Поняття та зміст кіберзлочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та зміст кіберзлочинності

Діордіца І.В., к. ю. н., доцент, доцент кафедри кримінального права і процесу Національний авіаційний університет

У статті автором було проаналізовано низку дефініцій кіберзлочинності, акцентовано на відсутності уніфікованого. Визначено, що засобом для здійснення кіберзлочину є комп'ютер, а саме комп'ютерні мережі чи комп'ютерні системи. Зазначено, що суб'єктом є осудна фізична особа, яка і притягується до відповідальності. Підтверджено положення про те, що комп'ютер виступає як предмет злочину, а інформаційна безпека - об'єкта. Ці злочини вчиняються у віртуальному (кібернетичному) просторі або в межах комп'ютерних мереж. Аргументовано положення про те, що невідповідність чинного законодавства сучасним викликам та загрозам у кібернетичній сфері також створюють сприятливі умови для виникнення та розвитку кіберзлочинності.

Ключові слова: кіберзлочин, кібербезпека, кіберпростір, кібернетична сфера, інформаційне суспільство, гібридна війна.

В статье автором были проанализированы ряд дефиниций киберпреступности, акцент сделан на отсутствии унифицированного. Определено, что средством осуществления киберпреступления является компьютер, а именно компьютерные сети или компьютерные системы. Отмечено, что субъектом является вменяемое физическое лицо, которое и привлекается к ответственности. Подтверждено положение о том, что компьютер выступает в качестве предмета преступления, а информационная безопасность - объектом. Эти преступления совершаются в виртуальном пространстве или в пределах компьютерных сетей. Аргументировано положение о том, что несоответствие существующего законодательства современным вызовам и угрозам в кибернетической сфере также создают благоприятные условия для возникновения и развития киберпреступности.

Ключевые слова: киберпреступление, кибербезопасность, киберпространство, кибернетическая сфера, информационное общество, гибридная война.

It was noted that the computer is used for committing of the computer cybercrime, namely computer networks or computer systems. From a criminal point of view, it is characterized by direct intention, almost eliminating the possibility of negligence. Also it was marked that a convicted individual, who is brought to justice is the subject of the cybercrime. It was stated that this type of crime is aimed at the violating of the activity of the information and computer systems, violation of copyright and related rights, illegal actions with documents transfer, payment cards and other means of access to bank accounts, equipment for their production, etc. It was noted that the consequences of this crime affect not only the interests of individual victims, but also companies, organizations, governments and society as a whole. Cybercrimes more often endanger the vital infrastructure, which in many countries is not controlled by the public sector, and such crimes can have a destabilizing effect on all segments of society. It was argument that the computer is the subject of a crime, and the information security is the object. These crimes are committed in a virtual space or within computer networks. Cybercrimes are committed by the usage of the computer systems or by using of the computer networks and other means of accessing the virtual space, as well as against computer systems, computer networks and computer data.

Key words: cybercrime, cybersecurity, cyberspace, cybernetic sphere, information society, hybrid war.

Постановка проблеми. Нині кіберзлочин- ність - актуальна проблема, з якою зіштовхнулись усі країни у ХХІ ст. і яка перманентно експоненційно збільшується як за своїми масштабами, так і за рівнем спричиненої шкоди. Незважаючи на комплекс заходів, які вживаються окремими фізичними та юридичними особами, а також державою, кіберзлочинці успішно продовжують свою діяльність у кіберпросторі. У зв'язку із цим нині особливо важливо переглянути усі наявні заходи та активно розробляти нові, що принесуть більшу користь та сформують надійну систему реалізації національних інтересів у кібернетичному просторі через формування надійного механізму профілактику та кіберзлочинності. Ці та інші фактори й зумовлюють актуальність теми наукової статті.

Ступінь розробленості проблеми. Підчас написання статті були використані напра- цювання різних науковців, зокрема: В.А. Ліпкан [1], О.О. Тихомирова [2], О.М. Пфо [3], М.А. Погорецького, В.П Шеломенцева [4], Н.В. Міщука [5], С.І. Марківа [6], Ю. Бельського [7] тощо.

Мета статті - дослідити поняття та зміст кіберзлочинності. Заради досягнення мети були поставлені завдання: сформулювати авторське узагальнене розуміння терміна «кіберзлочинність», проаналізувати його ознаки та виокремити види та форми прояву даного явища на сучасному етапі, а також визначити основні суб'єкти та об'єкти.

Виклад основного матеріалу. Перш за все, зауважу, що термін «кіберзлочинність» у національних офіційних нормативно-правових документах не визначений, незважаючи на те, що він вживаються в окремих нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини в кіберпросторі. Разом із тим саме поняття закріпилося в лексиконі правоохоронних органів розвинених держав Європи і світу. Під ним зазвичай розуміється вид злочинності у сфері комп'ютерної інформації і телекому- нікацій, незаконний обіг радіоелектронних і спеціальних технічних засобів, поширення не- ліцензійного програмного забезпечення для ЕОМ, а також деякі інші види злочинності.

