Публічна обіцянка винагороди: визначення правової природи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Публічна обіцянка винагороди: визначення правової природи

Яковенко B.B., студентка Навчально-наукового інституту неперервної освіти Національного авіаційного університету

Філик Н.В., кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права і процесу Навчально-наукового юридичного інституту Національного авіаційного університету

Статтю присвячено аналізу правової природи публічної обіцянки винагороди. Акцентується увага на дослідженні відносин, що виникають у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, та теоретичному аналізі зобов'язань, які виникають із публічної обіцянки винагороди як родового поняття, та зобов'язань, що виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, а також публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу.

Ключові слова: односторонній правочин, публічна обіцянка винагороди, зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу, публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу.

Статья посвящена анализу правовой природы публичного обещания вознаграждения. Акцентируется внимание на исследовании отношений, возникающих в связи с публичным обещанием вознаграждения, и теоретическом анализе обязательств, возникающих при публичном обещании вознаграждения как родового понятия, и обязательств, возникающих из публичного обещания вознаграждения без объявления конкурса, а также публичного обещания вознаграждения по результатам конкурса.

Ключевые слова: односторонняя сделка, публичное обещание вознаграждения, обязательства по публичному обещанию вознаграждения, публичное обещание вознаграждения по результатам конкурса, публичное обещание вознаграждения без объявления конкурса.

This article is devoted to analysis of legal nature of public promise of an award. The study focuses on the exploration of relations which occur due to public promise of an award and theoretical analysis of obligations connected with public promise of an award as a legal notion and obligations which arise from public promise of an award without announcing ofthe contest and public promise of an award by the result ofthe contest.

Key words: unilateral transaction, public promise of award, obligations of public promise of award, public promise of award by result of contest, public promise of award without announcing of contest.

Постановка проблеми. Як відомо, найбільш розповсюдженим різновидом зобов'язань є договір, який є основою виникнення зобов'язань у цивільному праві. Нарівні з договорами найбільш розповсюдженими підставами виникнення зобов'язань можуть виступати зобов'язання з односторонніх дій (недоговірних зобов'язань), до яких, зокрема, належать зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, та зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу.

У чинному законодавстві не дається визначення терміна «публічна обіцянка винагороди» чи поняття «зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди». Ст. 1144 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначає: «Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особитощо)» [1].

Однак оголошення особою про зацікавленість у здійсненні визначених дій і обіцянка нагороди є тільки передумовою виникнення правовідносин. Лише після того як інша особа здійснить передбачені в оголошенні дії, у неї виникає право вимоги щодо виплати винагороди стосовно особи, яка оголосила про обіцянку винагороди.

Тому треба чітко розрізняти, в якому сенсі вживається термін «публічна обіцянка винагороди»: як юридичний факт, як зобов'язальне правовідношення чи як інститут цивільного права.

Стан опрацювання. Проблеми публічної обіцянки винагороди досліджували в різні часи такі цивілісти, як: Є.Л. Вакман, Н.Ю. Голубєва, І.А. Грингольц, В.М. Ігнатенко, О.С. Іоффе, Д.В. Кузнецова, Л.А. Лунц, І.Б. Новицький, 0.0. Отраднова, М.П. Присяжнюк, В.О. Рясенцев,

В.М. Смирнов, Р.І. Ташьян. Проте у своїх роботах вчені не приділяли належної уваги вивченню проблемних питань інституту публічної обіцянки винагороди та практики його застосування, що зумовлює необхідність аналізу окремих аспектів зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди.

Метою статті є дослідження відносин, що виникають у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, теоретичний аналіз зобов'язань, які виникають із публічної обіцянки винагороди як родового поняття, та зобов'язань, що виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, а також публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на поширеність відносин у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди на практиці, інститут публічної обіцянки винагороди до ухвалення 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України не мав, на жаль, не тільки правової регламентації, а й не привертав уваги вчених-цивілістів, які згадували про відносини, що виникають у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, лише у двох-трьох абзацах підручників із цивільного та зобов'язального права. У попередні роки цей інститут спеціально не досліджувався, що свідчить про недостатню увагу науковців до вивчення проблемних питань інституту публічної обіцянки винагороди та практики його застосування, що зумовлює необхідність наукового аналізу окремих аспектів зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди на рівні дисертаційного дослідження. Оновлення цивільного законодавства України значною мірою збагатило і розширило систему цивільного права України. Низка правочинів і зобов'язань, що мають важливе практичне значення, вперше отримали законодавче врегулювання в ЦК України. До них належить й інститут публічної обіцянки винагороди. Тим самим законодавець визнав актуальність і необхідність спеціального правового регулювання не тільки публічного конкурсу, але й публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу [2, с. 4].

