Суд із примирення и арбітражу в рамках ОБСЄ: особливості врегулювання міждержавних спорів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зовнішня агресія та порушення територіальної цілісності України Російською Федерацією наслідок збройного конфлікту, врегулювання якого ускладнюється гібридним характером, оскільки держава-агресор публічно відкидає свою участь у війні, її дії агресора включають не тільки традиційні воєнні методи, в тому числі захоплення територій, їх анексію, але й нетрадиційні новітні методи чинення агресії, зокрема в політичній, економічній, інформаційній сферах, тероризм тощо.

Українська влада використала міжнародно-правовий потенціал для обмеження Росії в рамках ООН відповідно до міжнародних конвенцій про визначення агресії, Статуту ООН, резолюції ГА ООН 3314, Будапештського меморандуму, інших міжнародно-правових документів та кваліфікувала Російську Федерацію як державу-агресора.

Протягам останніх майже чотирьох років Україна активно застосовувала дипломатичний інструментарій згідно зі ст. 33 Статуту ООН: численні раунди переговорів про припинення агресії і відновлення територіальної цілісності України; обстеження наслідків агресивних дій Російської Федерації для економіки України; посередництво, наприклад, із залученням сторін-підписантів Будапештського меморандуму; арбітраж та судовий розгляд міжнародними судово-арбітражними інституціями (Міжнародний Суд ООН, Міжнародний кримінальний суд, Європейський Суд з прав людини, Постійна Палата третейського суду); звертання до регіональних організацій, зокрема ОБСЄ, із проханням посилити санкції. Оскільки держава-агресор не тільки не призупиняє свої противоправні дії, але й продовжує їх ведення, вважаємо за доцільне проаналізувати можливості використання такого політико-правового інституту Організації з безпеки і співробітництва в Європі, як Суд із примирення й арбітражу в рамках ОБСЄ.

Стан опрацювання. Аналіз наукових джерел щодо проблеми мирного врегулювання міжнародних спорів дозволяє стверджувати, що майже всі вчені-міжнародники присвячують свої наукові доробки цій темі (А. Айзнер, Н. Бентвіч, К. Бокштигель, Г. Бортлоф, П. Вагнер, П. де Ваарт, Н. Вайич, М. Геновські, Л. Гудрич, М. Д. Донелан, Г. Кингсбері, У Леві, С. Лі, А. Мартин, Дж. Мериле, X. Міслер, Ф. С. Нортедж, С. Р. Мітчел, Л. Оппенгейм, Н. Ридел, І. Седл-Хоєнвельдем, Дж. Стоун, А. де Рек, А. Рівер, Є. Хамбро, В. Шор зарубіжні автори. Вітчизняні науковці: М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, М.О. Баймуратов, В.А. Василенко, М.М. Гнатовський, О.О. Мережко та інші). Системі мирних засобів у рамках НБСЄ/ ОБСЄ також присвячено чимало досліджень таких авторів, як П. Айзманн, Р. Бадинтер, Р. Біндшедлер, А. Блоед, Т. Бухсбаум, М. Веніг, В. Гебалі, В. Гераклідес, Е. Греко, Р. Заагман, Л. Кафлиш, Л. Кондореллі, П. Коойманс, Ш. Лебен, М. Лукас, Б. Майер, О. Митцш, Г. Неси, X. Нойхольд, М. Освальд, А. Пелле, І. Петерс, Н. Ропере, X. Руиц-Фабріц, Г. Танья, Л. Ферарі-Браво, М. Лукас, Д. Лутц, К. Оелерс-Фрам, Дж. Сальмо, Л. Сіцільянос, А. Сонтаг, Т. Шебелеу, Д. Шенк, Б. Шима, X. Шнайдер, П. Шолтер, X. Хільгенберг, Г. Хафнер, К. Холтсті, В. Хойнк, X. Хурльбурт.

Загальні питання міжнародного арбітражу вивчав С.Л. Лазарев. Окремі питання арбітражного вирішення міжнародних спорів проаналізовані зарубіжними та вітчизняними фахівцями з міжнародного права (Р. Черчілль, Н. Клейн, Т. Стіфенс, М. Антуніас, М. Еванс, І.В. Дмитриченко, Т.Г. Саксіна, Г.Г. Шинкарецька, О.М. Шемякін).

Мета статті проаналізувати юридичний механізм врегулювання збройного конфлікту між РФ та Україною в рамках ОБСЄ.

