Можливості використання парних категорій у дослідженні криміналізації особистості та особистості злочинця

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПАРНИХ КАТЕГОРІЙ У ДОСЛІДЖЕННІ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ТА ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ

Валуйська М.Ю.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті досліджуються можливості більш глибокого вивчення особи злочинця і криміналізації особистості. Кримінологія, як комплексна наука, використовує знання багатьох галузей знань, які вивчають особистість, особистість із поведінкою, що відхиляється, і особу злочинця. Найбільш широке розповсюдження в кримінології отримав аналіз соціального та біологічного в особі злочинця. Багато науковців вважають, що такий ракурс досліджень є найкращим для досягнення прикладних цілей науки кримінології. Однак ефективність практики протидії злочинності лишається недостатньо високою, що вимагає розширення теоретичної бази і вдосконалення методологічних підходів вирішення цієї проблеми. Для отримання знань на найвищому рівні узагальнення кримінологія використовує найбільш загальні філософські категорії. Наприклад, парні поняття: «об'єктивне»-«суб'єктивне». Як їх синоніми використовуються також категорії «зовнішнє» - «внутрішнє», але при цьому не враховується їх змістове наповнення та взаємодія з позицій філософської науки. Аналіз поняття особи злочинця і криміналізації особистості з використанням категорій «внутрішнє» і «зовнішнє» сприятиме розвитку теорії кримінологічної науки і вирішенню практичних питань щодо підвищення ефективності запобігання злочинності.

Ключові слова: методологія кримінологічної науки, особистість злочинця, криміналізація особистості, соціальне і біологічне в особистості злочинця, суб'єктивне і об'єктивне в особистості злочинця, внутрішнє і зовнішнє в особистості злочинця.

злочинець особа кримінологія філософський

В статье исследуются возможности более глубокого исследования личности преступника и криминализации личности. Криминология, как комплексная наука, использует знания многих отраслей знаний, которые изучают личность, личность с отклоняющимся поведением и личность преступника. Наиболее широкое распространение в криминологии получил анализ социального и биологического в личности преступника. Многие ученые считают, что такой ракурс исследований является наилучшим для достижения прикладных целей науки криминологии. Однако недостаточно высокая эффективность практического противодействия преступности требует расширения теоретической базы и совершенствования методологических подходов решения этой проблемы. Для получения знаний на наивысшем уровне обобщения криминология использует наиболее общие философские категории. Например, парные понятия: «объективное» - «субъективное». Как их синонимы используются также категории «внешнее» - «внутреннее», но при этом не учитывается их смысловое наполнение и взаимодействие с позиций науки философии. Анализ понятия личности преступника и криминализации личности с использованием категорий «внутреннее» и «внешнее» будет способствовать развитию теории криминологической науки и решению практических вопросов повышения эффективнее предупреждения преступности.

Ключевые слова: методология криминологической науки, личность преступника, криминализация личности, социальное и биологическое в личности преступника, субъективное и объективное в личности преступника, внутреннее и внешнее в личности преступника.

The article explores the possibilities fora more in-depth study of the person of a criminal and the criminalization of a person. Criminology as a complex science uses the knowledge of many sciences that study the person, the person with deviant behavior and the the person of a criminal. Many scientists think that such a foreshortening of research is the best for achieving the applied goals of the criminology. But the insufficiently high effectiveness of practical counteraction to crime requires an expansion of the theoretical base and improvement of methodological approaches to solving this problem. To gain knowledge at the highest level of generalization, criminology uses the most general philosophical categories. For example, paired concepts: «objective» - «subjective». As their synonyms are used also categories «external» - «internal», but their semantic content and interaction from the standpoint of the science of philosophy are not taken into account. Analysis of the concept of the person of a criminal and the criminalization of the person using the categories «internal» and «external» will contribute to the development of the theory of criminological science and the solution of practical issues of increasing the effectiveness of crime prevention.

Key words: methodology of criminological science, person of a criminal, criminalization of a person, social and biological in the person of a criminal, subjective and objective in the person of a criminal, internal and external in the person of a criminal.