Чинне законодавство не дає визначення терміна «публічна обіцянка винагороди» чи поняття «зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди». Це викликає питання, в якому ж сенсі вживається термін «публічна обіцянка винагороди»: як юридичний факт, як зобов'язальне правовідношення чи як інститут цивільного права.

Публічна обіцянка винагороди як юридичний факт - це, власне, сама пропозиція здійснити ту чи іншу дію за винагороду. У сучасній літературі існує два основні погляди на юридичну природу публічної обіцянки винагороди як юридичного факту, а саме: публічна обіцянка винагороди як пропозиція до вступу в договірні відносини та як односторонній правочин.

В юридичній літературі XX ст. висловлена думка про те, що публічну обіцянку винагороди може бути визнано договірною офертою. Тобто можна розглядати публічний виклик як пропозицію укласти договір, але тільки звернений не до визначеної окремої особи чи до декількох визначених осіб, а як пропозицію договору, звернену до невизначеного кола осіб, - так звану публічну оферту. У цьому разі одна сторона публічно обіцяє щось будь-кому, хто, зі свого боку, зробить щось (наприклад, доставити загублену річ) з дотриманням умов, зазначених у пропозиції вступити в договір. Інша сторона в договорі з'являється з моменту здійснення дії, за яку обіцяна винагорода, причому факт здійснення необхідної дії означає прийняття пропозиції. Якщо дії особи, яка знайшла річ чи надіслала роботи на конкурс, відповідають вимогам про акцепт, то договір вважається укладеним. Якщо визнати цю думку за правильну, то в будь-якому разі в оголошенні про публічну обіцянку винагороди повинні бути зазначені істотні умови договору, тобто точно зазначені умови, за дотримання яких оголошення про публічну обіцянку винагороди буде мати юридичну чинність. Наприклад, якщо в оголошенні про публічну обіцянку винагороди розмір винагороди (істотна умова договору) не зазначений, вона не може визнаватися офертою.

Оферта - це пропозиція укласти договір. Вона повинна відповідати таким обов'язковим вимогам: по-перше, бути адресованою конкретній особі (особам); по-друге, містити вказівку на істотні умови, на яких пропонується укласти договір; по-третє, пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе пов'язаним договором з адресатом, яким буде прийнята пропозиція.

З формального погляду, публічна обіцянки винагороди не відповідає тільки першій вимозі, а саме: вона звернена до невизначеного кола осіб. Із цього боку вона схожа на так звану публічну оферту. Особливість такої оферти полягає в тому, що її звернено до невизначеного кола осіб, і вона містить всі істотні умови майбутнього договору, а головне - у ній чітко виражена воля особи, яка робить пропозицію, укласти договір із кожним, хто до неї звернеться. Однак очевидним мінусом публічної оферти є те, що її в будь-який момент може бути знято до надходження нового акцепту [2].

Отже, публічну оферту, поки вона не акцептована, може бути відкликано, відмінено, тобто оферент має бути сповіщений про прийняття пропозиції, і до такого прийняття він вправі свою оферту відкликати. У разі конкурсу прийняття оферти могло б виражатися зазвичай лише в наданні роботи. Отже, сторона, що оголосила конкурс чи обіцяла винагороду без оголошення конкурсу, не будучи юридично пов'язаною до прийняття її пропозиції, практично завжди могла б скасувати конкурс чи обіцянку винагороди до моменту передання відповідного результату.

У такому разі виконавець, що розпочав виконання завдання до скасування конкурсу, жодних прав не здобував би і не міг би розраховувати навіть на часткову компенсацію витрачених ним коштів і праці, якими б значними ці витрати не були. Щодо зазначеного в літературі зауважують, що «особа, яка обіцяє публічно винагороду, однією цією своєю обіцянкою ще не зобов'язується; зобов'язання виникає тільки з моменту прийняття пропозиції (що виражається в здійсненні запропонованої дії), тобто на основі договору» [3, с. 186].

Оферент до прийняття оферти акцептантом може змінити умови своєї пропозиції (у разі оголошення публічної оферти). Ст. 1152 ЦК України, хоча і передбачає можливість внесення змін в умови конкурсу, але водночас обмежує таку можливість певним терміном (зміни можуть бути внесені засновником конкурсу до початку конкурсу), а не прийняттям оферти виконавцем завдання. Ст. 1147 ЦК України, яка передбачає можливість зміни умов публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, без визначення якогось терміну чи іншими обмеженнями цього права, але і тут законодавець не пов'язує вказану можливість із наданням відповідного результату чи іншим актом, який виражає прийняття пропозиції.