Зазначу, що масштаби кіберзлочинності як транснаціонального явища зумовлюють чисельні проблеми практичного і наукового характеру, вирішення яких може забезпечити нівелювання негативного впливу та мінімізацію темпів та форм його розвитку.

Нині, в умовах ведення гібридної війни РФ проти нашої держави, кіберзлочинність становить для України серйознішу небезпеку, ніж 5 років тому. Однак у рамках наукових досліджень не спостерігається адекватної наукової рефлексії на зазначені питання. Незважаючи на окремі розрізнені зусилля правоохоронних органів, які спрямовані на боротьбу з окремими кіберзлочинами, їх кількість, на жаль, не зменшується, а, навпаки, постійно збільшується. Одна з багатьох причин, на мій погляд, криється в тому, що проголошене завдання щодо створення національної системи кібер- безпеки в реальному житті не реалізовано.

У 2008 р. у десятці найбільш небезпечних загроз, що зазначаються фахівцями, були мережі ботів - «цілеспрямовані» атаки на урядові сайти, приватні підприємства та кінцевих користувачів. А в 2013 р., згідно з прогнозом фахівців McAfee, на перший план вийшли загрози, пов'язані з використанням мобільного доступу в мережу.

Злочинність у кіберпросторі - одна з най- гостріших проблем, з якою зіткнулося міжнародне співтовариство протягом останніх десятиліть у зв'язку з розвитком інформаційних технологій [8].

Сучасні інформаційно-комунікаційні технології запроваджуються і розвиваються набагато швидше, ніж законодавчі та правоохоронні органи можуть адекватно реагувати на їх збільшення.

Термін «кіберзлочинність» часто вживається поряд із терміном «комп'ютерна злочинність», причому нерідко ці поняття використовуються як синоніми. Дійсно, ці терміни дуже близькі один одному, але не синонімічні. Поняття «кіберзлочинність» (в англомовному варіанті - cybercrime) ширше за поняття «комп'ютерна злочинність» (computer crime), і точніше відображає природу такого явища, як злочинність в інформаційному просторі.

Так, Оксфордський тлумачний словник визначає приставку “cyber” як компонент складного слова. її значення - те, що відноситься до інформаційних технологій, мережі Інтернет, віртуальної реальності. Практично таке саме визначення дає Кембриджський словник. Таким чином, “cybercrime” - це злочинність, пов'язана як із використанням комп'ютерів, так і з використанням інформаційних технологій і глобальних мереж. Водночас термін “computer crime” в основному стосується злочинів, які скоєні щодо комп'ютерів або комп'ютерних даних. Ідея поділу термінів «кіберзлочинність» і «комп'ютерна злочинність» і використанню першого терміна і закріплена в міжнародному праві. Рада Європи в листопаді 2001 р. прийняла Конвенцію про кіберзлочинність, вживши саме термін “cybercrime”, а не “computer crime” [9]. Нині офіційне визначення кіберзлочинності на міжнародному рівні відсутнє.

Хоча аналіз національного законодавства України, що регулює суспільні інформаційні відносини, дає змогу стверджувати, що наша держава вживає необхідних заходів, спрямованих на профілактику та протидію комп'ютерної злочинності. Прикладом цьому може служити Указ Президента від 31 липня 2000 р. «Про заходи розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Internet та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», а також Розділ 16 «Злочини у сфері використання ЕОМ, систем та комп'ютерних мереж» чинного Кримінального кодексу України. Але цього виявляється недостатньо для повного подолання кіберзлочинності в нашій країні.

Тому однією з проблем, на яких доцільно акцентувати, є проблема понятійно-категорійного апарату. Термін «кіберзлочин», яким нині у наукових колах прийнято позначати специфічні види злочинів, віднесених до так званої «кібернетичної сфери», набув на пострадянському просторі достатньо широкого вжитку, не маючи сформованого загальновизнаного юридичного наповнення. Залишається невирішеною проблема не тільки встановлення співвідношення «кіберзло- чину» з такими правовими категоріями, як «комп'ютерний злочин», «злочин у сфері комп'ютерної інформації», «злочин у сфері використання комп'ютерів», «злочин у сфері використання інформаційних технологій», або із законодавчим в Україні поняттям «злочин у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку», а й концептуального визначення місця «кіберзлочину» в системі протиправних діянь, передбачених національним законодавством: як окремого виду цих діянь, як специфічної форми їх скоєння, як того й іншого. Все це ставить під великий сумнів доцільність і можливість нормативного визначення кіберзлочину і впровадження його як окремого виду злочинів кримінальним правом.

