzed, an authorial estimation is given in relation to using a person by the adopted public benefit of bodily security. Conclusions and recommendations are offered.

Key words: constitutional right on freedom of man, constitutional right on bodily security, constitutional right detained and arrested on defense, right to use a legislative help of defender.

Постановка проблеми

Дослідження недоторканності кожної людини, конституційного права затриманого і заарештованого на захист від підозр і звинувачень у злочинах постійно знаходиться у полі зору науковців і має важливе теоретичне і практичне значення у науці конституційного права. Дослідження конституційного права затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника є актуальною темою.

Ступінь розробленості проблеми

Дослідженню конституційного права на свободу і особисту недоторканність постійно приділяється значна увага. Серед авторів, у працях яких досліджувалося поняття і зміст названого права, є: О.Б. Горова, М.І. Кагадій, А.М. Колодій, В.В. Кравченко, О.В. Негодченко, А.Ю. Олійник, В.Ф. Погорілко, О.В. Совгиря, О.Ф. Фрицький, В.Л. Федоренко, Н.Г. Шукліна та ін. Право на особисту недоторканність досліджувалося в Україні як разом з основними правами, так і окремо, як самостійне конституційне право. Поняття і зміст конституційного права затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника в Україні ще не досліджувалися.

Метою статті є з'ясування поняття і елементів змісту конституційного права затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника.

Виклад основного матеріалу

Конституційне право на свободу і особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України) є одним з основних громадянських прав і свобод людини та громадянина в Україні. Право затриманого та заарештованого користуватися правничою допомогою захисника є складовим елементом змісту права особистої недоторканності. Назване право досліджувалося разом з основними правами і свободами (М.І. Кагадій, А.М. Колодій, В.В. Кравченко та ін.), в окремій групі прав і свобод (О.Б. Горова, А.Ю. Олійник та ін.), як окреме конституційне право. Аналіз праць щодо поняття і змісту конституційного права кожного на особисту недоторканність в Україні свідчить про неоднакове розуміння авторами поняття і змісту названого основного права особи. Так, М.І. Кагадій разом з А.Ю. Олійником наголошують на тому, що право на свободу та особисту недоторканність встановлює межу, котру ті чи інші посадові особи можуть перейти лише у випадках, прямо передбачених законом. З метою реалізації названого права держава гарантує особі з моменту її затримання право на захист, можливість користуватися правовою допомогою захисника, оскаржити у суді своє затримання [1, с. 123]. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника (ст. 29 Конституції України) [2].

А.М. Колодій разом з А.Ю. Олійником підкреслюють, що Конституція України повною мірою демократизувала сам процес вжиття заходів, що обмежують свободу людини, її особисту недоторканність. Це знаходить своє вираження у тому, що тільки суд своїм умотивованим рішенням і на підставі чинного законодавства може дозволити арешт людини і тримання її під вартою [3, с. 179]. В.В. Кравченко до важливих гарантій забезпечення права на свободу і особисту недоторканність відносить судовий захист, який здійснюється як судами загальної юрисдикції, так і Конституційним Судом України (ст. 43). Крім внутрішньодержавних гарантій Конституція України закріплює і міжнародно-правові гарантії забезпечення права на свободу та особисту недоторканність. Після використання всіх національних засобів юридичного захисту кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна [4, с. 152-153].

Відповідно до міжнародної сучасної статистики Україна є п'ятою за зверненнями її громадян до Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини визнав порушення Україною її зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Порушення полягають у систематичному невиконанні судових рішень національних судів, за які держава несе відповідальність [5]. О.В. Негодченко, досліджуючи діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини, стверджує, що багатогранним за своїм змістом є право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29). Це право означає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та у порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про утримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладн о повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити у суді своє затримання. Про арешт чи затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого [6, с. 59-60]. В.Ф. Погорілко разом з В.Л. Федоренко визначають право кожної людини на свободу та особисту недоторканність як гарантію від незаконних арештів і тримань під вартою. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивова ним рішенням суду і тільки на підставах та у порядку, встановленими законом. Тобто кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист й оскарження у суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.

Належні гарантії цього права людини встановлює новий Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК). Утім право на свободу й особисту недоторканність не має абсолютного характеру. Конституція передбачає, що у разі нагальної потреби запобігти злочинові чи перепинити його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. У разі відсутності вмотивованого рішення суду протягом сімдесяти двох осіб затримана особа негайно звільняється. Як правило, таке затримання особи здійснюється у разі запобігання особливо тяжким і тяжким злочинам.