Тому, з погляду договірного права, обіцянка винагороди є тільки пропозицією до укладення договору, звернена до невизначеного кола осіб, і тому вона ні до чого не зобов'язує особу, яка запропонувала укладення договору. Така обіцянка не є гарантією для особи, яка бажає отримати винагороду, що здійснення указаної в оголошенні дії не виявиться марним унаслідок відмови від публічної обіцянки винагороди, яка може піти вслід за оголошенням про обіцянку винагороди.

Це положення фактично зруйнувало б такий корисний (як такий, що спонукає до корисної діяльності) інститут, як публічна обіцянка винагороди. Тому більш практично значущим буде висновок про те, що публічна обіцянка винагороди пов'язує особу, яка публічно обіцяла винагороду, можливістю передачі передбаченого результату у встановлений термін із дотриманням всіх умов публічної обіцянки винагороди. Варто визнати, що оголошення конкурсу чи обіцянка винагороди без оголошення конкурсу породжує певні права й обов'язки між особою, яка оголосила про винагороду, та тими особами, які розпочали виконання завдання (маються на увазі обов'язок особи, яка оголосила про винагороду, прийняти відповідний результат, обов'язок відшкодувати витрати в разі відмови від обіцянки та відповідні права осіб, які відгукнулися на обіцянку винагороди).

Крім того, якщо розглядати публічну обіцянку винагороди і відгук на неї як договір, тоді відповідні правовідносини виникали б тільки між учасниками цього договору. Але тоді відсутність у виконавців тих чи інших робіт (у разі оголошення про конкурс), безпосередньо вираженої волі брати участь у конкурсі і виграти премію позбавляла б їх можливості набути права, що випливають із конкурсу, а журі - можливості розглядати роботи, безпосередньо не представлені на конкурс самими авторами, але опубліковані в пресі, на виставках чи в будь-який інший спосіб. У цьому разіособа, що виконала дію, зазначену в публічній обіцянці, не тільки не маючи на увазі прийняття зробленої пропозиції, але взагалі не знаючи про публічну обіцянку, не може претендувати на сплату обіцяної винагороди. Договору немає, якщо прийняття пропозиції не було, а було лише здійснення дії, що випадково привело до результату, якого домагалася особа, що публічно обіцяла винагороду.

Крім того, «коли оферта адресується всім і кожному, - пише О.С. Іоффе, - прийняття її одним акцептантом усуває від участі всіх інших можливих акцептантів, тоді як оголошення конкурсу, якщо його вважати зверненим до всіх і кожного, фактом подачі однієї роботи не погашається, а припускає передання необмеженої кількості робіт, кожна з яких повинна бути оцінена організатором» [4, с. 364]. Недоговірний характер зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою нагороди підтверджується і тим, що представлення першого результату не виключає можливості подальшого надання результатів (для конкурсу таке твердження найбільш справедливе, хоча зустрічаються подібні випадки і за публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, що буде доведено нижче).

Ще одним аргументом проти визнання публічної обіцянки винагороди офертою є те, що згода на участь у конкурсі не призводить до обов'язку виплати винагороди, вона виплачується чи видається тільки за найкращий результат, і взагалі, згода на участь у конкурсі чи згода виконати завдання публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу не спричиняє жодних обов'язків в особи, яка таку згоду дала.

Отже, якщо вказана особа бере на себе такий обов'язок, то в разі його невиконання особа, яка обіцяла винагороду, має право на відшкодування збитків. Але винагорода та відповідна дія, які визначаються в публічній обіцянці винагороди, не перебувають в каузальному відношенні між собою, як це має місце в разі укладання договору про здійснення конкретної дії за конкретну винагороду.

Особа, яка обіцяє винагороду, обіцяє її не в тому сенсі, що той, хто прийме цю обіцянку, стане зобов'язаним виконати дію, а в тому, що він (той, хто обіцяє), стане зобов'язаним видати нагороду лише тоді, якщо дію буде здійснено. Для особи, яка обіцяє винагороду, важливим є не вступ іншої особи в зобов'язання здійснити відповідну дію і не набуття права на відшкодування збитків у разі невиконання цього зобов'язання, а сам факт здійснення дії. Саме тому дія, яка обумовлена в обіцянці нагороди, є умовою виникнення обов'язку для особи, яка обіцяє винагороду - видати винагороду.