З метою формулювання авторського узагальненого розуміння терміна «кіберзлочинність» використано наявні доктринальні та законодавчі дефініції.

Отже, під «кіберзлочинністю» пропонується розуміти:

- незаконні дії, які здійснюються людьми, що використовують інформаційні технології зі злочинною метою [3, с. 33], це визначення є досить абстрактним та незрозумілим. Також використання терміна «людина» в юридичних науках є неприйнятним, і в цій дефініції зокрема. Людина - це, перш за все, жива істота, але не всі люди мають можливість використання інформаційних технологій. Крім того, кіборгізація суспільних відносин, подальше поширення ботів створює умови для вчинення ними тих чи інших протиправних дій;

- протиправне втручання в роботу кібернетичних систем, основною керівною ланкою яких є комп'ютер (наприклад, спотворення інформації про стан об'єкта в каналі зворотного зв'язку, спотворення керуючого сигналу й каналу зв'язку, використання шкідливого програмного забезпечення тощо), створення та використання зі злочинною метою певної кібернетичної (комп'ютерної) системи, використання зі злочинною метою наявних кібернетичних (комп'ютерних) систем (наприклад комп'ютерних чи телекомунікаційних мереж у шахрайстві, вимаганні тощо) [10, с. 85], зазначена дефініція може бути прийнята за приклад під час прийняття відповідних нормативно-правових актів;

- злочини, які вчиняються за допомогою або через комп'ютерні системи чи пов'язані саме з комп'ютерними системами, тобто із сукупністю пристроїв, з яких один чи більше відповідно до певної програми виконують автоматичну обробку даних [І1];

- злочини у сфері комп'ютерної інформації [4, с. 89], тобто під час використання текстової, графічної чи будь-якої іншої інформації (даних), яка існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних носіях і може створюватись, змінюватись чи використовуватись за допомогою АЕОМ;

- передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, що полягає у протиправному використанні інформаційних та комунікаційних технологій, відповідальність за яке встановлена законодавством про кримінальну відповідальність [12];

- сукупність злочинів, що вчинюються у віртуальному просторі за допомогою комп'ютерних систем або шляхом використання комп'ютерних мереж та інших засобів доступу до віртуального простору, в межах комп'ютерних мереж, а також проти комп'ютерних систем, мереж і даних;

- злочинність у кібернетичному (віртуальному) просторі - просторі комп'ютерно-телекомунікаційних мереж [1, с. 190].

Конвенція «Про кіберзлочинність» також не дає визначення поняття «кіберзлочинність». Водночас в її преамбулі зазначено, що Конвенція є необхідною для зупинення дій, спрямованих проти конфіденційності, цілісності і доступності комп'ютерних систем, мереж і комп'ютерних даних, а також зловживання такими системами, мережами і даними, шляхом встановлення кримінальної відповідальності за таку поведінку, необхідною для зупинення дій, спрямованих проти конфіденційності, цілісності і доступності комп'ютерних систем, мереж і комп'ютерних даних, а також зловживання такими системами, мережами і даними, шляхом встановлення кримінальної відповідальності за таку поведінку, як це описано у Конвенції, надання повноважень, достатніх для ефективної боротьби з такими кримінальними правопорушеннями шляхом сприяння їхньому виявленню, розслідуванню та переслідуванню, як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях, і укладення домовленостей щодо швидкого і надійного міжнародного співробітництва [14].

Отже, в цьому контексті кіберзлочинність - це дії, а саме: незаконний доступ; нелегальне перехоплення; втручання у дані або у систему; зловживання пристроям; шахрайство; правопорушення, пов'язані з дитячою порнографією; порушення авторських і суміжних прав; правопорушення, спрямовані проти конфіденційності, цілісності і доступності комп'ютерних систем, мереж і комп'ютерних даних, а також зловживання такими системами, мережами і даними, що тягнуть кримінальну відповідальність [9].

Резюмуючи вищезазначене, акцентую на тому, що, перш за все, засобом для здійснення кіберзлочину є комп'ютер, а саме комп'ютерні мережі чи комп'ютерні системи. З кримінально-правової точки зору, він характеризується прямим умислом, майже виключається можливість недбалості. Також суб'єктом виступає осудна фізична особа. Цей вид злочину спрямований на порушення діяльності інформаційних та комп'ютерних систем, порушення авторських і суміжних прав, незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення тощо.

Наслідки кіберзлочинності зачіпають не лише інтереси окремих осіб, що стали жертвами, але й компанії, організації, уряди і суспільство загалом. Кіберзлочини найчастіше ставлять під загрозу життєво важливу як інформаційну, так і взагалі критичну інфраструктуру, яка в багатьох країнах не контролюється публічним сектором, і такі злочини можуть вчиняти дестабілізуючий вплив на всі верстви суспільства. Таким чином стверджую: кіберзлочинність виступає загрозою національній безпеці в кібернетичній сфері.