Слід зауважити, що право кожної людини на свободу має й більш широке тлумачення. Його пов'язують з такими конституційними свободами людини, як свобода думки і слова, свобода вільного вияву своїх поглядів і переконань, свобода пересування, свобода світогляду та віросповідання та ін. Але тлумачення права на свободу, як і будь-якого іншого конституційного права, має відповідати принципу юридичної визначеності [7, с. 214]. О.В. Совгиря разом з Н.Г. Шукліною, досліджуючи конституційне право на свободу і особисту недоторканність (ст. 29), визначають, що реалізація зазначеного конституційного права встановлює гарантії реалізації таких можливостей особи: а) ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та у порядку, встановлених законом; б) у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою; в) кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника; г) кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити у суді своє затримання (процедура, яка у зарубіжних країнах називається «хабеас корпус» і застосовується практично в усіх країнах континентальної Європи); г) про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

В Україні кількість затриманих і заарештованих осіб становить 45% (наприклад у ФРН - 5%) [8, с. 146]. У доповіді ООН, зробленій у червні 2016 року, відзначені випадки тортур та утримання під вартою без зв'язку із зовнішнім світом в Україні, що привернули увагу організації [9]. Зрозуміло, що така категорія затриманих осіб не могла скористатися своїм конституційним правом правничої допомоги з боку захисника. Як відмічає Ю.М. Тодика, конституційне право на свободу та особисту недоторканність проголошується у міжнародних документах: у Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст. 3), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. (ст. 9), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (ст. 5). Згідно з цим правом ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та у порядку, встановлених законом. Згідно з вимогами Конституції тримання під вартою може мати місце або як міра кримінального покарання, або як запобіжний захід на період досудового провадження, судового розгляду та набрання вироком законної сили. У цих випадках необхідне вмотивоване судове рішення або обвинувальний вирок. Згідно з частиною третьою ст. 29 Конституції України тримання під вартою у разі нагальної необхідності може застосовуватися без попереднього вмотивованого рішення у суді. Але його обґрунтованість протягом 72 годин має бути перевірена судом. У разі незгоди суду із застосуванням тримання під вартою особа підлягає негайному звільненню. Кожна особа, яка заарештована чи затримана, має право ознайомитися з мотивами свого арешту чи затримання та своїми правами. Особа або орган, які застосували такий захід, зобов'язані ознайомити заарештованого чи затриманого з мотивами арешту або затримання, а також з його відповідними правами [10, с. 144].

А.Ю. Олійник, досліджуючи конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні, визначає конституційну свободу особи від протиправних затримань, арештів чи позбавлення волі іншим шляхом (особисту недоторканність) як закріплену у Конституції України і деталізовану у законах України можливість людини і громадянина не бути незаконно і необґрунтовано затриманим, заарештованим, утримуваним під вартою чи позбавленим волі іншим шляхом, а також утримання від будь-яких інших незаконних дій, спрямованих на обмеження можливості людини свідомо і вільно розпоряджатися собою на власний розсуд [11, с. 78-79].

Проаналізувавши праці вчених стосовно характеристики конституційного права на свободу і особисту недоторканність, пропонуємо такі ознаки конституційного права затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника: а) вид і міра можливої поведінки затриманого і заарештованого; б) можливість користуватися правничою допомогою захисника; в) закріплення у Конституції і законах України з урахуванням імплементації міжнародних стандартів; г) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Заарештованою є особа, якій обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Затриманою вважається особа стосовно якої обрано тимчасовий запобіжний захід у вигляді затримання (ст. 176 КПК України) [12]. Запобіжний захід може бути обрано підозрюваному і обвинуваченому. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти таким ризикам збоку підозрюваного чи обвинуваченого: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, крім випадків, передбачених частиною п'ятою ст. 176 КПК України. Вид і міра можливої поведінки заарештованого чи затриманого, що підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні злочинів закріплюється у ст. 42 КПК України. Підозрюваним є особа: а) якій у порядку, передбаченому КПК України, повідомлено про підозру; б) яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення; в) щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду у порядку, передбаченому ст. 291 КПК України [12].

Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи,стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (ст. 45 КПК України). Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу. Затриманий чи заарештований мають можливість користуватися правничою допомогою лише такого захисника [12].