Наукові результати перелічених авторів складають методологічну основу дослідження перспективи використання механізмів врегулювання міжнародного збройного конфлікту між Російською Федерацією та Україною. Мінські домовленості наразі є правовою основою для врегулювання конфлікту на сході України. Факт підписання домовленостей обумовив статус документу modus vivendi (неформальна домовленість між сторонами певного протистояння). Україна вважала міжнародний збройним конфлікт із Росією антитерористичною операцією та вела переговори з державою-агресором, не вводячи воєнний стан. Отже, «гібридна війна» спричинила «гібридні» Мінські домовленості і «гібридний» Мінський дипломатичний процес. «Мінськ-2» був рамковим і сумнівним із точки зору міжнародного права документом, але затвердження тексту «Мінськ-2» Резолюцією Ради Безпеки ООН 2202 надає положенням документу обов'язкової юридичної сили [1].

Анексія Російською Федерацією Криму та гібридна війна на Донбасі виявили відсутність дієвих міжнародно-правових інструментів протидії агресії з боку держави, яка має статус ядерної та є постійним членом Ради Безпеки ООН. Однією з ознак гібридності війни нового типу, започаткованої Росією, є те, що на боці агресора переважно воюють цивільні особи, а також кадрові військовослужбовці РФ, які безпосередньо на момент участі в бойових діях або звільнилися з військової служби, або перебувають у відпустці. Згідно зі ст. 8 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, затверджених як додаток до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 2001 року № А/БЕ8/56/83, поведінка особи або групи осіб розглядається як діяння держави за міжнародним правом, якщо ця особа або група осіб фактично діє за вказівками або під керівництвом або контролем цієї держави під час здійснення такої поведінки [2]. Положення цих Статей закріплюють загальні принципи та механізми реалізації міжнародно-правової відповідальності держав за міжнародні правопорушення, але можуть розглядатися лише як рекомендаційні, оскільки Генеральна Асамблея ООН не затвердила їх як декларацію чи відкриту до підписання конвенцію, а лише прийняла до відома. Проте в процесі розробки тексту Статей Комісія ООН з міжнародного права неодноразово зазначала, що їх положення відображають усталену звичаєву практику міжнародних відносин, у тому числі й діяльності міжнародних судів.

Оскільки конфлікт між Російською Федерацією та Україною триває в рамках європейської системи безпеки, вважаємо за потрібне проаналізувати юридичні характеристики Суду з примирення та арбітражу в рамках ОСБЄ як судової установи, яка була створена для урегулювання спорів, що подані для розгляду державами-учасницями ОБСЄ. 3 15 грудня 1994 р. діє Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ 1992 р. За положеннями Конвенції в Женеві в 1995 році був створений Суд із примирення й арбітражу. Україна та Російська Федерація є підписантами Конвенції з 15 грудня 1992 року. Однак у подальшому тільки Україна ратифікувала документ (12.12.1995 р.), який набув чинності для України 12.02.1996 р. [3]. Російська Федерація може використати досвід анулювання підписання Конвенції, як це вже було зроблено з приєднанням до Римського статуту Міжнародного кримінального суду 16 листопада 2016 року [4].

Конвенція встановила субсидіарний режим щодо використання засобів врегулювання спорів (можна це стверджувати згідно з положеннями преамбули та статті 19). Як зазначається в преамбулі, Конвенція в жодному разі не має наміру обмежувати інші існуючі інститути або механізми, в тому числі Міжнародний Суд, Європейський суд із прав людини, Суд Європейських співтовариств і Постійну палату третейського суду [5]. У пункті 4 статті 19 закріплено право держав у момент підписання, ратифікації Конвенції або приєднання до неї зробити застереження для забезпечення сумісності створюваного Конвенцією механізму врегулювання суперечок з іншими засобами врегулювання суперечок [5].

Регламент, прийнятий Судом та ухвалений державами-учасницями Конвенції, визначає процесуальні права та обов'язки Суду та органів, які він формує [6]. Суд складається з мирових посередників та арбітрів, які внесені в спеціальні списки. Кожна держава назначає двох мирових посередників, одного арбітра, одного заступника арбітра. Примирення здійснюється Комісією з примирення, що створюється для кожного спору. Арбітраж Арбітражним трибуналом, що створюється для кожного спору. Юрисдикція Арбітражного трибуналу може бути заснована на згоді сторін спору, що містить прохання про арбітраж, або на односторонній заяві про визнання даної юрисдикції, яка зроблена за умови взаємності. Арбітражний трибунал складається з арбітрів, які призначаються сторонами. Рішення Арбітражного трибуналу є остаточним і оскарженню не підлягає.