Проаналізувавши теоретичні та практичні дослідження в галузі визначення поняття «кі- берзлочин», можна дійти висновку, що серед сучасних українських науковців немає єдиного підходу до визначення поняття «кіберзлочин». Причому підходи досить суттєво відрізняються, що може бути причиною неправильного трактування, а це, у свою чергу, може призвести до неправильної кваліфікації злочинних дій, що створить проблеми не тільки на теоретичному, а й на практичному рівнях.

Кіберзлочини поділяють на види залежно від об'єкта, від предмета посягання, залежно від способів скоєння і т. п.

Найбільш поширена класифікація кіберзло- чинів нині ґрунтується на структурі Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність. Ця класифікація нині виступає «еталоном», оскільки наявні міжнародні та регіональні документи, а також наукова практика, використовують саме цей поділ.

правопорушення проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем:

• незаконний доступ - навмисний доступ до цілої комп'ютерної системи або її частини без права на це з метою отримання комп'ютерних даних або з іншою недобросовісною метою;

• втручання в дані, навмисне пошкодження, знищення, погіршення, зміну або приховування комп'ютерної інформації без права на це;

• втручання в систему - навмисне серйозне перешкоджання функціонуванню комп'ютерної системи шляхом введення, передачі, пошкодження, знищення, погіршення, заміни або приховування комп'ютерних даних без права на це;

• зловживання пристроями, а саме їх виготовлення, продаж, придбання з метою використання, поширення або надання для використання іншим чином;

правопорушення, пов'язані з комп'ютерами;

правопорушення, пов'язані зі змістом;

правопорушення, пов'язані з порушенням авторських та суміжних прав [14];

акти расизму та ксенофобії, вчинені за допомогою комп'ютерних мереж [15].

Серед основних видів кіберзлочинності виділяють поширення шкідливих програм, злам паролів, крадіжку номерів кредитних карт і інших банківських реквізитів, а також поширення протиправної інформації через ін- тернет [3, с. 33].

За об'єктом посягання виділяються такі групи кіберзлочинів: злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і комп'ютерних мереж, економічні комп'ютерні злочини, комп'ютерні злочини проти особистих прав і недоторканності приватної сфери, комп'ютерні злочини проти суспільних і державних інтересів. Проте варто відзначити, що багато кіберзлочинів зазіхають відразу на кілька об'єктів. Ще одна категорія злочинів, не включена окремо в Конвенцію Ради Європи (отримала поширення після прийняття Конвенції) - identity theft, крадіжка, передача і використання персональних даних із метою вчинення злочинів.

Нині досить поширеною є така класифікація кіберзлочинів:

агресивні - кібертероризм, погроза фізичної розправи (наприклад, передана через електронну пошту), кіберпереслідування, кі- берсталкінг (протиправне сексуальне домагання та переслідування іншої особи через інтернет), дитяча порнографія (створення порнографічних матеріалів, виготовлених із зображенням дітей, поширення цих матеріалів, отримання доступу до них);

неагресивні - кіберкрадіжка, кібер- вандалізм, кібершахрайство, кібершпигунство, поширення спаму та вірусних програм [13, с. 156].

Водночас, з урахуванням мотивації злочинців, кіберзлочини видається можливим умовно розділити на категорії:

• кібершахрайство з метою заволодіння коштами;

• кібершахрайство з метою заволодіння інформацією (для власного користування або для подальшого продажу);

• втручання в роботу інформаційних систем із метою отримання доступу до автоматизованих систем управління (для навмисного пошкодження за винагороду або для нанесення шкоди конкурентам);

• інші злочини [3, с. 34].

Кіберзлочинністю прийнято вважати кримінально карані дії, що передбачають несанкціоноване проникнення в роботу комп'ютерних мереж, комп'ютерних систем та програм, із метою видозміни комп'ютерних даних. При цьому комп'ютер виступає як предмет злочину, а інформаційна безпека - об'єктом [3, с. 33]. Варто зауважити, що об'єктом кіберзлочинів є персональні дані, банківські рахунки, паролі та інша особиста інформація як фізичних осіб, так і бізнесу та державного сектору. Кіберзлочинність є загрозою не тільки на національному, а й на глобальному рівні.

Найпоширенішими видами кіберзлочинів є також: кардинг, фішинг, вішинг, онлайн-ша- храйство, пітратство, кард-шарінг, соціальна інженерія, молвер, протиправний контент, рефайлінг та ін. [6]

Акцентую увагу на таких ознаках кіберзло- чинності: