Напрями вдосконалення цивільно-правової моделі зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення цивільних зобов’язань

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ МОДЕЛІ ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ОДНОРІДНИХ ВИМОГ ЯК СПОСОБУ ПРИПИНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Інститут законодавства Верховної Ради України

Визначено основні тенденції вдосконалення зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення цивільних зобов'язань в європейському праві. Розкрито напрямки вдосконалення моделі зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення цивільних зобов'язань. Досліджено можливість законодавчого закріплення автоматичного погашення зустрічних однорідних вимог. Проведено аналіз меж та способу регулювання зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення цивільних зобов'язань у справах про банкрутство суб'єктів господарювання.

Ключові слова: зустрічні вимоги, зарахування вимог, однорідні вимоги, зобов'язання, кредитор.

Определены основные тенденции совершенствования зачета как способа прекращения гражданских обязательств в европейском праве. Раскрыты направления совершенствования модели зачета встречных однородных требований как способа прекращения гражданских обязательств. Исследована возможность законодательного закрепления автоматического погашения встречных однородных требований. Проведен анализ границ и способа регулирования зачета встречных однородных требований как способа прекращения гражданских обязательств по делам о банкротстве субъектов хозяйствования.

Ключевые слова: встречные требования, зачет требований, однородные требования, обязательства, кредитор.

Zhdankina L.K. DIRECTIONS OF IMPROVING THE CIVIL-LAW MODEL OF OFFSET AS A WAY OF TERMINATION OF CIVIL OBLIGATIONS

The were defined the basic tendencies of improving the offset as a way of the termination of civil obligations in the European law. The directions of perfecting the offset model as a way of civil obligations terminating were revealed. The possibility of legislative consolidation of automatic repayment of counter homogeneous claims was investigated. The analysis of borders and a way of regulation of offset as a way of civil obligations terminating on affairs about bankruptcy of subjects of managing were disclosed.

Key words: counterclaims, offset of claims, homogeneous claims, obligations, creditor.

Постановка проблеми. Сучасний стан реального виконання зобов'язань сторонами цивільних правовідносин тяжіє до скорочення кількості правочинів, завершених виконанням. Насправді це не свідчить про занепадання правової культури суб'єктів цивільно-правових відносин. Разом з тим, така тенденція до зменшення кількості реально виконаних зобов'язань пояснюється погіршенням соціально-економічної ситуації в країні. Це, в свою чергу, негативно впливає на спроможність суб'єктів приватного права виконувати свої зобов'язання. Невиконання зобов'язання однією стороною тягне до негативних наслідків для іншої сторони, оскільки в такий спосіб вона не отримує тієї вигоди або тих результатів, на які очікувала до вчинення правочину. З метою забезпечення реального дотримання інтересів та прав всіх суб'єктів цивільно-правових відносин законодавець закріпив низку специфічних механізмів регулювання способів припинення зобов'язань в інший, аніж їх виконання, спосіб. Одним із таких способів є зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення цивільних зобов'язань. Зустрічність та однорідність вимог передбачають можливість мінімізації втрат сторонами цивільно-правових відносин від несумлінного або не в повному обсязі виконаного зустрічного зобов'язання контрагента. Враховуючи той факт, що такий спосіб припинення зобов'язань доктринально перетинається за методологією свого регулювання з різними галузями правової науки, то цілком логічним вбачається актуалізація його наукового дослідження.

Ступінь розробленості проблеми. Проблематика вдосконалення цивільно-правової моделі зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення цивільних зобов'язань стала предметом наукових досліджень небагатьох учених, зокрема, О. Ландо, І.І. Новосельцева, А.В. Омельченка, Ю.Є. Туктарової та ін.

Втім, слід акцентувати увагу на інтенсифікації зацікавленості з боку наукового середовища з даного предмету цивільно-правової науки.

Мета статті. Метою цієї статті є пошук нових напрямів удосконалення цивільно-правового забезпечення такого способу припинення цивільних зобов'язань, як зарахування зустрічних однорідних вимог.

Виклад основного матеріалу. Зарахування зустрічних однорідних вимог є одним із найбільш поширених способів часткового виконання зобов'язання. Важливість цього цивільно-правового інституту тривалий час пояснювалася тим, що навіть часткове виконання зобов'язання боржником тією чи іншою мірою забезпечує часткове задоволення інтересів кредитора. Насправді, вітчизняна цивільно-правова доктрина трактує таке зобов'язання як неналежне виконане, а тому припинення такого зобов'язання є цілком виправданою формою завершення відносин між сторонами та розірвання юридичного зв'язку між кредитором і боржником.

Натомість доктринальні дослідження в європейському цивільному праві відкрили нове бачення інституту зарахування зустрічних однорідних вимог. Європейські вчені трактують зарахування як спосіб саме виконання, і хоча таке виконання відбувається не в повному обсязі та не повною мірою, але часткове задоволення вимог кредиторів розцінюється як певна цінність цивільно-правового компромісу.

Водночас важливо розуміти, що зарахування зустрічних однорідних вимог можна розглядати і як спосіб інтенсифікації цивільно-правових відносин. Насправді, шляхом зарахування відбувається припинення конкретного зобов'язання, але самі відносини та юридичний зв'язок можуть продовжувати існувати між сторонами таких відносин. І наявність такого зв'язку може передбачати повторюваність певної моделі відносин (наприклад, розрахунки), які насправді приноситимуть більший ефект в разі їх припинення шляхом зарахування, а не виконання кожною стороною в натурі. цивільний банкрутство зобов'язання вимога

На нашу думку, на сьогодні вітчизняна доктрина цивільного права не повною мірою використовує потенціал, який реально криється в регулятивній спроможності інституту зарахування зустрічних вимог як способі припинення зобов'язання. Саме тому вбачається за необхідне і своєчасне запропонувати такі напрямки його вдосконалення.

По-перше, доцільно визначитися з характером правочину зарахування: нам випала можливість розгляду його як двостороннього, в силу наявності певних детермінант щодо поведінки суб'єкта відносин зобов'язання, по відношенню до якого припиняються зобов'язання. Але при цьому аналіз європейської та закордонної практики свідчить про можливість застосування диференційованого підходу в цьому аспекті. Тобто існує потреба визначити, в яких саме випадках зарахування зустрічних однорідних вимог може бути одностороннім правочином, а в яких - обов'язково повинен вчинятися у формі двостороннього правочину.

По-друге, існує об'єктивна необхідність розгляду можливості запровадження автоматичного «погашення» зустрічного зобов'язання. Така доцільність покликана необхідністю інтенсифікувати, зокрема, відносини з приводу грошових розрахунків під час переміщення коштів з однієї фінансової установи в іншу. Підкреслимо, що ми не наполягаємо на необхідності такого запровадження, однак вирішити проблему стосовно доцільності подальшої науково-методичної розробки цієї проблематики є необхідним і доцільним. Крім того, це пов'язано зі строками виконання грошових зобов'язань, коли таке виконання вимагається протягом одного календарного місяця і досить часто відбувається в останній його день, що суттєво ускладнює подальші процеси перерозподілу фінансових коштів та управління ними. Така ситуація має місце, наприклад, у казначейських розрахунках з бюджетами різних рівнів або під час банківських перерахунків коштів, зокрема від юридичних осіб. Хоча щодо останнього викликає занепокоєння необхідність проведення фінансового моніторингу походження грошових коштів на предмет запобігання легалізації доходів, що отримані злочинним шляхом.