Постановка проблеми. Питання про те, чому людина стає злочинцем, які зміни відбуваються в її особистості, наскільки чіткою є межа між особистістю законослухняної людини і особистістю злочинця, існує стільки ж, скільки людство усвідомлює суспільну небезпечність злочину, який може вчинити конкретний член соціуму, що розуміє суспільну небезпеку свого діяння та все ж вчиняє його.

Проблема особистості злочинця є стрижневою складовою частиною предмету кримінологічної науки. І оскільки головною метою цієї науки є запобігання злочинності, то не менш значущим, ніж вивчення особистості злочинця, є дослідження криміналізації особистості, тобто процесу набуття особою криміногенних властивостей, які утворюють її індивідуальний криміногенний комплекс і під час учинення злочину надають особі, що його вчиняє, нової якості - суспільної небезпечності [1, с. 66]. Важливість пізнання цього процесу важко переоцінити, оскільки саме від людини залежить прийняття рішення про правомірну поведінку або ж скоєння нею злочину. Тому до особистості злочинця завжди була прикута пильна увага філософів, а пізніше - кримінологів, соціологів, психологів та ін.

Вивчення процесу криміналізації особистості становить інтерес не тільки для розвитку теорії кримінологічної науки, а й має важливе практичне значення, оскільки результати таких досліджень можуть бути використані для нейтралізації криміногенних якостей особистості злочинця.

Мета статті полягає в розширенні за рахунок застосування парних категорій (у тому числі філософських категорій «зовнішнє» - «внутрішнє») можливостей пізнання кримінологічною наукою феномену особистості злочинця та криміналізації особистості з перспективами підвищення точності кримінологічного прогнозу щодо окремої особи або соціальних груп на предмет того, наскільки висока потенційна ймовірність вчинення ними злочину. Поглиблене розуміння процесу криміналізації особистості, особливостей формування особистості злочинця, її місця в соціумі, специфіки взаємодії з останнім важливе для досягнення практичних цілей протидії злочинності.

Проблема криміналізації особистості тісно пов'язана з проблемою криміналізації соціуму, й обидві вони є міжгалузевими. Окремими аспектами означених процесів займаються соціологія, політологія, психологія, педагогіка, кримінальне право, кримінологія та інші науки, предмети яких тією чи іншою мірою торкаються проблеми деструктивних процесів у суспільстві [1, с. 257].

Стан опрацювання. Значним внеском у вивчення особистості злочинців взагалі та злочинців із розладами психіки та поведінки зокрема ще на початку розвитку кримінологічної науки стали дослідження Ч. Ломброзо, Е. Феррі, Д. А. Дриля, С. В. Познишева. У подальшому цієї проблеми тією чи іншою мірою торкалися багато науковців, вона була предметом вивчення Ю.М. Антоняна, Ю.В. Александрова, В.С. Батиргареєвої, О.О. Бухановського, В.С. Бородіна, М.Ю. Валуйської, Б.М. Головкіна, Ц.А. Голумба, В.В. Гульдана, С.Ф. Денисова, В.М. Дрьоміна, В.П. Ємельянова, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, І.І. Карпеця, В.Н. Кудрявцева, М.О. Ларченко, Н.С. Лєйкіної, Г.М. Міньковського, М.С. Модестова, Г.В. Назаренка, В.О. Тулякова, О.О. Ходимчук, В.І. Шакуна та ін.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі розвитку кримінологія, яка інтегрує, узагальнює й осмислює знання великої кількості наук, при вивченні особистості злочинця має доступ до широкого пласту інформації, накопиченому не тільки фахівцями наук кримінального циклу, а й філософами, соціологами, психологами, педагогами, антропологами, а також представниками тих наук, предметом вивчення яких є особистість взагалі, особистість з відхиленнями в поведінці і особистість злочинця. Розвиток сучасних методик дослідження й високих технологій надає багато можливостей для отримання емпіричних даних про особливості процесу формування особистості й подальші зміни її соціально значущих характеристик.