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

обіцянка винагороди не може вважатися офертою, тому що є умовною і адресованою не конкретній особі, а зверненою до невизначеного кола осіб (якщо не брати до уваги можливість визнання публічної обіцянки винагороди публічною офертою, про що йшлося вище);

обов'язок виплати винагороди виникає не з угоди з особою, що досягла зазначеного в обіцянці результату, а самого факту обіцянки винагороди за досягнення цього результату;

у разі скасування конкурсу чи обіцянки винагороди особи, які розпочали виконання завдання, мають право на відшкодування витрат;

для особи, яка обіцяє винагороду, важливий не вступ кого-небудь у зобов'язання здійснити відповідну дію, а сам факт здійснення дії.

Досягнення та передання відповідного результату не є акцептом, тому що, по-перше, цей результат може бути досягнутий невизначеною кількістю осіб; по-друге, за одночасного його досягнення декількома особами, кожна з них може розраховувати на відповідну частину винагороди; по-третє, особа може набути прав, що випливають із публічної обіцянки винагороди, і без прямо вираженої волі брати в ній участь.

У науковій літературі XIX ст., як було зазначено, питання про юридичну природу відносин, породжуваних публічною обіцянкою, теж було спірним. Вчені визнали, що в деяких випадках одностороння обіцянка сама здатна, нарівні з договором, бути джерелом зобов'язання. У зв'язку із цим з'явилася необхідність надати цій обіцянці такої юридичної конструкції, яка могла б забезпечити впевненість особам, які бажають відгукнутися на обіцянку винагороди, у тому, що їхня діяльність, за її успішності, не залишиться без винагороди.

Отже, публічна обіцянка винагороди як юридичний факт не може належати до договорів. Звичайно, не може вона бути адміністративним актом, неправомірною дією (якщо обіцянка винагороди буде стимулювати до неправомірних дій, вона взагалі по суті не буде підставою для виникнення відповідного зобов'язання) чи подією. Не може бути публічна обіцянка винагороди визнана як юридичний вчинок, тому що особа, яка вчиняє його, не має на увазі створення для себе прав чи обов'язків, а особа, яка обіцяє винагороду, навпаки - має на увазі створення для себе відповідних прав і обов'язків.

Публічна обіцянка винагороди як юридичний факт належить до односторонніх дій, але до виникнення зобов'язань приводять, насамперед, такі односторонні дії, що відбуваються зі спеціальним наміром породити певні правові наслідки, тобто вони є правочинами. Водночас йдеться саме про односторонні правочини, для здійснення яких досить волевиявлення однієї особи. Варто погодитися з думкою, яка висловлена в літературі: «Звичайно, правовідношення, що виникає з одностороннього правочину, встановлюється принаймні між двома особами. Але відбувається воно діями однієї особи. Водночас не варто хвилюватися через те, що, наприклад, для одержання спадщини за заповітом потрібна згода спадкоємця прийняти її».

Певна дія буде правочином тільки тоді, коли вона спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. За цією ознакою можна відрізнити правочин від протиправних дій, тобто дій, які порушують вимоги закону й інших правових актів, а також від юридичних вчинків, що є правомірними.

Особа, яка оголошує про обіцянку винагороди, свідомо дає зрозуміти, що готова взяти на себе певні обов'язки. Тому можна із впевненістю зазначити, що оголошення про обіцянку винагороди є правочином, який односторонньо надає право.

Публічну обіцянку винагороди варто розглядати як односторонній правочин, особливість якого полягає в тому, що він відбувається стосовно невизначеного кола осіб, а учасником правовідношення, яке виникає на його основі, може бути кожний, хто досягне зазначеного в правочині результату.

Визнання публічної обіцянки винагороди одностороннім правочином спричиняє істотні практичні наслідки: по-перше, хоча скасування обіцянки стороною, що його оголосила, можливе, але вона повинна буде відшкодувати витрати особи, яка розпочала виконання обумовленого обіцянкою завдання; по-друге, не можна відмовляти особам, які випадково досягай відповідного результату, поза зв'язком з обіцянкою винагороди, в отриманні винагороди.

Якщо ж ми говоримо про публічну обіцянку винагороди як про односторонній правочин, то обов'язок виплати винагороди виникає не з угоди з особою, що досягла зазначеного в обіцянці результату, а самого факту обіцянки винагороди за досягнення цього результату. Особа може набути права, що випливають із публічної обіцянки винагороди, і без прямо вираженої волі брати участь у відносинах із публічної обіцянки винагороди та отримати винагороду.

Обіцянка сама собою не має зобов'язальної сили, хіба що в ній виражений позитивний намір пов'язати себе зобов'язанням, і в такому разі обіцянка рівнозначна зобов'язанню, або обіцянка вчинена за умови й умова приймається протилежною стороною - у такому разі також обіцянка закріплюється подальшим правочином [6, с. 212].

Отже, можна дати визначення публічної обіцянки винагороди як юридичного факту, а саме як одностороннього правочину. Публічна обіцянка винагороди - це односторонній правочин, з огляду на який особа, яка обіцяла винагороду, зобов'язується сплатити установлену винагороду тому, хто досягне обумовленого правочином результату.

З визначенням публічної обіцянки винагороди як одностороннього правочину згодна більшість учених.

Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу є важливим інструментом отримання кращого результату. Коли такий результат стосується всього суспільства, держава як виразник загальносуспільного інтересу має брати активну участь у цьому процесі. Держава може здійснювати фінансування конкурсів, що проводяться в інтересах всього суспільства, та повинна нести відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань. Варто визнати за державою можливість бути засновником конкурсу. Чітке законодавче врегулювання можливості держави бути засновником конкурсу, який проводиться в загальнодержавних інтересах, є важливим аспектом щодо захисту прав та інтересів учасників конкурсу [7].

Коли йдеться про публічну обіцянку винагороди, то зазвичай мається на увазі не сам факт обіцянки винагороди, а обіцянка винагороди в сенсі правового інституту, який передбачає на тільки факт обіцянки винагороди, але й інші правочини, які лежать в основі відповідних відносин (як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу).

Публічна обіцянка винагороди як правовий інститут - це група правових норм, що регулює суспільні відносини, які виникають з односторонніх правочинів, що здійснюють особа, яка публічно обіцяє нагороду, чи засновник конкурсу й особа (особи), що досягла(и) зумовленого обіцянкою результату.

Винагорода може бути обіцяна за досягнення будь- якого непротивоправного результату. Але результат, який повинен бути досягнутий, може бути різного характеру.

Можна зробити висновок, що результати, за досягнення яких обіцяна винагорода, можуть бути:

єдині у своєму роді;

абсолютно непорівнянні між собою, які здійснити може необмежена кількість осіб, кожна з яких має право на отримання винагороди;

аналогічними, але право на отримання винагороди має лише одна особа;

такі, які можна зіставити за якістю.

У перших трьох випадках йдеться про такий вид публічної обіцянки винагороди, як публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу, а в останньому - про публічний конкурс [2].

У контексті зазначеного погоджуємося з думкою

В.М. Ігнатенка, що, зважаючи на багатозначність терміна «конкурс» у цивільному праві, доцільно закріпити в ЦК загальні положення про конкурс як родове поняття, а також правила про окремі види конкурсу (публічний конкурс, конкурс-торги, конкурс з наділення правами), передбачивши норму про пріоритет норм про конкурс-торги за умови укладення договору як результату конкурсу [8].

зобов'язання публічний обіцянка винагорода

Висновки

Отже, публічна обіцянка винагороди як родове поняття є підставою для виділення публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, а також конкурсу, який стимулює не просто до бажаного, а до такого результату, який виявиться кращим серед досягнутих. Зобов'язання, що виникають із названих юридичних актів, об'єднує те, що в обох випадках особа бере на себе обов'язок сплатити винагороду за досягнення обумовленого результату тому, ким він буде досягнутий (для конкурсу досягнутий результат повинен бути визнаний найкращим).

Список використаних джерел

1. Голубева Н.Ю. Зобов'язання із публічної обіцянки винагороди : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Н.Ю. Голубева ; Одеська національна юридична академія. - Одесса. - 2005. - 24 с.

2. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве /И.Б. Новицкий, Л.А. Лунц. - М. : Гос. изд. юрид. лит., 1950. -416 с.

3. Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Новый гражданский кодекс РСФСР / О.С. Иоффе, Ю.К. Толстой. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1965. - 448 с.

4. Иоффе О.С. Обязательственное право / О.С. Иоффе. - М.: Юрид. лит., 1975. -880 с.

5. Цимбаленко В.М. Публічна обіцянка винагороди та умовні правочини В.М. Цимбаленко II Право. - Випуск 10. - 2010. - С. 211-215.

6. Ткач І.В. Участь держави у зобов'язаннях з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу / І.В. Ткач //Адвокат. - 2012. - № 11. -С. 45-48

7. Ігнатенко В.М. Динаміка виникнення зобов'язання з публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу/ В.М. Ігнатенко II Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2012. - № 3. - С. 174-181.

Размещено на Allbest.ur