По-третє, є необхідність розробки моделі зарахування зустрічних однорідних вимог у відносинах, пов'язаних із неплатоспроможністю, банкрутством або відновленням платоспроможності суб'єкта господарювання. Така необхідність викликана наявністю цілого комплексу обмежень для суб'єкта, що потрапив у стан неплатоспроможності розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Крім того, такі взаємні розрахунки (не зарахування) суттєво підвищують транзакційні витрати суб'єктів господарювання, а з урахуванням перебування в стані неплатоспроможності доцільним є їх скорочення. Такого ефекту також можна досягти за рахунок застосування зарахування зустрічних однорідних вимог. До того ж, неплатоспроможність не означає відсутність можливостей для розрахунку за зустрічними вимогами, оскільки сам факт зустрічності передбачає перманентну наявність ліквідних активів для проведення суб'єктом господарювання розрахунків з іншими кредиторами. Щоправда, такі ліквідні активи необхідно отримати, але для цього слід виконати зустрічне зобов'язання. Застосування ж інституту припинення зобов'язання зарахуванням дадуть змогу в такий спосіб розрахуватися хоча б з одним кредитором, що мінімізуватиме нарахування пені та інших штрафних санкцій.

Розглядаючи кожен із задекларованих напрямків вдосконалення правового механізму регулювання відносин із приводу припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, зупинимося спершу на методологічному аспекті - доцільності визнання такого правочину одностороннім та можливості та випадків необхідності його реалізації в двосторонньому порядку.

На сьогодні нормою ст. 601 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України [6] чітко зазначається можливість проведення зарахування в односторонньому порядку за заявою сторони.

ЦК України акцентує увагу на необхідності наявності заяви, тобто певної форми волевиявлення одного із суб'єктів відносин, в яких існують зустрічні та однорідні зобов'язання для того, щоб зарахування могло відбутися. Законодавець не визначає ні сторону, яка має робити таку заяву (кредитор, божник за зобов'язанням, яке припинятиметься); ні форму заяви; ні навіть наявності акцепту щодо такої заяви від іншої сторони відносин зобов'язання.

Натомість законодавець чітко визначає саме наявність такої заяви умовою для вчинення зарахування. Жодних інших умов не передбачено, що засвідчує спрощення законодавцем самої процедури зарахування та суттєве скорочення її часових меж. На нашу думку, таке законодавче закріплення припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог засвідчує доцільність та необхідність розширення доктринального бачення інституту припинення зобов'язання зарахуванням, яке на сьогодні панує у вітчизняній цивілістиці.

Зокрема цікавим є вивчення світового досвіду правового регулювання автоматичного зарахування вимог у разі їх зустрічності та однорідності. Взагалі в такому випадку не виникає питання правочину як такого, оскільки зобов'язання не «виконується», а «погашається». З цих позицій цікавим є, зокрема, досвід регулювання інституту зустрічних однорідних вимог за ЦК Франції [2; 7; 8], в якому «погашення» (саме такий переклад має франкомовний варіант аналізованого в цій статті способу припинення цивільного зобов'язання) інтенсифікує цивільно-правові відносини, і тим самим прискорює цивільний оборот речей, що є предметом таких зустрічних зобов'язань. Отже, цілком зрозуміло, що «погашення» як окрема форма виконання зобов'язання, хоча й не притаманна цивільному законодавству України та, власне, і цивільно-правовій доктрині, однак може реалізовуватися через інструмент договірних відносин.

Автоматичність зарахування зустрічних однорідних вимог важко передбачити на законодавчому рівні в силу того, що вітчизняна концепція відносин зобов'язання, яка характерна як для цивілістичної науки, так і для практики цивільних відносин, вимагає обов'язковості його виконання та неухильності боржника від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

З цих позицій погашення не може вважатися виконаним, оскільки фактично сторони не вчиняють дій, спрямованих на задоволення інтересу іншої сторони зобов'язання, а лише приймають рішення щодо задоволення власних потреб за рахунок зустрічного зобов'язання. Відтак автоматичність у виконанні зобов'язання неможлива, і з точки зору законодавчого регулювання є некоректною, хоча й логічною та доцільною з позиції інтенсифікації цивільного обороту речей, що є предметом відносин зобов'язання.

Некоректність законодавчого закріплення автоматичності виконання зобов'язання шляхом «погашення» ставить під сумнів існування інших способів припинення зустрічних, але неоднорідних зобов'язань, які відповідно до ЦК України [6] могли б виконуватися частково шляхом новації або припинялися шляхом прощення тощо. Саме з таких позицій доцільно поєднати таку автоматичність із механізмом договірного врегулювання відносин у разі неможливості виконання зобов'язання в повному обсязі та його припинення зарахуванням. Мова йде про практику, притаманну відносинам в англосаксонській системі права, коли зарахування передбачається тим самим договором, за яким і виникають зобов'язання або обидва зустрічних, або одне з них.

В англійському, як і в американському праві, на рівні законодавчих актів не визначена можливість припинення зобов'язання зарахуванням або можливість погашення зустрічних однорідних зобов'язань [2; 3; 5]. Натомість існує практика врегулювання такої ситуації в договірному порядку, що і пропонується запровадити у вітчизняних цивільних відносинах та закріпити таку можливість на законодавчому рівні.

Тобто пропонується статтю 601 ЦК України доповнити частиною 3 такого змісту:

«3. Зарахування зустрічних вимог може передбачатися в договорі, укладеному між сторонами зустрічного зобов'язання (в одному з договорів, за яким виникає одне із зустрічних зобов'язань). За наявності договірного закріплення зарахування зустрічних однорідних вимог, зобов'язання може припинятися раніше строку, встановленого для фактичного виконання такого зобов'язання, визначеного законом або за домовленістю сторін».

Договірне закріплення можливості автоматичного проведення зарахування зустрічних однорідних вимог не розглядається нами як виконання зобов'язання в доктринальному розумінні, оскільки, по-перше, вимога може бути лише одним з елементів зобов'язання; по-друге, строки виконання зобов'язання можуть відрізнятися від термінів зарахування, тому що таке зарахування відбуватиметься майже одразу під час вчинення однією зі сторін дії, спрямованої на виконання зустрічного зобов'язання.

Отже, можна дійти висновку, що автоматичне зарахування зустрічних однорідних вимог є доцільним лише за договором, коли сторони відносин зобов'язання заздалегідь домовляються про це, і одразу визначають спосіб, характер та обсяги погашення у випадку, коли об'єкт (предмет) одного зобов'язання є більшим, але однорідним з об'єктом (предметом) зустрічного зобов'язання.

Стосовно вдосконалення цивільно-правової моделі зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення зобов'язань у рамках відносин з приводу відновлення платоспроможності суб'єкта господарювання або визнання його банкрутом слід зауважити на такому:

- по-перше, зарахування зустрічних однорідних вимог як спосіб припинення зобов'язання здатне суттєво зменшити кількість кредиторів суб'єкта господарювання, який потрапив у стан неплатоспроможності чи банкрутства, і в такий спосіб скоротити обсяги пені та штрафних санкцій, що нараховуються на них;

- по-друге, зарахування вимог дасть змогу більшою мірою захистити права кредиторів боржника, який потрапив у стан неплатоспроможності або банкрутства через невиконання своїх зобов'язань стосовно третьої сторони. Тобто, кредитор боржника, який виконав свої зустрічні вимоги по відношенню до такого боржника, повинен мати більше гарантій з точки зору задоволення власних вимог в силу наявності зустрічного зобов'язання;

- по-третє, неможливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог внаслідок потрапляння суб'єкта відносин у стан неплатоспроможності або банкрутство є перешкодою на шляху інтенсифікації цивільного обороту речей, що є предметом такого зобов'язання. Це відноситься до арешту майна боржника або до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, який поширюється, в тому числі, й на зустрічні зобов'язання.

Досліджуючи вказаний вище аспект відносин з приводу зарахування зустрічних однорідних вимог, необхідно звернутися до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон), яким визначається сутність мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 вказаного Закону «Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію» [4].

Ця норма свідчить про те, що мораторій є за своєю сутністю елементом захисту прав кредиторів боржника. Але насправді це не стільки захист, скільки зрівняння в правах всіх кредиторів боржника, що взагалі суперечить моделі функціонування суб'єкта господарювання, а також моделям тих правовідносин, які виникають між ним та кожним конкретним кредитором.

Кредитор за відносинами зустрічного зобов'язання має можливість на зарахування зустрічних однорідних вимог. Однак прямо цього закон не передбачає, хоча і судова практика також не дає чіткої відповіді на неможливість зарахування кредитором зустрічних вимог в максимально наближених до повноцінного виконання зобов'язання останнього обсягах. Відтак слід одразу зробити зауваження, що застосування кредитором зарахування зустрічних вимог не позбавляє його права на звернення до суду в порядку, передбаченому Законом для пред'явлення конкурсних вимог, в обсязі, який не був фактично виконаний, навіть враховуючи проведення зарахування.

Доводячи можливість та власне об'єктивну природу доцільності проведення такого зарахування вимог боржника, який потрапив у стан неплатоспроможності або щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, наведемо такі доводи:

По-перше, зустрічне зобов'язання передбачає наявність обопільних прав та обов'язків в обох сторін відносин. Для кожної зі сторін такий обов'язок є кредиторською заборгованістю, а незадоволене право (вимога) - дебіторською заборгованістю. Отже, з точки зору раціоналізації покриття дебіторської заборгованості кредитор може зарахувати власне зустрічне зобов'язання і таким чином відбудеться скорочення обсягу дебіторської заборгованості на відповідний пропорційний обсяг кредиторської заборгованості. Таке саме скорочення відбудеться і у суб'єкта, який визнаний боржником відповідно до Закону в судовому порядку. Тобто загальний обсяг його кредиторських вимог зменшиться. Якщо ж зустрічні відносини зобов'язання розкласти в контексті відносин неплатоспроможності, то ми отримуємо ситуацію, за якою кредитор неплатоспроможного боржника зобов'язаний своє зобов'язання вчинити в повному обсязі незалежно від обсягу зобов'язання виконаного боржником, що прямо суперечить сутності зустрічних відносин, оскільки ставить кредитора в завідомо невигідне становище по відношенню до боржника.

По-друге, зарахування зустрічних однорідних вимог як спосіб припинення зобов'язання стосовно божника, щодо якого порушено справу про банкрутство, суттєво зменшить транзакційні витрати обох сторін такого зобов'язання. Так, відносно боржника на таку частину невиконаного зобов'язання не нараховуватиметься пеня та штрафні санкції, а стосовно кредитора - він позбавлятиметься від необхідності сплати судового збору і, як наслідок, збільшення розміру кредиторських вимог та власних витрат на стягнення заборгованості, яка фактично є зустрічною і щодо якої можна здійснити зарахування.

Отже, враховуючи викладене вище, доцільно запропонувати такі зміни до законодавства України з метою вдосконалення інституту припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог та необхідності раціоналізації відносин між кредитором і банкрутом, між якими такі відносини встановлені в контексті недопущення погіршення правового становища кредитора через запровадження режиму банкрутства до такого боржника.

Так, необхідно статтю 602 ЦК України доповнити частиною 2 такого змісту:

«2. У випадках обмеження цивільної дієздатності (шляхом накладення арешту, іншого обтяження або введення мораторію на задоволення вимог кредиторів) однієї із сторін відносин, яка має зустрічне по відношенню до кредитора зобов'язання, що виникло до запровадження такого обмеження, кредитор має право на зарахування зустрічних вимог».

Це, на нашу думку, істотно підвищить рівень захисту прав кредиторів, які мають зустрічне зобов'язання до боржника, котрий визнаний банкрутом та щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Крім того, подібні зміни до законодавства суттєво спростять і саму процедуру банкрутства, оскільки зменшать навантаження на боржника у вигляді нарахування пені та інших штрафних санкцій на суму кредиторських вимог, що можуть бути задоволені зарахуванням.

Висновки. Аналізуючи напрями вдосконалення цивільно-правової моделі зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення цивільних зобов'язань, можна дійти таких висновків.

По-перше, доцільним є запровадження певної автоматичності у цивільно-правових відносинах, в яких існують елементи зустріч- ності та однорідності вимог. Тобто, вбачається за доцільне спростити такі відносини, інтенсифікувавши їх за рахунок здійснення зарахування зустрічних вимог без вчинення будь-яких додаткових процедур чи заходів.

Законодавець повинен передбачити можливість для сторін цивільних правовідносин, які мають тривалий і складний характер, в разі виникнення зустрічних зобов'язань їх автоматичне погашення.

По-друге, пропонується розробка моделі зарахування зустрічних однорідних вимог у відносинах, пов'язаних із неплатоспроможністю, банкрутством або відновленням платоспроможності суб'єкта господарювання. Інститут зарахування зустрічних однорідних вимог не має такого рівня доктринального розвитку та обґрунтування в науці господарського права, який він має в цивілістиці. Але водночас самі господарські відносини досить часто характеризуються і зустрічністю, і однорідністю. Крім того, сам ЦК України містить ст. 203, в якій розкривається особливість застосування зарахування зустріч - них однорідних вимог як способу припинення зобов'язання. Відтак актуалізується важливість запровадження аналізованого інституту і його доктринального забезпечення в науку господарського права. Це є не лише нагальним питанням з точки зору об'єктивного погіршення економічного становища багатьох суб'єктів господарювання, але й з позиції розширення можливостей для кредиторів у господарських відносинах, особливого в контексті задоволення власних інтересів через зарахування зустрічних вимог. Хоча таке задоволення найчастіше має лише частковий фрагментарний характер.

Загалом, проведений аналіз напрямів удосконалення цивільно-правової моделі зарахування зустрічних однорідних вимог дав змогу розробити окремі пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Зокрема, шляхом доповнення окремими нормами ст. 601 та ст. 602 ЦК України, що суттєво підвищить ефективність цивільно-правового регулювання зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення цивільних зобов'язань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Новосельцев 1.1. Транскордонна неплатоспроможність у міжнародному приватному праві: дис. ... к.ю.н.; спеціальність : 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес ; сімейне право ; міжнародне приватне право» / І.І. Новосельцев. - К.: НДІ приват. права і підприємництва НАПрН України, 2012. - 20 с.

2. Омельченко А.В. Застосування принципів європейського договірного права в комерційній практиці в Україні / А.В. Омельченко // Юридична Україна. - № 7. - 2013. - С. 36-41.

3. Принципи європейського договірного права. Коментарі та рекомендації ; пер. з англійської ТОВ «Асоціація експортерів і імпортерів «ЗЕД». - К. : Асоціація «ЗЕД», 2013. - 304 с.

4. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом : Закону України від 14.05.1992р.№2343-ХЇЇ [Електроннийресурс]-Режимдоступу: http://zakon3.rada.gov.Ua/laws/show/2343-12/stru#Stru

5. Туктарова Ю.Е. Современное законодательство об уступке требований / Ю.Е. Туктарова, М.Е. Толстухина // Закон. - № 11. - 2006. - С. 128-142.

6. Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15

7. Code civil France [Electronic resource] - Access point : https://www.legifrance.gouv.fi7affichCode.do;jsessionid=E3D26 88FF9527029AE46D8538FF8AD09.tpdila10v_3?idSectionTA= LEGISCTA000006150261&cidTexte=LEGITEXT00000607072 1&dateTexte=20160101

Lando O.A European Private Law as a Mixed Legal System / O.A. Lando // - Maastricht Journal of European and Comparative Law. - 5. - 1998, p. 328-340.

Размещено на Allbest.ru