Виклад основного матеріалу. Складність структури особи злочинця вимагає максимально можливої кількості ракурсів її вивчення в теорії і врахування оптимальної для індивідуального дослідження особи кількості параметрів на практиці. Необхідно також розуміти, що особа завжди існує в певних стосунках із суспільством. При цьому має місце взаємний вплив, що супроводжується деякими змінами в обох взаємодіючих складових. Механізм цієї взаємодії може бути проаналізований із використанням різних (часто парних) категорій, що позначають взаємодіючі й взаємозалежні поняття.

Найбільш широке поширення в кримінологічній науці отримав аналіз особистості злочинця на предмет співвідношення в ній соціального і біологічного. Саме такий аспект вивчення особистості видається багатьом ученим найбільш перспективним для прикладних цілей кримінологічної науки. Виділяючи соціальне та біологічне в якості двох основних складових структури особистості, науковці, продовжуючи їх аналізувати, виділяють у соціальній складовій особистості низку якостей, основною відмінністю яких від біологічних вбачається те, що вони не закладені генетично, тобто є надбаними в процесі соціалізації індивіда, який полягає як у прямій, так і в опосередкованій взаємодії останнього з іншими людьми.

У суспільних науках немає єдиного загальновизнаного підходу до визначення соціальної складової структури особистості. Але найчастіше виділяють такі її компоненти, як: соціальні ролі і соціальний статус (становище в суспільстві, яке займає особа в результаті її соціалізації), система установок, поглядів, ціннісних орієнтацій, схем сприйняття і рольових очікувань; особливості діяльності людини, тобто мета і результати її впливу на будь-що (будь-кого); інтелектуальні властивості особистості, які можуть проявлятися в кількісно-якісних характеристиках розумового процесу, пізнавальної діяльності, самосвідомості й самооцінки, здатності до сприйняття нового, творчості, адекватності викладу своїх думок тощо.

Вивчають також психосоціальні якості особистості, до яких належать: особливості емоційної складової частини індивіда та пов'язана з нею специфіка взаємодії його з навколишнім світом, вольові якості, які обумовлюють наполегливість у досягненні мети, вміння долати перешкоди, інтенсивність самоствердження і його межі.

Осмислення нами емпіричних даних та наукових джерел надає нам можливості дійти висновку, що дані якості та властивості особистості не лишаються незмінними протягом життя людини: в різні періоди соціалізації особи вони можуть характеризуватися різними показниками та особливостями проявів. Динаміка їх змін може мати різні темпи. Також можуть змінюватися способи взаємодії з соціумом, спрямованість особистості тощо.

Зазвичай нерівномірність динаміки розвитку пов'язана з віковими особливостями розвитку людини: її первинною взаємодією зі світом (соціумом), подальшою адаптацією до навколишнього середовища, оволодінням спеціальними знаннями й навичками, обранням способів самовираження тощо. При цьому значущими чинниками соціалізації вважаються: соціальне оточення, ментальність, національна приналежність, державний устрій, природно-географічні умови та ін. Зрозуміло, що більшість цих чинників також можуть змінюватися протягом життя людини.

Крім того, необхідно враховувати те, наскільки гармонійним є комплекс напрямків розвитку, який обирає конкретна людина, наприклад: підтримання здоров'я, специфіку напрямків професійного розвитку та роботу (бізнес, кар'єру), переваги у сферах інтересів та діяльності, особисте життя, стосунки в сім'ї, тяжіння до відкритого чи закритого соціуму, обрання соціально схвалюваного, асоціального або антисоціального типу поведінки тощо. Слід також брати до уваги, що реальні пріоритети людини досить часто відрізняються від тих, що нею декларуються.

Біологічна складова частина особистості має соматичний і психологічний компоненти. Соматичні (від грец. Бйца - тіло) параметри індивіда характеризують його тілесні, фізичні і фізіологічні особливості (анатомічна конституція, функціональність внутрішніх органів, діяльності мозку, нервової системи, органів почуттів тощо) які, у свою чергу, пов'язані зі статтю, віком, генетично зумовленою спадковістю.