Конституція України (ст. 29) [13] закріплює право на свободу і особисту недоторканність та право користуватися правничою допомогою захисника з урахуванням імплементації міжнародних стандартів. Такими стандартами є договірні норми міжнародних універсальних і регіональних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до ст. 9 Конституції України. Серед таких договорів можна назвати: а) Загальну декларацію прав людини; б) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; в) Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, у статтях якої закріплено основні стандарти та механізми забезпечення свобод людини, включаючи і забезпечення права на свободу та особисту недоторканність. Серед інших документів Європейського регіонального рівня, якими може скористатися затриманий чи заарештований, можна назвати:

1) Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; 2) Європейську конвенцію про видачу правопорушників, 1957 року; 3) Європейську конвенцію про нагляд за умовно засудженими особами або умовно звільненими особами, 1964 року; 4) Європейську конвенцію про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 р.; 5) Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом; 6) Конвенцію про передачу засуджених осіб, 1983 року; 7) Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом; 8) Європейську хартію регіональних мов або меншин; 9) Конвенцію про захист прав та гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини та інші [11].

Одним з фундаментальних законів України, де деталізуються конституційні положення ст. 29 є КПК України [12].

Висновки

затриманий заарештований конституційний захисник

Конституційне право затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника - це закріплена у Конституції України, з урахуванням імплементації міжнародних стандартів, та деталізована в законах України можливість затриманого чи заарештованого користуватися правничою допомогою захисника з метою реалізації свого права на свободу та особисту недоторканність.

Змісту конституційного права затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника містить такі можливості: 1) мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості;

1) вимагати перевірки обґрунтованості затримання чи у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вимагати негайно повідомити членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування; 3) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази та брати участь у проведенні процесуальних дій; 4) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, у порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

З метою конкретизації змісту конституційного права кожного користуватися правничою допомогою захисника пропоную доповнити ст. 7. КПК України «Загальні засади кримінального провадження» п. 1. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: п.п. 13) після слів «забезпечення права на захист» словами «та користуватися правничою допомогою захисника» і далі по тексту [12].

1. Ознаками конституційного права затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника є: а) вид і міра можливої поведінки затриманого і заарештованого; б) можливість користуватися правничою допомогою захисника; в) закріплення у Конституції і законах України з урахуванням імплементації міжнародних стандартів; г) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

2. Конституційне право затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника - це закріплена у Конституції України, з урахуванням імплементації міжнародних стандартів та деталізована у законах України можливість затриманого чи заарештованого користуватися правничою допомогою захисника з метою реалізації свого права на свободу та особисту недоторканність.

3. Врахування запропонованих рекомендацій щодо удосконалення законодавства України з приводу забезпечення конституційного права на свободу і особисту недоторканність людини і громадянина сприятиме повній реалізації конституційного принципу права затриманого і заарештованого користуватися правничою допомогою захисника.

Література

1. Олійник А.Ю. Курс лекцій з конституційного права України: [навч. посібник] / А.Ю. Олійник, М.І. Кагадій. К.: Ліра ЛТД, 2016. 384 с.

2. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 02 червня 2016 р. // Відомості Верховної Ради України. 2016. № 28. Ст. 532. Поточна редакція 02.06. 2016 р.

3. Колодій А.М. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: [підручник] / А.М. Колодій, Ю. Олійник. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. 350 с.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України: [навч. посібник] / В.В. Кравченко. Вид. 3-тє, виправл. та доповн. К.: Атіка, 2004. 512 с.

5. Україна порушує Конвенцію про захист прав людини - Страсбурзький суд. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.Org/a/27862275.html/a/2283634.html.

6. Негодченко О.В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини: [монографія] / О.В. Негодченко. Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2003. 448 с.

7. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко ; За заг. ред. проф.

8. Л. Федоренка. 3-вид., перероб. і доопр. ; передмова проф. В.В. Коваленка. К.: КНТ, Ліра-К, 2011. 532 с.

9. Совгиря О.В. Конституційне право України: [навч. посібник] / О.В. Совгиря, Н.Г Шукліна. К.: Юрінком Інтер, 2008. 632 с.

10. «Тебе не існує». Свавільні затримання, насильницькі зникнення та тортури на сході України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.hrw.org/uk/ герогі/2016/07/21/292289.

11. Конституційне право України: [підручник для студентів вищих навчальних закладів] / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В.С. Журав- ського. К.: Ін Юре, 2002. 544 с.

12. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: [монографія] / А.Ю. Олійник. К.: Алерта, КНТ, Центр навчальної літератури, 2008. 472 с.

13. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квітня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10, № 11-12, № 13. Ст. 88. Поточна редакція від 14.04.2017 р.

14. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. Поточна редакція від 30.09.2016 р.

Размещено на Allbest.ru