Положення статті 26 Конвенції встановлюють умови юрисдикції Суду при врегулюванні спорів за допомогою Арбітражного трибуналу. Юрисдикція ratione personae слідує з пункту 1 статті 26: «Прохання про арбітраж може бути представлене в будь-який момент за згодою між двома або декількома державами-учасницями цієї Конвенції або між однією або декількома державами-учасницями цієї Конвенції й однією або декількома іншими державами-учасницями НБСЄ». [5]. Відповідно до пункту 2 статті 26 Конвенції можна визначитися з юрисдикцією ratione materiae: «Держави-учасниці цієї Конвенції можуть у будь-який час за допомогою повідомлення, ...заявити, що вони, ipso facto, і без спеціальної угоди визнають обов'язковою юрисдикцію Арбітражного трибуналу за умови взаємності. Така заява може бути зроблена без обмеження терміну або на певний строк. Вона може поширюватися на всі суперечки або виключати суперечки, що стосуються територіальної цілісності держави, її національної оборони, права на суверенітет над територією суші або одночасних домагань на юрисдикцію над іншими районами [5]. Розширене тлумачення вказаної статті дозволяє вважати, що дії держави-агресора, яка є учасником угоди «Мінськ-2», можна визначити противоправними, та такими, що дозволяють офіціальному Києву подати в односторонньому порядку заяву до Суду з примирення та арбітражу в рамках ОБСЄ. Російська Федерація по факту «Мінськом-2» була визначена як сторона конфлікту, яка повинна виконати визначені умови з деокупації окремих районів Донецької та Луганської областей. Також порушено положення, що закріплено в Гельсінському Заключному акті НБСЄ у 1975 році, щодо зобов'язання держав-учасниць вирішувати спори між собою мирними засобами, не піддаючи загрозі міжнародний мир, безпеку, справедливість [7]. Окремо слід звернути увагу на порушення принципу заборони застосування сили або загрози силою. Вперше цей принцип було закріплено ще в 1899 р. в Гаазькій конвенції про мирне вирішення спорів. Остаточно ж становлення принципу було завершено з прийняттям Статуту ООН, який у пункті 4 статі 2 закріпив, що всі члени ООН утримуються в міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, не сумісним із цілями Організації Об'єднаних Націй. Пізніше цей принцип було конкретизовано в таких документах ООН, як Декларація про принципи міжнародного права, Декларація про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносинах, резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Про визначення агресії» тощо [8].

Російська Федерація готова до посилення бойових дій із території окупованого Донбасу в будь-який момент. «Російське військове командування залишається готовим до посилення бойових дій. Про це свідчить велика кількість важкої зброї, розміщеної біля контактної лінії. З початку 2017 р. у заборонених районах зафіксовано розгортання понад 1,5 тис. танків, артилерійських систем, у тому числі артилерійських ракетних комплексів та мінометів», заявив директор департаменту міжнародної безпеки МЗС України Сергій Шутенко на засіданні Першого комітету Генеральної Асамблеї ООН 16 жовтня 2017 року. Він підкреслив, що з початку року Україна тричі ініціювала масштабне припинення вогню по всій лінії зіткнення, і щоразу російські окупаційні сили та їхні прибічники порушували його. Російські окупаційні сили навмисно проводять провокаційні обстріли житлових районів...Щоб приховати порушення, російські окупаційні сили перешкоджають роботі спостерігачів СММ ОБСЄ та обмежують їх доступ до районів зосередження своїх сил [9]. За словами дипломата, лише в період із середини травня до серпня 2017 року Місія з моніторингу прав людини в Україні зафіксувала 26 загиблих і 135 поранених серед цивільного населення. Загалом же, в конфлікті загинуло понад 10 тис. людей, 25 тис. поранені й 1,6 млн. були змушені покинути свої оселі [9].

Відповідно до пункту 4 статті 26 Конвенції з примирення й арбітражу в рамках НБСЄ Трибунал може на основі своїх повноважень або на прохання однієї зі сторін або всіх сторін у суперечці вказати тимчасові заходи, що слід прийняти сторонам у суперечці, щоб уникнути загострення суперечки, ускладнення пошуку рішення або можливості того, що через поводження однієї або декількох сторін у суперечці виявиться неможливим забезпечити виконання рішення, що може бути винесене Трибуналом [5]. Нагадаємо, що Україна вже використала право прохати міжнародну судову установу щодо призначення тимчасових заходів проти Російської Федерації. У січні 2017 року Україна розпочала провадження проти РФ в Міжнародному Суді ООН (справа №166) щодо застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. 19 квітня ц.р. Суд видав Наказ, визначивши тимчасові заходи в цій справі, в якому, зокрема, йшлося про необхідність припинити обмеження для кримськотатарської спільноти щодо їхніх представницьких інститутів, у тому числі Меджлісу, а також забезпечити право громадянам України вивчати українську мову. Крім того, суд наказав утримуватися від будь-яких дій, що можуть загострити ситуацію або ускладнити рішення спору, але протягом півроку Російська Федерація ігнорує свій обов'язок виконувати всі елементи Наказу Суду [10], як наслідок де-факто ситуація погіршується.

Як відомо, крім Суду з примирення та арбітражу, існують інші механізми мирного вирішення спорів у рамках ОБСЄ: військовий антикризовий механізм (віденський механізм), механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій (берлінський механізм), механізм із людського виміру (московський механізм), механізм раннього попередження та ранніх дій Верховного комісара ОБСЄ в справах національних меншин. Використання потенціалу цих механізмів, наприклад результати діяльності місій експертів, спостерігачів (наприклад, Спеціальна моніторингова місія, яка розпочала роботу 21 березня 2014 року), необхідно для арбітражного доказування фактів ведення гібридної війни Російською Федерацією проти України, що є особливо важливо, адже така «змішана війна» приводить до деформації європейської системи безпеки в рамках глобальної проблеми збереження міжнародної безпеки [10].

На жаль, Суд за період свого існування не розглянув жодної заяви (з певних причин держави-учасниці ОБСЄ не використовують цей правовий інструмент для захисту прав), тому Україна має шанс війти в історію цього Суду як перша держава-заявник проти держави-агресора (РФ), яка порушує чинне міжнародне гуманітарне право.

У звіті за період 2013-2016 рр. президент Суду Крістіан Томусчат підкреслив переваги швидких, економічних і гнучких процедур, що запропоновані Судом. Президент Суду впевнений, що члени Суду готові докладати всіх зусиль на службі ОБСЄ з метою сприяння досягненню основних цілей Організації з підтримки миру, безпеки, демократії, прав людини в Європі [11, с. 5].

Таким чином, українська дипломатія повинна якісно змінити свій інструментарій протидії російській агресії, зокрема використати засоби врегулювання спору, що встановлені Конвенцією з примирення та арбітражу в рамках ОБСЄ.

Оскільки в останні десятиліття значно послабились вплив та повага до міжнародного права, проявом чого є приклади порушення постійним членом Ради Безпеки ООН Російською Федерацією Статуту ООН; послаблення миротворчої ролі міжнародних організацій, їх залучення та вплив із метою упередження чи розв'язання конфліктів; посилення в міжнародних відносинах права на застосування сили, а не верховенства права, вважаємо найефективнішим засобом врегулювання міждержавних спорів судово-арбітражний механізм.

Прийняття Конвенції з примирення та арбітражу в рамках НБСЄ/ОБСЄ від 15 грудня 1992 року, створення Суду з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ/ОБСЄ, прийняття Регламенту Суду з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ/ОБСЄ певний внесок у розвиток міжнародної арбітражної процедури, котрий необхідно використати в умовах гібридної війни Російської Федерації проти України.

Україна має максимально використовувати політико-правові інструменти ОБСЄ задля захисту суверенних прав та сприяти посиленню в подальшому інституційної спроможності цієї організації в розв'язанні міжнародних конфліктів, у тому числі гібридного характеру, наявні засоби повинні використовуватися для припинення російської агресії проти України та уникнення подальших страждань цивільних, оскільки ця агресія, що спирається на чіткі імперіалістичні амбіції, спрямована проти європейської і трансатлантичної єдності як основних елементів глобального порядку безпеки.

Література

міжнародний правовий анексія арбітраж

1. Resolution 2202 (2015) adopted by the Security Council at its 7384the meeting, on 17 February 2015.

2. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН A/RES/56/83 «Ответственность государств за международно-противоправные деяния» 12 декабря 2001 г.

3. List showing signatures and ratifications or accessions with respect to the Convention on Conciliation and Arbitration within the OSCE, 24 June 2016.

4. Распоряжение Президента Российской Федерации от 16.11.2016 № 361 «О намерении Российской Федерации не стать участником Римского статута Международного уголовного суда» II Официальный интернет-портал правовой информации «Государственная система правовой информации».

5. Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ від 15.12.1992.

6. Регламент Суда примирения и арбитража в рамках СБСЕ от 1 февраля 1997 года.

7. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе (Хельсинки, 1 августа 1975 года).

8. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций. Принята резолюцией 2625 (XXV) Генеральной Ассамблеи ООН от 24 октября 1970 года.

9. Декларация об усилении эффективности принципа отказа от угрозы силой или ее применения в международных отношениях. Принята резолюцией 42/22 Генеральной Ассамблеи от 18 ноября 1987 года.

10. Определение агрессии. Утверждено резолюцией 3314 (XXIX) Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1974 года.

11. Генеральна асамблея ООН 2017 (трансляція 72-ї сесії).

12. Тематические отчеты от Специальной мониторинговой миссии ОБСЕ в Украине.

13. Periodic Report 2013 2016 to the States parties to the Convention on Conciliation and Arbitration within the OSCE.

Размещено на Allbest.ru