Психологічні характеристики особистості (від грец. Ти^ц - «душа») охоплюють особливості протікання психічних процесів, той чи інший тип вищої нервової діяльності, які відрізняються один від одного завдяки: 1) працездатності клітин кори головного мозку, яка виражається в силі основних нервових процесів - збудження та гальмування; 2) рівновазі між збудженням і гальмуванням; 3) лабільності цих процесів, тобто здатності їх швидко змінювати один одного. Також психічними властивостями особистості вважаються істотні, найбільш стійкі особливості: темперамент, характер, здібності, інтереси та схильності.

Нескінченна різноманітність можливих комбінацій зазначених особливостей є запорукою психічної індивідуальності кожної особистості. А враховуючи пластичність нервової системи, слід зазначити, що психічні властивості людини з плином часу або ж зі зміною будь-яких умов життя можуть зазнавати таких змін, що один і той самий індивід у різні часи не може бути визнаним повністю тотожним самому собі. Тому психологи дійшли висновку про необхідність проведення відмінності між уродженим типом вищої нервової діяльності й тим, який склався в результаті умов життя і, в першу чергу, соціалізації.

Такий підхід до пізнання особистості можна вважати досить конструктивною базою для пізнання феномена особистості злочинця. Ґрунтуючись на цих знаннях, кримінологи вивчили та продовжують досліджувати можливості прогнозування індивідуальної злочинної поведінки та складання на цій основі комплексного плану заходів запобігання злочинам. Слід сказати, що вітчизняні вчені враховують біологічні особливості індивіда лише тією мірою, якою вони можуть впливати на особливості його життєдіяльності в соціумі.

Так, А.П. Закалюк в якості значущих для оцінки людини на предмет можливості здійснення нею злочину виділяв: по-перше, соціально-демографічні ознаки: стать, вік, освіту, партійність, наявність професії, місце навчання, сімейний стан, наявність неповнолітніх дітей, житлові умови осіб, які проживають разом; по-друге, морально-психологічні риси: риси характеру, вольові якості, емоційні властивості, соціально корисні інтереси, антигромадські інтереси і прагнення, характеристику в трудовому колективі, характеристику за місцем проживання, ставлення до чоловіка (дружини), дітей, батьків; по-третє, взаємодію в мікросоціальному середовищі, пропонуючи давати загальну оцінку його ролі та впливу його структурних частин щодо антигромадської поведінки обстежуваних осіб, оцінювати зміст несприятливого впливу сім'ї, участі в антисоціальній групі, мотивів взаємодії з негативними елементами мікросередовища; по-четверте, брати до уваги антигромадську поведінку особи, а саме: загальну характеристику антигромадської поведінки до взяття на облік, наявність і характер колишньої судимості, наявність адміністративно караних учинків, застосування заходів громадського впливу.

Даний підхід є схемою, що складається з конкретних, важливих, з точки зору А.П. Закалюка, соціальних і соціально значущих біологічних компонентів, які мають прийматися до уваги під час надання оцінки особі (в даному випадку - на предмет можливості вчинення нею злочину) і прогнозування подальшої поведінки індивіда. При цьому ми бачимо, що аналіз структури особистості з урахуванням соціального, соціально значущого біологічного характеру їх взаємозв'язку та взаємозалежностей виявляє настільки тісний зв'язок між цими складовими, що виокремлення складових компонентів виглядає досить умовним. І коли виникає питання про те, що ж чинить вирішальний вплив на особистість, яка приймає остаточне рішення про віддання переваги легальному чи протиправному варіанту поведінки, ми стикаємося з проблемою можливостей та способів впливу на усвідомлювану людиною широту цих меж і відповідність вектора спрямованості поведінки індивіда соціально прийнятним нормам. Тобто питання в цьому випадку може бути зведено до взаємодії об'єктивного та суб'єктивного. Тоді для аналізу процесу криміналізації особистості та особистості злочинця потрібно використання парних філософських категорій.

У застосуванні до реальних об'єктів категорія «об'єктивне» означає, що предмети, властивості та стосунки існують поза нас та незалежно від нас [4, с. 322]. Наприклад, матеріальний світ, Всесвіт, природа, соціально-економічні, політичні, культурні, освітні, релігійні та інші інститути. Часто саме ці чинники більшою мірою визначають напрямок і межі діяльності людини.

Суб'єктивним же (таким, що притаманне суб'єкту) визнається те, що обумовлено особливістю сприйняття індивідом тих чи інших проявів об'єктивної реальності. Специфіка цього сприйняття залежить від індивідуального набору компонентів конкретної особистості: її генома, фізіологічних особливостей, світогляду, самооцінки, са- моідентифікації тощо.

Суб'єктивне сприйняття особистості відображає (реф- лексує) все, що потрапляє в поле її сприйняття, в тому числі й саму себе, створюючи особливу реальність. Існування великої кількості людей, об'єднаних подібним сприйняттям і схожими поглядами, утворює інтерсуб'єктивність - міжособистісну реальність, від якої, у свою чергу, багато в чому залежить об'єктивна реальність (система суспільних відносин, економічні умови, культурні особливості тощо). Питання про те, що є визначальним для поведінки індивіда - об'єктивні умови чи суб'єктивні особливості - початково було дискусійним і залишається таким і сьогодні.

Також необхідно відзначити, що в якості синоніма терміну «об'єктивне» часто використовується поняття «зовнішнє». При цьому змістове наповнення вживаних синонімів зводиться до опису соціуму. Для «суб'єктивного», відповідно, обирають антонім «зовнішнього» - «внутрішнє» й, використовуючи логіку «синонімічних» парних понять, зводять внутрішнє до опису особистісних характеристик. Таким чином, має місце невиправдане ототожнення понять, які за змістом не співпадають. Терміни «внутрішнє» й «зовнішнє» в цих випадках використовують не в контексті їх філософського смислового навантаження, а на рівні побутового розуміння. Це не тільки створює плутанину понять, а й веде до викривлення теорії розуміння сутності особистості злочинця, процесів криміналізації особистості, а й негативним чином відбивається на вирішенні практичних завдань, які стоять перед кримінологічною наукою.

Для кримінології критеріями адекватності й розвиненості її теоретичної бази та ефективності практичних рекомендацій виступають криміногенна ситуація в державі, ступінь криміналізації соціуму, окремих мікрогруп, конкретних осіб. Успішність наукової діяльності має забезпечувати ефективний результат, який у даному випадку повинен виражатися в результативності практики протидії правопорушенням, у тому числі й злочинним посяганням. Однак показники цієї діяльності, на жаль, є недостатньо високими. Причин тому, безумовно, багато. Однак однією з них, і досить серйозною, на нашу думку, є недостатня увага кримінологів до методологічного та методичного підходів під час вивчення особи злочинця й криміналізації особистості.

Беручи до уваги складність і багатогранність структури особи взагалі і структури особи злочинця зокрема, потрібен, з одного боку, пошук додаткових ракурсів їх вивчення, а, з іншого, - підвищення рівня узагальнення під час аналізу даного феномена для розуміння його найбільш загальних внутрішніх властивостей, особливостей формування, способів взаємодії з оточенням і механізмів змін. Для вирішення цього питання доцільним вбачається аналіз особи з позицій філософських категорій внутрішнього і зовнішнього, зокрема поглядів на їх співвідношення Г. В. Ф. Гегеля, який визначав внутрішнє як форму рефлектованої безпосередності або суті на противагу зовнішньому як формі буття, вказуючи, що обидва вони суть єдина тотожність. «І ця тотожність є щільною єдністю обох, як змістовна основа або абсолютна мислима річ, в якій обидва визначення суть байдужі зовнішні моменти. Оскільки вона є змістом і цілісністю, яка є внутрішнім, що стає також і зовнішнім, однак таким чином, що цим воно не виявляється чимось таким, що з'явилося чи перейшло, а залишається рівною самій собі» [5, с. 629, 630].

Філософ вказує, що «зовнішнє, згідно із цим визначенням, не тільки однаково за змістом із внутрішнім, але й обидва суть лише одна мислима річ. Але ця мислима річ, як проста тотожність із собою, відрізняється від своїх визначень форми, або, інакше кажучи, останні зовнішні щодо неї; остільки вона сама є деяким внутрішнім, що різниться від її зовнішності. Але ця зовнішність полягає в тому, що її складають ці самі два визначення, тобто внутрішнє й зовнішнє. Та мислима річ сама є не чим іншим, як єдністю обох. Тим самим обидві сторони суть за змістом є знову тим же самим. Але в мислимій речі вони містяться як проникаюча в себе тотожність, як змістовна основа. У зовнішності ж, як формі мислимої речі, вони байдужі цій тотожності і тим самим одне одному» [5, с. 629, 630].

Підвищення рівня узагальнення та зміна ракурсу дослідження феномена особи тягнуть за собою за собою не тільки перерозподіл розстановки його структурних елементів, а й переоцінку їх ролі у формуванні особистості, відкриває нові можливості для аналізу процесу криміналізації особистості в динаміці взаємопроникнення внутрішнього, яке стає також і зовнішнім, у межах тотожності самої із собою.

Пізнання криміналізації особистості з позицій внутрішнього і зовнішнього бачиться в розкритті таких питань: по- перше, що є внутрішньою складовою частиною особистості, по-друге, що для неї є зовнішнім і, по-третє, як ці дві складові частини взаємодіють між собою таким чином, що відбувається процес криміналізації особистості, тобто набуття нею криміногенних властивостей, які утворюють її індивідуальний криміногенний комплекс.

Визначаючи внутрішнє сутністю, а зовнішнє буттям або існуванням, Г. В. Ф. Гегель відзначав недостатність кожного компонента окремо, вказуючи на можливість їх існування лише в співвідності один з одним [5, с. 631, 632].

Що ж, у такому разі, вважати сутністю особистості? Виходячи з розуміння особистості як результату соціалізації індивіда, сутністю її є деяка рефлексія тих суспільних відносин, в які занурена людина. Причому рефлексія ця зумовлена особливостями індивідуального сприйняття середовища, що оточує особу. Ця індивідуальність відбиття зовнішнього світу залежить як від соматичної та психологічної складових частин особистісної структури, якими індивід наділений незалежно від його волі і бажання (і які тому є об'єктивним чинником), так і від придбаних у процесі соціалізації особи властивостей та якостей, що впливають на об'єктивно існуючі біологічні характеристики. Зазначені чинники впливу можуть сприяти нівелюванню властивостей та якостей, що мають незалежну від суб'єкта (об'єктивну) природу походження, й виникненню властивостей та якостей, початково йому не властивих.

Зовнішня складова особистості - бутя - на наш погляд, має форми:

1) індивідуальної взаємодії зі світом природи як об'єктивної даності, якої не торкнулися перетворюючі дії людини; 2) індивідуальної взаємодії зі світом природи, перетвореної людиною, і речей, створених нею (при цьому має місце неухильне скорочення обсягу природи, якої не торкнувся той чи інший вплив людей); 3) буття духовного або ідеального, що полягає в процесах, результатами яких є створення інструментів спілкування в усній, знаково-символьної формах, встановлення принципів і норм людського спілкування, що виражаються у формі моралі, моральності, права, продуктів художньої (в широкому сенсі) творчості, причому продукти духовного (ідеального) буття не мають речового складу; 4) буття соціального: буття окремої людини в суспільстві і історії, що полягає в реалізації і розвитку сутнісних сил індивіда, а також взаємного обміну цими силами з іншими особами і передбачає самореалізацію особистості в діяльнісної формі, яка перетворює навколишній світ.

Взаємодія внутрішнього та зовнішнього в ідеальному варіанті веде до формування гармонійної особистості, яка безконфліктно вписується в єдність матеріального світу на всіх рівнях його системної організації, не виключаючи глобального еволюційного процесу всіх існуючих об'єктів (у тому числі й Всесвіту в цілому). Дисонанс взаємодії внутрішнього і зовнішнього, що виникає з такою постійністю, яка стає передбачуваною, проявляється в статистичних закономірностях, вимагає системного вивчення, особливо тоді, коли він матеріалізується в формах, що є небезпечними для соціуму.

У зв'язку із цим звертає на себе увагу той факт, що, не дивлячись на матеріальність переважної більшості суспільно небезпечних наслідків злочинних діянь, матеріальна частина внутрішньої складової частини особистості, яка виражена в соматичній і психосоматичній формах, несе для соціуму небезпеку реалізуватися в об'єктивній реальності лише пройшовши через систему взаємодії внутрішнього та зовнішнього, зрефлексувавши зовнішній вплив навколишнього світу згідно з особливостями індивідуального сприйняття конкретної людини. Індивідуальність відбиття зовнішнього деякою мірою залежить від соматичного та психологічного компонентів внутрішньої складової частини особистості, але частіше ця залежність пов'язана із зовнішньою складовою у формі ідеального буття людини, в нематеріальній сфері якого й відбувається процес криміналізації особистості, що запускає механізм формування особистості злочинця і згодом може мати матеріальні прояви в бутті соціальному.

Отже, особлива увага в дослідженні процесу криміналізації особистості має бути приділена ідеальним формам існування індивіда та її ідеальним (нематеріальним) складовим частинам, які часто залишаються поза увагою дослідників внаслідок відсутності в них речового складу та локалізації в просторі. У зв'язку із цим постають питання про наявність чи відсутність індивідуального ідеального (нематеріального) світу, особливості його взаємодії зі світом матеріальним, можливі способи досягнення гармонії між ними.

Дослідження рефлексії, щільної єдності й тотожності зовнішнього і внутрішнього, які проникають одне в одне, як змістовної основи особистості та процессу її криміналізації надасть можливість більш глибоко зрозуміти феномен особистості в статиці та в динаміці, що, у свою чергу, розширить можливості протидії формуванню особистісних властивостей, яки можуть являти небезпеку для соціуму.

Розгляд питання в такому ракурсі бачиться перспективним також для складання моделей окремої особистості, малих і великих соціальних груп, які в подальшому можуть бути описані математичними засобами, що надасть можливість більш точного прогнозування та більш раціонального підходу до впливу на соціально значущі негативні процеси з метою зведення їх до мінімуму.

Висновки. Підводячи підсумки, слід зазначити, що перешкодою до глибокого адекватного наукового пізнання криміналізації особистості і феномена особистості злочинця є методологічно недосконалий, спрощений підхід, за якого використовуються як синоніми (тобто практично ототожнюються) парні поняття (об'єктивне - суб'єктивне, соціальне - біологічне, зовнішнє - внутрішнє), за допомогою яких пропонується досліджувати діалектику виникнення та зміни в особі злочинця, процес та ступінь криміналізації особистості. Такий спрощений підхід обумовлює викривлену оцінку специфіки взаємоіснування наведених парних категорій. А проблема співвідношення зовнішнього та внутрішнього в процесі криміналізації особистості до теперішнього часу взагалі залишалася поза увагою кримінологів. Такий стан речей не тільки обумовлює існування прогалин у теоретичній базі науки кримінології, а й негативним чином відбивається прикладному її аспекті, обмежуючи можливості досягнення головної її мети - розробки заходів ефективної протидії злочинності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Валуйська М.Ю. Поняття криміналізація у понятійному апараті кримінологічної науки II Питання боротьби зі злочинністю: зб.наук.пр. / редкол.: В.І. Борисов та ін. -X.: Право, 2016. - Вип. 31.-С. 55-68.

2. Валуйська М.Ю. Криміналізація особистості як деструктивний соціокультурний процес II Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: політологія / редкол.: А.П. Гетьман та ін. -X.: Право, 2016. - № 2(29). -С. 257.

3. Закалюк А.Н. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения / А.Н. Закалюк. - М. : Юридическая литература, 1986. -292 с.

4. Философский словарь / Под. ред. М. М. Розенталя, П.Ф. Юдина. - М.: Издательство политической литературы, 1968. - 544 с.

5. Гегель Г. В. Ф. Сочинения: т. 5. - Наука логики. --Т. 1/ перевод с нем. Столпнера Г. Б. под ред. Митина М. Б.-М.: Академия наук СССР ин-т философии. - 1937. - 715 с.

Размещено на Allbest.ru